Лотар таблетки в/о 100 мг № 30

Таблетки, покриті плівковою оболонкою, по 50 мг. По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у картонній коробці.

Таблетки, покриті плівковою оболонкою, по 100 мг. По 15 таблеток у блістері, по 2 блістери у картонній коробці

Таблетки, покриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 50 мг

круглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору, з межею з одного боку;

таблетки по 100 мг

круглі двоопуклі таблетки, покриті плівковою оболонкою білого кольору, з хрестоподібною рисою з одного боку.

Лозартан – синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину II (типу АД ₁ ) для прийому внутрішньо. Ангіотензин ІІ – потужний вазоконстриктор, головний активний гормон ренін-ангіотензинової системи та один з найважливіших факторів у патофізіології гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з AT-рецептором, наявним у багатьох тканинах (наприклад гладких м'язах наднирниках, нирках і серці), визначає каскад важливих біологічних ефектів, включаючи вазоконстрикцію та вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію гладком'язових клітин.

Лозартан селективно зв'язується з AT ₁ -рецептором. В умовах in vitro та in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт – карбоксильна кислота (E-3174) – блокують усі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину II незалежно від джерела чи шляхи синтезу.

Лозартан не зв'язує та не блокує рецептори інших гормонів та іонні канали. Лозартан не інгібує АПФ (кініназа II) – фермент, що сприяє розпаду брадикініну. В результаті цього ефекти, безпосередньо не пов'язані з блокадою AT-рецептора (наприклад, збільшення вираженості ефектів брадикініну), не асоціювалися із застосуванням лозартану.

При застосуванні лозартану усунення негативної оборотної реакції ангіотензину II на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну в плазмі крові. Таке підвищення активності призводить до зростання ангіотензину II в плазмі крові. Однак антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону в плазмі крові зберігаються, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після відміни лозартану активність реніну в плазмі крові та показник днів повертаються до вихідних значень.

І лозартан, і його активний метаболіт мають набагато вищий афінітет до рецепторів типу AT1 _, ніж до рецепторів типу _AT2 . Активний метаболіт у 10-40 разів активніший, ніж сам лозартан у однакових кількостях.

Всмоктування. Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і піддається метаболізму першого проходження з утворенням активного метаболіту карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. метаболіту досягаються відповідно через 1 годину та 3-4 години.

Розподіл. Зв'язок лозартану та його активного метаболіту з білками плазми крові, переважно з альбуміном, становить більше 99%. Обсяг розподілу – 34 л.

Метаболізм. Приблизно 14% дози лозартану (при прийомі внутрішньовенно або внутрішньовенно) перетворюється на його активний метаболіт. Після прийому внутрішньо або після введення лозартану, міченого ¹⁴  циркулюючої плазми крові насамперед пов'язана з наявністю в ній лозартану та його активного метаболіту. Мінімальне перетворення лозартану на його активний метаболіт було відзначено приблизно у 1% досліджених осіб. Утворюються також біологічно неактивні метаболіти.

Висновок. Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нірковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. При прийомі лозартану внутрішньо приблизно 4% дози виводиться у незміненому вигляді із сечею і приблизно 6% виводиться із сечею у вигляді активного метаболіту. Лозартан і його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при пероральному прийомі лозартану калію в дозах до 200 мг.

Після прийому внутрішньо плазмові концентрації лозартану та його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно з кінцевим T _1/2 приблизно протягом 2 годин та 6-9 годин відповідно. При одноразовому прийомі препарату в дозі 100 мг ні лозартан, ні його активний метаболіт не накопичуються у плазмі крові.

Виведення лозартану та його метаболітів відбувається з жовчю та сечею. Після прийому внутрішньо лозартану, міченого ¹⁴ С, приблизно 35% радіоактивної мітки виявляється в сечі та 58% – в калі. Після введення лозартану, міченого ¹⁴ С, приблизно 43% радіоактивної мітки виявляється в сечі і 50% - в калі.

Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів. Концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові у осіб похилого віку з артеріальною гіпертензією значно не відрізняються від цих показників у молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Концентрації лозартану в плазмі крові були в 2 рази вищими у жінок з артеріальною гіпертензією порівняно з чоловіками з артеріальною гіпертензією. Концентрації активного метаболіту у чоловіків і жінок не відрізнялися.

При прийомі лозартану всередині у пацієнтів з цирозом печінки алкогольного генезу легкого та помірного ступеня тяжкості концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові виявилися у 5 та 1,7 рази (відповідно) більше, ніж у молодих здорових добровольців чоловічої статі. /p>

Концентрації лозартану в плазмі крові у пацієнтів з кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких у осіб з нормальною функцією нирок.  приблизно в 2 рази більше, ніж у пацієнтів із нормальною функцією нирок.

Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів з порушенням функції нирок або у хворих, які перебувають на гемодіалізі.

Прості препарати антагоністів рецепторів ангіотензину II.

Код АТН S09S A01.

Інші антигіпертензивні засоби можуть підвищувати гіпотензивну дію лозартану. Одночасне застосування препаратів (наприклад, трициклічні антидепресанти, нейролептики, баклофен, аміфостин), що знижують артеріальний тиск як основний або побічний ефект, може збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину II та нестероїдних протизапальних засобів (наприклад, селективних інгібіторів циклооксигенази-2, ацетилсаліцилової кислоти у протизапальних дозах та неселективних нестероїдних) протизапальних засобів) може відбутися послаблення гіпотензивного ефекту. У пацієнтів з порушенням функції нирок одночасне застосування антагоністів ангіотензину II або діуретиків та нестероїдних протизапальних засобів може призвести до погіршення функції нирок, у тому числі гострої ниркової недостатності та збільшення калію в си. >

Цю комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Пацієнтів необхідно гідратувати та контролювати ниркову функцію після початку та періодично протягом одночасної терапії.

Лозартан переважно метаболізується цитохромом Р450 (CYP)2C9 з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти. Було встановлено, що флуконазол (інгібітор CYP2C9) знижує рівень активного метаболіту приблизно на 50%. ) дало зниження плазмової концентрації активного метаболіту на 40%. Клінічна значимість цього ефекту невідома. При одночасному застосуванні з флувастатином (слабкий інгібітор CYP2C9) різниця впливу не була виявлена.

Як і при застосуванні інших засобів, що блокують утворення ангіотензину II або його ефекти, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактон, тріамтерен, амілорид) або засобів, що підвищують рівень калію (наприклад, гепарин), калієвих добавок і калій, що містять, може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові. Одночасне застосування не рекомендується.

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ було зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові та розвиток токсичності. Також були зареєстровані приватні випадки з антагоністами рецепторів ангіотензину II. При одночасному застосуванні літію з лозартаном слід бути обережним. Якщо ця комбінація необхідна, рекомендується контролювати рівень літію в сироватці крові.

діюча речовина: лозартан;

1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить лозартан калію 50 мг або 100 мг;

інші складові: магнію стеарат; целюлоза мікрокристалічна; крохмаль прежелатинізований; натрію крохмальгліколят (тип А); лактоза, моногідрат;

оболонка: гідроксипропілцелюлоза; титану діоксиду (Е 171).

Слід пам'ятати, що при антигіпертензивній терапії, зокрема на початку терапії або підвищенні дози препарату, можуть виникати запаморочення або сонливість.

Вагітність. Препарат протипоказаний застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. . , дозволеним для застосування вагітним.

Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенного впливу внаслідок застосування інгібіторів АПФ протягом I триместру вагітності непереконливі; однак невеликий ріст ризику не виключений. Оскільки немає контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРАІІ), подібні ризики можуть існувати і для цього класу препаратів. по застосуванню в період вагітності. Якщо діагностована вагітність, лікування АРАІІ слід негайно припинити і, якщо необхідно, розпочати альтернативне лікування.

Відомо, що застосування АРАІ протягом II і III триместрів індукує фетотоксичність (послаблення функції нирок, олігогідрамніон, затримку осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію).

Якщо протягом II триместру вагітності застосовували АРАІ, рекомендується провести ультразвукове обстеження для перевірки функції нирок та стану кісток черепа.

Стан новонароджених, матері яких застосовували АРАІ, слід часто перевіряти з приводу розвитку артеріальної гіпотензії.

Годування груддю. Оскільки немає інформації про застосування лозартану в період годування груддю, не рекомендується призначати цей препарат у цей період. особливо в період новонародженості або якщо дитина недоношена.

Безпека та ефективність застосування лозартану дітям до 6 років не встановлені.

•  Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих, а також дітей віком від 6 років.
• Лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом II типу з протеїнурією ≥ 0,5 г/добу – як частина антигіпертензивної терапії.
• Лікування хронічної серцевої недостатності (у пацієнтів віком від 60 років), коли застосування інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) вважається неможливим через несумісність, особливо при кашлі, або протипоказано. Пацієнти з серцевою недостатністю, стан яких стабілізувався при застосуванні інгібітору АПФ, не слід переводити на лікування лозартаном. У пацієнта фракція викиду лівого шлуночка повинна становити 40%, стан має бути клінічно стабільним, також пацієнту слід дотримуватися встановленого режим лікування щодо хронічної серцевої недостатності.
• Зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка, що підтверджено ЕКГ.

• Підвищена чутливість до діючої речовини або інших компонентів препарату.
• Важка печінкова недостатність.
• Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Застосування у період вагітності або годування груддю).

Препарат приймати внутрішньо незалежно від їжі, запиваючи 1 склянкою води.

При артеріальній гіпертензії звичайна початкова та підтримуюча доза для більшості пацієнтів становить 50 мг 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 3-6 тижнів після початку терапії. Деяким пацієнтам для досягнення більшого ефекту дозу можна збільшити до 100 мг один раз на добу (вранці).

Можливо застосування препарату як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами, особливо з діуретиками (наприклад, гідрохлортіазидом).

Під час лікування захворювань нирок у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом

II типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу у складі антигіпертензивної терапії стандартна початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Надалі рекомендується збільшити дозу препарату до 100 мг 1 раз на добу з урахуванням ступеня зниження АТ після 1 місяця від початку терапії. Препарат можна призначати одночасно з іншими антигіпертензивними засобами (діуретики, блокатори кальцієвих каналів, α- та β-адреноблокатори, препарати центральної дії), інсуліном та іншими гіпоглікемічними засобами (похідні та інгібітори глюко).

При серцевої недостатності вихідна доза лозартану становить 12,5 мг 1 раз на добу. . Як правило, доза титрується з тижневим інтервалом (12,5 мг/добу, 25 мг/добу, 50 мг/добу) до звичайної підтримуючої дози 50 мг 1 раз на добу залежно від індивідуальної переносимості.

Для зниження ризику виникнення серцево-судинних захворювань та летальності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка стандартна початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Надалі рекомендується додати гідрохлоротіаз у низьких дозах або збільшити дозу лозартану до 100 мг 1 раз на добу з урахуванням ступеня зниження артеріального тиску.

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнтам зі зниженим обсягом циркулюючої крові (ОЦК) (наприклад, при прийомі діуретиків у високих дозах) початкову дозу препарату слід знизити до 25 мг 1 раз на добу. .

Пацієнти з нирковою недостатністю та пацієнти, які перебувають на діалізі. Немає потреби у підборі початкової дози пацієнтам з нирковою недостатністю, включаючи хворих, які перебувають на діалізі.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Пацієнтам із захворюванням печінки в анамнезі рекомендується Призначення препарату в нижчих дозах. Застосування лозартану протипоказане пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю, оскільки не існує терапевтичного досвіду цієї групи пацієнтів.

Застосування дітей. Дані щодо ефективності та безпеки застосування лозартану дітям віком від 6 років та підліткам для лікування гіпертензії обмежені. Також мало даних про фармакокінетику у дітей з артеріальною гіпертензією у віці від 1 місяць.

Дітям, які можуть ковтати таблетки і у яких маса тіла більше 20 кг і менше 50 кг, рекомендована доза становить 25 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальною – 50 мг 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від впливу на рівень АТ.

Для пацієнтів з масою тіла більше 50 кг звичайно разове дозування становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної – 100 мг 1 раз на добу. Застосування доз, що перевищують 1,4 мг/кг (або більше 100 мг) на добу, у дітей не вивчалося.

Лозартан не рекомендований для застосування дітям віком до 6 років, оскільки даних щодо застосування препарату цій групі пацієнтів недостатньо.

Препарат не рекомендується застосовувати дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації <30 мл/хв/1,73 м2 оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Лозартан також не рекомендується використовувати дітям з порушенням функції печінки.

Пацієнти похилого віку. Нема потреби у доборі дози пацієнтам похилого віку, хоча рекомендується починати лікування з дози 25 мг пацієнтам віком від 75 років.

Найчастішими побічними ефектами, пов'язаними з прийомом препарату, були запаморочення, астенія/підвищена стомлюваність, зниження артеріального тиску та гіперкаліємія.

Побічні реакції наведені відповідно до частоти виникнення: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (неможливо визначити за існуючими даними).< /p>

Артеріальна гіпертензія.

З боку нервової системи: часто – запаморочення, вертиго; нечасто – сонливість, головний біль, безсоння, м'язові судоми.

З боку серця: рідко – пальпітація, стенокардія, тахікардія.

З боку судинної системи: нечасто – симптоматична гіпотензія (особливо у пацієнтів з внутрішньосудинною дегідратацією, наприклад, пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю або при лікуванні діуретиками у високих дозах), дозозалежний ортостатичний ефект.

З боку травного тракту: рідко – абдомінальний біль, диспепсія, запор.

З боку респіраторної системи: кашель, нежить, синусит, фарингіт, інфекція верхніх дихальних шляхів.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – висип.

Загальний стан та порушення, пов'язані зі способом застосування препарату: рідко - астенія, слабкість, набряки.

Лабораторні показники: часто гіперкаліємія (рівень калію в сироватці крові >5,5 ммоль/л) спостерігалася у 1,5% пацієнтів з артеріальною гіпертензією;

рідко – рівень АЛТ підвищувався рідко і зазвичай нормалізувався після припинення застосування препарату.

Пацієнти з гіпертрофією лівого шлуночка серця.

З боку нервової системи: часто – запаморочення.

З боку органів слуху та лабіринту: часто – вертиго.

Загальний стан та порушення, пов'язані зі способом застосування препарату: часто – астенія/слабкість.

Хронічна серцева недостатність .

З боку кровотворної та лімфатичної систем: часто – анемія.

З боку нервової системи: нечасто – запаморочення, головний біль; рідко – парестезії.

З боку серця: рідко – синкопе, фібриляція передсердь, інсульт.

З боку судинної системи: нечасто – артеріальна гіпотензія, включаючи ортостатичну гіпотензію.

З боку респіраторного тракту, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – диспное, кашель.

З боку травного тракту: нечасто – діарея, нудота, блювання.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – кропив'янка, свербіж, висип.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: часто порушення функції нирок, ниркова недостатність.

Загальний стан та порушення, пов'язані зі способом застосування препарату: рідко – астенія/слабкість.

Лабораторні показники: часто підвищення рівня креатиніну та калію у сироватці крові;

нечасто – підвищення рівня сечовини крові.

Артеріальна гіпертензія та цукровий діабет типу II супроводжується захворюванням нирок.

З боку нервової системи: часто – запаморочення.

З боку судинної системи: часто – артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія (дозозалежний ортостатичний ефект), особливо у пацієнтів із внутрішньосудинним виснаженням, наприклад у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або на стадії лікування високими дозами діуретиків.

Загальний стан та порушення, пов'язані зі способом застосування препарату: часто – астенія/слабкість

Лабораторні показники: часто – гіпоглікемія, гіперкаліємія.

З боку крові та лімфатичної системи: анемія.

З боку серця: синкопе, пальпітація.

З боку судинної системи: ортостатична гіпотензія.

З боку травного тракту: діарея.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: болі в спині.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: інфекції сечовивідних шляхів.

Загальний стан та порушення, пов'язані із застосуванням препарату: часто – астенія/слабкість; грипоподібні симптоми.

Лабораторні показники . У пацієнтів з цукровим діабетом типу II та нефропатією, які отримували таблетки лозартану, виникла гіперкаліємія >5,5 мЕкв/л порівняно з пацієнтами групи плацебо.

Постмаркетингове спостереження.

З боку системи крові та лімфатичної системи: невідомо – анемія, тромбоцитопенія.

З боку органів слуху та лабіринту: невідомо – дзвін у вухах.

З боку імунної системи: рідко – реакції гіперчутливості (анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряки обличчя, губ, глотки та/або язик); у деяких пацієнтів в анамнезі був ангіоневротичний набряк, пов'язаний із застосуванням інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ; васкуліт, включаючи пурпуру Шенляйна-Геноха.

З боку нервової системи: невідомо мігрень, дисгевзія.

З боку респіраторного тракту, органів грудної клітки та середостіння: невідомо – кашель.

З боку травного тракту: невідомо – панкреатит, діарея, блювання.

Загальний стан та порушення, що стосуються способу застосування препарату: нездужання.

З боку гепатобіліарної системи: рідко – гепатит, невідомо – порушення функції печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: невідомо – кропив'янка, свербіж, висипання, фоточутливість, еритродермія.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: невідомо – міалгія, артралгія, рабдоміоліз.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: невідомо – еректильна дисфункція/імпотенція.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: внаслідок інгібування РААС повідомляли про зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність у пацієнтів групи ризику; такі зміни ниркової функції можуть бути оборотні при припиненні терапії.< /p>

Психічні порушення: невідомо – депресія.

Лабораторні показники: невідомо – гіпонатріємія.

Діти.

Профіль побічних реакцій у дітей подібний до профілю у дорослих пацієнтів. Дані щодо побічних реакцій у дітей обмежені.

Не повідомляли про випадки передозування препарату. Можливими симптомами, залежно від обсягу передозування, будуть артеріальна гіпотензія, тахікардія. Може виникнути брадикардія через стимуляцію парасимпатичної (вагусної) інервації.

Лікування. У разі виникнення симптомної артеріальної гіпотензії необхідно використовувати підтримуючу терапію.

Проведення заходів залежить від часу прийому препарату, тяжкості та виду симптомів. Насамперед слід приділити увагу стабілізації серцево-судинної системи. Після прийому внутрішньо рекомендується застосовувати активоване вугілля. Слід провести ретельний контроль за життєво важливими показниками і при необхідності стабілізувати їх. Ні лозартан, ні його активний метаболіт не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Препарат для лікування есенціальної гіпертензії.