Флударабін-ТЕВА 25мг/мл 2мл N1 концентрат для розчину для ін'єкцій та інфузій

По 2 мл концентрату у флаконі, по 1 флаконі у коробці.

Концентрат для ін'єкцій або інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний або злегка коричнево-жовтого кольору розчин, практично вільний від видимих частинок.

Флударабін-Тева містить флударабін фосфат, водорозчинний фторований нуклеотидний аналог противірусного засобу отарабіну, 9-&beta-D-арабінофуранозиладеніна (aрa-А), що є відносно стійким до дезамінування аденозин дезаміназою.

Флударабін фосфат швидко дефосфорилюється до 2Ф-ара-А, який поглинається клітинами і потім усередині клітин фосфорилюється дезоксицитидинкіназою до активного трифосфату, 2Ф-ара-АТФ. Було показано, що цей метаболіт інгібує рибонуклеотидредуктазу, ДНК-полімеразу, α-, δ- і ε-ДНК-примаз і ДНК-лігаза, інгібуючи таким чином синтез ДНК. Крім того, відбувається часткове пригнічення РНК-полімерази II і, як наслідок, зниження синтезу білка.

Хоча деякі аспекти механізму дії 2Ф-ара-АТФ все ще залишаються нез'ясованими, вважається, що дія на ДНК, РНК та синтез білка сприяє інгібуванню росту клітин та інгібуванню синтезу ДНК є домінуючим фактором у цьому процесі. Крім того, дослідження invitro продемонстрували, що дія 2Ф-ара-А на ХЛЛ лімфоцити тягне за собою масштабну фрагментацію ДНК і збільшує частку загиблих через апоптоз клітин.

Фармакокінетичні параметри флударабіну (2Ф-ара-А) у плазмі та сечі

Фармакокінетика флударабіну (2Ф-ара-А) вивчалася після введення шляхом швидкої болюсної ін'єкції, короткочасної інфузії та подальшої безперервної інфузії, а також після перорального застосування флударабіну фосфату (2Ф-ара-АМФ).

Не встановлені будь-які чіткі кореляції між фармакокінетикою 2Ф-ара-А та ефективні стюлювання пацієнтів, хворих на рак, проте розвиток нейтропенії та зміни гематокриту вказують на залежне від дози пригнічення гемопоезу через цитотоксичність флударабіну фосфату.

Розподіл та метаболізм

2Ф-ара-АМФ є водорозчинними проліками флударабіну (2Ф-ара-А), які швидко та кількісно дефосфорилуються в організмі людини до нуклеозиду флударабіну (2Ф-ара-А).

Інший метаболіт, 2Ф-ара-гіпоксантин, що є основним метаболітом речовини у собак, спостерігався у людей лише в незначних кількостях.

Після здійснення інфузії одноразової дози 2Ф-ара-АМФ, що становила 25 мг/м ² , ХЛЛ пацієнтам протягом 30 хв середнє значення максимальної концентрації 2Ф-ара-А в плазмі становило 3,5 -3,7 мкМ наприкінці інфузії. Відповідні рівню 2Ф-ара-А після п'ятої дози продемонстрували помірну кумуляцію із середнім значенням максимальних рівнів 4,4-4,8 мкМ наприкінці інфузії. Протягом лікування за п'ятиденною схемою низькі рівні 2Ф-ара-А в плазмі збільшуються приблизно вдвічі. Накопичення 2Ф-ара-А через кілька циклів лікування не відбувається. Постмаксимальні рівні знижуються протягом трьох фармакокінетичних фаз з початковим періодом напіввиведення, що становить близько 5 хвилин, проміжним періодом напіввиведення – 1-2 години та кінцевим періодом напіввиведення – приблизно 20 годин.

Середня швидкість загального кліренсу з плазми становить 79±40 мл/хв/м ² (2,2±1,2 мл/хв/кг), середнє значення обсягу розподілу – 83±55 л/м ² (2,4± 1,6л/кг).

Дані показали високу індивідуальну варіабельність. Після внутрішньовенного та перорального застосування флударабіну фосфату рівень 2Ф-ара-А у плазмі крові та площі під кривими залежності рівня у плазмі часу збільшуються лінійно разом з дозою, тоді як періоди напіввиведення, кліренс плазми та обсяги розподілу залишаються постійними незалежно від дози, що свідчить про Лінійний характер залежність від дози.

Виведення з організму

Виведення 2Ф-ара-А з організму відбувається переважно шляхом ниркової екскреції.

40-60% введеної внутрішньовенної дози виводиться разом із сечею. Результати досліджень співвідношення маси у лабораторних тварин за допомогою ³ Н-2Ф-ара-АМФ вказують на повне виведення радіоактивно міченої речовини із сечею.

Особливості деяких пацієнтів

У особи з порушенням функції нирок знижено загальний кліренс в організмі, що свідчить про необхідність зменшення дози. Результати досліджень білків плазми людини in vitro не виявили чіткої тенденції зв'язування 2Ф-ара-А з білками.

Фармакокінетичні параметри флударабіну трифосфату в клітині

2Ф-ара-А активно транспортується в лейкозні клітини, де він рефосфорилюється в монофосфат, а потім в ді-і трифосфат. Трифосфат 2Ф-ара-АТФ є головним внутрішньоклітинним метаболітом та єдиним метаболітом, який, як відомо, має цитотоксичну активність. Максимальний рівень 2Ф-ара-АТФ у лейкозних лімфоцитах ХЛЛ пацієнтів спостерігався в середньому через 4 години та значно відрізнявся при середній піковій концентрації приблизно 20 мкМ. Рівень 2Ф-ара-АТФ у лейкозних клітинах був завжди значно вищим, ніж максимальний рівень 2Ф-ара-А у плазмі, що вказує на кумуляцію в цільових ділянках. При інкубації лейкозних лімфоцитів in vitroспостерігався лінійний взаємозв'язок між позаклітинною дією 2Ф-ара-А (в результаті концентрації 2Ф-ара-А та тривалості інкубації) та внутрішньоклітинним збагаченням 2Ф-ара-АТФ. Виведення 2Ф-ара-АТФ та клітин-мішеней відбувається із середнім часом напіввиведення, що становить 15 та 23 години.

Антинеопластичні засоби. Антиметаболіти. Структурні аналоги пурину. Код ATX L01B B05.

Застосування флударабіну фосфату в поєднанні з пентостатином (дезоксикоформіцином) для лікування рефрактерного хронічного лімфолейкозу часто призводило до летального результату через високу легеневу токсичність. Тому не рекомендується призначати флударабіну фосфат у поєднанні з пентостатином.

Діпіридамол та інші інгібітори захоплення аденозину можуть знижувати терапевтичну ефективність флударабіну фосфату.

При комбінованій хіміотерапії флударабіну фосфатом і цитарабіном хворих на хронічний лімфолейкоз та гострий мієлоїдний лейкоз спостерігалася фармакокінетична взаємодія. На ракових клітинних лініях виявлено підвищення внутрішньоклітинного рівня варабінозилцитидинтрифосфату (Ара-ЦТФ) у лейкозних клітинах у разі введення цитарабіну після флударабіну фосфату. Це стосується як максимальної внутрішньоклітинної концентрації, так і загальної внутрішньоклітинної експозиції (AUC). Концентрація цитарабіну в плазмі крові та швидкість елімінації Ара-ЦТФ при цьому не змінюються.

діюча речовина: флударабіна фосфат;

1 мл концентрату містить 25 мг флударабіну фосфату;

інші компоненти: манніт (E 421), гідроксид натрію, вода для ін'єкцій.

Деякі побічні ефекти препарату, такі як підвищена стомлюваність, слабкість, порушення зору, сплутаність свідомості, ажитація та судоми можуть знижувати здатність керувати автотранспортом або працювати з потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.

Вагітність.

Досвід застосування флударабіну жінкам у І триместрі вагітності обмежений. Флударабін не слід застосовувати в період вагітності без вагомих підстав для такого лікування (наприклад ситуації, що становлять загрозу життю, відсутність альтернативної безпечнішої терапії без зниження терапевтичного ефекту, відсутність можливості обійтися без лікування). Препарат може негативно впливати на плід. Лікар може розглядати питання щодо можливості його застосування лише в тому випадку, якщо потенційна користь від такого лікування перевищує потенційний ризик для плода.

Як чоловікам, так і жінкам репродуктивного віку слід застосовувати ефективні засоби контрацепції під час лікування та 6 місяців після лікування.

Жінкам репродуктивного віку необхідно повідомити про потенційний ризик препарату для плода.

Годування грудьми.

Невідомо, чи проникає флударабін у грудне молоко. Однак дані доклінічних досліджень свідчать, що флударабіну фосфат та/або метаболіти проникають з материнської крові в грудне молоко. Оскільки існує потенційний ризик тяжких побічних реакцій у дітей, які отримують грудне молоко, годування груддю під час лікування флударабіну фосфатом протипоказане.

Фертильність.

Немає даних про вплив флударабіну на фертильність у людей. У дослідженнях на тваринах показано, що флударабін негативно впливає на репродуктивну систему самців.

Безпека та ефективність застосування флударабіну фосфату дітям не встановлені, тому пацієнтам цієї вікової категорії препарат не слід призначати.

Лікування хронічного B-клітинного лімфолейкозу (ХЛЛ) у пацієнтів з достатніми резервами кісткового мозку.

Терапію першої лінії із застосуванням флударабіносфосфату слід проводити тільки у пацієнтів з прогресуючим захворюванням, III/IV стадії Райя (стадія С по Біне), або I/II стадії Райя (стадія A/Bза Біне), при яких пацієнт має симптоми, пов'язані із захворюванням або ознаки прогресуючого захворювання.

• Гіперчутливість до флударабіну або до компонентів препарату;

• Виражені порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв);

• декомпенсована гемолітична анемія

Призначає лікарський засіб кваліфікований лікар, який має досвід проведення протипухлинної терапії.

Препарат необхідно вводити лише внутрішньовенно. Хоча не повідомлялося про місцеві реакції при парі венозному введенні флударабіну фосфату, проте необхідно вжити заходів для запобігання екстравазації.

Слід використовувати лише прозорий безбарвний розчин без механічних включень. Не слід застосовувати препарат у разі пошкодження контейнера.

Дорослі.

Рекомендована доза флударабіну фосфату становить 25 мг/м ² площі поверхні тіла на добу. Препарат вводити внутрішньовенно щодня протягом 5 днів кожні 28 днів.

Необхідну кількість препарату (розраховану на площі поверхні тіла пацієнта) набрати у шприц. При введенні шляхом внутрішньовенної струминної ін'єкції концентрат у шприці розводити 10мл 0,9% розчину натрію хлориду. Альтернативно, препарат можна розвести 100 мл 0,9% розчину хлориду натрію і ввести шляхом внутрішньовенної інфузії протягом приблизно 30 хвилин.

Тривалість лікування залежить від переносимості препарату та хвороби.

Рекомендується застосовувати флударабін до досягнення максимальної відповіді на терапію (зазвичай потрібно 6 курсів), після чого препарат слід відмінити.

Пацієнти похилого віку.

Оскільки дані щодо застосування флударабіну фосфату пацієнтам похилого віку (75 років) обмежені, слід з обережністю застосовувати препарат цієї категорії пацієнтів.

У пацієнтів віком від 65 років слід контролювати кліренс креатиніну в крові.

Пацієнти з порушенням функції печінки.

Немає даних про застосування флударабіну фосфату для лікування пацієнтів з порушеннями функції печінки. Призначати препарат таким хворим слід з обережністю і лише у випадках, коли очікувана користь від лікування превалює потенційний ризик. Стан таких пацієнтів слід ретельно контролювати через надмірну токсичність та корекцію доз з урахуванням токсичності або відповідно припиняти введення лікарського засобу.
Пацієнти з порушеннями функції нирок.

Загальний кліренс принципового плазмового метаболіту 2-F-ара-A показує кореляцію з кліренсом креатиніну, що вказує на важливість ниркового виведення для елімінації сполуки. Пацієнти зі зниженою функцією нирок виявили підвищену загальну експозицію в організмі (ГКК 2-F-ара-A). Існують обмежені дані про пацієнтів з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 70 мл/хв). Якщо існує клінічна підозра існування ниркової недостатності, або пацієнтам понад 70 років, слід вимірювати кліренс креатиніну. Якщо кліренс креатиніну становить 30-70 мл/хв, дози флударабіну фосфату слід знижувати на 50% та ретельно контролювати гематологічні показники для своєчасного виявлення токсичних ефектів. Прикліренс ікреатиніну нижче 30 мл/хв. Лікування флударабіну фосфатом протипоказане.

Особливості застосування.

Мієлосупресія.

Повідомлялося про мієлосупресію тяжкого ступеня, особливо анемію, тромбоцитопенію та нейтропенію у пацієнтів, яких лікували флударабіном. У дослідженні I фази, що проводилася за участю пацієнтів із солідними пухлинами, середній час досягнення найнижчої кількості гранулоцитів становив 13 днів (від 3 до 25 днів) і для тромбоцитів – 16 днів (від 2 до 32 днів). Більшість пацієнтів мали гематологічні порушення до початку лікування, внаслідок хвороби або внаслідок попереднього лікування, що спричинило мієлосупресію. Може спостерігатися кумулятивна мієлосупресія. Хоча мієлосупресія, викликана хіміотерапією, часто оборотна, введення флударабіну фосфату потребує ретельного гематологічного моніторингу.

Флударабін є сильнодіючим протипухлинним засобом з потенційно можливою вираженою токсичною побічною реакцією. Пацієнтів, які лікуються флударабіном, необхідно ретельно обстежити для виявлення ознак гематологічної та негематологічної токсичності. Для виявлення розвитку анемії, нейтропенії та тромбоцитопенії рекомендується періодично проводити загальний аналіз периферичної крові. Повідомлялося про кілька випадків гіпоплазії або аплазії кісткового мозку у дорослих, що призводило до панцитопенії, яка іноді призводила до смерті. Тривалість клінічно значимих епізодів цитопенії у зареєстрованих випадках становила від 2 місяців до 1 року. Дані епізоди спостерігалися як у пацієнтів, які попередньо отримували лікування, так і у тих, хто раніше не лікувався.

Як і при застосуванні інших цитотоксичних препаратів, слід обережно розглядати питання про подальше взяття зразків гемопоетичних стовбурових клітин.

Аутоімунні явища.

Повідомлялося, що незалежно від будь-яких аутоімунних процесів в анамнезі або стану реакції Кумбса під час або після лікування флударабіном можуть виникати аутоімунні явища, що становлять загрозу для життя і іноді мають летальний наслідок (наприклад аутоімуна гемолітична анемія, аутоімунна синдром, тромбоципур) ). Більшість пацієнтів, у яких розвинулася гемолітична анемія, після провокаційної проби флударабін розвивався рецидив гемолітичного процесу.

Пацієнтам, які отримують курс лікування флударабіном, необхідно проводити ретельний моніторинг для виявлення ознак гемолізу. У разі виявлення рекомендується припинити лікування. При виникненні аутоімунної гемолітичної анемії найбільш поширеними лікувальними заходами є переливання крові (опроміненої, див. нижче) та застосування глюкокортикоїдних препаратів.

Нейротоксичність.

Вплив тривалого прийому флударабіну на ЦНС невідомий. Однак під час деяких досліджень пацієнти витримували рекомендовану дозу протягом тривалих періодів лікування (до 26 курсів лікування). Пацієнтів слід ретельно обстежити для виявлення ознак неврологічної побічної дії.

При застосуванні високих доз під час досліджень із введенням різних доз пацієнтам із гострим лейкозом лікування флударабіном супроводжувалося серйозними неврологічними побічними реакціями, включаючи сліпоту, кому та летальний наслідок. Симптоми з'являлися через 21-60 днів із моменту отримання останньої дози. Таке тяжке ураження центральної нервової системи виникло у 36% пацієнтів, яким вводили внутрішньовенно дози, що приблизно в чотири рази перевищують (96 мг/м ² /день протягом 5-7 днів) дозу, рекомендовану для лікування. У пацієнтів, яким вводили дози препарату, рекомендовані для лікування ХЛЛ, тяжкі токсичні ураження центральної нервової системи траплялися рідко (кома, судоми та тривожне збудження) або були нечастими (сплутаність свідомості).

На підставі досвіду постмаркетингового застосування препарату повідомлялося про випадки нейротоксичності, що траплялися раніше або пізніше, зареєстровані під час клінічних досліджень.

Синдром лізису пухлини.

Повідомлялося про синдром лізису пухлини у пацієнтів із великою пухлинною масою. Оскільки застосування флударабіну може викликати таку реакцію вже на першому тижні лікування, необхідно вживати запобіжних заходів при лікуванні пацієнтів з ризиком розвитку цього ускладнення, і під час першого курсу лікування таким пацієнтам можна рекомендувати госпіталізацію.

Реакція "трансплантат проти господаря".

Реакція «трансплантат проти господаря» (Реакція перелитих імунокомпетентних лімфоцитів на організм «господаря») спостерігалася після переливання неопроміненої крові пацієнтам, лікованим флударабіном. Часто повідомлялося про смерть цієї реакції. З огляду на це з метою мінімізації ризику розвитку реакції «трансплантат проти господаря» пацієнтам, які потребують переливання крові і проходять або пройшли лікування флударабіном, необхідно переливати тільки опромінену кров.

Рак шкіри.

Повідомлялося про тимчасове погіршення або рецидив раку шкіри у кількох пацієнтів з таким діагнозом під час або після лікування флударабіном.

Ослаблений стан здоров'я.

Пацієнтам з ослабленим станом здоров'я необхідно призначати флударабін з обережністю та після ретельного аналізу співвідношення ризик/користування. Це особливо стосується пацієнтів з серйозними порушеннями функції кісткового мозку (тромбоцитопенія, анемія та/або гранулоцитопенія), імунодефіцитом або захворюванням, викликаним умовно-патогенною інфекцією, в анамнезі.

Знижена функція нирок.

Загальний кліренс основного метаболіту 2Ф-ара-A в організмі корелює із кліренсом креатиніну, що свідчить про важливість ниркового шляху екскреції для виведення цієї сполуки. Пацієнти зі зниженою функцією нирок становили групу ризику (AUC 2F-ара-A). Існує обмежена кількість клінічних даних пацієнтів із зниженою функцією нирок (кліренс креатиніну < 70 мл/хв).

Пацієнтам з нирковою недостатністю необхідно вводити флударабін з обережністю. Пацієнтам із нирковою недостатністю помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну знаходиться в межах 30-70 мл/хв) дозу препарату слід зменшити до 50% і для оцінки токсичності необхідно проводити ретельний гематологічний моніторинг. Лікування флударабін протипоказане, якщо кліренс креатиніну становить < 30 мл/хв.

Знижено функцію печінки.

Пацієнтам з печінковою недостатністю необхідно вводити флударабін з обережністю через можливу гепатотоксичність. Флударабін можна застосовувати, якщо очікувана користь перевищує потенційний ризик. Слід уважно спостерігати за станом хворих та коригувати дозу або взагалі припиняти застосування препарату при появі ознак токсичного ураження печінки.

Пацієнти похилого віку.

Оскільки дані про застосування флударабіну для лікування пацієнтів похилого віку (
75 років) обмежені, необхідно обережно підходити до лікування таких пацієнтів.

Хворим віком від 65 років слід контролювати рівень креатиніну ще до початку лікування (див. «Знижена функція печінки» та розділ «Спосіб застосування та дози» ) .

Вагітність.

Флударабін не слід застосовувати в період вагітності без вагомих підстав для такого лікування (наприклад ситуації, що становлять загрозу життю, відсутність альтернативної безпечнішої терапії без зниження терапевтичного ефекту, відсутність можливості обійтися без лікування). Препарат може негативно впливати на плід. Лікар може розглядати питання про можливі його застосування лише у випадку, якщо потенційна користь від такого лікування перевищує потенційний ризик для плода.

Слід уникати вагітності під час лікування флударабіном.

Жінкам репродуктивного віку необхідно повідомити про потенційний ризик препарату для плода.

Контрацепція.

Жінки або чоловіки репродуктивного віку повинні застосовувати протизаплідні засоби під час лікування та не менше 6 місяців після його припинення.

Щеплення.

Необхідно уникати щеплення живими вакцинами під час та після лікування флударабіном.

Повторне лікування після початкового лікування флударабіном.

Слід уникати переходу від початкової терапії флударабіном на лікування хлорамбуцилом у разі відсутності відповіді на терапію флударабіном, оскільки більшість пацієнтів, стійких до флударабіну, продемонстрували також стійкість до терапії хлорамбуцилом.

Допоміжні речовини.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на мілілітр, тобто практично не містить натрію.

Особливості застосування після розведення. Продемонстровано хімічну та фізичну стабільність у процесі застосування приготовленого розчину для ін'єкцій або інфузій.

З мікробіологічної точки зору, розчин слід вводити негайно. Якщо розчин не вводиться негайно, відповідальність за тривалість та умови зберігання готового до застосування розчину несе користувач, і в нормі розчин повинен зберігатися не довше 24 годин при температурі 2-8°С, якщо розведення розчину не відбувається під контролем у строго асептичні умови.

Особливі заходи безпеки.

Розводити флударабін-тева необхідно в асептичних умовах у спеціально відведеному приміщенні. Цим має займатися підготовлений персонал.

При маніпуляціях та приготуванні розчинів препарату необхідно дотримуватись правил поводження з цитотоксичними речовинами. Необхідно вжити заходів, щоб розчин флударабіну фосфату не потрапив на шкіру та слизові, зокрема користуватися одноразовими рукавичками та захисними окулярами. Якщо препарат все ж таки потрапив на шкіру або слизові, уражену ділянку слід ретельно промити водою з милом. Якщо препарат потрапив у вічі, слід ретельно промити їх великою кількістю води. Необхідно уникати вдихання препарату.

Вагітні медичні працівники не повинні працювати з препаратом.

Це лікарський засіб призначений лише для одноразового використання.

Всі відходи, включаючи залишки препарату, слід утилізувати відповідно до місцевих вимог та знищувати шляхом високотемпературного спалювання.

Найбільш поширеними побічними ефектами є мієлосупресія (нейтропенія, тромбоцитопенія та анемія), інфекційні захворювання, включаючи пневмонію, кашель, лихоманку, підвищену стомлюваність, слабкість, нудоту, блювання та діарею. Іншими ефектами, про які часто повідомляється, є стоматит, нездужання, анорексія, набряки, озноб, периферична невропатія, розлади зору, запалення слизових та шкірні висипання. Тяжкі умовно-патогенні інфекції спостерігалися у пацієнтів, які отримували флударабін. Зареєстровано летальні випадки внаслідок розвитку тяжких побічних ефектів.

З боку крові та лімфатичної системи: нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія, мієлосупресія.

Інфекції та інвазії: інфекційні захворювання/опортуністичні інфекції (такі як реактивація латентних вірусів, наприклад, оперізувальний лишай, вірус Епштейна-Барра та мультифокальна прогресуюча лейкоенцефалопатія), пневмонія, соцім. >

З боку імунної системи: аутоімунні реакції (у тому числі аутоімуна гемолітична анемія, синдром Еванса, тромбоцитопенічна пурпура, набута гемофілія, пемфігус).

Метаболічні та аліментарні розлади: анорексія, синдром лізису пухлини (включаючи ниркову недостатність, метаболічний ацидоз, гіперкаліємію, гіпокальціємію, гіперурикемію, гематурію, уратну кристалурію, гіперфосфатемію).

З боку нервової системи: периферична нейропатія, сплутаність свідомості, кома, ажитація, судомні напади, крововилив мозку.

З боку органів зору: порушення зору, неврит зорового нерва, зорова нейропатія, сліпота.

З боку серцево-судинної системи: серцева недостатність, аритмія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель, легенева токсичність (включаючи задишку, фіброз та пневмоніт), легеневі крововиливи.

З боку системи травлення: нудота, блювання, діарея, стоматит, шлунково-кишкові кровотечі, зміни рівнів панкреатичних ферментів.

Гепатобіліарний розлад: зміни рівнів печінкових ферментів.

З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання на шкірі, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), рак шкіри.

З боку нирок та сечовивідної системи: геморагічний цистит.

Загальні розлади та місцеві реакції: лихоманка, підвищена стомлюваність, слабкість, мукозит, нездужання, озноб, набряки.

Доброякісні неоплазми, злоякісні та невизначені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): мієлодиспластичний синдром і гострий мієлоїдний лейкоз (головним чином асоціюється з попередньою, одночасною або подальшою терапією алкіліозними агентами).

Високі дози флударабіну фосфату супроводжуються незворотною токсичністю з боку центральної нервової системи, що характеризується відстроченою сліпотою, комою та летальним кінцем.

Лікування.

Специфічного антидоту немає. Лікування передозування включає припинення введення даного лікарського засобу та підтримуючу терапію.

Зберігати в холодильнику при температурі 2-8°С. З в оригінальній упаковці та недоступному для дітей місці. Не заморожувати.

Флударабін-ТЕВА 25 мг/мл 2 мл N1 концентрат для розчину для ін'єкцій та інфузій використовують для лікування хронічного B-клітинного лімфолейкозу (ХЛЛ) у пацієнтів з достатніми резервами кісткового мозку.