Головна
Каталог ліків
Медикаменти
Ліки та профілактичні засоби
Інше
ДІАПРАЗОЛ
Діапразол 40 мг №1 порошок для ін'єкцій.
Діапразол 40 мг №1 порошок для ін'єкцій.
Діапразол 40 мг №1 порошок для ін'єкцій.
Дата оновлення препарату: 10.03.2024
Немає в наявності
Характеристики
Кому можна
![[object Object]](/static/images/drug/alergy.svg){kind=small}
АЛЕРГІКАМ
з обережністю
![[object Object]](/static/images/drug/diabet.svg){kind=small}
ДІАБЕТИКАМ
дозволено
![[object Object]](/static/images/drug/car.svg){kind=small}
ВОДІЯМ
заборонено
![[object Object]](/static/images/drug/pregnancy.svg){kind=small}
Вагітним
дозволено
![[object Object]](/static/images/drug/mother.svg){kind=small}
ГОДУЮЧИМ МАТЕРЯМ
дозволено
Особливості
![[object Object]](/static/images/drug/recept.svg){kind=small}
РЕЦЕПТУРНИЙ ВІДПУСК
без рецепту
![[object Object]](/static/images/drug/temperature.svg){kind=small}
ТЕМПЕРАТУРА ЗБЕРІГАННЯ
не выше 25°С
Зверніть увагу!
Інструкція, розміщена на цій сторінці, має інформаційний характер та призначена виключно для ознайомлення. Не використовуйте цю інструкцію як медичні рекомендації. Діагноз встановлює та методику лікування обирає тільки ваш сімейний лікар. Медмаркет LikiE не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, що виникли у результаті використання інформації, розміщеної на сайті likie.ua.
Детальніше про Відмова від відповідальності.
Інструкція для Діапразол 40 мг №1 порошок для ін'єкцій.
Важливо! Ця інструкція із застосування є офіційною інструкцією виробника, затвердженою та наданою Державним реєстром лікарських засобів України. Ця інструкція представлена винятково з метою ознайомлення і не є підставою для самолікування.
Лікарський засіб поміщають у флакони з темного скла, закупорені гумовою пробкою та алюмінієвим обтискним ковпачком, спорядженим кришкою фліп-офф, що забезпечує контроль першого відкриття. По 1 флаконі в пачці з картону.
Порошок для приготування ін'єкційного розчину.
Основні фізико-хімічні властивості: біла або практично біла сипуча маса та/або розсипчастий порошок.
Механізм дії
Омепразол, рацемічна суміш двох енантіомерів, зменшує секрецію соляної кислоти в шлунку завдяки механізму направленої дії. Омепразол інгібує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічного впливу на протонний насос у парієтальних клітинах. Препарат при застосуванні швидко та забезпечує контроль оборотного пригнічення секреції соляної кислоти шлункового соку.
Омепразол є слабкою основою, яка накопичується і перетворюється на активну форму в вкрай кислому середовищі внутрішньоклітинних канальців парієтальних клітин, де він інгібує фермент Н + , К +</sup > -АТФазу (протонний насос). Цей ефект на заключному етапі процесу формування соляної кислоти шлункового соку дозозалежний і забезпечує високоефективне пригнічення як базальної, так і стимульованої секреції соляної кислоти, незалежно від типу стимуляції.
Фармакодинамічні ефекти
Всі фармакодинамічні ефекти можуть пояснюватися впливом омепразолу на секрецію соляної кислоти.
Вплив на секрецію соляної кислоти у шлунку
Введення омепразолу викликає дозозалежне пригнічення секреції соляної кислоти в шлунку людини. Для того, щоб відразу знизити внутрішньошлункову кислотність аналогічно зниженню, що досягається повторними дозами препарату по 20 мг перорально, рекомендується як перша доза внутрішньовенного введення. до негайного зниження внутрішньошлункової кислотності та подальшого утримання цього показника зниження в середньому на 90% протягом 24 годин як після внутрішньовенної ін'єкції, так і після внутрішньовенної інфузії.
Пригнічення секреції соляної кислоти пов'язується з площею під кривою «концентрація в плазмі крові – час» (AUC) омепразолу не залежить від фактичної концентрації омепразолу в плазмі крові на даний момент.
Під час лікування омепразолом не відзначено ознак тахіфілаксії.
Вплив на H. pylori
H. pylori пов'язана з розвитком виразкової хвороби, у тому числі виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та шлунка. pylori є головним фактором розвитку гастриту. pylori разом із соляною кислотою шлункового соку є основним фактором розвитку виразкової хвороби. pylori є основним фактором розвитку атрофічного гастриту, що асоціюється з підвищеним ризиком раку шлунка.
Ерадикація H. pylori за допомогою омепразолу та протимікробних препаратів пов'язана з високими рівнями загоєння та тривалою ремісією виразкової хвороби.
Інші ефекти, пов'язані з пригніченням секреції соляної кислоти у шлунку
При лікуванні антисекреторними препаратами сироватковий рівень гастрину підвищується у відповідь на знижену секрецію кислоти. Також у зв'язку зі зниженою шлунковою кислотністю збільшується рівень хромограніну А (CgA). , що лікування інгібіторами протонного насоса слід припинити за 5-14 днів до визначення CgA. Визначення слід повторити, якщо рівні не нормалізувалися досі.
Збільшення числа клітин ECL, пов'язане можливе зі збільшенням сироваткового рівня гастрину, спостерігається як у дітей, так і у дорослих під час тривалого лікування омепразолом. Вважається, що ці дані не мають клінічного значення.
Під час тривалого курсу лікування повідомлялося про підвищену частоту появи залізних кіст у шлунку. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції соляної кислоти; цей процес є доброякісним і, ймовірно, оборотним.
Зниження кислотності шлункового соку будь-якими засобами, включаючи інгібітори протонної помпи, збільшує кількість бактерій у шлунку, зазвичай присутніх у шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами, що знижують кислотність, може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій шлунково-кишкового тракту, викликаних Salmonella та Campylobacter.
Розподіл
Очікуваний обсяг розподілу становить близько 0,3 л/кг маси тіла. Омепразол приблизно на 97% зв'язується з білками плазми.
Метаболізм та виведення
Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина його метаболізму залежить від поліморфно експресованого CYP2C19, відповідального за утворення гідроксиомепразолу, основного метаболіту в плазмі крові. утворення омепразолу сульфону. В результаті високої спорідненості омепразолу з CYP2C19 існує можливість конкурентного пригнічення та метаболічної міжлікарської взаємодії з іншими субстратами CYP2C19. , омепразол не чинить гальмівного впливу на основні ферменти CYP.
Приблизно у 3% представників європеоїдної раси і у 15-20% представників монголоїдної раси функціональний фермент CYP2C19 відсутній; їх відносять до так званих «повільних метаболізаторів». У цих осіб метаболізмом3 Після повторного призначення омепразолу в дозі 20 мг один раз на добу середнє значення площі під кривою AUC у «повільних метаболізаторів» в 5-10 разів більше, ніж у осіб, що мають функціональний фермент CYP2C19 (у «швидких метаболізаторів»). Середня максимальна концентрація в плазмі крові була також вищою в 3-5 разів. Однак ці результати не впливають на дозування омепразолу.
Висновок
Загальний плазмовий кліренс становить близько 30-40 л/год після разової дози. Період напіввиведення омепразолу з плазми крові зазвичай менше години як після разового, так і після повторного застосування препарату один раз на добу. Омепразол повністю виводиться з плазми крові між прийомами доз без тенденції до накопичення при його застосуванні один раз на добу. Майже 80% дози омепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, а решта з фекаліями, переважно шляхом секреції з жовчю.
AUC омепразолу збільшується при повторному застосуванні препарату. Це збільшення залежить від дози і забезпечує нелінійну залежність AUC від дози після повторного застосування препарату. бути викликано пригніченням ферменту CYP2C19 омепразолом та/або його метаболітами (наприклад, сульфоном). Не було виявлено, щоб будь-який з метаболітів впливав на секрецію соляної кислоти шлункового соку.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти з порушеннями функцій печінки
Метаболізм омепразолу у пацієнтів з порушенням функцій печінки сповільнений, що призводить до збільшення AUC. При застосуванні омепразолу один раз на добу жодної тенденції до накопичення препарату не спостерігалося.
Пацієнти з порушеннями функцій нирок
Фармакокінетика омепразолу, включаючи системну біодоступність та швидкість виведення, у пацієнтів із зниженою нирковою функцією не змінюється.
Пацієнти похилого віку
Швидкість метаболізму омепразолу у пацієнтів похилого віку (75–79 років) дещо знижена.
Засоби лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонного насоса.
Код АТХ A02V S01.
- Вплив омепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобівЛікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН шлункаПригнічення шлункової секреції під час лікування омепразолом та іншими препаратами з групи ІПН може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як і щодо інших препаратів, які зменшують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб, може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів, як дигоксин, може підвищуватися під час лікування омепразолом. Повідомлялось, що одночасне застосування омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину підвищує біодоступність дигоксину на 10%.Нелфінавір, атазанавірПлазмові рівні нелфінавіру та атазанавіру знижуються при одночасному застосуванні з омепразолом.Одночасне застосування омепразолу і нелфінавіру протипоказане.Одночасне призначення омепразолу (40 мг 1 раз на добу) знижує середню експозицію нелфінавіру приблизно на 40%, а середня експозиція фармакологічно активного метаболіту М8 знижується приблизно на 75–90%. Взаємодія також може бути обумовлена пригніченням активності CYP2C19.Одночасне застосування омепразолу з атазанавіром не рекомендується.Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) та атазанавіру у дозі 300 мг або ритонавіру у дозі 100 мг призводило до зниження на 75% експозиції атазанавіру. Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсує впливу омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасне застосування омепразолу (20 мг 1 раз на добу) з атазанавіром у дозі 400 мг або ритонавіром у дозі 100 мг призводить до зниження приблизно на 30 % експозиції атазанавіру порівняно з атазанавіром у дозі 300 мг або ритонавіром у дозі 100 мг 1 раз на добу.ДигоксинОдночасне лікування омепразолом (20 мг на добу) та дигоксином збільшує біодоступність дигоксину на 10%. Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричиненої застосуванням дигоксину. Проте слід дотримуватися обережності при призначенні високих доз омепразолу пацієнтам літнього віку. Необхідно посилити терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.КлопідогрельПри одночасному застосуванні клопідогрелю та омепразолу експозиція активного метаболіту клопідогрелю знижується з 1-го по 5-й день з 46% до 42%. Середнє пригнічення агрегації тромбоцитів знижується з 1-го по 5-й день з 47% до 30%, якщо клопідогрель і омепразол застосовуються разом. Прийом клопідогрелю та омепразолу у різний час не перешкоджав їх взаємодії, що, імовірно, спричинено інгібуючим впливом омепразолу на CYP2C19. Були зареєстровані суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї ФК/ФД взаємодії з точки зору основних серцево-судинних захворювань.Інші лікарські засобиВсмоктування посаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу та ітраконазолу значно зменшується, отже, клінічна ефективність може послаблюватися. Слід уникати одночасного застосування з посаконазолом і ерлотинібом.Лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP2C19ДІАПРАЗОЛ 40 є помірним інгібітором CYP2C19, основного ферменту, що метаболізує омепразол. Таким чином, метаболізм супутніх лікарських засобів, що також метаболізуються за участю CYP2C19, може зменшуватися, а системна експозиція цих засобів – збільшуватися. Прикладом таких препаратів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, діазепам і фенітоїн.Результати досліджень у здорових добровольців продемонстрували наявність фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза – 300 мг/добова підтримуюча доза – 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу перорально, тобто доза, яка в 4 рази перевищує стандартну денну дозу), що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 46% та зменшення максимальної інгібуючої дії (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів в середньому на 16%. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу та клопідогрелю.Проте залишається незрозумілим, в якій мірі ця взаємодія може мати клінічне значення. Відсутні будь-які свідчення про підвищення ризику патологічних серцево-судинних виходів на тлі одночасного застосування клопідогрелю та ІПН, у тому числі езомепразолу.Ряд обсерваційних досліджень продемонстрував суперечливі результати щодо того, чи підвищується ризик серцево-судинних тромбоемболічних явищ, якщо пацієнт отримує клопідогрель разом із ІПН.Повідомлялось, що при застосуванні клопідогрелю в комбінації з ацетилсаліциловою кислотою та езомепразолом порівняно з клопідогрелем у монорежимі відзначали зниження експозиції активного метаболіту клопідогрелю майже на 40 %. Проте максимальна інгібуюча активність щодо (АТФ-індукованої) агрегації тромбоцитів у цих осіб була однаковою у групах, де приймали клопідогрель окремо та у комбінації з ацетилсаліциловою кислотою та езомепразолом, що, напевне, пояснюється одночасним введенням низької дози ацетилсаліцилової кислоти.ЦилостазолПри введенні омепразолу в дозі 40 мг підвищується Сmax та AUC цилостазолу на 18 % та 26 % відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29 % та 69 % відповідно.ФенітоїнМоніторинг концентрації фенітоїну в плазмі крові рекомендується протягом перших двох тижнів після початку лікування омепразолом; і у разі, якщо дозу фенітоїну коригували, моніторинг та подальшу корекцію дози препарату необхідно проводити після закінчення лікування омепразолом.Невідомий механізмСаквінавірОдночасне застосування омепразолу з саквінавіром/ритонавіром призводило до збільшення рівнів саквінавіру в плазмі крові приблизно до 70 %, що асоціювалося з належною переносимістю у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.ТакролімусПри одночасному застосуванні омепразолу повідомлялося про збільшення рівня такролімусу в сироватці крові. Потрібний посилений моніторинг концентрації такролімусу і функції нирок (кліренс креатиніну), а у разі необхідності – коригування дозування такролімусу.МетотрексатПовідомлялося про підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонного насоса. За необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну омепразолу.Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику омепразолуІнгібітори CYP2C19 та/або CYP3A4Оскільки омепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP2C19 та CYP3A4, препарати, що, як відомо, пригнічують активність CYP2C19 або CYP3A4, або обох ферментів (такі як кларитроміцин та вориконазол), можуть призводити до зростання рівнія омепразолу в сироватці крові у результаті уповільнення швидкості його метаболізму. Одночасне застосування вориконазолу призводило до більш ніж двократного зростання експозиції омепразолу. Оскільки високі дози омепразолу переносилися добре, корекція дози омепразолу, як правило, не потрібна. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю і у разі тривалого лікування.ДІАПРАЗОЛ 40 частково метаболізується також CYP3A4, але не пригнічує цей фермент. Таким чином, омепразол не впливає на метаболізм препаратів, що метаболізуються CYP3A4, таких як циклоспорин, лідокаїн, хінідин, естрадіол, еритроміцин та будесонід.Індуктори CYP2C19 та/або CYP3A4Препарати, що, як відомо, індукують активність CYP2C19 або CYP3A4, або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівня омепразолу в сироватці крові у результаті прискорення швидкості його метаболізму.
Діюча речовина: омепразол.
1 флакон містить омепразол натрію еквівалентно омепразолу 40 мг.
Допоміжна речовина: динатрію едетат.
Малоймовірно, що ДІАПРАЗОЛ 40 впливає на здатність керувати транспортними засобами або працювати з механізмами. Можуть спостерігатися такі небажані реакції на застосування препарату, як запаморочення та порушення зору. Якщо такі порушення спостерігаються, пацієнти не повинні керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.
Повідомлялося про дослідження, що вказують на відсутність небажаної дії ДІАПРАЗОЛУ 40 на вагітність або здоров'я плода/новонародженої дитини. Діапразол 40 можна застосовувати під час вагітності.
Діапразол 40 виділяється у грудне молоко, проте навряд чи впливає на дитину, якщо застосовується у терапевтичних дозах.
Не застосовується.
- ДІАПРАЗОЛ 40 для внутрішньовенного застосування показаний як альтернатива пероральній терапії при нижчезазначених показаннях.Дорослі
- Лікування виразки дванадцятипалої кишки.
- Профілактика рецидивів виразки дванадцятипалої кишки.
- Лікування виразки шлунка.
- Профілактика рецидивів виразки шлунка.
- У комбінації з відповідними антибіотиками для ерадикації Helicobacter pylori (H. pylori) при виразковій хворобі.
- Лікування виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пов’язаної із застосуванням нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП).
- Профілактика виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пов’язаної із застосуванням НПЗП, у пацієнтів категорії ризику.
- Лікування рефлюкс-езофагіту.
- Тривале лікування пацієнтів з неактивним рефлюкс–езофагітом.
- Лікування симптоматичної гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.
- Лікування синдрому Золлінгера–Еллісона.
Підвищена чутливість до омепразолу, заміщених бензімідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин.
ДІАПРАЗОЛ 40, як і інші інгібітори протонного насоса (ІНН), не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром та атазанавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
- ДозуванняАльтернатива пероральній терапіїПацієнтам, для яких пероральна форма препарату є неприйнятною, рекомендують застосовувати ДІАПРАЗОЛ 40, 40 мг 1 раз на добу внутрішньовенно. Для пацієнтів із синдромом Золлінгера – Еллісона рекомендована початкова доза препарату, яку вводять внутрішньовенно, становить 60 мг на добу. Може виникнути потреба у більш високих добових дозах, тому дозу слід підбирати індивідуально. Якщо доза перевищує 60 мг на добу, її слід розділити порівну на 2 частини та приймати 2 рази на добу.Препарат слід застосовувати лише внутрішньовенно і не можна вводити будь-яким іншим шляхом.Розчин необхідно використати одразу після приготування, але не пізніше ніж через 4 години. Розведений розчин ДІАПРАЗОЛУ 40 не можна зберігати у холодильнику. Невикористаний розчин слід знищити.Інструкція щодо відновлення препарату перед введеннямПри внутрішньовенних ін’єкціях вміст кожного флакона ДІАПРАЗОЛУ 40, що містить 40 мг омепразолу, розчиняють в 10 мл стерильної води для ін’єкцій. Засіб у вигляді внутрішньовенної ін’єкцій слід вводити повільно (протягом 5 хвилин).При внутрішньовенних інфузіях вміст кожного флакона ДІАПРАЗОЛУ 40, що містить 40 мг омепразолу, відновлюють в 10 мл і доводять до 100 мл 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози. Стабільність омепразолу залежить від рН розчину для інфузії, тому для розведення не слід використовувати інші розчинники або інші їх кількості.Препарат у вигляді внутрішньовенної інфузії вводять протягом 20–30 хвилин.Розчин необхідно використати одразу після приготування, але не пізніше ніж через 4 години. Розведений розчин омепразолу не можна зберігати у холодильнику.Будь-який невикористаний продукт або відходи потрібно утилізувати відповідно до місцевих вимог.Особливі категорії пацієнтівПорушення функцій нирокКорекція дози не потрібна пацієнтам із порушеннями функцій нирок.Порушення функцій печінкиПацієнтам із порушеннями функцій печінки може бути достатньою добова доза препарату 10-20 мг.Пацієнти літнього віку (>65 років)Корекція дози не потрібна пацієнтам літнього віку.
Особливості щодо застосування
При наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад значної мимовільної втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, кривавого блювання або мелени) та при підозрі або при наявності виразки шлунка необхідно виключити злоякісні пухлини, оскільки лікування може зменшити вираженість симптомів і затримати встановлення діагнозу.Повідомлялось про фармакокінетичну/фармакодинамічну взаємодію між клопідогрелем (навантажувальна доза – 300 мг/добова підтримуюча доза – 75 мг) та омепразолом (80 мг на добу перорально, тобто доза, яка в 4 рази перевищує стандартну денну дозу), що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелю в середньому на 46 % та зменшення максимальної інгібуючої дії (АДФ-індукованої) агрегації тромбоцитів в середньому на 16 %.Одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонного насоса не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонного насоса не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусне навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг на 100 мг ритонавіру; доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.ДІАПРАЗОЛ 40, як і всі лікарські засоби, що пригнічують секрецію соляної кислоти шлункового соку, може зменшити всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати пацієнтам з кахексією або факторами ризику зниження всмоктування вітаміну В12 при довготривалій терапії.ДІАПРАЗОЛ 40 є інгібітором CYP2C19. На початку або у разі закінчення лікування омепразолом необхідно розглянути можливість взаємодії з лікарськими засобами, що метаболізуються за участю CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем та омепразолом. Клінічна значущість цієї взаємодії залишається неясною. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.Лікування інгібіторами протонного насоса може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій шлунково-кишкового тракту, таких як Salmonella та Campylobacter.Як і при будь-якому довгостроковому лікуванні, особливо коли період лікування ДІАПРАЗОЛОМ 40 перевищує 1 рік, пацієнти повинні перебувати під регулярним наглядом.Деякі опубліковані дослідження показують, що терапія інгібітором протонного насоса (ІПН) може бути пов’язана з невеликим збільшенням ризику переломів, асоційованих з остеопорозом.Однак в інших подібних обсерваційних дослідженнях підвищення такого ризику не було виявлено.В рандомізованих, подвійних сліпих контрольованих дослідженнях з використанням омепразолу та езомепразолу (включаючи два відкриті довгострокові дослідження за участю осіб віком від 12 років) не було виявлено зв’язку між прийомом ІПН та переломами, викликаними остеопорозом.Незважаючи на те, що причинно-наслідковий зв’язок між омепразолом/езомепразолом та остеопоротичним переломом не був доведений, пацієнтам з ризиком прогресуючого остеопорозу чи остеопоротичного перелому слід рекомендувати відповідне клінічне спостереження згідно з діючими клінічними рекомендаціями для цього стану. - Найбільш частими побічними реакціями (1–10 % пацієнтів) є головний біль, біль у животі, запор, діарея, метеоризм та нудота/блювання.Під час проведення клінічних досліджень омепразолу та в післяреєстраційний період були виявлені нижчезазначені небажані реакції на лікарський засіб. Жодне з явищ не було визнано дозозалежним. Небажані реакції, зазначені нижче, класифікуються за частотою та за класами систем органів (КСО). Частоту визначають відповідно до таких категорій: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до <1/100), рідко (від ≥1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000), невідомої частоти (не можна оцінити на основі наявних даних).КСО/частотаНебажані реакціїЗ боку крові та лімфатичної системиРідколейкопенія, тромбоцитопеніяДуже рідкоагранулоцитоз, панцитопеніяЗ боку імунної системиРідкореакції гіперчутливості, наприклад гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції/шокЗ боку обміну речовин та харчуванняРідкогіпонатрієміяДуже рідкогіпомагніємія, тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпо-кальціємії; гіпомагніємія може також спричинити гіпокалієміюЗ боку психікиНечастобезсонняРідкозбудження, сплутаність свідомості, депресіяДуже рідкоагресія, галюцинаціїЗ боку нервової системиЧастоголовний більНечастозапаморочення, парестезія, сонливістьРідкопорушення смакуЗ боку органів зоруРідконечіткість зоруЗ боку органів слуху та рівновагиНечастовертигоЗ боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостінняРідкобронхоспазмиЗ боку травного трактуЧастобіль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блюванняРідкосухість у роті, стоматит, кандидоз шлунково-кишкового тракту, мікроскопічний колітЗ боку печінки та жовчовивідних шляхівНечастопідвищений рівень печінкових ферментівРідкогепатит із жовтяницею або без неїДуже рідкопечінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів з існуючими захворюваннями печінкиЗ боку шкіри та підшкірної клітковиниНечастодерматит, свербіж, висип, кропив'янкаРідкоалопеція, фоточутливістьДуже рідкомультиформна еритема, синдром Стівенса–Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (ТЕН)Розлади з боку скелетно-м'язової системи, сполучної тканини та кістокРідкоартралгія, міалгіяДуже рідком'язова слабкістьЗ боку нирок та сечовидільної системиРідкоінтерстиціальний нефритЗ боку репродуктивної системи та молочних залозДуже рідкогінекомастіяРозлади та реакції у місті введення препаратуНечастонездужання, периферичний набрякРідкопосилене потовиділенняУ поодиноких випадках повідомлялося про необоротне порушення зору у тяжкохворих пацієнтів, які отримали омепразол у вигляді внутрішньовенної ін’єкції, особливо у великих дозах, але причинно-наслідковий зв’язок не встановлений.
- Існує обмежена інформація про наслідки передозування омепразолу у людини. Були описані випадки застосування препарату в дозах до 560 мг; також отримані окремі повідомлення про пероральне застосування одноразових доз омепразолу, що досягали 2400 мг (у 120 разів вище звичайної рекомендованої клінічної дози). Зареєстровані випадки нудоти, блювання, запаморочення, болю у животі, діареї та головного болю. Також у поодиноких випадках повідомлялося про апатію, депресію і сплутаність свідомості.Описані симптоми були тимчасовими, і повідомлень про серйозні наслідки не надходило. Швидкість виведення препарату не змінювалася (кінетика першого порядку) зі збільшенням доз препарату.У разі необхідності слід проводити симптоматичне лікування.При проведенні клінічних досліджень застосовували внутрішньовенно препарат у дозах до 270 мг впродовж одного дня та до 650 мг протягом трьох днів, що не призвело до появи жодних дозозалежних небажаних реакцій.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25°С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Препарат Діапразол - засіб для лікування виразкової хвороби та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.
Часті запитання
- Діючі речовини у Діапразол 40 мг №1 порошок для ін'єкцій. є омепразол
- Діапразол 40 мг №1 порошок для ін'єкцій. є безрецептурним препаратом, та відпускається без рецепту
- Діапразол 40 мг №1 порошок для ін'єкцій. заборонено приймати перед керуванням транспорту
- Діапразол 40 мг №1 порошок для ін'єкцій. дозволено приймати вагітним
- Діапразол 40 мг №1 порошок для ін'єкцій. дозволено приймати під час грудного вигодовування
- Діапразол 40 мг №1 порошок для ін'єкцій. з обережністю приймати алергікам
- Діапразол 40 мг №1 порошок для ін'єкцій. дозволено приймати діабетикам
- Рекомендована температура для зберігання Діапразол 40 мг №1 порошок для ін'єкцій. не выше 25°С
- Рекомендований термін зберігання Діапразол 40 мг №1 порошок для ін'єкцій. 2 роки
Відгуки про товар
Ще немає відгуків про товар. Будь першим, хто залишить відгук.