Ам-алітер таблетки 8 мг/10 мг блістер № 10

По 30 таблеток (10×3) у блістері у пачці з картону.

Таблетки. Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки від білого до майже білого кольору.

Периндоприл Механізм дії Периндоприл — інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (ангіотензинперетворювальний фермент АПФ). Перетворювальний фермент, або кіназа, — це екзопептидаза, яка робить можливим перетворення ангіотензину І у судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також спричиняє розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептиду. Інгібування АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові, що підвищує активність реніну у плазмі крові (за рахунок пригнічення негативного зворотного зв’язку вивільнення реніну) та знижує секрецію альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїнкінінової системи (і таким чином також призводить до активації системи простагландинів). Цей механізм дії зумовлює зниження артеріального тиску інгібіторами АПФ і частково відповідає за появу деяких побічних ефектів (наприклад, кашлю). Периндоприл діє через свій активний метаболіт — периндоприлат. Інші ж метаболіти не демонструють активності в інгібуванні АПФ в експериментальних умовах. Клінічна ефективність та безпека Артеріальна гіпертензія Периндоприл ефективно знижує артеріальний тиск при всіх ступенях артеріальної гіпертензії: легкому, помірному та тяжкому; зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску спостерігається як у положенні пацієнта лежачи, так і у положенні стоячи. Периндоприл зменшує опір периферичних судин, що призводить зниження артеріального тиску. Внаслідок цього збільшується периферичний кровотік без впливу на частоту серцевих скорочень. Як правило, збільшується і нирковий кровотік, тоді як швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) зазвичай не змінюється. Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4–6 годин після однократного прийому та зберігається щонайменше 24 години: співвідношення Т/Р (ефективність перед прийомом наступної дози / максимальна ефективність) периндоприлу становить 87–100 %. Артеріальний тиск знижується швидко. У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація артеріального тиску відбувається протягом місяця та зберігається без виникнення тахіфілаксії. У разі припинення застосування периндоприлу ефекту відміни не виникає. Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка. Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширювальні властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини у малих артерій. Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документованою стабільною ішемічною хворобою серця (ІХС) EUROPA – це міжнародне мультицентрове рандомізоване подвійно сліпе плацебоконтрольоване клінічне дослідження, яке тривало 4 роки. 12218 дорослих пацієнтів були рандомізовані у групи: 6110 пацієнтів приймали 8 мг периндоприлу тертбутиламіну (що є еквівалентним периндоприлу аргініну 10 мг) та 6108 пацієнтів приймали плацебо. У дослідженні брали участь пацієнти з підтвердженою ішемічною хворобою серця та без клінічно підтвердженої серцевої недостатності. Загалом 90 % пацієнтів перенесли в анамнезі інфаркт міокарда та/або операцію з реваскуляризації. Більшість пацієнтів у дослідженні отримувала периндоприл на додаток до стандартної терапії: дезагрегантами, гіполіпідемічними лікарськими засобами та β-блокаторами. Головними критеріями оцінки ефективності була комбінована точка: серцево-судинна летальність, нелетальний інфаркт міокарда та/або зупинка серця з подальшим успішним запуском. Результатом терапії периндоприлу тертбутиламіном у дозі 8 мг один раз на день стало достовірне абсолютне зменшення показника первинної кінцевої точки дослідження на 1,9 % (зменшення відносного ризику на 20 %, 95 % ДІ (довірчий інтервал) [9,4; 28,6] — p < 0,001). Амлодипін Механізм дії Амлодипін є інгібітором потоку іонів кальцію, що належить до групи дигідропіридинів (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію) та блокує трансмембранний потік іонів кальцію до клітин гладких м’язів міокарда та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений прямою релаксуючою дією на гладку мускулатуру судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує прояви стенокардії, повністю не визначено, але амлодипін зменшує загальну ішемію навантаження завдяки таким діям: амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує загальний периферичний опір (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень не змінюється, зниження навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та його потребу у кисні; амлодипін також частково сприяє розширенню головних коронарних артерій та коронарних артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Така дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія). Клінічна ефективність та безпека У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на день забезпечує клінічно виражене зниження артеріального тиску протягом 24 годин як у положенні пацієнта лежачи, так і в положенні стоячи. Завдяки повільному початку дії амлодипін не спричиняє гострої гіпотензії. У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну один раз на день збільшує загальний час фізичного навантаження, час до виникнення нападу стенокардії та час до виникнення депресії сегменту ST на 1 мм, знижує частоту нападів стенокардії та зменшує потребу у застосуванні нітрогліцерину. З прийомом амлодипіну не пов’язані жодні негативні метаболічні прояви або зміни рівня ліпідів у плазмі крові, тому його можна застосовувати пацієнтам з астмою, цукровим діабетом та подагрою. Ішемічна хвороба серця (ІХС) Ефективність амлодипіну у запобіганні клінічних подій у пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС) було оцінено у незалежному мультицентровому рандомізованому подвійно сліпому плацебоконтрольованому дослідженні з участю 1997 пацієнтів — CAMELOT (Порівняння амлодипіну до еналаприлу щодо обмеження випадків тромбозу). Протягом 2 років 663 пацієнти приймали амлодипін у дозі 5–10 мг, 673 пацієнти приймали еналаприл у дозі 10–20 мг і 655 пацієнтів приймали плацебо на додаток до стандартної терапії статинами, β-блокаторами, діуретиками та аспірином. Основні результати з ефективності наведено у таблиці нижче. Результати свідчать про те, що лікування амлодипіном було пов’язано з меншою кількістю випадків госпіталізації з приводу стенокардії та операцій реваскуляризації у пацієнтів з ІХС. Кількість випадків значних клінічних результатів у дослідженні CAMELOT Частота кардіоваскулярних подій, кількість (%) Амлодипін vs плацебо Результати Амлодипін Плацебо Еналаприл Відносний ризик (95 % ДІ) р- значення Первинна кінцева точка Небажані кардіоваскулярні події 110 (16,6) 151 (23,1) 136 (20,0) 0,69 (0,54–0,88) 0,003 Окремі складові Коронарна реваскуляризація 78 (11,8) 103 (15,7) 95 (14,1) 0,73 (0,54–0,98) 0,03 Госпіталізації з приводу стенокардії 51 (17,7) 84 (12,8) 86 (12,8) 0,58 (0,41–0,82) 0,002 Нелетальний інфаркт міокарда 14 (2,1) 19 (2,9) 11 (1,6) 0,73 (0,37-1,46) 0,37 Інсульт або транзиторна ішемічна атака 6 (0,9) 12 (1,8) 8 (1,2) 0,50 (0,19–1,32) 0,15 Кардіоваскулярна летальність 5 (0,8) 2 (0,3) 5 (0,7) 2,46 (0,48–12,7) 0,27 Госпіталізації з приводу застійної серцевої недостатності 3 (0,5) 5 (0,8) 4 (0,6) 0,59 (0,14–2,47) 0,46 Зупинка серця з подальшим запуском 0 4 (0,6) 1 (0,1) - 0,04 Вперше виявлені захворювання периферичних судин 5 (0,8) 2 (0,3) 8 (1,2) 2,6 (0,5–13,4) 0,24 Серцева недостатність Дослідження гемодинаміки та клінічні дослідження з контролем навантаження з участю пацієнтів із серцевою недостатністю функціонального класу II–IV за класифікацією NYHA (Нью-Йоркська кардіологічна асоціація) показали, що амлодипін не призводив клінічного погіршення за результатами показників переносимості фізичних навантажень, фракцією викиду лівого шлуночка та клінічною симптоматикою. Метою плацебоконтрольованого дослідження PRAISE була оцінка впливу амлодипіну на пацієнтів із серцевою недостатністю функціонального класу III–IV NYHA, які приймали дигоксин, діуретики та інгібітори АПФ. Дослідження показало, що застосування амлодипіну не підвищує ризику летальності або ризику захворюваності/летальності, пов’язаних із серцевою недостатністю. PRAISE-2 — довготривале плацебоконтрольоване дослідження. Мета дослідження — оцінити вплив амлодипіну на пацієнтів із серцевою недостатністю функціонального класу III–IV NYHA без клінічних симптомів або об’єктивних даних, які підтверджують або є в основі ішемічної хвороби. Пацієнти, які брали участь у дослідженні, тривалий час приймали інгібітори АПФ, лікарські засоби дигіталісу та діуретики. Дослідження показало, що амлодипін не впливає на загальну кардіоваскулярну летальність. У рамках дослідження прийом амлодипіну асоціювався із підвищенням кількості повідомлень про набряк легенів. ALLHAT — дослідження різних типів лікування для попередження серцевих нападів Рандомізоване подвійно сліпе дослідження захворюваності/летальності ALLHAT (Антигіпертензивне та гіполіпідемічне лікування для профілактики серцевих нападів) проводилося у пацієнтів з легкою і помірною артеріальною гіпертензією для порівняння сучасних терапевтичних засобів: амлодипіну у дозі 2,5–10 мг/день (блокатор кальцієвих каналів) або лізиноприлу у дозі 10–40 мг/день (інгібітор АПФ) як терапії першої лінії і тіазидного діуретика хлорталідону у дозі 12,5–25 мг/день. У дослідженні брали участь 33357 пацієнтів з артеріальною гіпертензією віком від 55 років, які спостерігалися в середньому протягом 4,9 року. Пацієнти мали хоча б один додатковий кардіоваскулярний фактор ризику, у тому числі попередній інфаркт міокарда або інсульт за > 6 місяців до включення у дослідження, або підтвердження іншого атеросклеротичного серцево-судинного захворювання (загалом 51,5 %), діабет ІІ типу (36,1 %), дисліпідемію ЛВЩ (ліпопротеїди високої щільності) < 35 мг/дл (11,6 %), гіпертрофію лівого шлуночка, що була встановлена на електрокардіограмі або під час ехокардіографії (20,9 %), паління (21,9 %). Первинна кінцева точка дослідження була комбінованою і складалася з летальних ускладнень ІХС або нелетального інфаркту міокарда. Статистично достовірної різниці за показниками первинної кінцевої точки між терапією на основі амлодипіну і терапією на основі хлорталідону не виявлено: відносний ризик 0,98, 95 % ДІ (0,90–1,07) р = 0,65. Щодо вторинних кінцевих точок, то частота виникнення серцевої недостатності (складова комбінованої серцево-судинної кінцевої точки) була достовірно вищою у групі, що приймала амлодипін, порівняно з групою, що приймала хлорталідон (10,2 % проти 7,7 %, відносний ризик 1,38, 95 % ДІ [1,25–1,52] p < 0,001). Однак не було відзначено достовірної різниці за летальністю з будь-яких причин між терапією на основі амлодипіну і терапією на основі хлорталідону (відносний ризик 0,96, 95 % ДІ [0,89–1,02] р = 0,20). Властивості, спільні для периндоприлу й амлодипіну Дослідження захворюваності та летальності ASCOT-BLPA (Англо-скандинавське дослідження кардіоваскулярних наслідків — антигіпертензивна гілка) було проведено з участю 19257 пацієнтів віком від 40 до 79 років з гіпертензією та наявністю щонайменше 3 із нижченаведених кардіоваскулярних факторів ризику: гіпертрофія лівого шлуночка (виявлена за даними ЕКГ або ехокардіографії), інші відхилення, виявлені на електрокардіограмі, цукровий діабет ІІ типу, захворювання периферичних артерій, перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака, чоловіча стать, вік від 55 років, мікроальбумінурія або протеїнурія, паління, співвідношення рівня загального холестерину плазми до холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ЛВЩ) 6 і більше, сімейний анамнез раннього виникнення ІХС. Основною метою дослідження було оцінити та порівняти довготривалі впливи двох режимів антигіпертензивної терапії на комбіновану кінцеву точку — нелетальний інфаркт міокарда (включаючи безсимптомний інфаркт міокарда) та летальні ускладнення ішемічної хвороби серця (ІХС), — а саме терапії амлодипіном у комбінації з периндоприлом, який додавався у разі необхідності зниження тиску, порівняно з терапією атенололом у комбінації з діуретиком бендрофлуметіазидом, що додавався у разі необхідності зниження тиску. У кінці дослідження більшість пацієнтів (78 %, 14974 з 19242) отримували щонайменше два антигіпертензивні засоби і лише 15 % (1401 з 9634) та 9 % (857 з 9608) отримували монотерапію амлодипіном та атенололом відповідно. Дослідження було достроково припинено в середньому через 5,5 року спостережень за рішенням Ради з моніторингу даних з безпеки (Data Safety Monitoring Board — DSMB), оскільки спостерігалася значно вища летальність у групі, де застосовувалась терапія на основі атенололу, порівняно з групою застосування амлодипіну. За результатами дослідження відзначалося недостовірне зниження первинної кінцевої точки, що складалася з нелетального інфаркту міокарда (включаючи безсимптомний інфаркт міокарда) та летальних ускладнень ішемічної хвороби серця (ІХС), на 10 % у групі пацієнтів, які застосовували комбінацію амлодипін/периндоприл, порівняно з групою атенолол/бендрофлуметіазид. Однак спостерігалося достовірне зниження всіх показників вторинних кінцевих точок (за винятком летальної та нелетальної серцевої недостатності) у групі пацієнтів, які отримували амлодипін/периндоприл. Кінцеві точки Вторинні кінцеві точки Зниження відносного ризику 95 % ДІ р Нелетальний інфаркт міокарда (крім безсимптомного) + летальна ІХС 13 % 0,76–1,00 0,0458 Загальна коронарна кінцева точка 13 % 0,79–0,96 0,007 Коронарні події та втручання 16 % 0,78–0,90 < 0,0001 Летальність з усіх причин 11 % 0,81–0,99 0,0247 Серцево-судинна летальність 24 % 0,65–0,90 0,0010 Летальний та нелетальний інсульт 23 % 0,66–0,89 0,0003 Летальна та нелетальна серцева недостатність 16 % 0,66–1,05 0,1257

Швидкість та ступінь всмоктування периндоприлу й амлодипіну як окремо, так і у складі фіксованої комбінації АМ-АЛІТЕР достовірно не відрізняються. Периндоприл Абсорбція Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується, максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години. Період напіврозпаду периндоприлу у плазмі крові становить 1 годину. Периндоприл є проліками. 27 % від загальної кількості прийнятого периндоприлу досягає кровотоку у вигляді активного метаболіту — периндоприлату. Крім активного метаболіту периндоприлату, лікарський засіб утворює 5 метаболітів, які є неактивними. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається через 3–4 години після прийому. Прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу у периндоприлат, отже зменшується його біодоступність, тому добову дозу периндоприлу терт-бутиламіну рекомендується приймати одноразово вранці перед їдою. Розподіл Відзначається лінійна залежність між дозою периндоприлу і його концентрацією у плазмі крові. Об’єм розподілу незв’язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв’язування периндоприлату з білками плазми становить 20 %, головним чином з ангіотензинперетворювальним ферментом, але цей показник є дозозалежним. Виведення Периндоприлат виводиться із сечею. Період остаточного напіввиведення незв’язаної фракції становить приблизно 17 годин. Стадія рівноважної концентрації у плазмі крові настає через 4 дні від початку лікування. Виведення периндоприлату уповільнюється у пацієнтів літнього віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю (див. розділ «Особливості застосування»). Тому звичайне медичне спостереження буде включати частий моніторинг рівня креатиніну та калію. Печінкова недостатність Діалізний кліренс периндоприлату — 70 мл/хв. Кінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки: печінковий кліренс периндоприлу зменшується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. Отже, таким хворим не потрібно коригувати дозу (див. розділ «Особливості застосування»). Амлодипін Абсорбція, розподіл, зв’язування з білками плазми Після перорального прийому терапевтичних доз амлодипіну він добре всмоктується і досягає максимальної концентрації у крові через 6–12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить від 64 до 80 %. Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro продемонстрували, що приблизно 97,5 % циркулюючого в крові амлодипіну зв’язується з білками плазми. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Біотрансформація/виведення Період напіввиведення із плазми крові становить приблизно 35–50 годин, що дає змогу призначати лікарський засіб один раз на добу. Амлодипін головним чином метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. 60 % метаболітів виводиться із сечею і 10 % — у незміненому вигляді. Пацієнти літнього віку Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну у плазмі крові у хворих літнього віку і молодших пацієнтів є однаковим. У пацієнтів літнього віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну і, відповідно, збільшення показника AUC та періоду напіввиведення. Підвищення показників AUC та періоду напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідало віковим особливостям досліджуваних пацієнтів. Печінкова недостатність Існує дуже обмежена кількість клінічних даних щодо застосування амлодипіну пацієнтам із порушенням функції печінки. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижується — це призводить до подовження періоду напіввиведення та підвищення показника AUC приблизно на 40–60 %.

Препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори АПФ, комбінації. Інгібітори АПФ та блокатори кальцієвих каналів. Периндоприл та амлодипін. Код ATX C09B В04.

Усі застереження, пов’язані з кожним із компонентів препарату, стосуються фіксованої комбінації АМ-АЛІТЕР. Для периндоприлу Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену асоціюється з більш високою частотою побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням одного препарату, що впливає на РААС (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Лікарські засоби, що спричиняють гіперкаліємію. Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть спричинити гіперкаліємію, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гепарини, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм та фіксована комбінація з сульфаметоксазолом (Ко-Тримоксазол). Одночасний прийом вказаних лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії. Одночасне застосування протипоказано (див. розділ «Протипоказання) Аліскірен. У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, або пацієнтів із порушеною функцією нирок ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності і летальності підвищується. Екстракорпоральні методи лікування. Екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із використанням певних мембран із високою гідравлічною проникністю (наприклад, поліакрилонітрилових) та аферез ліпопротеїдів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату, через підвищений ризик розвитку анафілактоїдних реакцій тяжкого ступеня (див. розділ «Протипоказання»). У разі необхідності проведення такого лікування слід розглянути можливість використання діалізної мембрани іншого типу або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів. Сакубітрил/валсартан. Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/валсартаном протипоказане, оскільки одночасне інгібування неприлізину та АПФ може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Розпочинати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. Терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Не рекомендується одночасне застосування Аліскірен. У будь-яких інших пацієнтів, як і у хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок, ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності і летальності підвищується. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину. За опублікованими даними відомо, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) може бути застосована в індивідуальних випадках з ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску. Естрамустин. Існує ризик збільшення частоти виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема). Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). У пацієнтів, які одночасно застосовують ко-тримоксазол, можливе підвищення ризику розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливості застосування»). Калійзберігаючі діуретики (наприклад, триамтерен, амілорид та інші), солі калію. Виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) особливо у пацієнтів із нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Зазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Однак якщо одночасне призначення цих речовин є необхідним, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий контроль калію плазми крові. Щодо застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. розділ «Препарати, одночасне призначення з якими потребує особливої уваги». Літій. Одночасний прийом літію та інгібіторів АПФ не рекомендується через можливість оборотного збільшення концентрації літію у сироватці крові та, відповідно, підвищення його токсичності (тяжкої нейротоксичності). Однак якщо необхідність такої комбінації є обґрунтованою, слід ретельно контролювати рівень концентрації літію у сироватці крові. Препарати, одночасне призначення з якими потребує особливої уваги Цукрознижувальні засоби (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби). Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та цукрознижувальних засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найчастіше цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у разі ниркової недостатності. Діуретики. У пацієнтів, які приймають діуретики, та особливо у тих, у кого порушений водно-електролітний баланс, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується у разі відміни діуретика, підвищення об’єму циркулюючої крові або споживання солі перед початком терапії периндоприлом, яку слід розпочинати з низьких доз із поступовим збільшенням. При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути поновлено з часом) або призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням. При застійній серцевій недостатності на тлі прийому діуретика прийом інгібітору АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика. У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ. Калійзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). Особливої уваги потребує одночасне застосування еплеренону або спіронолактону у дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібітору АПФ. У разі недотримання рекомендацій щодо призначення такої комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) під час лікування пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ — ІV класу за NYHA та фракцією викиду < 40%, які раніше лікувалися інгібітором АПФ та петльовим діуретиком. Перед призначенням такої комбінації слід упевнитися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі. Рацекадотрил. Відомо, що лікування інгібіторами АПФ (наприклад, периндоприлом) може спричинити розвиток ангіоневротичного набряку. Цей ризик може збільшуватися при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарським засобом, який використовується для лікування гострої діареї). Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус). Пацієнти, які одночасно застосовують інгібітори mTOR, можуть належати до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»). Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (НПЗЗ), у тому числі аспірин ≥ 3 г на добу. Можливе послаблення антигіпертензивного ефекту під час одночасного застосування інгібіторів АПФ з НПЗЗ такими як: ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗЗ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призвести до збільшення ризику погіршення функції нирок, у тому числі імовірності розвитку гострої ниркової недостатності, підвищення рівня калію у плазмі крові, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема пацієнтам літнього віку. Пацієнтам необхідно відновити водний баланс та контролювати функцію нирок на початку лікування такою комбінацією та періодично впродовж лікування. Препарати, одночасне призначення з якими потребує уваги Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин). У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітору АПФ, підвищується ризик виникнення ангіоедеми внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептидилпептидази-ІV (ДПП-ІV). Симпатоміметики. Можуть послаблювати антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Золото. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл та ін’єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат), рідко можуть виникнути реакції, подібні до тих, що виникають при застосуванні нітратів (почервоніння обличчя, припливи, нудота, блювання та гіпотензія). Для амлодипіну Не рекомендується одночасне застосування Дантролен (інфузія). В експериментальних дослідженнях після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенно спостерігалися фібриляція шлуночків серця з летальними наслідками та кардіоваскулярний колапс у поєднанні з гіперкаліємією. З огляду на можливість виникнення гіперкаліємії рекомендовано уникати одночасного призначення антагоністів кальцію, таких як амлодипін, пацієнтам зі злоякісною гіпертермією та у яких існує припущення щодо злоякісної гіпертермії. Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої обережності Індуктори CYP3A4. При одночасному застосуванні відомих індукторів CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі крові може коливатись. Тому необхідно контролювати артеріальний тиск та коригувати дозу препарату під час та після одночасного застосування, особливо з потужними індукторами CYP3A4 (наприклад, рифампіцин, гіперікум перфоратум). Інгібітори CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну з високоактивними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеаз, протигрибковими похідними імідазолу та триазолу, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапамілом або дилтіаземом) може спричинити підвищення концентрації амлодипіну. Клінічний прояв вищезазначених фармакокінетичних змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. У таких випадках необхідно проводити клінічний моніторинг та коригувати дозу. Існує підвищений ризик виникнення гіпотензії у пацієнтів, які приймають кларитроміцин у комбінації з амлодипіном. Таким пацієнтам рекомендований ретельний нагляд. Препарати, одночасне призначення з якими потребує уваги При застосуванні амлодипіну з іншими лікарськими засобами з антигіпертензивними властивостями можливе додання антигіпертензивних ефектів. Такролімус. Під час одночасного призначення з амлодипіном існує ризик підвищення рівня такролімусу в крові. Для уникнення токсичного впливу такролімусу необхідно контролювати його рівень у крові та у разі необхідності підбирати його дозу пацієнтам, яким додається амлодипін. Інгібітори механістичної мішені рапаміцину (mTOR). Такі інгібітори mTOR, як сиролімус, темсиролімус та еверолімус, є субстратами CYP3A. Амлодипін належить до інгібіторів CYP3A слабкої дії. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може збільшувати концентрацію інгібіторів mTOR. Циклоспорин. Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну з участю здорових добровольців або інших людей не проводили. Виняток становлять пацієнти після трансплантації нирки, у яких спостерігалися коливання концентрації циклоспорину з підвищенням у середньому від 0% до 40%. Пацієнтам після трансплантації нирки, які приймають амлодипін та циклоспорин, слід контролювати рівень циклоспорину у крові та у разі необхідності зменшити дозу циклоспорину. Симвастатин. Застосування амлодипіну у дозі, кратній 10 мг, у комбінації з 80 мг симвастатину призвело до 77%-го збільшення концентрації симвастатину порівняно з його прийомом у монотерапії. Пацієнтам слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг на добу. Інші комбінації. У клінічних дослідженнях щодо взаємодій доведено, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину. При одночасному застосуванні амлодипіну та грейпфрутів або грейпфрутового соку можливе підвищення біодоступності амлодипіну та, відповідно, у деяких пацієнтів можливе посилення гіпотензивного ефекту. Спільні властивості периндоприлу та амлодипіну Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої обережності Баклофен. Посилює антигіпертензивний ефект. Необхідно контролювати артеріальний тиск та функцію нирок, при необхідності — проводити корекцію дози. Препарати, одночасне призначення з якими потребує уваги Антигіпертензивні засоби (такі як β-блокатори) та вазодилататори: одночасне застосування цих засобів може посилити гіпотензивний ефект периндоприлу та амлодипіну; одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або з іншими вазодилататорами може спричинити подальше зниження артеріального тиску, тому їх слід призначати з обережністю. Кортикостероїди, тетракозактид: послаблення антигіпертензивного ефекту (через затримку води та солей кортикостероїдами). α-блокатори (празозин, алфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин): посилюють антигіпертензивний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії. Аміфостин: може посилювати антигіпертензивний ефект амлодипіну. Трициклічні антидепресанти/антипсихотропні засоби/анестетики: посилюють антигіпертензивний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.

діючі речовини: периндоприл, амлодипін; 1 таблетка містить: периндоприлу терт-бутиламіну 4 мг, що еквівалентно 3,338 мг периндоприлу, та амлодипіну бесилату 6,935 мг, що еквівалентно 5 мг амлодипіну, або периндоприлу терт-бутиламіну 4 мг, що еквівалентно 3,338 мг периндоприлу, та амлодипіну бесилату 13,870 мг, що еквівалентно 10 мг амлодипіну, або периндоприлу терт-бутиламіну 8 мг, що еквівалентно 6,676 мг периндоприлу, та амлодипіну бесилату 6,935 мг, що еквівалентно 5 мг амлодипіну, або периндоприлу терт-бутиламіну 8 мг, що еквівалентно 6,676 мг периндоприлу, та амлодипіну бесилату 13,870 мг, що еквівалентно 10 мг амлодипіну; допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; кросповідон; натрію гідрокарбонат; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.

АМ-АЛІТЕР не рекомендується призначати дітям через відсутність досліджень з участю цієї групи пацієнтів.

Артеріальна гіпертензія та/або ішемічна хвороба серця (якщо необхідне лікування периндоприлом та амлодипіном).

Пов’язані з периндоприлом: підвищена чутливість до діючих речовин або до будь-яких інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ; уроджений або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вагітність або планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»); одночасне застосування з препаратами, які містять діючу речовину аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»); одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»); екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»); значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки (див. розділ «Особливості застосування»). Пов’язані з амлодипіном: тяжка артеріальна гіпотензія; підвищена чутливість до діючої речовини або до похідних дигідропіридину; шок, включаючи кардіогенний шок; обструкція виходу з лівого шлуночка (наприклад, стеноз аорти тяжкого ступеня); серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда з нестабільною гемодинамікою. Пов’язані з препаратом АМ-АЛІТЕР Усі вищезазначені протипоказання, пов’язані з кожним з компонентів препарату, стосуються фіксованої комбінації АМ-АЛІТЕР: підвищена чутливість до будь-якої допоміжної речовини.

Для перорального застосування. Дорослим слід призначати 1 таблетку на добу одноразово, бажано вранці перед їжею. Таблетка не підлягає поділу. Дозу слід підбирати індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показання для застосування, перебігу захворювання та показників артеріального тиску. Максимальна добова доза — 1 таблетка АМ-АЛІТЕРУ 8 мг/10 мг на добу. Щодо пацієнтів з груп ризику див. розділ «Особливості застосування». Пацієнти з порушенням функції нирок та пацієнти літнього віку (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»). Виведення периндоприлату знижується у пацієнтів із нирковою недостатністю та у пацієнтів літнього віку, тому під час лікування необхідно проводити частий контроль рівня креатиніну і калію. АМ-АЛІТЕР можна призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну ≥ 60 мл/хв та не слід призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну < 60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір дози кожного з компонентів препарату окремо. За умови доброї переносимості дозування амлодипіну є однаковим для пацієнтів молодого та літнього віку. Для пацієнтів літнього віку рекомендований звичайний режим дозування, але підвищення дози необхідно виконувати з обережністю. Концентрація амлодипіну у плазмі крові не залежить від ступеня порушення функції нирок. Амлодипін не виводиться під час діалізу. Пацієнти з порушенням функції печінки (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»). Відсутні рекомендації щодо дозування для пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки, тому підбір дози повинен бути обережним, розпочинати слід з найнижчих доз (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»). Для вибору оптимальної початкової та підтримуючої дози лікарського засобу пацієнтам з порушенням функції печінки необхідно окремо підбирати дозу амлодипіну та периндоприлу. Дослідження щодо фармакокінетики амлодипіну у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки не проводили. Пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня прийом амлодипіну слід розпочинати з найнижчих доз та поступово підвищувати.

Найчастішими побічними реакціями при окремому застосуванні периндоприлу та амлодипіну є: набряки, сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування), спотворення смаку (дисгевзія), парестезія, порушення зору (включаючи двоїння), дзвін у вухах, вертиго, пальпітація, приливи, гіпотензія (та пов’язані з нею симптоми), задишка, кашель, біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміна ритму дефекації, діарея, запор, свербіж, висип, екзантема, набряк суглобів (набряк щиколоток), спазми м’язів, підвищена втомлюваність, астенія. Побічні реакції класифіковані згідно зі словником стандартизованої медичної термінології MedDRA за системами організму з наступною частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не можна визначити за наявною інформацією).

MedDRA Системи органів за класифікацією	Побічні реакції	Частота
		Амлодипін	Периндоприл
Інфекції та інвазії	Риніт	Нечасто	Дуже рідко
З боку системи крові та лімфатичної системи	Еозинофілія		Нечасто
	Лейкопенія/нейтропенія (див. розділ «Особливості застосування»)	Дуже рідко	Дуже рідко
	Агранулоцитоз або панцитопенія (див. розділ «Особливості застосування»)		Дуже рідко
	Тромбоцитопенія (див. розділ «Особливості застосування»)	Дуже рідко	Дуже рідко
	Ензимоспецифічна гемолітична анемія у пацієнтів з уродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (див. розділ «Особливості застосування»)		Дуже рідко
З боку імунної системи	Гіперчутливість	Дуже рідко	Нечасто
Порушення метаболізму та обміну речовин	Гіперкаліємія, що зникає після відміни препарату (див. розділ «Особливості застосування»)		Нечасто
	Гіпоглікемія (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»)		Нечасто
	Гіпонатріємія		Нечасто
	Гіперглікемія	Дуже рідко
З боку психіки	Безсоння	Нечасто
	Порушення настрою (включаючи тривогу)	Нечасто	Нечасто
	Депресія	Нечасто
	Порушення сну		Нечасто
З боку нервової системи	Сонливість (особливо на початку лікування)	Часто	Нечасто
	Запаморочення (особливо на початку лікування)	Часто	Часто
	Головний біль (особливо на початку лікування)	Часто	Часто
	Тремор	Нечасто
	Спотворення смаку (дисгевзія)	Нечасто	Часто
	Гіпоестезія	Нечасто
	Парестезія	Нечасто	Часто
	Непритомність	Нечасто	Нечасто
	Сплутаність свідомості	Рідко	Дуже рідко
	Гіпертонус	Дуже рідко
	Периферична нейропатія	Дуже рідко
	Цереброваскулярні події можуть виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику (див. розділ «Особливості застосування»)		Дуже рідко
	Екстрапірамідні розлади (екстрапірамідний синдром)	Частота невідома
З боку органів зору	Порушення зору	Часто	Часто
	Двоїння	Часто
З боку органів слуху та лабіринту	Дзвін у вухах	Нечасто	Часто
	Вертиго		Часто
З боку серця	Пальпітація	Часто	Нечасто
	Тахікардія		Нечасто
	Стенокардія (див. розділ «Особливості застосування»)		Дуже рідко
	Інфаркт міокарда може виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику (див. розділ «Особливості застосування»)	Дуже рідко	Дуже рідко
	Аритмія (у тому числі брадикардія, шлуночкова тахікардія та фібриляція передсердь)	Нечасто	Дуже рідко
З боку судин	Припливи	Часто
	Гіпотензія (та пов'язані з нею симптоми)	Нечасто	Часто
	Васкуліт	Дуже рідко	Нечасто
	Синдром Рейно		Частота невідома
З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння	Задишка	Часто	Часто
	Кашель	Нечасто	Часто
	Бронхоспазм		Нечасто
	Еозинофільна пневмонія		Дуже рідко
З боку гепатобіліарної системи	Гепатит, жовтяниця	Дуже рідко
	Цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ «Особливості застосування»)		Дуже рідко
	Підвищення рівня печінкових ферментів (переважно спричинені холестазом)	Дуже рідко
З боку шлунково-кишкового тракту	Гіперплазія ясен	Дуже рідко
	Біль у животі	Часто	Часто
	Нудота	Часто	Часто
	Блювання	Нечасто	Часто
	Диспепсія	Часто	Часто
	Зміна ритму дефекації	Часто
	Сухість у роті	Нечасто	Нечасто
	Діарея	Часто	Часто
	Запор	Часто	Часто
	Панкреатит	Дуже рідко	Дуже рідко
	Гастрит	Дуже рідко
З боку шкіри та підшкірної тканини	Ангіоневротичний набряк Квінке	Дуже рідко
	Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»)	Дуже рідко	Нечасто
	Мультиформна еритема	Дуже рідко	Дуже рідко
	Алопеція	Нечасто
	Пурпура	Нечасто
	Знебарвлення шкіри	Нечасто
	Гіпергідроз	Нечасто	Нечасто
	Свербіж	Нечасто	Часто
	Висип, екзантема	Нечасто	Часто
	Кропив’янка (див. розділ «Особливості застосування»)	Нечасто	Нечасто
	Реакції фоточутливості	Дуже рідко	Нечасто
	Пемфігоїд		Нечасто
	Посилення симптомів псоріазу		Рідко
	Синдром Стівенса–Джонсона	Дуже рідко
	Ексфоліативний дерматит	Дуже рідко
	Токсичний епідермальний некроліз	Частота невідома
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини	Набряк суглобів (набряк щиколоток)	Часто
	Артралгія	Нечасто	Нечасто
	Міалгія	Нечасто	Нечасто
	Спазми м’язів	Часто	Часто
	Біль у спині	Нечасто
З боку нирок та системи сечовиділення	Порушення сечовипускання, ніктурія, полакіурія (часте сечовипускання)	Нечасто
	Ниркова недостатність		Нечасто
	Гостра ниркова недостатність		Дуже рідко
З боку репродуктивної системи та молочних залоз	Еректильна дисфункція	Нечасто	Нечасто
	Гінекомастія	Нечасто
Загальні розлади	Набряки	Дуже часто
	Периферичні набряки		Нечасто
	Підвищена втомлюваність	Часто
	Біль у грудній клітці	Нечасто	Нечасто
	Астенія	Часто	Часто
	Біль	Нечасто
	Нездужання	Нечасто	Нечасто
	Гіпертермія		Нечасто
Дослідження	Збільшення маси тіла, зменшення маси тіла	Нечасто
	Підвищення рівня сечовини у крові		Нечасто
	Підвищення рівня креатиніну у крові		Нечасто
	Підвищення рівня білірубіну у крові		Рідко
	Підвищення рівня печінкових ферментів		Рідко
	Зниження рівня гемоглобіну та гематокриту		Дуже рідко
Ушкодження, отруєння та ускладнення прийому	Падіння		Нечасто

При застосуванні інших інгібіторів АПФ повідомлялося про випадки виникнення синдрому порушення секреції антидіуретичного гормону (СПАДГ). Тому можна розцінювати СПАДГ як ймовірне ускладнення, пов’язане із застосуванням інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, із частотою виникнення дуже рідко.

Про випадки передозування препарату АМ-АЛІТЕР не повідомляли. Дані щодо свідомого передозування амлодипіну є обмеженими. Симптоми: наявні дані припускають, що прийом дуже великих доз може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та імовірного виникнення рефлекторної тахікардії. Повідомляли про виражену, можливо, тривалу системну гіпотензію та шок із летальним наслідком. Лікування: клінічно виражена гіпотензія, спричинена передозуванням амлодипіну, потребує активної кардіоваскулярної допомоги, зокрема частого моніторингу функції серця та респіраторної функції, підняття кінцівок, та потребує уважного стеження за об’ємом циркулюючої крові та сечовиділенням. Призначення вазоконстриктора може бути корисним у відновленні тонусу судин та артеріального тиску, якщо відсутні протипоказання. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може допомогти усуненню наслідків блокади кальцієвих каналів. У деяких випадках є доречним промивання шлунка. Дослідження з участю добровольців продемонструвало, що прийом активованого вугілля через 2 години після прийому 10 мг амлодипіну знижує швидкість абсорбції амлодипіну в організмі. У системному кровообігу амлодипін має високий рівень зв'язування з білками крові, тому призначення гемодіалізу не ефективне. Інформація про передозування периндоприлу є обмеженою. При передозуванні інгібіторів АПФ можуть виникнути гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, пальпітація, брадикардія, запаморочення, тривожність та кашель. При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення розчину хлориду натрію 0,9%. При виникненні гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтальне положення. Слід розглянути можливість проведення інфузії з ангіотензином ІІ та/або внутрішньовенного введення катехоламінів. Периндоприл може бути виведений з системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). При виникненні стійкої до лікування брадикардії може бути рекомендоване застосовування штучного водія ритму. Необхідно встановити постійний моніторинг за основними показниками життєдіяльності, рівнем концентрації електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Зберігати при температурі не вище 30 °C в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.