Лізопрес 20 таблетки при гіпертонії 30 шт.

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці.

Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки плоскоциліндричної форми, з фаскою, білого або майже білого кольору.

Lizinopril – ingibitor APF, snizhayet kontsentratsiyu v krovi angiotenzina II i al'dosterona, obladayushchikh vazokonstriktornymi svoystvami. Prepyatstvuyet degradatsii bradikinina i uvelichivayet kontsentratsiyu endogennykh prostaglandinov s sosudorasshiryayushchey aktivnost'yu. Ugnetayet tkanevuyu renin-angiotenzinovuyu sistemu serdtsa, pri dlitel'nom primenenii preduprezhdayet razvitiye gipertrofii miokarda i dilatatsii levogo zheludochka.

V rezul'tate postepenno snizhayutsya arterial'noye davleniye, obshcheye perifericheskoye soprotivleniye sosudov, postnagruzka na serdtse, davleniye v malom kruge krovoobrashcheniya i soprotivleniye sosudov legkikh, uvelichivayetsya serdechnyy vybros, povyshayetsya tolerantnost' k fizicheskoy nagruzke.

Gidrokhlorotiazid – diuretik benzotiadiazinovogo ryada: snizhayet reabsorbtsiyu ionov natriya i khlora (v men'shey stepeni – kaliya i bikarbonatov) v proksimal'nykh kanal'tsakh pochek, a takzhe vyvedeniye magniya, kal'tsiya, mochevoy kisloty. Povyshayet kontsentratsionnuyu sposobnost' pochek.

Podavlyayet sposobnost' sosudistoy stenki vosprinimat' deystviye sosudosuzhivayushchikh mediatorov v svyazi so snizheniyem kontsentratsii ionov natriya v tsitoplazme miotsitov sosudov. Antigipertenzivnoye deystviye obuslovleno rasshireniyem arteriol. Uvelichivayet (vtorichno) kontsentratsiyu renina plazmy krovi.

Antigipertenzivnyy effekt lizinoprila razvivayetsya cherez 1 chas, dostigayet maksimuma cherez 6-7 chasov i prodolzhayetsya do 24 chasov. Diureticheskiy effekt gidrokhlorotiazida nastupayet cherez 1-2 chasa, dostigayet maksimuma cherez 4 chasa i prodolzhayetsya 6-12 chasov.

Kombinatsiya lizinoprila i gidrokhlorotiazida privodit k usileniyu antigipertenzivnogo effekta, a takzhe preduprezhdayet vozmozhnyye pri ispol'zovanii gidrokhlorotiazida metabolicheskiye narusheniya (gipokaliyemiya, narusheniya uglevodnogo i lipidnogo obmenov).

Лізиноприл – інгібітор АПФ, знижує концентрацію в крові ангіотензину II та альдостерону, що мають вазоконстрикторні властивості. Перешкоджає деградації брадикініну та збільшує концентрацію ендогенних простагландинів із судинорозширювальною активністю. Пригнічує тканинну ренін-ангіотензинову систему серця, при тривалому застосуванні попереджає розвиток гіпертрофії міокарда та дилатації лівого шлуночка.

В результаті поступово знижуються артеріальний тиск, загальний периферичний опір судин, постнавантаження на серце, тиск у малому колі кровообігу та опір судин легень, збільшується серцевий викид, підвищується толерантність до фізичного навантаження.

Гідрохлортіазид – діуретик бензотіадіазинового ряду: знижує реабсорбцію іонів натрію і хлору (меншою мірою – калію та бікарбонатів) у проксимальних канальцях нирок, а також виведення магнію, кальцію, сечової кислоти. Підвищує концентраційну спроможність нирок.

Пригнічує здатність судинної стінки сприймати дію судинозвужувальних медіаторів через зниження концентрації іонів натрію в цитоплазмі міоцитів судин. Антигіпертензивна дія обумовлена ​​розширенням артеріол. Збільшує (вторинно) концентрацію реніну плазми.

Антигіпертензивний ефект лізиноприлу розвивається через 1 годину, досягає максимуму через 6-7 годин та триває до 24 годин. Діуретичний ефект гідрохлортіазиду настає через 1-2 години, досягає максимуму через 4 години та триває 6-12 годин.

Комбінація лізиноприлу та гідрохлортіазиду призводить до посилення антигіпертензивного ефекту, а також попереджає можливі при використанні гідрохлортіазиду метаболічні порушення (гіпокаліємія, порушення вуглеводного та ліпідного обмінів).

Лізиноприл: після прийому всмоктується приблизно 25% (6-60%) дози незалежно від їжі. Слабо зв'язується з білками плазми (6-10%). Не метаболізується та виводиться нирками у незміненому вигляді.

Період напіввиведення лізиноприлу становить 12 годин. Незначно проникає через гематоенцефалічний бар'єр, не кумулює у тканинах, але проявляється у плаценті та у грудному молоці.

Максимальна концентрація в плазмі, період напіввиведення та тривалість дії лізиноприлу значно збільшуються при зниженні клубочкової фільтрації нирок менше 30 мл/хв, що потребує корекції режиму дозування препарату.

У пацієнтів похилого віку концентрація препарату в плазмі крові та площа під кривою «концентрація - час» (AUC) підвищуються вдвічі, що також потребує корекції режиму дозування препарату.

Гідрохлортіазид: добре всмоктується (60-80 %) із травного тракту. У крові на 60% зв'язується із білками. При прийомі натще період напіввиведення становить 1-2,5 години. Виводиться нирками в незміненому вигляді (95%), головним чином із сечею (60-80%). Проникає через гематоплацентарний бар'єр та у грудне молоко.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) і діуретики. Код АТХ С09В А03.

Гіпотензивні лікарські засоби. При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії.

Одночасне застосування з нітрогліцерином, іншими нітратами або вазодилататорами посилює антигіпертензивний ефект.

Слід уникати призначення лізиноприлу в комбінації з препаратами, що містять аліскірен (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Відомо, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при комбінованому застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов'язана з більш високою частотою розвитку побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкалієм. гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням одного лікарського засобу, що впливає на РААС (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Препарати літію. При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ зареєстровані випадки зворотного підвищення рівня літію у сироватці крові та появи ознак токсичності.

Діуретичні засоби та інгібітори АПФ зменшують нирковий кліренс літію, що підвищує ризик його токсичності. Таким чином, застосування лізиноприлу та гідрохлортіазиду у комбінації з препаратами літію не рекомендується.

У разі, якщо застосування цієї комбінації необхідне, слід ретельно контролювати рівень літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Калійсзберігаючі діуретики, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі

Завдяки калійзберігаючому ефекту лізиноприлу виведення калію при застосуванні тіазидів зменшується. Застосування калійзберігаючих препаратів, калійвмісних добавок та замінників солі може призвести до суттєвого підвищення вмісту калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок та цукровим діабетом.

Якщо одночасне застосування комбінації лізиноприлу та гідрохлортіазиду та будь-якого з наведених вище засобів необхідно, лікування слід проводити з обережністю на тлі регулярного контролю вмісту калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Лікарські засоби, здатні викликати шлуночкову тахікардію типу пірует

Через ризик розвитку гіпокаліємії слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та лікарських засобів, здатних викликати шлуночкову тахікардію типу пірует (деякі антиаритмічні, антипсихотичні засоби та інші препарати).

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні препарати/анестетики

Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотичних препаратів та інгібіторів АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту

При тривалому застосуванні НПЗЗ (селективні інгібітори циклооксигенази-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі 3 г/добу, неселективні НПЗЗ) можливе послаблення антигіпертензивної та діуретичної дії інгібіторів АПФ та тіазидів.

Одночасне застосування НПЗЗ та інгібіторів АПФ може призводити до збільшення вмісту калію в сироватці крові та погіршення функції нирок. Як правило, наведені явища мають оборотний характер.

В окремих випадках може розвиватися ниркова недостатність, особливо у разі порушення функції нирок, наприклад у пацієнтів похилого віку або пацієнтів з дегідратацією.

Препарати золота

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, частіше спостерігалися нітритоїдні (вазомоторні) реакції на фоні застосування ін'єкційних форм золотих препаратів (наприклад, натрію ауротіомалату). Для нітритоїдних реакцій характерною є поява симптомів вазодилатації (почервоніння шкіри), нудота, запаморочення та артеріальна гіпотензія.

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Протидіабетичні засоби

Відомо, що при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та протидіабетичних лікарських засобів (інсуліни та гіпоглікемічні препарати для перорального застосування) можливе більш виражене зниження рівня глюкози в крові з ризиком розвитку гіпоглікемії.

Найчастіше гіпоглікемія розвивається у перші тижні комбінованої терапії у пацієнтів з порушеннями функції нирок.

Амфотерицин В (для парентерального введення), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або стимулюючі проносні засоби

Гідрохлортіазид може погіршити порушення електролітного балансу, зокрема гіпокаліємію.

Солі кальцію

При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можливе збільшення вмісту кальцію в сироватці крові, що пов'язано зі зниженням екскреції кальцію в сечі.

Серцеві глікозиди

При гіпокаліємії, що виникає на фоні застосування тіазидів, можливе збільшення токсичності препаратів дигіталісу.

Холестирамін та колестипол

При одночасному застосуванні з холестираміном та колестиполом зменшується всмоктування гідрохлортіазиду. Таким чином, сульфонамідні діуретики слід приймати щонайменше за 1 годину до або через 4−6 годин після прийому зазначених препаратів.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарину хлорид)

Можливе посилення дії міорелаксантів на фоні застосування гідрохлортіазиду.

Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол)

У пацієнтів, які постійно застосовують інгібітори АПФ і одночасно застосовують Ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), існує підвищений ризик розвитку гіперкаліємії (див. розділ «Особливості застосування»).

Соталол

При гіпокаліємії, що виникає при застосуванні тіазидів, зростає ризик розвитку аритмії при застосуванні соталолу.

Алопуринол

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та алопуринолу підвищується ризик розвитку ураження нирок та розвитку лейкопенії.

Циклоспорин

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та циклоспорину підвищується ризик розвитку ураження нирок та розвитку гіперкаліємії.

Ловастатин

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та ловастатину підвищується ризик гіперкаліємії.

Цитостатики, імунодепресанти, прокаїнамід

При одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ підвищується ризик розвитку лейкопенії (див. розділ «Особливості застосування»).
Тканинні активатори плазміногену. При одночасному застосуванні тканинного активатора плазміногену може збільшуватись ризик розвитку ангіоневротичного набряку.

Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус)

У пацієнтів, які постійно застосовують інгібітори АПФ, при одночасному застосуванні інгібіторів mTOR існує підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).

Діючі речовини: лізиноприл (у вигляді лізиноприлу дигідрату) та гідрохлортіазид.

1 таблетка містить 20 мг лізиноприлу (у вигляді лізиноприлу дигідрату) та 12,5 мг гідрохлортіазиду.

Допоміжні речовини: маніт (Е 421), кальцію гідрофосфату дигідрат, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат.

На тлі лікування гіпотензивними препаратами (в тому числі при застосуванні комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду) може спостерігатися незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Труднощі при керуванні автотранспортом або при роботі з механізмами індивідуальні і частіше виникають на початку лікування або при зміні дози препарату, а також на тлі вживання алкоголю.
При керуванні автомобілем і роботі з іншими механізмами слід враховувати, що на тлі застосування лікарського засобу можлива поява запаморочення і стомлюваності.

Вагітність

Інгібітори АПФ. Застосовувати інгібітори АПФ у період вагітності протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

Епідеміологічні дані про ризик тератогенних ефектів інгібіторів АПФ протягом I триместру вагітності не дають змоги зробити остаточні висновки. Проте не можна виключити ймовірність ризику їх розвитку.

Пацієнткам, які планують завагітніти, слід призначити альтернативну гіпотензивну терапію з доведеним профілем безпеки під час вагітності. Якщо вагітність настала в період лікування, інгібітор АПФ слід негайно відмінити і, якщо можна, розпочати альтернативну терапію.

Відомо, що на фоні застосування інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності можуть спостерігатися явища фетотоксичності (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо інгібітор АПФ застосовувався з ІІ триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок та кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом у зв'язку з можливим розвитком гіпотензії (див. розділ «Протипоказання»).

Гідрохлортіазид. Досвід застосування гідрохлортіазиду в період вагітності (особливо у І триместрі) обмежений. Проведених досліджень на тваринах недостатньо.

Гідрохлортіазид проникає через плацентарний бар'єр. Незважаючи на механізм фармакологічної дії гідрохлортіазиду, при його застосуванні у ІІ та ІІІ триместрах вагітності можливе порушення кровообігу у фетоплацентарному комплексі, а також розвиток жовтяниці, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенії у новонародженого.

Гідрохлортіазид не слід застосовувати при гестаційних набряках, артеріальній гіпертензії вагітних або прееклампсії, оскільки існує ризик зниження обсягу плазми крові та розвитку гіпоперфузії плаценти, при цьому будь-який позитивний ефект щодо перебігу захворювання відсутній.

Гідрохлортіазид не слід застосовувати для лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у вагітних, за винятком рідкісних випадків, коли альтернативне лікування неможливе.

Період годування груддю

Інгібітори АПФ. У зв'язку з відсутністю інформації про застосування комбінації лізиноприлу та гідрохлортіазиду в період грудного вигодовування застосування наведеної комбінації протипоказано (див. розділ «Протипоказання»). У період грудного вигодовування необхідно застосовувати препарати з добре вивченим профілем безпеки, особливо під час догляду за новонародженою або недоношеною дитиною.

Гідрохлортіазид. У невеликих кількостях гідрохлортіазид проникає у грудне молоко. Високі дози тіазидів викликають інтенсивний діурез і можуть пригнічувати вироблення грудного молока. Застосування комбінації лізиноприлу та гідрохлортіазиду в період грудного вигодовування протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Безпека і ефективність застосування цього лікарського засобу для лікування дітей не встановлені.

Лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією легкого або середнього ступеня тяжкості, що має стабільний перебіг на тлі терапії окремими препаратами у тих же дозуваннях.

• Гіперчутливість до діючих речовин або до однієї з допоміжних речовин препарату;
• гіперчутливість до інших інгібіторів АПФ;
• гіперчутливість до будь-якого похідного сульфонаміду;
• ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ;
• спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк;
• вагітність або планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
• період годування груддю (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
• тяжке порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв);
• важке порушення функції печінки;
• анурія;
• одночасне застосування препарату з лікарськими засобами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або з порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації <60 мл/хв/1,73 м2) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»).

Ессенційна артеріальна гіпертензія

Застосування комбінованого препарату з фіксованою дозою не підходить для початку лікування. Комбінований препарат із фіксованою дозою може замінити комбінацію 10 мг або 20 мг лізиноприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду для пацієнтів, чий стан був стабілізований на тлі терапії окремими активними речовинами у тих же дозуваннях, що призначаються у вигляді окремих препаратів.

Стандартна доза – 1 пігулка 1 раз на добу. Як і будь-які інші препарати, які приймають 1 раз на добу, "Лізопрес" слід приймати приблизно в один і той же час щодня.

Якщо не вдається досягти бажаного терапевтичного ефекту протягом 2−4 тижнів лікування, дозу можна збільшити до 2 таблеток 1 раз на добу.

Попередня терапія діуретиками

Після прийому першої дози препарату "Лізопрес" може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія. Розвиток такого стану ймовірніший у пацієнтів з порушеннями водно-електролітного балансу внаслідок попередньої терапії діуретиками. Застосування діуретиків слід припинити за 2-3 дні до початку терапії препаратом "Лізопрес". Якщо це неможливо, лікування слід розпочинати з монотерапії лізиноприлом у дозі 5 мг.

Порушення функції нирок

Тіазидні діуретики не рекомендується застосовувати пацієнтам з порушеннями функції нирок; тіазиди неефективні при значеннях кліренсу креатиніну 30 мл/хв або нижче (тобто при помірній або тяжкій нирковій недостатності).

Лізопрес не можна застосовувати як початкову терапію пацієнтам з нирковою недостатністю. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 30 та 80 мл/хв препарат можна застосовувати тільки після індивідуального підбору дози кожного з компонентів препарату. Рекомендована доза лізиноприлу при його застосуванні як монотерапія при нирковій недостатності легкого ступеня становить 5−10 мг.

Пацієнти похилого віку

Пацієнтам похилого віку корекція дози не потрібна

Відомо, що показники ефективності та переносимості лізиноприлу та гідрохлортіазиду при їх одночасному застосуванні були подібними у літніх та молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Ефективність лізиноприлу при його застосуванні у дозах від 20 до 80 мг була порівнянною у літніх пацієнтів (більше 65 років) та у пацієнтів молодшого віку; монотерапія лізиноприлом також ефективно знижувала діастолічний артеріальний тиск, як і монотерапія гідрохлортіазидом або атенололом. Згідно з відомими результатами клінічних досліджень, вік не впливає на переносимість лізиноприлу.

Серед побічних реакцій найчастіше спостерігалися кашель, запаморочення, артеріальна гіпотензія та головний біль. Відомо, що побічні реакції були помірними, мали транзиторний характер і здебільшого не вимагали відміни терапії.

Лізиноприл

З боку крові та лімфатичної системи: зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, пригнічення функції кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (див. розділ «Особливості застосування»), анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

З боку серця: інфаркт міокарда або порушення мозкового кровообігу, ймовірно, на тлі надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику (див. розділ «Особливості застосування»), пальпітація, тахікардія.< /p>

З боку судинної системи: ортостатичні ефекти (в т.ч. ортостатична гіпотензія), синдром Рейно, припливи.

З боку психіки: лабільність настрою, симптоми депресії, сплутаність свідомості, галюцинації.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, синкопе, парестезія, вертиго, порушення смакових відчуттів, розлад нюху, порушення сну.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель (див. розділ «Особливості застосування»), риніт, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт та/або еозинофільна пневмонія.

>

З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, блювання, нудота, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечника.

З боку гепатобіліарної системи: гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, печінкова недостатність* (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування» ), кропив'янка, алопеція, псоріаз, підвищена пітливість, пухирчатка (пемфігус), токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса−Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри**.

З боку обміну речовин та харчування: гіпоглікемія.

З боку ендокринної системи: синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНС АДГ).

З боку нирок та сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія, анурія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушення: стомлюваність, астенічний синдром.

Дослідження: підвищення активності печінкових ферментів та білірубіну, підвищення рівня сечовини, підвищення креатиніну в сироватці крові, гіперкаліємія, гіпонатріємія.

*У дуже поодиноких випадках повідомляли про розвиток гепатиту з подальшим прогресуванням до печінкової недостатності. У разі, якщо на фоні застосування комбінації лізиноприлу та гідрохлортіазиду визначено появу жовтяниці або значне підвищення активності печінкових ферментів, застосування препарату слід припинити; пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом.

**Повідомляли про розвиток симптомокомплексу, що включає один або кілька симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія (артрит), підвищення рівня антинуклеарних антитіл (АНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія, лейкоцитоз, або інші шкірні реакції.

Гідрохлортіазид

Інфекційні та паразитарні захворювання: сіалоденіт.

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія (агранулоцитоз), тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку.

З боку обміну речовин та харчування: анорексія; гіперглікемія; глюкозурія; гіперурикемія, порушення електролітного балансу (в т.ч. гіпонатріємія та гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія), збільшення концентрації холестерину та тригліцеридів, подагра.

З боку психіки: непосидючість, депресія, розлади сну.

З боку нервової системи: зниження апетиту, парестезія, переднепритомний стан.

З боку органів зору: ксантопсія, тимчасове зниження гостроти зору, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома.

З боку органів слуху та рівноваги: запаморочення.

З боку серця: ортостатична гіпотензія.

З боку судинної системи: некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: респіраторний дистрес-синдром (в т.ч. пневмонія та набряк легень).

З боку шлунково-кишкового тракту: подразнення слизової оболонки шлунка, діарея, запор, панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (жовтуха, обумовлена внутрішньопечінковим холестазом).

З боку шкіри та підшкірних тканин: реакції фотосенсибілізації, висипання, системний червоний вовчак, шкірні вовчаковоподібні реакції, загострення системного червоного вовчаку, кропив'янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: м'язовий спазм, м'язова слабкість.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит.

Загальні порушення: лихоманка, слабкість.

Пухлини доброякісні, злоякісні та неуточнені (у тому числі кісти та поліпи). Частота «невідома»: немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома та плоскоклітинна карцинома).

Опис виділених побічних реакцій

Немеланомний рак шкіри: згідно з даними епідеміологічних досліджень, спостерігається залежність виникнення немеланомного раку шкіри від сукупної дози гідрохлортіазиду (сукупний дозаефект) (див. розділ «Особливості застосування»

Дані про передозування у людини обмежені. При передозуванні інгібіторів АПФ можуть бути такі симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривожність, кашель.

При передозуванні показано проведення інфузії фізіологічного розчину.

При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину. При необхідності показано проведення інфузії ангіотензину II та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо препарат прийнято нещодавно, показано проведення заходів, спрямованих на виведення лізиноприлу (наприклад, стимулювання блювання, промивання шлунка, введення абсорбентів та сульфату натрію).

Лізиноприл може бути видалений із загального кровотоку шляхом гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). У разі розвитку брадикардії, стійкої до терапії, показано встановлення штучного водія ритму. Слід ретельно контролювати показники життєво важливих функцій, вміст електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Симптомами передозування гідрохлортіазидом є підвищення діурезу, пригнічення свідомості (аж до коми), судоми, парез, порушення серцевого ритму, ниркова недостатність.

Для корекції брадикардії або виражених вагусних реакцій показано введення атропіну.

Гіпокаліємія може призвести до посилення аритмії у пацієнтів, які отримують дигоксин.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.

Препарат для лікування артеріальної гіпертензії.