Амарил таблетки при цукровому діабеті по 3 мг, 30 шт.

По 15 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонній коробці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: блідо-жовті продовгуваті таблетки, біпланарні (з двома пласкими поверхнями) з розподільчою рискою з обох боків. Верхнє тиснення*: NMN та Логотип компанії; нижнє тиснення*: Логотип компанії та NMN.

Таблетку можна поділити по лінії розлому на рівні дози.

* Порядок тиснення символів та просторове розміщення штампу може відрізнятися.

Глімепірид - це гіпоглікемічна речовина, активна при пероральному прийомі, яка відноситься до групи сульфонілсечовини. Його можна застосовувати при інсуліннезалежному цукровому діабеті.

Глімепірид діє переважно шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози.

Як і в інших препаратів сульфонілсечовини, такий ефект ґрунтується на підвищенні чутливості клітин підшлункової залози до фізіологічної стимуляції глюкозою. Крім цього, глімепірид має виражену позапанкреатичну дію, також характерна і для інших препаратів сульфонілсечовини.

Вивільнення інсуліну. Препарати сульфонілсечовини регулюють секрецію інсуліну шляхом закриття АТФ-залежного калієвого каналу, розташованого в мембрані бета-клітини підшлункової залози. Закриття калієвого каналу викликає деполяризацію бета-клітини та шляхом відкриття кальцієвих каналів призводить до збільшення припливу кальцію в клітину, що, у свою чергу, призводить до вивільнення інсуліну шляхом екзоцитозу.

Глімепірид з високою швидкістю заміщення зв'язується з білком мембрани бета-клітин, пов'язаним з АТФ-залежним калієвим каналом, проте розташування його місця зв'язування відрізняється від звичайного місця зв'язування препаратів сульфонілсечовини.

Позапанкреатична активність. До позапанкреатичних ефектів відносяться, наприклад, покращення чутливості периферичних тканин до інсуліну та зменшення утилізації інсуліну печінкою.

Утилізація глюкози крові периферичними тканинами (м'язової та жирової) відбувається за допомогою спеціальних транспортних білків, розташованих у клітинній мембрані. Транспорт глюкози до цих тканин обмежений швидкістю етапу утилізації глюкози. Глімепірид дуже швидко збільшує кількість активних молекул, що транспортують глюкозу, на плазматичних мембранах клітин м'язової та жирової тканини, що призводить до стимуляції захоплення глюкози.

Глімепірид збільшує активність глікозилфосфатидилінозитспецифічної фосфоліпази С, з якою в ізольованих м'язових та жирових клітинах може корелювати викликаний препаратом ліпогенез та глікогенез.

Глімепірид пригнічує продукцію глюкози в печінці шляхом збільшення внутрішньоклітинних концентрацій фруктозо-2,6-біфосфату, який, у свою чергу, пригнічує глюконеогенез.

Загальні характеристики. У здорових добровольців мінімальна ефективна пероральна доза становила приблизно 0,6 мг. Вплив глімепіриду є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на гострі фізичні навантаження, тобто зменшення секреції інсуліну в умовах дії глімепіриду зберігається.

Не було виявлено достовірної різниці у дії глімепіриду при прийомі препарату за 30 хвилин до їди або безпосередньо перед їдою. У пацієнтів із цукровим діабетом належний метаболічний контроль протягом 24 годин може бути досягнутий при прийомі препарату один раз на добу.

Хоча гідроксильований метаболіт викликає незначне, але достовірне зниження рівня глюкози крові у здорових осіб, це лише незначна складова загальної дії препарату.

Застосування у комбінації з метформіном. В одному дослідженні було продемонстровано поліпшення метаболічного контролю при супутній терапії глімепіридом у порівнянні з монотерапією метформіном у пацієнтів, діабет у яких належним чином не контролюється максимальними дозами метформіну.

Застосування у комбінації з інсуліном. Дані щодо застосування препарату в комбінації з інсуліном обмежені. У пацієнтів, діабет яких належним чином не контролюється при застосуванні максимальних доз глімепіриду, може бути розпочато супутнє лікування інсуліном. У двох дослідженнях завдяки цій комбінації вдалося досягти такого ж покращення метаболічного контролю, як і за монотерапії інсуліном; однак при комбінованій терапії потрібна менша середня доза інсуліну.

Особливі категорії пацієнтів. Діти, у тому числі підлітки. У 24-тижневому клінічному дослідженні з активним контролем (глімепірид у дозі до 8 мг на добу або метформін у дозі до 2000 мг на добу) брало участь 285 дітей (віком 8-17 років) з діабетом II типу.

Як глімепірид, так і метформін призвели до достовірного зниження HbA1c порівняно з вихідним показником (глімепірид - 0,95 (СП 0,41) метформін - 1,39 (СП 0,40)). Однак для глімепіриду була продемонстрована велика ефективність порівняно з метформіном з точки зору середньої зміни HbA1c порівняно з вихідним показником. Різниця між двома видами лікування становила 0,44% на користь метформіну. Верхня межа (1,05) 95% довірчого інтервалу для цієї різниці була не нижчою за 0,3% межі не меншої ефективності.

За результатами лікування глімепіридом жодних нових проблем безпеки у дітей, у порівнянні з дорослими пацієнтами з цукровим діабетом ІІ типу, не було виявлено. Даних щодо довгострокової ефективності та безпеки у дітей немає.

Всмоктування. Після перорального прийому глімепірид має 100% біодоступність. Прийом їжі не надає значного впливу на всмоктування, лише трохи уповільнює швидкість всмоктування. Максимальна концентрація у сироватці крові (Cmax) досягається через 2,5 години після прийому препарату (середній показник становить 0,3 мкг/мл при багаторазовому прийомі добової дози 4 мг). Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також дозою та AUC (площа під кривою концентрація - час).

Розподіл. Глімепірид має дуже низький об'єм розподілу (близько 8,8 л), що приблизно дорівнює об'єму розподілу альбуміну, високий рівень зв'язування з білками плазми (більше 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв).

У тварин глімепірид виділяється у грудне молоко. Глімепірид проникає крізь плаценту. Проникнення через гематоенцефалічний бар'єр є низьким.

Метаболізм та виведення. Середній основний період напіввиведення при концентраціях препарату в плазмі крові, що відповідають багаторазовому режиму дозування, становить приблизно від 5 до 8 годин. Після застосування великих доз спостерігалося незначне збільшення періоду напіввиведення.

Після одноразового прийому глімепіриду, міченого радіоактивним ізотопом, 58% радіоактивної речовини виявлялося у сечі та 35% - у калі. Змінена речовина у сечі не виявлялася. У сечі та калі виявляються два метаболіти, які найімовірніше утворюються в результаті метаболізму в печінці (головний фермент CYP2C9), один з яких гідроксипохідний, а інший – карбоксипохідний. Після перорального прийому глімепіриду термінальні періоди напіввиведення цих метаболітів становили від 3 до 6 і від 5 до 6 годин відповідно.

Порівняння фармакокінетики після одноразового прийому та багаторазового застосування препарату один раз на добу не виявило достовірних відмінностей. Міждівідуальна варіабельність була дуже низькою. Кумуляції, яка мала важливе значення, не спостерігалося.

Особливі категорії пацієнтів. Фармакокінетичні параметри у чоловіків і жінок, як і у молодих та осіб похилого віку (старше 65 років), були подібними. У пацієнтів зі зниженим кліренсом креатиніну спостерігалася тенденція до збільшення кліренсу глімепіриду та зниження його середньої концентрації у плазмі крові, що, швидше за все, обумовлено швидшим виведенням унаслідок меншого ступеня зв'язування з білками. Нирковий кліренс обох метаболітів піднімався. Загалом у цих пацієнтів не очікується збільшення ризику кумуляції препарату.

Фармакокінетичні показники у п'яти пацієнтів без цукрового діабету, які перенесли хірургічне втручання на жовчовивідних шляхах, були подібні до здорових добровольців.

Діти, у тому числі підлітки. Дослідження, в якому вивчали фармакокінетику, безпеку та переносимість після одноразового прийому 1 мг глімепіриду у ситому стані у 30 дітей (4 дітей 10-12 років та 26 дітей 12 -17 років) з цукровим діабетом II типу, показало, що середні показники AUC (0-last), Cmax та t1/2 були подібні до дорослих.

Доклінічні дані з безпеки. Ефекти, що спостерігалися під час доклінічних досліджень, що виникали при рівнях експозиції, які набагато перевищували максимальні рівні експозиції у людини, вказує на їхню незначну цінність для клінічної практики, або ж були викликані фармакодинамічною дією препарату (гіпоглікемія). Ці результати були отримані в рамках традиційних фармакологічних досліджень безпеки, досліджень токсичності при введенні повторних доз, тестів на генотоксичність, онкогенний потенціал та репродуктивної токсичності. Побічні ефекти, виявлені в ході останніх (які охоплювали вивчення ембріотоксичності, тератогенності та токсичного впливу на розвиток організму), вважалися наслідком гіпоглікемічних ефектів, спричинених препаратом у самок та у дитинчат.

Гіпоглікемічні засоби, за винятком інсулінів. Сульфонаміди, похідні сечовини. Код АТХ A10B B12.

Одночасне застосування препарату Амарил з певними лікарськими засобами може спричинити як зниження, так і посилення гіпоглікемічної дії глімепіриду. Тому інші препарати слід приймати лише за згодою (або призначенням) лікаря. Глімепірид метаболізується за допомогою цитохрому P450 2C9 (CYP2C9). Відомо, що в результаті одночасного застосування індукторів (наприклад, рифампіцину) або інгібіторів CYP2C9 (наприклад, флуконазолу) цей метаболізм може змінюватися. Результати дослідження взаємодії in vivo показали, що флуконазол, один із найсильніших інгібіторів CYP2C9, збільшує AUC глімепіриду приблизно вдвічі.

Про існування наведених нижче типів взаємодій свідчить досвід застосування Амарилу та інших похідних сульфонілсечовини.

Потенціація ефекту зниження рівня глюкози в крові, а, отже, в деяких випадках і гіпоглікемія може виникати у разі одночасного прийому з глімепіридом таких препаратів як: фенілбутазон, азапропазон та оксифенбутазон, сульфінпіразон, інсулін та пероральні протидіабетичні препарати ( , деякі сульфаніламіди тривалої дії, тетрациклін, саліцилати та п-аміносаліцілова кислота, інгібітори MAO, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хінолонові антибіотики та кларитроміцин, хлорамфенікол, пробенецид, непрямих антикоагулянтів, непрямих антикоагулянів, фібрати, тритоквалін, інгібітори АПФ, флуконазол, флуоксетин, алопуринол, симпатолітики, цикло-, тро- та іфосфаміди.

Послаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові і, відповідно, збільшення цього рівня може відбуватися, коли хворий одночасно приймає такі лікарські засоби: естрогени та прогестагени; салуретики, тіазидові діуретики; препарати, що стимулюють функцію щитовидної залози, глюкокортикоїди, похідні фенотіазину, хлорпромазин, адреналін та симпатоміметики; нікотинова кислота (високі дози) та її похідні; проносні засоби (тривале застосування) фенітоїн, діазоксид; глюкагон, барбітурати та рифампіцин; ацетазоламід.

Антагоністи H2-рецепторів, бета-блокатори, клонідин та резерпін можуть призводити як до потенціації, так і до ослаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові.

Під впливом симпатолітиків, таких як бета-блокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, прояви адренергічної контррегуляції гіпоглікемії можуть зменшуватися або зникати.

Вживання алкоголю може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду непередбачуваним чином.

Глімепірид може як збільшувати, так і зменшувати вплив похідних кумарину.

Колесевелам зв'язується з глімепіридом і зменшує всмоктування останнього із шлунково-кишкового тракту. Жодних взаємодій не спостерігалося, якщо глімепірид приймали менш ніж за 4 години до застосування колесовелу. У зв'язку з цим глімепірид слід приймати не менше ніж за 4 години до застосування колесовелу.

діюча речовина: глімепірид;

1 таблетка містить глімепіриду 3 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172).

Дослідження із впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами не проводилися.

Здатність до концентрації та швидкість реакції можуть знижуватися внаслідок гіпоглікемії чи гіперглікемії або, наприклад, через погіршення зору. Це може створювати ризик у ситуаціях, коли така здатність є особливо важливою (наприклад, керування автомобілем або робота з іншими механізмами).

Пацієнтів слід застерігати, що вони не повинні допускати розвитку в себе гіпоглікемії під час керування транспортним засобом. Це особливо стосується тих осіб, які погано або зовсім не можуть розпізнавати в себе симптоми-провісники гіпоглікемії, та тих, у кого напади гіпоглікемії є частими. Необхідно серйозно зважити, чи варто за таких обставин сідати за кермо або працювати з іншими механізмами.

Вагітність. Ризик, пов’язаний із діабетом. Відхилення від нормальних рівнів глюкози в крові під час вагітності можуть бути причиною збільшення імовірності виникнення вроджених вад розвитку та перинатальної смертності. Тому слід ретельно контролювати кількість глюкози в крові вагітної жінки для того, щоб уникнути тератогенного ризику.

Вагітна з цукровим діабетом повинна бути переведена на інсулін. Жінки, які хворіють на цукровий діабет, повинні інформувати свого лікаря про заплановану вагітність для корекції лікування та переходу на інсулін.

Ризик, пов’язаний із глімепіридом. Немає даних щодо застосування глімепіриду вагітними жінками. Відповідно до результатів експериментів на тваринах, препарат має репродуктивну токсичність, пов’язану, ймовірно, з фармакологічною дією глімепіриду (гіпоглікемією).

Тому протягом всього періоду вагітності жінці глімепірид застосовувати не можна.

Якщо пацієнтка, яка приймає глімепірид, планує вагітність або завагітніла, її якомога швидше слід перевести на терапію інсуліном.

Період годування груддю.

Невідомо, чи виділяється препарат у грудне молоко у людини. У щурів глімепірид виділяється у грудне молоко. Оскільки інші похідні сульфонілсечовини виділяються у грудне молоко і враховуючи ризик розвитку гіпоглікемії у дітей, яких годують грудним молоком, на фоні лікування глімепіридом годування груддю не рекомендується.

На сьогодні відсутні доказові дані щодо застосування глімепіриду пацієнтам віком до 8 років. Для дітей віком від 8 до 17 років існують обмежені доказові дані щодо застосування глімепіриду як монотерапії (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Фармакокінетика»). Існуючих даних стосовно безпеки та ефективності застосування препарату дітям недостатньо, тому його не рекомендується застосовувати цій категорії пацієнтів.

Цукровий діабет ІІ типу у дорослих, якщо рівень цукру в крові не можна підтримувати лише дієтою, фізичними вправами та зниженням маси тіла.

Амарил® не призначений для лікування інсулінозалежного цукрового діабету, діабетичного кетоацидозу, діабетичної коми. Застосування препарату протипоказане хворим з тяжкими порушеннями функцій нирок або печінки. У разі тяжких порушень функцій нирок або печінки потрібно перевести пацієнта на інсулін.

Амарил® не можна приймати хворим із підвищеною чутливістю до глімепіриду або до будь-якого допоміжного інгредієнта, що входить до складу препарату, до інших похідних сульфонілсечовини або сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій підвищеної чутливості).

Препарат призначений для перорального прийому.

Успішне лікування діабету залежить від дотримання хворим відповідного раціону харчування, регулярної фізичної активності, а також постійного контролю рівня глюкози у крові та сечі. Недотримання хворим на дієту не може бути компенсовано прийомом таблеток або застосуванням інсуліну.

Дозування залежить від результатів аналізів вмісту глюкози в крові та сечі.

Початкова доза становить 1 мг (1/2 таблетки по 2 мг) глімепіриду на добу. Якщо така доза дозволяє контролювати захворювання, її слід застосовувати для підтримуючої терапії.

Якщо глікемічний контроль не є оптимальним, дозу слід збільшувати до 2, 3 або 4 мг глімепіриду на добу поетапно (з інтервалами 1-2 тижні). Для різних режимів лікування препарат доступний у різних дозах.

Доза більше 4 мг на добу дає найкращі результати лише в окремих випадках. Максимальна рекомендована доза становить 6 мг Амарил на добу.

Якщо максимальна добова доза метформіну не забезпечує достатнього глікемічного контролю, можна розпочати супутню терапію глімепіридом.

Слідуючи попереднього дозування метформіну, прийом глімепіриду слід розпочати з низької дози, яку потім можна поступово підвищувати до максимальної добової дози, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю. Комбіновану терапію слід проводити під наглядом лікаря.

Якщо максимальна добова доза Амарил не забезпечує достатнього глікемічного контролю, при необхідності можна розпочати супутню терапію інсуліном. За попереднім дозуванням глімепіриду лікування інсуліном слід починати з низької дози, яку потім можна підвищувати, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю.

Комбіновану терапію слід проводити під наглядом лікаря.

Зазвичай одна доза глімепіриду на добу є достатньою. Її рекомендується приймати незадовго до або під час ситного сніданку або якщо сніданку немає, незадовго до або під час першого основного прийому їжі. Помилки застосування препарату, наприклад пропуск прийому чергової дози, ніколи не можна виправляти шляхом наступного прийому вищої дози. Таблетку слід ковтати, не розжовуючи, запиваючи рідиною.

Якщо у хворого спостерігається гіпоглікемічна реакція на застосування глімепіриду в дозі 1 мг на добу, це означає, що цукровий діабет може контролюватись лише за допомогою дотримання дієти.

Поліпшення контролю діабету супроводжується підвищенням чутливості до інсуліну, тому під час курсу лікування потреба у глімепіриді може зменшуватись. Щоб уникнути гіпоглікемії, слід поступово зменшувати дозу або взагалі перервати терапію. Необхідність перегляду дозування також може виникнути, якщо у хворого змінюється маса тіла або спосіб життя або діють інші фактори, що підвищують ризик гіпо- або гіперглікемії.

Перехід з пероральних протидіабетичних агентів на препарат Амарил.

Зазвичай можна здійснити перехід з інших пероральних гіпоглікемічних агентів на Амарил. Під час такого переходу слід враховувати силу та період напіввиведення попереднього засобу. У деяких випадках, особливо якщо протидіабетичний препарат має тривалий період напіввиведення (наприклад, хлорпропамід), перед початком прийому Амарилу рекомендується почекати кілька днів. Це дозволяє зменшити ризик гіпоглікемічних реакцій внаслідок адитивної дії двох агентів.

Рекомендована початкова доза - 1 мг глімепіриду на добу. Як зазначалося вище, дозу можна поетапно збільшити з огляду на реакції на препарат.

Перехід з інсуліну на препарат Амарил.

У виняткових випадках хворим на цукровий діабет II типу, які приймають інсулін, може бути показана заміна його Амарилу. Такий перехід слід проводити під наглядом лікаря.

Передозування може призвести до гіпоглікемії, яка триває від 12 до 72 годин і після першого полегшення може з'являтися повторно. Симптоми можуть виявитися через 24 години після застосування препарату. Як правило, для таких хворих рекомендується спостереження у клініці. Можуть виникати нудота, блювання та біль в епігастрії. Гіпоглікемія часто може супроводжуватися неврологічними симптомами, такими як занепокоєння, тремор, розлади зору, порушення координації, сонливість, кома та судоми.

Лікування передозування. Лікування полягає насамперед у перешкоджанні абсорбції. Для цього необхідно викликати блювання, а потім випити води або лимонаду з активованим вугіллям (адсорбент) та сульфатом натрію (проносне). Якщо прийнято велику кількість глімепіриду, промивання шлунка, після чого – застосування активованого вугілля та сульфату натрію. У разі тяжкого передозування необхідна госпіталізація до відділення реанімації. Якнайшвидше слід розпочати введення глюкози: при необхідності спочатку одноразова внутрішньовенна ін'єкція 50 мл 50% розчину, а потім вливання 10% розчину з постійним контролем рівня глюкози в крові. Подальше лікування – симптоматичне.

Під час лікування гіпоглікемії, викликаної випадковим прийомом препарату Амарил, у немовлят та дітей молодшого віку дозу глюкози слід особливо ретельно коригувати з урахуванням можливості виникнення небезпечної гіперглікемії, а її контроль здійснювати шляхом уважного спостереження за рівнем глюкози в крові.

Зберігати в недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище +30 °С.

Препарат застосовується при цукровому діабеті II типу.