Ко-Діован таблетки по 160 мг/12,5 мг, 14 шт.

По 14 таблеток у блістері, по 1 блістеру в коробці з картону пакувального.

Таблетки, вкриті оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості:
Ко-Діован 160/12,5 мг: темно-червоного кольору, овальні, трохи опуклі, з написами (тисненнями) HHH з однією сторони та CG – з іншого.

Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є ангіотензин ІІ, утворений з ангіотензину I за участю ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Ангіотензин II зв'язується зі специфічними рецепторами, що розташовані на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску. Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин II має пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію та стимулює секрецію альдостерону.

Валсартан є активним та специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II, призначеним для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які відповідають за ефекти ангіотензину II. Збільшені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ1-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ2-рецептори, що врівноважує ефект АТ1-рецепторів. Валсартан не має часткової активності агоніста щодо АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно в 20000 разів) спорідненість із АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами.

Валсартан не пригнічує АПФ, відомий також під назвою кініназу II, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II і руйнує брадикінін. Не спостерігається жодних побічних ефектів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювався з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно меншою (Р<0,05) у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (2,6% порівняно з 7,9%). відповідно). У пацієнтів, які раніше лікувалися інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відмічено 19,5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком. у 19% випадків, у той час як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5% випадків (Р<0,05).

У контрольованих клінічних дослідженнях частота кашлю у пацієнтів, які отримували комбінацію валсартану та гідрохлортіазиду, становила 2,9%.

Валсартан не вступає у взаємодію та не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи.

Призначення препарату пацієнтам з гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після призначення перорального застосування разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається в межах 2 годин, а максимальне зниження АТ досягається в межах 4–6 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається понад 24 години після прийому разової дози. При регулярному застосуванні препарату максимальний терапевтичний ефект досягається протягом 2-4 тижнів і утримується на досягнутому рівні під час тривалої терапії. Комбінація з гідрохлортіазидом більш ефективно знижує артеріальний тиск.

Скасування валсартану не призводить до різкого підвищення АТ (синдром рикошету) або інших побічних ефектів.

Валсартан не впливає на рівень загального холестерину, тригліцеридів, глюкози у сироватці крові або сечової кислоти у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Точкою дії тіазидних діуретиків є пробковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, і де відбувається пригнічення транспортування іонів Na i Cl. Механізм дії тіазидів пов'язаний з пригніченням насоса Na + Cl-, що очевидно відбувається за рахунок конкуренції за місця транспорту Cl-. В результаті цього екскреція іонів натрію та хлору збільшується приблизно рівною мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об'єму циркулюючої плазми, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення із сечею калію та, отже, зниження концентрації калію у сироватці крові. Взаємозв'язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином II, тому призначення антагоніста рецепторів ангіотензину II зменшить втрату калію, пов'язану із застосуванням тіазидного діуретика.

Валсартон. Після прийому лікарського засобу всмоктування валсартану та гідрохлортіазиду відбувається швидко, проте ступінь всмоктування варіює у широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності Ко-Діован становить 23% (діапазон 23 & 7). Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (t1/2α < 1 година та t1/2β майже 9 годин).

У діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні препарату змін кінетичних показників не спостерігалося. При прийомі препарату раз на день кумуляція незначна. Концентрації препарату у плазмі крові у жінок та чоловіків були однаковими. Валсартан значною мірою пов'язується з білками сироватки крові (94-97%), переважно з альбуміном. Об'єм розподілу у період рівноважного стану низький (приблизно 17 л). Порівняно із печінковим кровотоком (приблизно 30 л/год) плазмовий кліренс валсартану відносно повільний (приблизно 2 л/год). Кількість валсартану, що виводиться з калом, становить 70% (від величини прийнятої внутрішньо дози), а майже 30% виводиться із сечею, переважно у незміненому вигляді.

При призначенні валсартану з їжею площа під кривою «концентрація – час» (AUC) зменшується на 48%, хоча приблизно через 8 годин після прийому препарату концентрація препарату в плазмі крові як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею однакова. Зменшення площі під кривою «концентрація – час» не супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту.

Гідрохлортіазид. Всмоктування гідрохлортіазиду після прийому внутрішньо відбувається швидко (tmax – близько 2 годин). Фармакокінетика препарату у фазах розподілу та виведення описується в цілому біекспоненційною низхідною кривою; період напіввиведення кінцевої фази становить 6-15 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня площа під кривою «концентрація – час» (AUC) зростає прямо пропорційно збільшенню дози. При повторному застосуванні фармакокінетика гідрохлортіазиду не змінюється; при призначенні один раз на добу, кумуляція незначна.

Абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду при внутрішньому прийомі становить 70%. Виведення відбувається із сечею: більше 95% дози в незміненому вигляді та приблизно 4% – у вигляді гідролізату – 2-аміно-4-хлор-m-бензенедісульфонаміду.

При одночасному застосуванні гідрохлортіазиду з їжею відзначалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником прийому натще. Діапазон цих змін є незначним і не має клінічної значущості.

Валсартан/гідрохлортіазид. При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність гідрохлортіазиду зменшується приблизно на 30%. Одночасне призначення гідрохлортіазиду, зі свого боку, не суттєво впливає на кінетику валсартану. Однак ця взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану та гідрохлортіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях було виявлено чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, що перевищує ефект кожного з компонентів окремо, а також ефект плацебо.

Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів

Пацієнти похилого віку. У деяких пацієнтів похилого віку системний вплив валсартану дещо більш виражений, ніж у пацієнтів молодого віку, однак він не був клінічно значущим.

Деякі дані дозволяють припустити, що в осіб похилого віку системний кліренс гідрохлортіазиду нижчий, ніж у здорових молодих добровольців.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 30–70 мл/хв корекція дози не потрібна.

Немає даних про застосування Ко-Діована пацієнтами з вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв) та пацієнтами, що перебувають на гемодіалізі. Валсартан має високий ступінь зв'язування з білками плазми і не виводиться при гемодіалізі; гідрохлортіазид, навпаки, виводиться з організму при гемодіалізі.

За наявності ниркової дисфункції середні пікові рівні у плазмі крові та значення AUC гідрохлортіазиду збільшуються, а рівень екскреції у сечі знижується. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю середній період напіввиведення майже подвоюється через суттєве зниження кліренсу нирок.

Виведення гідрохлортіазиду нирками відбувається шляхом пасивної фільтрації та активної секреції у просвіт ниркових канальців. Стан функції нирок відіграє велику роль у фармакокінетиці гідрохлортіазиду, оскільки цей препарат виводиться лише нирками.

За наявності ниркової недостатності середні пікові рівні у плазмі крові та значення AUC гідрохлортіазиду підвищуються, а рівень екскреції у сечі знижується. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю спостерігається 3-кратне збільшення гідрохлортіазиду AUC. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю відмічено 8-кратне збільшення AUC. Гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю.

Порушення функції печінки. Системний вплив валсартану у пацієнтів зі слабко вираженими (n=6) та помірно вираженими (n=5) порушеннями функції печінки було в 2 рази більше, ніж у здорових добровольців. Даних щодо застосування валсартану пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки немає.

Захворювання печінки істотно не впливають на фармакокінетику гідрохлортіазиду, тому зниження його дози не потрібне.

Немеланомний рак шкіри (НМРШ)

Наявні дані епідеміологічних досліджень свідчать про кумулятивний дозозалежний зв'язок між експозицією гідрохлортіазиду та розвитком НМРШ. Одне дослідження включало 71533 випадки базальноклітинної карциноми (з них 1430833 осіб з контрольної групи) та 8629 випадків плоскоклітинної карциноми (з них 172462 особи з контрольної групи). Високе дозування гідрохлортіазиду (≥ 50000 мг кумулятивно) була пов'язана з скоригованим співвідношенням ризиків (OR) 1,29 (95% CI: 1,23–1,35) для базальноклітинної карциноми і 3,98 (95% CI& ;4,31) для плоскоклітинної карциноми. Кумулятивна залежність доза-відповідь спостерігалася як при базальноклітинній карциномі, так і при плоскоклітинній карциномі. Інше дослідження показало можливий зв'язок між раком губ та застосуванням гідрохлортіазиду: 633 випадки раку губ були зіставлені з 63,067 контрольними групами населення з використанням стратегії вибору ризику. Кумулятивна залежність відповідна доза була продемонстрована з скоригованим OR 2,1 (95% CI: 1,7-2,6), збільшуючись до OR 3,9 (3,0-4,9) при застосуванні високої дози (~ 25000 мг ) і OR 7,7 (5,7–10,5) при застосуванні високої дози (~ 100000 мг). Наприклад, сукупна доза 100000 мг відповідає щоденному застосуванню добової дози 25 мг протягом більше 10 років.

Антагоністи ангіотензину II та діуретики. Валсартан та діуретика. Код АТХ С09D А03.

Взаємодії, пов'язані як з валсартаном, так і з гідрохлортіазидом

Одночасне застосування не рекомендується

Літій. Зворотне підвищення концентрації літію в плазмі та прояви токсичності були зареєстровані при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та тіазидів, у тому числі гідрохлортіазиду. У зв'язку з відсутністю досвіду одночасного застосування валсартану та літію така комбінація не рекомендується. Якщо застосування такої комбінації необхідне, рекомендується проводити ретельний моніторинг рівнів літію у плазмі.

Одночасне застосування вимагає обережності

Інші антигіпертензивні препарати

Ко-Діован може посилювати дію інших препаратів з антигіпертензивними властивостями (таких як: гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, інгібітори АПФ, антагоністи рецептора ангіотензину, бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, прямі інгібітори). >

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін, адреналін)

Можлива знижена реакція на аміни пресорні, такі як норадреналін, яка не є достатньою для виключення їх використання.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу та неселективні НПЗП

НПЗЗ можуть послаблювати антигіпертензивний ефект як антагоністів ангіотензину II, так і гідрохлортіазиду при одночасному застосуванні. Крім того, одночасний прийом Ко-Діована та НПЗЗ може призвести до погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у плазмі крові. Таким чином, рекомендується контроль функції нирок на початку лікування та адекватна гідратація пацієнта.

У хворих похилого віку, пацієнтів зі зниженням об'єму циркулюючої крові (у тому числі у хворих на сечогінну терапію) або з дисфункцією нирок одночасне застосування НПЗП (або інгібіторів ЦОГ-2) з АРА II збільшує ризик погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність . Спільне застосування цих препаратів потребує обережності та моніторингу функції нирок.

Взаємодії, пов'язані з валсартаном

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) АРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном

У разі одночасного застосування АРА, включаючи валсартан, з іншими блокуючими РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, необхідна обережність.

Це пов'язано з підвищеною частотою гіпотензії, втратою свідомості, гіперкаліємією та дисфункцією нирок (включаючи ГНН) порівняно з монотерапією. Таким чином, подвійна блокада РААС не рекомендується шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, препаратів-блокаторів рецепторів ангіотензину або аліскірену. Якщо подвійна блокада РААС вважається абсолютно необхідною, лікування має проходити лише під наглядом фахівців та супроводжуватися моніторингом функції нирок, рівня електролітів та АТ.

Одночасне застосування не рекомендується

Калійсзберігаючі діуретики, харчові добавки, що містять калій, сольові препарати для замісної терапії, що містять калій, та інші речовини, які можуть підвищувати рівень калію

При необхідності застосування лікарського засобу, що впливає на рівень калію, у комбінації з валсартаном рекомендується моніторинг рівня калію у плазмі крові.

При одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II з іншими лікарськими засобами, здатними підвищувати вміст калію у сироватці крові (наприклад, калійзберігаючі діуретики, лікарські засоби на основі калію, гепарин) збільшується ризик розвитку гіперкаліємії. У таких випадках Ко-Діован, що містить валсартан, слід застосовувати з обережністю та проводити моніторинг рівня калію.

Транспортери

Отримані in vitro дані показують, що валсартан є субстратом транспортера печінкового поглинання ОАТР1В1/ОАТР1В3 та еффлюксного печінкового транспортера MRP2. Клінічне значення цих даних остаточно не з'ясовано. Одночасне застосування інгібіторів поглинання транспортера (наприклад, рифампіну, циклоспорину) або транспортерів ефлюксу (наприклад, ритонавіру) може призвести до підвищення системної експозиції валсартану. Починаючи або закінчуючи одночасне лікування такими лікарськими засобами, рекомендується виявляти необхідну обережність.

Відсутність взаємодії

У дослідженнях лікарської взаємодії валсартану не було відзначено клінічно значущих взаємодій валсартану та таких препаратів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін, глібенкламід. Дигоксин та індометацин можуть взаємодіяти з гідрохлортіазидним компонентом Ко-Діован (див. взаємодії, пов'язані з гідрохлортіазидом).

Взаємодії, пов'язані з гідрохлортіазидом

Одночасне застосування вимагає обережності

Лікарські препарати, застосування яких пов'язано зі втратою калію та гіпокаліємією Гіпокаліємічний ефект гідрохлортіазиду може посилюватися при одночасному застосуванні калійуретичних діуретиків, кортикостероїдів, проносних засобів, адренокортикотропних гормонів (АКТГ), амфолін

Якщо необхідно призначення цих лікарських засобів із комбінацією гідрохлортіазиду та валсартану, рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі.

Лікарські засоби, здатні індукувати шлуночкову тахікардію типу "пірует"

Зважаючи на ризик гіпокаліємії гідрохлортіазид слід з обережністю застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати шлуночкову тахікардію типу "пірует", зокрема, з антиаритмічними засобами Іа та ІІІ класу, а також з деякими антипсихотичними засобами.

Лікарські засоби, що впливають на рівень натрію у сироватці крові

Гіпонатріємічний ефект діуретиків може посилюватись при одночасному прийомі таких лікарських засобів, як антидепресанти, антипсихотичні препарати, протиепілептичні препарати. У разі тривалого застосування цих лікарських засобів рекомендується обережність.

Лікарські препарати, які можуть викликати двонаправлену тахікардію (torsades de pointes).

Антиаритмічні препарати Ia класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід).

Антиаритмічні препарати III класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід).

Деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозід, галоперидол, дроперидол).

Інші (наприклад, беприділ, цисаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенно).

У зв'язку з ризиком розвитку гіпокаліємії гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de pointes).

Глікозиди наперстянки

Індукована тіазидами гіпокаліємія або гіпомагніємія може виникнути як небажаний ефект, що сприяє розвитку серцевої аритмії, індукованої препаратами наперстянки.

Солі кальцію та вітамін D

Застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, одночасно з вітаміном D або солей кальцію може сприяти підвищенню рівня кальцію у плазмі крові. Одночасне застосування тіазидних діуретиків із солями кальцію може спричинити гіперкальціємію у пацієнтів, схильних до гіперкальціємії (наприклад, пацієнтів з гіперпаратиреозом, злоякісними новоутвореннями або опосередкованими вітаміном D станами), за рахунок посилення канальцевої реабсорбції кальцію.

Антидіабетичні засоби (пероральні препарати та інсулін)

Лікування тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Корекція дози антидіабетичного лікарського засобу може бути необхідною.

Слід з обережністю використовувати метформін через ризик лактоацидозу, індукованого можливою функціональною нирковою недостатністю, пов'язаною з гідрохлортіазидом.

Бета-блокатори та діазоксид

Лікарські препарати, що застосовуються у лікуванні подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)

Може виникнути необхідність корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати рівень сечової кислоти у плазмі крові. Може знадобитися збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, може збільшити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден)

Біодоступність тіазидних діуретиків може бути збільшена антихолінергічними засобами, ймовірно, через зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкість випорожнення шлунка. Навпаки, очікується, що прокінетичні лікарські засоби, такі як цизаприд, можуть знижувати біодоступність діуретиків тіазидного типу.

Амантадін

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, збільшують ризик небажаних ефектів, спричинених амантадином.

Іонообмінні смоли

Абсорбція тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, знижується під впливом холестираміну або колестиполу. Це може спричинити субтерапевтичні ефекти тіазидних діуретиків. Однак зміщення під час прийому гідрохлортіазиду і смоли таким чиномщоб гідрохлортіазид приймався не менше ніж за 4 години до або через 4-6 годин після прийому смоли, зводить до мінімуму ризик взаємодії.

Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть зменшувати ниркову екскрецію цитотоксичних засобів та посилювати їх мієлосупресивні ефекти.

Недеполяризуючі релаксанти скелетних м'язів (наприклад, тубокурарин)

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, посилюють дію таких релаксантів скелетних м'язів, як похідні кураре.

Циклоспорин

Одночасне призначення з циклоспорином збільшує ризик гіперурикемії та ускладнень, подібних до подагри.

Алкоголь, анестетики та седативні препарати

У разі одночасного застосування тіазидних діуретиків з препаратами, які також можуть знижувати АТ (наприклад, за рахунок зниження активності симпатичної центральної нервової системи або прямої судиннорозширюючої дії), можливе потенціювання ортостатичної гіпотензії.

Метилдопа

Отримано окремі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів, яким призначають одночасне лікування метилдопою та гідрохлортіазидом.

Карбамазепін

У пацієнтів, які отримують гідрохлортіазид одночасно з карбамазепіном, може розвинутись гіпонатріємія. Таких пацієнтів слід повідомити про можливість гіпонатріємічної реакції та належним чином спостерігати за їх станом.

Контрастні речовини, що містять йод

У разі викликаної діуретиком дегідратації існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при високих дозах препарату, що містить йод. Перед застосуванням слід провести адекватне поповнення втрати рідини у пацієнта.

діючі речовини: валсартан, гідрохлортіазид мікронізований;
1 таблетка містить 160 мг валсартану та 12,5 мг гідрохлортіазиду мікронізованого;
інші складові:
кремнію діоксид колоїдний безводний; кросповідон; гіпромелоза/гідроксипропілметилцелюлоза; магнію стеарат; целюлоза мікрокристалічна; макрогол 8000/ поліетиленгліколь; тальк; титану діоксид (Е 171); заліза оксид червоний (Е 172) – тільки для пігулок по 160/12,5 мг.

На початку застосування лікарського засобу (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу, що може призвести до нещасного випадку, враховуючи, що іноді може виникнути запаморочення чи втома. Пізніше рівень заборони визначається лікарем.

Вагітність

Валсартан

Лікарський засіб не повинен застосовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протягом ІІ та ІІІ триместрів викликає у людей фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо антагоністи рецепторів ангіотензину II застосували з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю нирок та черепа.

Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, потребують ретельного спостереження щодо гіпотензії.

Гідрохлоротіазид

Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності є обмеженим, особливо протягом І триместру. Дослідження на тваринах є недостатніми. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту. На підставі фармакологічних механізмів дії гідрохлоротіазиду передбачається що його застосування протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу і викликати у плода та новонародженого такі ефекти, як жовтяниця, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенія.

Лікар, який призначає препарат, що діє на РААС, повинен інформувати жінку про потенційні ризики під час вагітності.

З огляду на механізм дії антагоністів рецепторів ангіотензину II ризик ембріональних захворювань та захворювань плода не може бути виключений. Згідно з ретроспективними даними, застосування інгібіторів АПФ в першому триместрі пов’язане з потенційним ризиком вроджених дефектів. Крім того, були зареєстровані ураження у плода та смерть у зв’язку зі застосуванням протягом другого та третього триместру препаратів, які безпосередньо впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС). У людей фетальна ниркова перфузія, яка залежить від розвитку РААС, починається протягом другого триместру. Таким чином, ризик, пов’язаний із лікуванням валсартаном, вищий протягом другого та третього триместру. Були повідомлення про спонтанні аборти, олігогідрамніон та дисфункцію нирок у новонароджених, коли вагітні жінки випадково приймали валсартан.

Новонароджених, що піддавалися впливу препарату внутрішньоутробно, слід ретельно обстежувати щодо наявності достатньої кількості сечі, гіперкаліємії та показників артеріального тиску. Якщо необхідно, вжити відповідних медичних заходів (наприклад провести регідратацію), щоб видалити препарат з кровообігу.

Внутрішньоматкова дія тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, може спричинити жовтяницю або тромбоцитопенію у плода та новонародженого або інші побічні реакції, які спостерігалися у дорослих.

Період годування груддю

Якщо застосування препарату вкрай необхідне, годування груддю слід припинити. Немає жодної інформації щодо застосування валсартану протягом годування груддю. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту та у грудне молоко людини в невеликих кількостях. Тіазиди у високих дозах викликають діурез, що може пригнічувати продукування молока. Протягом періоду годування груддю бажано використовувати альтернативні методи лікування з краще встановленими профілями безпеки, особливо у період годування новонародженого або недоношеної дитини.

Препарат Ко-Діован не рекомендується для застосування дітям у зв'язку з відсутністю даних про безпеку та ефективність.

Ессенційна артеріальна гіпертензія у пацієнтів, тиск крові яких відповідно не регулюється монотерапією.

Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів Ко-Діовану або до інших похідних сульфонамідів.

Тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки і холестаз.

Анурія.

Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія.

Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом (І та ІІ типу) або порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).

Вагітність, планування вагітності (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Спадковий ангіоневротичний набряк або ангіоневротичний набряк під час попереднього застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) чи антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА).

Рекомендована доза Ко-Діовану – 1 таблетка 80 мг/12,5 мг на добу. При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3–4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160 мг/12,5 мг на добу. Таблетки 160 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосування таблеток 160 мг/12,5 мг. Якщо і далі при застосуванні таблеток 160 мг/25 мг артеріальний тиск знижується недостатньо, рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 320 мг/12,5 мг. Таблетки 320 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 320 мг/ 12,5 мг.

Максимальна добова доза становить 320 мг/25 мг.

У разі відсутності ефекту від лікування Ко-Діованом після 8 тижнів необхідно розглянути застосування додаткового або альтернативного лікарського засобу.

Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 2–4 тижнів. Для деяких пацієнтів може бути необхідно 4–8 тижнів лікування.

Лікарський засіб Ко-Діован можна приймати незалежно від вживання їжі. Таблетки слід запивати невеликою кількістю води.

Застосування пацієнтам літнього віку (понад 65 років)

Ко-Діован можна застосовувати пацієнтам будь-якого віку.

Застосування пацієнтам з нирковою недостатністю

Для пацієнтів з нирковою недостатністю може бути необхідним зниження дози. У зв’язку з тим, що Ко-Діован містить гідрохлоротіазид, він протипоказаний пацієнтам з анурією, а у разі застосування пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) потрібна особлива обережність.

Немає даних щодо застосування валсартану пацієнтам з кінцевою стадією ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 10 мл/хв) та пацієнтам, яким застосовують діаліз.

Печінкова недостатність

Для пацієнтів з печінковою недостатністю може бути необхідним зниження дози. У зв’язку з тим, що Ко-Діован містить гідрохлоротіазид, його необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з печінковою недостатністю. У зв’зку з тим, що Ко-Діован містить валсартан, він протипоказаний пацієнтам з біліарним цирозом або холестазом.

Доза валсартану для пацієнтам з легкою та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження і без холестазу не повинна перевищувати 80 мг.

Небажані реакції, про які найчастіше повідомлялося в ході клінічних досліджень застосування валсартану з гідрохлортіазидом у порівнянні з плацебо та у постмаркетинговий період, наведені нижче систем органів.

Частота небажаних побічних реакцій визначена таким чином: дуже часто (1/10); часто (1/100, <1/10); нечасто (1/1000, <1/100); рідко (1/10000, <1/1000); дуже рідко (< 1/10000), невідомо (не можна оцінити на основі доступних даних). У кожній групі за частотою небажані реакції наведені як зменшення тяжкості.

Передозування валсартану може викликати виражену гіпотензію, яка, у свою чергу, може призвести до пригнічення свідомості, розвитку судинної недостатності та/або шоку.
При передозуванні гідрохлортіазиду можуть виникнути такі симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, порушення електролітів і як наслідок аритмія та м'язові спазми. Найбільш характерними ознаками передозування є тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений в основному ниркова недостатність. У всіх випадках передозування слід вжити загальних підтримуючих заходів, зокрема проводити моніторинг стану пацієнта та заходи щодо стабілізації серцево-судинної функції.
Терапевтичні заходи залежать від того, як давно була прийнята велика доза, а також від тяжкості симптомів ; при цьому першочерговим завданням є нормалізація гемоциркуляції. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювоту. Якщо після застосування препарату пройшов тривалий час, необхідно дати пацієнту достатню кількість активованого вугілля.
При гіпотензії слід покласти пацієнта у горизонтальне положення та забезпечити відновлення водно-сольового балансу шляхом внутрішньовенного введення ізотонічного сольового розчину.
Валсартан не можна вивести з організму за допомогою гемодіалізу через його зв'язування з білками плазми, але для виведення з організму гідрохлортіазиду гемодіаліз є ефективним.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці для захисту від вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Ко-Діован - антагоніст ангіотензину II та діуретик