Глібомет таблетки при діабеті, 40 шт.

20 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері; по 2 блістери у картонній коробці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: від білого до майже білого кольору, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з насічкою для поділу з одного боку та з тисненням “2,5” на плоскому боці та з тисненням “B” і “1” на напівкруглих половинах іншого боку.

Препарат Глібомет^® містить глібенкламід – сульфонілсечовину другого покоління, який у низьких дозах впливає на кінетику продукування інсуліну протягом не дуже тривалого періоду часу та повторно після кожного прийому, та метформін – бігуанід, який стимулює периферичну чутливість тканини до дії інсуліну (підвищення зв’язування інсуліну з рецепторами, посилення ефекту на пострецепторному рівні), регулює всмоктування глюкози в кишечнику, пригнічує глюконеогенез та відновлює ліпідний обмін, зменшує надмірну вагу тіла у хворих на цукровий діабет з надмірною масою тіла, а також зменшує адгезивність тромбоцитів та чинить фібринолітичну дію; усі ці ефекти пов’язані з покращеною переносимістю, простотою застосування та зниженням ризику лактацидемії порівняно з іншими бігуанідами.

Взаємно посилююча активність двох діючих компонентів препарату: стимулюючий ефект сульфонілсечовини щодо продукування ендогенного інсуліну (панкреатична дія) та прямий вплив бігуаніду на м’язову тканину, що призводить до значного збільшення засвоєння глюкози (позапанкреатична дія), та печінкову тканину (зниження глюконеогенезу), – дозволяє при певному співвідношенні доз зменшити вміст кожного компонента, що сприяє профілактиці надмірної стимуляції бета-клітин підшлункової залози, а, отже, зменшенню ризику дисфункції органа, а також забезпечує безпеку та зниження частоти побічних дій.

Глібенкламід на 84 % всмоктується у травному тракті та виводиться через травний тракт та з сечею після його перетворення у печінці в неактивні метаболіти; період напіввиведення становить 5 годин; ступінь зв’язування з білками плазми – 97 %.

Метформін всмоктується у травному тракті; швидко виводиться з калом та сечею; не зв’язується з білками плазми, не піддається метаболізму в організмі; період напіврозпаду у плазмі складає близько двох годин.

Протидіабетичні засоби. Комбінація пероральних гіпоглікемізуючих засобів. Код АТХ А10В D02.

Комбінації, застосування яких протипоказано.

Взаємодії з глібенкламідом.

Міконазол (для системного застосування, пероральний гель) посилює гіпоглікемічний ефект з можливим проявом симптомів гіпоглікемії або навіть коми (див. розділ «Протипоказання»).

Комбінації, що не рекомендується застосовувати.

Похідні сульфонілсечовини.

Алкоголь – ефект антабуса (непереносимість алкоголю), особливо при застосуванні хлорпропаміду, глібенкламіду, гліпізиду, толбутаміду.

Посилення гіпоглікемічної дії (через інгібування компенсаторних реакцій) може призвести до гіпоглікемічної коми.

Під час прийому препарату слід уникати вживання алкоголю та застосування лікарських засобів, що містять спирт.

Фенілбутазон (для системного застосування) підсилює гіпоглікемічну дію похідних сульфонілсечовини (заміщує їхній зв’язок з протеїнами плазми та/або зменшує їх виведення). Рекомендується застосовувати інший протизапальний лікарський засіб, що має меншу кількість взаємодій, або попередити пацієнта про необхідність посилення самоконтролю. У разі потреби дозу препарату слід відкоригувати під час та після терапії протизапальним лікарським засобом.

Антибактеріальні препарати. Одночасне застосування похідних сульфонілсечовини, включаючи глібенкламід, з деякими антибактеріальними препаратами, такими як сульфонаміди (наприклад, ко-тримоксазол), левофлоксацин або кларитроміцин, може підвищувати ризик тяжкої гіпоглікемії.

Циклофосфамід. Одночасне застосування похідних сульфонілсечовини, включаючи глібенкламід, та циклофосфаміду може підвищувати ризик тяжкої гіпоглікемії.

Фенірамідол. Одночасне застосування похідних сульфонілсечовини, включаючи глібенкламід та фенірамідолу може підвищувати ризик тяжкої гіпоглікемії.

Взаємодії з усіма протидіабетичними засобами.

Даназол. Якщо ця комбінація є обов’язковою, слід попередити пацієнта про необхідність підвищення контролю за показниками рівня глюкози в крові. У разі потреби дозу протидіабетичного препарату слід відкоригувати під час і після терапії даназолом.

Взаємодії з метформіном.

Алкоголь. Підвищення ризику лактоацидозу під час гострої алкогольної інтоксикації, особливо при

• голодуванні, недоїданні;
• печінковій недостатності.

Слід уникати вживання алкоголю та застосування лікарських засобів, що містять спирт.

Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини. Застосування метформіну слід припинити до або під час проведення рентгенологічного дослідження та не поновлювати раніше ніж через 48 годин після його завершення і лише після повторної оцінки функції нирок та підтвердження відсутності подальшого погіршення стану нирок (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Особливості застосування»).

Комбінації, які слід застосовувати з обережністю.

Взаємодії з усіма протидіабетичними засобами.

Хлорпромазин. При прийомі високих доз (100 мг хлорпромазину на добу) підвищується рівень глюкози у крові (зменшення продукування інсуліну). Слід попередити пацієнта про необхідність посилення контролю за показниками рівня глюкози в крові. У разі потреби дозу цукрознижувального препарату слід відкоригувати під час і після терапії нейролептиками.

Пергексилін. Застосування пергексиліну може призвести до розвитку гіпоглікемії. При одночасному застосуванні пергексиліну з протидіабетичними препаратами слід попередити пацієнта про необхідність посилення контролю за показниками рівня глюкози в крові.

Кортикостероїди (глюкокортикоїди) і тетракозактиди (системної і місцевої дії). Підвищується рівень глюкози в крові, що іноді супроводжується кетозом (зменшують толерантність до вуглеводів при застосуванні кортикостероїдів, відносний дефіцит інсуліну). Слід попередити пацієнта про необхідність посилення контролю за показниками рівня глюкози в крові. У разі потреби дозу протидіабетичного препарату слід відкоригувати під час і після терапії кортикостероїдами.

β₂-агоністи. Підвищується рівень глюкози в крові. Слід попередити пацієнта про необхідність посилення контролю за рівнем глюкози в крові, у разі потреби – перевести пацієнта на терапію інсуліном.

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (наприклад, каптоприл, еналаприл). Знижується рівень глюкози в крові. У разі необхідності слід відкоригувати дозу препарату Глібомет^® під час і після припинення прийому інгібіторів АПФ.

З метформіном.

Органічний переносник катіонів 2 (OCT2)

Слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні з препаратами, що здійснюють транспортування катіонів та виводяться нирками шляхом канальцевої секреції (циметидин або ранолазин). Одночасне застосування препаратів, які здійснюють транспортування катіонів, впливає на фармакокінетичні властивості метформіну гідрохлориду, отже, потрібен ретельний контроль за рівнем глюкози в крові. У пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу спільне застосування метформіну (1000 мг два рази на добу) та ранолазину в дозі 500 мг і 1000 мг два рази на добу призводило до збільшення експозиції метформіну в плазмі крові в 1,4 і 1,8 раза відповідно.

Інші взаємодії.

Деякі лікарські засоби можуть негативно впливати на функції нирок, що може збільшити ризик розвитку лактоацидозу. Це, зокрема, такі лікарські засоби, як НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ-2), інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II та сечогінні засоби, особливо петльові сечогінні засоби. На початку та в ході лікування вищезазначеними препаратами у комбінації з метформіном необхідний ретельний контроль за функцією нирок.

З глібенкламідом.

β-адреноблокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин та симпатоміметики.

Всі β-адреноблокатори, клонідин, резерпін, гуанетидин та симпатоміметики маскують такі симптоми гіпоглікемії, як серцебиття та тахікардія. Більшість неселективних β-адреноблокаторів підвищують частоту виникнення та тяжкість епізодів гіпоглікемії. Слід попередити пацієнта і посилити контроль за рівнем глюкози в крові, особливо на початку терапії.

Флуконазол. Подовження періоду напіввиведення похідних сульфонілсечовини з можливими проявами симптомів гіпоглікемії. Слід попередити пацієнта і посилити контроль за показниками рівня глюкози в крові. При необхідності дозу препарату слід відкоригувати під час та після терапії флуконазолом.

Бозентан. При одночасному прийомі підвищується ризик гепатотоксичності, тому не слід сумісно застосовувати дані лікарські засоби. Є ризик зменшення гіпоглікемічної дії глібенкламіду, оскільки бозентан зменшує концентрацію глібенкламіду у плазмі крові.

Взаємодії, що слід враховувати.

Взаємодії з глібенкламідом.

Десмопресин. Зменшення антидіуретичної дії.

Гіпоглікемічна дія похідних сульфонілсечовини може збільшитися при одночасному застосуванні з інгібіторами моноаміноксидази, хлорамфеніколом, пробенецидом, саліцилатами, сульфінпіразоном; і, навпаки, може зменшитися за рахунок пероральних контрацептивів, тіазидних діуретиків та барбітуратів.

Слід враховувати, що бігуаніди можуть посилити дію антикоагулянтів.

Колесевелам. При одночасному застосуванні знижує концентрацію глібенкламіду в плазмі крові, що може призводити до зменшення гіпоглікемічного ефекту. Цей ефект не спостерігався, якщо глібенкламід приймали перед застосуванням інших лікарських препаратів. Рекомендується приймати Глібомет^® як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу.

Діючі речовини: метформіну гідрохлорид та глібенкламід;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить метформіну гідрохлориду 400 мг та глібенкламіду 2,5 мг;
допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний безводний, макрогол 6000, повідон, натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна, гліцерину дибегенат, магнію стеарат; оболонка Opadry White (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), тальк, макрогол 6000).

Пацієнтам слід з особливою обережністю керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами через ризик розвитку симптомів гіпоглікемії.

Лікарський засіб протипоказано застосовувати під час вагітності та у період годування груддю.

Вагітність.

Доклінічні та клінічні дані щодо застосування препарату Глібомет^® у період вагітності відсутні.

Ризик, пов’язаний із цукровим діабетом.

Неконтрольований діабет у період вагітності (гестаційний або діабету іншого типу) збільшує ризик розвитку вроджених аномалій і перинатальної смертності. Необхідно контролювати цукровий діабет у період запліднення для зменшення ризику розвитку вроджених аномалій.

Ризик, пов'язаний з   метформіном.

Дослідження на тваринах не виявили будь-якої тератогенної дії, отже, у людини також можна не очікувати розвитку вад плода, оскільки дотепер всі тератогенні ефекти відомих речовин спостерігалися в дослідженнях на тварин. У клінічних дослідженнях не виявлено жодних доказів вад розвитку плоду, пов’язаних з прийомом метформіну.

Ризик, пов'язаний з глібенкламідом.

Дослідження на тваринах не виявили будь-якої тератогенної дії, отже, у людини також можна не очікувати розвитку вад плода, оскільки дотепер всі тератогенні ефекти відомих речовин спостерігалися в дослідженнях на тварин. У клінічній практиці відповідні дані, на основі яких формується оцінка тератогенної або фетотоксичної дії при застосуванні глібенкламіду у період вагітності, відсутні.

Лікування.

Адекватний контроль за рівнем глюкози в крові сприяє нормальному перебігу вагітності у даної категорії пацієнтів. Не слід застосовувати препарат Глібомет^® для лікування діабету у період вагітності.

При недостатності лікувальної дієти для повноцінної компенсації метаболізму необхідно проводити лікування інсуліном незалежно від типу захворювання (діабет І або ІІ типу, діабет вагітних).

Стосовно діабету вагітних рекомендована заміна пероральних протидіабетичних препаратів інсуліном з моменту планування вагітності або негайно при настанні вагітності і застосуванні даного лікарського засобу. Рекомендується проводити моніторинг рівня глюкози в крові у новонародженого.

Грудне вигодовування.

Оскільки даних щодо проникнення метформіну та глібенкламіду у грудне молоко людини недостатньо, а також у зв’язку з ризиком розвитку гіпоглікемії у новонародженого, препарат протипоказано застосовувати у період годування груддю.

Лікарський засіб протипоказано застосовувати дітям.

Цукровий діабет ІІ типу (інсулінонезалежний цукровий діабет – ІНЦД) при недостатній ефективності дієтотерапії або дієтотерапії із застосуванням препаратів сульфонілсечовини або бігуанідів.

• Підвищена чутливість до діючих речовин (глібенкламіду, метформіну), до інших компонентів лікарського засобу або до інших препаратів сульфонілсечовини, до сульфонамідів;
• повна неефективність лікування глібенкламідом при цукровому діабеті ІІ типу;
• гестаційний цукровий діабет;
• цукровий діабет І типу (інсулінозалежний);
• будь-який тип гострого метаболічного ацидозу (наприклад, лактоацидоз, діабетичний кетоацидоз);
• діабетична кома та прекома;
• діабет з епізодами лактоацидозу в анамнезі;
• панкреатектомія;
• печінкова недостатність;
• ниркова недостатність тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 30 мл/хв);
• сумісна терапія з діуретиками або антигіпертензивними препаратами, які можуть викликати погіршення функції нирок, одночасне внутрішньовенне введення йодовмісних рентгеноконтрастних речовин;
• тяжкі серцево-судинні захворювання (серцева недостатність клас I–IV за класифікацією NYHA (Нью-Йоркська кардіологічна асоціація), кардіогенний або токсичний шок, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, порушення периферичного артеріального кровообігу);
• дихальна недостатність;
• адренокортикальна недостатність;
• гостра алкогольна інтоксикація, хронічний алкоголізм;
• жорстка низькокалорійна дієта, особливо голодування, та/або недостатнє харчування;
• гострі стани, що протікають з ризиком розвитку порушень функції нирок: зневоднення організму, тяжкі інфекційні захворювання;
• тяжкі дистрофічні захворювання;
• тяжка гостра кровотеча;
• шок;
• гангрена;
• період вагітності та годування груддю;
• одночасне лікування бозентаном;
• застосовування за 2 дні до або після хірургічного втручання;
• порфірія;
• сумісна терапія з міконазолом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

озування.

Дозу визначає лікар для кожного пацієнта строго індивідуально і відповідно до результатів лабораторних аналізів (глікемія, HbA1c).

Як правило, початкова доза становить 2 таблетки на добу, яку слід приймати під час їди. У разі необхідності дозу можна поступово підвищувати до досягнення стану контролю над рівнем глюкози в крові. Поступово дозу препарату Глібомет^® можна знизити до мінімальної дози, достатньої для підтримки контролю за рівнем глюкози в крові.

Максимальна рекомендована добова доза препарату Глібомет^® становить 6 таблеток.

Дорослі з нормальною функцією нирок (ШКФ ≥ 90 мл/хв).

Як правило, початкова доза становить 2 таблетки, вкриті плівковою оболонкою, на добу.
Схема лікування залежить від індивідуальної добової дози, наприклад:
• 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, на добу під час сніданку, якщо рекомендована добова доза становить 1 таблетку;

• 1–2 таблетки, вкриті плівковою оболонкою, двічі на добу, вранці та ввечері, якщо рекомендована добова доза становить 2–4 таблетки;
• 1–2 таблетки, вкриті плівковою оболонкою, тричі на добу, вранці, вдень і ввечері, якщо рекомендована добова доза становить 3–6 таблеток.

Ниркова недостатність.

Перед початком лікування і не рідше одного разу на рік після початку лікування препаратами, що містять у своєму складі метформін, необхідно визначати швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ). У пацієнтів з підвищеним ризиком подальшого посилення ниркової недостатності, а також у пацієнтів літнього віку функцію нирок необхідно перевіряти частіше, а саме кожні 3–6 місяців.

Максимальну добову дозу рекомендовано розділити на 2–3 прийоми на день. Перед початком лікування препаратом Глібомет^® слід проаналізувати фактори, що можуть підвищувати ризик виникнення лактоацидозу (див. розділ «Особливості застосування») у пацієнтів з ШКФ <60 мл/хв.

У разі відсутності препарату Глібомет^® слід застосовувати окремі монокомпонентні лікарські засоби замість фіксованої комбінації діючих речовин.

Для пацієнтів зі ШКФ ≥ 60 і ≤ 89 мл/хв добова доза лікарського засобу Глібомет^® не повинна перевищувати максимальну, тобто 6 таблеток, вкритих плівковою оболонкою.

Для пацієнтів зі ШКФ ≥ 45 і ≤ 59 мл/хв максимальна добова доза лікарського засобу Глібомет^® не повинна перевищувати 5 таблеток, вкритих плівковою оболонкою.

Для пацієнтів зі ШКФ ≥ 30 і < 44 мл/хв добова доза лікарського засобу Глібомет^® не повинна перевищувати 2 таблеток, вкритих плівковою оболонкою.

Глібомет^® протипоказано пацієнтам із ШКФ < 30 мл/хв.

Пацієнти літнього віку.

У даної групи пацієнтів доза препарату Глібомет^® залежить від стану ниркової функції (на початку терапії – 1 таблетка Глібомет^®); ниркову функцію потрібно перевіряти регулярно (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти віком 65 років і більше: початкова та підтримувальна дози препарату Глібомет^® повинні бути ретельно скориговані з метою зниження ризику гіпоглікемії. Слід починати лікування з найменшої можливої дози та при необхідності поступово її підвищувати (див. розділ «Особливості застосування»).

Спосіб застосування.

Таблетки слід ковтати цілими під час прийому їжі, не розжовуючи та запиваючи достатньою кількістю рідини. Для запобігання розвитку гіпоглікемії після прийому лікарського засобу рекомендовано приймати їжу з достатнім вмістом вуглеводів.

Комбінована терапія з інсуліном.
Клінічних даних щодо застосування даного лікарського засобу з інсуліном немає.

Найбільш частими побічними реакціями на початку лікування є симптоми з боку шлунково-кишкового тракту, такі як нудота, блювання, діарея, болі в животі, відсутність апетиту. У більшості випадків ці симптоми слабшають при продовженні лікування. При поступовому збільшенні дози переносимість препарату з боку шлунково-кишкового тракту поліпшується.

Можливий розвиток короткочасних порушень зору на початку лікування внаслідок гіпоглікемії.

Розвиток загрозливого для життя або навіть летального лактоацидозу можливий на фоні лікування метформіном, особливо у хворих з факторами ризику, зокрема з нирковою недостатністю та кардіогенним шоком. У таких тяжких випадках слід негайно припинити лікування метформіном та вжити адекватних заходів.

Повідомлялося про підвищення рівня молочної кислоти в крові, підвищення співвідношення лактату/пірувату, зниженні рівня рН крові та гіперазотемію, що мали виключно несприятливий перебіг.

Вживання алкоголю в період лікування сприяє розвитку лактоацидозу (див. розділ «Особливості застосування»).

В період лікування препаратом Глібомет^® можуть розвинутися побічні реакції. Для оцінки частоти виникнення побічних реакцій використовується така класифікація:

дуже часто >1/10; часто >1/100, <1/10; іноді >1/1000, <1/100; рідко >1/10000, <1/1000; дуже рідко <1/10000.

З боку крові та лімфатичної системи.

Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія.

Дуже рідко: агранулоцитоз, гемолітична анемія, аплазія кісткового мозку, панцитопенія, гострий гемоліз у пацієнтів з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

Зазначені реакції мають оборотний характер та минають після припинення лікування.

З боку обміну речовин та харчування.

Іноді: гостра печінкова порфірія, порфірія шкіри.

Рідко: гіпоглікемія.

Дуже рідко: лактоацидоз, зниження рівня вітаміну В₁₂ внаслідок зниження його всмоктування. Таку етіологію рекомендовано враховувати у пацієнтів з мегалобластною анемією.

Дисульфірамподібна реакція після вживання алкоголю.

З боку органів зору.

Часто: порушення зору (тимчасові).

З боку нервової системи.

Часто: головний біль, порушення смакового сприйняття.

З боку травного тракту.

Дуже часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі, втрата апетиту. Найчастіше ці побічні явища виникають на початку лікування і, як правило, спонтанно зникають. Для попередження виникнення побічних явищ з боку травної системи рекомендується повільне збільшення дозування та застосовування препарату Глібомет^® 2–3 рази на добу.

З боку гепатобіліарної системи.

Дуже рідко: гепатит (слід негайно припинити лікування); відхилення від норми показників функціональних проб печінки.

З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини.

Можливий розвиток перехресної гіперчутливості до сульфонамідів та їхніх похідних.

Рідко: свербіж, кропив’янка, макулопапульозний висип.

Дуже рідко: алергічний гранулематозний ангіїт, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, реакції світлочутливості, кропив'янка, аж до розвитку шоку.

Додаткові методи дослідження.

Іноді: підвищення рівня сечовини та креатиніну в сироватці крові від середнього до вираженого ступеня.

Дуже рідко: гіпонатріємія.

Пацієнти літнього віку.

Можлива поява симптомів гіпоглікемії, особливо у ослаблених пацієнтів літнього віку, у разі незвичних фізичних навантажень, нерегулярного харчування або вживання алкоголю, а також при порушенні функції нирок і/або печінки (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу відіграють важливу роль. Це дає змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користі та ризику застосування лікарського засобу. Працівники галузі охорони здоров'я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції.

Оскільки препарат містить метформін, у разі його передозування можливий розвиток лактоацидозу (див. розділ «Особливості застосування»).
У разі розвитку лактоацидозу пацієнта слід негайно госпіталізувати і провести відповідну терапію. Найефективнішим заходом для виведення з організму лактату і метформіну є гемодіаліз.
Оскільки препарат містить сульфонілсечовину, у разі його передозування може розвинутись гіпоглікемія (див. розділ «Особливості застосування») та симптоми з боку шлунково-кишкового тракту.
Плазмовий кліренс глібенкламіду може бути тривалим у пацієнтів із захворюваннями печінки.
За рахунок тісного зв’язку з білками глібенкламід не виводиться під час гемодіалізу.

Спеціальні умови зберігання не вимагаються. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Глібомет можуть призначати, коли у пацієнта виявляють цукровий діабет II типу (інсуліннезалежний цукровий діабет – ІНЦД) при недостатній ефективності дієтотерапії або дієтотерапії із застосуванням препаратів сульфонілсечовини або бігуанідів.