Діокор 80 таблетки, в/плів. обол. по 80 мг/12.5 мг №30 (10х3)

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістера в картонній пачці.

Таблетки, покриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою білого кольору.

Діокор - антигіпертензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину II та тіазидний діуретик.

Активним гормоном ренін-ангіотензин є ангіотензин II, що утворюється з ангіотензину I за участю АПФ (АПФ).

Ангіотензин II зв'язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічних ефектів, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску.

Як потужною судинозвужувальною речовиною ангіотензин II має пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію та стимулює секрецію альдостерону.

Валсартан - активний та специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II, призначений для прийому внутрішньо. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які відповідають ефекти ангіотензину II. Збільшені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ1-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ2-рецептори, що врівноважує ефект АТ1-рецепторів. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста щодо АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами.

Валсартан не інгібує АПФ (кініназа II), який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. Не спостерігається жодних побічних ефектів, зумовлених брадикініном.

У клінічних дослідженнях, у яких проводилося порівняння валсартану з інгібітором АПФ, частота розвитку сухого кашлю була значно меншою (Р <0,05) у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які отримували інгібітор АПФ (2,6% за порівняно з 7 9% відповідно). Відомо, що у пацієнтів, які раніше отримували лікування інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначено у 19,5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком - у 19% випадків, у той час як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (Р <0,05). Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль у регуляції функції серцево-судинної системи.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після прийому разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається в межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається в межах 4-6 годин.

Антигіпертензивний ефект зберігається понад 24 години після прийому разової дози. При регулярному застосуванні препарату максимальний терапевтичний ефект досягається протягом 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. При прийомі комбінації з гідрохлортіазидом спостерігається ефективніше зниження артеріального тиску.

Точкою дії тіазидних діуретиків є кірковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, мають високу чутливість до дії діуретиків, де відбувається придушення транспорту іонів натрію та хлору. Механізм дії тіазидів пов'язані з придушенням насоса Na + Cl-, що відбувається з допомогою конкуренції за місця транспорту Сl-. В результаті цього екскреція іонів натрію та хлору збільшується приблизно однаково. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої крові, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення із сечею калію та, отже, зниження концентрації калію у сироватці крові. Взаємозв'язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензину II, тому застосування антагоніста рецепторів ангіотензину II зменшить втрати калію, пов'язані із застосуванням тіазидного діуретика.

Немеланомний рак шкіри: відомо, що на підставі даних епідеміологічних досліджень було виявлено кумулятивний дозозалежний взаємозв'язок між прийомом гідрохлортіазиду та розвитком немеланомного раку шкіри. Існують дані, що одне дослідження включало популяцію, яка складалася з 71533 випадків базальноклітинної карциноми та 8629 випадків плоскоклітинної карциноми, у контрольній групі з 1430833 та 172462 випадків відповідно. Застосування високих доз гідрохлортіазиду (сумарна доза 50000 мг) характеризувалося наступним скоригованим відношенням шансів 1,29 (95% ДІ: 1,23-1,35) для базальноклітинної карциноми і 3,98 (95% ДІ: 3,68-4 , 31) для плоскоклітинної карциноми.

При базальноклітинній карциномі та плоскоклітинній карциномі спостерігалася виражена кумулятивна залежність доза-ефект. Інше дослідження показало можливий взаємозв'язок між раком губи (плоскоклітинною карциномою) та впливом гідрохлортіазиду: 633 випадки раку губи відповідали 63067 випадків у контрольній групі (використовувалася стратегія вибірки з урахуванням ризику). Кумулятивна залежність доза-ефект була продемонстрована за допомогою скоригованих відносин шансів, що становило 2,1 (95% ДІ: 1,7-2,6). Показник збільшувався до 3,9 (3,0-4,9) при застосуванні високих доз гідрохлортіазиду (~ 25000 мг) та до 7,7 (5,7-10,5) при застосуванні високих кумулятивних доз препарату (~ 100 000 мг ).

Валсартан.

Після прийому препарату внутрішньо всмоктування валсартану та гідрохлортіазиду відбувається швидко, проте ступінь всмоктування варіює у широких межах. Середня величина біодоступності препарату Діокор становить 23%. Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненціальний характер (T1/2α <1 година та T1/2β майже 9 годин). У діапазоні дози кінетика валсартана має лінійний характер. При повторному застосуванні препарату змін кінетичних показників не спостерігалося. При прийомі препарату 1 раз на день кумуляція незначна. Концентрації препарату у плазмі крові у жінок та чоловіків були однакові. Валсартан значною мірою (на 94-97%) пов'язується з білками плазми, головним чином з альбумінами. Рівноважний обсяг розподілу низький (близько 17 л). Порівняно з печінковим кровотоком (близько 30 л/год), кліренс валсартану відбувається відносно повільно (близько 2 л/год). Виведення валсартану з калом становить 70% (від величини прийнятої внутрішньо дози). З сечею виводиться близько 30%, головним чином незміненому вигляді.

При застосуванні валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зменшується на 48%, хоча, починаючи приблизно з 8 годин після прийому препарату, концентрація у плазмі як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею однакові. Зменшення площі під кривою «концентрація-час» не супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту.

Гідрохлортіазид.

Після прийому внутрішньо всмоктування гідрохлортіазиду відбувається дуже швидко (tmax приблизно 2 години). Фармакокінетика препарату у фазах розподілу та виведення описується в цілому біекспоненційною низхідною кривою; період напіввиведення кінцевої фази - 6-15 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно дозування. При повторних призначеннях фармакокінетика гідрохлортіазиду не змінюється; при застосуванні один раз на день кумуляція незначна. При внутрішньому прийомі біодоступність гідрохлортіазиду становить 60-80%. Виводиться із сечею понад 95% дози у незміненому вигляді та близько 4% - у вигляді гідролізату 2-аміно-4-хлор-m-бензенедисульфонаміду.

При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з їжею відзначалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником прийому натще. Діапазон цих змін невеликий та клінічно незначний.

Валсартан/гідрохлортіазид.

При одночасному прийомі з валсартаном системна біодоступність гідрохлортіазиду знижується приблизно на 30%. Одночасне застосування гідрохлортіазиду не суттєво впливає на кінетику валсартану. Вказана взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану та гідрохлортіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного з компонентів окремо, а також ефект плацебо.

Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів.

Пацієнти похилого віку.

Відомо, що у деяких пацієнтів похилого віку системний вплив валсартану був дещо більш виражений, ніж у пацієнтів молодого віку, однак він не був клінічно значущим.

Доступні дані дозволяють припустити, що у пацієнтів похилого віку як здорових, так і тих, які страждають на артеріальну гіпертензію, системний кліренс гідрохлортіазиду нижчий, ніж у здорових добровольців.

Пацієнти з порушенням функції нирок.

Пацієнтам з кліренсом креатиніну 30-70 мл/хв корекція дози не потрібна.

Немає даних про застосування комбінації валсартан/гідрохлортіазид у пацієнтів з вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) та пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.

Валсартан має високий рівень зв'язування з білками плазми і не виводиться при гемодіалізі; гідрохлортіазид, навпаки, виводиться з організму при гемодіалізі.

Виведення гідрохлортіазиду нирками відбувається шляхом пасивної фільтрації та активної секреції у просвіт ниркових канальців. Стан функції нирок відіграє велику роль у фармакокінетиці гідрохлортіазиду з огляду на те, що цей препарат виводиться нирками.

Порушення функції печінки.

Відомо, що системна дія валсартану у пацієнтів зі слабко вираженими (n = 6) та помірно вираженими (n = 5) порушеннями функції печінки була вдвічі більшою, ніж у здорових добровольців. Дані щодо застосування валсартану у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки. Захворювання печінки суттєво не впливають на фармакокінетику гідрохлортіазиду, і тому зниження його дози не потрібне.

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину ІІ. Валсартан та діуретики.
Код АТХ С09D А03.

Взаємодії, пов'язані з комбінацією валсартану/гідрохлортіазид.

Не рекомендується одночасне застосування.

Літій. При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ) або тіазидними діуретиками, у тому числі гідрохлортіазидом, відзначалося оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та прояви токсичності. Досвід одночасного застосування валсартану та препаратів літію відсутній, тому така комбінація не рекомендується. Якщо застосування препарату все ж таки необхідно, то рекомендується контроль концентрації літію в сироватці крові при їх одночасному застосуванні.

Одночасне застосування, яке потребує особливої обережності.

Інші антигіпертензивні засоби. Можливе посилення антигіпертензивного ефекту інших антигіпертензивних препаратів при сумісному застосуванні з препаратом Діокор (наприклад, гуанетидин, метилдопи, вазодилататори, інгібітори АПФ, блокатори антагоністи, антагоністи рецепторів ан кальцієвих каналів та інгібітори зворотного захоплення дофаміну).

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін, адреналін). Можливо відзначатися зниження відповіді на пресорні аміни, проте не настільки, щоб було необхідно виключити їх застосування.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту> 3 г/добу та неселективні НПЗЗ. Можливе зниження антигіпертензивного ефекту як антагоніста ангіотензину II, так і тіазидного компонента при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними засобами. Одночасне застосування зазначених лікарських засобів може призвести до погіршення функції нирок та збільшення калію у сироватці крові. Тому рекомендується контроль функції нирок на початку лікування та контроль адекватної гідратації пацієнта.

Взаємодії, пов'язані з вальзартаном.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-(РААС) препаратами груп АРА, ІАПФ або аліскіреном. , такими як лікарські засоби групи ІАПФ або аліскірен тому, що збільшується кількість випадків гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та дисфункції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) у порівнянні з монотерапією. Не рекомендується подвійна блокада ренін-ангіотензин-(РААС) із застосуванням інгібіторів АПФ, АРА або аліскірену. Якщо терапія подвійною блокадою ренін-ангіотензин вважається абсолютно необхідним, її слід проводити тільки під наглядом спеціаліста та за умови ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та показників артеріального тиску.

Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом типу 1 і 2, діабетичною нефропатією або пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ<60 мл/хв/1,73 м²) протипоказано.

Не рекомендується одночасне застосування.

Калійсзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки, замінники солі, що містять калій, або інші лікарські засоби/речовини, які можуть підвищувати рівень калію в сироватці крові. Слід бути обережним і часто перевіряти вміст калію в сироватці крові за необхідності застосування засобів, які впливають на рівень калію у поєднанні з валсартаном.

Транспортери. За результатами досліджень in vitro валсартан є субстратом для печінкового транспортера захоплення OATP1B1/OATP1B3 та печінкового транспортера виведення MRP2. Клінічне значення цих даних невідоме. Одночасне застосування інгібіторів транспортера захоплення (наприклад, рифампіцину, циклоспорину) або транспортера виведення (наприклад, ритонавіру) може збільшити системну експозицію валсартану. Слід дотримуватись належних заходів на початку або наприкінці супутнього застосування цих лікарських засобів.

Взаємодії відсутні. Не було відзначено клінічно значущих взаємодій при проведенні монотерапії валсартаном при застосуванні таких лікарських засобів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амло. Дігоксин та індометацин можуть взаємодіяти з гідрохлортіазидом у комбінації валсартан/гідрохлортіазид (див. «Взаємодії, пов'язані з гідрохлортіазидом»).

Взаємодії, пов'язані з гідрохлортіазидом.

Одночасне застосування, яке потребує особливої обережності.

Лікарські засоби, застосування яких пов'язане з втратою калію та гіпокаліємією. Ризик розвитку гіпокаліємії підвищується при одночасному застосуванні салуретиків, проносних засобів, кортикостероїдів, АКТГ, амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G та похідних . Ці лікарські засоби можуть посилювати дію гідрохлортіазиду на рівень калію в крові, тому необхідно вимірювати вміст калію в крові.

Лікарські засоби, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «пірует».

З огляду на ризик гіпокаліємії, гідрохлортіазид слід з обережністю застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати шлуночкову тахікардію типу «пірует», зокрема, антиаритмічними засобами Іа та III класу, а також з деякими антипсихотичними засобами.

Лікарські засоби, що впливають на рівень натрію у сироватці крові. Гіпонатріємічний ефект діуретиків може посилюватися у разі одночасного прийому таких лікарських засобів як антидепресанти, антипсихотичні препарати, протиепілептичні препарати тощо. У разі тривалого застосування цих лікарських засобів рекомендується обережність.

Лікарські препарати, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de pointes).

• Антиаритмічні засоби Іа класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід).
• Антиаритмічні засоби III класу (наприклад, аміодароном, соталол, дофетиліду, ібутилід).
• Деякі антипсихотичні засоби (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол).
• Інші (наприклад, беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, Кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Через ризик виникнення гіпокаліємії гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю з лікарськими засобами, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de pointes).

Глікозиди наперстянки. Тіазидні діуретики можуть викликати такі побічні ефекти як гіпокаліємія або гіпомагніємія, які, у свою чергу, підвищують ризик розвитку серцевої аритмії при інтоксикації препаратами наперстянки.

Солі кальцію та вітамін D. При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків з вітаміном D або солями кальцію можливе потенціювання підвищення рівня кальцію в сироватці крові.

Одночасне застосування тіазидних діуретиків із солями кальцію може спричинити гіперкальціємію у пацієнтів, схильних до гіперкальціємії (наприклад, пацієнтів з гіперпаратиреозом, злоякісними новоутвореннями або вітамін D-опосередкованими станами), за рахунок посилення канальцевої реабсорбції кальцію.

Протидіабетичні засоби (пероральні препарати, інсулін). Тіазидні діуретики можуть викликати зміни толерантності до глюкози. Може виникнути потреба в корекції дози інсуліну або пероральних цукрознижувальних препаратів у хворих на цукровий діабет. Одночасне застосування метформіну та гідрохлортіазиду при функціональній недостатності нирок може призвести до розвитку лактоацидозу.

Бета-блокатори та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, з бета-блокаторами може підвищити ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть підвищити гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон і алопуринол). Може виникнути потреба в корекції дози урикозуричних засобів, які стимулюють виведення сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати рівень сечової кислоти. сироватці крові. Може знадобитися збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, може підвищити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біперидену). Підвищення біодоступності тіазидного діуретика спостерігається при одночасному застосуванні блокаторів холінорецепторів (наприклад, атропіну, біперидену), що, можливо, пов'язано зі зниженням рухової активності травник тракту та затримкою спорожнення шлунка. Навпаки, очікується, що прокінетичні лікарські засоби, такі як цизаприд, можуть знижувати біодоступність діуретиків тіазидного типу.

Амантадин. Тіазиди, у тому числі гідрохлортіазид, можуть підвищити ризик розвитку побічних ефектів амантадину.

Іонообмінні смоли. Всмоктування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, знижується під впливом колестираміну або колестиполу. Це може призвести до субтерапевтичних ефектів тіазидних діуретиків. Однак зміщення в часі прийому гідрохлортіазиду та смоли таким чином, щоб гідрохлортіазид приймався не менше ніж за 4 години до або через 4-6 годин після прийому смоли, може звести до мінімуму ризик взаємодії.

Цитотоксичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть зменшувати ниркову екскрецію цитотоксичних засобів та посилювати їх мієлосупресивні ефекти.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин). Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, потенціюють дію курареподібних міорелаксантів.

Циклоспорин. Одночасне застосування циклоспорину може підвищити ризик розвитку гіперурикемії та появи симптомів, що нагадують загострення подагри.

Алкоголь, анестетики та седативні засоби. У разі одночасного застосування тіазидних діуретиків з препаратами, які також можуть знижувати артеріальний тиск (наприклад за рахунок зниження активності симпатичної центральної нервової системи або прямої судиннорозширюючої дії), можливе потенціювання ортостатичної гіпотензії.

Метилдопа. Повідомлялося про випадки розвитку гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.

Карбамазепін. Може підвищитися ризик розвитку гіпонатріємії. Таких пацієнтів слід повідомити про можливість гіпонатріємічної реакції, а також необхідний клінічний контроль стану та лабораторний контроль крові.

Контрастні речовини, що містять йод. При дегідратації, викликаної сечогінними засобами, може підвищитися ризик гострої ниркової недостатності, особливо при високих дозах препарату, що містить йод. Перед введенням йоду необхідно відновити водний баланс.

діючі речовини: валсартан, гідрохлортіазид;

1 таблетка, покрита оболонкою, містить 160 мг валсартану та 12,5 мг гідрохлортіазиду (Діокор 160)

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль картопляний, крохмаль кукурудзяний, натрію лаурилсульфат, тальк, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, покриття для нанесення оболонки тальк, спирт полівініловий, хінолін жовтий (Е 104), поліетиленгліколь, заліза оксид червоний (Е172), заліза оксид жовтий (Е172), титану діоксид (Е 171)).

На початку терапії препаратом (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу, що може призвести до нещасного випадку. Пізніше ступінь заборони визначається лікарем.

Вагітність

Валсартан

Лікарський засіб не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити та замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності викликає у людей фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо антагоністи рецепторів ангіотензину II застосовували з II триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю нирок та черепа.

Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, потребують ретельного спостереження гіпотензії.

Гідрохлортіазид

Досвід застосування гідрохлортіазиду в період вагітності обмежений, особливо протягом I триместру. Дослідження на тваринах недостатньо. Гідрохлортіазид проникає через плаценту. вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу та викликати у плода та новонародженого такі ефекти, як жовтяниця, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенія.

Лікар, який призначає препарат, що діє на РААС, повинен інформувати жінку про потенційні ризики під час вагітності.

З огляду на механізм дії антагоністів рецепторів ангіотензину II, ризик ембріональних захворювань та захворювань плода не може бути виключений. Згідно з ретроспективними даними, застосування інгібіторів АПФ у І триместрі пов'язане з потенційним ризиком вроджених дефектів. Крім того, були зареєстровані ураження плода і смерть у зв'язку із застосуванням протягом ІІ та ІІІ триместру препаратів, що безпосередньо впливають на РААС. У людей фетальна ниркова перфузія, що залежить від розвитку РААС, починається протягом ІІ триместру. Таким чином, ризик, пов'язаний з лікуванням валсартаном , вище протягом II та III триместру вагітності. Були повідомлення про спонтанні аборти, олігогідрамніон та дисфункцію нирок у новонароджених, коли вагітні жінки випадково приймали валсартан.

Новонароджених, які піддавалися дії препарату внутрішньоутробно, слід ретельно обстежити наявність достатньої кількості сечі, гіперкаліємії та показників артеріального тиску. Якщо необхідно, вжити відповідних медичних заходів (наприклад, провести регідратацію), щоб видалити препарат із кровообігу.

Внутрішньоматкова дія тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, може викликати жовтяницю або тромбоцитопенію у плода та новонародженого або інші побічні реакції, які спостерігалися у дорослих.

Період годування груддю

Якщо застосування препарату вкрай необхідне, годування груддю слід припинити. Немає жодної інформації про застосування валсартану в період годування груддю. Гідрохлортіазид проникає через плаценту та грудне молоко людини у невеликих кількостях. що може інгібувати продукування молока. У період годування груддю бажано використовувати альтернативні методи лікування з краще встановленим профілем безпеки, особливо в період годування новонародженої або недоношеної дитини.

Безпека та ефективність застосування препарату Діокор дітям не встановлені, тому його не слід застосовувати у педіатричній практиці.

• Есенціальна артеріальна гіпертензія у пацієнтів, тиск крові яких відповідно не регулюється монотерапією.

• Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату та інших лікарських засобів, які є похідними сульфонаміду.
• Тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки та холестаз.
• Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв), анурія.
• Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія.
• Вагітні та жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
• Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) <60 мл/хв/1,73 м² ).

Рекомендована доза - 1 таблетка 80 мг/12,5 мг (Діокор 80) 1 раз на добу.

При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3-4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160 мг/12,5 мг (Діокор 160) 1 раз на добу.

Максимальна добова доза становить 320 мг/25 мг. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 2-4 тижнів застосування. Для деяких пацієнтів може знадобитися 4-8 тижнів лікування. Препарат можна приймати незалежно від їди, запиваючи невеликою кількістю води.

При порушенні функції нирок. Для пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв) корекції дози не потрібно.

При порушенні функції печінки. Для пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження та без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг, препарат слід призначати з обережністю.

Пацієнти похилого віку. Для пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна.

Тривалість застосування препарату визначається індивідуально лікарем.

Особливості застосування

Зміни балансу електролітів. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні Діокор з калійзберігаючими діуретиками, калієвими добавками, калійвмісними харчовою солі, а також з лікарськими засобами, які можуть викликати підвищення рівня калію в крові (наприклад , гепарином). Під час лікування тіазидними діуретиками повідомлялося про випадки гіпокаліємії. Рекомендується здійснювати регулярний моніторинг рівня калію у сироватці крові. Лікування тіазидними діуретиками часто пов'язане з виникненням гіпонатріємії та гіпохлоремічного алкалозу. Тіазиди посилюють виведення магнію із сечею, що в результаті може призвести до гіпомагніємії. Як і будь-яких пацієнтів, які отримують лікування діуретиками, через відповідні проміжки часу слід періодично визначати сироваткові рівні електролітів.

Пацієнти з дефіцитом в організмі натрію та/або об'єму циркулюючої крові (ОЦК). У пацієнтів з вираженим дефіцитом в організмі натрію та/або ОЦК, як, наприклад, у тих, які застосовували високі дози діуретиків, іноді на початку лікування може виникати симптоматична гіпотензія. Тому перед початком лікування Діокор рекомендується провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або об'єму циркулюючої крові. У разі розвитку гіпотензії пацієнта необхідно перевести у горизонтальне положення та за необхідності провести інфузію фізіологічним розчином. Після стабілізації артеріального тиску лікування може бути продовжено.

Пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю або іншими випадками активації ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів, ниркові функції яких залежать від діяльності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, пацієнти з тяжкою застійною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ може призвести до олігурії та/або прогресуючої азотемії, в окремих випадках - призвести до розвитку гострої ниркової недостатності. Застосування препарату хворим з тяжкою хронічною серцевою недостатністю є необґрунтованим, оскільки не може бути виключено, що через придушення ренін-ангіотензин-застосування валсартану також може бути пов'язане з порушенням функції нирок, препарат Діокор не слід застосовувати таким пацієнтам.

Стеноз ниркової артерії. У пацієнтів з одностороннім або двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки валсартан може призвести до підвищення рівня креатиніну в плазмі або сечовини крові, тому його не слід застосовувати даної категорії пацієнтів.

Первинний гіперальдостеронізм. Не слід застосовувати препарат пацієнтам з первинним гіперальдостеронізмом, оскільки їх ренін-ангіотензинова-альдостеронова система не активована.

Аортальний та мітральний стеноз, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і з іншими вазодилататорами, слід бути особливо обережними при застосуванні препарату пацієнтам з аортальним та мітральним стенозом або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГЗКМ).

Порушення функції нирок. При застосуванні препарату пацієнтам з легким або помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну> 30 мл/хв) корекції дози не потрібно, але рекомендується періодичний контроль калію в сироватці крові, креатиніну та сечової кислоти. Слід з обережністю застосовувати при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну 30 мл/хв). Тіазидні діуретики можуть провокувати азотемію у пацієнтів із хронічним порушенням функції нирок. Вони неефективні як монотерапія при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну 30 мл/хв), але їх можна застосовувати з належною обережністю в комбінації з петлевими діуретиками навіть у пацієнтів з кліренсом креатиніну 30 мл/хв. Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном пацієнтам з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) <60 мл/хв/1,73 м²) протипоказано.

Трансплантація нирки. Немає даних щодо безпеки застосування валсартану у пацієнтів з проведеною нещодавно трансплантацією нирки.

Порушення функції печінки. У пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції печінки без холестазу корекція дози не потрібна. Однак препарат слід застосовувати з обережністю. Захворювання печінки суттєво не змінюють фармакокінетику гідрохлортіазиду.

Системний червоний вовчак. Є повідомлення про те, що тіазидні діуретики можуть викликати загострення або активують прояви системного червоного вовчаку.

Інші порушення метаболізму. Тіазидні діуретики можуть спричинити зміни толерантності до глюкози, а також підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у сироватці крові.

Хворим на діабет може знадобитися корекція дози інсуліну або пероральних протидіабетичних засобів. Тіазиди можуть зменшити виведення кальцію із сечею та призвести до інтермітуючого та незначного підвищення сироваткового кальцію за відсутності відомих порушень метаболізму кальцію.

Значна гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Застосування тіазидів слід припинити до проведення тесту паращитовидних залоз.

Фотосенсибілізація. Були повідомлення про випадки фотосенсибілізації при застосуванні тіазидних діуретиків.

Якщо під час лікування виникає реакція фоточутливості, слід припинити лікування препаратом. Якщо необхідно повторне введення діуретика, рекомендується захистити вразливі ділянки від сонячних променів або штучного ультрафіолетового опромінення.

Немеланомний рак шкіри. Відомо, що у двох епідеміологічних дослідженнях, заснованих на даних Данського національного реєстру онкологічних захворювань, був виявлений підвищений ризик розвитку немеланомного раку шкіри (НМРШ) (базальноклітинної карциноми (БКК) та плоскоклітинної карциноми (ПСК)) після застосування більш високих сумарних доз гідрохлоротіази.

Фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду може виступати як можливий механізм розвитку НМРШ. Пацієнтів, які приймають гідрохлортіазид, слід поінформувати про ризик розвитку НМРШ, необхідність регулярної перевірки шкірних покривів на наявність нових вогнищ та щодо негайного надання повідомлень про підозрілі новоутворення на шкірі. Для зниження ризику розвитку раку шкіри пацієнтам слід повідомити про можливі профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а у разі впливу проводити адекватний захист шкірних покривів. Необхідно у найкоротші терміни обстежити підозрілі ураження шкірних покривів, включаючи гістологічне дослідження біопсійного матеріалу. Пацієнтам, які раніше перенесли НМРШ, також може знадобитися переглянути застосування гідрохлортіазиду.

Вагітність. У період вагітності не слід починати застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II. Якщо тільки продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається за необхідне, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні види антигіпертензивного лікування, мають встановлений профіль безпеки для використання під час вагітності. При виявленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити, і, за необхідності, розпочати альтернативну терапію.

Загальні. Слід бути особливо обережними при застосуванні препарату пацієнтам, у яких була відзначена підвищена чутливість до інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. Алергічні реакції на гідрохлортіазид, ймовірно, виникають у пацієнтів з алергією та астмою.

Ангіоневротичний набряк. Про виникнення набряку Квінке (у тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) повідомлялося у пацієнтів, які отримували валсартан, деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при застосуванні інших препаратів, у тому числі інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. При розвитку набряку Квінке лікування слід припинити. Протипоказано повторне застосування препарату.

Хороїдальний випіт, гостра короткозорість і вторинна глаукома.

Препарати, що містять сульфонамід або похідні сульфонаміду можуть викликати ідіосинкратичну реакцію, викликає хоріоїдальний випіт з дефектом зорового поля, транзиторною міопією та гострою закритокутовою глаукомою. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль у оці і, як правило, виникають протягом декількох годин або тижнів від початку застосування препарату.

Нелікована гостра глаукома може призвести до постійної втрати зору. Основне лікування - це швидше припинити застосування лікарських засобів. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, можливо, необхідно застосовувати оперативні медикаментозні чи хірургічні методи лікування. Факторами ризику розвитку гострої глаукоми може бути алергія на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Для пацієнтів похилого віку корекція дози не потрібна.

Гідрохлортіазид може знижувати рівень пов'язаного з білками йоду в плазмі.

Гідрохлортіазид здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Небажані реакції, про які найчастіше повідомлялося під час клінічних випробувань та проведення лабораторних досліджень протягом застосування валсартану з гідрохлортіазидом порівняно з плацебо та в індивідуальних постмаркетингових повідомленнях, наведені нижче залежно від класу системи органів.

Небажані реакції, які можуть виникнути при застосуванні кожного компонента окремо, але які не спостерігалися у клінічних випробуваннях, можуть виникнути під час лікування комбінацією валсартан/гідрохлортіазид.

Небажані побічні реакції наведені під заголовками за частотою: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (≥1/1000, <1/100); рідко (≥1/10000, <1/1000); дуже рідко (≥1/10000); невідомо (не можна оцінити на основі доступних даних). В рамках кожної групи частоти побічних реакцій наведено як зменшення серйозності.

Частота небажаних реакцій валсартану/гідрохлоротіазиду.

Інфекції: нечасто - вірусні інфекції, лихоманка.

Порушення обміну речовин, метаболізму: нечасто - зневоднення; невідомо - гіпокаліємія, гіпонатріємія.

З боку нервової системи: часто - головний біль, втома; нечасто - астенія, запаморочення, безсоння, тривожність, парестезії рідко - депресія невідомо - непритомність.

З боку органу зору: нечасто - порушення зору, нечіткість зору, ксантопсія; рідко - кон'юнктивіт.

З боку серця: нечасто - тахікардія, тахікардія.

З боку судин: нечасто - набряк, артеріальна гіпотензія, гіпергідроз.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто - отит середнього вуха, шум/дзвін у вухах.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто - кашель, нежить, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів нечасто - бронхіт, задишка, синусит, глотково-гортанний біль, сухість у роті, закладеність носа, респіраторний дистрес; дуже рідко - носова кровотеча; невідомо - некардіогенний набряк легень (може бути імунологічно опосередкованим ідіосинкразичною реакцією на гідрохлортіазид, що виникає рідко).

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже рідко - діарея нечасто - біль у животі, диспепсія, нудота, гастроентерит.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: часто - біль у спині, артралгія нечасто - біль у руках або ногах, біль у грудях, біль у шиї, артрит, розтягування та деформації, м'язові судоми, міалгія.

З боку сечовивідної системи: нечасто - часте сечовипускання, інфекції сечовивідних шляхів; невідомо - порушення функції нирок.

З боку репродуктивної системи: рідко - еректильна дисфункція.

Загальні порушення та реакції в місці введення препарату: часто - підвищена стомлюваність.

Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): невідомо - немеланомний рак шкіри (Базальноклітинна карцинома та плоскоклітинна карцинома).

Опис небажаних реакцій: немеланомний рак шкіри - на підставі наявних даних епідеміологічних досліджень між гідрохлортіазидом та НМРШ було виявлено кумулятивний дозозалежний взаємозв'язок.

Лабораторні дослідження: невідомо - підвищення сечової кислоти в плазмі, підвищення білірубіну та креатиніну в плазмі, гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення азоту сечовини в крові, нейтропенія.

Повідомлялося, що наступні реакції спостерігалися під час клінічних випробувань у пацієнтів з гіпертонічною хворобою, незалежно від їх причинного зв'язку з досліджуваним препаратом: біль у животі, біль у животі у верхній частині живота, занепокоєння, артрит, біль у спині, бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, запаморочення, диспепсія, задишка, сухість у роті, носові кровотечі, імпотенція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв'язок, судоми м'язів, розтягнення м'язів, то застійні явища в приносових пазухах, біль у шиї, набряк, периферичний набряк, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, фаринголарингеальний біль, поллакіурія, підвищення температури, назофарингіт, синусит, сонливість, тахікардія, інфекції верхніх дихальних інфекцій вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Невідомо, чи ці ефекти мали причинний зв'язок з терапією.

Додаткова інформація щодо окремих компонентів. Відомо, що небажані реакції, які раніше виникали при застосуванні кожного компонента окремо, можуть бути потенційно небажаними ефектами також і при застосуванні препарату Діокор, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних випробуваннях або протягом постмаркетингового періоду.

Частота небажаних реакцій валсартану.

З боку крові та лімфатичної системи: невідомо - зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: дуже рідко - некротизуючий васкуліт, реакції гіперчутливості/алергії, включаючи сироваткову хворобу.

Порушення обміну речовин, метаболізму: часто - гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемія, втрата апетиту.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто - вестибулярне запаморочення (вертиго).

З боку судин: невідомо - васкуліт.

З боку травного тракту: часто - втрата апетиту, помірно виражена нудота та блювання рідко - запор, відчуття шлунково-кишкового дискомфорту, діарея дуже рідко - панкреатит.

З боку травної системи: рідко - внутрішньопечінковий холестаз, жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто - кропив'янка та інші види висипу; рідко - фотосенсибілізація; дуже рідко - некротизуючий васкуліт і токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, подібні до червоного вовчаку, реактивація червоного вовчаку шкіри; невідомо - мультиформна еритема.

З боку репродуктивної системи: часто - імпотенція.

З боку сечовивідної системи: невідомо - гостра ниркова недостатність, ниркові розлади.

Загальні порушення та реакції в місці введення препарату: невідомо - підвищення температури, втома.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: невідомо - м'язові спазми.

Основним проявом передозування може бути виражена артеріальна гіпотензія, яка в свою чергу може призвести до зниження рівня свідомості, серцевої недостатності та/або шоку.

При передозуванні гідрохлортіазидом можуть виникнути такі ознаки та симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, електролітні порушення, асоційовані з аритмією та м'язовими судомами. Характерними ознаками передозування також: тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезії, виснаження, порушення свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини у крові ниркова недостатність).

Терапевтичні заходи залежать від того, як давно було прийнято велику дозу препарату, а також вид тяжкості симптомів першочерговим завданням є стабілізація стану кровообігу.

Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід спричинити блювання або провести промивання шлунка. Якщо після застосування препарату пройшов тривалий час, необхідно надати пацієнту достатню кількість активованого вугілля. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнту слід надати положення лежачи на спині і якнайшвидше поповнити вміст солей та рідини в організмі шляхом введення ізотонічного сольового розчину. Валсартан не можна вивести з організму шляхом гемодіалізу через значне зв'язування з білками плазми, хоча для видалення з організму гідрохлортіазиду гемодіаліз ефективний.

Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25 °C.

Це комбінований засіб, що знижує артеріальний тиск.