Дексмедетомідин конц. д/р-ну д/інф. 100 мкг/мл, амп. 2 мл №5

По 2 мл концентрату в ампулі; по 5 або по 25 ампул у картонній коробці.

Концентрат для розчину для інфузій. Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

Фармакодинаміка. Дексмедетомідин є селективним агоністом a₂-рецепторів зі широким спектром фармакологічних властивостей. Він виявляє симпатолітичний ефект завдяки зниженню вивільнення норадреналіну із закінчень симпатичних нервів. Седативний ефект зумовлений зниженим збудженням блакитної плями, основного норадренергічного ядра, що знаходиться у стовбурі мозку. Завдяки дії на цю ділянку дексмедетомідин виявляє седативний ефект (подібний до природного сну без швидкого руху очей), набуваючи здатності чинити седативну дію та одночасно дозволяючи пацієнту знаходитися у пробудженому й активному стані. Дексмедетомідин чинить анестезуючу і помірну знеболювальну дії. Вплив на серцево-судинну систему залежить від дози; при більш низьких швидкостях інфузії домінує центральна дія, що призводить до зниження частоти серцебиття та артеріального тиску. При більш високих дозах переважають периферичні судинозвужувальні ефекти, що призводить до підвищення системного судинного опору та артеріального тиску, тоді як брадикардичний ефект стає більш вираженим. Дексмедетомідин практично не чинить пригнічувальної дії на дихальну систему. Cедацію проводять у госпітальних умовах (у відділеннях інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації). Докази ефективності у педіатричній групі були отримані у дозо-контрольованому дослідженні ICU у великій післяопераційній популяції віком від 1 місяця до ≤ 17 років. Приблизно 50% пацієнтів, які застосовували дексмедетомідин, не потребували додатково застосування мідазоламу під час періоду лікування, яке тривало в середньому 20,3 години та не перевищувало 24 годин. Дані щодо лікування тривалістю більше 24 годин недоступні. Дані щодо новонароджених дітей (28–44 тижні гестації) недостатні та обмежуються низькими дозами (≤ 0,2 мкг/кг/год) (див. розділи «Фармакокінетика», «Особливості застосування»). Новонароджені можуть бути особливо чутливі до брадикардичного ефекту дексмедетомідину при гіпотермії та в умовах, коли серцевий ритм залежить від серцевого викиду. Процедурна седація. Безпеку та ефективність дексмедетомідину для седації пацієнтів, яким не проводили інтубацію, до і/або під час хірургічних і діагностичних процедур оцінювали у двох рандомізованих подвійних сліпих плацебо-контрольованих багатоцентрових клінічних дослідженнях. У дослідження 1 рандомізували пацієнтів, які проходили планові хірургічні операції/процедури під контрольованою анестезією і локальною/регіонарною анестезією для отримання навантажувальної інфузії дексмедетомідину 1 мкг/кг (n=129) або 0,5 мкг/кг (n=134), або плацебо (фізіологічний розчин; n=63) впродовж 10 хвилин, після чого проводили підтримувальну інфузію, яка починалася з дози 0,6 мкг/кг/год. Дозу підтримувальної інфузії досліджуваного лікарського засобу титрували від 0,2 мкг/кг/год до 1 мкг/кг/год. Частка пацієнтів, які досягли цільового рівня седації (≤ 4 за шкалою оцінки активності й седації) без потреби введення резервної дози мідазоламу, становила 54% у групі застосування дексмедетомідину в дозі 1 мкг/кг і 40% у групі застосування дексмедетомідину в дозі 0,5 мкг/кг порівняно з 3% у групі плацебо. Відмінність ризиків у кількості пацієнтів, рандомізованих до групи застосування дексмедетомідину в дозах 1 мкг/кг і 0,5 мкг/кг, які не потребували рятувальної терапії мідазоламом, становила 48% (95% ДІ: 37–57%) і 40% (95% ДІ: 28–48%) відповідно порівняно з плацебо. Медіана (діапазон) рятувальної дози мідазоламу становила 1,5 (0,5-7,0) мг у групі дексмедетомідину 1,0 мкг/кг, 2,0 (0,5–8,0) мг у групі дексмедетомідину 0,5 мкг/кг і 4,0 (0,5–14,0) мг у групі плацебо. Різниця середніх значень рятувальної дози мідазоламу у групах дексмедетомідину 1 мкг/кг і 0,5 мкг/кг порівняно з плацебо була -3,1 мг (95% ДІ: -3,8 — -2,5) і -2,7 мг (95% ДІ: -3,3 — -2,1) відповідно на користь дексмедетомідину. Середній час до введення першої рятувальної дози становив 114 хвилин у групі дексмедетомідину 1,0 мкг/кг, 40 хвилин у групі дексмедетомідину 0,5 мкг/кг і 20 хвилин у групі плацебо. У дослідження 2 рандомізували пацієнтів, яким проводили фіброоптичну інтубацію трахеї у свідомості при місцевій анестезії для отримування навантажувальної інфузії дексмедетомідину в дозі 1 мкг/кг (n=55) або плацебо (фізіологічний розчин) (n=50) впродовж 10 хвилин із подальшою фіксованою підтримуючою інфузією у дозі 0,7 мкг/кг/год. Для підтримання рівня ≥ 2 за шкалою седації Рамсея, 53% пацієнтів, які застосовували дексмедетомідин, не знадобилася рятівна терапія мідазоламом порівняно з 14% пацієнтів у групі плацебо. Відмінність ризиків у кількості пацієнтів, рандомізованих до групи дексмедетомідину, які не потребували рятівної терапії мідазоламом, становила 43% (95% ДІ: 23–57%) порівняно з плацебо. Середня рятівна доза мідазоламу становила 1,1 мг у групі дексмедетомідину і 2,8 мг у групі плацебо. Різниця у середніх значеннях рятувальної дози мідазоламу становила -1,8 мг (95% ДІ: -2,7 — -0,86) на користь дексмедетомідину. Фармакокінетика. Фармакокінетику дексмедетомідину оцінювали після короткотривалого внутрішньовенного застосування здоровим добровольцям та після довготривалої інфузії пацієнтам у відділенні інтенсивної терапії. Розподіл Дексмедетомідин демонструє двокомпартментну модель розподілу. У здорових добровольців він демонструє швидку фазу розподілу з центральним оцінюваним періодом напіврозподілу (t_1/2α) приблизно 6 хвилин. Оцінюваний термінальний період напіввиведення (t_1/2) становить приблизно 1,9–2,5 години (мінімально — 1,35 години, максимально — 3,68 години), а оцінюваний рівноважний об’єм розподілу (Vss) — приблизно 1,16–2,16 л/кг (від 90 до 151 літра). Оцінювана величина плазмового кліренсу (Cl) становила приблизно від 0,46 до 0,73 л/год/кг (35,7–51,1 л/год). Середня маса тіла, що асоціювалася з цими оцінками Vss та Cl, дорівнювала 69 кг. Плазмова фармакокінетика дексмедетомідину є подібною у пацієнтів відділень інтенсивної терапії після інфузії > 24 годин. Оцінювані фармакокінетичні параметри є такими: t_1/2 — приблизно 1,5 години, Vss — приблизно 93 літри та Cl — приблизно 43 л/год. Фармакокінетика дексмедетомідину є лінійною у межах доз 0,2–1,4 мкг/кг/год, він не кумулюється при лікуванні, що триває протягом періоду до 14 днів. Дексмедетомідин на 94% зв’язується з білками плазми крові. Зв’язування з білками плазми крові є постійним у межах концентрації 0,85–85 нг/мл. Дексмедетомідин зв’язується з людським сироватковим альбуміном та a₁-кислим глікопротеїном, причому сироватковий альбумін є основним білком зв’язування дексмедетомідину у плазмі крові. Метаболізм та виведення Дексмедетомідин обширно метаболізується печінкою. Існує три типи початкових метаболічних реакцій: пряма N-глюкуронідація, пряме N-метилування та окиснення, каталізовані цитохромом P₄₅₀. Метаболітами дексмедетомідину, що циркулюють у найбільшій кількості, є два ізомерних N-глюкуроніди. Метаболіт H-1 (N-метил-3-гідроксиметилдексмедетомідину O-глюкуронід) також є основним циркулюючим продуктом біотрансформації дексмедетомідину. Наявні дані свідчать, що утворення окиснених метаболітів опосередковується CYP формами (CYP2A6, CYP1A2, CYP2E1, CYP2D6 і CYP2C19). Ці метаболіти мають незначну фармакологічну активність. Після внутрішньовенного застосування радіоміченого дексмедетомідину через 9 днів у середньому 95% радіоактивності виявлялося в сечі та 4% — у фекаліях. Основними метаболітами в сечі є два ізомерних N-глюкуроніди, які разом становлять приблизно 34% дози, та N-метил-3-гідроксиметилдексмедетомідину O-глюкуронід, що становить 14,51% дози. Другорядні метаболіти карбонової кислоти, 3-гідрокси та O-глюкуронідні метаболіти окремо становлять 1,11–7,66% дози. Менше 1% незміненої діючої речовини виявлялося в сечі. Приблизно 28% метаболітів, виявлених у сечі, є неідентифікованими полярними метаболітами. Особливі групи пацієнтів. Не спостерігалося суттєвої фармакокінетичної різниці залежно від статі або віку пацієнта. Зв’язування дексмедетомідину з білками плазми крові є зниженим в осіб із порушеннями функції печінки порівняно зі здоровими добровольцями. Середній відсоток незв’язаного дексмедетомідину у плазмі крові становив від 8,5% у здорових добровольців до 17,9% у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки. Пацієнти з різним ступенем порушення функції печінки (клас A, B або C за шкалою Чайлда-П’ю) мали знижений печінковий кліренс дексмедетомідину та подовжений період напіввиведення з плазми крові (t_1/2). Середня величина кліренсу незв’язаного дексмедетомідину у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого, помірного та тяжкого ступеня становила 59%, 51% та 32% такої у здорових добровольців відповідно. Середній t_1/2 у пацієнтів з печінковою недостатністю легкого, помірного та тяжкого ступеня був подовженим до 3,9, 5,4 та 7,4 години відповідно. Хоча дексмедетомідин застосовують до настання ефекту, може бути необхідним розглянути доцільність зменшення початкової/підтримуючої дози для пацієнтів із порушеннями функції печінки залежно від ступеня порушення та клінічної відповіді. Фармакокінетика дексмедетомідину у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) є незміненою порівняно зі здоровими добровольцями. Дані щодо застосування даного лікарського засобу дітям — від новонароджених (що народилися у термін від 28 до 44 тижнів гестації) до 17 років — обмежені. Період напіввиведення дексмедетомідину у дітей (віком від 1 місяця до 17 років), вірогідно, прирівнюється до дорослих, але у новонароджених дітей (віком до 1 місяця) він здається вищим. У вікових групах від 1 місяця до 6 років скоригований по масі тіла плазмовий кліренс здається вищим, але знижується у старшому віці. Внаслідок незрілості у новонароджених дітей (віком до 1 місяця) скоригований по масі тіла плазмовий кліренс може бути нижчим (0,9 л/год/кг), ніж у старших вікових групах.

Психолептики. Інші снодійні та седативні засоби. Код АТХ N05C M18.

Дослідження взаємодії з іншими лікарськими засобами проводили тільки у дорослих пацієнтів. Сумісне застосування дексмедетомідину з анестетиками, седативними, снодійними засобами та опіоїдами може призвести до потенціювання їх ефектів, включаючи седативні, анестезуючі та кардіореспіраторні ефекти. Цільові дослідження підтвердили посилення ефектів при застосуванні з ізофлураном, пропофолом, алфентанілом і мідазоламом. Фармакокінетичних взаємодій між дексмедетомідином та ізофлураном, пропофолом, альфентанілом і мідазоламом не спостерігалося. Проте через можливі фармакодинамічні взаємодії при застосуванні таких лікарських засобів у комбінації з дексмедетомідином може бути необхідним зниження дози дексмедетомідину або супутнього анестетика, седативного, снодійного засобу або опіоїду. У дослідженнях на мікросомах печінки людини вивчали здатність дексмедетомідину інгібувати цитохром P₄₅₀, включно з ізоферментом CYP2B6. Згідно з дослідженням in vitro існує потенціал взаємодії між дексмедетомідином і субстратами (головним чином ізоферментом CYP2B6) in vivo. Індукування дексмедетомідину ізоферментами CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9 і CYP3A4 спостерігалося in vitro, тому не виключена ймовірність такої взаємодії in vivo. Клінічне значення невідоме. Слід враховувати можливість посилення гіпотензивних та брадикардичних ефектів у пацієнтів, які застосовують інші лікарські засоби, що виявляють такі ефекти, наприклад β-адреноблокатори (хоча додаткові ефекти у дослідженні взаємодії із застосуванням есмололу були помірними).

діюча речовина: дексмедетомідину гідрохлорид; 1 ампула (2 мл) містить дексмедетомідину (у формі дексмедетомідину гідрохлориду) 0,2 мг; допоміжні речовини: натрію хлорид, натрію гідроксид, кислота хлористоводнева 37%, вода для ін’єкцій.

Безпека та ефективність лікарського засобу Дексмедетомідин-Віста у дітей віком від 0 до 18 років не встановлені. Дані щодо застосування дітям наведені у розділах «Фармакологічні властивості» та «Побічні реакції», але рекомендації щодо дозування не можуть бути надані.

Для седації в госпітальних умовах (у відділеннях інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації) пацієнтів, які потребують рівня седації не глибше, ніж пробудження у відповідь на голосову стимуляцію. Для седації пацієнтів під час діагностичних або хірургічних процедур, для яких потрібна седація/процедурна седація.

Підвищена чутливість до дексмедетомідину або до будь-якої з допоміжних речовин препарату. Атріовентрикулярна блокада II-III ступеня (при відсутності штучного водія ритму). Неконтрольована артеріальна гіпотензія. Гостра цереброваскулярна патологія.

Для седації в госпітальних умовах (у відділеннях інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації) пацієнтів, які потребують рівня седації не глибше, ніж пробудження у відповідь на голосову стимуляцію (відповідає діапазону від 0 до -3 балів за шкалою ажитації-седації Річмонда (шкала RASS)). Лікарський засіб призначений тільки для госпітального застосування кваліфікованим та спеціально навченим медичним персоналом. Дозування. Пацієнтів, яким вже проведена інтубація та які знаходяться в стані седації, можна переводити на лікарський засіб Дексмедетомідин-Віста із початковою швидкістю інфузії 0,7 мкг/кг/год, яку можна поступово корегувати в межах дози 0,2–1,4 мкг/кг/год для досягнення бажаного рівня седації, залежно від відповіді пацієнта на лікарський засіб. Для ослаблених пацієнтів слід розглянути доцільність застосування найнижчої початкової швидкості інфузії. Дексмедетомідин є дуже сильнодіючим лікарським засобом, тому швидкість інфузії вказується на одну годину. Після корекції дози для встановлення стабільного рівня седації може знадобитися час до 1 години. Максимальна доза. Не можна перевищувати максимальну дозу 1,4 мкг/кг/год. Пацієнтів, які не змогли досягти належного рівня седації при максимальній дозі лікарського засобу, необхідно перевести на альтернативний седативний засіб. Застосування навантажувальної дози дексмедетомідину для седації не рекомендується, оскільки це пов’язано з підвищеним рівнем побічних реакцій. У разі необхідності можна застосовувати пропофол або мідазолам до досягнення клінічного ефекту дексмедетомідину. Тривалість застосування. Немає досвіду застосування лікарського засобу Дексмедетомідин-Віста протягом періоду більше 14 днів. Застосування лікарського засобу більше 14 днів необхідно регулярно переоцінювати. Для седації неінтубованих пацієнтів до/або під час діагностичних або хірургічних процедур, для яких потрібна седація/процедурна седація. Лікарський засіб Дексмедетомідин-Віста повинні вводити лише медичні працівники, які володіють необхідною кваліфікацією та навичками. У разі введення препарату Дексмедетомідин-Віста для седації зі збереженням свідомості пацієнти повинні постійно знаходитися під контролем осіб, не задіяних у виконанні діагностичної або хірургічної процедури. Необхідно здійснювати постійний нагляд за пацієнтами для виявлення ранніх ознак гіпотензії, гіпертензії, брадикардії, пригнічення дихання, обструкції дихальних шляхів, зупинки дихання, задишки і/або кисневої десатурації (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно забезпечити наявність додаткового кисню, який повинен бути негайно застосований у разі показань. Сатурацію киснем потрібно контролювати за допомогою пульсової оксиметрії. Лікарський засіб Дексмедетомідин-Віста вводити у вигляді навантажувальної інфузії, за якою слідує підтримуюча інфузія. Залежно від процедури може знадобитися супутня місцева анестезія або аналгезія для досягнення бажаного клінічного ефекту. Рекомендується застосовувати додаткову аналгезію або седативні засоби (наприклад, опіоїди, мідазолам або пропофол) у разі проведення болісних процедур або при необхідності більшої глибини седації. Фармакокінетичний період напіврозподілу лікарського засобу оцінюють приблизно у 6 хвилин, що можна взяти до уваги разом з ефектами інших введених лікарських засобів для оцінки відповідного часу, необхідного для титрування до бажаного клінічного ефекту лікарського засобу Дексмедетомідин-Віста. Ініціювання процедурної седації. Навантажувальна інфузія 1,0 мкг/кг впродовж 10 хвилин. У разі менш інвазивних процедур, таких як офтальмологічні хірургічні операції, можна застосовувати навантажувальну інфузію 0,5 мкг/кг впродовж 10 хвилин. Підтримання процедурної седації. Підтримуючу інфузію загалом слід розпочинати з 0,6–0,7 мкг/кг/год і титрувати для досягнення бажаного клінічного ефекту у діапазоні доз від 0,2 до 1 мкг/кг/год. Швидкість підтримувальної інфузії потрібно коригувати до досягнення цільового рівня седації. Пацієнти літнього віку. Для пацієнтів літнього віку зазвичай коригування дози не потрібне (див. розділ «Фармакокінетика»). У пацієнтів літнього віку можливий підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії (див. розділ «Особливості застосування»), однак обмежені наявні дані результатів процедурної седації не вказують на чітку залежність від дози. Порушення функції нирок. Пацієнтам із порушеннями функції нирок корегування дози зазвичай не потрібне. Порушення функції печінки. Дексмедетомідин метаболізується в печінці, тому його слід з обережністю застосовувати пацієнтам із порушеннями функції печінки. Слід розглянути доцільність застосування зниженої підтримуючої дози (див. розділи «Фармакокінетика», «Особливості застосування»). Спосіб застосування. Лікарський засіб слід застосовувати лише у вигляді розведеної внутрішньовенної інфузії із використанням контрольованого інфузійного пристрою. Ампули призначені тільки для індивідуального застосування одному пацієнту. Приготування розчину. Перед застосуванням лікарський засіб Дексмедетомідин-Віста можна розбавляти у 5% розчині глюкози, розчині Рінгера, манітолі або 0,9% розчині натрію хлориду для досягнення бажаної концентрації або 4 мкг/мл, або 8 мкг/мл. У таблиці нижче наведені об’єми, необхідні для приготування інфузії. Для досягнення концентрації 4 мкг/мл:

Об’єм Дексмедетомідин-Віста, концентрату для приготування розчину для інфузій, мл	Об’єм розчинника, мл	Загальний об’єм інфузії, мл
2	48	50
4	96	100
10	240	250
20	480	500

Для досягнення концентрації 8 мкг/мл:

Об’єм Дексмедетомідин-Віста, концентрату для приготування розчину для інфузій, мл	Об’єм розчинника, мл	Загальний об’єм інфузії, мл
4	46	50
8	92	100
20	230	250
40	460	500

Обережно струсити, щоб добре перемішати розчин. Перед застосуванням лікарські засоби для парентерального застосування слід візуально перевірити на наявність сторонніх часток та зміни кольору. Лікарський засіб Дексмедетомідин-Віста сумісний з такими внутрішньовенними розчинами та лікарськими засобами: лактатний розчин Рінгера, 5% розчин глюкози, 0,9% розчин натрію хлориду, 20% манітол, тіопентал натрію, етомідат, векуронію бромід, панкуронію бромід, сукцинілхолін, атракурію бесилат, мівакурію хлорид, рокуронію бромід, глікопіролату бромід, фенілефрину гідрохлорид, атропіну сульфат, допамін, норадреналін, добутамін, мідазолам, морфіну сульфат, фентанілу цитрат і замінник плазми. Будь-які залишки лікарського засобу або використані матеріали слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Седація дорослих пацієнтів у відділенні інтенсивної терапії. Побічними реакціями, про які найчастіше повідомляли при застосуванні дексмедетомідину в умовах відділення інтенсивної терапії, є артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія та брадикардія, які виникають приблизно у 25%, 15% та 13% пацієнтів відповідно. Артеріальна гіпотензія та брадикардія також були найчастішими серйозними побічними реакціями, пов’язаними з дексмедетомідином, які виникали у 1,7% та 0,9% рандомізованих пацієнтів відділень інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації відповідно. Процедурна седація. Побічні реакції, про які найчастіше повідомляли при застосуванні дексмедетомідину при процедурній седації, зазначені нижче (у протоколах дослідження фази III містились попередньо визначені граничні рівні змін артеріального тиску, частоти дихання і частоти серцевих скорочень, що належать до побічних реакцій): − гіпотензія (55% у групі дексмедетомідину порівняно з 30% у групі плацебо, які отримували резервну терапію мідазоламом і фентанілом); − пригнічення дихання (38% у групі дексмедетомідину порівняно з 35% у групі плацебо, які отримували резервну терапію мідазоламом і фентанілом); − брадикардія (14% у групі дексмедетомідину порівняно з 4% у групі плацебо, які отримували резервну терапію мідазоламом і фентанілом). Частота виникнення побічних реакцій має таку класифікацію: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (неможливо оцінити на основі наявних даних). З боку обміну речовин, метаболізму Часто: гіперглікемія, гіпоглікемія. Нечасто: метаболічний ацидоз, гіпоальбумінемія. З боку психіки Часто: ажитація. Нечасто: галюцинації. З боку серцево-судинної системи Дуже часто: брадикардія^1,2, артеріальна гіпотензія^1,2, артеріальна гіпертензія^1,2. Часто: ішемія або інфаркт міокарда, тахікардія. Нечасто: атріовентрикулярна блокада¹, зменшення хвилинного об’єму серця, зупинка серця¹. З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння Дуже часто: пригнічення дихання^2,3. Нечасто: диспное, апное. З боку шлунково-кишкового тракту Часто: нудота², блювання, сухість у роті². Нечасто: здуття живота. З боку нирок та сечовидільної системи Частота невідома: поліурія. Загальні розлади та реакції у місці введення Часто: синдром відміни, гіпертермія. Нечасто: неефективність лікарського засобу, спрага. ¹ Опис окремих побічних реакцій. ² Побічна реакція спостерігалася також у дослідженнях процедурної седації. ³ Частота «часто» у дослідженнях в умовах відділення інтенсивної терапії. Опис окремих побічних реакцій. Клінічно значущі артеріальну гіпотензію та брадикардію слід лікувати, як вказано в розділі «Особливості застосування». У відносно здорових добровольців, які не знаходилися у відділенні інтенсивної терапії, при застосуванні лікарського засобу брадикардія іноді призводила до припинення активності синусового вузла або синусової паузи. Симптоми усувалися після підняття нижніх кінцівок та застосування антихолінергічних засобів, таких як атропін або глікопіролат. В окремих випадках брадикардія прогресувала до періодів асистолії у пацієнтів, які раніше страждали на брадикардію. Артеріальна гіпертензія асоціювалася із застосуванням навантажувальної дози. Цю реакцію можна зменшити, уникаючи такої навантажувальної дози або знижуючи швидкість інфузії, або зменшуючи розмір навантажувальної дози. Педіатричні пацієнти. При тривалості введення до 24 годин у пацієнтів віком від 1 місяця, переважно післяопераційних, що знаходилися у відділеннях інтенсивної терапії, лікарський засіб демонстрував профіль безпеки, подібний до профілю безпеки у дорослих. Дані у новонароджених (що народилися у термін від 28 до 44 тижнів гестації) обмежені, також і межами підтримуючої дози ≤ 0,2 мкг/кг/год. У публікаціях описаний один випадок гіпотермічної брадикардії у новонародженого. Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення «користь/ризик» для відповідного лікарського засобу. Медичним працівникам необхідно повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

Симптоми. У клінічних та в постмаркетингових дослідженнях повідомляли про кілька випадків передозування дексмедетомідином. Швидкість інфузій дексмедетомідину, про яку повідомляли в цих випадках, сягала 60 мкг/кг/год протягом 36 хвилин та 30 мкг/кг/год — протягом 15 хвилин у 20-місячної дитини та у дорослого відповідно. Найчастіші побічні реакції, про які повідомляли у зв’язку з передозуванням, включають брадикардію, артеріальну гіпотензію, артеріальну гіпертензію, надмірну седацію, пригнічення дихання та зупинку серця. Лікування. У випадках передозування з клінічними симптомами інфузію лікарським засобом слід зменшити або припинити. Переважно очікуються серцево-судинні ефекти, які слід лікувати за клінічними показаннями. При високій концентрації артеріальна гіпертензія може бути більш вираженою, ніж артеріальна гіпотензія. У клінічних дослідженнях випадки зупинки синусового вузла минали самостійно або відповідали на лікування атропіном або глікопіролатом. В окремих випадках тяжкого передозування, яке призводило до зупинки серця, були потрібні реанімаційні заходи.

Для лікарського засобу не вимагається спеціальних температурних умов зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла. Зберігати в недоступному для дітей місці.