Азомекс Н таблетки 2,5 мг + 12,5 мг № 30

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі таблетки, двоопуклі, світло-оранжевого кольору з вкрапленнями.

Амлодипін - рацемічна суміш S(-) та R(+) ізомерів. S-amlodipine – активна хіральна форма амлодипіну – блокатор повільних кальцієвих каналів; блокує надходження іонів кальцію через мембрани в клітини гладких м'язів міокарда та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений безпосереднім впливом на гладкі м'язи судин. Антиангінальний ефект амлодипіну реалізується двома способами:

1. Амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує загальний.
периферичний опір та постнавантаження. Оскільки частота серцевих скорочень при цьому практично не змінюється, зменшується навантаження на серце, споживання енергії та потреби міокарда у кисні.

2. Крім того, амлодипін безпосередньо впливає на коронарні судини, що має значення для нормалізації коронарного кровотоку та запобігання вазоспастичних реакцій.

Хворим на артеріальну гіпертензію разова доза Азомексу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин, що дозволяє застосовувати його 1 раз на добу. Завдяки повільному початку дії амлодипін не призводить до гострої гіпотензії.

Амлодипін не надає несприятливого впливу на обмін речовин та ліпіди плазми крові, тому він придатний для лікування хворих на бронхіальну астму, цукровий діабет, подагру.

Гідрохлортіазид діє на механізм реабсорбції електролітів у ниркових канальцях, підвищуючи виділення іонів калію та гідрокарбонату. Підвищує активність реніну плазми, секрецію альдостерону та знижує концентрацію іонів калію у сироватці крові.

Всмоктування. Після вживання в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, досягаючи максимальної концентрації в крові через 6-12 годин. Абсолютна біодоступність за розрахунками становить 64-80%. Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Вживання їжі не впливає на всмоктування амлодипіну.

Біотрансформація/висновок. Період напіввиведення із плазми становить приблизно 35-50 годин, що забезпечує можливість призначення препарату 1 раз на добу. Стійка рівноважна концентрація в плазмі досягається через 7-8 днів регулярного застосування препарату. Амлодипін трансформується у печінці з утворенням неактивних метаболітів; 10% незміненого препарату та 60% метаболітів виводяться із сечею.

Після прийому внутрішньо всмоктування гідрохлортіазиду становить 64%. Гідрохлортіазид не метаболізується та швидко виводиться нирками, період напіввиведення становить 5-15 годин.

Фармакокінетика у хворих похилого віку. Час, необхідний для досягнення максимальної концентрації амлодипіну в плазмі, так само як у хворих похилого віку, так і у пацієнтів молодшого віку. У людей похилого віку спостерігається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC (площі під кривою «концентрація/час») та періоду напівбачення. Було зареєстровано збільшення AUC та періоду напіввиведення у хворих із застійною серцевою недостатністю.

Селективні антагоністи кальцію з переважним впливом на судини. Код АТС С08С.

Засоби для інгаляційного наркозу (фторотан, метоксифлуран), нейролептики (аміназин), аміодарон, хінідин можуть посилювати дію амлодипіну. При застосуванні амлодипіну та препаратів літію (літію карбонат) можливе посилення проявів нейротоксичності (нудота, блювання, діарея, атаксія, тремор, шум у вухах). Препарати кальцію (хлорид кальцію) можуть зменшити ефект амлодипіну. Прокаїнамід, хінідин збільшують негативну інотропну дію та можуть підвищувати ризик значного продовження інтервалу QT на електрокардіограмі. Оскільки алкоголь у І стадії своєї дії підвищує АТ, а в ІІ стадії – знижує вживання алкоголю під час застосування амлодипіну не рекомендується. Спільне застосування алюмінієвих/магнієвих антацидів з одноразовою дозою амлодипіну не впливало на фармакокінетику амлодипіну. Одноразова доза силденафілу 100 мг у хворих на есенціальну артеріальну гіпертензію не впливала на фармакокінетичні параметри амлодипіну. При комбінованому застосуванні амлодипіну та силденафілу кожен із препаратів, незалежно один від одного, чинив гіпотензивний ефект. Азомекс безпечний при застосуванні разом з тіазидними діуретиками, альфа-адреноблокаторами, бета-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, сублінгвальним нітрогліцерином, з нестероїдними протизапальними препаратами та пероральними гіпогліками.

Одночасне застосування амлодипіну та інгібіторів CYP 3А4 потужної або помірної дії (інгібітори протеаз, азальні протигрибкові засоби, макроліти, такі як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем), може призвести до значного підвищення експозиції. Клінічне значення таких змін може бути більш вираженим у пацієнтів похилого віку. Може знадобитися спостереження за станом пацієнта та підбір дози.

Одночасне застосування з рифампіцином та звіробою може призвести до зниження концентрації амлодипіну в плазмі крові, тому такі комбінації слід застосовувати з обережністю.

Одночасне застосування амлодипіну та дигоксину у здорових добровольців не змінює рівень останнього у сироватці крові та його нирковий кліренс. Прийом разом із циметидином не змінює фармакокінетику амлодипіну.

Результати досліджень in vitro з використанням плазми людини свідчать, що амлодипін не впливає на зв'язування з білками препаратів, що підлягають випробуванню (дигоксин, фенітоїн, варфарин та індометацин).

У здорових чоловіків-добровольців при одночасному застосуванні амлодипін не змінював вплив варфарину на протромбіновий час.

За даними фармакокінетичних досліджень, амлодипін не суттєво впливав на фармакокінетику циклоспорину.

Дантролен (інфузії)

У тварин спостерігалися шлуночкові фібриляції з летальним результатом та серцево-судинний колапс, які асоціювалися з гіперкаліємією після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенно. Через ризик розвитку гіперкаліємії рекомендується уникати застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, схильним до злоякісної гіпертермії пацієнтам та при лікуванні злоякісної гіпертермії.

Грейпфрут

Грейпфрутовий сік підвищує біодоступність амлодипіну, що може посилити його гіпотензивну дію, тому не рекомендується застосування амлодипіну з грейпфрутовим соком або грейпфрутом.

При одночасному застосуванні спостерігається лікарська взаємодія тіазидних діуретиків з наступними лікарськими засобами.

Алкоголь, барбітурати, наркотики чи антидепресанти

Можуть посилювати ортостатичну гіпотензію.

Протидіабетичні препарати (пероральні цукрознижувальні препарати та інсулін)

На тлі лікування тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності. Може знадобитися зміна дозування. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої ​​обумовленої гідрохлортіазидом функціональної ниркової недостатності.

Інші антигіпертензивні засоби

Адитивний ефект.

Холестирамінові та холестиполові смоли

У присутності аніонообмінних смол погіршується всмоктування гідрохлортіазиду із травного тракту. Навіть при одноразовому прийомі холестирамінові або холестиполові смоли пов'язують гідрохлортіазид і зменшують його всмоктування з травного тракту.
85% і 43% відповідно.

Пресорні аміни (наприклад, адреналін)

Можливе ослаблення ефекту пресорних амінів, але не настільки, що виключила б їх застосування.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин)

Можливе посилення міорелаксуючого ефекту.

Літій

Діуретики зменшують нирковий кліренс літію та значно підвищують ризик, зумовлений літієм токсичності. Одночасне застосування цих препаратів не рекомендується.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)

Може бути потрібна корекція дози урикозуричних засобів, поскільки гідрохлортіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Ймовірно, поява необхідності збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден)

Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка, біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних лікарських препаратів та потенціювати їх мієлосупресорний ефект.

Саліцилати

При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичну дію на ЦНС.

Метилдопа

Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.

Циклоспорин

При одночасному застосуванні циклоспорину може підвищуватися ризик розвитку гіперурикемії та появи симптомів, що нагадують подагру.

Глікозиди наперстянки

Викликані тіазидом гіпокаліємія або гіпомагніємія можуть сприяти розвитку аритмій, зумовлених препаратами наперстянки.

Лікарські засоби, на ефекти яких впливають зміни рівня калію у сироватці крові

Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлортіазид приймає одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці (наприклад, глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби), та наступних препаратів, що викликають поліморфну ​​та . (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:

- антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- антиаритмічні засоби класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

- деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол);

інші лікарські засоби (наприклад, беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Солі кальцію

Тіазидні діуретики підвищують рівень кальцію у сироватці крові за рахунок зменшення його виведення. Якщо необхідно призначення харчових добавок, що містять кальцій, слід здійснювати моніторинг рівня кальцію в сироватці крові і відповідно до нього коригувати дозу кальцію.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів

Через вплив обміну кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).

Карбомазепін

З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби

У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку ГНН переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амфотерицин В (для парентерального введення), кортикостероїди, АКТГ та стимулюючі проносні

Гідрохлортіазид посилює порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємію.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту 3 г/добу і неселективні НПЗЗ

При одночасному прийомі НПЗЗ можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлортіазиду та посилювати вплив гідрохлортіазиду на сироватковий рівень калію.

Бета-блокатори та діазоксид

Амантадін

Тіазиди, у тому числі гідрохлортіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

діюча речовина: 1 таблетка містить S(-) амлодипіну бесилату 3,45 мг, що еквівалентно S(-) амлодипіну 2,5 мг, гідрохлортіазиду 12,5 мг;

інші складові: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна, тальк, крохмальгліколят натрію, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат,

барвник: жовтий захід сонця (Е 110).

На початку терапії слід утримуватися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами. Надалі необхідно враховувати, що швидкість реакції може бути знижена за наявності побічних реакцій з боку нервової системи, у тому числі таких як запаморочення, головний біль, втома або нудота.

Не застосовувати у період вагітності або годування груддю.

Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлені, тому його не можна застосовувати у педіатричній практиці.

Артеріальна гіпертензія

• Підвищена чутливість до діючих речовин (амлодипіну або інших дигідропіридинів;
• гідрохлортіазиду або іншим похідним сульфаніламіду) та іншим компонентам препарату.
• Артеріальна гіпотензія (артеріальний тиск 90 мм рт.ст.), шок (у тому числі кардіогенний),
• гемодинамічна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда,
• обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (стеноз аорти важкого ступеня),
• анурія, тяжка ниркова (кліренс креатиніну 30 мл/хв),
• або гіпонатріємія, симптоматична гіперурикемія (подагра).

Доза призначається лікарем індивідуально. Звичайна доза Азомекс Н становить 1 таблетку 1 раз на добу; цю дозу можна збільшити до максимальної, що становить 2 таблетки, залежно від індивідуальної реакції хворого. Тривалість лікування визначається індивідуально та залежить від перебігу хвороби, індивідуальної чутливості пацієнта.

Азомекс Н добре переноситься, але можуть спостерігатися наступні побічні ефекти.

Під час лікування S(-) амлодипіном бесилатом можливі наступні небажані реакції:

З боку серцево-судинної системи: як і при застосуванні інших дигідропіридинів можливе виникнення набряку гомілок, який при застосуванні S-амлодипіну розвивається значно менше порівняно із звичайним амлодипіном (не пов'язаний із затримкою в організмі рідини, носить доброякісний характер та , як правило, зменшується/зникає після корекції дози амлодипіну), прискорене серцебиття, гіперемія обличчя та інших частин тіла, головний біль, артеріальна гіпотензія, васкуліт. Рідко реєструвалися аритмії (синусова тахікардія, брадикардія, шлуночкові порушення ритму, фібриляція передсердь), напади стенокардії, ортостатична гіпотензія, колапс, задишка. Як і при застосуванні інших антагоністів кальцію, є повідомлення про поодинокі побічні явища, які неможливо диференціювати з наслідками та перебігом основного захворювання: інфаркт міокарда.

З боку органів шлунково-кишкового тракту: нудота, біль у животі, диспепсія, дискомфорт в епігастральній ділянці, втрата апетиту, діарея, метеоризм, блювання, сухість у роті, гіперплазія ясен, запор, кишкова дисфункція, гастрит, панкреат. /p>

З боку печінки та жовчного міхура: гіпербілірубінемія, жовтяниця (зазвичай холестатична), підвищення рівнів печінкових трансаміназ, холестаз, порушення функції печінки, гепатит.

З боку нервової системи, органів чуття: головний біль, запаморочення, синкопе, порушення сну (сонливість), гіпестезія, периферична нейропатія, відчуття жару та припливів, парестезії, порушення зору (включаючи диплопію), кон'юнктивіт, дзвін у вухах, тремор . Повідомлялося про розвиток екстрапірамідного синдрому.

Психічні розлади: депресія, безсоння, зміни настрою, включаючи тривожність, сплутаність свідомості.

З боку системи кровотворення: тромбоцитопенічна пурпура, в окремих випадках – анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз.

З боку сечовивідної системи: незначне збільшення добового діурезу та частоти сечовипускання, ніктурія.

Алергічні реакції: висип, свербіж, еритема, системні реакції, дерматит, алопеція, ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит.

З боку кістково-м'язової системи: астенія, судоми, міалгії, артралгії, гіпертонус м'язів, біль у спині.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: кропив'янка, синдром Стівенса-Джонсона, порушення пігментації шкіри, фоточутливість.

Інші реакції: підвищена пітливість, набряк, гінекомастія, статева дисфункція, неспецифічний біль різної локалізації, біль за грудиною, втома, нездужання, шум у вухах, зміна смакових відчуттів, задишка, риніт, кашель, збільшення/зменшення маси тіла, дуже рідко гіперглікемія.

Після відміни препарату побічні реакції в більшості випадків повністю закінчувалися.

Під час лікування гідрохлортіазидом можливі наступні небажані реакції:

З боку кровотворних органів та лімфатичної системи: лейкоцитопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, апластична анемія, нейтропенія, пригнічення кровотворення.

Результати лабораторних аналізів: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія. При застосуванні великих доз можливе підвищення рівня ліпідів крові.

З боку серцево-судинної системи: аритмія, ортостатична гіпотензія, васкуліт, ангіт, що некротизує.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, судоми, парестезія, вертиго, сплутаність свідомості.

Психічні розлади: дезорієнтація, сонливість, нервозність, зміни настрою, депресія, порушення сну.

З боку органів зору: транзиторне порушення зору, ксантопсія.

З боку шлунково-кишкового тракту: сухість у роті, відчуття спраги, нудота, блювання, запалення слинних залоз, запор.

З боку печінки та жовчного міхура: жовтяниця (жовтуха, обумовлена ​​внутрішньопечінковим холестазом), панкреатит, холецистит.

З боку нирок та сечовивідних шляхів ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: м'язові спазми та болі.

З боку обміну речовин та харчування: гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому. Гіперурикемія може провокувати подагричні напади у пацієнтів із безсимптомним перебігом захворювання. Зниження глюкозотолерантності, що може спричинити маніфестацію латентного цукрового діабету.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: респіраторний дистрес, включаючи пневмоніт та набряк легень.

З боку імунної системи: анафілактична реакція, шок.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: фоточутливість, кропив'янка, пурпура, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, висип, екзема, шкірні вовчоподібні реакції, реактивація шкірного червоного вовчаку.

З боку репродуктивних органів та молочних залоз: статеві порушення.

Загальні порушення: виснаження.

Симптоми: для S(-) амлодипіну бесилату надмірна периферична вазодилатація, зниження артеріального тиску, тахікардія або брадикардія.

Для гідрохлортіазиду виникнення симптомів передозування є насамперед результатом значної втрати рідини та електролітів.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок.

З боку нервової системи: слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, спрага.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: поліурія, олігурія, анурія.

Відхилення в лабораторних показниках: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (переважно ниркова недостатність).

Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, підтримка функції серцево-судинної системи, контроль показників функції серця та легень, контроль обсягу циркулюючої крові та діурезу, симптоматична та підтримуюча терапія, внутрішньовенне введення кальцію глюконату та допаміну. У разі артеріальної гіпотензії та шоку рекомендується введення рідини та електролітів (калію, натрію, магнію). Для нормалізації стану пацієнта необхідний контроль балансу рідини та електролітів та функції нирок. Гемодіаліз неефективний. Специфічного антидоту до гідрохлортіазиду немає.

Зберігати в сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Азомекс-селективний антагоніст кальцію з переважаючим впливом на судини