Коронал таблетки в/о 5 мг № 30

По 10 таблеток у блістері; по 6 блістерів у картонній коробці.

Таблетки, покриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

Коронал® 5: світло-жовті двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою, що мають роздільний ризик з одного боку.

Бісопролол – високоселективний ß₁-адреноблокатор. Не має внутрішньої симпатоміметичної активності і клінічно виражених мембраностабілізуючих властивостей. Препарат має дуже низьку спорідненість із ß₂-рецепторами гладкої мускулатури бронхів і судин, а також із ß₂-рецепторами, які беруть участь у метаболічній регуляції. Таким чином, бісопролол не впливає на опір дихальних шляхів і ß₂-опосередковані метаболічні ефекти. Селективність бісопрололу щодо ß₁-адренорецепторів поширюється за межі терапевтичного діапазону доз.

Бісопролол не має вираженого негативного інотропного ефекту.

Максимальний ефект бісопрололу наступає через 3-4 години після перорального прийому. Період напіввиведення з плазми становить 10-12 годин, що призводить до 24-годинної ефективності після одноразового прийому. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 2 тижні прийому.

При інтенсивній терапії у пацієнтів з ішемічною хворобою серця без хронічної серцевої недостатності бісопролол зменшує серцевий викид та потребу міокарда в кисні завдяки зменшенню частоти серцевих скорочень (ЧСС) та ударного об’єму. При тривалій терапії підвищений периферичний опір зменшується. Також в основі антигіпертензивного ефекту ß-блокаторів лежить механізм дії зниження активності реніну в плазмі.

Бісопролол пригнічує реакцію на симпатоадренергічну активність, блокуючи рецептори серця. Це призводить до уповільнення серцебиття та зниження скорочувальної функції міокарда, що спричиняє зниження потреби міокарда в кисні. Завдяки цьому досягається бажаний ефект у пацієнтів зі стенокардією та ішемічною хворобою серця.

Абсорбція. Після прийому внутрішньо більше ніж 90 % бісопрололу абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Абсорбція не залежить від вживання їжі. Значення ефекту першого проходження становить ≤ 10 %. Біодоступність становить близько 90 %.

Розподіл. Об’єм розподілу становить 3,5 л/кг. Зв’язування з білками плазми крові становить близько 30 %.

Метаболізм та виведення. Бісопролол виводиться з організму двома шляхами: 50 % біотрансформується у печінці з утворенням неактивних метаболітів та виводиться нирками, 50 % виводиться нирками у незміненому вигляді. Загальний кліренс бісопрололу становить 15 л/год. Завдяки тривалому періоду напіввиведення (10-12 годин) препарат зберігає терапевтичний ефект впродовж 24 годин при застосуванні 1 раз на добу.

Лінійність. Фармакокінетика бісопрололу лінійна, її показники не залежать від віку.

Особливі групи пацієнтів. Оскільки бісопролол виводиться з організму нирками та печінкою в рівній мірі, у пацієнтів із порушеннями функції печінки або порушеннями функції нирок корекція режиму дозування не потрібна. Фармакокінетика у пацієнтів зі стабільною хронічною серцевою недостатністю та з порушеннями функції печінки або нирок не вивчалася. У пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю ІІІ функціонального класу (за NYHA) рівень бісопрололу в плазмі крові вищий та період напіввиведення довший порівняно зі здоровими добровольцями. Максимальна концентрація у плазмі крові в рівноважному стані становить 64±21 нг/мл при добовій дозі 10 мг та періоді напіввиведення 17±5 годин.

Селективні блокатори b-адренорецепторів.

Код ATX C07A B07.

Комбінації, які не рекомендовано застосовувати.

Лікування хронічної серцевої недостатності.

• Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): можливе потенціювання ефекту щодо атріовентрикулярної провідності та посилення негативного інотропного ефекту.

Всі показання.

• Антагоністи кальцію (групи верапамілу, меншою мірою – дилтіазему): негативний вплив на скорочувальну функцію міокарда та атріовентрикулярну провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу у пацієнтів, які приймають ß-блокатори, може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та атріовентрикулярної блокади.
• Гіпотензивні препарати з центральним механізмом дії (клонідин, метилдопа, моксонідин, рилменідин): можливе погіршення перебігу серцевої недостатності внаслідок зниження центрального симпатичного тонусу (зниження ЧСС і серцевого викиду, вазодилатація). Раптова відміна препарату, особливо якщо йому передує відміна блокаторів ß-адренорецепторів, може підвищити ризик виникнення рикошетної гіпертензії.

Комбінації, які слід застосовувати з обережністю.

Лікування артеріальної гіпертензії або ішемічної хвороби серця (стенокардії).

• Антиаритмічні засоби І класу (наприклад, хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): можливе потенціювання ефекту щодо атріовентрикулярної провідності та посилення негативного інотропного ефекту.

Всі показання.

• Антагоністи кальцію типу дигідропіридинового ряду (наприклад, ніфедипін, фелодипін, амлодипін): можливе підвищення ризику виникнення артеріальної гіпотензії. Не виключається можливість зростання негативного впливу на інотропну функцію міокарда у пацієнтів із серцевою недостатністю.
• Антиаритмічні препарати ІІІ класу (наприклад, аміодарон): можливе потенціювання впливу на атріовентрикулярну провідність.
• ß-блокатори місцевої дії (наприклад такі, що містяться в очних краплях для лікування глаукоми): можливе підсилення системних ефектів бісопрололу.
• Парасимпатоміметики: можливе збільшення часу атріовентрикулярної провідності та підвищення ризику брадикардії.
• Інсулін та пероральні гіпоглікемізуючі засоби: підсилення гіпоглікемічної дії. Блокада ß-адренорецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії.
• Засоби для анестезії: підвищується ризик пригнічення функції міокарда і виникнення артеріальної гіпотензії (див. розділ «Особливості застосування»).
• Серцеві глікозиди: зниження ЧСС, збільшення часу атріовентрикулярної провідності.
• Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ): можливе послаблення гіпотензивного ефекту бісопрололу.
• ß-симпатоміметики (наприклад, орципреналін, ізопреналін, добутамін): застосування у комбінації з препаратом може призвести до зниження терапевтичного ефекту обох засобів. Для лікування алергічних реакцій можуть бути потрібні вищі дози адреналіну.
• Симпатоміметики, які активують α- і ß-адренорецептори (наприклад, адреналін, норадреналін): можливий прояв опосередкованого через α-адренорецептори судинозвужувального ефекту, що призводить до підвищення артеріального тиску та посилення переміжної кульгавості. Подібна взаємодія вірогідніша при застосуванні неселективних ß-блокаторів.

При сумісному застосуванні з антигіпертензивними засобами та засобами, що виявляють гіпотензивний ефект (наприклад, трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазин) можливе підвищення ризику артеріальної гіпотензії.

Можливі комбінації.

• Мефлохін: можливе підвищення ризику розвитку брадикардії.
• Інгібітори МАО (за винятком інгібіторів МАО типу В): підвищення гіпотензивного ефекту ß-блокаторів, але є ризик розвитку гіпертонічного кризу.

діюча речовина: bisoprolol;

1 таблетка містить 5 мг бісопрололу фумарату;

інші елементи:

Коронал® 5: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, натрію лаурилсульфат, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, гіпромелоза, макрогол 400, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 17 ).

У процесі досліджень за участю пацієнтів з ішемічною хворобою серця препарат не впливав на здатність керувати автомобілем. Однак у особистих випадках препарат може вплинути на здатність керувати автотранспортом або працювати зі складними механізмами. Особливу увагу необхідно приділяти на початку лікування, зміні дози або при взаємодії з алкоголем.

Вагітність. Бісопролол має фармакологічні властивості, які можуть мати шкідливий вплив на перебіг вагітності та/або розвиток плода/новонародженого. Зазвичай β-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може викликати затримку внутрішньоутробного розвитку, внутрішньоутробну смерть, мимовільний аборт або передчасні пологи. Можуть розвинутись побічні ефекти у плода та новонародженого (наприклад, гіпоглікемія, брадикардія). Якщо лікування β-блокаторами необхідне, бажано, щоб це був β1-селективний адреноблокатор.

У період вагітності препарат застосовують лише тоді, коли очікувана користь матері перевищує потенційний ризик для плода. Необхідно контролювати матково-плацентарний кровотік та зростання плода. У разі шкідливого впливу протягом вагітності або плода слід розглянути можливість альтернативного лікування.

Після пологів новонароджений повинен перебувати під ретельним наглядом. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії очікуються протягом першої 3-ї доби.

Період годування груддю. Даних по екскреції бісопрололу в грудне молоко немає, тому не рекомендується застосовувати препарат під час годування груддю.

Клінічні дані щодо ефективності та безпеки застосування препарату для лікування дітей відсутні, тому препарат не слід застосовувати цій категорії пацієнтів.

• Артеріальна гіпертензія;
• ішемічна хвороба серця (стенокардія);
• хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, при необхідності – із серцевими глікозидами.

• гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стані декомпенсації, що потребує інотропної терапії;
• кардіогенний шок;
• атріовентрикулярна блокада II та III ступеня (за винятком такої у пацієнтів із штучним водієм ритму);
• синдром слабкості синусового вузла;
• синоатріальна блокада;
• симптоматична брадикардія;
• симптоматична артеріальна гіпотензія;
• важка форма бронхіальної астми;
• пізні стадії порушення периферичного кровообігу або хвороби Рейно;
• феохромоцитома, що не лікувалася;
• метаболічний ацидоз;
• підвищена чутливість до бісопрололу або інших компонентів препарату.

Препарат слід приймати не розжовуючи, вранці натщесерце під час або після сніданку, запиваючи невеликою кількістю рідини.

Артеріальна гіпертензія; ішемічна хвороба серця (стенокардія).

Лікування слід розпочинати поступово з низьких доз з подальшим підвищенням дози. Доза, що рекомендується, становить 5 мг (1 таблетка препарату по 5 мг) на добу.

При необхідності добова доза може бути підвищена до 10 мг (1 таблетка по 10 мг) на добу. Подальше збільшення дози виправдане лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована доза становить 20 мг на добу.

Коректування дози проводить індивідуально залежно від частоти пульсу та терапевтичної користі.

Хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка в комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, при необхідності – із серцевими глікозидами.

Стандартна терапія хронічної серцевої недостатності: інгібітори АПФ (або блокатори ангіотензинових рецепторів при непереносимості інгібіторів АПФ), блокатори β-адренорецепторів, діуретики та, при необхідності, серцеві глікозиди.

Препарат призначають для лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю без ознак загострення.

Терапію повинен проводити лікар із досвідом лікування хронічної серцевої недостатності.

Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності препаратом починається згідно з нижченаведеною схемою титрування, яку можна коригувати залежно від індивідуальних реакцій організму.

• 1,25 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом 1 тижня, якщо добре переноситься, підвищити до
• 2,5 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного тижня, якщо добре переноситься, підвищити до
• 3,75 мг* бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного тижня, якщо добре переноситься, підвищити до
• 5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4 тижнів, якщо добре переноситься, підвищити до
• 7,5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4 тижнів, якщо добре переноситься, підвищити до
• 10 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу як підтримуюча терапія.

* – На початку терапії хронічної серцевої недостатності рекомендується застосовувати дозування 2,5 мг. Для отримання дозування 2,5 мг таблетки препарату по 5 мг можна розділити навпіл.

Максимальна доза фумарату бісопрололу, що рекомендується, становить 10 мг 1 раз на добу.

Протягом фази титрування необхідний контроль за такими показниками життєдіяльності, як артеріальний тиск, частота серцевих скорочень та симптомами прогресування серцевої недостатності. Симптоми можуть розвиватись з першого дня після початку лікування.

Модифікація лікування

Якщо максимальна доза, що рекомендується, погано переноситься, можливе поступове зниження дози. Якщо під час фази титрування або після неї спостерігається поступове погіршення серцевої недостатності, розвивається гіпотензія або брадикардія, рекомендується коригування дози препарату, що може вимагати тимчасового зниження дози бісопрололу або, можливо, припинення лікування. Після стабілізації стану пацієнта слід розглядати можливість повторної ініціації лікування бісопрололом.

Не слід припиняти лікування раптово, особливо пацієнтам з ішемічною хворобою серця, оскільки це може призвести до погіршення стану пацієнта. При необхідності лікування препаратом рекомендується завершувати повільно, поступово знижуючи дозу (наприклад, зменшуючи дозу вдвічі на тиждень).

Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності зазвичай тривале.

Курс лікування препаратом тривалий і залежить від природи та тяжкості захворювання.

Пацієнти з печінковою та/або нирковою недостатністю.

Артеріальна гіпертензія; ішемічна хвороба серця. Для пацієнтів з порушеннями функції печінки або нирок легкого та середнього ступеня тяжкості підбір дози зазвичай не потрібний. Пацієнтам із тяжкою формою ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв) та пацієнтам із тяжкою формою печінкової недостатності доза не повинна перевищувати добову дозу 10 мг. Є обмежені дані щодо застосування бісопрололу пацієнтам на діалізі. Потрібно змінювати режим дозування.

Хронічна серцева недостатність Немає даних про фармакокінетику бісопрололу у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю одночасно з порушеннями функції печінки або нирок, тому збільшувати дозу необхідно з обережністю.

Пацієнти похилого віку не потребують коригування дози.

Особливості щодо застосування

Небажані ефекти щодо частоти виникнення класифікують за такими категоріями:

дуже часто (>1/10), часто (>1/100 та <1/10), нечасто (>1/1000 та <1/100), рідко (>1/10000 та <1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (частота не визначена за наявними даними).

З боку серця

Дуже часто брадикардія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю).

Часто: ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю).

Нечасто: порушення атріовентрикулярної провідності, брадикардія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця), ознаки погіршення серцевої недостатності (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця).

З боку нервової системи

Часто: запаморочення*, головний біль*.

Рідко: синкопе.

З боку органів зору

Рідко: зниження сльозовиділення (враховуючи носіння лінз).

Дуже рідко: кон'юнктивіт.

З боку органів слуху

Рідко: погіршення слуху.

З боку дихальної системи

Нечасто: бронхоспазм у пацієнтів із бронхіальною астмою або обструктивними захворюваннями дихальних шляхів в анамнезі.

Рідко: алергічний риніт.

З боку травного тракту

Часто: нудота, блювання, діарея, запор.

З боку шкіри та сполучних тканин

Рідко: реакції гіперчутливості, включаючи свербіж, почервоніння, висипання.

Дуже рідко: алопеція. При лікуванні β-блокаторами може спостерігатися погіршення стану хворих на псоріаз у вигляді псоріатичного висипу.

З боку кістково-м'язової системи

Нечасто: м'язова слабкість, судоми.

З боку печінки

Рідко: гепатит.

З боку судинної системи

Часто: відчуття холоду або оніміння в кінцівках, артеріальна гіпотензія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю).

Нечасто: ортостатична гіпотензія (у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю), артеріальна гіпотензія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця).

З боку репродуктивної системи

Рідко: порушення потенції.

Психічні розлади

Нечасто: депресія, порушення сну.

Рідко: нічні жахи, галюцинації.

Лабораторні характеристики

Рідко підвищення рівня тригліцеридів у крові, підвищення активності печінкових ферментів у плазмі крові (АСТ, АЛТ).

Спільні розлади

Часто: астенія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю), стомлюваність*.

Нечасто: астенія (у пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця).

* - стосується лише пацієнтів з артеріальною гіпертензією або ішемічною хворобою серця. Ці симптоми зазвичай виникають на початку терапії, слабко виражені та зникають протягом перших 1-2 тижнів.

У разі побічних явищ або небажаних реакцій необхідно негайно поінформувати лікаря.

Симптоми

При передозуванні (наприклад, добовій дозі 15 мг замість 7,5 мг) було зафіксовано випадки розвитку атріовентрикулярної блокади III ступеня, брадикардії та запаморочення. Найчастішими ознаками передозування блокаторами є брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, гіпоглікемія та бронхоспазм. В даний час відомо кілька випадків передозування у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або ішемічною хворобою серця (максимальна доза – 2000 мг бісопрололу). Відзначалися брадикардія та/або гіпотензія. Всі пацієнти видужали. Існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до одноразової дози бісопрололу, пацієнти із серцевою недостатністю можуть бути більш чутливими до препарату. 

Тому лікування слід починати з поступовим збільшенням дозування (див. спосіб застосування та дози).

Лікування

При передозуванні препарат припиняють та проводять підтримуючу та симптоматичну терапію. Є обмежені дані, що бісопролол важко піддається діалізу. При підозрі на передозування відповідно до очікуваної фармакологічної дії та на основі рекомендацій для інших блокаторів β слід розглянути наступні спільні заходи.

При брадикардії внутрішньовенне введення атропіну. Якщо відсутня реакція, з обережністю вводять ізопреналін або інший препарат із позитивним хронотропним ефектом. У виняткових випадках може знадобитися трансвенозне введення штучного водія ритму.

При артеріальній гіпотензії: внутрішньовенне введення рідини та судинозвужувальних препаратів. Введення глюкагону може бути корисним.

При атріовентрикулярній блокаді II та III ступеня: ретельне спостереження та інфузійне введення ізопреналіну або трансвенозне введення кардіостимулятора.

При загостренні хронічної серцевої недостатності внутрішньовенне введення діуретичних засобів, інотропних препаратів, вазодилататорів.

При бронхоспазмуе: бронхолітичні препарати (наприклад, ізопреналін), β2-адреноміметики та/або амінофілін.

При гіпоглікемії: внутрішньовенне введення глюкози.

Зберігати в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С.

Бісопролол пригнічує реакцію на симпатоадренергічну активність, блокуючи рецептори серця. Це призводить до уповільнення серцебиття та зниження скорочувальної функції міокарда, що призводить до зниження потреби міокарда у кисні. Завдяки цьому досягається бажаний ефект у пацієнтів зі стенокардією та ішемічною хворобою серця.