Левофтор р-н д/інф. 5 мг/мл фл. 100 мл

По 100 мл у флаконі; по 1 флакону в картонній коробці.

Розчин для інфузій. Основні фізико-хімічні властивості: Прозорий розчин, зелено-жовтого кольору, практично вільний від часток.

Фармакодинаміка. Левофлоксацин — синтетичний антибактеріальний засіб із групи фторхінолонів, S-енантіомер рацемічної суміші лікарського засобу офлоксацину. Як антибактеріальний лікарський засіб із групи фторхінолонів, левофлоксацин діє на комплекс ДНК з ДНК-гірази та топоізомерази ІV. Основний механізм резистентності є наслідком мутації у генах gyr-A. In vitro існує перехресна резистентність між левофлоксацином та іншими фторхінолонами. Межові значення. Рекомендовані Європейським комітетом із тестування антимікробної чутливості (EUCAST) межові значення МІК для левофлоксацину, що відділяють чутливі мікроорганізми від організмів проміжно чутливих (помірно резистентних) та проміжно чутливі від резистентних організмів, представлені в Таблиці 1 тестування МІК (мг/л). Клінічні межові значення МІК EUCAST для левофлоксацину: Таблиця 1

Патогени	Чутливі	Резистентні
Enterobacteriacae	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л
Pseudomonas spp.	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л
Acinetobacter spp.	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л
Staphylococcus spp.	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л
S. pneumoniae 1	≤ 2 мг/л	> 2 мг/л
Streptococcus A, B, C, G	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л
H. influenzae 2, 3	≤ 1 мг/л	> 1 мг/л
M. catarrhalis 3	> 1 мг/л	> 1 мг/л
Межові значення, не пов’язані з видами 4	≤ 1 мг/л	> 2 мг/л

¹ Межові значення левофлоксацину стосуються терапії високих доз. ²Можливий низький рівень резистентності до фторхінолонів (МІК ципрофлоксацину 0,12−0,5 мг/л), але не існує доказів того, що така резистентність має клінічне значення при інфекціях дихальних шляхів, спричинених H. influenzae. ³Штами з величинами МІК, вищими від межового значення між чутливими та проміжно чутливими (помірно резистентними) штамами, є дуже рідкісними або про них ще не повідомляли. Тести на ідентифікацію та протимікробну чутливість на будь-якому такому ізоляті слід повторити і, якщо результат буде підтверджено, надіслати ізолят до уповноваженої лабораторії. Поки є дані, що свідчать про клінічну реакцію для підтверджених ізолятів з МІК вище поточного резистентного межового значення, про них необхідно повідомляти як про резистентні. ⁴Межові значення пероральних доз від 500 мг одноразово до 500 мг х 2 рази на добу і внутрішньовенних доз від 500 мг одноразово до 500 мг х 2 рази на добу. Антибактеріальний спектр. Поширеність резистентності для вибраних видів може варіювати географічно та з часом. Бажано отримати місцеву інформацію про резистентність, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. Зазвичай чутливі види: Аеробні грампозитивні бактерії: Bacillus anthracis, Staphylococcus aureus* метицилінчутливий, Staphylococcus saprophyticus, Streptococci − групи С і G, Streptococcus agalactiae, Streptococcus pneumoniae*, Streptococcus pyogenes*. Аеробні грамнегативні бактерії: Burkholderia cepacia**, Eikenella corrodens, Haemophilus influenzae*, Haemophilus para-influenzae*, Klebsiella oxytoca, Moraxella catarrhalis*, Pasteurella multocida, Proteus vulgaris, Providencia rettgeri. Анаеробні бактерії: Peptostreptococcus. Інші: Chlamydophila pneumoniae*, Chlamydophila psittaci, Chlamidia trachomatis, Legionella pneumophila*, Mycoplasma pneumoniae*, Mycoplasma hominis, Ureaplasma urealyticum. Види, набута (вторинна) резистентність яких може становити проблему: Аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecalis*, Staphylococcus aureus метицилін-резистентний, Staphylococcus coagulase spp. Аеробні грамнегативні бактерії: Acinetobacter baumannii*, Citrobacter freundii*, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter cloacae*, Escherichia coli*, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii*, Proteus mirabilis*, Providencia stuartii, Pseudomonas aeruginosa*, Serratia marcescens*. Анаеробні бактерії: Bacteroides fragilis, Bacteroides ovatus**, Bacteroides thetaiotamicron**, Bacteroides vulgatus**, Clostridium difficile**. Природно резистентні штами: Аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecium. *Клінічна ефективність була продемонстрована для чутливих ізолятів у затверджених клінічних показаннях. **Природна помірна чутливість. Інші дані: Госпітальні інфекції, викликані Pseudomonas aeruginosa, можуть потребувати комбінованої терапії. Фармакокінетика. Абсорбція. Немає суттєвої різниці у фармакокінетиці левофлоксацину після внутрішньовенного та перорального застосування. Після внутрішньовенного введення лікарський засіб накопичується у слизовій оболонці бронхів та бронхіальному секреті тканини легенів (концентрація у легенях перевищує таку у плазмі крові), у сечі. У спинномозкову рідину левофлоксацин потрапляє погано. Розподіл. Приблизно 30−40% левофлоксацину зв’язується з протеїном сироватки крові. Кумуляційний ефект від багаторазового застосування левофлоксацину у дозі 500 мг 1 раз на добу практично відсутній. Існує незначний, але передбачуваний кумуляційний ефект після застосування доз по 500 мг 2 рази на добу. Стабільний стан досягається протягом 3 днів. Проникнення у тканини та рідини організму. Проникнення у слизову оболонку бронхів, бронхіальний секрет тканин легенів. Максимальна концентрація левофлоксацину у слизовій оболонці бронхів та бронхіальному секреті легенів після застосування 500 мг перорально становила 8,3 та 10,8 мкг/мл відповідно. Ці показники досягалися протягом 1 години після прийому лікарського засобу. Проникнення у тканини легенів. Максимальна концентрація левофлоксацину у тканинах легенів після застосування 500 мг перорально становила приблизно 11,3 мкг/г та досягалася через 4−6 годин після застосування лікарського засобу. Концентрація у легенях перевищує таку у плазмі крові. Проникнення у вміст пухирів (шкіра). Максимальна концентрація левофлоксацину (4,0−6,7 мкг/мл) у вмісті пухира досягалася через 2−4 години після введення лікарського засобу протягом 3 днів застосування у дозах 500 мг 1 або 2 рази на добу відповідно. Проникнення у цереброспінальну (спинномозкову) рідину. Левофлоксацин погано проникає у цереброспінальну рідину. Проникнення у тканини простати. Після застосування 500 мг левофлоксацину 1 раз на добу протягом 3 днів середні концентрації у тканині простати досягали 8,7 мкг/г, 8,2 мкг/г та 2 мкг/г відповідно через 2 години, 6 годин та 24 години; середній коефіцієнт концентрації простата/плазма становив 1,84. Концентрація у сечі. Середня концентрація у сечі через 8−12 годин після одноразового прийому перорально дози 150 мг, 300 мг та 500 мг левофлоксацину становила 44 мг/л, 91 мг/л та 200 мг/л відповідно. Біотрансформація. Левофлоксацин метаболізується незначною мірою, метаболітами є дисметил-левофлоксацин та левофлоксацину N-оксид. Ці метаболіти становлять менше 5% кількості лікарського засобу, що виділяється із сечею. Левофлоксацин є стереохімічно стабільним та не підлягає інверсії хоральної структури. Виведення. Після перорального та внутрішньовенного застосування левофлоксацин виводиться з плазми крові відносно повільно (період напіввиведення становить 6−8 годин). Виводиться в основному нирками (понад 85% введеної дози). Немає суттєвої різниці у фармакокінетиці левофлоксацину після внутрішньовенного та перорального застосування, що свідчить про те, що ці шляхи введення є взаємозамінними. Лінійність. Левофлоксацин має лінійну фармакокінетику у діапазоні 50−600 мг. Пацієнти з нирковою недостатністю. На фармакокінетику левофлоксацину впливає ниркова недостатність. При зниженні функції нирок знижується ниркове виведення та кліренс, а період напіввиведення збільшується, як видно з таблиці 2. Таблиця 2

Кліренс креатиніну (мл/хв)	<20	20−49	50−80
Нирковий кліренс (мл/хв)	13	26	57
Період напіввиведення (години)	35	27	9

Пацієнти літнього віку. Немає значних відмінностей у фармакокінетиці левофлоксацину у молодих пацієнтів та пацієнтів літнього віку, крім відмінностей, пов’язаних із кліренсом креатиніну. Гендерні відмінності. Окремий аналіз груп пацієнтів жіночої та чоловічої статі продемонстрував незначні відмінності у фармакокінетиці левофлоксацину залежно від статі. Не існує доказів того, що ці гендерні відмінності у фармакокінетиці є клінічно значущими.

Антибактеріальні засоби групи хінолонів. Фторхінолони. Код АТХ J01M А12.

Tеофілін, фенбуфен або подібні нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Можливе суттєве зниження судомного порога при одночасному застосуванні хінолонів з теофіліном, НПЗП та іншими речовинами, що знижують судомний поріг. Концентрація левофлоксацину при наявності фенбуфену приблизно на 13% вища, ніж при прийомі лише левофлоксацину. Пробенецид і циметидин. Пробенецид і циметидин статистично достовірно впливають на виведення левофлоксацину. Нирковий кліренс левофлоксацину знижується при наявності пробенециду на 34%, а циметидину — на 24%. Через це обидва препарати здатні блокувати канальцеву екскрецію левофлоксацину. Їх слід з обережністю застосовувати пацієнтам із нирковою недостатністю. Циклоспорин. Період напіввиведення циклоспорину збільшується на 33% при введенні його одночасно з левофлоксацином. Антагоністи вітаміну К. При одночасному застосуванні з антагоністами вітаміну К (наприклад, із варфарином) підвищуються значення коагуляційних тестів (ПЧ/міжнародне нормалізаційне співвідношення). Можлива виражена кровотеча. Зважаючи на це, у пацієнтів, які одержують паралельно антагоністи вітаміну К, необхідно здійснювати контроль показників коагуляції. Лікарські засоби, що подовжують інтервал QT. Левофлоксацин, як і інші фторхінолони, слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які отримують лікарські засоби, що подовжують інтервал QT (зокрема антиаритмічні засоби класів ІА і ІІІ, трициклічні антидепресанти, макроліди, антипсихотичні лікарські засоби). Теофілін. Левофлоксацин не впливає на фармакокінетику теофіліну, який переважно метаболізується з допомогою CYP1A2, тому можна вважати, що левофлоксацин не є інгібітором CYP1A2. Глюкокортикоїди. При одночасному застосуванні з глюкокортикоїдами підвищується ризик розвитку розриву сухожилля. Інше. Не спостерігалося ніякого клінічно значущого впливу на фармакокінетику левофлоксацину при його застосуванні разом з такими лікарськими засобами: карбонат кальцію, дигоксин, глібенкламід, ранітидин. Не рекомендується застосування левофлоксацину одночасно з алкоголем.

діюча речовина: levofloxacin; 1 мл розчину містить левофлоксацину гемігідрат, що еквівалентно левофлоксацину 5 мг; допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота хлористоводнева, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Лікарський засіб протипоказаний для застосування дітям, оскільки не виключене ушкодження суглобового хряща.

Левофтор, розчин для інфузій, призначений для лікування таких інфекційних захворювань у дорослих: − негоспітальна пневмонія*; − ускладнені інфекції шкіри та м’яких тканин*; − гострий пієлонефрит та ускладнені інфекції сечовивідних шляхів; − хронічний бактеріальний простатит; − легенева форма сибірської виразки: постконтактна профілактика та радикальне лікування. *Стосовно вищевказаних інфекційних захворювань левофлоксацин слід призначати лише у випадках недостатньої ефективності інших антибактеріальних лікарських засобів, які переважно застосовують для початкового лікування даних інфекцій. Слід враховувати офіційні рекомендації щодо належного застосування антибактеріальних засобів.

− Підвищена чутливість до левофлоксацину, до інших хінолонів або до будь-якого компонента лікарського засобу. − Побічні реакції з боку сухожиль після попереднього застосування хінолонів. − Епілепсія. − Дитячий вік (до 18 років). − Період вагітності або годування груддю.

Дозування залежить від типу та тяжкості інфекції, а також чутливості до лікарського засобу можливого збудника. Лікарський засіб слід вводити повільно внутрішньовенно 1−2 рази на добу шляхом краплинної інфузії. Тривалість введення 1 флакона левофлоксацину (100 мл розчину для внутрішньовенного введення із 500 мг левофлоксацину) повинна становити не менше 60 хвилин. Змішування з розчинами для інфузій. Лікарський засіб сумісний з такими розчинами для інфузій: 0,9% розчин хлориду натрію, 5% моногідрат глюкози, 2,5% декстроза у розчині Рінгера, багатокомпонентні розчини для парентерального харчування (амінокислоти, вуглеводи, електроліти). Розчин слід використати протягом 3 годин після перфорації флакона. Лікування левофлоксацином після початкового застосування його внутрішньовенної форми може бути завершене застосуванням пероральної форми за умови прийнятності такого лікування для конкретного пацієнта. Враховуючи біоеквівалентність парентеральних і пероральних лікарських форм, можна застосовувати однакову їх дозу. Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Як і при застосуванні інших антибактеріальних засобів, рекомендується продовжувати прийом лікарського засобу принаймні протягом 48−72 годин після нормалізації температури тіла або підтвердженого мікробіологічними тестами знищення збудників. Дозування для дорослих пацієнтів із нормальною функцією нирок, у яких кліренс креатиніну становить понад 50 мл/хв, наведено у таблиці 3. Таблиця 3

Показання	Добова доза (мг)	Кількість введень на добу	Загальна тривалість лікування1
Негоспітальна пневмонія	500	1−2 рази	7–14 днів
Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів	500	1 раз	7–14 днів
Гострий пієлонефрит	500	1 раз	7–10 днів
Хронічний бактеріальний простатит	500	1 раз	28 днів
Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин	500	1−2 рази	7–14 днів
Легенева форма сибірської виразки	500	1 раз	8 тижнів

¹Тривалість лікування включає внутрішньовенний та пероральний прийом. Час переходу від внутрішньовенного застосування до перорального прийому залежить від клінічної картини, але зазвичай триває від 2 до 4 днів. Оскільки левофлоксацин виводиться переважно нирками, для хворих із послабленою функцією нирок дозу слід зменшити. Дозування для дорослих пацієнтів із порушеннями функції нирок, у яких кліренс креатиніну становить менше 50 мл/хв, наведено у таблиці 4. Таблиця 4

Кліренс креатиніну (мл/хв)	Режим дозування (залежно від тяжкості інфекції та нозологічної форми)
	250 мг/24 години	500 мг/24 години	500 мг/12 годин
	перша доза: 250 мг	перша доза: 500 мг	перша доза: 500 мг
50−20	наступні: 125 мг/24 години	наступні: 250 мг/24 години	наступні: 250 мг/12 годин
19−10	наступні: 125 мг/48 годин	наступні: 125 мг/24 години	наступні: 125 мг/12 годин
<10 (а також при гемодіалізі та НАПД1)	наступні: 125 мг/48 годин	наступні: 125 мг/24 години	наступні: 125 мг/24 години

¹ Після гемодіалізу або неперервного амбулаторного перитонеального діалізу (НАПД) додаткові дози не потрібні. Дозування для пацієнтів із порушеннями функції печінки. Корекція дози не потрібна, оскільки левофлоксацин незначною мірою метаболізується у печінці та виводиться переважно нирками. Дозування для пацієнтів літнього віку. Якщо функції нирок не порушені, немає потреби у корекції дози.

Побічні реакції вказані за системами органів та частотою: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100, <1/10), нечасто (≥1/1000, ≤1/100), рідко (≥1/10000, ≤1/1000), дуже рідко (≤1/10000), частота невідома (не може бути оцінена на підставі наявних даних). У кожній групі побічні реакції подано у порядку зменшення їхньої тяжкості. З боку органів зору*: рідко – порушення зору, таке як затуманений зір; частота невідома — тимчасова втрата зору, увеїт. З боку органів слуху та вестибулярного апарату*: нечасто — вертиго; рідко — шум у вухах; частота невідома — порушення слуху, втрата слуху. З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто — задишка; частота невідома — бронхоспазм, алергічний пневмоніт. З боку шлунково-кишкового тракту: часто — діарея, блювання, нудота; нечасто — біль у животі, диспепсія, метеоризм, запор; частота невідома — діарея геморагічна, що може свідчити про ентероколіт, включаючи псевдомембранозний коліт; панкреатит. З боку печінки і жовчовивідних шляхів: часто — підвищення показників печінкових ензимів (АЛТ/АСТ, лужна фосфатаза, ГГТП); нечасто — підвищення білірубіну в крові; частота невідома — жовтяниця та тяжкі ураження печінки, включаючи випадки розвитку гострої печінкової недостатності, переважно у пацієнтів із тяжкими основними захворюваннями, гепатит. З боку нирок та сечовидільної системи: нечасто — підвищені показники креатиніну в сироватці крові; частота невідома — гостра ниркова недостатність (наприклад, унаслідок інтерстиціального нефриту). З боку обміну речовин, метаболізму: нечасто — анорексія; рідко — гіпоглікемія, особливо у пацієнтів, хворих на діабет; частота невідома — гіперглікемія, гіпоглікемічна кома. Ознаками гіпоглікемії можуть бути підвищений апетит, нервовість, підвищене потовиділення, тремтіння кінцівок. З боку ендокринної системи: рідко — синдром порушення секреції антидіуретичного гормону (СПАДГ). З боку нервової системи*: часто — головний біль, запаморочення; нечасто — сонливість, тремор, дисгевзія; рідко — судоми, парестезії; частота невідома — периферична сенсорна або сенсомоторна нейропатія, порушення тактильних відчуттів, паросмія, включаючи аносмію, дискінезія, екстрапірамідні розлади, інші порушення координації рухів, у тому числі при ходьбі, заклякання, агевзія, непритомність, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія. З боку психіки*: часто — безсоння; нечасто — тривожність, сплутаність свідомості, дратівливість, неспокій; рідко — психотичні розлади (зокрема галюцинації, параноя), депресія, ажитація, патологічні сновидіння, нічні жахи, стан страху; частота невідома — психотичні розлади зі самодеструктивною поведінкою, включаючи суїцидальну спрямованість мислення або дій. З боку серцево-судинної системи**: рідко — тахікардія, відчуття серцебиття; частота невідома — шлуночкова тахікардія, що може призводити до зупинки серця; шлуночкова аритмія та аритмія типу torsade de pointes (переважно у пацієнтів із факторами ризику подовження інтервалу QT), подовження інтервалу QT на ЕКГ, артеріальна гіпотензія, колапс, васкуліт, флебіт. Аневризма, дисекція аорти, регургітація/недостатність будь-якого з клапанів серця. З боку крові та лімфатичної системи: нечасто — лейкопенія, еозинофілія; рідко — нейтропенія, тромбоцитопенія, яка спричиняє підвищену схильність до крововиливів або кровотеч; частота невідома — панцитопенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія. З боку імунної системи: рідко — ангіоневротичний набряк, реакції підвищеної чутливості, включаючи анафілактичний шок, анафілактоїдний шок (анафілактичні та анафілактоїдні реакції іноді можуть виникати навіть після застосування першої дози). З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто — висипання, свербіж, кропив’янка, почервоніння шкіри, гіпергідроз; рідко — реакція на лікарський засіб, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS), стійка медикаментозна еритема; частота невідома — токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, ексудативна мультиформна еритема, реакції фоточутливості, підвищена чутливість до сонячного та ультрафіолетового випромінювання, лейкоцитопластичний васкуліт, стоматит. З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини*: нечасто — артралгія, міалгія; рідко — ураження сухожиль, у тому числі тендиніт (наприклад, ахіллового сухожилля), м’язова слабкість, яка може мати особливе значення для хворих на тяжку міастенію gravis; частота невідома — рабдоміоліз, розрив сухожилля, зв’язок, м’язів, артрит. Інфекції та інвазії: нечасто — грибкові інфекції, включаючи гриби роду Candida, резистентність патогенних мікроорганізмів. Загальні розлади та реакції у місці введення*: часто — реакція у місці введення, включаючи почервоніння та біль; нечасто — астенія; рідко — підвищення температури тіла; частота невідома — загальна слабкість, біль (включаючи біль у спині, грудях та кінцівках); як і при застосуванні інших фторхінолонів, можливі напади порфірії у пацієнтів із порфірією. * Дуже рідкісні випадки тривалих (до місяців або років), інвалідизуючих та потенційно незворотних серйозних реакцій на лікарські засоби, що зачіпають кілька, іноді множинні, класи систем органів та органів чуття (включаючи такі реакції, як тендиніт, розрив сухожилля, артралгія, біль у кінцівках, порушення ходи, у деяких випадках повідомлялося про невропатію, пов’язану з парестезією, депресією, втомою, порушенням пам’яті, порушеннями сну та порушеннями слуху, зору, смаку та запаху), що пов’язані із застосуванням хінолонів та фторхінолонів, незалежно від раніше існуючих факторів ризику (див. розділ «Особливості застосування»). ** У пацієнтів, які отримували фторхінолони, повідомлялося про випадки аневризми та дисекції аорти, інколи ускладнені розривом (включаючи летальні випадки), та регургітації/недостатності будь-якого з клапанів серця (див. розділ «Особливості застосування»). Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик для відповідного лікарського засобу. Медичним працівникам необхідно повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

Симптоми: запаморочення, порушення/сплутаність свідомості, судомні напади, тремор, подовження інтервалу QT. Лікування. У разі передозування необхідно проводити ретельне спостереження за пацієнтом, включаючи ЕКГ. Лікування симптоматичне. Гемодіаліз, у тому числі перитонеальний діаліз та НАПД, не є ефективним для видалення левофлоксацину з організму. Специфічних антидотів не існує.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці. Несумісність. Розчин не слід змішувати з гепарином або лужними розчинами (наприклад, із гідрокарбонатом натрію). Розчин можна змішувати лише з лікарськими засобами, переліченими в розділі «Спосіб застосування та дози».