Глюкоза розчин для інфузій 10%, 400 мл - Фарматрейд

По 400 мл у контейнерах ПВХ.

Розчин для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або злегка жовтуватого кольору рідина.

Розчин глюкози має плазмозамінну, гідратуючу, метаболічну та дезінтоксикаційну дію. Підтримує об'єм циркулюючої крові та поповнює об'єм втраченої рідини. Він здатен викликати діурез залежно від клінічного стану пацієнта.

Глюкоза зазнає повного метаболізму, може зменшувати втрати протеїну та азоту, підтримує відкладення глікогену та зменшує або відвертає кетоз (надмірне утворення кетонових тіл) при призначенні достатніх доз. У процесі метаболізму глюкози у тканинах виділяється значна кількість енергії, необхідна для життєдіяльності організму.

Рівень глюкози у крові в нормі коливається в межах 45-85 мг/100 мл, що відповідає молярній концентрації 3-5,6 ммоль/л. Для підтримування таких рівнів у дорослої людини з масою тіла 60-100 кг її добовий прийом має становити 100-200 г. Внесок глюкози крові в загальну осмоляльність плазми - 290 мОсм/л - є незначним, всього лише 5,6 мОсм/л. Таким чином, вливання розчинів глюкози не має помітного впливу на збільшення осмолярності плазми, оскільки відбувається швидка утилізація глюкози. У пацієнтів прийом глюкози обмежений лише внутрішньовенними вливаннями, мінімальна добова потреба для профілактики ацидозу становить 100 г глюкози (2000 мл 5 % розчину глюкози або 1000 мл 10 % розчину глюкози).

Метаболізм глюкози в організмі завершується утворенням двоокису вуглецю (СО2) та води; під час аеробного гліколізу одного моля глюкози виділяється 686 ккал або 4,1 ккал на 1 г.

Виведення глюкози практично повністю здійснюється шляхом метаболізму. У нормі у здорових людей глюкоза в сечі може бути виявлена лише у вигляді слідів, оскільки вона після клубочкової фільтрації потрапляє в первинну сечу - повністю всмоктаною в проксимальних канальцях; цей процес триває, поки рівень глюкози в крові не збільшиться до значень нижче 200-240 мг/100 мл.

Розчини для парентерального харчування.
Код АТХ V06D C01.

При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками і фуросемідом слід враховувати їх здатність впливати на рівень глюкози у сироватці крові.

Інсулін сприяє потраплянню глюкози в периферичні тканини, стимулює утворення глікогену, синтез білків та жирних кислот. Розчин глюкози зменшує токсичний вплив піразинаміду на печінку. Введення великого об'єму розчину глюкози сприяє розвитку гіпокаліємії, що підвищує токсичність одночасно застосованих препаратів наперстянки.

Глюкоза несумісна у розчинах з амінофіліном, розчинними барбітуратами, еритроміцином, гідрокортизоном, канаміцином, розчинними сульфаніламідами, ціанокобаламіном.

діюча речовина: глюкоза;

100 мл розчину містять глюкози моногідрату в перерахунку на глюкозу безводну 10,0 г;

допоміжна речовина: вода для ін’єкцій.

Дані відсутні через виняткове застосування препарату в умовах стаціонару.

Препарат можна застосовувати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода або дитини.

Дітям доза залежить від віку, маси тіла, стану та лабораторних показників.

• Гіпоглікемія;
• парентеральне харчування;
• порушення, пов'язані з підвищеним розпадом білка внаслідок гіпоергозу.

Розчин глюкози 10 % протипоказаний пацієнтам з:

• внутрішньочерепними та внутрішньоспінальними крововиливами, за винятком станів, пов'язаних з гіпоглікемією та необхідністю парентерального харчування;
• тяжкою гіпертонічною дегідратацією;
• гіперчутливістю до декстрози;
• діабетичною комою з гіперглікемією;
• гіперосмолярною комою;
• синдромом мальабсорбції глюкозо-галактози.

Препарат не вводити одночасно з препаратами крові.

Препарат застосовувати внутрішньовенно краплинно. Доза для дорослих становить до 1500 мл на добу. Максимальна добова доза для дорослих становить 2 000 мл. У разі необхідності максимальна швидкість введення для дорослих - 150 крапель за хвилину (500 мл/год).

Особливості застосування

Під час тривалого застосування препарату необхідний контроль рівня цукру в крові.

Під час введення препарату слід призначати інсулін під шкіру з розрахунку 1 ОД на 4-5 г глюкози.

З боку центральної нервової системи: дуже рідко – сплутаність або втрата свідомості.

З боку ендокринної системи та метаболізму: гіперглікемія, гіпокаліємія, гіпофосфатемія, гіпомагніємія.

З боку сечовидільної системи: поліурія, глюкозурія.

З боку шлунково-кишкового тракту: полідепсія, нудота.

З боку імунної системи: алергічні реакції (включаючи гіпертермію, шкірні висипання, ангіоневротичний набряк, шок).

Загальні реакції організму: гіперволемія, відчуття припливів та почервоніння шкіри.

Побічні реакції у місці введення: біль у місці введення, подразнення вен, флебіт, венозний тромбоз.

У разі виникнення побічних реакцій введення розчину слід припинити, оцінити стан пацієнта і надати відповідну допомогу.

Посилення проявів побічних реакцій. Тахіпное, набряк легень.
Можливий розвиток гіперглікемії та гіпергідратації. У разі передозування препарату призначати симптоматичне лікування та у разі необхідності - введення препаратів звичайного інсуліну.

Зберігати в сухому місці при температурі не вище 25 °С. Не заморожувати.
Зберігати в оригінальній упаковці.
Зберігати в недоступному для дітей місці.

Препарат являє собою ізотонічний розчин декстрози, яка в організмі перетворюється на глюкозо-6-фосфат. Бере участь у різних процесах обміну речовин в організмі, посилює окисно-відновні процеси в організмі, покращує антитоксичну функцію печінки.