Ламіктал таблетки, що диспергуються, по 5 мг, 30 шт.

По 30 таблеток по 5 мг у флаконі з поліетилену високої щільності із захистом від відкривання дітьми; по 1 флакону у картонній коробці з маркуванням українською мовою.

Таблетки, що диспергуються.

Основні фізико-хімічні властивості: білі або білі з відтінком, (для таблеток по 5 мг - довгасті, двоопуклі) таблетки із запахом чорної смородини. З одного боку таблеток тиснення GS CL2 (для таблеток по 5 мг), з іншого боку - доза препарату, а саме: 5.

На поверхні таблеток допускається мармуровість.

Ламотріджин – це протисудомний препарат, механізм дії якого пов'язаний з блокуванням потенціалзалежних натрієвих каналів пресинаптичних мембран нейронів у фазі повільної інактивації та пригніченням надмірного вивільнення глутамату (амінокислоти, що відіграє значну роль у розвитку епілептичного нападу).

Після прийому внутрішньо препарат швидко та повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 2,5 години.

Ламотриджин активно метаболізується, головним метаболітом є N-глюкуронід. У середньому період напіввиведення у дорослих становить 29 годин. Ламіктал має лінійний фармакологічний профіль. Виводиться головним чином у вигляді метаболітів і частково у незміненому вигляді переважно із сечею. У дітей період напіввиведення менший, ніж у дорослих.

Протиепілептичні засоби. Ламотріджін. Код ATX N03A X09.

Було встановлено, що урідін 5'-дифосфо (УДФ)-глюкуроніл трансферазу (УГТ) – це фермент, який відповідає за метаболізм ламотриджину. Таким чином, препарати, що індукують або інгібують глюкуронізацію, можуть впливати на кліренс ламотриджину. Індуктори ферменту цитохрому Р450 3А4 (CYP3A4) сильної або помірної дії, які, як відомо, індукують УГТ, також можуть посилити метаболізм ламотриджину.

Ті препарати, які, як доведено, мають клінічно значний вплив на метаболізм ламотриджину, викладені в Таблиці 1. Спеціальні рекомендації щодо дозування цих лікарських засобів представлені в розділі «Спосіб застосування та дози».

Немає доказів того, що ламотриджин може викликати клінічно значущу стимуляцію або пригнічення ферментів цитохрому Р450. Ламотриджин може індукувати свій метаболізм, але цей ефект є помірним і не має значних клінічних наслідків.

У ході досліджень за участю здорових дорослих добровольців, які приймали дозу ламотриджину 200 мг та дозу окскарбазепіну 1200 мг, було виявлено, що окскарбазепін не змінював метаболізм ламотриджину, а ламотриджин, у свою чергу, не змінював метаболізм.

У ході досліджень за участю здорових добровольців було виявлено, що спільне застосування фелбамату в дозі 1200 мг 2 рази на добу та ламотриджину в дозі 100 мг 2 рази на добу протягом

10 днів не впливало на клінічно значущий вплив на фармакокінетику останнього.

Згідно з даними ретроспективного аналізу плазмових рівнів у пацієнтів, які застосовували ламотриджин з габапентином або без нього, було виявлено, що габапентин не змінює наявний рівень кліренсу ламотриджину.

Потенційна медикаментозна взаємодія між леветирацином та ламотриджином була вивчена шляхом оцінки рівня концентрацій обох препаратів у сироватці крові під час плацебоконтрольованих клінічних досліджень. За даними, речовини не змінюють фармакокінетику один одного.

Стійка концентрація ламотриджину в плазмі крові не змінюється при сумісному застосуванні з прегабаліном (200 мг 3 рази на добу). Фармакокінетичної взаємодії між ламотриджином та прегабаліном немає.

Топірамат не впливає на концентрацію плазми ламотриджину. Застосування ламотриджину на 15% збільшує концентрацію топірамату.

За даними дослідження, застосування зонісаміду (200–400 мг/добу) разом з ламотриджином (150–500 мг/добу) протягом 35 днів для лікування епілепсії не мало істотного впливу на фармакокінетику ламотриджину.

На концентрацію ламотриджину в плазмі крові не впливало сумісне застосування лакозаміду (200, 400 або 600 мг на добу) у плацебоконтрольованих клінічних випробуваннях у пацієнтів з парціальними нападами судом. В об'єднаному аналізі даних із трьох плацебоконтрольованих клінічних досліджень, які досліджували додатковий одночасний прийом перемпанелю у пацієнтів з парціальними та первинними генералізованими тоніко-клонічними нападами, найвища досліджена доза перампанелю (12 мг на добу) збільшила кліренс ламотриджину. Ефект такої величини не вважається клінічно значущим.

Хоча описані випадки зміни концентрації інших протиепілептичних препаратів у плазмі, контрольні дослідження показали, що ламотриджин не впливає на концентрацію у плазмі супутніх протиепілептичних засобів. Результати досліджень in vitro показали, що ламотриджин не витісняє інші протиепілептичні препарати з їхніх зв'язків із білками.

Взаємодія з іншими психотропними речовинами (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). При одночасному прийомі 100 мг/день ламотриджину та 2 г глюконату літію, що застосовується 2 рази на день протягом 6 днів 20 пацієнтами, фармакокінетика літію не змінилася.

Багаторазові пероральні дози бупропіону не мали статистично значущого впливу на фармакокінетику ламотриджину під час досліджень 12 пацієнтів і призвели лише до слабкого підвищення рівня глюкуроніду ламотриджину.

У ході дослідження за участю здорових дорослих добровольців 15 мг оланзапіну зменшували площу під кривою концентрація-час та Cmax ламотриджину в середньому на 24% та 20% відповідно. Такий високий ефект у клінічній практиці трапляється рідко. 200 мг ламотриджину не впливає на фармакокінетику оланзапіну.

Багаторазові пероральні дози ламотриджину 400 мг на добу не мали клінічно значущого впливу на фармакокінетику рисперидону при прийомі разової дози 2 мг у дослідженнях за участю 14 здорових дорослих добровольців. При сумісному застосуванні 2 мг рисперидону з ламотриджином у 12 із 14 добровольців повідомлялося про виникнення сонливості порівняно з

1 на 20 добровольців при застосуванні лише рисперидону. Не виявлено жодного випадку сонливості при застосуванні лише ламотриджину.

Під час клінічного дослідження за участю 18 дорослих пацієнтів з біполярним розладом, які отримували ламотриджин (>/=100 мг/день), доза арипіпразолу було збільшено з 10 мг/день до 30 мг/день протягом 7 днів та застосовано протягом 7 днів. Загалом спостерігалося приблизно 10% зменшення Cmax та AUC ламотриджину. Не очікується, що ефект таких змін матиме клінічні наслідки.

Експерименти in vitro показали, що на формування первинного метаболіту ламотриджину, 2-N-глюкуроніду лише мінімально може впливати амітриптилін, бупропіон, клоназепам, флуоксетин, галоперидол або лоразепам. За даними вивчення метаболізму буфуралолу в мікросомах печінки людини, можна визначити, що ламотриджин не зменшує кліренс препаратів, що метаболізуються головним чином за допомогою CYP2D6. Результати експериментів in vitro також дозволяють стверджувати, що на кліренс ламотриджину навряд чи можуть вплинути клозапін, фенелзин, рисперидон, серталін або тразодон.

Взаємодія з гормональними контрацептивами

Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину

У ході дослідження за участю 16 жінок-добровольців, які приймали таблетку ламотриджину з комбінацією «етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрель 150 мкг», було відзначено збільшення виведення ламотриджину приблизно в 2 рази, що, у свою чергу, призвело до зменшення час” і Cmax ламотриджину в середньому на 52% та 39% відповідно. При тижневій перерві у застосуванні контрацептиву (так званий тиждень без контрацептиву) концентрація ламотриджину в сироватці крові поступово зростала, досягаючи концентрації, яка була приблизно в 2 рази вищою, ніж при спільному застосуванні препаратів (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та " Особливості застосування").

Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів

За даними досліджень, у 16 ​​жінок-добровольців незмінна доза ламотриджину 300 мг не впливала на фармакокінетику етинілестрадіолу, що є частиною комбінованої пігулки перорального контрацептиву. Спостерігалося невелике збільшення виведення левоноргестреля, що, своєю чергою, призводило до зменшення площі під кривою «концентрація-час» і Cmax левоноргестрелю в середньому на 19% та 12% відповідно. Вимірювання сироваткового рівня фолікулостимулюючого гормону, лютеїнізуючого гормону та естрадіолу в ході дослідження показало пригнічення яєчникової гормональної активності у деяких жінок, хоча виміри рівня прогестерону в сироватці крові виявили, що немає жодних гормональних симптомів овуляції у однієї з 16 жінок. Вплив змін рівня сироваткових фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів та незначного збільшення виведення левоноргестрелю на овуляторну активність яєчників невідомий (див. підрозділ «Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів»Особливості застосування»Особливості застосування« ;Особливості застосування»). Вплив ламотриджину в добовій дозі більше 300 мг не досліджувався. Дослідження інших гормональних контрацептивів не проводились.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

У ході досліджень за участю 10 чоловіків-добровольців, які приймали рифампіцин, збільшувався рівень виведення та зменшувався період напіврозпаду ламотриджину внаслідок індукції печінкових ферментів, відповідальних за глюкуронізацію. Для пацієнтів, які отримують супутню терапію рифампіцином, слід дотримуватись режиму лікування, рекомендованого для лікування ламотриджином та відповідними індукторами глюкуронізації (див. Спосіб застосування та дози).

За даними досліджень за участю здорових добровольців, лопінавір/ритонавір приблизно вдвічі знижують плазмову концентрацію ламотриджину шляхом індукції глюкуронізації. Для лікування пацієнтів, які вже застосовують лопінавір/ритонавір, слід дотримуватися режиму терапії, рекомендований при застосуванні ламотриджину та індукторів глюкуронізації (див. «Спосіб застосування та дози»).

За даними досліджень за участю здорових добровольців, застосування атазанавіру/ритонавіру (300 мг/100 мг) зменшувало AUC та Cmax ламотриджину в плазмі крові (у дозі 100 мг) у середньому на 32% та 6% відповідно (див. підрозділ &laquo) ;Загальні рекомендації щодо дозування для особливих груп пацієнтів»у розділі «Спосіб застосування та дози»).

Дані дослідження in vitro впливу ламотриджину на органічні катіонні транспортери 2 (ГКТ 2) продемонстрували, що ламотриджин, але не N(2)-глюкуронід метаболіт, є інгібітором ГКТ 2 у потенційно клінічно значущих концентраціях. Ці дані демонструють, що ламотриджин є інгібітором ГКТ 2 з ІС50 показником 53,8 µМ (див. розділ «Особливості застосування»).

Взаємодія із залученням лабораторних тестів

Повідомлялося про взаємодію ламотриджину з тестами, які застосовуються для швидкого визначення деяких лікарських засобів у сечі, результатом чого можуть стати хибнопозитивні показники, особливо щодо фенциклидину. Для підтвердження позитивних результатів необхідно використовувати альтернативний специфічний хімічний метод.

діюча речовина: ламотриджин;

1 таблетка містить ламотриджин 5 мг;

інші складові: кальцію карбонат, гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, алюмінію магнію силікат, крохмальгліколят натрію (тип А), повідон К30, сахарин натрію, ароматизатор чорносмородиновий, магнію стеарат.

За даними двох досліджень за участю добровольців було виявлено, що ефект ламотриджину, пов'язаний з координацією зору, руху очей, управління тілом, та суб'єктивний седативний ефект не відрізняються від такого при застосуванні плацебо. При застосуванні ламотриджину в клінічних дослідженнях повідомлялося про побічні реакції неврологічного характеру, такі як запаморочення та диплопія, тому пацієнти повинні спочатку оцінити власну реакцію на лікування ламотриджином, перш ніж сісти за кермо автомобіля або працювати з іншими механізмами. Оскільки існує індивідуальна реакція на протиепілептичні лікарські засоби, пацієнту слід проконсультуватися з лікарем щодо особливостей водіння у цих випадках.

Загальний ризик, пов'язаний із прийомом протиепілептичних препаратів

Жінкам дітородного віку потрібна консультація спеціаліста. Слід розглянути питання лікування протиепілептичних препаратів, коли жінка планує вагітність. У жінок, які отримують лікування з приводу епілепсії, необхідно уникати різкої відміни протиепілептичних препаратів, оскільки це може призвести до рецидиву епілептичних нападів, що може мати серйозні наслідки для жінки та плода. У будь-яких випадках слід віддавати перевагу монотерапії, оскільки застосування комбінованої терапії ПЕП може бути пов'язане з підвищенням ризику розвитку вроджених вад порівняно з монотерапією залежно від ПЕП.

Ризик, пов'язаний з прийомом ламотриджину

Вагітність

Велика кількість даних про вагітних жінок, які отримували монотерапію ламотриджином протягом першого триместру вагітності (більше 8700), не вказують на суттєве підвищення ризику виникнення серйозних вроджених вад розвитку, у тому числі оральних ущелин. Дослідження на тваринах показали ембріофетальну токсичність.

Якщо терапія Ламікталом вважається необхідною у період вагітності, рекомендується його застосування у мінімально можливій терапевтичній дозі.

Ламотриджин має легкий інгібіторний вплив на дигідрофолат редуктазу і тому теоретично може призводити до підвищеного ризику порушення ембріофетального розвитку внаслідок зниження рівня фолієвої кислоти (див. розділ «Особливості застосування»). Слід розглянути можливість прийому фолієвої кислоти при плануванні вагітності та ранніх стадіях вагітності.

Фізіологічні зміни під час вагітності можуть впливати на концентрацію ламотриджину та його терапевтичний ефект. Існують повідомлення про зниження концентрації ламотриджину в плазмі під час вагітності з можливим ризиком втрати контролю над нападами. Після пологів рівень ламотриджину може швидко зростати із ризиком виникнення небажаних дозозалежних явищ. Тому концентрацію ламотриджину в сироватці слід контролювати до, під час і після вагітності, а також незабаром після пологів. При необхідності слід адаптувати дозу для підтримки концентрації ламотриджину в сироватці крові на тому ж рівні, що й до вагітності, або адаптувати дозу відповідно до клінічної відповіді. Крім того, після пологів слід контролювати виникнення дозозалежних небажаних явищ.

Період годування груддю

Повідомляється, що ламотриджин у різних концентраціях проникає у грудне молоко, внаслідок чого загальна концентрація ламотриджину у немовляти може досягати приблизно 50% концентрації ламотриджину, зареєстрованої у матері. Таким чином, у деяких дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, сироваткові концентрації ламотриджину можуть досягати рівнів, за яких виявляються фармакологічні ефекти.

Необхідно співвідносити потенційну користь від годування грудним молоком та ризик розвитку небажаних реакцій у немовляти. Якщо жінка, яка отримує лікування ламотриджином, вирішує годувати грудьми, необхідно ретельно спостерігати за малюком та відстежувати небажані явища, такі як седативний ефект, висипання, недостатній приріст маси тіла.

Фертильність

Дослідження на тваринах не виявили впливу ламотриджину на фертильність.

Дія ламотриджину як монотерапія для лікування дітей до 2 років або додаткова терапія для лікування дітей до 1 місяця не вивчалася. Ефективність та безпека ламотриджину як додаткової терапії парціальних нападів у дітей від 1 місяця до 2 років не встановлені. Тому препарат не рекомендується застосовувати дітям у цій віковій категорії.

Ламотриджин не показаний для застосування дітям (до 18 років) з біполярним розладом через те, що ефективність препарату не була встановлена ​​і через підвищений ризик суїцидальних намірів.

Епілепсія

Дорослі та діти віком від 13 років

Додаткова терапія або монотерапія парціальних та генералізованих нападів епілепсії, включаючи тоніко-клонічні напади.

Приступи, пов'язані із синдромом Леннокса-Гасто. Ламіктал призначають як додаткову терапію, але при синдромі Леннокса-Гасто може бути призначений як початковий протиепілептичний препарат (ПЕП).

Діти віком від 2 до 12 років

Додаткова терапія парціальних та генералізованих нападів епілепсії, включаючи тоніко-клонічні напади та напади, пов'язані з синдромом Леннокса-Гасто.

Монотерапія типових абсансів

Біполярний розлад

Дорослі (вік від 18 років)

Запобігання депресивним станам у хворих з біполярним розладом І типу, які переважно страждають на депресивні стани.

Ламіктал не показаний для невідкладної терапії маніакальних або депресивних епізодів.

Ламіктал протипоказаний пацієнтам із відомою гіперчутливістю до ламітриджину або будь-якого іншого компонента препарату.

Ламіктал, таблетки, що диспергуються, можна розжовувати, розчиняти в невеликій кількості води (як мінімум достатньої, щоб покрити всю таблетку) або ковтати повністю, запиваючи невеликою кількістю води.

Якщо розрахункова доза ламотриджину (наприклад, для лікування дітей, які страждають на епілепсію, або пацієнтів з порушенням функції печінки) не є кратною цілим таблеткам, доза, що вводиться, повинна відповідати найближчій меншій кількості цілих таблеток.

Повторний початок лікування

Лікарям слід оцінити необхідність збільшення дози до підтримуючої при відновленні прийому Ламіктала для пацієнтів, які з якоїсь причини припинили прийом Ламіктала, оскільки ризик розвитку серйозного висипання пов'язаний з високими початковими дозами та перевищенням рекомендованої схеми збільшення дози ламотриджину (див. розділ &laquo ;Особливості застосування»). Чим більший проміжок часу після прийому попередньої дози, тим більше уваги слід приділяти збільшенню дози до підтримуючої. 

Чим більший проміжок часу після прийому попередньої дози, тим більше уваги слід приділяти збільшенню дози до підтримуючої. Якщо інтервал з моменту припинення прийому ламотриджину перевищує п'ять періодів напіввиведення, слід підвищити дозу Ламіктала до схеми, що підтримує.

Не рекомендується відновлення прийому Ламіктала для пацієнтів, які припинили прийом через висипи, пов'язані з попередньою терапією ламотриджином, за винятком випадків, коли потенційна користь від лікування явно переважає.

Епілепсія

Рекомендації щодо збільшення дози та підтримуючі дози для дорослих та дітей віком від 13 років (таблиця 2), а також для дітей віком від 2 до 12 років (таблиця 3) представлені нижче. Через ризик розвитку висипки не слід перевищувати початкову дозу та темп її подальшого збільшення (див. розділ «Особливості застосування»).

У разі припинення застосування супутніх ПЕП або додавання інших ПЕП/лікарських засобів до схем лікування, що містить ламотриджин, слід враховувати вплив, який вони можуть вплинути на фармакокінетику ламотриджину (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

>

Для підтримки терапевтичної дози необхідно контролювати масу тіла дитини та змінювати дозу у разі зміни маси тіла. Цілком імовірно, що пацієнти віком від двох до шести років потребують підтримуючої дози, яка наближається до верхньої межі діапазону, що рекомендується.

Якщо епілептичний контроль досягається за допомогою додаткової терапії, застосування супутніх ПЕП можна скасувати та продовжити монотерапію Ламікталом.

Діти до 2 років

Дані щодо ефективності та безпеки застосування ламотриджину для додаткової терапії парціальних нападів у дітей віком від 1 місяця до 2 років (див. розділ «Особливості застосування») обмежені. Дані щодо застосування ламотриджину дітям до 1 місяця відсутні. Тому Ламіктал не рекомендується для застосування дітям до 2 років. Якщо на підставі клінічної необхідності прийнято рішення про терапію Ламікталом, див. розділ «Особливості застосування».

Біполярний розлад

Рекомендоване збільшення дози та підтримуючі дози для дорослих старше 18 років наведено в таблицях нижче. Схема переходу включає збільшення дози ламотриджину в підтримуючу стабілізаційну дозу протягом шести тижнів (таблиця 4), після чого інші психотропні та/або протиепілептичні препарати можуть бути відмінені у разі клінічної доцільності (таблиця 5). Схеми коригування дози після додаткового призначення інших психотропних лікарських засобів та/або ПЕП наведені в таблиці 6. Через ризик розвитку висипки початкова доза та темп подальшого підвищення дози не повинні перевищуватися (див. розділ «Особливості застосування»).

Скасування ламотриджину у пацієнтів з біполярними розладами.

За даними клінічних досліджень, не відзначалося підвищення частоти, ступеня тяжкості або типу побічних реакцій після швидкої відміни ламотриджину порівняно з плацебо. Тому пацієнти можуть припиняти прийом Ламікталу без поступового зменшення дози.

Діти (до 18 років)

Ламіктал не рекомендується для застосування дітям з біполярними розладами (до 18 років), оскільки рандомізовані дослідження скасування не продемонстрували його значної ефективності та показали підвищення рівня суїцидальності (див. розділ «Особливості застосування»).

Загальні рекомендації щодо дозування Ламіктала для спеціальних груп пацієнтів.

Жінки приймають гормональні контрацептиви

Застосування комбінації етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) підвищує кліренс ламотриджину приблизно вдвічі, що призводить до зниження рівня ламотриджину. Після титрування може знадобитися застосування більш високих підтримуючих доз ламотриджину (майже вдвічі більших) для досягнення максимальної терапевтичної відповіді. Протягом тижня, коли препарат не приймали, спостерігалося дворазове підвищення рівня ламотриджину. Дозозалежні побічні реакції не виключаються. Тому слід розглянути питання про застосування контрацепції, що не передбачає тижня, коли препарат не приймається, як терапії першої лінії (наприклад, постійний прийом гормональних контрацептивів або негормональні методи; див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Початок прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які приймають підтримуючі дози ламотриджину та не приймають індукторів його глюкуронізації.

Підтримуючу дозу ламотриджину в більшості випадків необхідно збільшити вдвічі (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Рекомендується, щоб з початку прийому гормональних контрацептивів доза ламотриджину збільшувалася на 50-100 мг на добу щотижня відповідно до індивідуальної клінічної відповіді. Збільшення дози не повинно перевищувати зазначеного рівня, якщо тільки відповідно до клінічної відповіді на лікування таке перевищення не потрібне.

Вимірюванням концентрації ламотриджину в сироватці крові до та після початку застосування гормональних контрацептивів можна підтвердити, що базова концентрація ламотриджину підтримується. За необхідності дозу слід адаптувати. У жінок, які приймають гормональні контрацептиви, що передбачають один тиждень неактивного лікування (тиждень без застосування таблеток), контроль рівня ламотриджину в сироватці слід проводити протягом 3-го тижня активного лікування, тобто з 15 по 21 день циклу прийому таблеток. Необхідно розглянути можливість застосування контрацептивних препаратів, що не передбачають тижня без прийому таблеток, як терапії першої лінії (наприклад, постійний прийом гормональних контрацептивів або негормональні методи; див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій&ra; ).

Припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину та не приймають препарати, що індукують глюкуронізацію ламотриджину.

Підтримуючу дозу ламотриджину в більшості випадків необхідно знизити на 50% (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Рекомендується поступово знижувати добову дозу ламотриджину на 50–100 мг щотижня (не більше 25% від загальної добової дози на тиждень) протягом 3 тижнів, якщо немає інших показань на підставі індивідуальної клінічної відповіді.

Вимірюванням концентрації ламотриджину в сироватці крові до та після початку застосування гормональних контрацептивів можна підтвердити, що базова концентрація ламотриджину підтримується. У жінок, які бажають припинити прийом гормональних контрацептивів, що передбачають один тиждень неактивного лікування (тиждень без застосування таблеток), контроль рівня ламотриджину в сироватці крові повинен проводитися протягом 3-го тижня активного лікування, тобто з 15-го по 21-й день циклу прийому пігулок.

Проводиться протягом 3-го тижня активного лікування, тобто з 15-го по 21-й день циклу прийому таблеток. Зразки для оцінки рівня ламотриджину після постійного припинення прийому контрацептиву не слід збирати протягом першого тижня після припинення його прийому.

Початок терапії ламотриджином у жінок, які приймають гормональні контрацептиви.

Підвищення дози повинно відповідати рекомендаціям стандартної дози, наведеним у таблицях.

Початок та припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину, а також приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину.

Коригування рекомендованої підтримуючої дози ламотриджину не є обов'язковим.

Одночасне застосування з атазанавіром/ритонавіром

Коректування рекомендованої дози ламотриджину у разі його додавання до існуючої терапії атазанавіром/ритонавіром не є обов'язковим.

Пацієнтам, які вже приймають підтримуючу дозу ламотриджину і не приймають індукторів глюкуронізації, у разі додаткового призначення атазанавіру/ритонавіру може знадобитися збільшення дози ламотриджину, а в разі припинення прийому атазанавіру/ритонавіру – її зменшення.

Контроль рівня ламотриджину в плазмі крові слід проводити до і протягом 2 тижнів після початку або припинення застосування атазанавіру/ритонавіру для визначення необхідності коригування дози ламотриджину (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Одночасне застосування з лопінавіром/ритонавіром

Коригування рекомендованої дози ламотриджину у разі його додавання до існуючої терапії лопінавіром/ритонавіром не є обов'язковою.

Пацієнтам, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не приймають індуктори глюкуронізації, при додатковому призначенні лопінавіру/ритонавіру може знадобитися збільшення дози ламотриджину, а в разі припинення застосування лопінавіру/ритонавіру – її зменшення. Моніторинг ламотриджину в плазмі слід проводити до та протягом 2-х тижнів після початку або припинення застосування лопінавіру/ритонавіру для визначення необхідності коригування дози ламотриджину (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Пацієнти похилого віку (вік від 65 років)

Коректування дози препарату відповідно до рекомендованої схеми не обов'язкове. Фармакокінетика ламотриджину у цій віковій групі значно не відрізняється від фармакокінетики у дорослих пацієнтів віком до 65 років.

Ніркова недостатність

При застосуванні Ламіктала пацієнтам з нирковою недостатністю слід дотримуватися обережності. Для пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності початкову дозу ламотриджину встановлюють відповідно до призначених супутніх лікарських засобів; зменшення підтримуючої дози може бути ефективним для пацієнтів із значними порушеннями функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Печовинна недостатність

Початкова, зростаюча та підтримуюча дози слід зменшити приблизно на 50% пацієнтам з помірним (ступінь В за класифікацією Чайлд-П'ю) та на 75% пацієнтам з тяжким (ступінь С за класифікацією Чайлд-П'ю) ступенем печінкової недостатності. Дози, що зростають і підтримують, слід коригувати залежно від клінічної відповіді.

Побічні реакції для показань до лікування епілепсії та біполярних розладів, заснованих на наявних даних контрольованих клінічних досліджень та іншого клінічного досвіду, наведені в таблиці нижче. Частотні категорії отримані в ході контрольованих клінічних досліджень (монотерапії епілепсії (позначені як †) та біполярного розладу (позначені як §)). Якщо частотні категорії за клінічними даними епілепсії та біполярного розладу відрізняються, застосовується найнижча частота. За відсутності даних контрольованих клінічних досліджень частотні категорії було отримано з іншого клінічного досвіду.

Небажані реакції розподілені за частотою так:

дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, <1/10); нечасто (>1/1000, <1/100); рідко (>1/10000, <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (неможливо оцінити за наявними даними).

Опис окремих небажаних реакцій

1Гематологічні відхилення та лімфоденопатія можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані з реакцією на ліки з еозинофілією та системними проявами (DRESS)/синдромом гіперчутливості (див. «Особливості застосування» та «Розлади з боку імунної системи»

2 Також повідомлялося про висип як частину цього синдрому, також відомого як DRESS. Цей стан супроводжувався різними системними симптомами, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, відхилення в параметрах крові та порушення функції печінки та нирок. Синдром може мати різні ступені тяжкості і в поодиноких випадках може призводити до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні ознаки гіперчутливості (наприклад, лихоманка та лімфоаденопатія) можуть з'являтися навіть за відсутності шкірного висипу. За наявності таких симптомів пацієнта слід негайно обстежити та за відсутності інших причин скасувати прийом Ламіктала.

3 Ці реакції спостерігалися в клінічній практиці за інших клінічних станів.

Було зазначено, що ламотриджин може посилювати симптоми паркінсонізму у пацієнтів із хворобою Паркінсона, та окремі повідомлення про екстрапірамідні ефекти та хореоатетоз у пацієнтів без цього стану.

4 Порушення функції печінки зазвичай асоціюється з реакціями гіперчутливості, але описані окремі випадки без виражених симптомів гіперчутливості.

5 У клінічних дослідженнях серед дорослих шкірний висип спостерігався у 8–12 % пацієнтів, які приймали ламотриджин, та у 5–6 % пацієнтів, які приймали плацебо. Висипка була причиною відміни препарату у 2% пацієнтів. Шкірні висипання мали макуло-папульозний характер, найчастіше виникали протягом восьми тижнів від початку лікування і зникали після відміни Ламіктала (див. розділ «Особливості застосування»). Повідомлялося про виникнення тяжких потенційно небезпечних для життя шкірних реакцій, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та реакцію на ліки з еозинофілією та системними проявами (DRESS). Хоча більшість пацієнтів після відміни ламотриджину одужують, у деяких пацієнтів залишаються незворотні рубці; в окремих випадках ці синдроми призводили до смерті (див. розділ «Особливості застосування»).

Загальний ризик виникнення шкірного висипу, очевидно, тісно пов'язаний із:

• високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендованої схеми збільшення дози при терапії ламотриджином (див. Спосіб застосування та дози);
• паралельним застосуванням вальпроату (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Існують повідомлення про зниження мінеральної щільності кісткової тканини, остеопенію, остеопороз і переломи у пацієнтів, які перебувають на тривалій терапії ламотриджином. Механізм, через який ламотриджин впливає на кістковий метаболізм, не визначений.

Симптоми та ознаки

Є повідомлення про випадки гострого передозування (при прийомі доз, що в 10-20 разів перевищували максимальні терапевтичні дози), включаючи летальні випадки. Симптомами передозування були атаксія, ністагм, порушення свідомості, великі епілептичні напади та кома. Також при передозуванні повідомлялося про розширення комплексу QRS (затримка внутрішньошлуночкового дроту). Розширення комплексу QRS до понад 100 мсек може бути пов'язане з більш тяжкою токсичністю.

Лікування

Під передозуванням пацієнта необхідно госпіталізувати для проведення відповідної підтримуючої терапії. Необхідно застосувати терапію, спрямовану зниження абсорбції (активоване вугілля), якщо це необхідно. Додаткове лікування призначається за клінічними показаннями. Немає досвіду застосування гемодіалізу для лікування передозування. У шести добровольців із нирковою недостатністю 20% ламотриджину було виведено з організму під час 4-годинного сеансу гемодіалізу.

Зберігати в сухому та захищеному від світла місці при температурі нижче 30 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці

Ламіктал - протиепілептичний засіб