3-Дінір порошок для оральної суспензії, 250 мг/5 мл, 60 мл суспензії + шприц-дозатор

Цефдінір є цефалоспорином ІІІ покоління з широким спектром активності щодо кишкових грамнегативних бактерій. Цефдінір стабільний у присутності деяких, але не всіх ферментів β-лактамази. Як наслідок, багато організмів, стійких до пеніцилінів і деяких цефалоспоринів, сприйнятливі до цефдініру. Цефалоспорини діють так само, як і пеніциліни: вони перешкоджають синтезу пептидоглікану бактеріальної стінки шляхом інгібування кінцевої транспептидації, необхідної для перехресних зв’язків. Цей ефект є бактерицидним.

Механізм дії

Цефдінір є β-лактамним антибіотиком, подібним до пеніцилінів, і переважно є бактерицидним. Цефдінір пригнічує третю і заключну стадію синтезу клітинної стінки бактерій, переважно зв’язуючись з пеніцилін-зв’язуючими білками (ПЗБ), які розташовані всередині бактеріальної клітинної стінки. Пеніцилін-зв’язуючі білки відповідають за кілька етапів синтезу клітинної стінки. Таким чином, внутрішня активність цефдініру, як і інших цефалоспоринів і пеніцилінів проти конкретного організму, залежить від їх здатності отримувати доступ і зв’язуватися з необхідними ПЗБ. Як і всі β-лактамні антибіотики, здатність цефдініру втручатися у ПЗБ-опосередкований синтез клітинної стінки у кінцевому підсумку призводить до лізису клітин. Лізис опосередковується аутолітичними ферментами бактеріальних клітинних стінок (тобто аутолізинами).

Механізм резистентності

Резистентність до цефдініру відбувається, у першу чергу, через гідроліз деяких β-лактамаз, зміну пеніцилін-зв’язуючих білків (ПЗБ) і зниження проникності. Цефдінір неактивний щодо більшості штамів Enterobacter spp., Pseudomonas spp., Enterococcus spp., стійких до пеніциліну стрептококів і стійких до метициліну стафілококів. Негативні β-лактамази, стійкі до ампіциліну (BLNAR) штами H. influenzae зазвичай не чутливі до цефдініру.

Тест на антимікробну чутливість цефдініру

^a Стрептококи, крім S. pneumoniae, чутливі до пеніциліну (MIC 0,12 мкг /мл), можна вважати чутливими до цефдініру.

^б S. рneumoniae, чутливі до пеніциліну (MIC 0,06 мкг/мл), можна вважати чутливими до цефдініру. Ізоляти S. pneumoniae, протестовані проти 1 мкг диска оксациліну з розмірами зони оксациліну 20 мм, сприйнятливі до пеніциліну і можуть вважатися сприйнятливими до цефдініру. Тестування цефдініру проти пеніцилін-проміжних або пеніцилінорезистентних ізолятів не рекомендується. Надійних критеріїв інтерпретації для цефдініру немає.

Антимікробна активність

Показано, що цефдінір є активним щодо більшості штамів наступних мікроорганізмів як in vitro, так і при клінічних інфекціях.

Грампозитивні бактерії

Staphylococcus aureus (лише метицилінчутливі штами)

Streptococcus pneumoniae (лише пеніцилінчутливі штами)

Streptococcus pyogenes

Грамнегативні бактерії

Haemophilus influenzae

Haemophilus parainfluenzae

Moraxella catarrhalis

Доступні наступні дані in vitro, проте їх клінічна значущість невідома.

Цефдінір in vitro демонструє мінімальні інгібіторні концентрації (MIC) 1 мкг/мл або менше проти (≥ 90 %) штамів наступних мікроорганізмів; проте безпека і ефективність цефдініру при лікуванні клінічних інфекцій, спричинених цими мікроорганізмами, не були встановлені в адекватних і добре контрольованих клінічних дослідженнях.

Грампозитивні бактерії

Staphylococcus epidermidis (лише метицилінчутливі штами)

Streptococcus agalactiae

Viridans group streptococci

Грамнегативні бактерії

Citrobacter koseri

Escherichia coli

Klebsiella pneumonia

Proteus mirabilis.

Цефдінір застосовують перорально. Потрапивши у системний кровообіг, цефдінір на 60–70 % зв’язується з білками плазми як у дорослих, так і у дітей; зв’язування з білками плазми не залежить від концентрації. Розподіл відбувається на різних ділянках, включаючи легені, рідину середнього вуха, синуси, шкірні пухирі і мигдалини. Даних про проникнення цефдініру у спинномозкову рідину людини (CРЛ) немає. Цефдінір не підлягає суттєвому метаболізму, його активність в основному зумовлена початковим препаратом. Виведення відбувається головним чином через ниркову екскрецію з середнім періодом напіввиведення у плазмі приблизно 1,7 години.

Всмоктування

Пероральна біодоступність

Максимальні плазмові концентрації цефдініру спостерігаються через 2–4 години після введення дози. Концентрації цефдініру у плазмі крові збільшуються зі збільшенням доз, але збільшення концентрації становить менше, ніж пропорційно до дози від 300 мг (7 мг/кг) до 600 мг (14 мг/кг). Після введення суспензії здоровим дорослим біодоступність цефдініру становить 120 % відносно капсул. Розрахункова абсолютна біодоступність суспензії цефдініру становить 25 %. Показано, що пероральна суспензія цефдінір 250 мг/5 мл є біоеквівалентною дозуванню 125 мг/5 мл у здорових дорослих людей натще.

Вплив їжі

У дорослих, які отримували 250 мг/5 мл пероральну суспензію з високим вмістом жиру, максимальна концентрація (C_max) і площа під кривою «концентрація–час» (AUC) цефдініру знижувалися на 44% і 33% відповідно. Величина цих скорочень не є клінічно значущою, оскільки дослідження безпеки та ефективності пероральної суспензії у педіатричних пацієнтів проводилися без урахування прийому їжі. Тому цефдінір можна приймати незалежно від їжі.

Метаболізм і екскреція

Цефдінір непомітно метаболізується. Активність головним чином зумовлена діючою речовиною. Цефдінір виводиться головним чином через ниркову екскрецію, середній період напіввиведення з плазми крові становить (t½) 1,7 (±0,6) годин. У здорових осіб з нормальною функцією нирок нирковий кліренс становить 2,0 (±1,0) мл/хв/кг, а периферичний кліренс становить 11,6 (±6,0) і 15,5 (±5,4) мл/хв/кг після введення доз 300 і 600 мг, відповідно. Середній відсоток дози, що виводиться з сечею у незміненому вигляді після введення доз 300 і 600 мг становить 18,4% (±6,4) і 11,6 % (±4,6) відповідно. У пацієнтів з порушенням функції нирок нирковий кліренс знижується.

Оскільки ниркова екскреція є основним шляхом виведення, слід коригувати дозу у пацієнтів з помітним порушенням ниркових функцій або у тих, які знаходяться на гемодіалізі.

Антациди (алюмініє- або магнієвмісні)

Одночасне введення 300 мг цефдініра та 30 мл гідроксиду алюмінію і суспензії гідроксиду магнію призводило до зниження швидкості C_max і ступеня AUC всмоктування приблизно на 40 %. Час досягнення C_max також подовжується на 1 годину. Антациди не мають значного впливу на фармакокінетику цефдініру, якщо їх вводити за 2 години до або через 2 години після введення цефдініру. Якщо застосування антацидів під час терапії Цефдініром є необхідним, препарат слід приймати принаймні за 2 години до або через 2 години після прийому антацидів.

Пробенецид

Як і у випадку інших β-лактамних антибіотиків, пробенецид пригнічує ниркове виведення цефдініру, що призводить до збільшення AUC приблизно вдвічі, збільшення максимальної плазмової концентрації на 54 % і подовження періоду напіввиведення (t½) на 50 %.

Добавки заліза та їжа, збагачена залізом

Одночасне введення цефдініру з залізовмісними лікарськими засобами, що містять 60 мг елементарного заліза (у формі FeSO₄) або вітамінних препаратів, з вмістом елементарного заліза 10 мг, знижує всмоктування цефдініру на 80 % і 31 % відповідно. У випадку якщо пацієнту необхідний прийом препаратів заліза під час терапії цефдініром, цефдінір слід приймати принаймні за 2 години до або після прийому залізовмісних лікарських засобів. Вплив харчових продуктів з високим вмістом елементного заліза (головним чином збагачених залізом зернових сніданків) на всмоктування цефдініру не вивчали.

Дитяче харчування, збагачене залізом, не має значного впливу на фармакокінетику цефдініру. Виходячи з цього, цефдінір у формі пероральної суспензії можна застосовувати одночасно зі збагаченим залізом дитячим харчуванням.

Повідомляли про випадки забарвлення випорожнень у червонуватий колір у пацієнтів, які отримували препарат. У багатьох випадках ці пацієнти одночасно отримували збагачені залізом продукти. Червонуватий колір зумовлений утворенням комплексу цефдініру або продуктів його розпаду і заліза, які не всмоктуються у шлунково-травному тракті.

Легкі та помірні інфекції у дітей, спричинені чутливими штамами відповідних мікроорганізмів:

• негоспітальна пневмонія, спричинена Haemophilus influenzae (включаючи штами, що продукують β-лактамазу), Haemophilus parainfluenzae (включаючи штами, що продукують β-лактамазу), Streptococcus pneumoniae (лише пеніцилінчутливі штами) та Moraxella catarrhalis (включаючи штами, що продукують β-лактамазу);
• загострення хронічного бронхіту, спричинене Haemophilus influenzae (включаючи штами, що продукують β-лактамазу), Haemophilus parainfluenzae (включаючи штами, що продукують β-лактамазу), Streptococcus pneumoniae (лише пеніцилінчутливі штами) та Moraxella catarrhalis (включаючи штами, що продукують β-лактамазу);
• гострий гайморит, спричинений Haemophilus influenzae (включаючи штами, що продукують β-лактамазу), Streptococcus pneumoniae (лише пеніцилінчутливі штами) та Moraxella catarrhalis (включаючи штами, що продукують β-лактамазу);
• фарингіт/тонзиліт, спричинений Streptococcus pyogenes;
• неускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин, спричинені Staphylococcus aureus (включаючи штами, що продукують β-лактамазу) та Streptococcus pyogenes;
• гострий бактеріальний середній отит, спричинений Haemophilus influenzae (включаючи штами, що продукують β-лактамазу), Streptococcus pneumoniae (лише пеніцилінчутливі штами) та Moraxella catarrhalis (включаючи штами, що продукують β-лактамазу).

Побічні реакції, пов’язані з застосуванням цефдініру у дослідженнях з участю дорослих пацієнтів, підлітків та дітей:

Вищезазначені побічні реакції спостерігалися протягом клінічних досліджень та/або післяреєстраційного періоду.

Наступні побічні реакції та зміни лабораторних тестів, незалежно від їх взаємозв’язку з застосуванням цефдініру, були зареєстровані під час тривалого післяреєстраційного періоду: синдром Стівенса–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, ексфоліативний дерматит, еритема поліморфна, вузликова еритема, діарея з домішками крові, геморагічний коліт, псевдомембранозний коліт, панцитопенія, гранулоцитопенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура, гемолітична анемія, схильність до кровотечі, порушення згортання крові, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, кровотечі верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, втрата свідомості, алергічний васкуліт, гіпертонічна хвороба, мимовільні рухи.

Були зареєстровані наступні побічні реакції та зміни лабораторних показників, характерні в цілому для антибіотиків цефалоспоринового ряду:

алергічні реакції, анафілаксія, синдром Стівенса–Джонсона, поліморфна еритема, токсичний епідермальний некроліз, порушення функції нирок, токсична нефропатія, печінкова дисфункція, включаючи холестаз, апластичну анемію, гемолітичну хворобу, панцитопенію та агранулоцитоз. Симптоми псевдомембранозного коліту можуть з’являтися під час або після лікування антибіотиками.

Застосування деяких цефалоспоринів супроводжувалося розвитком судом, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, для яких не здійснювався перерахунок дози. Якщо на тлі терапії виникають напади, застосування препарату слід припинити. У разі наявності клінічних показань може бути призначена протисудомна терапія.