Ізоптин таблетки по 80 мг, 100 шт.

По 10 таблеток у блістері, по 10 блістерів у картонній коробці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: білі двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою. З одного боку є тиснення ISOPTIN 80, з іншого - KNOLL вище борозни.

Верапаміл блокує трансмембранний потік іонів кальцію в кардіоміоцити та клітини гладких м'язів судин. Він безпосередньо зменшує потребу міокарда в кисні за рахунок впливу на енергетично витратні процеси метаболізму в клітинах міокарда і опосередковано впливає на зменшення постнавантаження. Завдяки блокуванню кальцієвих каналів клітин гладкої мускулатури коронарних артерій приплив крові до міокарда посилюється, навіть у постстенотичних ділянках, та усувається спазм коронарних артерій. Антигіпертензивна ефективність верапамілу обумовлена ​​зменшенням опору периферичних судин без збільшення частоти серцевих скорочень як рефлекторної відповіді. Небажаних змін фізіологічних величин тиску крові немає. Верапаміл має виражену антиаритмічну дію, особливо при надшлуночковій аритмії. Він затримує проведення імпульсу в атріовентрикулярному вузлі, внаслідок чого, залежно від типу аритмії, відновлюється синусовий ритм та/або частота скорочень шлуночків нормалізується. Нормальний рівень серцевих скорочень не змінюється або незначно знижується.

Верапамілу гідрохлорид рацемічна суміш, що складається з рівних частин R-енантіомеру та S-енантіомеру. Верапаміл екстенсивно метаболізується. Норверапаміл є одним із 12 метаболітів, які визначаються у сечі, має 10-20% фармакологічної активності верапамілу та становить 6% виведеного препарату. Рівноважні концентрації норверапамілу та верапамілу у плазмі крові подібні. Рівноважна концентрація досягається через 3-4 дні після багаторазового прийому препарату 1 раз на добу.
Абсорбція
Більше 90% верапамілу після прийому швидко і майже повністю всмоктується в тонкій кишці. Біодоступність незміненої сполуки у здорових добровольців після одноразового прийому препарату становить 22%, що пояснюється екстенсивним печінковим метаболізмом першого проходження. Біодоступність збільшується в 2 рази після багаторазового прийому. Максимальна концентрація верапамілу в плазмі крові досягається через 1-2 години після прийому таблеток з негайним вивільненням, норверапамілу - через 1 годину. Прийом їжі не впливає на біодоступність верапамілу.
Розподіл
Верапаміл широко розподіляється в тканинах організму, у здорових добровольців обсяг розподілу становить від 1,8 до 6,8 л/кг. Зв'язування верапамілу з білками плазми становить близько 90%.
Метаболізм
Верапаміл екстенсивно метаболізується. Під час досліджень метаболізму in vitro встановлено, що верапаміл метаболізується за допомогою цитохрому P450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2C18.Встановлено, що після прийому препарату здоровими добровольцями чоловічої статі верапамілу гідрохлорид піддається інтенсивному метаболізму в печінці з утворенням 12 метаболітів, більшість з яких визначалася у кількостях. Основні метаболіти були визначені як різні N- та O-деалкіловані продукти верапамілу. Серед цих метаболітів тільки норверапаміл має фармакологічну дію (приблизно 20% вихідної сполуки), що було встановлено в ході досліджень на собаках.
Виведення
Період напіввиведення становить 3-7 годин при пероральному застосуванні. Близько 50% введеної дози виводиться нирками протягом 24 годин, 70% – протягом 5 днів. До 16% дози виводиться із калом. Близько 3-4% препарату виводиться нирками, виводиться у незміненому вигляді. Загальний кліренс верапамілу майже такий же високий, як і печінковий кровотік, і становить близько 1 л/год/кг (діапазон: 0,7-1,3 л/ч/кг).
Особливі групи пацієнтів
Діти. Дані щодо фармакокінетики верапамілу у дітей обмежені. Після перорального застосування препарату рівноважні концентрації у плазмі крові менше у дітей порівняно з дорослими.
Пацієнти похилого віку. Вік може впливати на фармакокінетику верапамілу у пацієнтів з гіпертензією. Період напіввиведення може бути продовжений у пацієнтів похилого віку. Встановлено, що антигіпертензивний ефект верапамілу не залежить від віку.
Пацієнти з нирковою недостатністю.Порушення функції нирок не впливає на фармакокінетику верапамілу, що продемонстровано в ході порівняльних досліджень у пацієнтів з нирковою недостатністю термінальної стадії та осіб із нормальною функцією нирок. Верапаміл та норверапаміл не видаляється за допомогою гемодіалізу.
Пацієнти з печінковою недостатністю. Період напіввиведення верапамілу зростає у пацієнтів з порушеною функцією печінки завдяки низькому кліренсу та великому об'єму розподілу.

Селективні блокатори кальцієвих каналів із прямими ефектами на серці. Похідні фенілалкіламіну. Код АТХ С08D A01.

Дослідження метаболізму верапамілу гідрохлориду in vitro показали, що він метаболізується цитохромом Р450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2С18. Верапаміл є інгібітором ферментів CYP3A4 та Р-глікопротеїнів (Р-gp). Повідомлялося про клінічно важливі взаємодії з інгібіторами CYP3A4, що супроводжувалися підвищенням рівня верапамілу у плазмі крові, тоді як індуктори CYP3A4 викликали зниження плазмових рівнів верапамілу гідрохлориду, тому необхідно проводити моніторинг взаємодії з іншими лікарськими засобами. Спільне застосування верапамілу та препаратів, які в основному метаболізуються CYP3A4 або є субстратом P-gp, може бути пов'язане з підвищенням концентрацій препаратів, може збільшувати або подовжувати як терапевтичні, так і несприятливі ефекти супутнього препарату.
Потенційні взаємодії, пов'язані з фармакокінети br />Празозин: підвищення максимальної концентрації празозину (~ 40%) без впливу на період напіввиведення. Адитивний гіпотензивний ефект.
Теразозин: підвищення AUC (~24%) та максимальної концентрації (~25%) теразозину. Адитивний гіпотензивний ефект.
Хінідин: зменшення кліренсу хінідину (~ 35%) при пероральному прийомі. Можливий розвиток артеріальної гіпотензії, а у пацієнтів з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією - набряк легенів.
Флекаїнід: мінімальний вплив на кліренс флекаїніду у плазмі крові (<~10%); не впливає на кліренс верапамілу в плазмі крові (див. розділ «Особливості застосування»).
Теофілін: зниження орального та системного кліренсу приблизно на 20%, у курців – на 11%.
Карбамазепін: підвищення AUC карбамазепіну (~ 46%) у хворих з рефрактерною парціальною епілепсією; підвищення рівня карбамазепіну, що може викликати побічні ефекти карбамазепіну, такі як диплопія, головний біль, атаксія або запаморочення.
Фенітоїн: зниження концентрації верапамілу в плазмі крові.
Іміпрамін: збільшення AUC (~ 15%) іміпраміну без впливу в активний метаболіт дезіпрамін.
Глібурид: підвищення максимальної концентрації глибенкламіду приблизно на 28%, AUC - на 26%.
Метформін: одночасне застосування верапамілу з метформіном може знижувати ефективність метформіну.
Колхіцин: збільшення AUC (приблизно в 2 рази) та Сmах (приблизно в 1,3 рази) колхіцину. Рекомендується зменшити дозу колхіцину (див. Інструкцію із застосування колхіцину).
Кларитроміцин, еритроміцин, телітроміцин: можливе підвищення рівнів верапамілу.
Рифампіцин: можливе зниження гіпотензивного ефекту. Зниження AUC (~ 97%), максимальна концентрація (~ 94%) та біодоступності після перорального застосування (~ 92%) верапамілу.
Доксорубіцин: при одночасному застосуванні доксорубіцину та верапамілу (перорально) підвищується AUC (~ 104%) та максимальної концентрації (~ 61%) доксорубіцину у хворих з дрібноклітинним раком легень.
Фенобарбітал підвищує оральний кліренс верапамілу в 5 разів.
Буспірон: збільшення AUC та Сmax буспірону в 3,4 рази.
Мідазолам : збільшення AUC мідазоламу в 3 рази та смаху - у 2 рази.
Метопролол: збільшення AUC (~ 32,5%) та максимальної концентрації (~ 41%) метопрололу у пацієнтів зі стенокардією ).
Пропранолол: збільшення AUC (~ 65%) та максимальної концентрації (~ 94%) пропранололу у пацієнтів зі стенокардією (див. Розділ «Особливості застосування»).
Дігоксин: у здорових добровольців збільшення максимальної концентрації (~ 44%), С12h (~ 53%), Css (~ 44%) та AUC (~ 50%) дигоксину. Рекомендується зменшити дозу дигоксину (див. також розділ «Особливості застосування»).
Дігітоксин: зменшення загального кліренсу дигітоксину (~27%) та екстраренального кліренсу (~29%). (~ 25%) та S-верапамілу (~ 40%) з відповідним зниженням кліренсу R- та S-верапамілу.
Циклоспорин: збільшення AUC, Сmax, СSS циклоспорину приблизно на 45%.
Еверолімус: збільшення AUC (приблизно у 3,5 рази) та максимальної концентрації (приблизно у 2,3 рази) еверолімусу. Збільшення Ctrough верапамілу (приблизно у 2,3 рази). Може знадобитися точне визначення концентрації та корекція дози еверолімусу.
Сіролімус: збільшення AUC (приблизно у 2,2 рази) сиролімусу, збільшення AUC (приблизно у 1,5 раза) S-верапамілу. Може знадобитися визначення концентрацій та корекція дози сиролімусу.
Такролімус: можливе підвищення рівня цього препарату в плазмі крові.
Ліпідознижувальний засіб [інгібітори ГМГ-КоА-редуктази (статини)]: лікування інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (наприклад, симвастатин, аторвастатин, ловастатин) для пацієнтів, які приймають верапаміл, слід розпочинати з низьких можливих доз та поступово їх збільшувати. Якщо пацієнту, який вже приймає інгібітор ГМГ-КоА-редуктази, необхідне призначення верапамілу, слід врахувати необхідне зниження дози статинів та підібрати дозування відповідно до концентрації холестерину в плазмі крові.
Аторвастатин: можливе підвищення рівня аторвастатину. Аторвастатин збільшує AUC верапамілу приблизно на 43%.
Ловастатин: можливе підвищення рівня ловастатину. Збільшення AUC (~ 63%) і максимальної концентрації (~ 32%) верапамілу. і розувастатин НЕ метаболізуються цитохромом CYP3A4, ймовірність взаємодії з верапамілом невелика.
Алмотриптан: збільшення AUC (~ 20%) та максимальної концентрації (~ 24%) алмотриптана.
Сульфінпіразон: підвищення орального кліренсу верапа , зменшення біодоступності – на 60%. Може спостерігатися зниження гіпотензивного ефекту.
Дабігатран: верапаміл у формі таблеток з негайним вивільненням збільшує Сmax (до 180%) та AUC (до 150%) дабігатрану. Підвищується ризик кровотечі. При одночасному застосуванні з пероральним верапамілом може знадобитися зменшення дози дабігатрану (див. Інструкцію із застосування дабігатрану за рекомендаціями з дозування).
Інші пероральні антикоагулянти прямої дії (АПД):
Підвищена абсорбція АПД, оскільки вони є субстратами P-gp, а також, якщо застосовно, знижене виведення АПД, що метаболізуються CYP3А4, можуть призвести до збільшення системної біодоступності АПД.
Деякі дані дозволяють припустити можливість збільшення ризику кровотечі, особливо у пацієнтів із додатковими факторами ризику. Може знадобитися зменшення дози АПД при застосуванні з пероральним верапамілом (див. Інструкцію із застосування дозування АПД).
Івабрадин: одночасне застосування з івабрадином протипоказане через додатковий ефект зниження частоти серцебиття верапамілом за ефектом івабрадину (див. «Протипоказання»).
Грейпфрутовий сік: збільшується AUC R-верапамілу (~ 49%) та S-верапамілу (~ 37%), збільшується максимальна концентрація R-верапамілу (~ 75%) та S-верапамілу (~ 51%) без зміни періоду напіввиведення та ниркового кліренсу. Слід уникати вживання грейпфрутового соку з верапамілом.
Звіробій продірявлений: зменшується AUC R-верапамілу (~ 78%) та S-верапамілу (~ 80%) з відповідним зниженням максимальної концентрації.
Інші взаємодії
Противірусні (ВІЛ) засоби: через здатність деяких противірусних засобів, таких як ритонавір, пригнічувати метаболізм плазмові концентрації верапамілу можуть зростати. Призначати з обережністю, може виникнути необхідність зниження дози верапамілу.
Літій: повідомлялося про підвищену нейротоксичність літію при одночасному застосуванні верапамілу гідрохлориду та літію, з підвищенням рівня літію у плазмі крові або без такого. Однак у пацієнтів, які постійно отримували однакову дозу літію всередину, додавання верапамілу гідрохлориду призводило до зниження рівня літію в плазмі крові. Пацієнти, які отримують обидва лікарські засоби, повинні перебувати під ретельним наглядом.
Нейром'язові блокатори: клінічні дані та дослідження на тваринах показують, що верапамілу гідрохлорид може посилювати активність нейром'язових блокаторів (курареподібних та деполяризуючих). Може виникнути необхідність у зниженні дози верапамілу гідрохлориду та/або дози нейром'язового блокатора при одночасному застосуванні.
Ацетилсаліцилова кислота підвищена ймовірність кровотечі.
Етанол (алкоголь): підвищення рівня етанолу в плазмі крові.
Антигіпертензивні засоби , діуретики, вазодилататори: посилення гіпотензивного ефекту.

діюча речовина: верапамілу гідрохлорид;
1 таблетка містить верапамілу гідрохлориду 80 мг;
допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, кремнію діоксид колоїдний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, сульфат макрогол, тальк, титану діоксид (Е 171).

Через антигіпертензивний ефект верапамілу гідрохлориду, залежно від індивідуальної реакції, здатність керувати транспортними засобами, працювати з механізмами або працювати в небезпечних умовах може бути порушена. Особливо це стосується початкової фази лікування, підвищення дози, зміни гіпотензивного препарату та одночасного прийому препарату з алкоголем. Верапаміл може підвищувати рівень алкоголю в плазмі та уповільнювати його виведення, тому дія алкоголю може посилюватися.

Чіткі та добре вивчені дані щодо застосування препарату вагітним жінкам відсутні. Дослідження на тваринах не виявили прямого або непрямого шкідливого впливу щодо репродуктивної токсичності. Оскільки дані, отримані в результаті репродуктивних досліджень на тваринах, не завжди можна екстраполювати на людину, препарат слід застосовувати під час вагітності тільки у разі крайньої необхідності.
Верапаміл проникає через плаценту та визначається в пуповинній крові.
Верапаміл та його метаболіти проникають у грудне молоко. Обмежені дані щодо перорального прийому за участю людини свідчать, що доза верапамілу, яка потрапляє в організм новонародженого, низька (0,1-1% дози, прийнятої матір'ю), тому застосування верапамілу може бути сумісним із годуванням груддю, але ризик для новонароджених не можна виключити . Враховуючи ризик виникнення серйозних побічних реакцій у новонароджених, яких годують груддю, верапаміл у період годування груддю можна застосовувати лише у разі нагальної потреби для матері.

Препарат можна застосовувати дітям лише при порушеннях серцевого ритму (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Ішемічна хвороба серця, включаючи стабільну стенокардію напруги; нестабільну стенокардію (прогресуюча стенокардія, стенокардія спокою) вазоспастичну стенокардію (варіантна стенокардія, стенокардія Принцметала) постінфарктну стенокардію у пацієнтів без серцевої недостатності, якщо не показані b-адреноблокатори. провідністю [за винятком синдрому Вольфа – Паркінсона – Уайта (WPW)].
Артеріальна гіпертензія.

Гіперчутливість до верапамілу або до будь-якого іншого компонента препарату.
Кардіогенний шок.
Блокада II або III ступеня (крім пацієнтів з функціонуючим штучним водієм ритму).
Синдром слабкості синусового вузла (крім пацієнтів з функціонуючим штучним водієм ритму).
Серцева недостатність зі зниженням фракції викиду менше 35% та/або тиском заклинювання легеневої артерії вище 20 мм рт. ст. (крім випадків, коли ці стани вторинні за шлуночковою тахікардією, що піддається терапії верапамілом). . У таких пацієнтів при застосуванні верапамілу гідрохлориду ризик розвитку шлуночкової тахіаритмії, включаючи шлуночкову фібриляцію.
Застосування в комбінації з івабрадином (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Під час лікування Ізоптіном® не застосовувати одночасно внутрішньовенно β-адреноблокатори (за винятком інтенсивної терапії).

Дози визначають індивідуально для кожного пацієнта. Препарат слід приймати не розсмоктуючи та не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини (наприклад 1 склянка води, у жодному разі грейпфрутовий сік), найкраще під час або відразу після їжі.
Дорослі та підлітки з масою тіла понад 50 кг< Ішемічна хвороба серця, пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, тріпотіння / мерехтіння передсердь
Рекомендована добова доза становить 120-480 мг, розділених на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза - 480 мг.
Артеріальна гіпертензія
Рекомендована добова доза становить 120-360 мг, розділених на 3 прийоми.
Діти старшого дошкільного віку до 6 років тільки при порушеннях серцевого ритму: рекомендована доза - у межах 80-120 мг на добу, розділених на 2-3 прийоми.
Діти 6-14 років лише при порушеннях серцевого ритму: рекомендована доза - у межах 80-360 мг на добу, розділених на 2-4 прийоми .
Порушення функції нирок
Доступні дані наведено в розділі «Особливості застосування». Пацієнтам з нирковою недостатністю верапамілу гідрохлорид слід застосовувати з обережністю та під ретельним наглядом.
Порушення функції печінки
У хворих з порушеннями функцій печінки залежно від ступеня тяжкості дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується через уповільнення розпаду лікарського засобу . Тому в таких випадках дозу слід встановлювати з особливою обережністю та починати з малих доз (наприклад, для хворих з порушеннями функцій печінки спочатку 2-3 рази на день по 40 мг відповідно 80-120 мг на добу) див.(«Особливості застосування»).
Якщо необхідно застосування верапамілу гідрохлориду в дозі 40 мг, потрібно приймати верапамілу гідрохлорид у відповідному дозуванні (таблетки по 40 мг).
Не приймати препарат у положенні лежачи.
Верапамілу гідрохлорид не можна призначати хворим з інфарктом міокарда протягом 7 днів після події.
Після тривалої терапії препарат слід відмінити, поступово знижуючи дозу.
Тривалість лікування визначається лікарем індивідуально та залежить від стану пацієнта та перебігу захворювання.</ >

Про наведені нижче побічні реакції повідомлялося в ході клінічних досліджень, при постмаркетинговому застосуванні верапамілу або в IV фазі клінічних випробувань.
Для кожної системи органів побічні реакції класифікуються залежно від частоти для кожної системи органів побічні реакції класифікуються залежно від частоти виникнення: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 до <1/10), нечасто (≥1/1000 до <1/100), рідко (≥1/10000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10000), невідомо (частоту не можна встановити за наявними даними). ​​Найбільш часто спостерігалися такі побічні реакції: головний біль, запаморочення шлунково-кишкові розлади: нудота, запор, біль у животі також брадикардія, тахікардія , серцебиття, зниження артеріального тиску, почервоніння / припливи, периферичний набряк та стомлюваність.
З боку імунної системи: невідомо - гіперчутливість.
Неврологічні розлади: часто - запаморочення, головний біль рідко - парестезії, тремор невідомо - екстрапірамідальні розлади, параліч (тетрапарез) * напади.
Порушення обміну речовин, метаболізму: невідомо - гіперкаліємія.
Психічні порушення: рідко - сонливість.
З боку органів слуху та вестибулярного апарату: рідко – дзвін у вухах невідомо – вертиго.
З боку серцево-судинної системи: часто – брадикардія, почервоніння/припливи, зниження артеріального тиску нечасто – серцебиття, тахікардія невідомо – блокада (I, II або III ступеня), серцева недостатність , зупинка синусового вузла, синусова брадикардія, асистолія
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: невідомо - бронхоспазм, задишка.
Шлунково-кишкові розлади: часто - нудота, запори; нечасто - біль у животі рідко - блювання, невідомо - дискомфорт у животі, кишкова непрохідність, гіперплазія ясен.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: рідко - гіпергідроз; невідомо - ангіоневротичний набряк, синдром Стівенса - Джонсона, мультиформна еритема, макулопапульозний висип, алопеція, кропив'янка, свербіж, свербіж, пурпура.
З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: невідомо - міалгія, артралгія, br />З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо - ниркова недостатність.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: невідомо - еректильна дисфункція, гінекомастія, галакторея.
Загальні порушення: часто - периферичні набряки, рідко - стомлюваність.
Лабораторні показники: невідомо - підвищення активності печінкових ферментів та рівня пролактину в сироватці крові.
* У ході постмаркетингових спостережень один раз повідомлялося про параліч (тетрапарез), асоційований з комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Це може бути обумовлено проникненням колхіцину через гематоенцефалічний бар'єр внаслідок пригнічення верапамілом CYP3A4 та P-gp див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Клінічні прояви: артеріальна гіпотензія, брадикардія до AV-блокади високого ступеня та зупинки синусового вузла, гіперглікемія, ступор, метаболічний ацидоз та гострий респіраторний дистрес-синдром. Спостерігалися летальні випадки внаслідок передозування.
Лікування передозування верапамілу гідрохлориду має бути головним чином підтримуючим та індивідуальним. Бета-адренергічна стимуляція та/або внутрішньовенне введення препаратів кальцію (кальцію хлорид) ефективно застосовуються для усунення симптомів навмисного передозування при пероральному застосуванні верапамілу гідрохлориду.
У разі значної гіпотензії або AV-блокади високого ступеня необхідно застосовувати вазопресорні засоби або карді . При асистолії слід застосовувати звичайні заходи, що включають бета-адренергічну стимуляцію (наприклад, ізопротеренолу гідрохлорид), інші вазопресорні засоби або серцево-легеневу реанімацію.
Верапамілу гідрохлорид не виводиться за допомогою гемодіалізу.

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С.

Препарат призначений для лікування ішемічних захворювань серця, включаючи стабільну стенокардію напруги; нестабільну стенокардію (прогресуючу стенокардію, стенокардію спокою); вазоспастичну стенокардію; артеріальну гіпертензію.