Еманера капсули по 20 мг, 14 шт.

По 7 кишковорозчинних капсул у блістері; по 1 або 2, або 4 блістери у картонній коробці.

Капсули кишковорозчинні.

Основні фізико-хімічні властивості: основа та ковпачок капсули світло-рожевого кольору; вміст капсули – це білі або майже білі гранули.

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який зменшує секрецію соляної кислоти в шлунку завдяки специфічному спрямованому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонної помпи парієтальних клітин. R- і S-ізомери

Механізм дії

Езомепразол є слабкою основою, що концентрується і перетворюється на активну форму в сильно кислому середовищі секреторних канальців парієтальних клітин, де інгібує фермент Н ⁺ К  ⁺ -АТФ-азу – протонну помпу – і пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.

Після застосування 20 та 40 мг езомепразолу перорально початок дії препарату спостерігається протягом однієї години.

Після повторного застосування 20 мг езомепразолу один раз на добу протягом п'яти днів на п'ятий день середня максимальна секреція кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90% при вимірюванні через 6-7 годин після прийому препарату.

За п'ять днів застосування езомепразолу в дозах 20 та 40 мг перорально у пацієнтів з симптоматичною ГЕРХ протягом 24-годинного періоду рівень внутрішньошлункового рН вище 4 підтримувався в середньому протягом 13 та 17 годин відповідно.  Частка пацієнтів, у яких після прийому езомепразолу в дозі 20 мг рН шлунка підтримувалася на рівні понад 4 протягом 8, 12 та 16 годин, становила відповідно 76%, 54% та 24%. Відповідні пропорції пацієнтів при застосуванні езомепразолу в дозі 4 мг становили 97%, 92% та 56%.

За допомогою AUC як опосередкований параметр концентрації препарату в плазмі крові була продемонстрована залежність між пригніченням секреції кислоти та експозицією після застосування препарату.

При застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг приблизно 78% пацієнтів з рефлюксним езофагітом одужують через чотири тижні, 93% – через вісім тижнів лікування.

Через один тиждень застосування езомепразолу в дозі 20 мг двічі на добу разом із відповідними антибіотиками приблизно у 90% пацієнтів спостерігається успішна ерадикація H.pylori.

Після ерадикації протягом одного тижня немає необхідності подальшої монотерапії антисекреторними препаратами для ефективного лікування виразки та усунення симптомів у пацієнтів з неускладненими виразками дванадцятипалої кишки.

У період лікування антисекреторними препаратами рівні гастрину в сироватці крові зростають у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також зростає внаслідок зменшення кислотності шлункового соку.  Через підвищення рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень виявлення нейроендокринних пухлин. Згідно з опублікованими даними щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня CgA терапію інгібітором протонної помпи необхідно припинити. Якщо рівні CgA і га після відміни терапії езомепразолом слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни.

Під час тривалої терапії езомепразолом як у дітей, так і у дорослих спостерігалося збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (enterochromaffin-like cells, ECL), яке, можливо, було викликане підвищенням сироваткових рівнів гастрину. Ці результати вважаються клінічно незначними. /p>

На тлі тривалого лікування антисекреторними препаратами відзначалося деяке зростання частоти утворення шлункових гландулярних кіст. Такі конфігурації є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції шлункового соку; вони доброякісні за природою і проходять після завершення лікування.

Зменшення кислотності шлункового соку з будь-яких причин, у тому числі внаслідок застосування інгібіторів протонної помпи призводить до збільшення в шлунку кількості бактерій, зазвичай присутніх у шлунково-кишковому тракті. Лікування інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, обумовлених, наприклад, nbsp; Salmonella і Campylobacter, і у госпіталізованих пацієнтів, можливо, також Clostridium difficile.

Клінічна ефективність

У двох дослідженнях з ранітидином як активним компаратором була показана краща ефективність езомепразолу в лікуванні шлункових виразок у пацієнтів, які застосовують НПЗП, у тому числі циклооксигеназу-2 (ЦОГ-2), селективні НПЗП.

У двох дослідженнях з плацебо як компаратор була продемонстрована краща ефективність езомепразолу у профілактиці виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів (вік > 60 років та/або з вже наявною виразкою), що застосовують НПЗП, у тому числі ЦОГ-2 селективні НПЗП.

Педіатрична популяція

У дослідженні, проведеному за участю педіатричних пацієнтів з ГЕРХ (віком від 1 до 17 років), які отримували тривале лікування інгібіторами протонної помпи (ІПП), у 61% дітей спостерігалася гіперплазія ECL-клітин незначного ступеня, щодо якої клінічна значущість була невідома; розвитку атрофічного гастриту або карциноїдних пухлин не відзначалося.

Всмоктування

Езомепразол нестійкий у кислому середовищі, тому для перорального застосування слід використовувати гранули з кишковорозчинним покриттям. В умовах in vivo лише незначна частина езомепразолу перетворюється на R-ізомер. Препарат швидко абсорбується: максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 1-2 години після прийому. Абсолютна біодоступність езомепразолу після одноразового прийому дози 40 мг становить 64% і зростає до 89% на фоні щоденного прийому один раз на добу. Для дози езомепразолу ці показники становлять 50% та 68% відповідно. Прийом їжі уповільнює та знижує всмоктування езомепразолу, проте це не впливає на дію езомепразолу на внутрішньошлункову кислотність.

Розподіл

Виражений обсяг розподілу при рівноважній концентрації у здорових добровольців становить близько 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол зв'язується на 97% з білками плазми.

Біотрансформація

Езомепразол повністю піддається метаболізму за участю системи цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфної ізоформи CYP2C19, відповідає за утворення гідрокси- та дезметилметаболітів езомепразолу. Метаболізм частини, що залишилася, забезпечується іншою специфічною ізоформою, CYP3A4, яка відповідає за утворення езомепразол сульфону, основного метаболіту, що проявляється в плазмі крові.

Висновок

Наведені нижче параметри відображають в основному характер фармакокінетики у пацієнтів з активним ферментом CYP2C19 (пацієнти з активним метаболізмом).

Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 17 л/год після одноразового прийому препарату та приблизно 9 л/год після багаторазового прийому.  Період напіввиведення з плазми крові становить близько 1,3 години при систематичному прийомі препарату 1 раз на добу.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію кислоти шлункового соку. При пероральному застосуванні езомепразолу до 80% дози виводиться у вигляді метаболітів з сечею, решта виводиться з фекаліями. У сечі виявляється менше 1% >

Лінійність/нелінійність

Фармакокінетика езомепразолу досліджувалась при застосуванні препарату в дозах до 40 мг двічі на добу. Площа, обмежена кривою залежності концентрації препарату в плазмі крові від часу, збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним і призводить до нелінію. «доза AUC» після повторного застосування препарату. Ця залежність від часу та дози обумовлена ​​зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, можливо пов'язаним з пригніченням ферменту CYP2C19 езомепразолом та/або його сульфонметаболітом.

Пацієнти спеціальних груп

Повільні метаболізатори

Приблизно 2,9 ± 1,5 % населення не має функціонального ферменту CYP2C19 і називається повільними метаболізаторами. У таких осіб метаболізм езомепразолу, ймовірно, каталізується переважно CYP3A4. Після багаторазового застосування езомепразолу в дозі 40 мг один раз на добу. у плазмі крові-час» була приблизно на 100% вище повільних метаболізаторів, ніж у осіб з функціональним ферментом CYP2C19 (швидких метаболізаторів). Середня максимальна концентрація в плазмі крові була підвищена приблизно на 60%. Ці дані не вимагають змін у дозуванні езомепразолу. >

Пацієнти похилого віку

Приблизно 2,9 ± 1,5 % населення не має функціонального ферменту CYP2C19 і називається повільними метаболізаторами. У таких осіб метаболізм езомепразолу, ймовірно, каталізується переважно CYP3A4. Після багаторазового застосування езомепразолу в дозі 40 мг один раз на добу. у плазмі крові-година» була приблизно на 100% вище повільних метаболізаторів, ніж у осіб із функціональним ферментом CYP2C19 (швидких метаболізаторів). Середня максимальна концентрація у плазмі крові була підвищена приблизно на 60%. Ці дані не вимагають змін у дозуванні езомепразолу. >

Пацієнти похилого віку

Порушення функції нирок

Не проводилося досліджень за участю пацієнтів зі зниженою функцією нирок.  Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, але не за виведення основної сполуки, змін метаболізму езомепразолу у пацієнтів з порушенням функції нирок не очікується.

Педіатрична популяція

Діти віком 12-18 років

Після повторного застосування езомепразолу в дозі 20 мг та 40 мг загальна експозиція (AUC) та час до досягнення максимальної концентрації препарату в плазмі крові (t _max) у дітей 12-18 років були схожими з значеннями AUC і t _max у дорослих у разі застосування обох доз езомепразолу.

Засоби для лікування виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С05.

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших препаратів

Інгібітори протеази

Відзначалася взаємодія омепразолу з деякими інгібіторами протеази. Клінічна значимість і механізми таких зареєстрованих взаємодій не завжди відомі. Підвищені рівні рН шлункового соку в період лікування омепразолом можуть змінювати всмоктування інгібіторів протеази. активності CYP2C19.

діюча речовина: езомепразол;

1 капсула кишковорозчинна містить 20 мг або 40 мг езомепразолу (у вигляді езомепразолу магнію дигідрату);

інші складові: цукор сферичний (містить сахарозу), повідон, натрію лаурилсульфат, опадрай II білий 85F28751, магнію карбонат важкий, метакрилатного сополімеру дисперсія, тальк, макрогол 6000, тиа 10 , желатин.

Езомепразол надає мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Повідомляється про такі небажані реакції, як запаморочення (нечасто) та нечіткість зору (рідко) (див. розділ «Побічні реакції»).  Якщо такі порушення спостерігаються, пацієнтам не слід керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами.

Вагітність

В даний час немає достатньої кількості даних про застосування Еманери в період вагітності. Кілька більша кількість даних епідеміологічних досліджень застосування рацемічної суміші омепразолу в період вагітності свідчить про відсутність вроджених вад та фетотоксичного впливу.  дослідженнях езомепразолу у тварин не було виявлено прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на ембріональний/фетальний розвиток. У дослідженнях рацемічної суміші на тварин не було виявлено прямого чи опосередкованого впливу на перебіг вагітності, пологи та постнатальний розвиток.  Слід з обережністю призначати препарат вагітним жінкам.

Помірна кількість даних щодо вагітних жінок (від 300 до 1000 випадків вагітності) вказує на відсутність мальформативних ефектів або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/здоров'я новонародженої дитини.

Результати досліджень тварин свідчать про відсутність прямої або опосередкованої шкідливої ​​дії препарату на репродуктивну функцію за рахунок його токсичного впливу.

Годування грудьми

Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко людини. Інформації про наслідки езомепразолу на новонароджених/грудних дітей недостатньо. Езомепразол не слід застосовувати під час годування груддю.

Фертильність

Результати досліджень рацемічної суміші омепразолу на тваринах вказують на відсутність впливу омепразолу на фертильність при пероральному введенні препарату.

Емманера не слід застосовувати дітям до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.

Дорослі

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):

• лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
• тривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;
• симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).

У поєднанні з відповідними антибактеріальними лікарськими засобами для ерадикації Helicobacter pylori:

• лікування виразки дванадцятипалої кишки, обумовленої Helicobacter pylori;
• запобігання рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразками, зумовленими Helicobacter pylori .

Пацієнти, які потребують тривалого застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗЗ):

• загоєння виразок шлунка, зумовлених застосуванням нестероїдних протизапальних засобів;
• профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених застосуванням нестероїдних протизапальних засобів, у пацієнтів, які належать до групи ризику.

Тривале лікування після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з виразок.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.

Діти віком від 12 років

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ):

• лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;
• тривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву;
• симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).

У поєднанні з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, обумовленої Helicobacter pylori.

• Підвищена чутливість до діючої речовини, заміщених бензімідазолами або будь-якої з допоміжних речовин.
• Езомепразол не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Капсули потрібно ковтати повністю, запиваючи рідиною. Препарат можна приймати у будь-який час дня під час їжі або без неї. Капсули не можна розжовувати або подрібнювати.

Для пацієнтів, яким важко ковтати, капсулу можна відкрити, а гранули змішати з половиною склянки негазованої води. Любу іншу рідину використовувати не рекомендується через можливе пошкодження ентеросолюбильного покриття гранул. Рідина з гранулами потрібно випити відразу або 30 хвилин після приготування. Після цього потрібно обполоснути склянку половиною склянки води та випити. Гранули не можна розжовувати або подрібнювати.

Для пацієнтів, які не можуть ковтати, капсулу потрібно відкрити, гранули змішати з половиною склянки негазованої води та ввести через шлунковий зонд. Важливо ретельно перевірити відповідність вибраного шприца та зонда. Інструкція з приготування та введення суміші.

Введення через шлунковий зонд

1. Відкрити капсулу та набрати гранули у відповідний шприц, потім набрати у шприц приблизно 25 мл води та приблизно 5 мл повітря.

Для деяких зондів потрібно готувати суміш із 50 мл води, щоб запобігти закупорюванню зонда гранулами.

2. Відразу струсити шприц для рівномірного розподілу гранул у суміші.

3. Тримаючи шприц кінчиком вгору, перевірити, щоб кінчик не був закупорений.

4. Приєднати шприц до зонда, зберігаючи описане вище положення шприца.

5. Струсити шприц і перевернути його кінцем вниз. Відразу ввести в зонд 5-10 мл. Після введення перевернути шприц і струсити (шприц потрібно тримати кінцем вгору, щоб уникнути закупорювання).

6. Перевернути шприц кінцем вниз і відразу ввести в зонд ще 5-10 мл. Повторювати цю процедуру до повного спорожнення шприца.

7. Набрати в шприц 25 мл води і 5 мл повітря і в разі потреби повторити процедуру № 5 для вимивання залишкового осаду в шприці. Для деяких зондів потрібно 50 мл води.

Дорослі

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

• Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту

40 мг 1 раз на день протягом 4 тижнів.

Пацієнтам з невилікованим езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати препарат протягом 4 тижнів.

• Тривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву

20 мг 1 раз на день.

• Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ)

Доза для пацієнтів без езофагіту становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тижнів лікування контролю над симптомами не вдалося досягти, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після зникнення симптомів для подальшого контролю може бути достатнім застосування 20 мг 1 раз на добу. При необхідності можна перейти на прийом препарату в режимі «при необхідності», тобто застосовувати препарат по 20 мг 1 раз на добу. Не рекомендується застосування препарату «при необхідності» для подальшого контролю за симптомами пацієнтам з ризиком розвитку виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, які приймають нестероїдні протизапальні засоби.

У комбінації з відповідними антибактеріальними лікарськими засобами для ерадикації Helicobacter pylori, а також

• лікування виразки дванадцятипалої кишки, викликаної Helicobacter pylori
• запобігання рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразками, зумовленими Helicobacter pylori:

20 мг Еманери з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину двічі на добу протягом 7 днів.

Пацієнти, які потребують тривалого застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП)

• Лікування виразок шлунка, зумовлених застосуванням нестероїдних протизапальних засобів:

Звичайна доза становить 20 мг 1 раз на день. Тривалість лікування становить 4-8 тижнів.

• Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених застосуванням нестероїдних протизапальних засобів, у пацієнтів, які належать до групи ризику

20 мг 1 раз на день.

Тривале лікування після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з виразок:

40 мг 1 раз на добу протягом 4 тижнів після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона

Рекомендована початкова доза Еманери становить 40 мг двічі на добу. Надалі дозу препарату коригувати індивідуально; лікування триває, поки цього вимагають клінічні показання.  у більшості пацієнтів контроль стану може бути досягнутий при дозах від 80 до 160 мг езомепразолу на добу. Якщо дози перевищують 80 мг на добу, дозу слід розділити і застосовувати двічі на добу.

Пацієнти спеціальних груп

Пацієнти з порушеною нирковою функцією

Пацієнтам з порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Через обмеженість досвіду застосування препарату пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю при лікуванні таких пацієнтів слід дотримуватися обережності (див. розділ Фармакокінетика).

Пацієнти з порушеною функцією печінки

Пацієнтам з порушенням функції печінки від слабкого до помірного ступеня тяжкості корекція дози не потрібна. Максимальна доза Еманери для пацієнтів з порушенням печінкової функції тяжкого ступеня не повинна перевищувати 20 мг (див. Фармакокінетика).

Пацієнти похилого віку

Пацієнтам похилого віку корекція дози препарату не потрібна.

Педіатрична популяція

Діти віком від 12 років

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

• Лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту:

40 мг 1 раз на день протягом 4 тижнів.

Пацієнтам з невилікованим езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати препарат протягом 4 тижнів.

• Тривале лікування пацієнтів з вилікуваним езофагітом з метою запобігання рецидиву:

20 мг 1 раз на день.

• Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ)

Доза для пацієнтів без езофагіту становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тижнів лікування контролю над симптомами не вдалося досягти, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після купування симптомів наступний контроль над ними може бути досягнутий шляхом застосування препарату у дозі 20 мг 1 раз на добу.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки, викликаної Helicobacter pylori

При виборі відповідної комбінованої терапії слід враховувати офіційні загальнодержавні, регіональні та місцеві рекомендації щодо бактеріальної резистентності, тривалості лікування (зазвичай 7 днів, але іноді до 14 днів) та належного застосування антибактеріальних препаратів. Лікування слід проводити під наглядом спеціаліста. /p>

Таблиця 1. Рекомендації щодо дозування препарату

Резюме профілю безпеки

Серед небажаних реакцій, які найчастіше виникають у ході (а також у період післяреєстраційного застосування препарату), відзначаються головний біль, біль у животі, діарея та нудота. Крім того, профіль безпеки застосування препарату однаковий для різних лікарських форм препарату , показань для призначення лікування, вікових груп та популяцій пацієнтів. Дозалежних небажаних реакцій виявлено не було.

Список небажаних реакцій викладено у вигляді таблиці

Нижче вказані небажані реакції на езомепразол, виникнення яких реєстрували або підозрювали під час клінічних досліджень та в післяреєстраційний період застосування препарату. Жодна з реакцій не виявилася дозозалежною.  >1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); частота невідома (не може бути оцінена на основі наявних даних).

Таблиця 2

В даний час дані з навмисного передозування дуже обмежені. Симптоми, описані при прийомі препарату в дозі 280 мг, включали симптоми з боку шлунково-кишкового тракту і слабкість. наслідків. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значно пов'язується з білками плазми крові, тому виведення за допомогою діалізу незначне. Як і при будь-якому передозуванні, слід надати симптоматичне та загальне підтримуюче лікування.

Зберігати при температурі не вище 30°C в оригінальній упаковці для захисту від впливу вологи.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Еманери капсули використовуються для лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ), у поєднанні з відповідними антибактеріальними лікувальними засобами для ерадикації. Helicobacter pylori, протизапальних препаратів (НПЗП), для профілактики рецидиву кровотечі з виразок та лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.