Ланістор таблетки 100 мг блістер № 60

По 10 таблеток у блістері. По 3 або 6 блістерів у картонній упаковці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі круглі, плоскі, зі скошеними краями, непокриті оболонкою таблетки з тисненням « » з одного боку та гладкі з іншого боку

Ламотриджин – це протисудомний препарат, механізм дії якого пов'язаний з блокуванням потенціалзалежних натрієвих каналів пресинаптичних мембран нейронів у фазі повільної інактивації та пригніченням надмірного вивільнення глутамату (амінокислоти, що відіграє значну роль у розвитку епілептичного нападу).

Після прийому внутрішньо препарат швидко та повністю абсорбується із шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація в плазмі досягається через 2,5 години.

Ламотриджин активно метаболізується, головним метаболітом є N-глюкуронід. У середньому період напіввиведення у дорослих становить 29 годин. Ламотриджин має лінійний фармакологічний профіль. Виводиться головним чином як метаболітів і частково в незміненому вигляді переважно із сечею. У дітей період напіввиведення менший, ніж у дорослих.

Спеціальні групи пацієнтів.

Діти.

Кліренс залежно від маси тіла у дітей вищий, ніж у дорослих, з високими показниками у дітей віком до 5 років. Період напіввиведення ламотриджину у дітей зазвичай більш короткий, ніж у дорослих, із середнім значенням приблизно 7 годин, при одночасному застосуванні з такими індукторами ензимів як карбамазепін та фенітоїн, та підвищенням середнього значення до періоду від 45 до 50 годин при одночасному застосуванні виключно з вальпроатом.

Пацієнти похилого віку.

Результати фармакокінетичного аналізу у групах пацієнтів, які включали як пацієнтів похилого віку, так і молодих пацієнтів з епілепсією, що брали участь в одному дослідженні, виявили, що кліренс ламотриджину не змінився до клінічно значущого показника. Після одноразових доз явний кліренс зменшився на 12% із 35 мл/хв/кг у віці 20 років до 31 мл/хв/кг у віці 70 років. Зниження після 48 тижнів лікування становило 10% від 41 до 37 мл/хв між молодою та літньою групами. Крім того, фармакокінетика ламотриджину була вивчена у 12 здорових добровольців похилого віку, яким було призначено одноразову дозу 150 мг. Середнє значення кліренсу у пацієнтів похилого віку (0,39 мл/хв/кг) знаходиться між середнім значенням кліренсу (від 0,31 до 0,65 мл/хв/кг), отриманим у 9 дослідженнях, проведених серед дорослих пацієнтів нелітнього віку після отримання одноразової дози від 30 до 450 мг.

Пацієнти з порушеннями функції нирок.

12 добровольцям із хронічними порушеннями функції нирок, а також 6 пацієнтам, які проходять гемодіаліз, була надана єдина доза 100 мг ламотриджину. Середні значення CL/F становили 0,42 мл/хв/кг (хронічні порушення функції нирок), 0,33 мл/хв/кг (період між гемодіалізом) та 1,57 мл/хв/кг (під час гемодіалізу) порівняно з 0,58 мл/хв/кг у здорових добровольців. Середній період напіввиведення із плазми крові становив 42,9 год (хронічні порушення функції нирок), 57,4 год (період між гемодіалізом) та 13,0 год (під час гемодіалізу), порівняно з 26,2 год у здорових добровольців. В середньому приблизно 20% (від 5,6 до 35,1) від наявної в тілі кількості ламотриджину знижувалося протягом чотиригодинної сесії гемодіалізу. Для цієї групи пацієнтів визначення початкової дози ламотриджину має ґрунтуватися на режимі прийому протиепілептичних препаратів; зниження підтримуючої дози може бути ефективним для пацієнтів із значною функціональною нирковою недостатністю.

Пацієнти з порушенням функції печінки.

Фармакокінетичне дослідження одноразової дози проводилося за участю 24 пацієнтів з різним ступенем порушення функції печінки та 12 здорових добровольців у контрольній групі. Середнє значення явного кліренсу ламотриджину становило 0,31 мл/хв/кг, 0,24 мл/хв/кг та 0,10 мл/хв/кг у пацієнтів зі ступенем А, В та С (за класифікацією Чайлда-П'ю) порушення функції печінки відповідно порівняно з 0,34 мл/хв/кг у здорових добровольців із контрольної групи. Початкову, підвищену та підтримуючу дози необхідно зменшити приблизно на 50% у пацієнтів з помірним ступенем порушення функції печінки (за класифікацією Чайлда-П'ю, ступінь В) та на 75% у пацієнтів з тяжким ступенем (за класифікацією Чайлда-П'ю, ступінь С). функції печінки. Підвищену та підтримуючу дози слід коригувати залежно від реакції на лікування.

Протиепілептичні засоби. Ламотріджін.

Код ATX N03A X09.

Дослідження взаємодії проводили лише у дорослих.

Було встановлено, що урідін 5'-дифосфо (УДФ)-глюкуроніл трансферазу (УГТ) – це фермент, який відповідає за метаболізм ламотриджину. Таким чином, препарати, що індукують або інгібують глюкуронізацію, можуть впливати на кліренс ламотриджину. Індуктори ферменту цитохрому Р450 3А4 (CYP3A4) сильної або помірної дії, які, як відомо, індукують УГТ, також можуть посилити метаболізм ламотриджину.

Ті препарати, які, як доведено, мають клінічно значущий вплив на метаболізм ламотриджину, викладені в Таблиці 1. Спеціальні рекомендації щодо дозування цих лікарських засобів представлені в розділі «Спосіб застосування та дози».

Таблиця 1

Вплив інших лікарських засобів на глюкуронізацію ламотриджину

* Докладну інформацію про дозування див. у розділі «Загальні рекомендації щодо дозування для спеціальних груп пацієнтів» розділу «Спосіб застосування та дози».

** Інші пероральні контрацептиви та гормонозамінні препарати не вивчали, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотриджину (див. підрозділ «Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів» розділу «Спосіб застосування та дози» жінок, які приймають гормональні контрацептиви та підрозділ «Гормональні контрацептиви» розділу «Особливості застосування»).

Взаємодія з ПЕП (див. «Спосіб застосування та дози»).

Вальпроат, що гальмує глюкуронізацію ламотриджину, знижує метаболізм ламотриджину та збільшує середній період напіввиведення приблизно в 2 рази.

Деякі ПЕП (такі як фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал та примідон), що індукують ферменти цитохрому Р450, також індукують УГТ і в результаті прискорюють метаболізм ламотриджину.

Є повідомлення про побічні явища з боку центральної нервової системи (ЦНС), що включали запаморочення, атаксію, диплопію, помутніння зору та нудоту у пацієнтів, які отримували карбамазепін одночасно з ламотриджином. Ці явища зазвичай зникають при зменшенні дози карбамазепіну. Подібний ефект був виявлений при дослідженні ламотриджину та окскарбазепіну на здорових дорослих добровольцях, але зменшення дози не було вивчено.

У дослідженні на здорових дорослих добровольцях, які застосовували дозу ламотриджину 200 мг та дозу окскарбазепіну 1200 мг, було виявлено, що окскарбазепін не змінював метаболізм ламотриджину, а ламотриджин у свою чергу не змінював метаболізм окскарбазепін.

У дослідженні на здорових добровольцях було виявлено, що спільне застосування фелбамату в дозі 1200 мг 2 рази на добу та ламотриджину в дозі 100 мг 2 рази на добу протягом 10 днів не впливало на клінічно значний вплив на фармакокінетику останнього.

За даними ретроспективного аналізу плазмових рівнів у пацієнтів, які застосовували ламотриджин з або без габапентину, було виявлено, що габапентин не змінює існуючий рівень кліренсу ламотриджину.

Потенційна медикаментозна взаємодія між леветирацином та ламотриджином була вивчена шляхом оцінки рівня концентрацій обох препаратів у сироватці крові під час плацебоконтрольованих клінічних досліджень. Згідно з цими даними речовини не змінюють фармакокінетику один одного.

Стійка концентрація ламотриджину в плазмі крові не змінюється при сумісному застосуванні з прегабаліном (200 мг 3 рази на добу). Фармакокінетичної взаємодії між ламотриджином та прегабаліном немає.

Топірамат не впливає на концентрацію плазми ламотриджину. Застосування ламотриджину на 15% збільшує концентрацію топірамату.

За даними дослідження, застосування зонісаміду (200-400 мг на добу) разом з ламотриджином (150-500 мг на добу) протягом 35 днів для лікування епілепсії не мало істотного впливу на фармакокінетику ламотриджину.

На концентрацію ламотриджину в плазмі крові не впливало сумісне застосування лакозаміду (200, 400 або 600 мг на добу) у плацебоконтрольованих клінічних випробуваннях у пацієнтів з парціальними нападами судом. В об'єднаному аналізі даних із трьох плацебоконтрольованих клінічних досліджень, що досліджували додатковий одночасний прийом перампанелю у пацієнтів з парціальними та первинними генералізованими тоніко-клонічними нападами, найвища досліджена доза перампанелю (12 мг на добу) збільшила кліренс ламотриджину. Ефект такої величини не вважається клінічно значущим.

Хоча описані випадки зміни концентрації інших протиепілептичних препаратів у плазмі крові, контрольні дослідження показали, що ламотриджин не впливає на концентрацію у плазмі супутніх протиепілептичних засобів. Результати досліджень in vitro показали, що ламотриджин не витісняє інші протиепілептичні препарати з їхніх зв'язків із білками крові.

Взаємодія з іншими психотропними речовинами (див. Спосіб застосування та дози).

При одночасному прийомі 100 мг/добу ламотриджину та 2 г глюконату літію, які застосовували 2 рази на добу протягом 6 днів 20 пацієнтам, фармакокінетика літію не змінилася.

Багаторазові пероральні дози бупропіону не мали статистично значущого впливу на фармакокінетику ламотриджину в дослідженні на 12 пацієнтів і призвели лише до слабкого підвищення рівня глюкуроніду ламотриджину.

У дослідженні на здорових дорослих добровольцях 15 мг оланзапіну зменшували площу під кривою «концентрація-час» (AUC) та максимальну концентрацію в плазмі крові (Cmax) ламотриджину в середньому на 24% та 20% відповідно. Такий високий ефект у клінічній практиці трапляється рідко. 200 мг ламотриджину не впливає на фармакокінетику оланзапіну.

У клінічному дослідженні із залученням 18 дорослих пацієнтів з біполярним розладом, які отримували ламотриджин (100 мг/добу), дози арипіпразолу були збільшені з 10 мг/добу до 30 мг/добу протягом 7 днів і призначали протягом 7 днів. . Загалом спостерігалося приблизно 10% зменшення AUC та Cmax ламотриджину. Не очікується, що ефект таких змін матиме клінічні наслідки.

Експерименти in vitro показали, що на формування первинного метаболіту ламотриджину, N-глюкуроніду, тільки мінімальною мірою може мати вплив амітриптилін, бупропіон, клоназепам, флуоксетин, галоперидол або лоразепам. За даними вивчення метаболізму буфуралолу в мікросомах печінки людини, можна визначити, що ламотриджин не зменшує кліренс препаратів, що метаболізуються головним чином за допомогою CYP2D6. Результати експериментів in vitro також дозволяють стверджувати, що на кліренс ламотриджину навряд чи можуть вплинути клозапін, фенелзин, рисперидон, серталін або тразодон.

Взаємодія з гормональними контрацептивами.

Вплив гормональних контрацептивів на фармакокінетику ламотриджину.

У дослідженні за участю 16 жінок-добровольців, які застосовували таблетку з комбінацією «етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг», було відзначено збільшення виведення ламотриджину приблизно в 2 рази, що зі свого боку призвело до зменшення AUC і Cmax 9 відповідно. При тижневій перерві у застосуванні контрацептиву (так званий тиждень без контрацептиву) концентрація ламотриджину в сироватці крові поступово зростала, досягаючи концентрації, яка була приблизно в 2 рази вище, ніж при спільному застосуванні препаратів (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та « ;Особливості застосування»).

Вплив ламотриджину на фармакокінетику гормональних контрацептивів.

За даними досліджень, у 16 ​​жінок-добровольців незмінна доза ламотриджину 300 мг не впливала на фармакокінетику етинілестрадіолу, що є частиною комбінованої пігулки перорального контрацептиву. Спостерігалося невелике збільшення виведення левоноргестрелу, що зі свого боку призводило до зменшення AUC та Cmax левоноргестрелу в середньому на 19% та 12% відповідно. Вимірювання сироваткового рівня фолікулостимулюючого гормону та лютеїнізуючого гормону та естрадіолу в ході дослідження показали пригнічення гормональної активності яєчників у деяких жінок, хоча виміри рівня прогестерону в сироватці крові виявили, що немає жодних гормональних симптомів овуляції у однієї з 16 жінок.ін. Вплив змін рівня сироваткових фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів і незначного збільшення виведення левоноргестрелу на овуляторну активність яєчників невідомий (див. підрозділ «Загальні рекомендації з дозування для особливих груп пацієнтів» розділу «Спосіб застосування та дозування розділу "Особливості застосування"). Вплив ламотриджину у дозі більше 300 мг не досліджували. Дослідження інших гормональних контрацептивів також не проводили.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

У дослідженні за участю 10 чоловіків-добровольців, які приймали рифампіцин, збільшувався рівень виведення та зменшувався період напіввиведення ламотриджину внаслідок індукції печінкових ферментів, відповідальних за глюкуронізацію. Пацієнтам, які отримують супутню терапію рифампіцином, слід застосовувати режим лікування, рекомендований для лікування ламотриджином та відповідними індукторами глюкуронізації (див. спосіб застосування та дози).

За даними досліджень, проведених на здорових добровольцях, лопінавір/ритонавір приблизно вдвічі знижує плазмову концентрацію ламотриджину шляхом індукції глюкуронізації. Для лікування пацієнтів, які вже застосовують лопінавір/ритонавір, слід дотримуватися режиму терапії, рекомендований при застосуванні ламотриджину та індукторів глюкуронізації (див. «Спосіб застосування та дози»).

За даними досліджень на здорових добровольцях, застосування атазанавіру/ритонавіру (300 мг/100 мг) зменшувало AUC та Cmax ламотриджину в плазмі крові (у дозі 100 мг) у середньому на 32% та 6% відповідно (див. підрозділ « Загальні рекомендації щодо дозування для спеціальних груп пацієнтів у розділі «Спосіб застосування та дози»).

За даними вивчення in vitro впливу ламотриджину на органічні катіонні транспортери 2 (ГКТ 2) було продемонстровано, що ламотриджин, але не N(2)-глюкуронід метаболіт, є інгібітором ГКТ 2 у потенційно клінічно значущих концентраціях. Ці дані демонструють, що ламотриджин є інгібітором ГКТ 2 з ІС50 показником 53,8 µМ (див. розділ «Особливості застосування»).

Взаємодія із залученням лабораторних тестів.

Повідомлялося про взаємодію ламотриджину з тестами, що застосовуються для швидкого визначення деяких лікарських засобів у сечі, результатом чого можуть стати хибнопозитивні показники, особливо при визначенні фенциклідину. Для підтвердження позитивних результатів необхідно використовувати альтернативний специфічний хімічний метод.

Діюча речовина: ламотриджин;

Кожна таблетка містить ламотриджин 25 мг, 50 мг, 100 мг;

Допоміжні речовини: лактози моногідрат, мікрокристалічна целюлоза, крохмальгліколят натрію (тип А), повідон, магнію стеарат.

За даними двох досліджень на добровольцях було виявлено, що ефект ламотриджину, пов'язаний з координацією зору, руху очей, керуванням тілом та суб'єктивний седативний ефект не відрізняються від такого у плацебо. При застосуванні ламотриджину в клінічних дослідженнях повідомляли про побічні реакції неврологічного характеру, такі як запаморочення та диплопія, тому пацієнтам слід спочатку оцінити власну реакцію на лікування ламотриджином, перш ніж сісти за кермо автомобіля або працювати з іншими механізмами. Оскільки існує індивідуальна реакція на ПЕП, пацієнту слід проконсультуватися з лікарем щодо особливостей керування автомобілем у цих випадках.

Ризик, пов'язаний із застосуванням ТЕП в цілому.

Жінкам репродуктивного віку слід звернутися за порадою до лікаря. При плануванні вагітності слід переглянути необхідність лікування ПЕП. Жінкам, хворим на епілепсію, які вже лікуються, слід уникати раптового переривання протиепілептичної терапії, оскільки це може викликати загострення нападів і мати тяжкі наслідки як для жінки, так і для дитини.

Ризик виникнення вроджених вад вище при комбінованій протиепілептичній терапії в порівнянні з монотерапією, тому слід використовувати монотерапію там, де це можливо.

Ризик, пов'язаний із застосуванням ламотриджину.

Вагітність.

При необхідності лікування ламотриджином у період вагітності слід застосовувати найменші можливі терапевтичні дози.

Ламотриджин має слабкий інгібіторний вплив на дигідрофолатредуктазу і тому теоретично може підвищити ризик порушення ембріонального розвитку шляхом зменшення рівня фолієвої кислоти (див. «Особливості застосування»). Тому слід врахувати необхідність прийому фолієвої кислоти під час планування та в ранні терміни вагітності.

Фізіологічні зміни під час вагітності можуть впливати на концентрацію ламотриджину та його терапевтичний ефект. Існують повідомлення про зниження концентрації ламотриджину в плазмі під час вагітності з можливим ризиком втрати контролю над нападами. Після пологів рівень ламотриджину може швидко зростати із ризиком виникнення небажаних дозозалежних явищ. Тому концентрацію ламотриджину в сироватці слід контролювати до, під час і після вагітності, а також незабаром після пологів.

У разі необхідності дозу ламотриджину слід модифікувати для підтримки концентрації ламотриджину в сироватці крові на рівні, який був до вагітності, або адаптувати відповідно до клінічного стану. Додатково слід контролювати дозозалежні побічні реакції після народження дитини.

Період годування груддю.

Повідомлялося, що ламотриджин проникає у грудне молоко у варіабельних концентраціях, які призводять до рівнів ламотриджину у немовлят, що досягають 50% відповідних рівнів у матерів. Тому у деяких немовлят, які перебували на грудному годуванні, рівень ламотриджину в сироватці крові міг досягати рівня, за якого був можливий фармакологічний ефект.

Тому користь від годування груддю необхідно порівнювати з можливим ризиком побічної дії у дитини.

Необхідно співвідносити потенційну користь від годування грудним молоком та ризик розвитку небажаних реакцій у немовляти. Якщо жінка, яка отримує лікування ламотриджином, вирішує годувати грудьми, необхідно ретельно спостерігати за малюком та відстежувати небажані явища, такі як седативний ефект, висипання, недостатній приріст маси тіла.

Фертильність

Дослідження на тваринах не виявили впливу ламотриджину на фертильність.

Дія ламотриджину як монотерапія для лікування дітей до 2 років або додаткова терапія для лікування дітей до 1 місяця не вивчалася. Ефективність та безпека ламотриджину як додаткової терапії парціальних нападів у дітей від 1 місяця до 2 років не встановлені. Тому препарат не рекомендується застосовувати дітям у цій віковій категорії.

Ламотриджин не показаний для застосування дітям (до 18 років) з біполярним розладом через те, що ефективність препарату не була встановлена ​​у зв'язку з підвищеним ризиком суїцидальних намірів (див. розділ «Особливості застосування»).

Епілепсія.
Дорослі та діти віком від 13 років.

Додаткова терапія або монотерапія парціальних та генералізованих нападів епілепсії, включно тоніко-клонічні напади.

Приступи, пов'язані із синдромом Леннокса-Гасто. Ламотриджин призначають як додаткову терапію, але при синдромі Леннокса-Гасто він може бути призначений як початковий протиепілептичний препарат (ПЕП).

Діти віком від 2 до 12 років.

Додаткова терапія парціальних та генералізованих нападів епілепсії, включаючи тоніко-клонічні напади та напади, пов'язані з синдромом Леннокса-Гасто.

Монотерапія типових абсансів.

Біполярний розлад.

Дорослі (вік від 18 років).

Запобігання депресивним станам у хворих з біполярним розладом І типу, які переважно страждають на депресивні стани.

Ламотриджин не показаний для невідкладної терапії маніакальних або депресивних епізодів.

Ланістор протипоказаний пацієнтам із відомою гіперчутливістю до ламотриджину або будь-якого іншого компонента препарату.

Ланістор, таблетки, слід ковтати повністю, не розжовуючи і не розламуючи.

Якщо розрахункова доза ламотриджину (наприклад, для лікування дітей, які страждають на епілепсію, або пацієнтів з порушеннями функції печінки) не є кратною цілим таблеткам, доза, що застосовується, повинна відповідати найближчій меншій кількості цілих таблеток.

Якщо розрахункова доза ламотриджину менше 25 мг слід застосовувати препарати ламотриджину з можливістю такого дозування.

Повторний початок лікування.

Лікарям слід оцінити необхідність збільшення дози до підтримуючої при відновленні прийому ламотриджину для пацієнтів, які з будь-якої причини припинили його прийом, оскільки ризик розвитку серйозного висипання пов'язаний з високими початковими дозами та перевищенням рекомендованої схеми збільшення дози ламотриджину (див. розділ "Особливості застосування"). Чим більший проміжок часу після прийому попередньої дози, тим більше уваги слід приділяти збільшенню дози до підтримуючої. Якщо інтервал з моменту припинення прийому ламотриджину перевищує 5 періодів напіввиведення, слід підвищити дозу препарату до існуючої схеми.

Не рекомендується відновлення прийому ламотриджину для пацієнтів, які припинили прийом через висипання, пов'язані з попередньою терапією ламотриджином, за винятком випадків, коли потенційна користь від лікування явно перевершує ризик.

Епілепсія.

Рекомендації щодо збільшення дози та підтримуючі дози для дорослих та дітей віком від 13 років (таблиця 2), а також для дітей віком від 2 до 12 років (таблиця 3) наведені нижче. Через ризик розвитку висипів не слід перевищувати початкову дозу та темп її подальшого збільшення (див. розділ «Особливості застосування»).

У разі припинення застосування супутніх ПЕП або додавання інших ПЕП/лікарських засобів до схем лікування, що містять ламотриджин, слід враховувати вплив, який вони можуть вплинути на фармакокінетику ламотриджину (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Таблиця 2

Рекомендовані схеми лікування епілепсії для дорослих та дітей віком від 13 років.

Таблиця 3

Діти віком від 2 до 12 років: рекомендована схема лікування епілепсії (загальна добова доза в мг/кг маси тіла/добу).

*Якщо розрахункова доза ламотриджину менше 25 мг слід застосовувати препарати ламотриджину з можливістю такого дозування.

Для підтримки терапевтичної дози необхідно контролювати масу тіла дитини та змінювати дозу у разі зміни маси тіла. Цілком імовірно, що пацієнти віком від 2 до 6 років потребують підтримуючої дози, яка наближається до верхньої межі діапазону, що рекомендується.

Якщо епілептичний контроль досягається за допомогою додаткової терапії, застосування супутніх ПЕП можна скасувати та продовжити монотерапію ламотриджином.

Діти до 2 років.

Дані щодо ефективності та безпеки застосування ламотриджину для додатковоїтерапії парціальних нападів у дітей від 1 місяця до 2 років (див. розділ «Особливості застосування») обмежені. Дані щодо застосування ламотриджину дітям до 1 місяця відсутні. Тому Ламотріджин не рекомендується для застосування дітям до 2 років. Якщо на підставі клінічної необхідності прийнято рішення щодо терапії ламотриджином, див. розділ «Особливості застосування».

Біполярний розлад.

Рекомендоване збільшення дози та підтримуючі дози для дорослих старше 18 років наведено в таблицях нижче. Схема переходу включає збільшення дози ламотриджину в підтримуючу стабілізаційну дозу протягом 6 тижнів (таблиця 4), після чого інші психотропні та/або протиепілептичні препарати можуть бути відмінені у разі клінічної доцільності (таблиця 5). Схеми коригування дози після додаткового призначення інших психотропних лікарських засобів та/або ПЕП наведено в таблиці 6. Через ризик розвитку висипів початкова доза та темп подальшого підвищення дози не слід перевищувати (див. розділ «Особливості застосування»).

Таблиця 4

Дорослі (вік від 18 років): рекомендована схема збільшення дози до досягнення підтримуючої стабілізаційної добової дози при лікуванні біполярних розладів

* Цільова стабілізаційна доза змінюється залежно від клінічної відповіді.

Таблиця 5

Дорослі (вік від 18 років): підтримуюча добова доза стабілізації після скасування супутніх лікарських засобів для лікування біполярних розладів.

Після досягнення необхідної підтримуючої стабілізаційної дози інші психотропні препарати можуть бути скасовані згідно з наведеними нижче схемами.

* За необхідності дозу можна збільшити до 400 мг на добу.

Таблиця 6

Дорослі (вік від 18 років): корекція добової дози при додатковому призначенні інших препаратів для пацієнтів з біполярними розладами.

Клінічного досвіду зміни дозування ламотриджину при призначенні інших препаратів немає.

Однак на основі даних щодо взаємодії лікарських засобів можуть бути рекомендовані такі схеми.

Скасування ламотриджину у пацієнтів з біполярними розладами.

За даними клінічних досліджень, не відзначалося підвищення частоти, ступеня тяжкості або типу побічних реакцій після швидкої відміни ламотриджину порівняно з плацебо. Тому пацієнти можуть припиняти прийом ламотриджину без зменшення дози.

Діти (до 18 років).

Ламотриджин не рекомендується для застосування дітям з біполярними розладами (до 18 років), оскільки рандомізовані дослідження скасування не продемонстрували його значної ефективності та показали підвищення рівня суїцидальності (див. розділ «Особливості застосування»).

Загальні рекомендації щодо дозування ламотриджину для спеціальних груп пацієнтів.

Жінки приймають гормональні контрацептиви.

Застосування комбінації етинілестрадіол/левоноргестрел (30 мкг/150 мкг) підвищує кліренс ламотриджину приблизно вдвічі, що призводить до зниження рівня ламотриджину. Після титрування може знадобитися застосування більш високих підтримуючих доз ламотриджину (майже вдвічі більших) для досягнення максимальної терапевтичної відповіді. Протягом тижня, коли препарат не приймали, спостерігалось дворазове підвищення рівня ламотриджину. Дозозалежні побічні реакції не виключаються. Тому слід розглянути питання про застосування контрацепції, що не передбачає тижня, коли препарат не сприймається як терапія першої лінії (наприклад, постійний прийом гормональних контрацептивів або негормональні методи; див. розділи

"Особливості застосування" та "Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій").

Початок прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які приймають підтримуючі дози ламотриджину та не приймають індукторів його глюкуронізації .

Підтримуючу дозу ламотриджину в більшості випадків необхідно збільшити вдвічі (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Рекомендується, щоб з початку прийому гормональних контрацептивів доза ламотриджину збільшувалася на 50-100 мг на добу щотижня відповідно до індивідуальної клінічної відповіді. Збільшення дози не повинно перевищувати зазначеного рівня, якщо тільки відповідно до клінічної відповіді на лікування таке перевищення не потрібне.

Вимірюванням концентрації ламотриджину в сироватці крові до і після початку гормональних контрацептивів можна підтвердити, що базова концентрація ламотриджину підтримується. За необхідності дозу слід адаптувати. У жінок, які приймають гормональні контрацептиви, що передбачають 1 тиждень неактивного лікування (тиждень без застосування таблеток), контроль рівня ламотриджину в сироватці крові слід проводити протягом 3-го тижня активного лікування, тобто з 15-го по 21-й день циклу прийому таблеток . Необхідно розглянути можливість застосування контрацептивних препаратів, які не передбачають тижня без прийому таблеток як терапія першої лінії (наприклад, постійний прийом гормональних контрацептивів або негормональні методи; див.

Припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не приймають препарати, що індукують глюкуронізацію ламотриджину.

Підтримуючу дозу ламотриджину в більшості випадків необхідно знизити на 50% (див. розділи «Особінності застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Рекомендується поступово знижувати добову дозу ламотриджину на 50-100 мг на тиждень (не більше 25% від загальної добової дози на тиждень) протягом 3 тижнів, якщо немає інших показань на підставі індивідуальної клінічної відповіді.

Вимірюванням концентрації ламотриджину в сироватці крові до та після початку застосування гормональних контрацептивів можна підтвердити, що базова концентрація ламотриджину підтримується. У жінок, які бажають припинити прийом гормональних контрацептивів, що передбачають 1 тиждень неактивного лікування (тиждень без застосування таблеток), контроль рівня ламотриджину в сироватці крові слід проводити протягом 3-го тижня активного лікування, тобто з 15-го по 21-й день циклу прийому пігулок. Зразки для оцінки рівня ламотриджину після постійного припинення прийому контрацептиву не слід збирати протягом першого тижня після припинення прийому.

Початок терапії ламотриджином у жінок, які приймають гормональні контрацептиви.

Підвищення дози повинно відповідати рекомендаціям стандартної дози, наведеним у таблицях.

Початок та припинення прийому гормональних контрацептивів пацієнтами, які приймають підтримуючі дози ламотриджину, а також приймають індуктори глюкуронізації ламотриджину.

Коригування рекомендованої підтримуючої дози ламотриджину не є обов'язковим.

Одночасне застосування з атазанавіром/ритонавіром.

Коректування рекомендованої дози ламотриджину у разі його додавання до існуючої терапії атазанавіром/ритонавіром не є обов'язковим.

Пацієнтам, які вже приймають підтримуючу дозу ламотриджину і не приймають індукторів глюкуронізації, у разі додаткового призначення атазанавіру/ритонавіру може знадобитися збільшення дози ламотриджину, а в разі припинення прийому атазанавіру/ритонавіру – її зменшення.

Контроль рівня ламотриджину в плазмі крові слід проводити до та протягом 2 тижнів після початку або припинення застосування атазанавіру/ритонавіру для визначення необхідності коригування дози ламотриджину (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Одночасне застосування з лопінавіром/ритонавіром.

Коректування рекомендованої дози ламотриджину в разі його додавання до існуючої терапії лопінавіром/ритонавіром не є обов'язковим.

Пацієнтам, які вже приймають підтримуючі дози ламотриджину і не приймають індуктори глюкуронізації, при додатковому призначенні лопінавіру/ритонавіру може знадобитися збільшення дози ламотриджину, а в разі припинення застосування лопінавіру/ритонавіру – її зменшення. Моніторинг ламотриджину в плазмі слід проводити до і протягом 2-х тижнів після початку або припинення застосування лопінавіру/ритонавіру для визначення необхідності коригування дози ламотриджину (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Пацієнти похилого віку (вік від 65 років).

Коректування дози препарату відповідно до рекомендованої схеми не обов'язкове. Фармакокінетика ламотриджину у цій віковій групі значно не відрізняється від фармакокінетики у дорослих пацієнтів віком до 65 років.

Ніркова недостатність.

При застосуванні ламотриджину пацієнтам з нирковою недостатністю слід дотримуватися обережності. Для пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності початкову дозу ламотриджину встановлювати відповідно до призначених супутніх лікарських засобів; зменшення підтримуючої дози може бути ефективним для пацієнтів із значними порушеннями функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Печовинна недостатність.

Початкова, зростаюча та підтримуюча дози слід зменшити приблизно на 50% пацієнтам з помірним (ступінь В за класифікацією Чайлда-П'ю) та на 75% пацієнтам з тяжким (ступінь С за класифікацією Чайлда-П'ю) ступенем печінкової недостатності. Дози, що зростають і підтримують, слід коригувати залежно від клінічної відповіді.

Особливості застосування.

Спеціальні застереження.

Кожний висип.

У перші 8 тижнів від початку лікування ламотриджином може виникати побічна дія з боку шкіри у вигляді висипів. У більшості випадків висипання помірні і проходять без лікування, однак повідомляли про виникнення тяжких реакцій шкіри, що вимагали госпіталізації та припинення лікування ламотриджином. До них належали випадки висипань, що потенційно загрожують життю, таких як синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (див. розділ «Побічні реакції»).

У дорослих, які брали участь у дослідженнях із застосуванням сучасних рекомендацій щодо дозування ламотриджину, частота тяшкірних висипань становить приблизно 1 на 500 хворих на епілепсію. Приблизно у половини цих випадків діагностувався синдром Стівенса-Джонсона (1 на 1000).

Частота важких шкірних висипань у хворих на біполярні розлади становить 1 на 1000.

У дітей ризик виникнення серйозних шкірних висипань вищий, ніж у дорослих.

За даними досліджень із застосуванням ламотриджину, частота випадків висипань, що призводили до госпіталізації, у дітей варіює від 1 на 300 до 1 на 100 хворих.

У дітей перші ознаки шкірних висипань можуть бути помилково сприйняті за інфекцію, тому лікарям слід приділити увагу можливості розвитку побічної реакції на препарат у дітей, у яких виникають висипання та лихоманка протягом перших 8 тижнів терапії.

Загальний ризик виникнення шкірних висипань, очевидно, тісно пов'язаний з високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендованої схеми збільшення доз при терапії ламотриджином (див. Спосіб застосування та дози), а також із супутнім застосуванням вальпроату (див. Спосіб застосування та дози); ).

З обережністю слід застосовувати ламотриджин для лікування хворих на алергію або висипання при застосуванні інших протиепілептичних препаратів в анамнезі, оскільки частота появи помірних висипів після лікування ламотриджином у цієї групи пацієнтів була втричі вищою, ніж у групі без такого анамнезу.

>

При появі висипань на шкірі слід негайно оглянути пацієнта (як дорослу, так і дитину) і припинити прийом ламотриджину, якщо немає доказів, що шкірні висипи не пов'язані з прийомом препарату. Не рекомендується повторно розпочинати лікування ламотриджином, коли воно було припинено через появу висипів у результаті попереднього лікування ламотриджином. У такому разі при вирішенні питання повторного призначення препарату необхідно зважити очікувану користь від лікування та можливий ризик.

Також повідомлялося, що шкірний висип є частиною синдрому гіперчутливості, що супроводжується різними системними симптомами, що включають лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, зміни крові та порушення функції печінки та асептичний менінгіт (див. розділ «Побічні реакції»). Синдром може мати різні ступені тяжкості і зрідка може призводити до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні ознаки гіперчутливості (наприклад, лихоманка та лімфаденопатія) можуть виникати навіть за відсутності шкірних висипань. За наявності таких симптомів пацієнта слід негайно оглянути та за відсутності інших причин припинити прийом ламотриджину.

У більшості випадків після відміни препарату асептичний менінгіт має зворотний розвиток, але в деяких випадках відновлюється при повторному призначенні ламотриджину. Повторне призначення ламотриджину призводить до швидкого повернення симптомів, які часто мають більш важкий характер. Пацієнтам, яким ламотриджин було скасовано через появу асептичного менінгіту при попередньому призначенні, призначати ламотриджин повторно не можна.

Суїцидальний ризик.

У хворих на епілепсію можуть виникати симптоми депресії та/або біполярного розладу та існують свідчення того, що хворі на епілепсію та біполярні розлади мають підвищений суїцидальний ризик.

Від 25 до 50 % пацієнтів з біполярними розладами мають щонайменше одну суїцидальну спробу і вони можуть відчувати погіршення симптомів депресії та/або появу суїцидальних намірів та поведінки (суїцидальність), незалежно від того, застосовували вони препарати для лікування біполярного розладу, зокрема, ламотрид. ні.

Під час лікування хворих з різними показаннями, включаючи епілепсію, протиепілептичними препаратами повідомляли про суїцидальні наміри та поведінку. За даними метааналізу рандомізованих плацебо контрольованих клінічних досліджень із застосуванням протиепілептичних препаратів, включаючи ламотриджин, було продемонстровано незначне збільшення ризику суїцидальних намірів та поведінки. Механізм цього ризику невідомий, але наявні дані не виключають можливості збільшення цього ризику через застосування ламотриджину. Тому хворих необхідно ретельно контролювати наявність

У них ознаки суїцидальних намірів та поведінки. У разі появи таких ознак хворі та ті, хто доглядає їх, повинні звернутися за медичною допомогою.

Клінічне погіршення при біполярному розладі.

За пацієнтами, які лікуються ламотриджином з приводу біполярного розладу, необхідно уважно спостерігати за клінічним погіршенням (включаючи появу нових симптомів) та суїцидальністю, особливо на початку курсу лікування або зміною дозування. У деяких пацієнтів, які мають в анамнезі суїцидальну поведінку або думки, у молоді та у пацієнтів, які демонстрували значною мірою суїцидальні наміри до початку лікування, може бути більшою.позову появи суїцидальних думок або суїцидальних спроб, що вимагатиме уважного спостереження під час лікування.

Пацієнтів (та осіб, які доглядають пацієнтів) слід попереджати про необхідність спостереження за будь-яким погіршенням їх стану (включаючи появу нових симптомів) та/або появою суїцидальних намірів/поведінки або схильністю до самоушкодження для того, щоб негайно звернутися за допомогою виникнення цих симптомів.

При цьому слід оцінити ситуацію та внести відповідні зміни до терапевтичного режиму, що включає можливе припинення лікування у пацієнтів з проявами клінічного погіршення (включаючи появу нових симптомів) та/або появу суїцидальних намірів/поведінки, особливо якщо ці симптоми тяжкі, виникають раптово та не є частиною існуючих симптомів.

Гормональні контрацептиви.

Вплив гормональних контрацептивів на ефективність ламотриджину.

Були отримані дані, що комбінація етинілестрадіолу 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг збільшує виведення ламотриджину приблизно в 2 рази, що зі свого боку зменшує рівень ламотриджину (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій). Для отримання максимального терапевтичного ефекту здебільшого потрібно буде збільшити (шляхом титрування) підтримуючу дозу ламотриджину (в 2 рази). У жінок, які ще не застосовують препарати-індуктори глюкуронізації ламотриджину і вже застосовують гормональні контрацептиви з тижневою перервою між курсами (так званий тиждень без контрацептивів), може спостерігатися поступове тимчасове підвищення рівня ламотриджину під час тижневої перерви. Це підвищення буде більшим, якщо дозу ламотриджину збільшити за кілька днів до або протягом тижневої перерви. Детальну інформацію про дозування див. у розділі «Загальні рекомендації щодо дозування для спеціальних груп пацієнтів» розділу «Спосіб застосування та дози». Тому жінкам, які починають приймати пероральні контрацептиви або закінчують курс застосування пероральних контрацептивів, слід постійно перебувати під наглядом лікаря, в більшості випадків їм потрібна корекція дози ламотриджину.

Інші пероральні контрацептиви та гормонозамінні препарати не були вивчені, але вони можуть аналогічно впливати на фармакокінетичні властивості ламотриджину.

Вплив ламотриджину на ефективність гормональних контрацептивів.

За результатами клінічного дослідження з вивчення взаємодії, в якому брали участь 16 здорових добровольців, було виявлено незначне збільшення виведення левоноргестрелу та зміни рівня фолікулостимулюючого та лютеїнізуючого гормонів у сироватці крові у разі, коли ламотриджин застосовували разом з гормональними контрацептивами (комбінація (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») Вплив цих змін на овуляцію яєчників невідомий, але не можна виключати можливості, що у деяких пацієнтів, які одночасно застосовують ламотриджин та гормональні контрацептиви, ці зміни призводять до зниження ефективності останніх. Тому пацієнтам слід своєчасно повідомляти про зміни в менструальному циклі,

Вплив ламотриджину на субстрати органічних катіонних транспортерів 2 (ОКТ 2).

Ламотриджин є інгібітором ниркової тубулярної секреції через органічні білки катіонних транспортерів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Це може спричинити збільшення плазмового рівня деяких препаратів, що екскретуються головним чином вищенаведеним шляхом. Тому застосування ламотриджину з субстратами ГКТ 2, що мають вузький терапевтичний індекс, наприклад, дофетилідом, не рекомендується.

Дігідрофолатредуктаза.

Ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофалоредуктази, тому при тривалому застосуванні можливий його вплив на метаболізм фолатів. Однак при тривалому застосуванні ламотриджину не відбувалися будь-які істотні зміни кількості гемоглобіну, середнього обсягу еритроцитів, концентрації фолатів у сироватці крові та еритроцитах протягом 1 року та концентрації фолатів в еритроцитах протягом 5 років.

Порушення функції нирок.

У дослідженнях одноразової дози у пацієнтів з термінальними стадіями порушення функції нирок концентрації ламотриджину в плазмі істотно не змінювалися. Однак можлива акумуляція глюкуронідного метаболіту. Тому при лікуванні пацієнтів з ураженнями нирок необхідно бути обережними.

Пацієнти, які застосовують інші препарати, що містять ламотриджин.

Ланістор не застосовувати пацієнтам, які вже лікуються іншим препаратом, що містить ламотриджин, без консультації лікаря.

Епілепсія.

Назадное припинення прийому ламотриджина, як та інших протиепілептичних засобів, може спровокувати збільшення частоти нападів. За винятком тих випадків, коли стан пацієнта вимагає раптового припинення прийому препарату (як, наприклад, при появі висипань), дозу ламотриджину слід поступово знижувати не менше 2 тижнів.

За даними літератури, важкі епілептичні напади можуть спричинити рабдоміоліз, поліорганну недостатність та синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові, іноді з летальним результатом. Аналогічні випадки можливі на тлі лікування ламотриджином.

Може спостерігатися суттєве клінічне погіршення частоти виникнення нападів замість покращення стану. У пацієнтів, які мають більше 1 типу нападів, покращення контролю над одним типом нападів слід ретельно зважити порівняно з погіршенням контролю над іншим типом нападів.

Лікування ламотриджином може загострювати міоклонічні напади.

Є дані, що відповідь на лікування ламотриджином у комбінації з індукторами ферментів слабша, ніж на лікування ламотриджином у комбінації з протиепілептичними засобами, що не індукують ферменти. Причина цього невідома.

Під час лікування дітей з типовими малими епілептичними нападами ефект досягається не у всіх пацієнтів.

Біполярні розлади.

Діти та підлітки віком до 18 років

Лікування антидепресантами пов'язане з підвищеним ризиком суїцидальних спонукань та поведінки у дітей та підлітків з великими депресивними розладами та іншими психічними розладами.

фертильність.

Застосування ламотриджину у репродуктивних дослідженнях на тваринах не порушувало фертильності. Даних щодо впливу ламотриджину на фертильність у людей немає.

Тератогенність.

Ламотриджин є слабким інгібітором дигідрофалоредуктази. Теоретично існує ризик вроджених вад плоду людини, якщо жінка в період вагітності лікується інгібіторами фолатів. Проте репродуктивні токсикологічні дослідження ламотриджину на тваринах у дозах, що перевищують терапевтичні дози для людей, не виявили тератогенного ефекту.

Допоміжні речовини.

Препарат містить лактозу. Якщо у пацієнта встановлена ​​непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Побічні реакції для показань до лікування епілепсії та біполярних розладів, заснованих на наявних даних контрольованих клінічних досліджень та іншого клінічного досвіду, наведені нижче. Частотні категорії отримані в ході контрольованих клінічних досліджень (монотерапії епілепсії (позначені як †) та біполярного розладу (позначені як §)). Якщо частотні категорії за клінічними даними епілепсії та біполярного розладу відрізняються, застосовується найнижча частота. За відсутності даних контрольованих клінічних досліджень частотні категорії було отримано з іншого клінічного досвіду.

Для оцінки частоти виникнення побічної дії використовувалася така класифікація: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 до < 1/10), рідко (≥ 1/1000 до < 1/ 100), рідко (≥ 1/ 10 000 до <1/1000), дуже рідко (<1/10 000).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже часто – шкірний висип; нечасто – алопеція, реакції фоточутливості; рідко – синдром Стівенса-Джонсона; дуже рідко – токсичний епідермальний некроліз, реакція на ліки з еозинофілією та системними проявами2.

З боку системи крові та лімфатичної системи: дуже рідко – гематологічні відхилення1 (що включають нейтропенію, лейкопенію, анемію, тромбоцитопенію, панцитопенію, апластичну анемію та агранулоцитоз), гемофагоцитарний лімфогістіоцитоз (див. розділ “Особ; невідомо – лімфаденопатія1.

З боку імунної системи: дуже рідко – синдром гіперчутливості2, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, порушення з боку печінки та крові; дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові та поліорганну недостатність; невідомо – гіпогаммаглобулінемія.

З боку психіки: часто – агресивність, дратівливість; дуже рідко – тик, галюцинації та сплутаність свідомості; невідомо – кошмари.

З боку нервової системи: дуже часто – головний біль; часто – сонливість, безсоння, запаморочення, тремор, тривожний стан; нечасто – атаксія†; рідко – ністагм†; дуже рідко – нестійкість, розлади руху, загострення хвороби Паркінсона3, екстрапірамідні ефекти, хореоатетоз, збільшення частоти нападів; рідко – асептичний менінгіт (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку органів зору: нечасто – диплопія, нечіткість зору; рідко – кон'юнктивіт.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота, блювання, діарея, сухість у роті.

З боку гепатобіліарної системи: дуже рідко – підвищення показників функціональних печінкових тестів, порушення функції печінки4, печінкова недостатність.

З боку нирок та системи сечовиділення: невідомо - тубулоінтерстиціальний нефрит, синдром тубулоінтерстиціального нефриту з увеїтом.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: часто – артралгія; дуже рідко – вовчакоподібні реакції.

Загальні порушення: часто - стомлюваність, біль, біль у спині.

Опис окремих небажаних реакцій

1 Гематологічні відхилення та лімфоденопатія можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані з реакцією на ліки з еозинофілією та системними проявами (DRESS) або синдромом гіперчутливості (див. «Особливості застосування» та «Розлади з боку імунної системи») .

2 Також повідомлялося про висип як частину цього синдрому, також відомого як DRESS. Цей стан супроводжувався різними системними симптомами, включаючи лихоманку, лімфаденопатію, набряк обличчя, відхилення в параметрах крові та порушення функції печінки та нирок. Синдром може мати різні ступені тяжкості і в поодиноких випадках може призводити до дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові та поліорганної недостатності. Важливо відзначити, що ранні ознаки гіперчутливості (наприклад, лихоманка та лімфоаденопатія) можуть з'являтися навіть за відсутності шкірного висипу. За наявності таких симптомів пацієнта слід негайно обстежити та за відсутності інших причин скасувати прийом ламотриджину.

3 Ці реакції спостерігалися в клінічній практиці за інших клінічних станів.

Було зазначено, що ламотриджин може посилювати симптоми паркінсонізму у пацієнтів із хворобою Паркінсона, та окремі повідомлення про екстрапірамідні ефекти та хореоатетоз у пацієнтів без цього стану.

4 Порушення функції печінки зазвичай асоціюється з реакціями гіперчутливості, але описані окремі випадки без виражених симптомів гіперчутливості.

5 У клінічних дослідженнях серед дорослих шкірний висип спостерігався у 8–12 % пацієнтів, які приймали ламотриджин, та у 5–6 % пацієнтів, які приймали плацебо. Висипка була причиною відміни препарату у 2% пацієнтів. Шкірні висипання мали макуло-папульозний характер, найчастіше виникали протягом восьми тижнів від початку лікування і зникалле відміни ламотриджину (див. розділ «Особливості застосування»). Повідомлялося про виникнення тяжких потенційно небезпечних для життя шкірних реакцій, включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та реакцію на ліки з еозинофілією та системними проявами (DRESS). Хоча більшість пацієнтів після відміни ламотриджину одужують, у деяких пацієнтів залишаються незворотні рубці; в окремих випадках ці синдроми призводили до смерті (див. розділ «Особливості застосування»).

Загальний ризик виникнення шкірного висипу, очевидно, тісно пов'язаний із:

високими початковими дозами ламотриджину та перевищенням рекомендованої схеми збільшення дози при терапії ламотриджином (див. Спосіб застосування та дози);
одночасним застосуванням вальпроату (див. «Спосіб застосування та дози»).
Так само повідомлялося , що шкірний висип є частиною синдрому гіперчутливості, що супроводжується різноманітними системними симптомами (див. «Розлади з боку імунної системи»).

Існують повідомлення про зниження мінеральної щільності кісткової тканини, остеопенію, остеопороз і переломи у пацієнтів, які перебувають на тривалій терапії ламотриджином. Механізм, через який ламотриджин впливає на кістковий метаболізм, не визначений.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дозволяє продовжувати контролювати співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичні працівники повинні повідомляти про всі підозрювані побічні реакції через національну систему звітності та заявника через форму зворотного зв'язку на вебсайті: https://kusum.ua/pharmacovigilance/.

Симптоми та ознаки

Є повідомлення про випадки гострого передозування (при прийомі доз, що в 10-20 разів перевищували максимальні терапевтичні дози), включаючи летальні випадки. Симптомами передозування були атаксія, ністагм, порушення свідомості, великі епілептичні напади та кома. Також у пацієнтів з передозуванням спостерігалося подовження інтервалу QRS на електрокардіограмі (затримка внутрішньошлуночкової провідності). Розширення комплексу QRS до понад 100 мсек може бути пов'язане з більш тяжкою токсичністю.

Лікування

При передозуванні пацієнта необхідно госпіталізувати для проведення відповідної підтримуючої терапії. Необхідно застосувати терапію, спрямовану зниження абсорбції (активоване вугілля), якщо це необхідно. Додаткове лікування призначається за клінічними показаннями. Немає досвіду застосування гемодіалізу для лікування передозування. У шести добровольців із нирковою недостатністю 20% ламотриджину було виведено з організму під час 4-годинного сеансу гемодіалізу.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Ланістор - протиепілептичний засіб