Арифам 1,5 мг/5 мг таблетки з модиф. вивіл. по 1.5 мг/5 мг №30 (15х2)

По 15 таблеток у блістері з алюмінієвої фольги та ПВХ-плівки. По 2 або 6 блістерів у коробці з пакувального картону.

Механізм дії

Індапамід - це похідна сульфонамідів з індоловим кільцем, фармакологічно споріднена з тіазидними діуретиками, що діє шляхом інгібування реабсорбції натрію в кортикальному сегменті нирок. Це підвищує екскрецію натрію та хлоридів із сечею та меншою мірою - калію та магнію, підвищуючи таким чином сечовиділення та забезпечує антигіпертензивну дію.

Амлодипін – інгібітор надходження іонів кальцію групи дигідропіридинів (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію), що перешкоджає трансмембранному надходженню іонів кальцію до гладких м'язів міокарда та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну полягає у здатності розслабляти гладкі м'язи судин.

Фармакодинамічні ефекти

Клінічні дослідження ІІ та ІІІ фази показали, що при застосуванні індапаміду в монотерапії антигіпертензивний ефект триває 24 години. Цей ефект проявляється у дозах, у яких діуретичні властивості мінімальні. Антигіпертензивна дія індапаміду пов'язана з покращенням еластичності артерій, зниженням резистентності артеріол та загального периферичного опору судин. Індапамід зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

При перевищенні рекомендованої дози терапевтичний ефект тіазидних та тіазидоподібних діуретиків не збільшується, тоді як кількість побічних явищ зростає. За відсутності ефекту від лікування не слід збільшувати дозу.

Також у ході коротко-, середньо- та тривалих досліджень за участю пацієнтів з артеріальною гіпертензією було продемонстровано, що індапамід: не впливає на метаболізм ліпідів (тригліцеридів, ліпопротеїдів низької та високої щільності); не впливає на метаболізм вуглеводів, навіть у хворих на цукровий діабет з артеріальною гіпертензією.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно достовірне зниження артеріального тиску протягом 24 годин у положенні як лежачи, так і стоячи. Через повільний початок дії амлодипіну його застосування не призводить до гострої гіпотензії. Прийом амлодипіну не був пов'язаний з виникненням будь-яких метаболічних побічних реакцій або змін рівня ліпідів у плазмі крові, тому його можна застосовувати пацієнтам з астмою, подагрою та хворим на цукровий діабет.

Одночасний прийом індапаміду та амлодипіну не змінює їх фармакокінетичні властивості порівняно з окремим застосуванням.

Індопомід

Індапамід 1,5 мг представлений у дозованій формі з пролонгованим вивільненням, що забезпечується завдяки матриксній системі, в якій розподілено діючу речовину та дозволяє рівномірне пролонговане вивільнення індапаміду.

Абсорбція. Індапамід, що вивільняється з таблетки, швидко і повністю всмоктується з гастроінтестинального тракту. Прийом їжі дещо підвищує швидкість всмоктування, але не впливає на кількість діючої речовини, що абсорбується. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 12 годин після перорального прийому одноразової дози, повторне застосування зменшує коливання рівня індапаміду в плазмі між двома прийомами препарату. Існує інтраіндивідуальна варіабельність.

Розподіл. Зв'язування індапаміду з протеїнами плазми – 79%. Період напіввиведення становить від 14 до 24 годин (в середньому – 18 годин). Рівень стабільної концентрації досягається через 7 днів. Повторний прийом не призводить до кумуляції.

Висновок. Виведення головним чином відбувається із сечею (70% дози) та фекаліями (22%) у вигляді неактивних метаболітів.

Пацієнти високого ризику. У пацієнтів із нирковою недостатністю фармакокінетичні параметри не змінюються.

Амлодипін

Амлодипін представлений у дозованій формі з негайним вивільненням.

Абсорбція, розподіл, зв'язування з протеїнами плазми. Після перорального застосування в терапевтичних дозах амлодипін добре абсорбується, максимальна концентрація в крові досягається через 6-12 годин після прийому. Абсолютна біодоступність становить 64-80%. Об'єм розподілу становить близько 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що близько 975% циркулюючого амлодипіну зв'язується з білками плазми крові. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.

Біотрансформація/висновок. Період напіввиведення амлодипіну з плазми крові становить приблизно 35–50 годин, що відповідає одноразовій добовій дозі. Амлодипін екстенсивно метаболізується печінкою до неактивних метаболітів, виводиться із сечею у незміненому вигляді (10%) та у формі метаболітів (60%).

Застосування пацієнтам із порушенням функції печінки. Кількість клінічних даних щодо застосування амлодипіну пацієнтам із порушенням функції печінки обмежена. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижується, що призводить до збільшення періоду напіввиведення та AUC приблизно на 40–60%.

Застосування пацієнтам похилого віку. Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну у плазмі крові у осіб похилого віку та у молодших пацієнтів однаковий. У хворих похилого віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та періоду напіввиведення. У осіб із застійною серцевою недостатністю збільшення AUC та період напіввиведення було очікуваним для досліджуваної вікової групи пацієнтів.

Антагоністи кальцію та діуретики. Код АТХ C08G A02.

Взаємодія з індапамідом

Нерекомендовані комбінації

Літій. Можливе підвищення концентрації літію в плазмі крові з виникненням симптомів передозування, подібних до симптомів при безсольовій дієті (зменшується виведення літію з сечею). Однак, якщо застосування діуретиків дійсно необхідне, слід ретельно контролювати рівень літію в плазмі та відкоригувати дозу діуретика.

Комбінації, які потребують застережень при застосуванні

Препарати, які можуть спричинити розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует»: антиаритмічні препарати класу ІА (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні препарати класу ІІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід); деякі антипсихотики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин); бензаміди (амісульприд, сульпірид, сультоприд, тіаприд); бутірофенони (дроперидол, галоперидол); інші лікарські засоби: беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенний, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, моксифлоксацин, вінкамін внутрішньовенний.

Підвищується ризик виникнення шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует» (Гіпокаліємія є фактором ризику). Перед призначенням комбінації перевіряють наявність гіпокаліємії та за необхідності коригують рівень калію. Слід контролювати клінічний стан пацієнта, рівень електролітів у плазмі та проводити ЕКГ-моніторинг. За наявності гіпокаліємії слід застосовувати препарати, що не призводять до виникнення пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует».

Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (НПЗЗ) (системне застосування), у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 та ацетилсаліцилова кислота у великих дозах (3 г/добу). При одночасному застосуванні можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту індапаміду. У зневоднених пацієнтів підвищується ризик виникнення ГНН (зниження гломерулярної фільтрації). Перед початком лікування слід відновити водний баланс та перевірити функцію нирок.

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). За наявності дефіциту натрію лікування інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту може спричинити виникнення раптової артеріальної гіпотензії та/або гострої ниркової недостатності (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії).

Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких попередня терапія діуретиком призвела до дефіциту натрію, необхідно: за 3 доби до початку лікування інгібіторами АПФ припинити застосування діуретиків і потім, якщо необхідно, відновити прийом діуретика. або приступати до застосування інгібітору АПФ з низькою початковою дозою з поступовим її підвищенням.

Для пацієнтів із застійною серцевою недостатністю слід розпочинати застосування інгібітору АПФ з мінімальної дози, можливо після зниження дози супутнього діуретика, що виводить калій.

У всіх випадках необхідно проводити моніторинг функції нирок (рівень креатиніну в плазмі крові) протягом перших тижнів лікування інгібіторами АПФ.

Інші сполуки, які можуть спричинити гіпокаліємію: амфотерицин В внутрішньовенно, глюко- та мінералокортикоїди (системного застосування), тетракозактид, проносні засоби, що стимулюють перистальтику. Підвищується ризик виникнення гіпокаліємії (адитивний ефект). Слід контролювати рівень калію в плазмі та коригувати його при необхідності. Це особливо слід пам'ятати при одночасному лікуванні серцевими глікозидами. Рекомендується застосовувати проносні засоби, які не стимулюють перистальтику.

Препарати наперстянки. Зниження рівня калію у крові сприяє збільшенню токсичних ефектів препаратів наперстянки. Необхідно контролювати рівень калію в крові та ЕКГ, а також за необхідності переглянути терапію.

Баклофен. Підвищується антигіпертензивний ефект. На початку лікування слід відновити водний баланс пацієнта та контролювати функції нирок.

Алопурінол. Одночасне застосування з індапамідом може призвести до підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Комбінації, які потребують уваги

Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон, тріамтерен). Незважаючи на раціональність призначення цієї комбінації деяким пацієнтам, можливе виникнення гіпокаліємії або гіперкаліємії (особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю або хворих на цукровий діабет). Слід контролювати рівень калію в плазмі, проводити ЕКГ-моніторинг та за необхідності переглянути терапію.

Метформін. Підвищується ризик виникнення молочнокислого ацидозу, спричиненого метформіном через можливий розвиток функціональної ниркової недостатності, пов'язаної із застосуванням діуретиків, особливо петльових. Не слід призначати метформін, якщо рівень креатиніну у плазмі крові перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків та 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.

Йодоконтрастні засоби. За наявності дегідратації, викликаної застосуванням діуретиків, збільшується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при прийомі великих доз йодоконтрастних засобів. Слід відновити водний баланс до застосування йодоконтрастних засобів.

Іміпраміноподібні антидепресанти, нейролептичні засоби. Підвищується антигіпертензивний ефект та ризик розвитку ортостатичної гіпотензії (адитивний ефект).

Кальцій(солі). Можливе виникнення гіперкальціємії у зв'язку зі зниженням елімінації кальцію із сечею.

Циклоспорин, такролімус. Можливе підвищення рівня креатиніну в плазмі без зміни рівня циркулюючого циклоспорину навіть за відсутності дефіциту води та натрію.

Кортикостероїди, тетракозактиди (системної дії). Можливе зниження антигіпертензивного ефекту (затримка води та іонів натрію під впливом кортикостероїдів).

Взаємодії, пов'язані з амлодипіном

Дантролен (інфузія). У дослідженнях на тваринах після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенно спостерігалися фібриляція шлуночків серця з летальним результатом та кардіоваскулярний колапс у поєднанні з гіперкаліємією. У разі схильності пацієнта до виникнення злоякісної гіпертермії та її лікування рекомендується уникати одночасного застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, через ризик виникнення гіперкаліємії.

Не рекомендується застосовувати амлодипін разом з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність може збільшуватися, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту.

Інгібітори CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну з високоактивними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібітори протеази, азольні протигрибкові засоби, макроліди, такі як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до значного підвищення концентрації амлодипіну. Ці фармакокінетичні зміни клінічно більш виражені у пацієнтів похилого віку. Тому може знадобитися проведення клінічного моніторингу та коригування дози. Існує підвищений ризик виникнення гіпотензії у пацієнтів, які беруть кларитроміцин у поєднанні з амлодипіном. Таким пацієнтам рекомендовано ретельне спостереження.

Індуктори CYP3A4.

При одночасному застосуванні з відомими індукторами CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може змінюватися. Тому слід контролювати АТ і проводити корекцію дози під час та після одночасного застосування з індукторами CYP3A4, зокрема з індукторами сильної дії CYP3A4 (наприклад рифампіцин, звіробій (hypericum perforatum)).

Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби. Гіпотензивні ефекти амлодипіну потенціюють гіпотензивну дію інших лікарських засобів із антигіпертензивними властивостями (адитивний ефект). Клінічні дослідження взаємодії показали, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину чи варфарину.

Такролімус. Існує ризик підвищення рівня такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном. Щоб уникнути токсичності такролімусу при супутньому застосуванні з амлодипіном, необхідно контролювати його рівень у крові та при необхідності коригувати його дозу.

Інгібітори механістичної мішені рапаміцину (mTOR). Такі інгібітори mTOR, як сиролімус, темсіролімус та еверолімус, є субстратами CYP3A. Амлодипін відноситься до інгібіторів CYP3A слабкої дії. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може посилювати вплив останніх.

Циклоспорин. Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну за участю здорових добровольців або інших популяцій, за винятком пацієнтів після трансплантації нирки, у яких спостерігалося збільшення коливання мінімальної концентрації циклоспорину (в середньому від 0 до 40%), не проводилися. У пацієнтів після трансплантації нирки, які застосовують амлодипін, слід контролювати рівень циклоспорину в крові та за необхідності знизити його дозу.

Сімвастатин. Застосування амлодипіну в дозі, кратній 10 мг, у комбінації з 80 мг симвастатину призвело до 77% збільшення концентрації симвастатину порівняно з його прийомом як монотерапія. Пацієнтам, які приймають амлодипін, слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг на добу.

діючі речовини: indapamide, amlodipine;

1 таблетка містить 1,5 мг індапаміду та 6,935 мг амлодипіну бесілату, що відповідає 5 мг амлодипіну, або 13,87 мг амлодипіну бесілату, що відповідає 10 мг амлодипіну;

інші складові: гіпромелоза 4000 (E 464), лактози моногідрат, магнію стеарат (E 572), повідон (E 1201), кремнію діоксид колоїдний безводний, кальцію гідрофосфат, целюлоза мікрокристалічна (E 460 )

плівкова оболонка: гліцерин (Е 422), гіпромелоза (E 464), макрогол 6000, магнію стеарат (E 572), титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172) (Арифам® 1,5 мг/ 10 мг).

Арифам має незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами: І

ндапамід не впливає на пильність, але в окремих випадках можуть виникати різні реакції, пов'язані зі зниженням АТ, особливо на початку лікування або при одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами.

Внаслідок цього здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими автоматизованими системами може погіршитися.

Амлодипін може мати незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Якщо у пацієнтів, які приймають амлодипін, виникли побічні реакції, як запаморочення, біль голови, втома або нудота, їх реакція може бути знижена. Рекомендується бути обережним, особливо на початку лікування.

З огляду на вплив компонентів комбінованого препарату Ариф протягом вагітності та годування груддю

• застосування препарату під час вагітності не рекомендується
• препарат протипоказаний під час годування груддю.

Вагітність

Застереження, пов'язані з індапамідом. Дані щодо застосування індапаміду вагітним жінкам відсутні або обмежені (менше 300 випадків). Наслідком тривалого застосування тіазидних діуретиків на III триместру вагітності може бути зниження обсягу циркулюючої крові (ОЦК) вагітної жінки та матково-плацентарного кровонаповнення, що може призвести до фетоплацентарної ішемії та затримки розвитку плода. Крім того, у поодиноких випадках у новонародженої дитини спостерігалися гіпоглікемія та тромбоцитопенія. Дослідження на тваринах не виявили прямого чи непрямого токсичного впливу на репродуктивність.

Застереження, пов'язані з амлодипіном. Дослідження щодо безпеки застосування амлодипіну вагітним жінкам не проводилися. У дослідженнях тварин при застосуванні високих доз спостерігався токсичний вплив на репродуктивність.

Годування грудьми

Застереження, пов'язані з індапамідом. Кількість даних про проникнення індапаміду/метаболітів у грудне молоко недостатня. Він відноситься до тіазидоподібних діуретиків, застосування яких під час годування груддю супроводжувалося зменшенням та пригніченням лактації. Також можуть розвинутись гіперчутливість до похідних сульфонілсечовини та гіпокаліємія. Ризик для новонароджених/немовлят виключати не можна.

Застереження, пов'язані з амлодипіном. Даних, що проникає амлодипін у грудне молоко, немає.

Фертильність

Застереження, пов'язані з індапамідом. Дослідження репродуктивної токсичності показали відсутність впливу на фертильність самців та самок щурів. Впливу на фертильність людини не передбачається.

Застереження, пов'язані з амлодипіном. У деяких пацієнтів при застосуванні блокаторів кальцієвих каналів спостерігалися зворотні біохімічні зміни в сперматозоїдній головці. Клінічних даних щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність недостатньо. В одному дослідженні на тваринах було виявлено побічні реакції на фертильність самців.

Безпека та ефективність застосування Арифам дітям не вивчалися. Дані відсутні.

Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів, яким необхідне лікування індапамідом та амлодипіном у дозі, наявних у фіксованих комбінаціях.

Для перорального застосування.

Одна таблетка на добу одноразово, бажано вранці перед їдою. Таблетку ковтають повністю, не розжовуючи, запиваючи водою. Максимальна добова доза – ndash; 1 таблетка (1,5 мг/10 мг).

Застосування фіксованої комбінації не передбачено для ініціації терапії.

При необхідності зміни дозування слід провести індивідуальне титрування кожного компонента комбінації.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти з порушенням функції нирок (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). При порушенні функції нирок важкого ступеня (кліренс креатиніну <30 мл/хв) лікування препаратом протипоказано. Для пацієнтів з порушенням функції нирок легкого та помірного ступеня тяжкості коригування рекомендованої дози не потрібне.

Пацієнти похилого віку (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).

Пацієнтам похилого віку Арифам слід застосовувати на основі функції нирок.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). При тяжких порушеннях функції печінки лікування протипоказане. Для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого та помірного ступеня тяжкості рекомендації з дозування амлодипіну не встановлені, тому дозу слід підбирати з обережністю та починати лікування з найнижчої дози (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).</. >

Особливості застосування

Фоточутливість. При застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків повідомлялося про реакції фоточутливості (див. розділ «Побічні реакції»). При появі реакції фоточутливості під час лікування прийом препарату рекомендується припинити. Якщо необхідно відновити його застосування, рекомендується захистити вразливі ділянки від сонця або джерел штучного ультрафіолету.

Запобіжні заходи при застосуванні

Гіпертонічний криз. Цільові дослідження з безпеки та ефективності амлодипіну в стані гіпертонічного кризу не проводилися.

Баланс води та електролітів

• Рівень натрію у плазмі крові. Перед початком лікування та після регулярних проміжків часу слід визначати рівень натрію в плазмі крові. Зниження рівня натрію в плазмі спочатку може бути безсимптомним, тому необхідний моніторинг. У пацієнтів похилого віку та хворих на цироз печінки моніторинг слід проводити частіше (див. розділи «Побічні реакції» та «Передозування»). Будь-яке лікування діуретиками може спричинити гіпонатріємію, іноді з дуже серйозними наслідками. Гіпонатріємія у поєднанні з гіповолемією може призвести до дегідратації та ортостатичної гіпотензії. Супутня втрата іонів хлору може призвести до вторинного компенсаторного метаболічного алкалозу; частота та виразність цього ефекту незначні.

Рівень калію у плазмі крові. Зниження рівня калію в плазмі крові з виникненням гіпокаліємії є основним ризиком при застосуванні тіазидних та тіазидоподібних діуретиків. Гіпокаліємія може бути причиною м'язових розладів. Надходила інформація про виникнення рабдоміолізу, переважно з тяжкою гіпокаліємією. Слід запобігати виникненню гіпокаліємії (3,4 ммоль/л) у хворих з високим ризиком, таких як пацієнти похилого віку, пацієнти, які недостатньо харчуються та/або приймають багато медикаментів, пацієнти з цирозом печінки, що супроводжується набряками та асцитом, пацієнти з ішемічною. хворобою серця (ІХС) та серцевою недостатністю. У таких випадках гіпокаліємія підвищує кардіотоксичність серцевих глікозидів та ризик виникнення аритмій. Хворі, що мають подовжений QT-інтервал вродженого або ятрогенного генезу, також відносяться до групи ризику. У таких пацієнтів гіпокаліємія та брадикардія можуть сприяти розвитку аритмій тяжкого ступеня, у тому числі пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «пірует», яка може бути летальною. У всіх вищенаведених випадках необхідний частіший контроль рівня калію в плазмі крові. Перше визначення рівня калію в плазмі слід виконати протягом першого тижня лікування. При виявленні гіпокаліємії слід скоригувати рівень калію в плазмі..

Магній у плазмі крові

Було показано, що тіазиди та пов'язані з ними діуретики, включаючи індапамід, збільшують екскрецію магнію з сечею, що може викликати гіпомагніємію (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими та іншими видами взаємодій» та «Побічні реакції».

• Рівень кальцію у плазмі крові. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики можуть зменшувати екскрецію кальцію із сечею та призводити до незначного та тимчасового підвищення рівня кальцію у плазмі крові. Виникнення гіперкальціємії може бути пов'язане з недіагностованим гіперпаратироїдизмом. У таких випадках слід припинити лікування та обстежити функцію паращитовидних залоз.

Рівень глюкози в крові. Через наявність індапаміду у складі препарату контроль рівня глюкози в крові важливий для хворих на цукровий діабет, особливо за наявності гіпокаліємії.

Серцева недостатність. Пацієнтам із серцевою недостатністю Арифам слід призначати з обережністю. У тривалому плацебо-контрольованому дослідженні за участю пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня (III та IV клас за функціональною класифікацією Нью-Йоркської асоціації кардіологів) частота випадків набряку легенів була вищою при застосуванні амлодипіну, ніж плацебо. Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю призначати антагоністи кальцію, включаючи амлодипін, слід з обережністю, оскільки вони підвищують ризик виникнення серцево-судинних подій та смерті.

Функція нирок. Тіазидні та тіазидоподібні діуретики найбільш ефективні, коли функція нирок не порушена або порушення незначні (рівень креатиніну в плазмі крові 25 мг/л, тобто 220 мкмоль/л у дорослих). У пацієнтів похилого віку рівень креатиніну плазми коригується з урахуванням віку, маси тіла та статі. Гіповолемія, спричинена втратою води та натрію внаслідок прийому діуретиків на початку лікування, асоціюється зі зниженням гломерулярної фільтрації. Це може призвести до підвищення рівня сечовини та креатиніну у плазмі крові. Ця функціональна транзиторна ниркова недостатність не має наслідків у пацієнтів з нормальною функцією нирок, але може посилити наявну ниркову недостатність.

Пацієнтам з нирковою недостатністю можна застосовувати амлодипін у звичайних дозах. Коливання концентрації амлодипіну в плазмі не залежать від ступеня тяжкості ниркової недостатності. Амлодипін не піддається діалізу. Дослідження щодо вивчення ефективності комбінованого препарату Арифам за участю пацієнтів з дисфункцією нирок не проводилися. Для осіб з порушенням функції нирок дозу препарату слід підбирати відповідно до дозування кожного окремого компонента при застосуванні як монотерапія.

Рівень сечової кислоти в крові. У пацієнтів з подагрою в анамнезі існує ймовірність збільшення кількості нападів подагри внаслідок підвищення рівня сечової кислоти в крові через наявність індапаміду у складі препарату.

Функція печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки спостерігається збільшення періоду напіввиведення амлодипіну та збільшення значення AUC (площа під кривою на графіку залежності концентрації препарату в крові від часу спостереження); рекомендації щодо дозування відсутні. Тому лікування амлодипіном необхідно розпочинати з найнижчої дози. Препарат слід застосовувати з обережністю на початку лікування та підвищення дози. Цільові дослідження щодо вивчення ефективності комбінованого препарату Арифам за участю пацієнтів з дисфункцією печінки не проводилися. Через властивості індапаміду та амлодипіну Арифам протипоказаний пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня. Пацієнтам з порушенням функції печінки легкого та помірного ступеня слід застосовувати з обережністю.

Пацієнти похилого віку. Пацієнтам похилого віку Арифам слід застосовувати з урахуванням функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та «Фармакокінетика»).

Хороїдальний випіт, гостра міопія (близорукість) і вторинна закритокутова глаукома. Препарати, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду, можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, що викликає хоріоїдальний випіт з дефектом. закритокутової глаукоми. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або болю в оці і зазвичай виникають протягом декількох годин або тижнів з початку застосування препарату. Нелікована гостра глаукома може призвести до постійної втрати зору. Основне лікування – це якнайшвидше припинити застосування лікарських засобів. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можливо необхідно використовувати оперативні медикаментозні або хірургічні методи лікування. Факторами ризику розвитку гострої глаукоми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Спортсмени.

Спортсмени повинні врахувати, що препарат містить діючу речовину, що може спричинити позитивну реакцію на допінг-контроль.

Допоміжні речовини. Лікарський засіб містить лактозу. Арифам не слід призначати пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, повною лактазною недостатністю або мальабсорбцією глюкози та галактози.

Рівень натрію. Арифам містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на таблетку, тобто майже «вільний від натрію».

Зберігати при температурі до 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Арифам призначений для лікування есенціальної гіпертензії.