Алотендин таблетки 5 мг/5 мг № 30 (10х3)

По 7 таблеток у блістері; по 4 або 8 блістерів у картонній упаковці.

По 10 таблеток у блістері; по 3 або 9 блістерів у картонній упаковці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 5 мг/5 мг: білого або майже білого кольору, продовгуваті, трохи двоопуклі таблетки без запаху, з рискою з одного боку і з гравіруванням MS з іншого боку;

таблетки по 10 мг/5 мг: білого або майже білого кольору, овальні, трохи двоопуклі таблетки без запаху, з рискою з одного боку і з гравіруванням MS з іншого боку;

таблетки по 5 мг/10 мг: білого або майже білого кольору, круглі, пласкі з фаскою таблетки, без запаху, з рискою з одного боку і з гравіруванням MS з іншого боку;

таблетки по 10 мг/10 мг: білого або майже білого кольору, круглі, трохи двоопуклі таблетки без запаху, з рискою з одного боку і з гравіруванням MS з іншого боку.

Фармакодинаміка.

Амлодипін – антагоніст іонів кальцію (блокатор повільних кальцієвих каналів), що блокує трансмембранний потік іонів кальцію до клітин гладких м'язів міокарда та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений безпосередньою релаксаційною дією на гладку мускулатуру судин. Антиангінальний ефект амлодипіну забезпечується двома механізмами:

1) розширення периферичних артеріол і, як наслідок, зменшення загального периферичного опору (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень не змінюється, зниження навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та їх потребу у кисні;

2) розширення основних коронарних артерій та артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Ця дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметалу або варіантна стенокардія).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Завдяки повільному початку дії амлодипіну різкого зниження артеріального тиску немає.

У пацієнтів зі стенокардією амлодипін продовжує загальний час можливого фізичного навантаження, час до виникнення нападу стенокардії та збільшує час до виникнення значущої депресії сегмента ST, знижує частоту нападів стенокардії та зменшує потребу у застосуванні нітрогліцерину.

Амлодипін не викликає небажаних метаболічних ефектів або змін рівня ліпідів у плазмі, тому його можна застосовувати пацієнтам з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою.

Бісопролол – потужний, високоселективний блокатор β1-адренорецепторів, без внутрішньої симпатоміметичної активності та суттєвих мембраностабілізуючих властивостей.

Він демонструє лише низьку спорідненість до β ₂ -рецепторів гладких м'язів бронхів та судин, а також до β-рецепторів, пов'язаних із метаболічним регулюванням. Таким чином, бісопролол не впливає на опір дихальних шляхів та на β ₂ -опосередковані метаболічні ефекти. Селективність β1 _- рецепторів виходить за межі терапевтичного діапазону доз. Бісопролол не має явного негативного інотропного ефекту.

Максимальний ефект з'являється через 3-4 години після перорального застосування.

Період напіввиведення з плазми становить 10-12 годин, що забезпечує терапевтичний ефект протягом 24 годин після одноразового прийому добової дози.

Зазвичай максимальний гіпертензивний ефект проявляється через 2 тижні застосування.

При невідкладному введенні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця без хронічної серцевої недостатності бісопролол знижує частоту серцевих скорочень та ударний об'єм, отже серцевий викид та споживання кисню. При постійному прийомі спочатку підвищена периферична резистентність знижується.

Антигіпертензивний ефект β-блокаторів зумовлений зниженням активності реніну.

Комбінація амлодипіну/бісопрололу

Ця комбінація дозволяє підвищити антигіпертензивну та антиангінальну ефективність за рахунок комплементарного механізму дії двох активних речовин: вазоселективної дії блокатора кальцієвих каналів амлодипіну (знижує периферичний опір) та кардіоселективного β-блокатора бісопрололу (знижує серцевий викид).

Амлодипін

Всмоктування

Після перорального прийому в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується та досягає максимальної концентрації у крові через 6–12 годин після прийому. Їда не впливає на біодоступність амлодипіну. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80%.

Розподіл

Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Рівноважна концентрація у плазмі крові (5-15 нг/мл) досягається після 7-8 днів безперервного застосування препарату. Дослідження in vitro показали, що близько 97,5% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми.

Біотрансформація та виведення

Амлодипін метаболізується (близько 90%) у печінці з утворенням неактивних метаболітів. 10% препарату виводиться із сечею у незміненому стані, 60% – у вигляді метаболітів, 20-25% – з калом. Зниження концентрації плазми має біфазні властивості.

Період напіввиведення з плазми становить близько 35-50 годин, що дозволяє призначати препарат 1 раз на добу.

Загальний кліренс – 7 мл/хв/кг (якщо вага пацієнта становить 60 кг – 25 л/год, у пацієнтів похилого віку – 19 л/год).

Пацієнти похилого віку

Час досягнення пікових концентрацій амлодипіну в плазмі крові у літніх та молодих людей однаковий. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, що призводить до збільшення AUC і періоду напіввиведення. Збільшення AUC та період напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідало очікуванням у досліджуваній віковій групі (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти з нирковою недостатністю

Амлодипін інтенсивно перетворюється на неактивні метаболіти. 10% незміненої сполуки виділяється із сечею. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі не пов'язані зі ступенем ниркової недостатності. Цим пацієнтам можна призначати нормальні дози амлодипіну. Амлодипін не виводиться шляхом діалізу.

Застосування пацієнтам із порушенням функції печінки

Доступні дуже обмежені клінічні дані щодо застосування амлодипіну пацієнтам із печінковою недостатністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижений, що призводить до збільшення періоду напіввиведення та AUC приблизно на 40-60%.

Бісопролол

Всмоктування

Бісопролол майже повністю (до 90%) всмоктується з шлунково-кишкового тракту.

Абсолютна біодоступність бісопрололу становить приблизно 90% після перорального прийому – ефект першого проходження через печінку дуже незначний (приблизно 10%).

Розподіл

Об'єм розподілу – 3,5 л/кг. Зв'язування з білками плазми – 30%.

Біотрансформація та виведення

Бісопролол виводиться з організму двома способами. 50% метаболізується печінкою до неактивних метаболітів, які потім виводяться нирками. Інші 50% виводиться нирками у незміненому стані.

Оскільки бісопролол однаково виводиться нирками та через печінку, для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого або помірного ступеня або ниркової недостатністю не потрібне коригування дози. Загальний кліренс становить близько 15 л/годину. Період напіввиведення становить 10-12 годин.

Кінетика бісопрололу лінійна і залежить від віку.

Комбінація амлодипіну/бісопрололу

Дослідження фармакокінетичної взаємодії між цими двома сполуками не проводилося. Навіть якщо така взаємодія існує, згідно з результатами дослідження біоеквівалентності, у разі застосування Алотендину воно має бути таким самим, як і у разі застосування амлодипіну та бісопрололу окремо в тих же дозах, що й у комбінації.

Селективні β-блокатори та інші гіпотензивні засоби.

Код АТХ С07 FB.

Для амлодипіну.

Препарати, одночасне застосування з якими потребує обережності: з тіазидними діуретиками, бета-блокаторами, нітратами пролонгованої дії, сублінгвальним нітрогліцерином, нестероїдними протизапальними засобами, антибіотиками та пероральними цукрознижувальними препаратами.

Одночасне застосування амлодипіну з дигоксином не призводить до зміни концентрації дигоксину у плазмі крові та не впливає на його нирковий кліренс.

Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливає на фармакокінетику амлодипіну.

Одночасне застосування амлодипіну з варфарином суттєво не впливає на протромбіновий час.

Вплив інших лікарських засобів на амлодипін.

Інгібітори CYP3A4.

Одночасне застосування амлодипіну та інгібіторів CYP3A4 потужної або помірної дії (інгібітори протеаз, азольні протигрибкові засоби, макроліди, такі як еритроміцин чи кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до значущого підвищення експозиції амлодипіну, що також може призвести до підвищення ризику виникнення гіпотензії. Клінічне значення таких змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. Може бути необхідним клінічне спостереження за станом пацієнта та підбір дози.

Не рекомендується одночасно застосовувати амлодипін та грейпфрути або грейпфрутовий сік, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність амлодипіну може підвищуватися, що, у свою чергу, призводить до посилення гіпотензивної дії.

Індуктори CYP3A4.

Інформації щодо впливу індукторів CYP3A4 на амлодипін, немає. Одночасне застосування амлодипіну та речовин, що є індукторами CYP3A4 (наприклад рифампіцину, звіробою), може призводити до зниження концентрації амлодипіну у плазмі крові, тому застосовувати такі комбінації слід з обережністю.

Дантролен (інфузії).

У тварин спостерігалися шлуночкові фібриляції з летальним наслідком та серцево-судинний колапс, що асоціювалися з гіперкаліємією, після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенно. Через ризик розвитку гіперкаліємії рекомендовано уникати застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, схильним до злоякісної гіпертермії пацієнтам та при лікуванні злоякісної гіпертермії.

Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби.

Гіпотензивний ефект амлодипіну потенціює гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних засобів.

Такролімус.

Існує ризик підвищення рівнів такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном, однак фармакокінетичний механізм такої взаємодії повністю не встановлено. Щоб уникнути токсичності такролімусу при супутньому застосуванні амлодипіну, потрібен регулярний моніторинг рівнів такролімусу в крові та, у разі необхідності, корекція дозування.

Циклоспорин.

Досліджень взаємодій циклоспорину та амлодипіну при застосуванні здоровим добровольцям або в інших групах не проводили, за винятком застосування пацієнтам із трансплантованою ниркою, у яких спостерігалося мінливе підвищення залишкової концентрації циклоспорину (в середньому на 0-40 %). Для пацієнтів із трансплантованою ниркою, які застосовують амлодипін, слід розглянути можливість моніторингу концентрацій циклоспорину та, у разі необхідності, зменшити дозу циклоспорину.

Симвастатин.

Одночасне застосування багаторазових доз амлодипіну 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг призводило до збільшення експозиції симвастатину на 77 % порівняно із застосуванням лише симвастатину. Для пацієнтів, які застосовують амлодипін, дозу симвастатину слід обмежити до 20 мг на добу.

Клінічні дослідження взаємодії препарату показали, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.

Для бісопрололу.

Не рекомендується одночасне призначення

Антагоністи кальцію (верапаміл і меншою мірою – дилтіазем): негативно впливають на скорочення, передсердно-шлуночкову провідність та артеріальний тиск. Внутрішньовенне введення верапамілу пацієнтам, які застосовують β-блокатори, може призвести до значної артеріальної гіпотензії та атріовентрикулярної блокади.

Гіпертензивні препарати центральної дії (клонідин, метилдопа, моксонодин, рилменідин): одночасне призначення цих препаратів може призвести до уповільнення ЧСС (частота серцевих скорочень), хвилинного об’єму серця і вазодилатації. Раптова відміна препарату може підвищити ризик синдрому відміни у вигляді артеріальної гіпертензії.

Препарати, одночасне застосування з якими потребує обережності

- Антагоністи кальцію типу дигідропіридину, такі як ніфедипін: через підвищення ризику артеріальної гіпотензії та ризику розвитку серцевої недостатності.

- Антиаритмічні препарати класу 1 (наприклад, дизопірамід, хінідин, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): у зв'язку зі зростанням негативного впливу на інотропну функцію міокарда, AV-провідність.

- Антиаритмічні препарати класу III (наприклад, амідарон): у зв'язку зі зростанням впливу на передсердно-шлуночкову провідність.

- Парасимпатоміметики: при одночасному застосуванні може викликати зростання часу передсердно-шлуночкової провідністі і тим самим підвищити ризик брадикардії.

- Місцеві засоби, що містять β-блокатори (очні краплі для лікування глаукоми) можуть доповнювати системну дію бісопрололу.

- Інсулін та пероральні протидіабетичні засоби: посилення гіпоглікемічного ефекту. Блокада β-аренорецепторів може маскувати ознаки гіпоглікемії.

- Серцеві глікозиди: зниження ЧСС, подовження атріовентрикулярної провідності.

- Нестероїдні протизапальні засоби: зниження антигіпертензивного ефекту.

- β-симпатоміметики (ізопреналін, добутамін): комбінація з бісопрололом може знизити ефекти обох препаратів.

- Симпатоміметики, які активують α- і ß-адренорецептори (наприклад адреналін, норадреналін): підвищують артеріальний тиск. Подібна взаємодія більш вірогідна при застосуванні неселективних β-блокаторів.

- Похідні ерготаміну: загострення порушень периферичного кровообігу.

- Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини, а також інші антигіпертензивні засоби: збільшують ризик артеріальної гіпотензії.

Засоби для інгаляційного наркозу, похідні вуглеводів (хлороформ, циклопропан, галотан, метоксифлуран) при одночасному застосуванні з β-блокаторами збільшують ризик пригнічення функції міокарда та розвитку гіпотензивних реакцій.

Дія недеполяризуючих блокаторів нервово-м’язової передачі може посилюватися і подовжуватися під впливом β -адреноблокаторів.

Препарати, одночасне застосування з якими потребує обговорення:

- Мефлокін: підвищується ризик брадикардії.

- Інгібітори моноамінооксидази ( за винятком інгібіторів МАО-В): посилення гіпотензивного ефекту бета-блокаторів, а також підвищення ризику гіпертензивного кризу.

- Рифампіцин: можливе незначне зниження напіврозпаду бісопрололу у зв’язку з впливом на метаболізм препарату печінкових ферментів. Але коригування дози не потрібно.

діючі речовини: амлодипін, бісопролол;

1 таблетка Алотендину 5 мг/5 мг містить 5 мг бісопрололу фумарату та 5 мг амлодипіну, що відповідає 6,95 мг амлодипіну бесилату;

1 таблетка Алотендину 10 мг/5 мг містить 10 мг бісопрололу фумарату та 5 мг амлодипіну, що відповідає 6,95 мг амлодипіну бесилату;

1 таблетка Алотендину 5 мг/10 мг містить 5 мг бісопрололу фумарату та 10 мг амлодипіну, що відповідає 13,9 мг амлодипіну бесилату;

1 таблетка Алотендину 10 мг/10 мг містить 10 мг бісопрололу фумарату та 10 мг амлодипіну, що відповідає 13,9 мг амлодипіну бесилату;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Враховуючи різну індивідуальну реакцію пацієнта на застосування препарату, здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами може порушуватися, особливо на початку лікування, при зміні лікування.

Для амлодипіну.

Безпечність застосування амлодипіну жінкам у період вагітності не встановлена.

Застосовувати амлодипін у період вагітності рекомендується лише у тих випадках, коли немає безпечнішої альтернативи, а ризик, пов’язаний із самим захворюванням, перевищує можливу шкоду від лікування для матері та плода.

У ході досліджень на тваринах при застосуванні високих доз спостерігалася репродуктивна токсичність.

Період годування груддю.

Невідомо, чи проникає амлодипін у грудне молоко. При прийняті рішення про продовження годування груддю чи про застосування амлодипіну необхідно оцінювати користь годування груддю для дитини та користь від застосування препарату для матері.

Для бісопрололу.

Бісопролол має фармакологічні властивості, які можуть спричинити шкідливий вплив на перебіг вагітності та/або розвиток плода/новонародженого.

β-адреноблокатори зменшують плацентарну перфузію, що спричиняє затримку росту, завмирання плода, спонтанний аборт, дострокові пологи. У плода і новонародженого можуть спостерігатися гіпоглікемія і брадикардія. Якщо лікування β-блокаторами є необхідним, то переважають селективні β₁-адреноблокатори.

Бісопролол не слід застосовувати у період вагітності, якщо для цього не має чітких показань. Якщо лікування бісопрололом визначене як необхідне, слід проводити моніторинг матковоплацентарного кровообігу і росту плода. У разі негативного впливу на вагітність або плід слід вирішити питання щодо альтернативного лікування. Новонароджені повинні знаходитися під ретельним контролем. Гіпоглікемія та брадикардія зазвичай можуть очікуватися у перші 3 дні.

Годування груддю.

Невідомо, чи проникає препарат у грудне молоко, і якщо проникає, чи може бісопролол завдати шкоди дитині. У зв’язку з цим застосовувати таблетки амлодипіну/бісопрололу у період годування груддю не рекомендується.

Алотендин не рекомендується застосовувати дітям.

Бісопролол. Клінічні дані щодо ефективності і безпеки застосування препарату для лікування дітей відсутні.

Артеріальна гіпертензія, як монотерапія або у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами.

Хронічна стабільна стенокардія, як монотерапія або у комбінації з іншими антиангінальними засобами.

Як замісна терапія у пацієнтів, у яких артеріальний тиск та/або хронічна стабільна стенокардія адекватно контролюється одночасним застосуванням амлодипіну і бісопрололу у тих самих дозуваннях.

Гіперчутливість до активних речовин або похідних дигідропіридину, або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.

Протипоказання до застосування амлодипіну:

• Артеріальна гіпотензія тяжкого ступеня.
• Шок (включаючи кардіогенний шок).
• Обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (наприклад, стеноз аорти тяжкого ступеня).
• Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.
• Нестабільна стенокардія.

Протипоказання до застосування бісопрололу:

• Гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стані декомпенсації, яка потребує інотропної терапії.
• Кардіогенний шок.
• Атріовентрикулярна (АВ) блокада ІІ-ІІІ ступенів.
• Синдром слабкості синусного вузла.
• Синоатріальна блокада, брадикардія (частота серцевих скорочень менше 60 за хвилину), артеріальна гіпотензія перед початком лікування (артеріальний систолічний тиск < 100 мм рт. ст.).
• Симптоматична гіпотензія.
• Бронхіальна астма, хронічна обструктивна хвороба легень.
• Виражено порушення периферичного кровообігу, синдром Рейно.
• Нелікована феохромоцитома.
• Метаболічний ацидоз.

Рекомендована добова доза становить 1 таблетку відповідного дозування, бажано препарат приймати вранці незалежно від прийому їжі, не розжовуючи.

Максимальна добова доза – 1 таблетка Алотендину 10 мг/10 мг на добу.

Діапазон дозування препарату дозволяє гнучко підібрати співвідношення компонентів залежно від клінічних потреб.

Лікування не слід припиняти раптово, тому що це може призвести до тимчасового погіршення клінічного стану. Особливо це стосується пацієнтів з ішемічною хворобою серця. Рекомендується поступове зниження дози.

Порушення функції печінки і нирок.

У разі печінкової недостатності елімінація амлодипіну уповільнюється. Особливих рекомендацій щодо дозування амлодипіну немає, тому препарат у пацієнтів з порушенням функції печінки необхідно призначати з обережністю. У разі тяжкої печінкової недостатності добова доза бісопрололу не повинна перевищувати 10 мг.

У пацієнтів з легкою або середньою нирковою недостатністю немає необхідності змінювати дозування. У разі тяжкої ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 20 мл/хв) добова доза бісопрололу не повинна перевищувати 10 мг.

Пацієнтам літнього віку можна призначати звичайні дози препарату.

Комбінований препарат амлодипін/бісопролол не рекомендується призначати дітям через відсутність даних щодо безпеки та ефективності застосування.

Побічні реакції можуть бути обумовлені кожним з компонентів препарату.

При застосуванні амлодипіну: частіше виникають наступні побічні реакції: головний біль, набряки (особливо в ділянці гомілок), підвищена втомлюваність, сонливість, нудота, біль у животі, припливи, відчуття серцебиття, запаморочення.

Лабораторні дослідження: підвищення печінкових ферментів.

З боку серцевої системи: підвищене серцебиття; аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь); інфаркт міокарда.

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія, пурпура.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, сонливість; периферична нейропатія, синкопе, гіпестезія, парестезія, порушення смаку, тремор; гіпертонус, периферична нейропатія.

З боку органів зору: порушення зору (включаючи диплопію).

З боку органів слуху та лабіринту: дзвін у вухах.

З боку дихальної системи: задишка, кашель, риніт; диспное.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, біль у животі; диспепсія, гіперплазія ясен, панкреатит, сухість у роті, розлади моторики шлунково-кишкового тракту; гастрит; блювання.

З боку нирок та сечовиділення: часте сечовипускання, порушення сечовипускання, ніктурія.

З боку шкіри та підшкірних тканин: підвищена пітливість, алопеція, знебарвлення шкіри; алергічні реакції, висипання, свербіж, ангіоневротичний набряк, мультиформна ексудативна еритема; кропив’янка; пурпура, зміна забарвлення шкіри, екзантема; ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, набряк Квінке, фоточутливість.

З боку опорно-рухового апарату: артралгія, міалгія, біль у спині, судоми у м`язах; набрякання гомілок.

Метаболічні порушення: гіперглікемія.

З боку судинної системи: припливи; васкуліт; артеріальна гіпотензія.

Загальні порушення: набряк, периферичний набряк, підвищена втомлюваність; виснаженість, астенія, збільшення або зменшення маси тіла.

З боку гепатобіліарної системи: холестаз, жовтяниця, гепатити; підвищення рівня печінкових ферментів (що найчастіше асоціювалося із холестазом).

З боку репродуктивної системи: імпотенція, гінекомастія.

Психічні розлади: депресія, зміни настрою (включаючи тривожність), безсоння; сплутаність свідомості.

Аналогічно іншим антагоністам кальцію повідомлялося про такі побічні реакції як інфаркт міокарда, аритмія (у тому числі шлуночкова тахікардія і фібриляція передсердь, стенокардія), проте з’ясувати, чи пов’язані вони з основним захворюванням, практично неможливо.

Загальні порушення та стани у місці введення: набряки; підвищена втомлюваність, астенія; біль у грудях, біль, нездужання.

Дослідження: збільшення або зменшення маси тіла; повідомлялося про виняткові випадки розвитку ектрапірамідного синдрому.

При застосуванні бісопрололу.

З боку серцевої системи: брадикардія (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю); порушення AV-провідності, посилення проявів серцевої недостатності; ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю); брадикардія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця), ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця).

З боку нервової системи: головний біль*, запаморочення*; порушення сну; синкопе.

З боку органів зору: зниження секреції слізної рідини, що необхідно брати до уваги пацієнтам, які користуються контактними лінзами; кон’юнктивіт.

З боку органів слуху та лабіринту: порушення слуху.

З боку дихальної системи: бронхоспазм (особливо у хворих на бронхіальну астму або з обструктивними захворюваннями бронхів в анамнезі); алергічний риніт.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, запор.

З боку шкіри та підшкірних тканин: алергічні реакції, висипання, свербіж; алопеція, псоріатичні висипання.

З боку опорно-рухового апарату: м’язова слабкість, судоми.

Метаболічні порушення: підвищення рівня тригліцеридів.

З боку судинної системи: погіршання периферичного кровообігу (відчуття холоду в кінцівках); артеріальна гіпотензія (особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю).

Загальні порушення: підвищена втомлюваність, виснаженість.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня печінкових ферментів (АлАТ,АсАТ), гепатит.

З боку репродуктивної системи: імпотенція.

Психічні розлади: депресія; нічні жахіття, галюцинації, порушення сну.

Лабораторні показники: підвищення рівня тригліцеридів у крові.

Загальні розлади: астенія (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю), підвищена втомлюваність*; астенія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця).

*Такі симптоми як запаморочення, головний біль, підвищена втомлюваність, виснаженість, характерні на початку лікування і часто зникають протягом 1-2 тижнів.

У разі виникнення побічних явищ або небажаних реакцій необхідно негайно проінформувати лікаря.

Для амлодипіну.

Досвід навмисного передозування препарату обмежений.

Симптоми передозування: наявна інформація дає підстави вважати, що значне передозування амлодипіном призведе до надмірної периферичної вазодилатації та, можливо, до рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток значної та, можливо, тривалої системної артеріальної гіпотензії, включаючи шок із летальним наслідком.

Лікування: клінічно значуща артеріальна гіпотензія, зумовлена передозуванням амлодипіну, вимагає активної підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи частий моніторинг функцій серця та дихання, підняття нижніх кінцівок, моніторинг об’єму циркулюючої рідини та сечовиділення.

Для відновлення тонусу судин та артеріального тиску можна застосувати судинозвужувальні препарати, упевнившись у відсутності протипоказань до їх застосування. Застосування кальцію глюконату внутрішньовенно може бути корисним для нівелювання ефектів блокади кальцієвих каналів.

У деяких випадках може бути корисним промивання шлунка. Застосування активованого вугілля здоровим добровольцям протягом 2-х годин після введення 10 мг амлодипіну значно зменшило рівень його всмоктування.

Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками, ефект діалізу незначний.

Для бісопрололу.

Найчастішими симптоми передозування є брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, бронхоспазм, гіпоглікемія. Існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до однократної високої дози бісопрололу, пацієнти з серцевою недостатністю можуть бути більш чутливі до препарату.

У випадку передозування необхідно негайно звернутися до лікаря.

Залежно від ступеня передозування слід припинити лікування препаратом та проводити підтримуючу і симптоматичну терапію. Є обмежені дані, що бісопролол важко піддається діалізу.

При брадикардії: внутрішньовенне введення атропіну. Якщо реакція відсутня, з обережністю слід вводити ізопреналін або інший препарат з позитивним хронотропним ефектом. У виняткових випадках вводити штучного водія ритму.

При артеріальній гіпотензії: прийом судинозвужувальних препаратів, внутрішньовенне введення глюкагону.

При атріовентрикулярній блокаді II і III ступеня: інфузійне введення ізопреналіну; при необхідності – кардіостимуляція.

При загостренні хронічної серцевої недостатності: внутрішньовенне введення діуретичних засобів і вазодилататорів.

При бронхоспазмі: бронхолітичні препарати (наприклад ізопреналін), β₂-адреноміметики та/або амінофілін.

При гіпоглікемії: внутрішньовенне введення глюкози.

Зберігати при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.

Препарат є комбінованим гіпотензивним засобом.