Лізиноприл-Тева таблетки по 5 мг, 30 шт.

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у коробці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 5 мг: білого кольору круглі двоопуклі, з рискою для розлому з одного боку.

Лізиноприл – це інгібітор пептидилдипептидази. Він пригнічує АПФ, який є каталізатором перетворення ангіотензину I на судинозвужувальну пептид, ангіотензин II, стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Пригнічення АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II, призводить до зменшення судинозвужувальної активності та секреції альдостерону. Зменшення секреції альдостерону може призвести до підвищення концентрації калію у сироватці крові. Лізиноприл знижує артеріальний тиск насамперед завдяки пригніченню ренін-ангіотензин-(РААС). Разом з цим лізиноприл чинить гіпотензивну дію навіть у пацієнтів з низьким рівнем реніну. АПФ ідентично кінази II - ферменту, що сприяє розпаду брадикініну.

На тлі дії лікарського засобу відбувається зниження артеріального систолічного та діастолічного тиску. Крім того, лізиноприл знижує загальний периферичний опір, опір ниркових судин та покращує кровообіг у нирках. У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект виявлявся через 1-2 години після прийому лізиноприлу, максимальний приблизно через 6-9 годин. Стабілізація терапевтичного ефекту спостерігалася через 3-4 тижні від початку лікування. Синдром відміни не спостерігався.

Було продемонстровано, що загальний профіль побічних реакцій у пацієнтів, які отримували лізиноприл у високих або низьких дозах, був аналогічним за природою та частотою.

У пацієнтів, які отримували лізиноприл, спостерігалося більш значне зниження швидкості виведення альбуміну із сечею.Це свідчить про те, що АПФ інгібіторна дія лізиноприлу призводить до зменшення мікроальбумінурії шляхом прямого впливу на ниркові тканини додатково до його здатності знижувати артеріальний тиск.

Терапія лізиноприлом не впливала на контроль рівня глюкози в крові, про що свідчить його незначний вплив на рівень глікозильованого гемоглобіну (HbA1c).

Встановлено, що лізиноприл відіграє позитивну роль у відновленні функції пошкодженого ендотелію у хворих на гіперглікемію.

Лізиноприл є активним при пероральному застосуванні інгібітором АПФ, не містить сульфгідрилу.

Абсорбція

Після прийому лізиноприлу максимальна концентрація у сироватці крові (Cmax) досягається через 7 годин, хоча у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда існує тенденція до невеликої затримки досягнення пікових концентрацій. На основі виведення з сечею середній ступінь всмоктування лізиноприлу в діапазоні становить приблизно 25% варіабельності у різних пацієнтів у 6-60% усіх вивчених доз (5-80 мг). У пацієнтів із серцевою недостатністю біодоступність знижується приблизно на 16%.

Прийом їжі не впливає на абсорбцію препарату.

Розподіл

Лізиноприл не зв'язується з білками плазми, крім циркулюючого АПФ. Дослідження на щурах показали, що лізиноприл слабо проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Виведення

Лізиноприл не метаболізується і виводиться у незмінному вигляді із сечею. Період напіввиведення у пацієнтів, які приймали багаторазові дози, становить 12,6 годин. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить 50 мл/хв. У разі порушення функції нирок виведення лізиноприлу знижується пропорційно до ступеня функціональних порушень. Зменшення концентрації у сироватці крові демонструє пролонговану термінальну фазу і не має відношення до накопичення препарату. Ця заключна фаза, ймовірно, свідчить про інтенсивне зв'язування з АПФ і не є пропорційною дозі.

Пацієнти з порушеннями функції печінки

У хворих на цироз порушення функції печінки призводить до зменшення абсорбції лізиноприлу (приблизно 30% після визначення в сечі), а також до збільшення експозиції (приблизно 50%) порівняно зі здоровими добровольцями внаслідок зниження кліренсу.

Порушення функції нирок

Порушення функції нирок знижує елімінацію лізиноприлу, яка виводиться нирками, але це зниження клінічно важливе лише тоді, коли швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) нижче 30 мл/хв. При середньому та легкому ступені ураження нирок (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) середнє значення площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) зростає лише на 13%, тоді як при тяжкому ступені ураження нирок (кліренс креатиніну 5-30 мл/хв) спостерігається збільшення середнього значення AUC у 4,5 рази. Лізиноприл можна вивести за допомогою діалізу. Протягом гемодіалізу, тривалість якого становить 4 години, концентрація лізиноприлу в плазмі знижується в середньому на 60% з кліренсом діалізу між 40 та 55 мл/хв.

Серцева недостатність

Пацієнти з серцевою недостатністю мають набагато більшу AUC лізиноприлу порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення AUC у середньому становить 125%), але, ґрунтуючись на кількості лізиноприлу, визначеному у сечі, є зменшення абсорбції становить приблизно 16% порівняно зі здоровими добровольцями .

Пацієнти похилого віку

Пацієнти похилого віку мають більш високий рівень препарату в крові та вище значення AUC (збільшення становить приблизно 60%) порівняно з молодими пацієнтами.

Діти

Фармакокінетичний профіль лізиноприлу вивчали у 29 дітей з артеріальною гіпертензією у віці від 6 до 16 років із СКФ понад 30 мл/хв/1,73 м². Після застосування лізиноприлу в дозі 0,1-0,2 мг/кг рівноважна концентрація в плазмі досягалася протягом 6 годин, а ступінь абсорбції на основі виведення з сечею становив 28%. Ці дані були аналогічні тим, що попередньо спостерігалися у дорослих.

Показники AUC та Cmax у дітей були аналогічними тим, що спостерігалися у дорослих.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) прості. Код АТХ С09А А03.

Лікарські засоби, які підвищують ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/вальзартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування») . Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами мішені рапаміцину у ссавців (mTOR) (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус) або віллдагліптин може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування».)

Діуретики. При одночасному застосуванні діуретиків у пацієнтів, які вже приймають лізиноприл, антигіпертензивний ефект зазвичай посилюється. На початку застосування комбінації лізиноприлу з діуретиками пацієнти можуть відчувати надмірне зниження артеріального тиску при застосуванні лізиноприлу. Можливість розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії при застосуванні лізиноприлу може бути зменшена у разі припинення лікування діуретиками перед початком терапії лізиноприлом та збільшенням об'єму рідини чи солі, а також лікуванням на початку низькими дозами інгібіторів АПФ.

Калійвмісні харчові добавки, калійзберігаючі діуретики або замінники солі з вмістом калію. Хоча зазвичай рівень калію в сироватці крові залишається в межах норми, у деяких пацієнтів, які приймають цей препарат, може виникнути гіперкаліємія.Калійзберігаючі діуретики (такі як спіронолактон, тріамтерен або амілорид), харчові добавки, що містять калій, або замінники солі, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Необхідно також бути обережним при одночасному застосуванні лікарського засобу Лізиноприл-Тева з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівень калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм діє як діуретики. амілорид. Тому не рекомендується поєднання препарату Лізіноприл-Тева з вищезазначеними лікарськими засобами. Якщо показано одночасне застосування препаратів, лікування необхідно проводити з обережністю та часто контролювати рівень калію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Циклоспорин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контролювати вміст калію в сироватці крові.

Гепарин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з гепарином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контролювати вміст калію в сироватці крові.

Препарати літію. Повідомлялося про оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та токсичні реакції при одночасному застосуванні літію та інгібіторів АПФ. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик токсичності літію та посилювати вже існуючу інтоксикацію.Одночасне застосування лізиноприлу та літію не рекомендується, проте, якщо в такій комбінації є необхідність, слід ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозі ≥3 г/добу. Тривале застосування нестероїдних протизапальних засобів може зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. НПЗЗ та інгібітори АПФ мають адитивний вплив на підвищення рівня калію у сироватці крові та можуть призвести до порушення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. Зрідка може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів із групи ризику, таких як особи похилого віку та пацієнти з зневодненням.

Інші антигіпертензивні препарати (β-адреноблокатори, α-адреноблокатори, антагоністи кальцію). Одночасне застосування цих препаратів може посилити гіпотензивний ефект лізиноприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами може надалі зменшити артеріальний тиск.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні/анестетики. Одночасне застосування анестезуючих лікарських засобів, трициклічних антидепресантів та нейролептичних препаратів з інгібіторами АПФ може призводити до посилення гіпотензивного ефекту останніх.

Симпатоміметичні лікарські засоби. Симпатоміметичні препарати можуть знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. З цієї причини необхідно ретельніше контролювати артеріальний тиск пацієнта, щоб встановити, чи було досягнуто бажаного терапевтичного ефекту.

Протидіабетичні лікарські засоби. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може посилити зниження глюкози крові з ризиком гіпоглікемії. Цей ефект зазвичай виникає протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні препарати, β-блокатори, нітрати. Лізиноприл можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними препаратами, β-блокаторами та/або нітратами під наглядом лікаря.

Препарати золота. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудота, запаморочення та артеріальна гіпотензія, яка може бути дуже тяжкою) після ін'єкцій препаратів золота (наприклад, одноразово, натрію) спостерігалися частіше у пацієнтів , які отримували лікування інгібіторами АПФ.

Подвійна блокада РААС. Продемонстровано, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскіреном характеризується більшою частотою розвитку побічних реакцій як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, порушення функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність) .

Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід. При одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть призвести до лейкопенії.

Лікарські засоби, що пригнічують функцію кісткового мозку. При одночасному застосуванні з лізиноприлом підвищують ризик виникнення нейтропенії та/або агранулоцитозу.

Естрогени. При одночасному застосуванні можливе зменшення гіпотензивного ефекту лізиноприлу за рахунок затримки рідини в організмі.

Інше

Лізиноприл слід з обережністю призначати хворим на гострий інфаркт міокарда протягом 6-12 годин після введення стрептокінази (ризик розвитку артеріальної гіпотензії).

Наркотики, анестетики, алкогольні напої, снодійні у поєднанні з лізиноприлом викликають посилення гіпотензивного ефекту.

діюча речовина: лізиноприл;

1 таблетка містить лізиноприл 5 мг у вигляді лізиноприлу дигідрату;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), кальцію гідрофосфат, крохмаль кукурудзяний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат.

З огляду на можливість виникнення запаморочення та розвитку втоми, лізиноприл може вплинути на здатність керувати автотранспортом та працювати з механізмами, особливо на початку лікування. Тому слід утриматися від керування автотранспортом та роботи з механізмами до встановлення індивідуальної реакції на препарат.

Вагітність. Лікарський засіб протипоказаний вагітним та жінкам, які планують вагітність. Якщо під час застосування даного лікарського засобу підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити та, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Відомо, що тривала дія інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності стимулює появу фетотоксичності (зниження функції нирок, маловоддя, затримку окостеніння черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі впливу інгібіторів АПФ під час другого триместру вагітності рекомендується контролювати функцію нирок та кістки черепа за допомогою УЗД.

Немовлят, матері яких приймали лізиноприл, слід ретельно перевіряти на наявність артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.

Годування грудьми. Оскільки інформація про можливість застосування лізиноприлу під час годування груддю відсутня, прийом лізиноприлу під час годування груддю не рекомендується. У цей період бажано застосовувати альтернативне лікування, профіль безпеки якого краще вивчений, особливо якщо вигодовують новонароджену або недоношену дитину.

Ефективність і безпека застосування препарату дітям не встановлені, тому його не слід застосовувати у педіатричній практиці.

• Артеріальна гіпертензія.
• Серцева недостатність (симптоматичне лікування).
• Гострий інфаркт міокарда (короткочасне лікування (6 тижнів) гемодинамічно стабільних пацієнтів не пізніше ніж через 24 години після гострого інфаркту міокарда).
• Ускладнення з боку нирок при цукровому діабеті (лікування захворювань нирок у гіпертензивних пацієнтів з цукровим діабетом II типу та початковою нефропатією).

• Гіперчутливість до лізиноприлу, інших допоміжних речовин, що входять до складу лікарського засобу, або інших інгібіторів АПФ.
• Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування інгібіторів АПФ), ідіопатичний та спадковий набряк Квінке.
• Аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями.
• Білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки.
• Гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою.
• Кардіогенний шок.
• Пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ≥220 мкмоль/л.
• Одночасне застосування препарату та високопропускних мембран поліакрилнітрилнатрію-2-метилосульфонату (наприклад, AN69) при терміновому діалізі.
• Одночасне застосування лікарських засобів, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (СКФ <60 мл/хв/1,73 м²).
• Первинний гіперальдостеронізм.
• Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
• одночасне застосування з сакубітрилом/вальзартаном. Лікування препаратом Лізіноприл-Тева можна починати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лізиноприл слід приймати перорально 1 раз на добу. Як і інші лікарські засоби, які слід приймати 1 раз на добу, лізиноприл необхідно приймати щодня приблизно у однаковий час. Їжа не впливає на абсорбцію таблеток лізиноприлу. Дозу слід визначати індивідуально відповідно до клінічних даних пацієнта та показників артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Лізиноприл можна застосовувати як у монотерапії, так і в комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.

Початкова доза.

Початкова доза для пацієнтів із гіпертензією становить 10 мг. Пацієнти з дуже активною РААС (зокрема з реноваскулярною гіпертензією, підвищеним виведенням солі (натрію хлориду) з організму та/або зниженим обсягом міжклітинної рідини, серцевою недостатністю або тяжкою формою артеріальної гіпертензії) можуть відчути надмірне зниження артеріального тиску після прийому початкової дози. Для таких пацієнтів рекомендована доза становить 2,5-5 мг, початок лікування має відбуватися під безпосереднім наглядом лікаря. Зменшення початкової дози рекомендується також за наявності ниркової недостатності (див. табл.).

Підтримуюча доза.

Рекомендована терапевтична доза становить 20 мг одноразово на добу. Якщо прийом цієї дози не дає достатнього терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів прийому препарату у зазначеному дозуванні, його можна збільшити. Максимальна доза, яку застосовували у тривалих контрольованих клінічних випробуваннях, становила 80 мг на добу.

Пацієнти, які приймають діуретики.

Симптоматична артеріальна гіпотензія може виникнути після початку лікування лізиноприлом. Це найімовірніше для пацієнтів, які приймають діуретики при лікуванні лізиноприлом. Тому таким пацієнтам рекомендується приймати препарат з обережністю через ймовірність підвищеного виведення солі (натрію хлориду) з організму та/або зниження обсягу міжклітинної рідини. Якщо є така можливість, необхідно припинити лікування діуретиками за 2-3 дні до початку терапії лізиноприлом. Для хворих на артеріальну гіпертензію, які не можуть припинити лікування діуретиками, терапію лізиноприлом слід починати з початкової дози 5 мг, при цьому рекомендується забезпечити спостереження лікаря за хворим після прийому першої дози, оскільки можливий розвиток симптоматичної гіпотензії (максимальна дія проявляється через 6 годин після прийому препарату). ). Необхідно контролювати функцію нирок та рівень калію у сироватці крові. Подальші дози лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до реакції артеріального тиску. У разі потреби терапію діуретиками можна відновити.

Підбір дози для хворих з нирковою недостатністю.

Дозування для хворих на ниркову недостатність має базуватися на КК, підтримуюча доза залежить від клінічної реакції та підбирається при регулярному вимірі показників функції нирок, концентрації калію та натрію у сироватці крові, як показано нижче в таблиці.

Підбір дози для хворих з нирковою недостатністю

* Дозування та/або частоту прийому необхідно розраховувати, виходячи з показників артеріального тиску.

Прийом лізиноприлу на час проведення діалізу можна припинити.

Дозу можна поступово збільшувати, доки артеріальний тиск не нормалізується, або до досягнення максимальної дози - 40 мг на добу.

Серцева недостатність.

Пацієнтам із серцевою недостатністю слід приймати лізиноприл як допоміжну терапію до діуретиків, препаратів наперстянки або блокаторів. При цьому попередньо, якщо це можливо, дозу діуретика слід зменшити. Терапію лізиноприлом можна розпочинати з дози 2,5 мг 1 раз на добу, прийом препарату необхідно здійснювати під наглядом лікаря, щоб виявити початковий ефект препарату на артеріальний тиск.

Дозу лікарського засобу лізиноприл необхідно підвищувати:

• збільшуючи дозу більш ніж на 10 мг;
• інтервали між підвищенням дози повинні становити не менше 2 тижнів;
• до вищої дози, яку переносить пацієнт, - максимум до 35 мг 1 раз на добу.

Підбір дози повинен базуватися на клінічній реакції кожного окремого пацієнта. Пацієнтам, які мають високий ризик симптоматичної гіпотензії, наприклад, пацієнтам з підвищеним рівнем виведення солі (натрію хлориду) з організму з або без гіпонатріємії, пацієнтам з гіповолемією або пацієнтам, які проходили інтенсивну терапію діуретиками, слід покращити свій стан, якщо це можливо, на початок лізиноприлу. Необхідно контролювати функцію нирок та рівень калію у сироватці крові.

Гострий інфаркт міокарда.

Залежно від обставин, пацієнт повинен пройти стандартну рекомендовану терапію, таку як лікування тромболітиками, ацетилсаліцилової кислотою та блокаторами. Водночас можна застосовувати нітрогліцерин внутрішньовенно або трансдермально.

Початкова доза (перші 3 дні після інфаркту).

Лікування лізиноприлом можна розпочати у перші 24 години після появи перших симптомів. Лікування не слід починати, якщо показник артеріального тиску систоли становить менше 100 мм рт. ст. Початкова доза лізиноприлу становить 5 мг перорально, через 24 години повторно призначати 5 мг, 10 мг через 48 годин, надалі - по 10 мг 1 раз на добу. Пацієнтам із систолічним тиском, що не перевищує 120 мм рт. ст., перед початком або під час терапії у перші 3 дні після інфаркту лікування слід починати з низької дози - 2,5 мг перорально.

Показанням для припинення лікування лізиноприлом є артеріальна гіпотензія, яка продовжується, коли через 1 годину після застосування препарату систолічний тиск залишається нижчим за 90 мм рт. ст.

У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну нижче 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до показників кліренсу креатиніну пацієнта (див. Табл.).

Терапевтична (підтримуюча) доза.

Рекомендована терапевтична доза становить 10 мг 1 раз на добу. У разі виникнення артеріальної гіпотензії (систолічний тиск нижче 100 мм рт. ст.) Терапевтична добова доза не повинна перевищувати 5 мг на добу, за необхідності вказану дозу можна зменшити до 2,5 мг. Якщо після прийому лізиноприлу спостерігається пролонгована артеріальна гіпотензія (систолічний тиск залишається нижчим за 90 мм рт. ст. протягом більше 1 години), необхідно відмінити терапію препаратом лізиноприл. Рекомендується терапія протягом 6 тижнів, потім слід провести повторну оцінку стану пацієнта. Пацієнтам із симптомами серцевої недостатності необхідно і надалі продовжувати лікування препаратом лізиноприл.

Ускладнення з боку нирок при цукровому діабеті.

Для хворих на артеріальну гіпертензію, цукровий діабет II типу та початкову стадію нефропатії доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу, при необхідності дозу можна збільшити до 20 мг 1 раз на добу для досягнення оптимального рівня діастолічного тиску нижче 90 мм рт. ст.

У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну нижче 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до показників кліренсу креатиніну пацієнта (див. Табл.).

Пацієнти похилого віку.

Не було виявлено змін щодо ефективності та безпеки застосування препарату, пов'язаних із віком. Однак при досягненні віку, що асоціюється зі зниженням функції нирок, початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до вказівок, наведених у таблиці. Після цього дозу слід підбирати відповідно до реакції артеріального тиску.

Застосування пацієнтам із пересадженою ниркою.

Немає досвіду застосування лізиноприлу у пацієнтів з нещодавно пересадженою ниркою. Отже, препарат лізиноприлу таким пацієнтам не рекомендується.

Особливості застосування

Симптоматична гіпотензія рідко спостерігалася у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймають лізиноприл, симптоматична артеріальна гіпертензія більш ймовірно виникає при порушенні водно-електролітного балансу, наприклад внаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, діареї або блювання, або у пацієнтів з тяжкою ренін-залежною гіпертензією. У пацієнтів із серцевою недостатністю (з або без ниркової недостатності) спостерігалась симптоматична артеріальна гіпотензія.

Вірогідність розвитку артеріальної гіпотензії вища у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, які приймають великі дози петлевих діуретиків, мають гіпонатріємію або порушення функції нирок функціонального характеру, при проведенні діалізу, діареї або блювання, а також при тяжких формах ренін-залежної артеріальної гіпертензії. У пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку гіпотензії початок терапії та подальше збільшення дози повинні проходити під ретельним контролем. Ці ж попередження стосуються пацієнтів з ішемічною хворобою серця або порушенням мозкового кровообігу, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При появі гіпотензії пацієнта слід укласти на спину, при необхідності провести внутрішньовенне вливання фізіологічного розчину.

Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням до подальшого застосування препарату, його зазвичай можна легко вводити після того, як артеріальний тиск підвищився після збільшення об'єму рідини в організмі.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може статися додаткове зниження системного артеріального тиску на фоні лікування лізиноприлом. Цей ефект є передбачуваним і зазвичай не потребує припинення терапії лізиноприлом. Якщо гіпотензія набуває симптоматичного характеру, може виникнути необхідність зменшення дози або припинення прийому лізиноприлу.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда. При гострому інфаркті міокарда у пацієнтів зі стабільною гемодинамікою слід проводити лікування лізиноприлом у перші 24 години для профілактики дисфункції лівої камери серця та серцевої недостатності, а також з метою зниження летальних випадків. При гострому інфаркті міокарда не можна розпочинати лікування лізиноприлом, якщо існує ризик виникнення подальших серйозних гемодинамічних порушень після лікування вазодилататорами. Це стосується пацієнтів із систолічним артеріальним тиском 100 мм рт. ст. та нижче або пацієнтів, у яких розвинувся кардіогенний шок. Протягом перших 3 днів після інфаркту міокарда дозу препарату необхідно зменшити, якщо тиск систоли не перевищує 120 мм рт. ст. Якщо показник артеріального тиску систоли дорівнює або нижче 100 мм рт. ст., підібрані дози слід зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг.Якщо після прийому лізиноприлу спостерігається пролонгована артеріальна гіпотензія (систолічний тиск залишається нижчим за 90 мм рт. ст. протягом більше 1 години), необхідно відмінити лікування лізиноприлом.

У пацієнтів з гіповолемією, дефіцитом натрію у зв'язку із застосуванням діуретиків, безсольової дієти, через блювання, діарею, після діалізу можливий розвиток раптової тяжкої артеріальної гіпотензії, гострої ниркової недостатності. У таких випадках доцільно компенсувати втрати рідини та солей до початку лікування лізиноприлом та забезпечити медичне спостереження. З особливою обережністю (з огляду на співвідношення користь/ризик) слід призначати препарат хворим після трансплантації нирки, а також пацієнтам з порушеннями функції нирок, печінки, порушеннями кровотворення, аутоімунними захворюваннями. Усі перелічені патологічні стани при застосуванні лізиноприлу потребують відповідного медичного спостереження та лабораторного контролю.

Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл не рекомендується призначати пацієнтам з мітральним стенозом або утрудненням відтоку крові з лівого шлуночка (при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії).

Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <80 мл/хв) початкова доза лізиноприлу слід коригувати, виходячи з рівня кліренсу креатиніну, а потім – залежно від відповіді пацієнта на лікування (див. табл.). У таких пацієнтів слід регулярно перевіряти рівень креатиніну та калію.

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає на початку лікування інгібіторами АПФ, може призводити до порушення функції нирок. У таких випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної.

У деяких пацієнтів із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини та креатиніну сироватки крові, зазвичай ці ефекти зникають після припинення прийому препаратів. Імовірність таких явищ особливо висока у пацієнтів із нирковою недостатністю.

Наявність реноваскулярної гіпертензії підвищує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких хворих слід розпочинати під наглядом лікаря, починаючи з низьких доз, ретельно їх підбираючи. Оскільки діуретики можуть стимулювати розвиток описаної вище клінічної динаміки, протягом перших тижнів лікування лізиноприлом їх прийом слід припинити, а функції нирок здійснювати ретельне спостереження.

У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання ниркових судин застосування лізиноприлу, особливо на фоні прийому діуретиків, призводить до підвищення рівня сечовини у крові та креатиніну у сироватці крові; ці зміни зазвичай бувають незначними та тимчасовими. Імовірність їх виникнення вище у хворих із порушеннями функції нирок. У таких випадках може виникнути необхідність зменшення дози та/або припинення прийому діуретиків та/або лізиноприлу.

При гострому інфаркті міокарда заборонено застосовувати лізиноприл пацієнтам, які мають порушення функції нирок (рівень креатиніну у сироватці крові > 177 мкмоль/л та/або протеїнурія > 500 мг/добу). Якщо порушення функції нирок розвивається під час лікування лізиноприлом (рівень креатиніну у сироватці крові > 265 мкмоль/л або подвоюється порівняно з вихідним рівнем), слід розглянути припинення його застосування.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Дуже рідко повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які проходили лікування інгібіторами АПФ, у тому числі лізиноприлом. Ангіоневротичний набряк може виникнути у будь-який час у період лікування. У таких випадках прийом препарату необхідно негайно припинити, розпочати відповідну терапію та встановити спостереження за пацієнтом для забезпечення повного зникнення симптомів.Навіть у випадках, коли набряк локалізовано лише в області язика і не призводить до порушення дихання, пацієнт може вимагати тривалого спостереження, оскільки терапія антигістамінними засобами та кортикостероїдами може виявитися недостатньою.

Зареєстровані поодинокі летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на мову, голосову щілину або гортань, може розвинутись обструктивне порушення дихання, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на дихальних шляхах. У таких випадках слід негайно вжити заходів невідкладної терапії, зокрема можуть включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом до повного та стійкого зникнення симптомів.

У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на застосування препаратів цієї групи.

Інгібітори АПФ можуть викликати більше випадків ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у пацієнтів європеоїдної раси.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ із сакубітрилом/вальзартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Лікування сакубітрилом/вальзартаном можна розпочинати лише через 36 годин після прийому останньої дози лікарського засобу Лізіноприл-Тева. Застосування лікарського засобу Лізиноприл-Тева можна розпочинати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімусом, темсіролімусом) або вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряку дихальних шляхів або язика з або без мови. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Необхідно виявляти обережність на початку застосування рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад, сиролімусу, еверолімусу, темсіролімусу) та вілдагліптину пацієнтам, які вже приймають інгібітор АПФ.

Анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які проходять гемодіаліз. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які проходили гемодіаліз з використанням високопроточних мембран (наприклад, АN69) та одночасно лікувалися інгібіторами АПФ. Цим пацієнтам необхідно запропонувати змінити діалізні мембрани на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивний препарат іншого класу.

Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, до отрути перетинчастокрилих), розвиваються стійкі анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у таких пацієнтів шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але після необережного повторного застосування лікарського засобу реакції відновлювалися.

Печінкова недостатність. Дуже рідко інгібітори АПФ асоціювалися з синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці і швидко прогресує до некрозу та (іноді) летального результату. Механізм цього синдрому не виявлено. Пацієнтам, у яких під час прийому лізиноприлу розвинулася жовтяниця або спостерігалися значні підвищення активності печінкових ферментів, слід припинити прийом препарату та надати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Повідомлялося про випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія спостерігається рідко. Після припинення прийому інгібітору АПФ нейтропенія та агранулоцитоз мають оборотний характер. Необхідно з надзвичайною обережністю призначати лізиноприл пацієнтам з колагенозом, а також при отриманні пацієнтами імуносупресивної терапії, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо на фоні порушення функції нирок. У деяких пацієнтів розвиваються важкі інфекції, які завжди піддаються інтенсивної терапії антибіотиками. При застосуванні препарату у таких пацієнтів рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові та проінструктувати пацієнтів, щоб вони повідомляли про будь-які ознаки інфекції.

Кашель. Після застосування інгібіторів АПФ можлива поява кашлю. Зазвичай кашель має непродуктивний характер і припиняється після відміни терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід розглядати при диференціальній діагностиці кашлю як один із можливих варіантів.

Хірургічні втручання/анестезія. У пацієнтів, які зазнають хірургічного втручання або анестезії засобами, що викликають гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II після компенсаторної секреції реніну.Якщо спостерігається гіпотензія, що виникла через цей механізм, необхідно відновити об'єм циркулюючої крові.

Рівень калію у сироватці крові. Повідомлялося про декілька випадків підвищення рівня калію у сироватці крові пацієнтів, які проходили терапію інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Серед пацієнтів, які мають високий ризик гіперкаліємії, є пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, гіпоальдостеронізм. Інгібітори АПФ можуть спричинити гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у пацієнтів із нормальною функцією нирок. Однак у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або у пацієнтів, які приймають харчові добавки, що містять калій (у тому числі замінники солі), калійзберігаючі діуретики, інші препарати, що підвищують рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин, триметоприм або ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол) і особливо антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину може виникнути гіперкаліємія. Необхідно виявляти обережність при застосуванні калійзберігаючих діуретиків та блокаторів рецепторів ангіотензину пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ. У таких пацієнтів слід контролювати рівень калію у сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо одночасне застосування цих препаратів з лізиноприлом вважається за доцільне, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові.

Пацієнти з цукровим діабетом. У хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, необхідно здійснювати ретельний глікемічний контроль під час першого місяця терапії інгібіторами АПФ.

Анафілактоїдні реакції, що виникають при аферезі ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНГ). При аферезі з декстрану сульфатом застосування інгібіторів АПФ може призвести до анафілактичних реакцій, які можуть загрожувати життю. Цих симптомів можна уникнути шляхом тимчасового припинення терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом або заміною інгібіторів АПФ іншими препаратами.

Расова приналежність. Інгібітори АПФ можуть викликати більшу частоту ангіоневротичного набряку у пацієнтів із темним кольором шкіри (негроїдної раси), ніж у пацієнтів європеоїдної раси. Також у цієї групи хворих гіпотензивний ефект лізиноприлу менш виражений внаслідок більшої поширеності гіпертензії з низьким рівнем реніну у пацієнтів негроїдної раси.

Літій. Загалом одночасне застосування літію та лізиноприлу не рекомендується.

Подвійна блокада РААС. Повідомлялося, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскіреном підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок (зокрема гострої ниркової недостатності). Таким чином, подвійна блокада РААС шляхом одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскіреном не рекомендується.

У разі абсолютної необхідності застосування терапії подвійної блокади її слід здійснювати під наглядом фахівця і регулярно перевіряти функцію нирок, рівні електролітів та артеріального тиску. Пацієнтам з діабетичною нефропатією не рекомендується одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.

Протеїнурія. Повідомлялося про поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниженою функцією нирок або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (більше 1 г/добу) лізиноприл слід застосовувати лише після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику та при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.

Натрій. Це лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) в одній таблетці, тобто може взагалі вважатися «безнатрієвим».

Побічні ефекти зазвичай слабо виражені та короткочасні, припинення лікування необхідне в крайніх випадках. Можуть спостерігатися наведені нижче побічні ефекти, згруповані за класами систем та органів.

З боку кровотворної та лімфатичної систем: зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, пригнічення функції кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія.

З боку обміну речовин: гіпоглікемія.

З боку нервової системи та психічні розлади: запаморочення, головний біль, зміни настрою, парестезії, вертиго, порушення смаку, порушення сну, сплутаність свідомості, порушення нюху, депресія, синкопе, порушення рівноваги, дезорієнтація , шум у вухах та зниження гостроти зору, непритомність.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю); ортостатичні ефекти (включаючи гіпотензію); інфаркт міокарда та інсульт (як можливі вторинні явища при надмірній гіпотензії у пацієнтів групи ризику); відчуття прискореного серцебиття, тахікардія, синдром Рейно, непритомність. При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда можливі, особливо у перші 24 години, блокада ІІ-ІІІ ступеня, тяжка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, у поодиноких випадках - кардіогенний шок.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: сухий кашель, риніт, бронхіт, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія, глосит.

З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, нудота, блювання, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечника, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, підвищена чутливість, включаючи ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані), кропив'янка, алопеція, псоріаз, надмірне потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, псевдолімфома шкіри, еритема.

Повідомлялося про симптомокомплекс, який може включати одну або кілька з наступних ознак: підвищення температури тіла, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивний аналіз на антиядерні антитіла (АНА), підвищена швидкість осідання еритроцитів ( ШОЕ), можуть також виникнути еозинофілія та лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація та інші дерматологічні явища.

З боку нирок та сечовидільної системи: порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушення та ускладнення в місці введення: підвищена стомлюваність, астенія.

З боку ендокринної системи: синдром неадекватної секреції АДГ.

Результати досліджень: підвищення рівня сечовини в крові, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, підвищення рівня печінкових ферментів, гіперкаліємія, підвищення рівня білірубіну в сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливим. Це дозволяє проводити безперервний моніторинг співвідношення користь/ризик по лікарському засобу. Працівники системи охорони здоров'я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції за допомогою національної системи звітності.

Кількість даних про передозування препарату людям обмежена.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, судинна недостатність, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій та кашель.

Лікування: введення фізіологічного розчину. У разі виникнення артеріальної гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтальне положення на спину та підняти йому ноги. Якщо є можливість, можна застосувати введення ангіотензину ІІ та/або введення катехоламінів. Якщо препарат застосовували нещодавно, слід вжити заходів щодо виведення лізиноприлу з організму (наприклад, викликати блювання, промити шлунок, прийняти абсорбенти та сульфат натрію). Використання кардіостимулятора показано при стійкій до терапії брадикардії. Необхідно часто перевіряти показники життєво важливих органів, концентрацію електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання поліакрилонітрильних метилосульфонатних високопропускних мембран (наприклад, AN69).

У разі ангіоневротичного набряку призначати антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком мови, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показано інтубацію або ларинготомію.

Препарат не потребує спеціальних умов зберігання. Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі від 5°C до 25°C.

Лізиноприл-Тева таблетки приймають при артеріальній гіпертензії, серцевій недостатності, гострому інфаркті міокарда, при ускладненнях з боку нирок при цукровому діабеті.