Лінкоміцин-Дарниця розчин в ампулах по 2 мл, 300 мг/мл, 10 шт.

По 2 мл в ампулі; по 5 ампул у контурній чарунковій упаковці; по 2 контурні чарункові упаковки в пачці.

Розчин для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна або злегка жовтувата рідина з легким специфічним запахом.

Лінкоміцин – антибіотик групи лінкозамідів, продукт життєдіяльності Streptomyces lincolniensis. Пригнічує білковий синтез бактерій внаслідок оборотного зв’язування з 50S-субодиницею рибосом, порушує утворення пептидних зв’язків.

Залежно від чутливості мікроорганізмів і концентрації антибіотика, лінкоміцин може проявляти як бактеріостатичну, так і бактерицидну дію. Спектр активності in vitro включає ряд збудників: 

Чутливі мікроорганізми (мінімальна пригнічувальна концентрація (МПК) ≤ 2 мкг/мл):

• анаеробні грампозитивні бактерії, які не утворюють спори, серед яких Propionibacterium spp., Eubacterim spp., а також Actinomyces spp.;
• анаеробні і мікроаерофільні грампозитивні коки, серед яких Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. та мікроаерофільні стрептококи;
• аеробні грампозитивні мікроорганізми, серед яких стафілококи, стрептококи (за винятком S. faecalis) та пневмококи.

Мікроорганізми з помірною чутливістю (МПК становить 2–4 мкг/мл): 

• анаеробні грамнегативні бактерії, що не утворюють спори, серед яких Bacteroides spp., Fusobacterium spp.;
• анаеробні грампозитивні бактерії, що утворюють спори, зокрема Clostridium spp. 

Резистентні мікроорганізми або мікроорганізми з низькою чутливістю (МПК ≥ 8 мкг/мл), серед яких Streptococcus faecalis, Neisseria, більшість штамів Haemophilus influenzae, Pseudomonas та інші грамнегативні мікроорганізми.

Хоча бактерії роду Shigella резистентні in vitro до лінкоміцину (МПК приблизно становить 200–400 мкг/мл), лінкоміцин ефективний при цьому захворюванні у зв’язку з тим, що в кишечнику досягається дуже високий рівень лінкоміцину (приблизно 3000–7000 мкг/г випорожнень).

Встановлено перехресну резистенстність між кліндаміцином та лінкоміцином. Найчастіше резистентність виникає внаслідок метилування специфічних нуклеозидів у 23S-субодиницю РНК 50S-субодиниці рибосоми, яка може визначати перехресну резистентність до макролітів та стрептограмінів В (фенотип MLSB). Резистентні до макролітів ізоляти цих мікроорганізмів слід перевіряти на індуцибельну резистентність до лінкоміцину/кліндаміцину за допомогою D-тесту або іншого прийнятного методу. На даний час критеріїв інтерпретації результатів тесту на чутливість до лінкоміцину немає.

Всмоктування. Внутрішньом’язове введення одноразової дози 600 мг дає змогу отримати середній максимальний рівень у сироватці крові, що становить 11,6 мкг/мл, через 1 годину та підтримує терапевтичні рівні протягом 17–20 годин для більшості чутливих грампозитивних мікроорганізмів. 

При внутрішньовенній інфузії лінкоміцину по 600 мг тривалістю 2 години вдається досягнути середньої максимальної концентрації у сироватці крові, що становить 15,9 мкг/мл, та підтримує терапевтичні рівні впродовж 14 годин для більшості чутливих грампозитивних мікроорганізмів. 

Розподіл. На підставі прямих і непрямих ознак встановлено, що зв’язування з білками крові знижується при підвищенні концентрації у сироватці (насичуване зв’язування з білками плазми).

У крові плода, в перитонеальній і плевральній рідинах можуть досягатися концентрації, що становлять 25–50 % від рівня у крові, у материнському молоці цей показник становить 50–100 %, у кістковій тканині – близько 40 % і в навколишніх м’яких тканинах – 75 %.

Разом з тим, лінкоміцин повільно проникає у спинномозкову рідину (1–18 % від рівня в крові); при захворюванні менінгітом рівень у лікворі досягає 40 % від рівня у крові.

Виведення. Значна частина лікарського засобу метаболізується, метаболізм відбувається переважно у печінці. У нормі сироватковий період напіввиведення становить 5,4 ± 1 год. Однак цей період може подовжуватися при порушеннях функції печінки і/або нирок. У зв’язку з цим необхідно зменшити частоту введення лінкоміцину хворим із порушенням функції печінки або нирок.

Після внутрішньом’язового введення 600 мг екскреція бактеріологічно активного лікарського засобу в сечу становить 1,8–24,8 % (у середньому – 17,3 %), а у випорожнення – 4–14 %. Після внутрішньовенного введення 600 мг протягом 2 годин екскреція бактеріологічно активного лікарського засобу в сечу становить 4,9–30,3 % (у середньому – 13,8 %). Решта лікарського засобу виділяється у формі бактеріологічно неактивних метаболітів. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз не впливають на екскрецію лінкоміцину із крові.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Лінкозаміди. Лінкоміцин.

Код АТХ J01F F02.

Був виявлений антагонізм між лінкоміцином та еритроміцином in vitro. Ці два лікарські засоби не рекомендується призначати разом через можливу клінічно значущу взаємодію.

Лінкоміцин має властивість блокувати нервово-м’язову передачу, що може посилити дію інших блокаторів нервово-м’язової передачі; лінкоміцин слід призначати з обережністю пацієнтам, які отримують такі лікарські засоби.

діюча речовина: lincomycin;
1 мл розчину містить лінкоміцину гідрохлориду у перерахуванні на безводний лінкоміцин 300 мг;
допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Особливого впливу на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами відзначено не було, але повідомляли про окремі випадки виникнення запаморочення.

Досліджень тератогенного потенціалу лінкоміцину на тваринах та адекватних досліджень з належним рівнем контролю щодо впливу лінкоміцину на вагітних жінок не проводили. Лінкоміцин не слід застосовувати у період вагітності, окрім випадків, коли лікування вкрай необхідне.
Повідомляли про наявність лінкоміцину у грудному молоці людини у концентраціях від 0,5 до 2,4 мкг/мл. У зв’язку з можливим виникненням серйозних небажаних реакцій на лінкоміцин у немовлят, які перебувають на грудному годуванні, слід прийняти рішення щодо припинення годування груддю або припинення лікування залежно від користі лікарського засобу для матері.

Лінкоміцин-Дарниця застосовувати дітям віком від 1 місяця у рекомендованих дозах (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Застосовувати для лікування тяжких інфекцій, спричинених чутливими до лінкоміцину штамами стрептококів, пневмококів та стафілококів.
Цей лікарський засіб слід застосовувати пацієнтам з алергією на пеніцилін або іншим пацієнтам, для лікування яких, на думку лікаря, застосування пеніциліну є недоцільним.

Протипоказано застосовувати лінкоміцин хворим, у яких раніше відзначалася гіперчутливість до лінкоміцину, кліндаміцину або будь-якого іншого компонента лікарського засобу.
Менінгіт.

Лінкоміцин не слід вводити внутрішньовенно у вигляді болюсу нерозведеного лікарського засобу. Внутрішньовенно лікарський засіб можна вводити винятково шляхом крапельної інфузії тривалістю щонайменше 1 годину.

Якщо під час терапії розвивається сильна діарея, застосування цього антибактеріального засобу слід припинити.

Дорослі

Внутрішньом’язове введення

Звичайна доза становить:

600 мг внутрішньом’язово кожні 24 години.

Тяжкі інфекції: по 600 мг внутрішньом’язово кожні 12 годин (або частіше), що визначається тяжкістю інфекції.

Внутрішньовенне введення

Звичайна доза становить:

Від 600 мг до 1 г кожні 8–12 годин.

При тяжких інфекціях ці дози можуть бути підвищені.

При станах, що становлять загрозу для життя, добова доза для внутрішньовенного введення може становити до 8 г.

Діти (віком від 1 місяця)

Внутрішньом’язові ін’єкції

10 мг/кг на добу у вигляді 1 ін’єкції.

Тяжкі інфекції: 10 мг/кг кожні 12 годин або частіше.

Внутрішньовенні ін’єкції

Від 10 до 20 мг/кг на добу, залежно від тяжкості інфекції, може бути введено кількома дозами відповідно до описаних правил розведення і швидкості інфузії.

Дозування для пацієнтів із порушенням функції печінки або нирок.

У пацієнтів із порушенням функції печінки або нирок збільшується період напіввиведення лінкоміцину із сироватки крові, що є підставою для зниження частоти введення лінкоміцину. Якщо терапія лінкоміцином необхідна для пацієнтів зі значним порушенням функції нирок, відповідна доза повинна становити від 25 % до 30 % дози, рекомендованої для пацієнтів із нормальною функцією нирок.

Тривалість лікування визначається індивідуально.

Інфекції, спричинені β-гемолітичним стрептококом.

Лікування має тривати не менше 10 днів.

Розведення і швидкість інфузії

Доза для введення у формі інфузії розраховується так:

1 г лінкоміцину розводиться не менш ніж у 100 мл відповідного розчину для розведення (0,9 % розчин натрію хлориду), при цьому тривалість інфузії має бути не менше 1 години.

Зазначені дози можна вводити повторно, частота введення визначається відповідно до потреби, при цьому добова доза не має перевищувати максимальну рекомендовану дозу лінкоміцину, що становить 8 г.

Примітка. Можуть виникати тяжкі реакції з боку серцево-судинної і дихальної систем, якщо цей лікарський засіб вводити у більш високих, ніж рекомендовано, концентраціях і з більшою швидкістю.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: шум у вухах, вертиго.

З боку шлунково-кишкового тракту: глосит, стоматит, нудота, печія, блювання, дискомфорт і біль у ділянці живота, персистуюча діарея, коліт (в тому числі псевдомембранозний коліт, Clostridium defficile-асоційований коліт), кандидоз, свербіж у ділянці ануса, зниження апетиту.

З боку печінки і жовчовивідних шляхів: жовтяниця і зміна показників печінкових тестів (особливо підвищення рівня трансаміназ у сироватці крові) також можуть спостерігатися при терапії лінкоміцином.

З боку нирок та сечовидільної системи: порушення функції нирок (азотемія, олігурія, протеїнурія), вагініт.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення.

З боку серцево-судинної системи: повідомляється про епізоди артеріальної гіпотензії після парентерального введення лікарського засобу, особливо при надто швидкому введенні. Рідко спостерігалися також епізоди пригнічення серцевої діяльності і функції дихальної системи, тахікардія, запаморочення, астенія, розслаблення скелетної мускулатури аж до кардіопульмонального шоку після надто швидкого внутрішньовенного введення.

З боку крові та лімфатичної системи: відзначаються випадки нейтропенії, лейкопенії, агранулоцитозу і тромбоцитопенічної пурпури. Є окремі повідомлення про апластичну анемію і панцитопенію, при яких не можна виключити вплив лінкоміцину як причину побічної реакції.

З боку імунної системи: ангіоневротичний набряк, сироваткова хвороба та анафілактичний шок, деякі з них розвивалися у хворих із гіперчутливістю до пеніциліну. Були також зареєстровані рідкі випадки мультиформної еритеми, синдрому Стівенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу, гострого генералізованого екзантематозного пустульозу, пов’язані з введенням лінкоміцину.

При виникненні гострих тяжких реакцій гіперчутливості можуть знадобитися (за наявності клінічних показань) застосування адреналіну та інших заходів невідкладної медичної допомоги, включаючи проведення оксигенотерапії, внутрішньовенне введення рідин, антигістамінних лікарських засобів, кортикостероїдів, пресорних амінів, а також відновлення прохідності дихальних шляхів.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: свербіж, шкірний висип (везикульозний, макульозний, розеольозний, дрібноточковий, уртикарний, плямистий), кропив’янка, вагініт, рідко – ексфоліативний і везикуло-бульозний дерматит.

Реакції у місці введення: при внутрішньом’язових ін’єкціях можливе місцеве подразнення (гіперемія, свербіж), болючість, набряк, утворення затвердіння і стерильного абсцесу. При внутрішньовенному введенні можливе виникнення тромбофлебіту. 

Імовірність цих реакцій може бути зведеною до мінімуму при введенні лікарського засобу у формі глибоких внутрішньом’язових ін’єкцій з відмовою від використання постійних внутрішньовенних катетерів.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дозволяє продовжувати моніторинг співвідношення «користь/ризик» для відповідного лікарського засобу. Медичним працівникам необхідно повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

У випадку передозування можливе виникнення вторинних гастроінтестинальних розладів, включаючи біль у животі, нудоту, блювання та діарею. Описані тяжкі реакції з боку серцево-легеневої системи після занадто швидкого внутрішньовенного введення нерозведених високих доз. Такі реакції не виникали, якщо лікарський засіб був розведений згідно з рекомендаціями.
Лікування передозування можливе за допомогою шлункового лаважу або провокування блювання. Специфічний антидот невідомий.
Гемодіаліз та перитонеальний діаліз неефективні для виведення лінкоміцину з крові.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Не заморожувати.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Несумісність
Лікарський засіб фармацевтично несумісний з канаміцином, ампіциліном, барбітуратами, теофіліном, кальцію глюконатом, гепарином і магнію сульфатом.
Лінкоміцин несумісний в одному шприці або крапельниці з канаміцином, новобіоцином або фенітоїном.

Застосовують для лікування важких інфекцій, викликаних чутливими до лінкоміцину штамами стрептококів, пневмококів та стафілококів.