Гіпотіазид таблетки по 25 мг, 20 шт.

По 20 таблеток у блістері, по 1 блістеру у картонній коробці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: білого або майже білого кольору плоскі таблетки з гравіруванням «Н» з одного боку та з однією лінією розлому − з іншого.

Головним механізмом дії цієї сульфаніламідної похідної є безпосереднє блокування реабсорбції іонів натрію та хлору у дистальних ниркових канальцях. Унаслідок цього зростає екскреція іонів натрію, хлору, що призводить до збільшення виведення води і надалі – калію та магнію.

За рахунок діуретичного ефекту гідрохлоротіазиду знижується об’єм плазми крові, посилюється активність реніну плазми та виведення альдостерону, в результаті чого посилюється виведення калію та бікарбонатів з сечею і зменшується рівень калію в сироватці крові. Ренін-альдостероновий зв’язок опосередкований ангіотензином ІІ, тому при одночасному введенні антагоністів рецептору ангіотензину ІІ може спостерігатися зворотний вплив на зумовлене тіазидними діуретиками виведення калію.
Препарат також чинить слабкий інгібуючий вплив на карбоангідразу; за рахунок цього він помірно посилює виведення бікарбонатів, не зумовлюючи істотних змін рН сечі.

Добре абсорбується після перорального застосування, діуретичний та натрійуретичний ефект проявляється протягом 2 годин після застосування, досягає свого максимуму через 4 години і триває 6–12 годин. Зв’язування з білками становить 40%.

Більша частина препарату екскретується нирками у незміненому стані. Період його напіввиведення у разі нормального функціонування нирок становить 6,4 години, при помірній формі ниркової недостатності – 11,5 години, тяжкій формі ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) – 20,7 години. Він проникає крізь плаценту та у невеликій кількості − у материнське молоко.

Тіазидні діуретики. Код АТХ С03А А03.

При одночасному застосуванні спостерігається взаємодія тіазидних діуретиків з наступними лікарськими засобами.

Алкоголь, барбітурати, наркотики або антидепресанти. Можуть посилювати ортостатичну гіпотензію.

Протидіабетичні препарати (пероральні цукрознижувальні препарати та інсулін). На тлі лікування тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності. Може виникнути потреба у зміні дозування. Метформін застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої ••обумовленої гідрохлортіазидом функціональної ниркової недостатності.

Інші антигіпертензивні засоби. Адитивний ефект.

Холестирамін і колестипол смоли. У присутності аніонообмінних смол погіршується всмоктування гідрохлортіазиду в ШКТ. Навіть при одноразовому прийомі холестирамін або колестипол смоли зв'язують гідрохлортіазид та зменшують його всмоктування з травного тракту на 85% та 43% відповідно.

Пресорні аміни (наприклад, адреналін). Можливе ослаблення ефекту пресорних амінів, але не тією мірою, яка виключила б їх застосування.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин). Можливе посилення міорелаксуючого ефекту.

Літій. Діуретики зменшують нирковий кліренс літію та значно підвищують ризик обумовленої літієм токсичності. Одночасне застосування цих препаратів не рекомендується.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон і алопуринол). Може виникнути необхідність корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Ймовірно, поява необхідності збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біперидену). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних лікарських препаратів та посилювати їх мієлосупресорний ефект.

Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.

Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на кшталт подагри.

Глікозиди наперстянки. Викликані тіазидами гіпокаліємія або гіпомагніємія можуть сприяти розвитку аритмій, зумовлених препаратами наперстянки.

Лікарські засоби, на ефекти яких впливають зміни рівня калію у сироватці крові. Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію у сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлортіазид приймати одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію у сироватці крові ( наприклад, глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби) та наступними препаратами, які викликають поліморфну ••тахікардію піруетного типу (шлуночкової тахікардії) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:

• антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні засоби класу III (аміодарон, соталол, дофетиліду, ібутилід);
• деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультопридом, амісульпірид, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол);
• інші лікарські засоби (наприклад, беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Солі кальцію. Тіазидні діуретики підвищують рівень кальцію в сироватці крові за рахунок зменшення його виведення. Якщо необхідно призначення харчових добавок, що містять кальцій, слід здійснювати моніторинг рівня кальцію в сироватці крові і відповідно до нього коригувати дозу кальцію.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних донтрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амфотерицин В (для парентерального введення), кортикостероїди, АКТГ та стимулюючі проносні засоби. Гідрохлортіазид посилює порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємії.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту> 3 г/добу і неселективні НПЗП. При одночасному прийомі НПЗЗ можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлортіазиду та посилювати вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в сироватці крові.

Бета-блокатори та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантадин.Тіазиди, у тому числі гідрохлортіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, амантадину.

Діюча речовина: гідрохлоротіазид;
1 таблетка містить гідрохлоротіазиду 25 мг;
Допоміжні речовини: магнію стеарат, желатин, тальк, крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат.

Гіпотіазид у таблетках зумовлює значний вплив на функції, необхідні для керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами. На початку застосування препарату (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу з іншими механізмами. Пізніше ступінь заборони визначається індивідуально лікарем.

Вагітність.
Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності, особливо у І триместрі, обмежений. Даних, отриманих з досліджень на тваринах, недостатньо.
Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр. При застосуванні під час ІІ і ІІІ триместрів гідрохлоротіазид за рахунок своєї фармакологічної дії може порушувати фетоплацентарний кровообіг і зумовлювати у плода або у новонародженої дитини такі явища як жовтяницю, електролітний дисбаланс і тромбоцитопенію.
Гідрохлоротіазид не можна використовувати для лікування гестаційних набряків, гестаційної (спричиненої вагітністю) артеріальної гіпертензії або прееклампсії у вагітних, оскільки замість сприятливого впливу на перебіг захворювання він підвищує ризик зменшення об’єму плазми та виникнення гіпоперфузії плаценти.
Гідрохлоротіазид не слід використовувати для лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у вагітних жінок, за винятком рідкісних випадків, коли неможливо застосувати інше лікування.
Гіпотіазидâ у таблетках не можна застосовувати у період вагітності; препарат дозволяється застосовувати тільки у дуже обґрунтованих випадках.

Годування груддю.
Гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко; його застосування у період годування груддю протипоказане. Якщо його використання вкрай необхідне, годування груддю необхідно припинити.

Застосовувати дітям віком від 2 років. Для дітей віком від 2 до 12 років середня добова доза становить 1–2 мг/кг маси тіла або 30–60 мг/м2 одноразово (37,5–100 мг на добу).

• набряковий синдром при серцево-судинних захворюваннях, хворобах печінки та нирок; передменструальні набряки;
• набряки, спричинені прийомом ліків, наприклад, кортикостероїдів;
• артеріальна гіпертензія (у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами);
• симптоматичне лікування для зменшення поліурії (парадоксальним чином), головним чином при нецукровому діабеті ниркового походження;
• зниження гіперкальціурії.

• гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату;
• гіперчутливість до інших сульфаніламідів;
• анурія;
• тяжка ниркова (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) або печінкова недостатність;
• резистентна до лікування гіпокаліємія або гіперкальціємія;
• рефрактерна гіпонатріємія;
• симптомна гіперурикемія (подагра).

Дозування препарату підбирає лікар індивідуально та ретельно контролює стан пацієнта. У зв'язку зі збільшенням виведення калію та магнію під час лікування може знадобитися проведення замісної терапії калієм (К + 3,0 ммоль/л) та магнієм, особливо при серцевій недостатності, зниженні функції печінки та одночасному прийомі препаратів наперстянки.

Таблетки слід приймати після їжі. Таблетку можна розділити на дві рівні половини.

Для лікування набряків у дорослих початкова доза зазвичай становить 25-100 мг 1 раз на добу або, наприклад, через день. Залежно від терапевтичного ефекту дозу можна зменшити до підтримуючої – 25-50 мг 1 раз на добу.

При вираженому набряковому синдромі може знадобитися початкова доза 200 мг.

При передменструальних набряках рекомендована доза становить 25 мг, яку слід приймати, починаючи від прояву симптомів до початку менструації.

Для лікування артеріальної гіпертензії звичайна доза Гіпотіазидâ становить 25-100 мг на добу одноразово в монотерапії або комбінації з іншими антигіпертензивними засобами.

Для деяких пацієнтів може бути ефективною початкова доза 12,5 мг (як монотерапія або комбінація з іншим антигіпертензивним засобом). Терапевтичний ефект слід досягати та підтримувати за допомогою мінімальної ефективної дози, але добова доза не повинна перевищувати 100 мг.

У разі комбінованої терапії - щоб уникнути раптового зниження артеріального тиску - дози кожного препарату необхідно зменшити.

Антигіпертензивний ефект починає розвиватися через 3-4 дні, для досягнення оптимального ефекту необхідно 3-4 тижні. Після припинення терапії антигіпертензивна дія триває 1 тиждень.

При нецукровому діабеті для зменшення поліурії звичайна добова доза становить 50-150 мг (у кілька прийомів).

Для дітей віком від 2 до 12 років середня добова доза становить 1-2 мг/кг маси тіла або 30-60 мг/м2 одноразово (37,5-100 мг на добу).

Частота побічних ефектів вказана відповідно до частоти проявів: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 - <1/10), нечасто (≥ 1/1000 - <1/ 100), рідко (≥ 1/10000 - <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (не можна визначити з доступних даних).

З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, апластична анемія.

Результати лабораторних аналізів: Частота невідома: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія; при застосуванні високих доз можливе підвищення рівнів ліпідів крові.

З боку серця: частота невідома: аритмія, ортостатична артеріальна гіпотензія.

З боку нервової системи: частота невідома: запаморочення, біль голови, судоми, парестезії.

З боку психіки: частота невідома: сплутаність свідомості, млявість, нервозність, зміни настрою.

З боку органів зору: частота невідома: минуще порушення зору, ксантопсія, вторинна гостра глаукома та/або гостра короткозорість.

З боку шлунково-кишкового тракту: частота невідома: сухість у роті, спрага, нудота, блювання, запалення слинних залоз, запор.

З боку гепатобіліарної системи: частота невідома: жовтяниця (жовтуха, обумовлена ​​внутрішньопечінковим холестазом), панкреатит, холецистит.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома: ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит.

З боку опорно-рухового апарату та сполучних тканин: частота невідома: м'язові спазми та біль.

Метаболічні та аліментарні порушення: Частота невідома: гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому; гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів із асимптомним перебігом захворювання; зниження глюкозотолерантності, що може призвести до маніфестації латентного цукрового діабету, відсутності апетиту.

З боку судинної системи: частота невідома: васкуліт, що некротизують ангіїти.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: нечасто респіраторний дистрес, у тому числі пневмоніт та набряк легень.

З боку імунної системи: частота невідома: анафілактичні реакції, шок.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: частота невідома: фотосенсибілізація, кропив'янка, пурпура, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона.

З боку репродуктивних органів та молочних залоз: частота невідома: статеві розлади.

Загальні порушення та реакції в місці введення препарату: частота невідома: виснаження.

Виникнення симптомів передозування є, у першу чергу, наслідком суттєвої втрати рідини та електролітів.

• Серцево-судинні симптоми: тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок.
• Неврологічні симптоми: слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості.
• Шлунково-кишкові симптоми: нудота, блювання, спрага.
• Ниркові симптоми: поліурія, олігурія, анурія.
• Відхилення у лабораторних показниках: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

Лікування. Специфічного антидоту не існує. Для виведення препарату зі шлунка рекомендується індукція блювання, промивання шлунка та для зменшення абсорбції – застосування активованого вугілля.
У випадку артеріальної гіпотензії і шоку рекомендується введення рідини та електролітів (калію, натрію, магнію).
До нормалізації стану пацієнта необхідний контроль балансу рідини та електролітів і функції нирок.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі нижче 25 °С.

Гіпотіазид – тіазидний діуретик