Бі-Престаріум таблетки по 10/5 мг, 30 шт.

По 30 таблеток у контейнері для таблеток; по 1 контейнеру для таблеток у коробці з картону.

Таблетки.
Основнi фiзико-хiмiчнi властивості:
Бі-ПРЕСТАРІУМ® 10 мг/5 мг: білого кольору, трикутної форми таблетка з тисненням 10/5 з одного боку та з іншого.

Периндоприл

Механізм дії

Периндоприл - інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (АПФ АПФ). Перетворювальний фермент, або кіназа, це екзопептидаза, яка уможливлює перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну ангіотензин II, а також викликає розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептид. Інгібування АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що підвищує активність реніну у плазмі крові (за рахунок пригнічення негативного зворотного зв'язку вивільнення реніну) та знижує секрецію альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреінкінінової системи (і таким чином також призводить до активації системи простагландинів). Цей механізм дії призводить до зниження артеріального тиску інгібіторами АПФ та частково відповідає за появу деяких побічних ефектів (наприклад, кашлю).

Периндоприл діє через свій активний метаболіт – периндоприлату. Інші метаболіти не демонструють активності в придушенні АПФ в експериментальних умовах.

Клінічна ефективність та безпека

Артеріальна гіпертензія

Периндоприл ефективно знижує артеріальний тиск при всіх ступенях артеріальної гіпертензії легкої, помірної та тяжкої; зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску спостерігається як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи.

Периндоприл зменшує опір периферичних судин, що призводить до зниження артеріального тиску. Внаслідок цього збільшується периферичний кровотік без впливу на частоту серцевих скорочень.

Як правило, збільшується і нирковий кровообіг, тоді як швидкість клубочкової фільтрації (Шкр) зазвичай не змінюється.

Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4 – 6 годин після одноразового прийому та зберігається не менше 24 годин: співвідношення Т/Р (ефективність перед прийомом наступної дози/максимальна ефективність) периндоприлу становить 87 – 100%.

Артеріальний тиск швидко знижується. У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація артеріального тиску відбувається протягом місяця і зберігається без тахіфілаксії.

У разі відміни периндоприлу ефекту відміни не виникає.

Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширюючі властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини у малих артеріях.

Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із доведеною стабільною ІХС.

EUROPA - це міжнародне мультицентрове рандомізоване подвійне сліпе плацебо контрольоване клінічне дослідження, яке тривало 4 роки. 12218 дорослих пацієнтів були рандомізовані на групи: 6110 пацієнтів приймали 8 мг периндоприлу тертбутиламіну (що еквівалентно периндоприлу аргініну 10 мг) та 6108 пацієнтів приймали плацебо. У дослідженні брали участь пацієнти з підтвердженим ішемічною хворобою серця та без клінічно підтвердженої серцевої недостатності. Загалом 90% пацієнтів перенесли в анамнезі інфаркт міокарда та/або операцію з реваскуляризації. Більшість пацієнтів у дослідженні отримувала периндоприл на додаток до стандартної терапії дезагрегантами, гіполіпідемічними препаратами та блокаторами.

Головними критеріями оцінки ефективності була комбінована точка: серцево-судинна летальність, нелетальний інфаркт міокарда та/або зупинка серця з наступним успішним запуском. Результатом терапії периндоприлу тертбутиламін в дозі 8 мг (що еквівалентно периндоприлу аргініну 10 мг) один раз на день стало достовірне абсолютне зменшення показника первинної кінцевої точки дослідження на 1,9% (зменшення відносного ризику на 20%, 95% CI [9,4; 28,6] - p<0,001).

Амлодипін

Механізм дії

Амлодипін є інгібітором потоку іонів кальцію, відноситься до групи дигідропіридинів (блокатор повільних кальцієвих каналів або антагоніст іонів кальцію) і блокує трансмембранний потік іонів кальцію в клітини гладких м'язів міокарда та судин.

Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений прямою релаксуючою дією на гладку мускулатуру судин. Точний механізм, за допомогою якого амлодипін зменшує прояв стенокардії, повністю не визначено, але амлодипін зменшує загальну ішемію навантаження завдяки таким діям:

• Амлодипін розширює периферичні артеріоли і таким чином знижує ОПСС (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень не змінюється, зниження навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та його потребу в кисні.
• амлодипін також частково сприяє розширенню головних коронарних артерій та коронарних артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Така дилатація збільшує надходження кисню в міокард у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія).

Клінічна ефективність та безпека

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну один раз на добу забезпечує клінічно виражене зниження артеріального тиску протягом 24 годин як у положенні, так і в положенні стоячи. Завдяки повільному початку дії амлодипін не викликає гострої гіпотензії.

У пацієнтів зі стенокардією прийом амлодипіну один раз на день збільшує загальний час фізичного навантаження, час до виникнення нападу стенокардії та час до виникнення депресії сегмента ST на 1 мм, знижує частоту нападів стенокардії та потребу у застосуванні нітрогліцерину.

З прийомом амлодипіну не пов'язані будь-які негативні метаболічні прояви або зміни рівня ліпідів у плазмі крові, тому його можна застосовувати пацієнтам з астмою, цукровим діабетом та подагрою.

Ішемічна хвороба серця (ІХС)

Ефективність амлодипіну у запобіганні клінічним подіям у пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС) було оцінено у незалежному мультицентровому рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні за участю 1997 пацієнтів - Порівняння амлодипіну до еналуприлу. Протягом 2 років 663 пацієнтів приймали амлодипін у дозі 5 - 10 мг, 673 пацієнти приймали еналаприл у дозі 10 - 20 мг та 655 пацієнтів приймали плацебо на додаток до стандартної терапії статинами, блокаторами, діуретиками та аспірином. Основні результати ефективності наведені в таблиці нижче. Результати свідчать про те, що лікування амлодипіном було пов'язане з меншою кількістю випадків госпіталізації з приводу стенокардії та операцій реваскуляризації у пацієнтів з ІХС.

Кількість випадків значних клінічних результатів у дослідженні CAMELOT

Серцева недостатність

Дослідження гемодинаміки та клінічні дослідження з контролем навантаження за участю пацієнтів із серцевою недостатністю, функціональний клас II – IV за NYHA, показали, що амлодипін не призводив до клінічного погіршення за результатами показників переносимості фізичних навантажень, фракцією викиду лівого шлуночка та клінічною симптоматикою.

Метою плацебо-контрольованого дослідження PRAISE була оцінка впливу амлодипіну на пацієнтів із серцевою недостатністю, функціональний клас III – IV за NYHA, які приймали дигоксин, діуретики та інгібітори АПФ. Дослідження показало, що застосування амлодипіну не призвело до підвищення ризику летальності або підвищення ризику захворюваності/летальності, пов'язаних із серцевою недостатністю.

PRAISE-2 – довгострокове плацебо-контрольоване дослідження. Мета дослідження – оцінити вплив амлодипіну на пацієнтів із серцевою недостатністю, функціональний клас III – IV за NYHA, без клінічних симптомів чи об'єктивних даних, що підтверджують чи лежать в основі ішемічної хвороби. Пацієнти, які брали участь у дослідженні, тривалий час приймали інгібітори АПФ, препарати наперстянки та діуретики. Дослідження показало, що амлодипінне впливає на загальну кардіоваскулярну летальність. В рамках дослідження прийом амлодипіну асоціювався зі збільшенням кількості повідомлень про набряк легенів.

ALLHAT - дослідження різних типів лікування для запобігання серцевим нападам

Рандомізоване подвійне сліпе дослідження захворюваності / летальності ALLHAT (антигіпертензивне та гіполіпідемічне лікування для профілактики серцевих нападів) проводилося у пацієнтів з легкою та помірною артеріальною гіпертензією для порівняння сучасних терапевтичних засобів: амлодипіну в дозі 2,5 каналів) або лізиноприлу в дозі 10 - 40 мг/день (інгібітор АПФ) як терапії першої лінії та тіазидного діуретика хлорталідону в дозі 12,5 - 25 мг/день.

У дослідженні брали участь 33357 пацієнтів з артеріальною гіпертензією у віці від 55 років, які спостерігалися в середньому протягом 4,9 року. Пацієнти мали хоча б один додатковий кардіоваскулярний фактор ризику, зокрема: попередній інфаркт міокарда або інсульт. 6 місяців до включення в дослідження або підтвердження іншого атеросклеротичного серцево-судинного захворювання (всього 51,5%), діабет II типу (36,1%), дисліпідемії ЛПВЩ (ліпопротеїди високої щільності) <35 мг/дл (11,6%) ), гіпертрофію лівого шлуночка, яка була встановлена ​​на ЕКГ або при ехокардіографії (20,9%), куріння (21,9%).

Первинна кінцева точка дослідження була комбінованою та складалася з летальних ускладнень ІХС або нелетального інфаркту міокарда. Статистично достовірної різниці за показниками первинної кінцевої точки між терапією на основі амлодипіну та терапією на основі хлорталідону не виявлено: відносний ризик 0,98, 95% CI (0,90 – 1,07) р = 0,65. Щодо вторинних кінцевих точок, то частота виникнення серцевої недостатності (складова комбінованої серцево-судинної кінцевої точки) була достовірно вищою в групі, що приймала амлодипін, у порівнянні з групою, яка приймала хлорталідон (10,2% проти 7,7%, відносний ризик 1 , 38, 95% CI [1,25 - 1,52] p <0,001). Однак не було зазначено достовірної різниці з летальності з будь-яких причин між терапією на основі амлодипіну та терапією на основі хлорталідону (відносний ризик 0,96, 95% CI [0,89 - 1,02] р = 0,20).

Властивості спільні для периндоприлу та амлодипіну

Дослідження захворюваності та летальності ASCOT-BLPA (Англо-скандинавське дослідження кардіоваскулярних наслідків - антигіпертензивна гілка) було проведено за участю 19 257 пацієнтів у віці від 40 до 79 років з АГ та наявністю не менше 3 з наступних кардіозів. шлуночка (виявлена ​​за даними ЕКГ або ехокардіографії), інші відхилення, виявлені на ЕКГ, цукровий діабет II типу, захворювання периферичних артерій, перенесений інсульт або транзиторна ішемічна атака, чоловіча стать, вік від 55 років, мікроальбумінурія або протеїнурія, куріння, співвідношення холестерину плазми до холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ЛПЗЩ) 6 і більше, сімейний анамнез раннього виникнення ІХС.

Основною метою дослідження було оцінити та порівняти довготривалі впливи двох режимів антигіпертензивної терапії на комбіновану кінцеву точку - нелетального інфаркту міокарда (включаючи безсимптомне інфаркт міокарда) та летальні ускладнення ішемічної хвороби серця (ІХС), - а саме амлоді додавалася у разі необхідності зниження тиску порівняно з терапією атенололом у поєднанні з діуретиком бендрофлуметіазид, що додавалася у разі необхідності зниження тиску.

Наприкінці дослідження більшість пацієнтів (78%, 14974 з 19242) отримували щонайменше два антигіпертензивні засоби і тільки 15% (1401 з 9634) та 9% (857 з 9608) отримували монотерапію амлодипіном та атенололом відповідно. /p>

Дослідження було достроково припинено в середньому через 5,5 року спостережень за рішенням Ради з моніторингу даних з безпеки (Data Safety Monitoring Board - DSMB), оскільки спостерігалася значно вища летальність у групі, де застосовувалася терапія на основі атенололу порівняно з групою із застосуванням амлодипіну.

За результатами дослідження відзначалося недостовірне зниження первинної кінцевої точки, що складалася з нелетального інфаркту міокарда (включаючи безсимптомний інфаркт міокарда) та летальних ускладнень ішемічної хвороби серця (ІХС) на 10% у групі пацієнтів, які отримували комбінацію амлодипін/періндоприл. /бендрофлуметіазид. Однак спостерігалося достовірне зниження всіх показників вторинних кінцевих точок (за винятком летальної та нелетальної серцевої недостатності) у групі пацієнтів, які отримували амлодипін/периндоприл.
 

Швидкість та ступінь всмоктування периндоприлу та амлодипіну як монопрепаратів, так і у складі фіксованої комбінації Бі-Престаріум достовірно не відрізняються.

Периндоприл

Абсорбція

Після прийому периндоприл швидко всмоктується, максимальна концентрація у плазмі досягається протягом 1 години. Період напіврозпаду периндоприлу в плазмі становить 1 годину.

Периндоприл є проліками. 27% від загальної кількості прийнятого периндоприлу досягає кровотоку у вигляді активного метаболіту – периндоприлату. Крім активного метаболіту периндоприлату препарат утворює 5 метаболітів, які є неактивними. Максимальна концентрація периндоприлату в плазмі досягається через 3 - 4 години після прийому.

Прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу на периндоприлат, отже, зменшується його біодоступність, тому добову дозу периндоприлу аргініну рекомендується приймати одноразово вранці перед їдою.

Розподіл

Зазначається лінійна залежність між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові. Об'єм розподілу незв'язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язування периндоприлату з білками плазми становить 20%, головним чином АПФ, але цей показник є дозозалежним.

Висновок

Периндоприлат виводиться із сечею. Період остаточного напіввиведення незв'язаної фракції становить приблизно 17 годин. Стадія рівноважної концентрації в плазмі досягається через 4 дні від початку лікування.

Виведення периндоприлату сповільнюється у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю (див. розділ «Особливості застосування»). Тому звичайне медичне спостереження включатиме частий моніторинг рівня креатиніну та калію.

Печовинна недостатність

Діалізний кліренс периндоприлату – 70 мл/хв.

Кінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки печінковий кліренс периндоприлу зменшується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. Отже, таким хворим не потрібно коригувати дозу (див. розділ «Особливості застосування»).

Амлодипін

Абсорбція, розподіл, зв'язування з білками плазми

Після прийому терапевтичних доз амлодипіну він добре всмоктується та досягає максимальної концентрації у крові через 6 – 12 годин після прийому. Біодоступність становить від 64 до 80%. Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що приблизно 97,5% амлодипіну, що циркулює в крові, зв'язується з білками плазми.

Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну.

Метаболізм / виведення

Період напіввиведення з плазми становить приблизно 35-50 годин, що дозволяє призначати препарат один раз на добу.

Амлодипін головним чином метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів. 60% метаболітів виводиться із сечею та 10% - у незміненому вигляді.

Пацієнти похилого віку. Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну в плазмі крові у хворих похилого віку і молодших пацієнтів однаковий. У пацієнтів похилого віку відзначається тенденція до зниження кліренсу амлодипіну та, відповідно, збільшення показників AUC та періоду напіввиведення. Підвищення показників AUC та періоду напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідало віковим особливостям досліджуваних пацієнтів.

Печовинна недостатність

Існує дуже обмежена кількість клінічних даних щодо призначення амлодипіну пацієнтам із порушенням функції печінки. У пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижується, це призводить до збільшення періоду напіввиведення та підвищення показника AUC приблизно на 40 – 60%.

Інгібітори АПФ, комбінації. Інгібітори АПФ та блокатори кальцієвих каналів. Периндоприл та амлодипін. Код АТХ C09B B04.

Взаємодії, пов'язані з периндоприлом

Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-(РААС) шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскіреном асоціюється з вищою частотою побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок ( ниркову недостатність), порівняно із застосуванням одного препарату, що впливає на РААС (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію. Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть викликати гіперкаліємію, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гепарин, імуносупресор, фіксована комбінація із сульфаметоксазол (ко-тримоксазол). Одночасне застосування зазначених лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Одночасне застосування протипоказане (див. «Протипоказання»)

Аліскірен. У хворих на цукровий діабет, або пацієнтів з порушеною функцією нирок ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності та летальності підвищується.

Екстракорпоральні методи лікування. Екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація з використанням певних мембран з високою гідравлічною проникністю (наприклад поліакрилонітрилових) та аферез ліпопротеїдів дек плот підвищують ризик розвитку анафілактичних реакцій тяжкого ступеня (див. розділ «Протипоказання»). У разі необхідності проведення такого лікування слід розглянути можливість використання діалізної мембрани іншого типу або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів.

Сакубітрил/валсартан. Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/вальзартаном протипоказане, оскільки одночасне інгібування неприлізину та АПФ може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Починати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. Терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. Розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Не рекомендується одночасне застосування (див. розділ «Особливості застосування»)

Аліскірен. У будь-яких інших пацієнтів, як і у хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок, ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності та летальності підвищується.

За опублікованими даними відомо, що у пацієнтів із встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршення. кількості гострої ниркової недостатності) у порівнянні з монотерапією препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II) може бути застосована в індивідуальних випадках із ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Естрамустин. Існує ризик збільшення частоти виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк).

Бісептол (триметоприм / сульфаметоксазол). У пацієнтів, які одночасно застосовують ко-тримоксазол, можливе підвищення ризику розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливості застосування»).

Калійсзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид та інші), солі калію. Виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю (адитивний гіперкаліємічний ефект). Зазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Однак якщо одночасне призначення цих речовин необхідне, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий контроль калію плазми. Про застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. розділ «Препарати, одночасне призначення з якими потребує особливої ​​уваги».

Літій. Одночасний прийом літію та інгібіторів АПФ не рекомендується через можливість зворотного збільшення концентрації літію в сироватці крові та, відповідно, підвищення його токсичності (тяжкий нейротокності). Однак, якщо необхідність такої комбінації є обґрунтованою, рекомендується контролювати концентрацію літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Препарати, одночасне призначення з якими потребує особливої ​​уваги

Цукровознижувальні засоби (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби). Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та цукрознижувальних засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найчастіше цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у разі ниркової недостатності.

Діуретики. У пацієнтів, які приймають діуретики, особливо у тих, у кого порушено водно-електролітний баланс, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібіторами АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується у разі відміни діуретика, підвищення об'єму циркулюючої крові або споживання солі до початку терапії периндоприлом, яку слід розпочинати з низьких доз із поступовим підвищенням. При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг спричинити недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути відновлений з часом) або призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням. При застійній серцевій недостатності на фоні прийому діуретика прийом інгібітору АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо після зниження дози діуретика. У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Калійсзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). Особливої ​​уваги вимагає одночасне застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібітору АПФ. У разі недотримання рекомендацій щодо призначення такої комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) при лікуванні пацієнтів із серцевою недостатністю ІІ – ІV класу за NYHA та фракцією викиду – 40%, які раніше лікувалися інгібіторами АПФ та петльовим діуретиком. Перед призначенням такої комбінації слід переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендується проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижня під час першого місяця лікування та щомісяця надалі.

Рацекадотрил. Відомо, що лікування інгібіторами АПФ (наприклад периндоприлом) може спричинити розвиток ангіоневротичного набряку. Цей ризик може збільшуватись при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарським засобом, який використовується для лікування гострої діареї).

Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус). Пацієнти, які одночасно приймають інгібітори mTOR, можуть належати до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).

Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (НПЗЗ), у тому числі аспірин ≥ 3 г на добу. Можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з НПЗЗ, такими як: ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗЗ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може призвести до підвищення ризику погіршення функції нирок, у тому числі ймовірності розвитку гострої ниркової недостатності, підвищення рівня калію в плазмі, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема, у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно відновити водний баланс та контролювати функцію нирок на початку лікування такою комбінацією та періодично протягом лікування.

Препарати, одночасне призначення з якими вимагає

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин). У пацієнтів, яким судилося комбінацію гліптину та інгібітора АПФ підвищується ризик виникнення ангіоедеми внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептидилпептидази-IV.

Симпатоміметики можуть послаблювати гіпотензивну дію інгібіторів АПФ

Золото. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, включаючи периндоприл, та ін'єкційних препаратів золота (натрію ауротіомалат) рідко можуть виникнути реакції, подібні до тих, що виникають при застосуванні нітратів (почервоніння обличчя, припливи, нудота, блювання та.

Взаємодії, пов'язані з амлодипіном

Не рекомендується одночасне застосування

Дантролен (інфузія). В експериментальних дослідженнях після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенно спостерігалися фібриляція шлуночків серця з летальним результатом та кардіоваскулярний колапс у поєднанні з гіперкаліємією. З огляду на можливість виникнення гіперкаліємії рекомендуєся уникати одночасного призначення антагоністів кальцію, таких як амлодипін, пацієнтам із злоякісною гіпертермією та пацієнтам, у яких передбачається наявність злоякісної гіпертермії.

Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої ​​обережності

Індуктори CYP3A4. При одночасному застосуванні з відомими індукторами CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може змінюватися. Тому під час та після одночасного застосування з індукторами CYP3A4 слід контролювати артеріальний тиск та проводити корекцію дози, зокрема у разі застосування з індукторами сильної дії CYP3A4 (рифампіцин, звіробій (hypericum perforatum)).

Інгібітори CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну з високоактивними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеаз, азольними протигрибковими засобами, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, концентрація верамозом. Клінічне прояв вищезгаданих фармакокінетичних змін може бути більш вираженим у пацієнтів похилого віку. У таких випадках необхідно проводити клінічний моніторинг та коригувати дозу. Існує підвищений ризик виникнення гіпотензії у пацієнтів, які беруть кларитроміцин у комбінації з амлодипіном. Таким пацієнтам рекомендується ретельне спостереження.

Препарати, одночасне призначення з якими вимагає

При застосуванні амлодипіну з іншими лікарськими засобами з антигіпертензивними властивостями можливий адитивний антигіпертензивний ефект.

Такролімус. При одночасному призначенні амлодипіну існує ризик підвищення рівня такролімусу в крові. Щоб уникнути токсичного впливу такролімусу, необхідно контролювати його рівень у крові та при необхідності підбирати дозу пацієнтам, яким додається амлодипін.

Інгібітори механістичної мішені рапаміцину (mTOR). Такі інгібітори mTOR, як сиролімус, темсіролімус і еверолімус, є субстратами CYP3A. Амлодипін відноситься до інгібіторів CYP3A слабкої дії. При одночасному застосуванні з інгібіторами mTOR амлодипін може збільшувати концентрацію інгібіторів mTOR.

Циклоспорин. Дослідження взаємодії циклоспорину та амлодипіну за участю здорових добровольців або інших людей не проводилося. Виняток становлять пацієнти після трансплантації нирки, які мали коливання концентрації циклоспорину з підвищенням у середньому від 0% до 40%. Пацієнтам після трансплантації нирки, які приймають амлодипін та циклоспорин, слід контролювати рівень циклоспорину в крові та за необхідності знизити дозу циклоспорину.

Симвастатин. Застосування амлодипіну в дозі, кратній 10 мг у комбінації з 80 мг симвастатину, призвело до 77%-го збільшення концентрації симвастатину в порівнянні з його прийомом у монотерапії. Пацієнтам слід обмежити дозу симвастатину до 20 мг на добу.

Інші комбінації

У клінічних дослідженнях щодо взаємодії доведено, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину, варфарину.

Не рекомендується застосовувати амлодипін разом з грейпфрутом або грейпфрутовим соком, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність може збільшуватися, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту.

Взаємодії, пов'язані з фіксованою комбінацією Бі-Престаріум

Препарати, одночасне застосування з якими потребує особливої ​​обережності

Баклофен посилює антигіпертензивний ефект. Слід контролювати артеріальний тиск, а в разі потреби – проводити корекцію дози.

Препарати, одночасне призначення з якими вимагає

• Антигіпертензивні засоби (такі як бета-блокатори) та вазодилататори:

Одночасне застосування цих засобів може посилити гіпотензивний ефект периндоприлу та амлодипіну.

Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами може спричинити зниження артеріального тиску, тому їх слід призначати з обережністю.

• ГКС, тетракозактид послаблюють антигіпертензивний ефект (через затримку води та солей кортикостероїдів).
• Альфа-блокатори (празозин, алфузозин, доксазозин, тамсулозин, теразозин) посилюють антигіпертензивний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.
• аміфостин може посилювати антигіпертензивний ефект амлодипіну.
• Трициклічні антидепресанти / антипсихотропні засоби / анестетики посилюють антигіпертонічний ефект та підвищують ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.

Діючі речовини: периндоприлу аргінін/амлодипін;
1 таблетка містить периндоприлу аргініну 10 мг (що відповідає 6,790 мг периндоприлу) та амлодипіну бесилату 6,935 мг (що відповідає 5 мг амлодипіну);
Допомiжнi речовини: лактози моногідрат, магнію стеарат (Е 470В), целюлоза мікрокристалічна (Е 460), кремнію діоксид колоїдний безводний (Е 551).

Дослідження щодо впливу препарату Бі-ПРЕСТАРІУМ® на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами не проводились. Амлодипін може чинити незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Можливе порушення реакції водія у разі виникнення запаморочення, головного болю, слабкості, стомлюваності або нудоти. Рекомендовано бути обережними, особливо на початку лікування.

Застосування препарату Бі-ПРЕСТАРІУМ® не рекомендоване у період годування груддю. У разі необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Вагітність

Периндоприл. Застосування інгібіторів АПФ протипоказане у період вагітності. Переконливих епідеміологічних доказів тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності немає; однак не можна виключати невелике підвищення цього ризику. У разі коли продовження лікування інгібіторами АПФ вважається обов’язковим, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають підтверджені дані про безпеку застосування в період вагітності. Якщо в період лікування підтверджується вагітність, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним. Відомо, що прийом інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності призводить до фетотоксичності (порушення функції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) та до неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо ж інгібітори АПФ приймали з ІІ триместру вагітності, рекомендовано ультразвукове обстеження функцій нирок та будови черепа новонародженого. За новонародженими, чиї матері у період вагітності приймали інгібітори АПФ, слід спостерігати для своєчасного виявлення і корекції артеріальної гіпотензії.

Амлодипін. Безпеку застосування амлодипіну вагітними жінками встановлено не було. У дослідженнях на тваринах токсичний вплив на репродуктивність спостерігався під час введення високих доз. Застосування препарату у період вагітності рекомендоване тільки у разі відсутності безпечнішого альтернативного лікування та коли захворювання має більший ризик для вагітної та плода.

Годування груддю

Периндоприл. Не рекомендовано застосування периндоприлу у період годування груддю у зв’язку з відсутністю даних. Під час годування груддю бажано призначити альтернативне лікування із більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.

Амлодипін. Амлодипін проникає у грудне молоко. Доза, отримана немовлям, оцінювалася на міжквартильній основі і знаходиться в діапазоні 3–7 % з максимальним значенням 15 % від прийнятої матір’ю дози. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий. Рішення щодо продовження/припинення годування груддю або продовження/припинення лікування амлодипіном слід приймати, беручи до уваги користь від годування груддю для дитини та користь від лікування амлодипіном для матері.

Фертильність

Периндоприл. Вплив на репродуктивну функцію або фертильність відсутній.

Амлодипін. Про оборотні біохімічні зміни у головці сперматозоїда повідомлялося у деяких пацієнтів, які лікувалися блокаторами кальцієвих каналів. Клінічні дані щодо потенційного впливу амлодипіну на фертильність є недостатніми. Відомо, що у дослідженні на щурах було виявлено побічну дію на фертильність самців.

Бі-ПРЕСТАРІУМ® не рекомендується призначати дітям через відсутність досліджень з участю цієї групи пацієнтів.

Артеріальна гіпертензія та/або ішемічна хвороба серця (якщо необхідне лікування периндоприлом та амлодипіном).

Пов’язані з периндоприлом:

• підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-яких інших інгібіторів АПФ;
• ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ;
• уроджений або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
• вагітність або планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
• одночасне застосування з препаратами, які містять діючу речовину аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м2) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном (див. розділи «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки (див. розділ «Особливості застосування»). 

Пов’язані з амлодипіном:

• тяжка артеріальна гіпотензія;
• підвищена чутливість до діючої речовини або до похідних дигідропіридину;
• шок, включаючи кардіогенний шок;
• обструкція виходу з лівого шлуночка (наприклад стеноз аорти тяжкого ступеня);
• серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда з нестабільною гемодинамікою.

Пов’язані з препаратом Бі-ПРЕСТАРІУМ®:

Усі вищезазначені протипоказання, пов’язані з кожним з компонентів препарату, стосуються фіксованої комбінації Бі-ПРЕСТАРІУМ®.

• підвищена чутливість до будь-якої допоміжної речовини.

Для перорального застосування.

Дорослим слід призначати 1 таблетку на день одноразово, бажано вранці перед прийомом їжі. Таблетка не підлягає поділу.

Дозу слід підбирати індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показання для застосування, перебігу захворювання та показників артеріального тиску. Максимальна добова доза – 1 таблетка препарату Бі-ПРЕСТАРIУМ® 10 мг/10 мг на добу.

Щодо пацієнтів з груп ризику див. розділ «Особливості застосування».

Пацієнти з порушенням функції нирок та пацієнти літнього віку (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»). Виведення периндоприлату знижується у пацієнтів з нирковою недостатністю та у пацієнтів літнього віку, тому під час лікування необхідно проводити частий контроль рівня креатиніну і калію.

Бі-ПРЕСТАРІУМ® можна призначати пацієнтам з кліренсом креатиніну ≥ 60 мл/хв та не слід призначати пацієнтам із кліренсом креатиніну < 60 мл/хв. Таким пацієнтам рекомендується індивідуальний підбір дози кожного з компонентів препарату окремо.

За умови доброї переносимості дозування амлодипіну є однаковим для молодших пацієнтів та пацієнтів літнього віку. Для пацієнтів літнього віку рекомендований звичайний режим дозування, але підвищувати дозу необхідно з обережністю.

Концентрація амлодипіну у плазмі крові не залежить від ступеня порушення функції нирок.

Амлодипін не виводиться під час діалізу.

Порушення функції печінки (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»). Відсутні рекомендації щодо дозування для пацієнтів з легким та помірним порушенням функції печінки, тому підбирати дозу потрібно обережно, розпочинати терапію слід з найнижчих доз (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»). Для вибору оптимальної початкової та підтримуючої дози лікарського засобу пацієнтам з порушенням функції печінки необхідно окремо підбирати дозу амлодипіну та периндоприлу. Дослідження фармакокінетики амлодипіну у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки не проводилися. Пацієнтам з порушенням функції печінки тяжкого ступеня прийом амлодипіну слід розпочинати з найнижчих доз, які підвищують поступово.

Найчастішими побічними реакціями, про які повідомлялося при окремому застосуванні периндоприлу та амлодипіну, є: набряки, сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування), спотворення смаку (дисгевзія), парестезія, порушення зору (включаючи двоїння), дзвін у вухах, вертиго, пальпітація, припливи, гіпотензія (та пов’язані з нею симптоми), задишка, кашель, біль у животі, нудота, блювання, диспепсія, зміна ритму дефекації, діарея, запор, свербіж, висип, екзантема, набряк суглобів (набряк щиколоток), спазми м’язів, підвищена втомлюваність, астенія.

Під час клінічних досліджень та/або післяреєстраційного застосування периндоприлу або амлодипіну окремо спостерігалися нижчезазначені побічні реакції, які класифіковані згідно зі словником стандартизованої медичної термінології MedDRA за системами організму з такою частотою виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 до <1/10); нечасто (>1/1000 до <1/100); рідко (>1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не можна визначити за наявною інформацією).

Інфекції та інвазії: риніт (нечасто - амлодипін; дуже рідко - периндоприл).

З боку системи крові та лімфатичної системи: еозинофілія (нечасто* - периндоприл); лейкопенія/нейтропенія (дуже рідко - амлодипін та периндоприл) (див. розділ «Особливості застосування»); агранулоцитоз або панцитопенія (дуже рідко - периндоприл) (див. розділ «Особливості застосування»); тромбоцитопенія (дуже рідко - амлодипін та периндоприл) (див. розділ «Особливості застосування»); ензимоспецифічна гемолітична анемія у пацієнтів з уродженою недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (дуже рідко - периндоприл) (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку імунної системи: гіперчутливість (дуже рідко - амлодипін; нечасто - периндоприл). 

З боку обміну речовин і метаболізму: гіпоглікемія (нечасто* - периндоприл) (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»); гіперкаліємія, що зникає після відміни препарату (нечасто* - периндоприл) (див. розділ «Особливості застосування»); гіпонатріємія (нечасто* - периндоприл); гіперглікемія (дуже рідко - амлодипін).

З боку психіки: безсоння (нечасто - амлодипін); порушення настрою (включаючи тривогу) (нечасто - амлодипін та периндоприл); депресія (нечасто - амлодипін); порушення сну (нечасто - периндоприл).

З боку нервової системи: сонливість (особливо на початку лікування) (часто - амлодипін; нечасто* - периндоприл); запаморочення (особливо на початку лікування) (часто - амлодипін та периндоприл); головний біль (особливо на початку лікування) (часто - амлодипін та периндоприл); спотворення смаку (дисгевзія) (нечасто - амлодипін; часто - периндоприл); тремор (нечасто - амлодипін); гіпоестезія (нечасто - амлодипін); парестезія (нечасто - амлодипін; часто - периндоприл); непритомність (нечасто - амлодипін; нечасто* - периндоприл); сплутаність свідомості (рідко - амлодипін; дуже рідко - периндоприл); гіпертонус (дуже рідко - амлодипін); периферична нейропатія (дуже рідко - амлодипін); цереброваскулярні події можуть виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику (дуже рідко - периндоприл) (див. розділ «Особливості застосування»); екстрапірамідні розлади (екстрапірамідний синдром) (частота невідома - амлодипін).

З боку органів зору: порушення зору (часто - амлодипін та периндоприл); двоїння (часто - амлодипін).

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: дзвін у вухах (нечасто - амлодипін; часто - периндоприл); вертиго (часто - периндоприл).

З боку серця: пальпітація (часто - амлодипін; нечасто* - периндоприл); тахікардія (нечасто* - периндоприл); стенокардія (дуже рідко - периндоприл) (див. розділ «Особливості застосування»); інфаркт міокарда може виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику (дуже рідко - амлодипін та периндоприл) (див. розділ «Особливості застосування»); аритмія (в тому числі брадикардія, шлуночкова тахікардія та фібриляція передсердь) (нечасто - амлодипін; дуже рідко - периндоприл).

З боку судин: припливи (часто - амлодипін); гіпотензія (та пов’язані з нею симптоми) (нечасто - амлодипін; часто - периндоприл); васкуліт (дуже рідко - амлодипін; нечасто* - периндоприл); феномен Рейно (частота невідома - периндоприл).

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка (часто - амлодипін та периндоприл); кашель (нечасто - амлодипін; часто - периндоприл); бронхоспазм (нечасто - периндоприл); еозинофільна пневмонія (дуже рідко - периндоприл).

З боку шлунково-кишкового тракту: гіперплазія ясен (дуже рідко - амлодипін); біль у животі (часто - амлодипін та периндоприл); нудота (часто - амлодипін та периндоприл);  блювання (нечасто - амлодипін; часто - периндоприл); диспепсія (часто - амлодипін та периндоприл); зміна ритму дефекації (часто - амлодипін); сухість у роті (нечасто - амлодипін та периндоприл); діарея (часто - амлодипін та периндоприл); запор (часто - амлодипін та периндоприл); панкреатит (дуже рідко - амлодипін та периндоприл); гастрит (дуже рідко - амлодипін).

З боку гепатобіліарної системи: гепатит, жовтяниця (дуже рідко - амлодипін); цитолітичний або холестатичний гепатит (дуже рідко - периндоприл) (див. розділ «Особливості застосування»); підвищення рівня печінкових ферментів (переважно спричинені холестазом) (дуже рідко - амлодипін).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: ангіоневротичний набряк Квінке (дуже рідко - амлодипін); ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані (дуже рідко - амлодипін; нечасто - периндоприл) (див. розділ «Особливості застосування»); мультиформна еритема (дуже рідко - амлодипін та периндоприл); алопеція (нечасто - амлодипін);  пурпура (нечасто - амлодипін); знебарвлення шкіри (нечасто - амлодипін); гіпергідроз (нечасто - амлодипін та периндоприл); свербіж (нечасто - амлодипін; часто - периндоприл); висип, екзантема (нечасто - амлодипін; часто - периндоприл); кропив’янка (нечасто - амлодипін та периндоприл) (див. розділ «Особливості застосування»); реакції фоточутливості (дуже рідко - амлодипін; нечасто* - периндоприл); пемфігоїд (нечасто* - периндоприл); посилення симптомів псоріазу (рідко - периндоприл); синдром Стівенса – Джонсона (дуже рідко - амлодипін); ексфоліативний дерматит (дуже рідко - амлодипін); токсичний епідермальний некроліз (частота невідома - амлодипін).

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: набряк суглобів (набряк щиколоток) (часто - амлодипін); артралгія (нечасто - амлодипін; нечасто* - периндоприл); міалгія (нечасто - амлодипін; нечасто* - периндоприл); спазми м’язів (часто - амлодипін та периндоприл); біль у спині (нечасто - амлодипін).

З боку сечовидільної системи: порушення сечовипускання, ніктурія, полакіурія (часте сечовипускання) (нечасто - амлодипін); ниркова недостатність (нечасто - периндоприл); гостра ниркова недостатність (дуже рідко - периндоприл).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: еректильна дисфункція (нечасто - амлодипін та периндоприл); гінекомастія (нечасто - амлодипін).

Загальні розлади та реакції у місці введення: набряки (дуже часто - амлодипін); периферичні набряки (нечасто* - периндоприл); підвищена втомлюваність (часто - амлодипін); біль у грудній клітці (нечасто - амлодипін; нечасто* - периндоприл); астенія (часто - амлодипін та периндоприл); біль (нечасто - амлодипін); нездужання (нечасто - амлодипін; нечасто* - периндоприл); гіпертермія (нечасто* - периндоприл).

Результати лабораторних досліджень: збільшення маси тіла, зменшення маси тіла (нечасто - амлодипін); підвищення рівня сечовини у крові (нечасто* - периндоприл); підвищення рівня креатиніну у крові (нечасто* - периндоприл); підвищення рівня білірубіну у крові (рідко - периндоприл); підвищення рівня печінкових ферментів (рідко - периндоприл); зниження рівня гемоглобіну та гематокриту (дуже рідко - периндоприл).

Ушкодження, отруєння та ускладнення при проведенні процедур: падіння (нечасто* - периндоприл).

*Частоту було розраховано за даними спонтанних повідомлень про побічні реакції, виявлені у ході клінічних досліджень.

При застосуванні інших інгібіторів АПФ повідомлялося про випадки виникнення синдрому порушення секреції антидіуретичного гормону (СПАДГ). Тому можна розцінювати СПАДГ як ймовірне ускладнення, пов’язане із застосуванням інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу, із частотою виникнення дуже рідко.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції у післяреєстраційний період лікарського засобу є важливим. Це дає змогу вести безперервний моніторинг співвідношення користі/ризику застосування препарату. Спеціалісти в галузі охорони здоров’я зобов’язані повідомляти через національну систему повідомлень про будь-які підозрювані побічні реакції.

Про випадки передозування препарату Бі-ПРЕСТАРІУМ® не повідомлялося. Дані щодо свідомого передозування амлодипіну є обмеженими. Симптоми: наявні дані припускають, що прийом дуже великих доз може призвести до надмірної периферичної вазодилатації та ймовірного виникнення рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про виражену, можливо, тривалу системну гіпотензію та шок з летальним наслідком.

Лікування: клінічно виражена гіпотензія, викликана передозуванням амлодипіну, потребує активної кардіоваскулярної допомоги, зокрема частого моніторингу функції серця та респіраторної функції, надання пацієнту горизонтального положення з припіднятими нижніми кінцівками, та потребує уважного стеження за об’ємом циркулюючої крові та сечовиділенням.

Призначення вазоконстриктора може бути корисним для відновлення тонусу судин та артеріального тиску, якщо відсутні протипоказання. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може допомогти усуненню наслідків блокади кальцієвих каналів.

У деяких випадках є доречним промивання шлунка. Дослідження за участю добровольців продемонструвало, що прийом активованого вугілля через 2 години після прийому 10 мг амлодипіну знижує швидкість абсорбції амлодипіну в організмі. У системному кровообігу амлодипін має високий рівень зв’язування з білками крові, тому призначення гемодіалізу не ефективне.

Інформація про передозування периндоприлу є обмеженою. При передозуванні інгібіторів АПФ можуть виникнути гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, пальпітація, брадикардія, запаморочення, тривога та кашель.

При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення розчину хлориду натрію 0,9 %. При виникненні гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтального положення. Слід розглянути можливість проведення інфузії з ангіотензином ІІ та/або внутрішньовенного введення катехоламінів. Периндоприл може бути виведений з системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). При виникненні стійкої до лікування брадикардії можливе застосовування штучного водія ритму. Необхідний постійний моніторинг основних показників життєдіяльності, рівня концентрації електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Зберігати таблетки у щільно закритому контейнері. Не потребує особливих температурних умов зберігання.

Бі-Престаріум – інгібітор АПФ