Діокор 160 таблетки при артеріальній гіпертензії по 160 мг, 90 шт.

По 10 таблеток у блістері, по 9 блістерів у картонній пачці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою коричнево-жовтогарячого кольору.

Діокор - антигіпертензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину II та тіазидний діуретик.

Активним гормоном ренін-ангіотензин є ангіотензин II, що утворюється з ангіотензину I за участю АПФ (АПФ).

Ангіотензин II зв'язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічних ефектів, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску.

Як потужною судинозвужувальною речовиною ангіотензин II має пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію та стимулює секрецію альдостерону.

Валсартан – активний та специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II, призначений для прийому внутрішньо. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які відповідають ефекти ангіотензину II. Збільшені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ1-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ2-рецептори, що врівноважує ефект АТ1-рецепторів. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста щодо АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами.

Валсартан не інгібує АПФ (кініназа II), який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. Не спостерігається жодних побічних ефектів, зумовлених брадикініном.

У клінічних дослідженнях, у яких проводилося порівняння валсартану з інгібітором АПФ, частота розвитку сухого кашлю була значно меншою (Р <0,05) у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які отримували інгібітор АПФ (2,6% за порівняно з 7 9% відповідно). Відомо, що у пацієнтів, які раніше отримували лікування інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначено у 19,5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19% випадків, у той час як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (Р <0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль у регуляції функції серцево-судинної системи.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після прийому разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається в межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4-6 годин.

Антигіпертензивний ефект зберігається понад 24 години після прийому разової дози. При регулярному застосуванні препарату максимальний терапевтичний ефект досягається протягом 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. При прийомі комбінації з гідрохлортіазидом спостерігається ефективніше зниження артеріального тиску.

Точкою дії тіазидних діуретиків є кірковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, мають високу чутливість до дії діуретиків, де відбувається придушення транспорту іонів натрію та хлору. Механізм дії тіазидів пов'язані з придушенням насоса Na + Cl-, що відбувається з допомогою конкуренції за місця транспорту Сl-. В результаті цього екскреція іонів натрію та хлору збільшується приблизно однаково. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої крові, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення із сечею калію та, отже, зниження концентрації калію у сироватці крові. Взаємозв'язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензину II, тому застосування антагоніста рецепторів ангіотензину II зменшить втрати калію, пов'язані із застосуванням тіазидного діуретика.

Немеланомний рак шкіри: відомо, що на підставі даних епідеміологічних досліджень було виявлено кумулятивний дозозалежний взаємозв'язок між прийомом гідрохлортіазиду та розвитком немеланомного раку шкіри. Існують дані, що одне дослідження включало популяцію, яка складалася з 71533 випадків базальноклітинної карциноми та 8629 випадків плоскоклітинної карциноми, у контрольній групі з 1430833 та 172462 випадків відповідно. Застосування високих доз гідрохлортіазиду (сумарна доза 50000 мг) характеризувалося наступним скоригованим відношенням шансів 1,29 (95% ДІ: 1,23-1,35) для базальноклітинної карциноми і 3,98 (95% ДІ: 3,68-4 31) для плоскоклітинної карциноми. При базальноклітинній карциномі та плоскоклітинній карциномі спостерігалася виражена кумулятивна залежність доза-ефект. Інше дослідження показало можливий взаємозв'язок між раком губи (плоскоклітинною карциномою) та впливом гідрохлортіазиду: 633 випадки раку губи відповідали 63067 випадків у контрольній групі (використовувалася стратегія вибірки з урахуванням ризику). Кумулятивна залежність доза-ефект була продемонстрована за допомогою скоригованих відносин шансів, що становило 2,1 (95% ДІ: 1,7-2,6). Показник збільшувався до 3,9 (3,0-4,9) при застосуванні високих доз гідрохлортіазиду (~ 25000 мг) та до 7,7 (5,7-10,5) при застосуванні високих кумулятивних доз препарату (~ 100 000 мг ).

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину ІІ. Валсартан та діуретики.
Код АТХ С09D А03.

Взаємодії, пов'язані з комбінацією валсартану/гідрохлортіазид.

Не рекомендується одночасне застосування.

Літій. При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ) або тіазидними діуретиками, у тому числі гідрохлортіазидом, відзначалося оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та прояви токсичності. Досвід одночасного застосування валсартану та препаратів літію відсутній, тому така комбінація не рекомендується. Якщо застосування препарату все ж таки необхідно, то рекомендується контроль концентрації літію в сироватці крові при їх одночасному застосуванні.

Одночасне застосування, яке потребує особливої ​​обережності.

Інші антигіпертензивні засоби. Можливе посилення антигіпертензивного ефекту інших антигіпертензивних препаратів при сумісному застосуванні з препаратом Діокор (наприклад, гуанетидин, метилдопи, вазодилататори, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ан кальцієвих каналів та інгібітори зворотного захоплення дофаміну).

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін, адреналін). Можливо відзначатися зниження відповіді на пресорні аміни, проте не настільки, щоб було необхідно виключити їх застосування.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту> 3 г/добу та неселективні НПЗЗ. Можливе зниження антигіпертензивного ефекту як антагоніста ангіотензину II, так і тіазидного компонента при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами. Одночасне застосування зазначених лікарських засобів може призвести до погіршення функції нирок та збільшення калію у сироватці крові. Тому рекомендується контроль функції нирок на початку лікування та контроль адекватної гідратації пацієнта.

Взаємодії, пов'язані з вальзартаном.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-(РААС) препаратами груп АРА, ІАПФ або аліскіреном.  , такими як лікарські засоби групи ІАПФ або аліскірен тому, що збільшується кількість випадків гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та дисфункції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) у порівнянні з монотерапією. Не рекомендується подвійна блокада ренін-ангіотензин-(РААС) із застосуванням інгібіторів АПФ, АРА або аліскірену. Якщо терапія подвійною блокадою ренін-ангіотензин вважається абсолютно необхідним, її слід проводити тільки під наглядом спеціаліста та за умови ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та показників артеріального тиску.

Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом типу 1 та 2, діабетичною нефропатією або пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ)/l0; ,73 м2) протипоказано.

Не рекомендується одночасне застосування.

Калійсзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки, замінники солі, що містять калій, або інші лікарські засоби/речовини, які можуть підвищувати рівень калію в сироватці крові. Слід бути обережним і часто перевіряти вміст калію в сироватці крові за необхідності застосування засобів, що впливають на рівень калію у поєднанні з валсартаном.

Транспортери. За результатами досліджень in vitro валсартан є субстратом для печінкового транспортера захоплення OATP1B1/OATP1B3 та печінкового транспортера виведення MRP2. Клінічне значення цих даних невідоме. Одночасне застосування інгібіторів транспортера захоплення (наприклад, рифампіцину, циклоспорину) або транспортера виведення (наприклад, ритонавіру) може збільшити системну експозицію валсартану. Слід дотримуватись належних заходів на початку або наприкінці супутнього застосування цих лікарських засобів.

Взаємодії відсутні. Не було відзначено клінічно значущих взаємодій при проведенні монотерапії валсартаном при застосуванні таких лікарських засобів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амло. Дигоксин та індометацин можуть взаємодіяти з гідрохлортіазидом у комбінації валсартан/гідрохлортіазид.

Взаємодії, пов'язані з гідрохлортіазидом.

Одночасне застосування, яке потребує особливої ​​обережності.

Лікарські засоби, застосування яких пов'язане з втратою калію та гіпокаліємією. Ризик розвитку гіпокаліємії підвищується при одночасному застосуванні салуретиків, проносних засобів, кортикостероїдів, АКТГ, амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G та похідних . Ці лікарські засоби можуть посилювати дію гідрохлортіазиду на рівень калію в крові, тому необхідно вимірювати вміст калію в крові.

Лікарські засоби, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «пірует». 

З огляду на ризик гіпокаліємії, гідрохлортіазид слід з обережністю застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати шлуночкову тахікардію типу «пірует», зокрема, антиаритмічними засобами Іа та III класу, а також з деякими антипсихотичними засобами.

Лікарські засоби, що впливають на рівень натрію у сироватці крові. Гіпонатріємічний ефект діуретиків може посилюватися у разі одночасного прийому таких лікарських засобів як антидепресанти, антипсихотичні препарати, протиепілептичні препарати тощо. У разі тривалого застосування цих лікарських засобів рекомендується обережність.

Лікарські препарати, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de pointes).

• Антиаритмічні засоби Іа класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід).
• Антиаритмічні засоби III класу (наприклад, аміодароном, соталол, дофетиліду, ібутилід).
• Деякі антипсихотичні засоби (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол).
• Інші (наприклад, беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, Кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Через ризик виникнення гіпокаліємії гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю з лікарськими засобами, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de pointes).

Діючі речовини: валсартан, гідрохлортіазид;

1 таблетка, покрита оболонкою, містить 160 мг валсартану та 12,5 мг гідрохлортіазиду (Діокор 160);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль картопляний, крохмаль кукурудзяний, натрію лаурилсульфат, тальк, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, покриття для нанесення оболонки тальк, спирт полівініловий, хінолін жовтий (Е 104), поліетиленгліколь, заліза оксид червоний (Е172), заліза оксид жовтий (Е172), титану діоксид (Е 171)).

На початку терапії препаратом (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу, що може призвести до нещасного випадку.

Пізніше ступінь заборони визначається лікарем.

Вагітність.

Валсартан.

Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протипоказане вагітним та жінкам, які планують вагітність.

Якщо вагітність виявлена ​​в період лікування Діокором, його слід негайно скасувати і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Жінкам, які планують вагітність, слід призначати альтернативну антигіпертензивну терапію із встановленим профілем безпеки щодо застосування у період вагітності.

Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протягом II та III триместрів може індукувати фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II мало місце, починаючи з II триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю функції нирок та черепа.

Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, вимагають ретельного спостереження щодо гіпотензії.

Гідрохлортіазид.

З огляду на механізм дії антагоністів рецепторів ангіотензину II, не можна виключити ризик для плода при застосуванні препарату Діокор у І триместрі вагітності. Відомо, що дослідження на тваринах недостатні.

Гідрохлортіазид проникає через плаценту. На підставі фармакологічних механізмів дії гідрохлортіазиду його застосування протягом II та III триместрів вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу та викликати у плода та новонародженого такі ефекти як жовтяницю, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенія.

Період годування груддю.

Якщо використання препарату вкрай необхідне, годування груддю слід припинити. Немає жодної інформації щодо використання валсартану протягом годування груддю. Гідрохлортіазид проникає у грудне молоко у незначній кількості. Тіазиди у високих дозах викликають діурез, що може призвести до зниження вироблення грудного молока. У період годування груддю слід віддавати перевагу альтернативним методам лікування з більш відомими профілями безпеки для застосування в період годування новонародженої або недоношеної дитини.

Безпека та ефективність застосування препарату Діокор дітям не встановлені, тому його не слід застосовувати у педіатричній практиці.

Есенційна артеріальна гіпертензія у пацієнтів, тиск крові яких відповідно не регулюється монотерапією.

• Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату та інших лікарських засобів, які є похідними сульфонаміду.
• Тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки та холестаз.
• Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв), анурія.
• Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія.
• Вагітні та жінки, які планують завагітніти.
• Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) <60 мл/хв/1,73 м2 ).

Рекомендована доза - 1 таблетка 80 мг/12,5 мг (Діокор 80) 1 раз на добу.

При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3-4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160 мг/12,5 мг (Діокор 160) 1 раз на добу.

При порушенні функції нирок. Для пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну> 30 мл/хв) корекції дози не потрібно.

При порушенні функції печінки. Для пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження та без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг, препарат слід призначати з обережністю.

Пацієнти похилого віку. Для пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна.

Тривалість застосування препарату визначається індивідуально лікарем.

Небажані реакції, про які найчастіше повідомлялося під час клінічних випробувань та проведення лабораторних досліджень протягом застосування валсартану з гідрохлортіазидом порівняно з плацебо та в індивідуальних постмаркетингових повідомленнях, наведені нижче залежно від класу системи органів.

Небажані реакції, які можуть виникнути при застосуванні кожного компонента окремо, але які не спостерігалися у клінічних випробуваннях, можуть виникнути під час лікування комбінацією валсартан/гідрохлортіазид.

Небажані побічні реакції наведені під заголовками за частотою: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (≥1/10000); невідомо (не можна оцінити на основі доступних даних). В рамках кожної групи частоти побічних реакцій наведено як зменшення серйозності.

Частота небажаних реакцій валсартану/гідрохлоротіазиду.

Інфекції: нечасто - вірусні інфекції, лихоманка.

Порушення обміну речовин, метаболізму: нечасто - зневоднення; невідомо - гіпокаліємія, гіпонатріємія.

З боку нервової системи: часто - головний біль, втома; нечасто - астенія, запаморочення, безсоння, тривожність, парестезії рідко - депресія невідомо - непритомність.

З боку органу зору: нечасто - порушення зору, нечіткість зору, ксантопсія; рідко – кон'юнктивіт.

З боку серця: нечасто – тахікардія, тахікардія.

З боку судин: нечасто – набряк, артеріальна гіпотензія, гіпергідроз.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто - отит середнього вуха, шум/дзвін у вухах.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто - кашель, нежить, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів нечасто - бронхіт, задишка, синусит, глотково-гортанний біль, сухість у роті, закладеність носа, респіраторний дистрес; дуже рідко – носова кровотеча; невідомо - некардіогенний набряк легень (може бути імунологічно опосередкованим ідіосинкразичною реакцією на гідрохлортіазид, що виникає рідко).

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже рідко - діарея нечасто - біль у животі, диспепсія, нудота, гастроентерит.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: часто - біль у спині, артралгія нечасто - біль у руках або ногах, біль у грудях, біль у шиї, артрит, розтягування та деформації, м'язові судоми, міалгія.

З боку сечовивідної системи: нечасто - часте сечовипускання, інфекції сечовивідних шляхів; невідомо – порушення функції нирок.

З боку репродуктивної системи: рідко - еректильна дисфункція.

Загальні порушення та реакції в місці введення препарату: часто - підвищена стомлюваність.

Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): невідомо - немеланомний рак шкіри (Базальноклітинна карцинома та плоскоклітинна карцинома).

Опис небажаних реакцій: немеланомний рак шкіри - на підставі наявних даних епідеміологічних досліджень між гідрохлортіазидом та НМРШ було виявлено кумулятивний дозозалежний взаємозв'язок.

Лабораторні дослідження: невідомо - підвищення сечової кислоти в плазмі, підвищення білірубіну та креатиніну в плазмі, гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення азоту сечовини в крові, нейтропенія.

Повідомлялося, що наступні реакції спостерігалися під час клінічних випробувань у пацієнтів з гіпертонічною хворобою, незалежно від їх причинного зв'язку з досліджуваним препаратом: біль у животі, біль у животі у верхній частині живота, занепокоєння, артрит, біль у спині, бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, запаморочення, диспепсія, задишка, сухість у роті, носові кровотечі, імпотенція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв'язок, судоми м'язів, розтягнення м'язів, то застійні явища в приносових пазухах, біль у шиї, набряк, периферичний набряк, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, фаринголарингеальний біль, поллакіурія, підвищення температури, назофарингіт, синусит, сонливість, тахікардія, інфекції верхніх дихальних інфекцій вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Невідомо, чи ці ефекти мали причинний зв'язок з терапією.

Додаткова інформація щодо окремих компонентів. Відомо, що небажані реакції, які раніше виникали при застосуванні кожного компонента окремо, можуть бути потенційно небажаними ефектами також і при застосуванні препарату Діокор, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних випробуваннях або протягом постмаркетингового періоду.

Частота небажаних реакцій валсартану.

З боку крові та лімфатичної системи: невідомо - зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: дуже рідко - некротизуючий васкуліт, реакції гіперчутливості/алергії, включаючи сироваткову хворобу.

Порушення обміну речовин, метаболізму: часто - гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемія, втрата апетиту.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто - вестибулярне запаморочення (вертиго).

З боку судин: невідомо - васкуліт.

З боку травного тракту: часто - втрата апетиту, помірно виражена нудота і блювання рідко - запор, відчуття шлунково-кишкового дискомфорту, діарея дуже рідко - панкреатит.

З боку травної системи: рідко - внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто - кропив'янка та інші види висипу; рідко – фотосенсибілізація; дуже рідко - некротизуючий васкуліт і токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, подібні до червоного вовчаку, реактивація червоного вовчаку шкіри; невідомо – мультиформна еритема.

З боку репродуктивної системи: часто - імпотенція.

З боку сечовивідної системи: нвідомо - гостра ниркова недостатність, ниркові розлади.

Загальні порушення та реакції в місці введення препарату: невідомо - підвищення температури, втома.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: невідомо - м'язові спазми.

Основним проявом передозування може бути виражена артеріальна гіпотензія, яка в свою чергу може призвести до зниження рівня свідомості, серцевої недостатності та/або шоку.

При передозуванні гідрохлортіазидом можуть виникнути такі ознаки та симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, електролітні порушення, асоційовані з аритмією та м'язовими судомами. Характерними ознаками передозування також: тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезії, виснаження, порушення свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини у крові ниркова недостатність).

Терапевтичні заходи залежать від того, як давно було прийнято велику дозу препарату, а також вид тяжкості симптомів першочерговим завданням є стабілізація стану кровообігу.

Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід спричинити блювання або провести промивання шлунка. Якщо після застосування препарату пройшов тривалий час, необхідно надати пацієнту достатню кількість активованого вугілля. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнту слід надати положення лежачи на спині і якнайшвидше поповнити вміст солей та рідини в організмі шляхом введення ізотонічного сольового розчину. Валсартан не можна вивести з організму шляхом гемодіалізу через значне зв'язування з білками плазми, хоча для видалення з організму гідрохлортіазиду гемодіаліз ефективний.

Зберігати в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці, при температурі від 5°C до 25°C.

Діокор - антигіпертензивний препарат.