Головна
Каталог ліків
Медикаменти
Ліки та профілактичні засоби
Протипухлинні засоби
ЕПІРУБІЦИН
Епірубіцин 100 мг/50 мл концентрат
Дата оновлення препарату: 10.03.2024
Ціни у місті
Знайдено в аптеках:
від 2460.20 ₴ до 2949.90 ₴
Характеристики
Категорія
Дозування
100 мг
Виробник
ЕБЕВЕ Фарма Гес.м.б.Х. Нфг. КГ
Країна-виробник
Австрія
Торгова назва
Форма випуску
Концентрат для приготування розчину для інфузій
Термін придатності
2 роки
Активні речовини
Епірубіцин
Кількість в упаковці
1
Спосіб введення
внутрішньовенно
Код Моріон
35135
Код АТС/ATX
L01D B03
Кому можна
АЛЕРГІКАМ
з обережністю
ДІАБЕТИКАМ
дозволено
ВОДІЯМ
з обережністю
ДІТЯМ
Протипоказано
Особливості
РЕЦЕПТУРНИЙ ВІДПУСК
без рецепту
ТЕМПЕРАТУРА ЗБЕРІГАННЯ
від 2°C до 8°C
Зверніть увагу!
Інструкція, розміщена на цій сторінці, має інформаційний характер та призначена виключно для ознайомлення. Не використовуйте цю інструкцію в якості медичних рекомендацій. Постановлення діагнозу та вибору методики лікування здійснюються тільки вашим сімейним лікарем. Медмаркет LikiE не несе відповідальності за можливі негативні наслідки, виникщі в результати використання інформації, розміщеної на сайті likie.ua.
Детальіше про Відмова від відповідальності.
Важливо! Ця інструкція із застосування є офіційною інструкцією виробника, затвердженою та наданою Державним реєстром лікарських засобів України. Ця інструкція представлена винятково з метою ознайомлення і не є підставою для самолікування.
По 5 мл (10 мг) або 25 мл (50 мг), або 50 мл (100 мг), або 100 мл (200 мг) у флаконі; по 1 флакону у коробці.
Концентрат для розчину для інфузій.
Основні фізико-хімічні властивості: прозорий розчин червоного кольору, що не містить частинок.
Фармакодинаміка аналогічна іншим антрациклінам-цитостатикам, антимікробні властивості не використовуються.
Епірубіцин негативно впливає на всі фази клітинного циклу і найбільш активний у фазах S і G2 клітинного циклу. Після інтеркаляції між парами основ ДНК епірубіцин стабілізує комплекс топоізомеразу II - ДНК і призводить до незворотного розриву ниток ДНК.
Після внутрішньовенного введення (40–100 мг/м2) крива виведення епірубіцину з плазми є трифазною: t½µ: 3–4,8 хвилини; t½ß: 1,1-2,6 години; t½g (термінальний період напіввиведення): 18–45 годин.
Епірубіцин має великий обсяг розподілу (32-46 л/кг). Плазмовий кліренс становить 40-75 л/год. У разі порушення функції печінки плазмовий кліренс знижується.
Епірубіцин інтенсивно біотрансформується в печінці в епірубіцинол (13-OH-епірубіцин), глюкуроніди епірубіцину та епірубіцинол та аглікони. 4'-O-глюкуронідація відрізняє епірубіцин від доксорубіцину і може пояснювати більш швидку елімінацію епірубіцину та його зменшену токсичність. Рівні основного метаболіту, епірубіцинолу в плазмі крові (13-OH-епірубіцину) відповідно нижчі і фактично паралельні рівням незміненої активної субстанції.
Біліарна екскреція епірубіцину та його метаболітів становить близько 35% введеної дози. Виведення 11-15% епірубіцину та його метаболітів відбувається переважно нирками; приблизно 5-7% виводиться нирками у незміненому стані.
При внутрішньоміхуровому введенні епірубіцину для лікування поверхневого раку сечового міхура тканини пухлини абсорбують у 2-10 разів більше епірубіцину, ніж здорові тканини.
Антинеопластичні засоби. Антрацикліни та споріднені сполуки.
Код АТХ L01D B03
Епірубіцин можна застосовувати в комбінації з іншими протипухлинними засобами, але дуже важливо ніколи не змішувати його з цими препаратами в одному шприці. Стан пацієнтів слід контролювати у зв'язку з ймовірністю розвитку адитивної токсичної дії. Адитивна токсична дія особливо негативно впливає на кістковий мозок, інші органи кровотворення та травний тракт. Застосування епірубіцину в комбінованій хіміотерапії одночасно з іншими кардіотоксичними препаратами, а також спільне застосування кардіоактивних препаратів (наприклад, блокаторів кальцієвих каналів) потребує ретельного контролю функції серця протягом усього курсу лікування.
Епірубіцин екстенсивно метаболізується печінкою. Пригнічення функції печінки внаслідок супутньої терапії може погіршити метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність епірубіцину.
Антрацикліни, включаючи епірубіцин, слід застосовувати в комбінації з іншими кардіотоксичними препаратами лише при ретельному моніторингу серцевої функції пацієнта. Пацієнти, які застосовують антрацикліни після припинення терапії іншими кардіотоксичними препаратами, особливо препаратами з тривалими періодами напіввиведення, такими як трастузумаб, можуть перебувати у групі підвищеного ризику розвитку кардіотоксичності.
Період напіввиведення трастузумабу становить приблизно 28-38 днів, і препарат може перебувати у кровообігу до 27 тижнів після припинення лікування трастузумабом.Таким чином, лікарям за можливості слід уникати проведення терапії на основі антрациклінів протягом 27 тижнів після припинення лікування трастузумабом. Якщо антрацикліни застосовували для цього, рекомендується проводити ретельний моніторинг функцій серця.
Можливо виражене порушення кровотворення у разі (попередньої) терапії із застосуванням препаратів, що впливають на кістковий мозок (а саме: цитостатичні препарати, сульфамід, хлорамфенікол, дифеніл, похідні амідопірину, антиретровірусні засоби).
Спостерігалася взаємодія епірубіцину гідрохлориду з циметидином, дексверапамілом, дексразоксаном, доцетакселом, інтерфероном α2b, паклітакселом та хініном:
Епірубіцин метаболізується переважно у печінці. Пригнічення функції печінки внаслідок супутньої терапії може погіршити метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність епірубіцину.
Слід уникати вакцинації пацієнтів, які отримують епірубіцин, живою вакциною. Вакцини можна вводити, але такі вакцини можуть бути менш ефективними.
При одночасному застосуванні з епірубіцином лікарські засоби, що викликають затримку екскреції сечової кислоти (наприклад, сульфонаміди, деякі діуретики), можуть підвищити ризик розвитку гіперурикемії.
Слід враховувати можливість вираженого порушення гемопоезу при (попередньому) лікуванні препаратами, що впливають на кістковий мозок (тобто цитостатичні засоби, сульфонаміди, хлорамфенікол, дифенілгіданатоїн, похідні амідопірину, антиретровірусні засоби).
Посилення мієлосупресії можливе у пацієнтів, які проходили комбіновану терапію антрацикліном та дексразоксаном.
Діюча речовина: епірубіцин;
1 мл концентрату містить 2 мг гідрохлориду епірубіцину;
інші складові: натрію хлорид, хлористоводнева кислота розведена, вода для ін'єкцій.
Досліджень щодо впливу лікарського засобу на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами не проводилося.
Епірубіцин може викликати гострі напади нудоти та блювання, запаморочення, які можуть призводити до тимчасового порушення здатності керувати автотранспортом та працювати з механізмами.
Вагітність. Перед початком лікування жінок репродуктивного віку слід унеможливити вагітність, а протягом лікування жінки повинні користуватися ефективними засобами контрацепції.
Експериментальні дані, отримані на тваринах, дають підстави припускати, що при застосуванні вагітним епірубіцин може спричинити пошкодження плода, тому його не можна застосовувати у період вагітності.
Якщо епірубіцин застосовувати під час вагітності або пацієнтка вагітна під час застосування цього препарату, її слід поінформувати про потенційну небезпеку для плода.
Немає жодних досліджень за участю вагітних жінок. Епірубіцин слід застосовувати в період вагітності, лише якщо потенційна користь для жінки перевершує потенційний ризик для плода.
Годування грудьми. Чи екстрагується епірубіцин у грудне молоко, залишається невідомим. У зв'язку з тим, що багато препаратів, у тому числі й антрацикліни, проникають у грудне молоко, а також у зв'язку з можливістю серйозних побічних проявів, викликаних епірубіцином, у немовлят, які годують груддю, слід припинити годування груддю до початку застосування препарату.
Фертильність. Епірубіцин може спричинити пошкодження хромосом сперматозоїдів людини. Чоловіки, які отримують лікування епірубіцином, повинні використовувати ефективні засоби контрацепції і, якщо це доречно і можливо, звернутися за порадою щодо збереження сперми у зв'язку з можливістю безповоротного безпліддя, спричиненого терапією.
Епірубіцин може викликати аменорею та передчасне настання менопаузи у жінок.
Ефективність та безпека використання препарату для лікування дітей не досліджували.
Епірубіцин призначений для лікування широкого спектру новоутворень, включаючи:
Внутрішньоміхурове введення епірубіцину показано при лікуванні поверхневого раку сечового міхура (перехідноклітинний рак, карцинома in situ) та для профілактики рецидиву після трансуретральної резекції.
Епірубіцин призначений тільки для внутрішньовенного або внутрішньоміхурового введення.
Внутрішньовенне введення.
Рекомендується вводити Епірубіцин «Ебеве» через катетер інфузійною системою вільним вливанням сольового розчину внутрішньовенно, переконавшись, що голка правильно введена у вену. При вливанні слід бути обережними, щоб уникнути появи синців. У разі появи синців слід негайно припинити інфузію.
Схема застосування при стандартному дозуванні.
При монотерапії епірубіцину гідрохлорид рекомендована доза для дорослих становить 60-90 мг/м2 поверхні тіла. Епірубіцину гідрохлорид слід вводити внутрішньовенно протягом 3-5 хвилин. Введення препарату слід повторити з інтервалами у 21 день відповідно до стану крові/кісткового мозку.
При розвитку токсичних ефектів, у тому числі тяжкої нейтропенії/нейтропенічної лихоманки та тромбоцитопенії (які можуть зберігатися до 21 дня), введення препарату відкладати або знижувати дози.
Схема застосування при призначенні великих доз.
Під час лікування у високих дозах гідрохлорид епірубіцину можна вводити шляхом внутрішньовенних болюсних ін'єкцій тривалістю 3–5 хвилин або шляхом внутрішньовенних інфузій тривалістю до 30 хвилин.
Рак легенів.
При монотерапії у високих дозах гідрохлорид епірубіцину для лікування карциноми легень слід вводити відповідно до нижченаведених схем:
Рак молочної залози.
Дози до 135 мг/м² (при монотерапії Епірубіцином «Ебеве») та до 120 мг/м² (при комбінованій терапії), які вводили кожні 3–4 тижні, були ефективними та добре переносилися пацієнтками з раком молочної залози.
При ад'ювантній хіміотерапії раку молочної залози на початкових стадіях з ураженням регіональних лімфатичних вузлів рекомендовані дози гідрохлориду епірубіцину варіюють від 100 мг/м2 (одноразово в 1-й день курсу) до 120 мг/м2 (у розділених дозах курсу) у комбінації з циклофосфамідом та 5-фторурацилом внутрішньовенно, а також тамоксифеном перорально. Курси повторюються з періодичністю 3–4 тижні.
Препарат слід вводити шляхом внутрішньовенної болюсної ін'єкції протягом 5-10 хвилин або внутрішньовенної інфузії не більше 30 хвилин.
Рекомендоване застосування нижчих доз (60–75 мг/м² або 105–120 мг/м² у схемах дозування для високих доз) пацієнтам зі зниженим резервом кісткового мозку внаслідок попереднього лікування із застосуванням хіміотерапії та/або променевої терапії, пацієнтам похилого віку або з пухлинною інфільтрацією кісткового мозку Загальну дозу на цикл можна розділити на прийом протягом 2–3 послідовних днів.
Порушення функції нирок.
Оскільки ниркова екскреція гідрохлориду епірубіцину незначна, зниження доз для пацієнтів з помірними порушеннями функцій нирок не потрібне. Однак, корекція доз може бути необхідна для пацієнтів з рівнем креатиніну в сироватці крові більше 5 мг/дл.
Внутрішньоміхурове введення.
Епірубіцину гідрохлорид може бути введений внутрішньоміхурово для лікування поверхневого раку сечового міхура та карциноми in situ. Епірубіцин не слід застосовувати внутрішньоміхурово для лікування інвазивних пухлин, що проникли через стінку сечового міхура; у таких випадках ефективніша системна хіміотерапія або хірургічне втручання (див. розділ «Протипоказання»). Епірубіцин гідрохлорид також успішно застосовують для внутрішньоміхурової профілактики рецидивів після трансуретральної резекції поверхневих пухлин сечового міхура.
Для лікування поверхневого раку сечового міхура рекомендують наступну схему, використовуючи таблицю розведення: 8 інстиляцій на тиждень у дозі 50 мг/50 мл (розведення фізрозчином або дистильованою стерильною водою).
Якщо спостерігається місцева токсичність: рекомендується зменшити дозу до 30 мг/50 мл.
Карцинома in situ: до 80 мг/50 мл (залежно від індивідуальної переносимості пацієнта).
Для профілактики: 4 введення на тиждень у дозі 50 мг/50 мл з наступними 11 інстиляціями такої самої дози на місяць.
Спосіб застосування.
Епірубіцин «Ебеве» неефективний при пероральному прийомі і не слід вводити внутрішньом'язово або інтратекально.
Внутрішньовенне застосування.
Внутрішньовенне введення має тривати протягом 5–10 хвилин через систему внутрішньовенних інфузій. При цьому слід переконатися, що голка правильно введена у вену, причому флакон з 0,9% розчином хлориду натрію вже повинен бути встановлений. Ця техніка знижує ризик екстравазації препарату та забезпечує можливість промивання вени 0,9% розчином натрію хлориду в кінці введення препарату. Витік епірубіцину «Ебеве» з вени протягом введення може призвести до ураження тканин і навіть до некрозу. Венозний склероз можливий внаслідок ін'єкції в тонкі судини або при повторних ін'єкціях в ту саму вену.
Внутрішньоміхурове застосування.
Розчин Епірубіцину «Ебеве», що вводиться через катетер, слід залишати в сечовому міхурі протягом 1 години, після чого пацієнт повинен спорожнити сечовий міхур. Щоб уникнути невчасного розведення сечею, пацієнту необхідно проінструктувати про те, що йому не слід вживати рідину за 12 годин до інстиляції. У процесі інстиляції пацієнта необхідно час від часу перевертати з боку на бік для забезпечення рівномірного впливу розчину препарату на стінки сечового міхура.
Приготування розчину.
Епірубіцин «Ебеве» слід розводити 0,9% розчином хлориду натрію або 5% розчином глюкози.
Препарат слід використовувати протягом 24 годин після першого проколювання пробки флакона. Невикористаний розчин слід знищити.
При зберіганні розчину для ін'єкцій у холодильнику препарат може бути желатинізований. Відновлення консистенції відбувається через 2–4 години при кімнатній температурі (15–25 ºС) та похитування флакона з розчином.
Частота наведених нижче побічних реакцій епірубіцину класифікується таким чином: дуже часті (≥ 1/10); часті (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасті (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідкісні (від ≥1/10000 до <1000); поодинокі (< 1/10000); невідомо (частоту не можна оцінити з наявних даних).
Очікується, що у більш ніж 10% пацієнтів, які проходять лікування, виникнуть побічні реакції. Найчастішими побічними реакціями є мієлосупресія, розлади травного тракту, анорексія, алопеція, інфекція.
Інфекції та інвазії. Часто: інфекція. Невідомо: септичний шок (може стати наслідком мієлосупресії), сепсис, пневмонія.
Доброякісні, злоякісні та неспецифічні новоутворення (у тому числі кісти та поліпи). Рідкісні: гострий лімфолейкоз, гостра мієлопоетична лейкемія, вторинний гострий мієлоїдний лейкоз з або без прелейкемічної фази у пацієнтів з антинеопластичними діючими речовинами, що призводять до пошкодження ДНК. Такий лейкоз має короткий період латентності (1-3 роки).
З боку крові та лімфатичної системи. Дуже часто: мієлосупресія (лейкопенія, гранулоцитопенія, нейтропенія, анемія та фебрильна нейтропенія). При терапії високими дозами розвивається оборотна тяжка нейтропенія (<500 нейтрофілів/мм3 протягом <7 днів). Нечасто: тромбоцитопенія. Невідомо: кровотечі та гіпоксія тканин внаслідок мієлосупресії.
З боку імунної системи. Рідкісні: анафілаксія (анафілактичні/анафілактоїдні реакції з шоком або без нього, включаючи висипання, свербіж, лихоманку, озноб).
З боку обміну речовин та харчування. Часті: анорексія, зневоднення. Рідкісні: гіперурикемія.
З боку нервової системи. Рідкісні: запаморочення.
З боку органів зору. Невідомо: кон'юнктивіт, кератит.
З боку серцевої системи. Рідкісні: застійна серцева недостатність (диспное, набряк, гепатомегалія, асцит, набряк легень, плевральний випіт, ритм галопу), кардіотоксичність (зміни ЕКГ, аритмія, кардіоміопатія), вентрикулярна тахікардія, бради,
З боку судинної системи. Часто: раптові припливи. Нечасто: флебіт, тромбофлебіт. Невідомо: шок, тромбоемболічні події, зокрема, емболія легеневої артерії (в окремих випадках – з летальним кінцем).
З боку шлунково-кишкового тракту. Часті: мукозит (зазвичай розвивається через 5-10 днів після початку лікування), езофагіт, гіперпігментація слизової оболонки порожнини рота, стоматит, нудота, блювання, діарея (яка може викликати дегідратацію), біль у ділянці живота, виразковий стоматит, біль у рот печіння слизової оболонки та пігментація щік. Невідомо: ерозії, утворення виразок, біль або жар, кровотеча з рота, гіперпігментація слизової оболонки порожнини рота.
З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини. Дуже часто: алопеція (зустрічається у 60-90% пацієнтів; у чоловіків супроводжується припиненням росту волосся на обличчі). Алопеція дозозалежна і здебільшого оборотна. Рідкісні: кропив'янка, локальні еритематозні реакції вздовж вени, що використовувалась для ін'єкції. Невідомо: локальна токсичність, висипання, свербіж, еритема, припливи, зміни у шкірі та нігтях (гіперпігментація), чутливість до світла, підвищена чутливість опроміненої шкіри (ретроспективна реакція на опромінення).
З боку нирок та сечових шляхів. Дуже часті: забарвлення сечі в червоний колір на 1-2 доби після введення препарату.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз. Рідкісні: аменорея, азооспермія.
Загальні порушення та стан введення. Часто: еритема в місці інфузії. Рідкісні: нездужання, астенія, лихоманка, озноб, гіперпірексія. Невідомо: флебосклероз, місцеві болі, целюліт тяжкого ступеня, некроз тканин після випадкового паравенозного введення.
Лабораторні характеристики. Рідкісні: зміни рівнів трансаміназ. Невідомо: безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка.
Травми, отруєння та процедурні ускладнення. Часто: хімічний цистит, іноді геморагічний, спостерігався після внутрішньоміхурового застосування.
Після внутрішньоміхурового введення.
Оскільки невелика кількість активної речовини резорбується після внутрішньоміхурової інстиляції, важкі системні реакції на лікарські засоби, а також алергічні реакції спостерігаються дуже рідко.
Часто повідомлялося про місцеві реакції – відчуття печіння та почастішання сечовипускання (полакіурія). Повідомлялося про окремі випадки бактеріального чи хімічного циститу. Зазвичай ці побічні реакції є оборотними.
Гостре передозування епірубіцину може спричинити тяжку мієлосупресію (переважно лейкопенію та тромбоцитопенію), токсичні прояви з боку травного тракту (переважно мукозит) та серцеві ускладнення (гостру дегенерацію міокарда протягом 24 годин). Латентна серцева недостатність спостерігалася при застосуванні антрациклінів від кількох місяців (до шести місяців) до кількох років після завершення лікування. Пацієнтів слід ретельно обстежити. Якщо з'являються симптоми серцевої недостатності, пацієнтів слід лікувати традиційними способами.
Лікування. Лікування симптоматичне, при розвитку тяжкої мієлосупресії слід провести загальні підтримувальні заходи, а саме: переливання крові, застосування антибіотиків та ізолювання хворого у стерильній кімнаті.
Епірубіцин не можна видалити за допомогою діалізу.
Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці при температурі від 2°С до 8°С.
Епірубіцин є активною субстанцією групи антрациклінів.
Часті запитання
Відгуки про товар
Ще немає відгуків про товар.Будь першим, хто залишить відгук.