Діфорс XL таблетки по 10 мг/160 мг, 30 шт.

По 10 таблеток у блістері; по 1 або по 3 блістери у картонній пачці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми, вкриті плівковою оболонкою білого кольору.

Діфорс містить два антигіпертензивні компоненти з додатковими механізмами контролю артеріального тиску у пацієнтів з есенціальною гіпертензією: амлодипін відноситься до класу антагоністів кальцію, а валсартан – до класу антагоністів ангіотензину II. Комбінація цих інгредієнтів має адитивний антигіпертензивний ефект, знижуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожен із компонентів окремо.

Амлодипін.

Амлодипін пригнічує трансмембранне проникнення іонів кальцію в гладкі м'язи серця та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну обумовлений прямим релаксуючим впливом на гладкі м'язи судин, що призводить до зменшення периферичного судинного опору та призводить до зниження артеріального тиску. Експериментальні дані підтверджують, що амлодипін зв'язується в дигідропіридинових та негідропіридинових місцях зв'язку. Скоротливі процеси серцевого м'яза та гладких м'язів судин залежать від проходження позаклітинного кальцію в ці клітини через специфічні іонні канали.

Після введення терапевтичних доз пацієнтам з артеріальною гіпертензією амлодипін спричиняє вазодилатацію, що призводить до зниження артеріального тиску в положеннях лежачи та стоячи. Таке зниження артеріального тиску не супроводжується істотною зміною швидкості серцевих скорочень або рівнів катехоламінів у плазмі при тривалому застосуванні.

Ефект корелює з концентраціями в плазмі у пацієнтів молодого та літнього віку.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією та нормальною функцією нирок терапевтичні дози амлодипіну призводять до зниження ренального судинного опору та рівня клубочкової фільтрації, а також ефективного ниркового потоку плазми без змін фракції або протеїнурії.

Як і у випадку з іншими блокаторами кальцієвих каналів, вимірювання гемодинаміки серцевої функції у спокої та при навантаженні (або при ходьбі) у пацієнтів з нормальною функцією шлуночків, пролікованих амлодипіном, загалом показали невелике підвищення серцевого індексу без суттєвого впливу на dP/ dt або кінцевий діастолічний тиск, або обсяг лівого шлуночка. У гемодинамічних дослідженнях амлодипін не проявляв негативного інотропного ефекту при застосуванні в терапевтичних дозах у інтактних тварин і людей, навіть при сумісному введенні з бета-блокаторами людям.

Амлодипін не змінює функцію синусно-передсердного вузла або передсердно-шлуночкової провідності у здорових тварин або людей. Відомо, що у клінічних дослідженнях при застосуванні амлодипіну у комбінації з бета-блокаторами у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або стенокардією змін показників електрокардіограми не відзначено.

Спостерігалися позитивні клінічні ефекти амлодипіну у пацієнтів з хронічною стабільною стенокардією, вазоспастичною стенокардією та ішемічною хворобою, була підтверджена ангіографічно.

Застосування пацієнтам з артеріальною гіпертензією

Рандомізоване подвійне сліпе дослідження захворюваності та летальності - проведене з метою порівняння нових методів терапії: застосування амлодипіну у дозі 2,5-10 мг на добу (блокатора кальцієвих каналів) або лізиноприлу у дозі 10-40 мг на добу (інгібітор АПФ). як першої лінії терапії порівняно із застосуванням тіазидного діуретика хлорталідону в дозі 12,5-25 мг на добу при легкій та помірній артеріальній гіпертензії.

Першою кінцевою точкою були ішемічна хвороба серця з летальним кінцем або нелетальний інфаркт міокарда. Значних відмінностей у первинній кінцевій точці при порівнянні терапії амлодипіном та хлорталідоном не спостерігалося. Серед вторинних кінцевих точок кількість випадків розвитку серцевої недостатності була значно більшою у групі застосування амлодипіну порівняно з групою застосування. Однак не було відзначено значних відмінностей за показником летальності з усіх причин між групами застосування амлодипіну та хлорталідону.

Валсартан.

Валсартан є активним, потужним та специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II, призначений для прийому внутрішньо. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які є рідкісними та відповідають за ефекти ангіотензину ІІ. Підвищені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ1-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ2-рецептори, що врівноважують ефект АТ1-рецепторів. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста щодо АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно в 20000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами.

Валсартан не інгібує АПФ (АПФ), відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. З огляду на відсутність впливу на АПФ та потенціювання активності брадикініну або субстанції Р застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II зазвичай не супроводжується кашлем.

У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювали з інгібітором АПФ, частота розвитку сухого кашлю була значно меншою (Р <0,05) у пацієнтів, валсартан, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (2,6% порівняно з 7 9% відповідно). У пацієнтів, які раніше отримували лікування інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель.

При лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначено у 19,5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19% випадків, тоді як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (Р < ;0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які, як відомо, відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи.

Призначення препарату пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після призначення внутрішньоразової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається в межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4-6 годин.

Антигіпертензивний ефект зберігається понад 24 години після прийому разової дози. При регулярному застосуванні препарату максимальний терапевтичний ефект досягається протягом 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Раптове скасування валсартану не тягне до відновлення артеріальної гіпертензії або інших побічних клінічних явищ.

Встановлено, що прийом валсартану значно знижує рівень госпіталізації пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (NYHA класу II-IY). Значніший ефект досягався у пацієнтів, які не отримували інгібітори АПФ або бета-блокатори. Також встановлено, що прийом валсартану знижував серцево-судинну летальність у клінічно стабільних пацієнтів із патологією лівого шлуночка або лівошлуночковою дисфункцією після інфаркту міокарда.

Інші дослідження: подвійна блокада ренін-ангіотензин-(РААС).

Відомо, що у двох великих рандомізованих контрольованих дослідженнях вивчали застосування комбінації інгібітору АПФ та АРА. У даних дослідженнях при порівнянні з монотерапією не було виявлено значних позитивних відмінностей щодо впливу на нирки та/або серцево-судинну систему та летальність, тоді як було встановлено підвищений ризик розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотензії. З урахуванням подібності фармакокінетичних властивостей дані результати також є релевантними для інших інгібіторів АПФ та АРА. Таким чином, не слід застосовувати інгібітори АПФ та АРА пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Відомо, що проводилося дослідження, метою якого було виявлення користі додавання аліскіреном до стандартної терапії інгібітором АПФ або АРА у пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та хронічною хворобою нирок, серцево-судинними захворюваннями або поєднанням останніх. Дослідження було припинено на ранній стадії через підвищений ризик виникнення ускладнень терапії.

Летальність через серцево-судинну патологію та інсульт чисельно були більш частими в групі застосування аліскіреном, ніж у групі плацебо, при цьому в групі застосування аліскіреном у порівнянні з групою плацебо, також більш часто повідомлялося про розвиток небажаних явищ і серйозних небажаних явищ особливого значення (гіперкаліємія, гіпотензія та порушення функції нирок).

Валсартан/амлодипін

Комбінація амлодипіну/валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до антигіпертензивного ефекту протягом приблизно 24 годин. Раптова відміна препарату не призводить до швидкого підвищення артеріального тиску.

Лінійність. Валсартан та амлодипін виявляють лінійність фармакокінетики.

Амлодипін.

Всмоктування. Після прийому терапевтичних доз амлодипіну окремо максимальна концентрація (Сmax) у плазмі досягається протягом 6-12 годин. Розрахована біодоступність становить від 64% до 80%. Їжа значно впливає на біодоступність амлодипіну.

Розподіл. Об'єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Відомо, що в дослідженнях амлодипіну in vitro доведено, що у пацієнтів, хворих на есенціальну гіпертензію, приблизно 97,5% циркулюючого препарату зв'язується з білками плазми.

Метаболізм. Амлодипін інтенсивно (близько 90%) метаболізується у печінці до неактивних метаболітів.

Виведення. Виведення амлодипіну із плазми крові двофазне, з періодом напіввиведення близько 30-50 годин. Рівноважні рівні у плазмі досягаються після постійного введення протягом 7-8 днів. 10% первинного амлодипіну та 60% метаболітів амлодипіну виводяться із сечею.

Валсартан.

Всмоктування. Після прийому внутрішньо максимальна концентрація (max) валсартану в плазмі досягається протягом 2-4 годин. Середня величина біодоступності препарату становить 23%. Їжа знижує експозицію валсартану, як показує AUC (концентрація в плазмі - час), приблизно на 40%, а максимальна концентрація в плазмі (Сmах) - на 50%, хоча через 8 годин після застосування концентрація валсартану в плазмі однакова для групи, яка приймала препарат натще, і групи пацієнтів, які приймали препарат після їжі. Зниження AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту, тому валсартан можна приймати незалежно від їди.

Розподіл. Рівноважний обсяг розподілу валсартану після внутрішньовенного введення становить близько 17 л, що вказує на те, що валсартан розподіляється у тканинах неінтенсивно. Валсартан міцно зв'язується з білками плазми (94-97%), головним чином альбуміном.

Метаболізм. Валсартан значною мірою не трансформується, оскільки лише 20% дози перетворюється на метаболіти. У плазмі в низьких концентраціях (менше 10% від AUC валсартану) ідентифікований гідроксиметаболіт, який фармакологічно неактивний.

Висновок. Для валсартану характерна багатоекспонціальна кінетика виведення (період напіввиведення Т1/2a – 1 година та Т1/2b приблизно 9 годин). Валсартан виводиться головним чином у незміненому вигляді з калом (приблизно 83% від дози) та сечею (близько 13% від дози). Після введення кліренс валсартану у плазмі крові становить приблизно 2 л/год, а його ренальний кліренс – близько 0,62 л/год (приблизно 30% від загального кліренсу). Період напіввиведення валсартану – 6 годин.

Валсартан/амлодипін.

Після перорального застосування препарату Діфорс пік концентрації (max) у плазмі крові валсартану та амлодипіну досягається за 3 та 6-8 годин відповідно. Швидкість та ступінь всмоктування препарату Діфорс еквівалентні біодоступності валсартану та амлодипіну при призначенні окремо.

Особливі популяції.

Діти.

Дані про фармакокінетику препарату у дітей відсутні.

Пацієнти похилого віку (старше 65 років).

Час досягнення максимальної концентрації амлодипіну в плазмі крові приблизно однаковий у пацієнтів молодшого віку та пацієнтів похилого віку. У пацієнтів похилого віку кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, що призводить до зростання AUC та подовження періоду напіввиведення. Середня системна AUC валсартану у осіб похилого віку на 70% вища, ніж у пацієнтів молодшого віку, тому необхідно бути обережними при підвищенні дози.

Ниркова недостатність.

Порушення функції нирок суттєво не впливають на фармакокінетику амлодипіну. Як і очікувалося стосовно з'єднання, нирковий кліренс якого становить лише 30% загального кліренсу, кореляції між станом функції нирок та системною експозицією валсартану не відзначалися.

Порушення функції печінки.

У пацієнтів з печінковою недостатністю знижується кліренс амлодипіну, що призводить до підвищення AUC приблизно на 40-60%. У середньому у пацієнтів з легкими та помірними хронічними захворюваннями печінки експозиція (визначена за значеннями AUC) валсартану в середньому вдвічі перевищує таку у здорових добровольців (відібрані за віком, статтю та масою тіла). Пацієнти, які мають захворювання печінки, повинні бути обережними при застосуванні препарату.

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину ІІ. Код АТХ С09D B01.

Медикаментозні взаємодії.

Дослідження міжлікарських взаємодій препарату Діфорс з іншими лікарськими засобами не проводили.

Лікарські засоби, при одночасному застосуванні яких слід бути уважними.

Інші гіпотензивні препарати.

Часто застосовувані гіпотензивні препарати (наприклад, альфа-блокатори, діуретики) та інші лікарські засоби, які можуть спричинити появу гіпотензивних небажаних явищ (наприклад, трициклічні антидепресанти, альфа-блокатори, що застосовуються для лікування доброякісної гіперплазії передміхурової залози) дія комбінації.

Взаємодії, пов'язані з амлодипіном.

Одночасне застосування не рекомендується.

Грейпфрут або грейпфрутовий сік.

Не рекомендується застосування амлодипіну з грейпфрутовим соком або грейпфрутом, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність може бути збільшена, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.

Лікарські засоби, при одночасному застосуванні яких слід бути уважними.

Інгібітори CYP3A4.

Одночасне застосування амлодипіну з більш-менш потужними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеази, азоловими протигрибковими, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до посилення системного впливу амлоді. Клінічні прояви таких фармакокінетичних змін можуть бути посилені у пацієнтів похилого віку. Можуть бути потрібні клінічний моніторинг та корекція доз.

Індуктори CYP3A4 (протисудомні препарати (наприклад, карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон), рифампіцин, звіробій продірявлений (Hypericum perforatum).

При одночасному застосуванні індукторів CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі може змінюватися. Отже, слід контролювати артеріальний тиск і регулювати дозування під час та після супутнього застосування, особливо у разі потужних індукторів CYP3A4 (наприклад рифампіцину,  Hypericum perforatum).

Сімвастатин.

Дантролен (інфузії).

Відомо, що у тварин спостерігалися летальні випадки вентрикулярних фібриляцій та кардіоваскулярних колапсів у зв'язку з гіперкаліємією після застосування верапамілу та дантролену. Через ризик гіперкаліємії рекомендується уникати спільного застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, пацієнтам, схильним до розвитку злоякісної гіпертермії та при лікуванні злоякісних гіпертермій.

Лікарські засоби, при одночасному застосуванні яких слід бути уважними

Інші.

Під час клінічних досліджень амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, діоксину, варфарину або циклоспорину.

Взаємодії, пов'язані з вальзартаном.

Одночасне застосування не рекомендується.

Літій.

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II, включаючи валсартан, відзначалося оборотне підвищення сироваткових концентрацій літію та його токсичності. Одночасне застосування валсартану та літію не рекомендується. Якщо застосування такої комбінації необхідно, слід ретельно контролювати рівень літію в сироватці крові. Ризик підвищення токсичності літію може бути надалі підвищений при сумісному застосуванні дифорсу з діуретиками.

Калійсзберігаючі діуретики, калієві добавки, замінники солі, що містять калій та інші препарати, які можуть підвищувати рівень калію.

Якщо лікарські засоби, що впливають на калієві канали, призначають у поєднанні з валсартаном, слід передбачити регулярний контроль вмісту калію у плазмі.

Лікарські засоби, при одночасному застосуванні яких потрібна уважність

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота (> 3 г/добу) та неселективні НПЗЗ.

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину II та НПЗЗ можливе ослаблення гіпотензивної дії. Також одночасне застосування антагоністів ангіотензину II та НПЗЗ підвищує ризик погіршення функції нирок та рівня калію у сироватці крові. Тому на початку лікування рекомендується контролювати стан функції нирок, а також забезпечити належний рівень рідини в організмі пацієнта.

Інгібітори переносника накопичення (рифампіцин, циклоспорин) або ефлюксного переносника (ритонавір).

Результати досліджень in vitro з тканиною печінки людини показали, що валсартан є субстратом печінкового переносника накопичення OATP1B1 та печінкового ефлюксного переносника MRP2. Одночасне застосування інгібіторів переносника накопичення (рифампіцин, циклоспорин) або ефлюксного переносника (ритонавір) можуть збільшувати системну експозицію валсартану.

Подвійна блокада РААС з АРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном.

Результати клінічних досліджень показали, що подвійна блокада РААС при комбінованому застосуванні інгібіторів АПФ, АРА або аліскіреном призводить до збільшення частоти виникнення таких небажаних явищ, як гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у порівнянні з лікуванням засобом, що впливає на РААС. Тому одночасне застосування АРА - включаючи валсартан - або інгібіторів АПФ з аліскіреном протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (СКФ <60 мг/хв/1,73 м2).

Інші.

При монотерапії валсартаном не встановлені клінічно значущі лікарські взаємодії з такими препаратами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін, глібенкламід.

Діючі речовини: амлодипіну бесилат та валсартан;

1 таблетка містить амлодипіну бесилату 6,94 мг у перерахунку на амлодипін 5 мг та 80 мг валсартану або амлодипіну бесилату 6,94 мг у перерахунку на амлодипін 5 мг та 160 мг валсартану, або амлодипіну бесилату амлодипін 10 мг та 160 мг валсартану;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, дигідрат; целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелозу; гідроксипропілцелюлоза; кремнію діоксид колоїдний, тальк, магнію стеарат, покриття для нанесення оболонки Opadry II White (поліетиленгліколь, полівініловий спирт, тальк, титану діоксид (Е 171)).

У пацієнтів, які приймають Діфорс, може виникати запаморочення або відчуття слабкості після прийому препарату, тому вони повинні враховувати це при керуванні автотранспортом та роботі з потенційно небезпечними механізмами.
Амлодипін може слабко або помірно впливати на здатність керувати автотранспортом або працювати із механізмами. Якщо пацієнти при застосуванні амлодипіну відчувають запаморочення, біль голови, втому або нудоту, їх реакція може порушуватися.

Вагітність.

Діфорс протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують вагітність.

Якщо вагітність встановлена ​​в процесі терапії, прийом препарату Діфорс слід негайно припинити і при необхідності замінити іншим лікарським засобом із встановленим профілем безпеки для застосування вагітним.

Дані епідеміологічних досліджень ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності були переконливими; проте деяке зростання ризику виключати не можна. Хоча дані контрольованих епідеміологічних досліджень антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРАII) відсутні, подібний ризик може виникати при застосуванні препаратів цього класу.

Відомо, що застосування АРА II протягом II та III триместрів вагітності, як відомо, чинить токсичну дію на плід у людини (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та новонародженого (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія) .

Якщо з 2 триместру вагітності застосовували АРА II, рекомендується ультразвукове дослідження нирок та стану кісток черепа плода.

Немовлята, матері яких приймали АРА II, повинні перебувати під ретельним наглядом розвитку артеріальної гіпотензії.

Період годування груддю.

Амлодипін всмоктується з грудного молока. Частка материнської дози, отриманої немовлям, оцінюється з інтерквартильним діапазоном 3-7% максимум 15%. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий.

Оскільки інформація про застосування препарату Діфорс у період годування груддю відсутня, препарат не рекомендується застосовувати у період годування груддю, бажано застосовувати альтернативні препарати з вивченим профілем безпеки, особливо у разі годування груддю новонароджених або недоношених дітей.

Фертильність.

Клінічних досліджень впливу на фертильність не проводили.

Валсартан.

Відомо, що валсартан не викликав небажаних реакцій з боку репродуктивної системи у самців та самок щурів при пероральному застосуванні у дозах до 200 мг/кг на добу. Дана доза у 6 разів перевищує максимальну рекомендовану дозу для людини у перерахунку на мг/м2 (у розрахунках використовувалася доза 320 мг на добу для перорального прийому пацієнтом масою 60 кг).

Амлодипін.

У деяких пацієнтів, які проходили лікування блокаторами кальцієвих каналів, повідомлялося про випадки оборотних біохімічних змін у головках сперматозоїдів. Клінічних даних щодо впливу амлодипіну на фертильність недостатньо. Відомо, що в одному із досліджень на щурах було виявлено небажані реакції з боку фертильності самців.

Дослідження лікування цим препаратом дітей (віком до 18 років) не проводили.

Тож для отримання більш повної інформації препарат Діфорс не рекомендується застосовувати для лікування дітей.

Ессенційна гіпертензія у пацієнтів, артеріальний тиск яких не регулюється за допомогою монотерапії амлодипіном або вальзартаном.

• Підвищена чутливість до активної субстанції, похідних дигідропіридину або до будь-якого з компонентів препарату;
• Тяжкі порушення функції печінки, біліарний цироз печінки або холестаз.
• Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) <60 мл/хв/1,73 м2) .
• Вагітні або жінки, які планують завагітніти.
• Важка гіпотензія.
• Шок (включаючи кардіогенний шок).
• Обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (наприклад, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія та стеноз аорти тяжкого ступеня).
• Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.

Пацієнти, у яких артеріальний тиск не регулюється монопрепаратами амлодипіну або валсартану, можуть бути переведені на комбіновану терапію препаратом Діфорс. Рекомендована доза – 1 таблетка на добу. Діфорс приймати незалежно від їди, запиваючи його невеликою кількістю води.

Пацієнтів, які приймають валсартан та амлодипін окремо, можна перевести на Дифорс, що містить ті ж дози компонентів. Перед переходом на комбінацію фіксованих доз рекомендується індивідуальний підбір дози окремих компонентів (тобто амплодипіну та валсартану). У разі клінічної необхідності можна розглянути можливість безпосередньої заміни монотерапії на комбінацію із фіксованими дозами.

Максимальна добова доза - 1 таблетка Діфорс 80 або 1 таблетка Діфорс 160, або 1 таблетка Діфорс XL (максимально допустимі дози компонентів препарату - 10 мг за вмістом амлодипіну, 320 мг за вмістом валсартану).

Дозування в окремих груп пацієнтів.

Порушення функції нирок.

Немає доступних клінічних даних щодо застосування пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок.

Для пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок немає потреби в корекції дози препарату Діфорс.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок середнього ступеня тяжкості рекомендується контролювати рівень калію та креатиніну в крові.

Одночасне застосування препарату Діфорс з аліскіреном протипоказане пацієнтам з порушеннями функції нирок (СКФ <60 мг/хв/1,73 м2).

Цукровий діабет.

Одночасне застосування препарату Діфорс з аліскіреном протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом.

Порушення функції печінки.

Препарат Діфорс протипоказаний пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.

З обережністю слід застосовувати Діфорс пацієнтам з порушеннями функції печінки або обструктивними захворюваннями жовчних шляхів.

Максимальна рекомендована доза для пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки без холестазу становить 80 мг валсартану.

Рекомендації щодо дозування амлодипіну пацієнтам з легким або помірним порушенням функції печінки не розроблені. При переведенні таких пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням функції печінки на амлодипін або препарат Діфорс необхідно призначати найменшу з рекомендованих доз амлодипіну в монотерапії або у складі комбінованої терапії.

Пацієнти похилого віку (від 65 років).

Для пацієнтів похилого віку рекомендовані звичайні дозові схеми, проте слід бути обережними при підвищенні дози препарату. При переведенні таких пацієнтів з артеріальною гіпертензією та порушенням функції печінки на амлодипін або препарат Діфорс необхідно призначати найменшу з рекомендованих доз амлодипіну в монотерапії або у складі комбінованої терапії.

Педіатрична популяція.

Безпека та ефективність застосування препарату Діфорс дітям (віком до 18 років) не досліджені. Дані відсутні.

Симптоми.

Досі немає досвіду вивчення передозування препаратом Діфорс. Основним симптомом передозування валсартану, ймовірно, є виражена гіпотензія з запамороченням. Передозування амлодипіну може призвести до периферичної вазодилатації, що наростає, і, ймовірно, до рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про значну та потенційно пролонговану системну гіпотензію, аж до шоку та летального результату.

Лікування.

Якщо препарат прийнятий нещодавно, слід спричинити блювання або промити шлунок. Всмоктування амлодипіну значно знижується при застосуванні активованого вугілля одразу або протягом 2 годин після прийому амлодипіну.

Клінічно значуща артеріальна гіпотензія, спричинена передозуванням препарату Діфорс, вимагає активної підтримки стану серцево-судинної системи, включаючи частий контроль серцевої та дихальної функцій, підвищення нижніх кінцівок, увагу до обсягу циркулюючої рідини та сечовипускання.

Для відновлення судинного тонусу та артеріального тиску можна застосовувати судинозвужувальний препарат за відсутності протипоказань для його застосування. При стійкому зниженні артеріального тиску, що є наслідком блокади кальцієвих каналів, може бути доцільним введення глюконату кальцію.

Виведення валсартану та амлодипіну за допомогою гемодіалізу малоймовірне.

Зберігати в недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі від 5°C до 25°C.

Препарат застосовується при есенціальній гіпертензії.