Айгліп таблетки по 50 мг, 30 шт.

По 10 таблеток у блістері. По 3 або 6 блістерів у пачці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглі, з плоскою поверхнею, зі скошеними краями, від білого до світло жовтуватого кольору.

Вілдагліптин відноситься до класу речовин, що посилюють роботу бета-клітин острівкового апарату підшлункової залози, є потужним та селективним інгібітором дипептидилпептидази-4 (DPP-4).

Застосування вілдагліптину призводить до швидкого та повного припинення активності DPP-4. Інгібування вілдагліптином DPP-4 викликає підвищення ендогенного рівня гормонів інкретинів ГПП-1 (глюкагоноподібний пептид 1) та ГІП (глюкозозалежний інсулінотропний пептид) під час голодування та після їжі.

Внаслідок підвищення ендогенних рівнів цих гормонів інкретинів віллдагліптин покращує чутливість бета-клітин до глюкози, що призводить до посилення секреції глюкозозалежного інсуліну. Лікування пацієнтів з діабетом типу II препаратом у дозах від 50 до 100 мг на добу суттєво покращувало дію маркерів функції бета-клітин, включаючи HOMA-beta; (гомеостатичну модель оцінки функції β-клітин), відношення проінсуліну до інсуліну та показники чутливості бета-клітин при багаторазовому проведенні тесту толерантності до їжі. У пацієнтів, які не захворіли на цукровий діабет (з нормальним рівнем глюкози в крові), віллдагліптин не викликає стимуляції секреції інсуліну або зниження рівнів глюкози.

Внаслідок підвищення ендогенних рівнів ГПП-1 віллдагліптин також посилює чутливість альфа-клітин до глюкози, що призводить до підвищення глюкозозалежної секреції глюкагону. Значне зростання співвідношення інсулін-глюкагон при гіперглікемії, викликаної підвищеними рівнями гормону інкретинів, призводить до зниження продукції глюкози під час голодування та після вживання їжі, що викликає скорочення глікемії.

Відомий вплив підвищеного рівня ГПП-1, що полягає у подовженні евакуації вмісту шлунка, не спостерігається при лікуванні вілдагліптином.

Абсорбція

Розподіл

Коефіцієнт зв'язування вілдагліптину з білками плазми низький (9,3%); Вілдагліптин розподіляється рівномірно між плазмою крові та еритроцитами. Середній обсяг розподілу віллдагліптину на стадії плато після внутрішньовенного введення (V ss ) становить 71 літр, що говорить про екстрасудинний розподіл.

Метаболізм

Метаболізм є основним шляхом виведення віллдагліптину у людини, що становить 69% прийнятої дози. Основний метаболіт, LAY151, фармакологічно неактивний і являє собою продукт гідролізу складової ціану, що становить 57% дози та супроводжується глюкуроновою (BQS867) та амідною гідролізом (4% дози). Дані, отримані в процесі дослідження в умовах in vitro у мікросомах нирок людини, вказують на те, що нирки можуть бути одним з основних органів, що сприяє гідролізу віллдагліптину до його основного неактивного метаболіту LAY151. DPP-4 частково бере участь у гідролізі віллдагліптину, що було підтверджено дослідженням in vivo у щурів з дефіцитом DPP-4.

Вілдагліптин не метаболізується ферментами цитохрому Р450 у такому обсязі, який можна було б визначити. Таким чином, очікується, що одночасний прийом лікарських засобів, таких як інгібітори та/або індуктори CYР450, впливатиме на метаболічний кліренс вілдагліптину. Дослідження in vitro показали, що віллдагліптин не інгібується і не індукує ензими цитохрому Р450. Таким чином, віллдагліптин, швидше за все, не впливає на метаболічний кліренс одночасно застосовуваних лікарських засобів, які метаболізуються CYP 1A2, CYP 2C8, CYP 2C9, CYP 2C19, CYP 2D6, CYP 2E1 або CYP 3A4 / 5.

Висновок

Після прийому [ 14 С] -вілдагліптину приблизно 85% дози виводиться із сечею і 15% дози - з калом. Нирковий кліренс незміненого віллдагліптину становить 23% перорально прийнятої дози. Після введення здоровим добровольцям загальний плазмовий та нирковий кліренс вілдагліптину становить 41 л на годину та 13 л на годину відповідно. Період напіввиведення після внутрішньовенного введення становить приблизно 2 години. Період напіввиведення після прийому внутрішньо становить приблизно 3 години.

Лінійність/нелінійність

C max для вілдагліптину та AUC збільшуються майже пропорційно дозування при діапазоні терапевтичного дозування.

Особливі групи пацієнтів

Пол

Не спостерігалося жодних відмінностей фармакокінетики препарату у здорових добровольців чоловічої та жіночої статі різного віку та з різним індексом маси тіла (ІМТ). Інгібування DPP-4 препаратом Айгліп ® не залежить від статі пацієнта.

Захворювання печінки

Вплив порушень функції печінки на фармакокінетику вілдагліптину досліджувався у пацієнтів з незначними, помірними та серйозними порушеннями функції печінки на основі оцінки за шкалою класифікації Чайлд-П'ю (від 6 до незначного до 12 для серйозного порушення) порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. . Експозиція вілдагліптину після прийому разової дози у пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції печінки була зниженою (на 20% та 8% відповідно), тоді як експозиція вілдагліптину у пацієнтів із серйозними порушеннями збільшувалася на 22%. Максимальна зміна (збільшення або зменшення) експозиції віллдагліптину становила приблизно 30%, що не вважається клінічно суттєвим. Не було виявлено залежності між тяжкістю порушення функції печінки та змінами експозиції вілдагліптину.

Захворювання нирок

Відкрите дослідження з багаторазовим застосуванням препарату було проведено з метою оцінки фармакокінетики низьких терапевтичних доз вилдагліптину (50 мг один раз на добу) у пацієнтів з різним ступенем хронічного порушення функції нирок, визначався кліренс креатиніну (легке порушення функції нирок від 50 до 10 мг); 80 мл/хв, помірне порушення функції нирок від 30 до <50 мл/хв і тяжке порушення функції нирок <30 мл/хв) у порівнянні з контрольною групою учасників дослідження з нормальною функцією нирок.

У пацієнтів з незначними, помірними та серйозними порушеннями функції нирок AUC вілдагліптину збільшувалась у порівнянні з пацієнтами з нормальною функцією нирок. Показники AUC метаболітів LAY151 та BQS867 збільшувалися в середньому в 1,5, 3 та 7 р.аз у пацієнтів з легкими, помірними та тяжкими порушеннями функції нирок відповідно. Обмежені дані щодо пацієнтів з нирковою недостатністю у термінальній стадії (ННТС) показують, що експозиція вілдагліптину схожа на експозицію препарату у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок. Концентрації LAY151 були приблизно в 2-3 рази вищими, ніж у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок.

Вілдагліптин виводився з організму за допомогою гемодіалізу в обмеженій кількості (3% протягом 3-4-годинного гемодіалізу, який починали проводити через 4 години після застосування препарату).

Пацієнти похилого віку

У здорових за іншими показниками пацієнтів (віком від 70 років) загальна експозиція вілдагліптину (100 мг один раз на добу) збільшувалася на 32%, а Cmax – на 18% порівняно з молодшими здоровими добровольцями (у віці від 18) до 40 років).

Ці зміни, однак, не вважаються клінічно значущими. Інгібування DPP-4 віллдагліптином не залежить від віку пацієнтів у досліджуваних вікових групах.

Роса

Обмежені дані свідчать про те, що расова приналежність не має значного впливу на фармакокінетику вілдагліптину.

Гіпоглікемічні синтетичні та інші засоби. Інгібітори дипептидилпептидази-4. Код АТХ A10B H02.

Вілдагліптин має низький потенціал для взаємодії з іншими препаратами. Оскільки вілдагліптин не є субстратом ферменту цитохрому Р450 (CYP) і не є інгібітором або каталізатором ензимів CYP 450, його взаємодія з іншими препаратами, які є субстратами, інгібіторами або каталізаторами цих ензимів, малоймовірна.

Комбінація з піоглітазоном, метформіном та глибуридом

Результати досліджень, проведених з цими пероральними протидіабетичними засобами, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії.

Дігоксин (субстрат Pgp), варфарин (субстрат CYP2C9)

Клінічні дослідження, проведені за участю здорових добровольців, не показали клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії. Однак це не було встановлено у цільовій популяції.

Комбінація з амлодипіном, раміприлом, вальзартаном або симвастатином

Дослідження лікарської взаємодії за участю здорових добровольців були проведені з амлодипіном, раміприлом, вальзартаном та симвастатином. У ході цих досліджень після одночасного застосування зазначених препаратів з віллдагліптином клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій виявлено не було.

Комбінація з інгібіторами АПФ

При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ більш високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Побічні реакції).

Як і в інших пероральних протидіабетичних лікарських засобів, певні активні речовини, включаючи тіазиди, кортикостероїди, препарати гормонів щитовидної залози та симпатоміметики, можуть зменшувати гіпоглікемічний ефект вілдагліптину.

Діюча речовина: вілдагліптин;
1 таблетка містить вілдагліптину 50 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактоза безводна, гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, магнію стеарат.

Дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами не проводилися. Пацієнти, які відчувають запаморочення, не повинні керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Вагітність

Досі немає відповідних досліджень щодо застосування вілдагліптину вагітним жінкам.

Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність при застосуванні високих доз препарату. Потенційний ризик для людини невідомий. Через відсутність даних Айгліп® не слід застосовувати під час вагітності.

Період годування груддю

Невідомо, чи проникає віллдагліптин у грудне молоко. Дослідження на тваринах показали виділення віллдагліптину в молоко тварин. Айгліп ® не слід призначати грудьми, що годують.

Фертильність

Дослідження впливу препарату Айглип ® на фертильність людини не проводилось.

Дітям та підліткам віком до 18 років застосування препарату Айгліп® не рекомендується через відсутність даних про безпеку та ефективність.

Лікування дорослих пацієнтів з цукровим діабетом типу II.

Як монотерапія:

• пацієнтів, у яких застосування тільки дієти та фізичних вправ не забезпечує достатнього контролю, а також для пацієнтів, у яких застосування метформіну вважається неприйнятним через наявність протипоказань або непереносимості.

 У складі подвійної пероральної терапії у комбінації з: 

• метформіном для пацієнтів із недостатнім глікемічним контролем, незважаючи на застосування максимально переносимої дози при проведенні монотерапії метформіном;
• сульфонілсечовиною для пацієнтів із недостатнім глікемічним контролем, незважаючи на застосування максимальної переносимої дози сульфонілсечовини, та для пацієнтів, у яких застосування метформіну вважається неприйнятним через наявність протипоказань або непереносимості;
• тіазолідиндіоном для пацієнтів із недостатнім глікемічним контролем, для яких застосування тіазолідиндіону вважається прийнятним.

У складі потрійної пероральної терапії в комбінації з: 

• сульфонілсечовиною та метформіном, коли дієта і фізичні вправи разом із подвійною терапією цими лікарськими засобами не забезпечують адекватного глікемічного контролю.

У комбінації з інсуліном (з метформіном або без), коли дієта та фізичні вправи разом зі стабільною дозою інсуліну не забезпечують адекватного глікемічного контролю.

Відома гіперчутливість до вілдагліптину або до будь-якої допоміжної речовини.

При застосуванні як монотерапія, у комбінації з метформіном, у поєднанні з Тіазолідиндіони в комбінації з метформіном і сульфонілсечовини або в комбінації з інсуліном (з метформіном або без) рекомендована добова доза вілдагліптину становить 100 мг, розділяють вранці та 50 мг увечері.

При застосуванні у складі подвійної комбінації з сульфонілсечовини рекомендована доза віллдагліптину становить 50 мг один раз на добу, вранці. У цій популяції пацієнтів вілдагліптин у дозі 100 мг на добу була не більш ефективним, ніж вілдагліптин у дозі 50 мг один раз на добу.

При застосуванні в комбінації з сульфонілсечовини з метою зниження ризику розвитку гіпоглікемії можливе застосування низьких доз сульфонілсечовини.

Перевищувати дозу 100 мг не рекомендується.

У разі пропуску прийому препарату Айгліп ® її слід прийняти одразу, як тільки пацієнт згадає про це. Подвійну дозу препарату не слід приймати того ж дня.

Безпека та ефективність застосування вілдагліптину у складі потрійної пероральної терапії у комбінації з метформіном та Тіазолідиндіони не встановлені.

Дозування для пацієнтів з порушеннями функції печінки або нирок

Айгліп ® не рекомендується застосовувати пацієнтам з порушеннями функції печінки, у тому числі пацієнтам, у яких до лікування рівень АЛТ або АСТ був у 3 рази вищим за верхню межу норми.

Для пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого ступеня (кліренс креатиніну ≥ 50 мл/хв) немає потреби в корекції дози препарату Айгліп® . Пацієнтам з помірними або тяжкими порушеннями функції нирок або ННТС рекомендована доза становить 50 мг один раз на добу.

Дозування для пацієнтів похилого віку

Для пацієнтів віком від 65 років немає необхідності змінювати дозування.

Дозування для дітей

Дітям та підліткам віком до 18 років застосування препарату Айгліп® не рекомендується через відсутність даних про безпеку та ефективність.

Спосіб застосування

Для перорального застосування.

Айгліп ® можна застосовувати незалежно від їди.

Дані з безпеки застосування віллдагліптину були отримані в ході проведення контрольованих досліджень за участю пацієнтів, які приймали віллдагліптин у добовій дозі 50 мг (один раз на добу) або 100 мг (по 50 мг двічі на добу або 100 мг один раз на добу). ), як монотерапія та в поєднанні з іншим лікарським засобом. Більшість побічних реакцій, які виникали при прийомі віллдагліптину, були легкими за характером та тимчасовими і не вимагали припинення лікування. Не було виявлено зв'язку між розвитком побічних реакцій та віком або расою пацієнта, тривалістю прийому препарату або добовою дозою.

Повідомлялося про окремі випадки розвитку печінкової дисфункції (у тому числі гепатиту). Ці випадки зазвичай були безсимптомними, без клінічних наслідків, а результати ТФП після припинення лікування поверталися до нормальних. За даними контрольованих досліджень монотерапії та додаткової терапії, частота підвищення рівня АЛТ або АСТ ≥ 3 рази від верхньої межі норми для вілдагліптину в дозі 50 мг один раз на добу, для вілдагліптину в дозі 50 мг двічі на добу та для всіх препаратів порівняння становила 0,2%, 0,3% та 0,2% відповідно. Підвищення рівня трансаміназ були переважно безсимптомними, а не прогресували і не були пов'язані з холестазом або жовтяницею.

Одиничні випадки ангіоневротичного набряку, про які повідомлено у зв'язку із застосуванням вілдагліптину, спостерігалися з такою самою частотою, як і в контрольній групі. Вищий відсоток таких випадків спостерігався в тій групі, де віллдагліптин застосовувався в комбінації з інгібітором АПФ. Більшість явищ були легкими за тяжкістю і проходили на фоні застосування вілдагліптину.

Побічні реакції, які спостерігалися протягом подвійних сліпих досліджень у пацієнтів, які приймали віллдагліптин як монотерапію та у складі комбінованої терапії, зазначені нижче, для кожного показання за класом системи органів та абсолютною частотою. Частота визначається наступним чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, <1/10), нечасто (≥ 1/1000, <1/100), рідко (> 10000 , ≤1/1000), дуже рідко (≤ 1/10000), частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних). У кожній об'єднаній за частотою групі небажані реакції представлені як зменшення серйозності.

Монотерапія віллдагліптин. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 100 мг на добу як монотерапію, під час проведення подвійних сліпих досліджень.

Інфекції та інвазії: дуже рідко - інфекція верхніх дихальних шляхів, назофарингіт.

З боку обміну речовин: рідко – гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто - запаморочення нечасто - головний біль.

З боку серцево-судинної системи: нечасто – периферичні набряки.

З боку шлунково-кишкового тракту: рідко - запор.

З боку кістково-м'язової та сполучної системи: нечасто – артралгія.

З боку шкіри:можливі реакції гіперчутливості.

Опис окремих побічних реакцій

У контрольованих дослідженнях монотерапії віллдагліптином загальна частота випадків дострокового припинення лікування через появу небажаних реакцій не було більше у пацієнтів, які отримували лікування віллдагліптином у дозі 100 мг на добу, ніж у пацієнтів, які отримували плацебо або препарати порівняння.

У порівняльних контрольованих дослідженнях монотерапії випадки гіпоглікемії, були нечастими, спостерігалися у 0,4% пацієнтів, які отримували лікування віллдагліптином у дозі 100 мг на добу порівняно з 0,2% пацієнтів у групі лікування активним препаратом порівняння або плацебо, без серйозних або важких явищ.

У клінічних дослідженнях, коли віллдагліптин у дозі 100 мг на добу призначався як монотерапія, маса тіла пацієнтів не змінювалася в порівнянні з вихідним рівнем.

Клінічні дослідження тривалістю до 2 років не виявили жодних додаткових ознак небезпеки або непередбачених ризиків у разі монотерапії вілдагліптином.

Комбінація препарату з метформіном. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували віллдагліптин у дозі 100 мг на добу в комбінації з метформіном, під час проведення досліджень.

З боку обміну речовин: часто - гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто - тремор, запаморочення, головний біль нечасто - втома.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота.

Опис окремих побічних реакцій

Під час проведення контрольованих клІнічних досліджень комбінації віллдагліптину в дозі 100 мг на добу з метформіном не оголошували про відміну лікування через появу небажаних реакцій ні в групі лікування віллдагліптином в дозі 100 мг на добу + метформін, ні в групі прийому плацебо + метформін.

Під час проведення клінічних досліджень випадки гіпоглікемії були частими у пацієнтів, які отримували віллдагліптин у дозі 100 мг на добу в комбінації з метформіном (1%) та нечасто у пацієнтів, які отримували плацебо + метформін (0,4%). У групах прийому вілдагліптину не було зареєстрованого жодного випадку тяжкої гіпоглікемії.

Під час клінічних досліджень при додаванні до метформіну віллдагліптину в дозі 100 мг на добу маса тіла пацієнтів не змінювалася порівняно з вихідним рівнем.

Під час проведення клінічних досліджень тривалістю до 2 років і більше не було виявлено жодних додаткових ознак небезпеки або непередбачених ризиків при додаванні віллдагліптину до метформіну.

Комбінація препарату з сульфонілсечовини. Побічні реакції, зареєстровані у пацієнтів, які отримували вілдагліптин у дозі 50 мг у комбінації з сульфонілсечовини, під час проведення подвійних сліпих досліджень.

Інфекції та інвазії: дежою рідко - назофарингіт.

З боку обміну речовин: часто - гіпоглікемія.

З боку нервової системи: часто - тремор, запаморочення, головний біль, астенія.

З боку шлунково-кишкового тракту: рідко - запор.

Опис окремих побічних реакцій

У контрольованих клінічних дослідженнях комбінації віллдагліптину в дозі 50 мг і сульфонілсечовини .

Інформація про передозування віллдагліптином обмежена.

Симптоми

Інформацію про можливі симптоми передозування було отримано в ході дослідження переносимості підвищення дози за участю здорових добровольців, які отримували вілдагліптин протягом 10 днів. При дозуванні 400 мг спостерігалися три випадки виникнення м'язових болів, а також кілька випадків легкої та короткочасної парестезії, лихоманки, розвитку набряків та тимчасового підвищення рівнів ліпази. При дозуванні 600 мг у одного з добровольців виник набряк ніг та рук, значне підвищення рівня фосфокінази креатиніну (ФКК), що супроводжувалося підвищенням рівня АСТ, С-реактивного білка та міоглобіну. Троє добровольців цієї групи мали набряк обох ніг, у двох випадках супроводжувалося парестезією. Усі симптоми та порушення лабораторних показників зникали після відміни досліджуваного препарату.

Лікування

У разі передозування рекомендується проводити підтримуючу терапію. Вілдагліптин не виводиться при гемодіалізі, проте більшість метаболітів гідролізу (LAY 151) можна видалити за допомогою гемодіалізу.

Для лікарського засобу не потрібні спеціальні умови зберігання.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Препарат для лікування дорослих пацієнтів із цукровим діабетом типу II.