Бісопролол Ауробіндо таблетки по 10 мг, 28 шт.

По 14 таблеток у блістері, по 2 блістери у картонній коробці.

Таблетки, покриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 10 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, з маркуванням «Р» та лінією розлому з одного боку та «10» з іншого боку.

Бісопролол - високоселективний β1-адреноблокатор. Не має ВСА та клінічно виражених мембраностабілізуючих властивостей. Препарат має дуже низьку спорідненість з β2-рецепторами гладкої мускулатури бронхів і судин, а також з β2-рецепторами, які беруть участь у метаболічній регуляції. Таким чином, бісопролол не впливає на опір дихальних шляхів та β-2-опосередковані метаболічні ефекти. Селективність бісопрололу щодо β1-адренорецепторів поширюється за межі терапевтичного діапазону доз.

Бісопролол не має вираженого негативного інотропного ефекту.

Максимальний ефект бісопрололу настає через 3-4 години після прийому. Період напіввиведення із плазми становить 10-12 годин, що призводить до 24-годинної ефективності після одноразового прийому препарату. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 2 тижні прийому.

При інтенсивній терапії у пацієнтів з ішемічною хворобою серця без хронічної серцевої недостатності бісопролол зменшує серцевий викид та потребу міокарда в кисні за рахунок зменшення частоти серцевих скорочень та ударного об'єму. При тривалій терапії підвищений периферичний опір зменшується. Також в основі антигіпертензивного ефекту блокаторів β лежить механізм дії зниження активності реніну в плазмі.

Бісопролол пригнічує реакцію на симпатоадренергічну активність, блокуючи кардіо-β1-рецептори. Це призводить до уповільнення серцебиття та зниження скорочувальної функції міокарда, призводить до зниження потреби міокарда у кисні. Завдяки цьому досягається бажаний ефект у пацієнтів зі стенокардією та ішемічною хворобою серця.

Після прийому внутрішньо більше 90% бісопрололу абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Абсорбція не залежить від їди. Ефект першого проходження через печінку виражений незначно, що сприяє високій біодоступності – приблизно 90%. Зв'язування з білками плазми становить приблизно 30%. Об'єм розподілу становить 3,5 л/кг.

Бісопролол виводиться з організму двома шляхами: приблизно 50% метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів та виводиться нирками, 50% виводиться нирками у незміненому вигляді. Загальний кліренс бісопрололу становить 15 л/год. Завдяки тривалому періоду напіввиведення (10-12 годин) препарат зберігає терапевтичний ефект протягом 24 годин при застосуванні один раз на добу.

Кінетика бісопрололу лінійна і не залежить від віку.

Оскільки участь нирок та печінки у виведенні цього препарату приблизно однакова, хворим на ниркову або печінкову недостатність дозу коригувати не потрібно. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю ІІІ функціонального класу (за класифікацією NYHA – Нью-Йоркської кардіологічної асоціації) рівень бісопрололу в плазмі крові вищий, а період напіввиведення довший у порівнянні зі здоровими добровольцями. Максимальна концентрація в плазмі в рівноважному стані становить 64 ± 21 нг/мл при добовій дозі 10 мг та періоді напіввиведення 17 ± 5 год.

Селективні блокатори β-адренорецепторів.
Код АТX С07А В07.

Комбінації, які не рекомендується використовувати.

Антагоністи кальцію (групи верапамілу, меншою мірою – дилтіазему): негативний вплив на скорочувальну функцію міокарда та атріовентрикулярну провідність. Введення верапамілу у пацієнтів, які приймають блокатори, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії.

Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): можливе потенціювання ефекту атріовентрикулярної провідності та посилення негативного інотропного ефекту.

Гіпотензивні препарати з центральним механізмом дії (клонідин, метилдопа, гуанфацин, моксинідин, рілменідин): можливе погіршення серцевої недостатності внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження частоти серцевих скорочень та серцевого викиду, вазодилатація).  передує скасування блокаторів β-адренорецепторів, може підвищити ризик виникнення рикошетної гіпертензії.

Комбінації, які слід застосовувати з обережністю.

Антагоністи кальцію дигідропіридинового ряду (наприклад, фелодипін, амлодипін): можливе підвищення ризику гіпотензії та розвитку серцевої недостатності. Не виключається можливість зростання негативного впливу на інотропну функцію міокарда у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Антиаритмічні препарати III класу (наприклад, аміодарон): можливе потенціювання впливу на атріовентрикулярну провідність.

β-блокатори місцевої дії (наприклад, що містяться в очних краплях для лікування глаукоми): можливе посилення системних ефектів бісопрололу.

Парасимпатоміметики: можливе збільшення часу атріовентрикулярної провідності та підвищення ризику брадикардії.

Інсулін та пероральні протидіабетичні засоби: посилення гіпоглікемічної дії. Блокада β-адренорецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії.

Засоби анестезії: ослаблення рефлекторної тахікардії та підвищення ризику артеріальної гіпотензії.

Серцеві глікозиди: зниження частоти серцевих скорочень, збільшення часу атріовентрикулярної провідності.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ): можливе ослаблення гіпотензивного ефекту бісопрололу.

β-симпатоміметики (наприклад, ізопреналін, добутамін): комбінація з бісопрололом може знижувати терапевтичний ефект обох препаратів.

Симпатоміметики, що активують α- та β-адренорецептори (наприклад, норадреналін, адреналін): комбінація з бісопрололом може виявляти судинозвужувальні ефекти, опосередковані α-адренорецепторами, що призводить до підвищення АТ і посилення n; взаємодія більш ймовірна при застосуванні неселективних блокаторів β.

При сумісному застосуванні з антигіпертензивними засобами та засобами, що мають гіпотензивну дію (наприклад, трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазин), можливе підвищення ризику артеріальної гіпотензії.

Комбінації, які можна використовувати.

Мефлохін: підвищення ризику брадикардії.

Інгібітори МАО (за винятком інгібіторів МАО типу В): підвищення гіпотензивного ефекту b-блокаторів, але є ризик розвитку гіпертонічного кризу.

действующее вещество: bisoprolol;

1 таблетка, покрытая плёночной оболочкой, содержит 2,5 мг или 5 мг или 10 мг бисопролола фумарата;

другие составляющие: целлюлоза микрокристаллическая, кальция гидрофосфат безводный, кремния диоксид коллоидный безводный, кросповидон, магния стеарат, Opadry белый 0ЗВ28796 (гипромелоза, титана диоксид (Е 171), макрогол 400).

Повідомлялося, що у пацієнтів з ішемічною хворобою серця лікарський засіб не впливав на здатність керувати автомобілем. Проте в окремих випадках препарат може вплинути на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами. Особлива обережність необхідна на початку лікування, зміні дози препарату або при взаємодії з алкоголем.

Вагітність. Бісопролол має фармакологічні властивості, які можуть спричинити шкідливий вплив протягом вагітності та/або розвиток плода/новонародженого. Як правило, β-адреноблокатори зменшують кровообіг у плаценті, що може викликати затримку внутрішньоутробного розвитку, внутрішньоутробну смерть, мимовільний аборт або передчасні пологи. Можуть розвинутись побічні ефекти у плода та новонародженого (наприклад, гіпоглікемія, брадикардія). Якщо лікування β-блокаторами необхідне, бажано, щоб це був β1-селективний блокатор.

У період вагітності препарат застосовують лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Необхідно контролювати матково-плацентарний кровотік та зростання плода. У разі шкідливого впливу на перебіг вагітності або плід слід розглянути можливість альтернативного лікування.

Після пологів новонароджений повинен перебувати під ретельним наглядом. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії очікуються протягом перших 3 діб.

Період годування груддю. Даних про екскрецію бісопрололу в грудне молоко немає. Тому прийом препарату не рекомендується під час годування груддю.

Досвід застосування препарату у дітей відсутній, тому застосування його педіатричним пацієнтам не рекомендується.

• Артеріальна гіпертензія;
• ішемічна хвороба серця (стенокардія);
• хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка у поєднанні з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі потреби - серцевими глікозидами.

• Підвищена чутливість до бісопрололу або інших компонентів препарату;
• гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стані декомпенсації, які потребують інотропної терапії;
• кардіогенний шок;
• атріовентрикулярна блокада ІІ та ІІІ ступеня;
• синдром слабкості синусового вузла;
• синоатріальна блокада;
• симптоматична брадикардія;
• симптоматична артеріальна гіпотензія;
• важка форма бронхіальної астми або важка форма хронічного обструктивного захворювання;
• важка форма порушення периферичного кровообігу та синдром Рейно;
• феохромоцитома, яка не лікувалася;
• метаболічний ацидоз.

Препарат Бісопролол Ауробіндо слід приймати вранці (можливий при їжі), не розжовуючи, запиваючи рідиною.

Стандартна терапія хронічної серцевої недостатності: інгібітори АПФ (або блокатори ангіотензинових рецепторів при непереносимості інгібіторів АПФ), блокатори β-адренорецепторів, діуретики та при необхідності серцеві глікозиди. Пацієнти повинні мати стабільний лікування бісопрололом.

Лікар повинен мати досвід лікування хронічної серцевої недостатності.

Можливо транзиторне погіршення серцевої недостатності, артеріальна гіпотензія або брадикардія в період титрування та після нього.

Період титрування дози.

Лікування хронічної серцевої недостатності бісопрололом вимагає титрування дози і починається згідно з наступною схемою титрування:

• 1,25 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом 1 тижня, підвищуючи
• 2,5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного тижня, підвищуючи до
• 3,75 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного тижня, підвищуючи до
• 5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4-х тижнів, підвищуючи
• 7,5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4 тижнів, підвищуючи до
• 10 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу як підтримуюча терапія.

Максимальна доза фумарату бісопрололу, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу.

Протягом фази титрування необхідний контроль за показниками життєдіяльності (частота серцевих скорочень, АТ) та симптомами прогресування серцевої недостатності. Симптоми можуть відзначатися з першого дня після початку лікування.

Модифікація лікування.

При поганій переносимості максимальної рекомендованої дози можливе поступове зниження дози.

При тимчасовому погіршенні серцевої недостатності, а також при розвитку артеріальної гіпотензії або брадикардії необхідно переглянути дози препаратів, що застосовуються для супутньої терапії.

Після стабілізації стану пацієнта завжди слід розглядати можливість повторної ініціації лікування бісопрололом та/або корекції дозування препарату.

При припиненні лікування препаратом рекомендується поступово знижувати дозу, оскільки раптова відміна може призвести до погіршення стану пацієнта.

Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності бісопрололом, як правило, тривале.

Пацієнти з порушенням функцій печінки або нирок.

Немає даних про фармакокінетику бісопрололу у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю одночасно з порушеннями функцій печінки або нирок. Тому збільшувати дозу таким пацієнтам необхідно з особливою обережністю.

Пацієнти похилого віку не потребують коригування дози.

Небажані ефекти щодо частоти виникнення класифікують за такими категоріями:

дуже часто ( > 1/10), часто ( > 1/100 та <1/10), нечасто ( >  1/1000 та <1/100), рідко ( >  1/10000 та  <1/1000), дуже рідко (<1/10000).

З боку серцево-судинної системи.

Дуже часто брадикардія.

Часто: погіршення серцевої недостатності.

Нечасто: порушення атріовентрикулярної провідності.

Лабораторні характеристики.

Рідко підвищення рівня тригліцеридів у крові, підвищення активності печінкових ферментів у плазмі крові (АСТ, АЛТ).

З боку нервової системи.

Часто: запаморочення, головний біль.

Рідко: непритомність.

З боку органів зору.

Рідко: зниження сльозовиділення.

Дуже рідко: кон'юнктивіт.

З боку органів слуху та лабіринту.

Рідко: погіршення слуху.

Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення.

Нечасто: бронхоспазм у пацієнтів з бронхіальною астмою або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів в анамнезі.

Рідко: алергічний риніт.

З боку травного тракту.

Часто: шлунково-кишкові розлади, такі як нудота, блювання, діарея, запор.

З боку шкіри та підшкірних тканин.

Рідко: реакції гіперчутливості (свербіж, почервоніння, висипання).

Дуже рідко: алопеція. При лікуванні β-блокаторами можливе погіршення стану хворих на псоріаз у вигляді псоріатичного висипу.

З боку кістково-м'язової системи та сполучних тканин.

Нечасто: м'язова слабкість, судоми.

З боку судинної системи.

Часто: відчуття холоду або оніміння в кінцівках, артеріальна гіпотензія.

Нечасто: ортостатична гіпотензія.

Спільні розлади.

Часто: астенія, стомлюваність.

З боку печінки.

Рідко гепатит.

З боку репродуктивної системи.

Рідко: порушення потенції.

З боку психіки .

Нечасто: порушення сну, депресія. 

Рідко: нічні кошмари, галюцинації.

Симптоми

При передозуванні (наприклад, добова доза 15 мг замість 7,5 мг) були зафіксовані випадки розвитку атріовентрикулярної блокади III ступеня, брадикардії та запаморочення. Частими ознаками передозування блокаторами є брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, бронхоспазм, гіпоглікемія. Існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до одноразової високої дози бісопрололу, пацієнти із серцевою недостатністю можуть бути більш чутливими до препарату. Тому лікування слід починати з поступовим збільшенням дозування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Лікування

При передозуванні припиняють лікування препаратом і проводять підтримуючу та симптоматичну терапію. Є обмежені дані, бісопролол важко піддається діалізу. При підозрі на передозування відповідно до очікуваної фармакологічної дії та на основі рекомендацій для інших блокаторів β слід розглянути наступні загальні заходи.

При брадикардії: введення атропіну. Якщо відсутня реакція, з обережністю вводять ізопреналін або інший препарат з позитивним хронотропним ефектом. У виняткових випадках може знадобитися трансвенозне введення штучного водія ритму.

При артеріальній гіпотензії: внутрішньовенне введення рідини та судинозвужувальних препаратів. Введення глюкагону може бути корисним.

При атріовентрикулярній блокаді II та III ступеня: ретельне спостереження та інфузійне введення ізопреналіну або трансвенозне введення кардіостимулятора.

При загостренні хронічної серцевої недостатності: введення діуретиків, інотропних препаратів, вазодилататорів.

При бронхоспазму: бронхолітичні препарати (наприклад, ізопреналін), β2-адреноміметики та/або амінофілін.

При гіпоглікемії: внутрішньовенне введення глюкози.

Особливості застосування

Пацієнтам з ішемічною хворобою серця лікування не слід припиняти раптово без необхідності, оскільки це може призвести до транзиторного погіршення стану. Ініціювання та припинення лікування бісопрололом потребує регулярного моніторингу.

На сьогоднішній день немає достатнього терапевтичного досвіду лікування хронічної серцевої недостатності у пацієнтів із такими захворюваннями та патологічними станами:

• цукровий діабет І типу,
• важкі порушення функцій нирок,
• важкі порушення функцій печінки,
• рестриктивна кардіоміопатія,
• вроджені вади серця,
• гемодинамічно значущі клапанні вади серця,
• Інфаркт міокарда протягом останніх 3 місяців.

Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам при таких станах:

• бронхоспазм (бронхіальна астма, хронічні обструктивні хвороби легень);
• цукровий діабет із значними коливаннями рівня глюкози в крові; симптоми гіпоглікемії можуть бути приховані;
• сувора дієта;
• проведення десенсибілізаційної терапії. Як та інші &-блокатори, бісопролол може посилювати чутливість до алергенів і збільшувати тяжкість анафілактичних реакцій. У таких випадках лікування адреналіном не завжди дає позитивний терапевтичний ефект;
• атріовентрикулярна блокада І ступеня;
• стенокардія Принцметалу;
• облітеруючі захворювання периферичних артерій (на початку терапії можливе посилення скарг);
• загальна анестезія.

Необхідно обов'язково попередити лікаря-анестезіолога про застосування блокаторів β-адренорецепторів.  Рекомендується продовжувати застосування β-блокаторів під час периопераційного періоду. Анестезіолог повинен враховувати потенційну взаємодію з іншими лікарськими засобами, яка може призвести до брадіаритмії, рефлекторної тахікардії та зниження можливостей рефлекторного механізму компенсації крововтрати.  поступово знизити та припинити застосування препарату за 48 годин до загальної анестезії.

Комбінації бісопрололу з антагоністами кальцію верапамілу або дилтіазему, з антиаритмічними препаратами І класу та з гіпотензивними засобами центральної дії не рекомендуються.

При бронхіальній астмі або інших хронічних обструктивних захворюваннях легень показана супутня терапія бронходилататорами.  2 -симпатоміметиків.

Хворим на псоріаз (в т.ч. в анамнезі) β-блокатори (наприклад бісопролол) призначають після ретельного співвідношення користь/ризик.

Пацієнтам із феохромоцитомою призначають бісопролол тільки після призначення α-адреноблокаторами.

Симптоми тиреотоксикозу можуть бути масковані на фоні застосування бісопрололу.

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С.

Бісопролол має протиішемічні властивості, його прийом дозволяє зменшити частоту серцевих скорочень і скоротливість міокарда, що знижує потребу міокарда в кисні і покращує його кровопостачання. Крім цього, препарат має виражену гіпотензивну дію: він знижує загальний периферичний опір і зменшує серцевий викид.