Лірам таблетки 10 мг + 5 мг блістер № 30

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці.

Таблетки. Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору, круглої форми з плоскою поверхнею зі скошеними краями і рискою.

Фармакодинаміка. Лірам — це комбінований препарат з фіксованою комбінацією доз діючих речовин − лізиноприлу та амлодипіну. Лізиноприл Лізиноприл − інгібітор ферменту пептидилдипептидази. Він інгібує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), який каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрацій ангіотензину II, в результаті чого знижується вазопресорна активність і зменшується секреція альдостерону. Зниження останнього може призводити до збільшення вмісту калію у сироватці крові. Оскільки в основі механізму, завдяки якому лізиноприл знижує артеріальний тиск, лежить пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лізиноприл знижує артеріальний тиск навіть у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з низьким рівнем реніну. АПФ ідентичний кініназі II − ферменту, що спричиняє деградацію брадикініну. Чи відіграють підвищені концентрації брадикініну, потужного вазодилататорного пептиду, роль у терапевтичних ефектах лізиноприлу, ще не з’ясовано. Амлодипін Амлодипін — це дигідропіридиновий інгібітор надходження іонів кальцію (блокатор повільних кальцієвих каналів, або антагоніст іонів кальцію), який блокує їхнє надходження через мембрани у м’язові клітини міокарда та судин. Механізм гіпотензивної дії амлодипіну зумовлений прямим розслаблювальним впливом на гладкі м’язи судин. Дотепер точні причини позитивного ефекту амлодипіну при стенокардії не визначені; проте відомо, що зниження загального ішемічного навантаження відбувається за рахунок таких двох механізмів: амлодипін викликає розширення периферичних артеріол і, таким чином, знижує загальний периферичний опір судин, який долає серце (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень залишається стабільною, розвантаження серця призводить до зниження рівня споживання енергії міокардом і потреби міокарда в кисні; механізм дії амлодипіну також, можливо, включає розширення головних коронарних артерій та артеріол, як нормальних, так і розташованих в зоні ішемії. Наслідком цього є підвищення рівня надходження кисню в міокард у пацієнтів з вазоспастичною стенокардією (стенокардія Принцметала, або варіантна стенокардія). Застосування амлодипіну 1 раз на добу щодня забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією як у вертикальному, так і в горизонтальному положенні впродовж 24 годин. Внаслідок повільного початку дії швидкий гіпотензивний ефект не настає. У пацієнтів зі стенокардією разова добова доза амлодипіну підвищує переносимість фізичного навантаження, збільшує тривалість інтервалу між нападами стенокардії, затримує розвиток депресії сегмента ST (на 1 мм), а також знижує частоту нападів стенокардії та частоту прийому нітрогліцерину. Амлодипін не проявляє будь-якого несприятливого впливу на обмін речовин або концентрацію ліпідів плазми крові і може застосовуватися хворим на бронхіальну астму, цукровий діабет ІІ типу і подагру. Фармакокінетика. Лізиноприл Лізиноприл — інгібітор АПФ для перорального застосування, який не містить сульфгідрильної групи. Всмоктування Після застосування всередину концентрація препарату у плазмі крові досягає максимуму через 7 годин, хоча у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда спостерігалася тенденція до невеликої затримки в часі досягнення максимальної концентрації у сироватці крові. На підставі даних про виведення із сечею середній ступінь всмоктування лізиноприлу становить приблизно 25%, варіабельність у різних пацієнтів становить від 6% до 60% при застосуванні у дослідженому діапазоні доз (від 5 до 80 мг). У пацієнтів із серцевою недостатністю абсолютна біодоступність лізиноприлу знижується приблизно до 16%. Всмоктування лізиноприлу не залежить від прийому їжі. Розподіл Лізиноприл не зв’язується з білками сироватки крові, за винятком циркулюючого АПФ. Дослідження на щурах показали, що лізиноприл слабко проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Виведення Лізиноприл не метаболізується в організмі і виводиться в незміненому вигляді з сечею. При багаторазовому застосуванні ефективний період напіввиведення лізиноприлу становить 12,6 години. Нирковий кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить приблизно 50 мл/хв. Зниження концентрації у сироватці крові має тривалий термінальний період напіввиведення, що не сприяє накопиченню діючої речовини в організмі. Імовірно, цей термінальний період напіввиведення представляє насичуване зв’язування з АПФ і не має дозозалежного характеру. Фармакокінетичні характеристики у особливих груп пацієнтів. Печінкова недостатність Порушення функцій печінки у пацієнтів із цирозом печінки призводить до зниження всмоктування лізиноприлу (приблизно на 30% відповідно до даних щодо виведення із сечею), однак вплив препарату збільшується (приблизно на 50%) порівняно з таким у здорових добровольців через зниження кліренсу. Ниркова недостатність У разі порушення функцій нирок знижується виведення лізиноприлу, оскільки лізиноприл виводиться нирками, але це зниження стає клінічно значущим тільки при швидкості клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв. При легкій і помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну від 30 до 80 мл/хв) середнє значення площі під кривою «концентрація — час» (AUC) збільшується тільки на 13%, тоді як при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну від 5 до 30 мл/хв) спостерігається збільшення середнього значення AUC в 4,5 раза. Лізиноприл може виводитися з організму при гемодіалізі. Після 4 годин гемодіалізу концентрація лізиноприлу у плазмі крові знижується у середньому на 60%, а діалізний кліренс становить від 40 до 55 мл/хв. Серцева недостатність У пацієнтів із серцевою недостатністю відзначається більша концентрація лізиноприлу у плазмі крові порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення AUC у середньому на 125%), але на підставі даних про виведення із сечею всмоктування лізиноприлу у них знижується приблизно на 16% порівняно зі здоровими особами. Пацієнти літнього віку У пацієнтів літнього віку спостерігаються більш висока концентрація лізиноприлу в крові та більш високі значення AUC (більше приблизно на 60%) порівняно з відповідними показниками у молодших пацієнтів. Амлодипін Всмоктування, розподіл, зв’язування з білками плазми крові Після застосування в терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується, досягаючи максимальної концентрації у плазмі крові через 6–12 годин після застосування. Абсолютна біодоступність становить за оцінками від 64 до 80%. Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Дослідження in vitro показали, що приблизно 97,5% циркулюючого амлодипіну зв’язується з білками плазми. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Біотрансформація і виведення Термінальний період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 35–50 годин і відповідає застосуванню препарату 1 раз на добу. Амлодипін інтенсивно метаболізується у печінці до неактивного метаболіту, і лише 10% початкової сполуки і 60% метаболітів виводяться із сечею. Фармакокінетичні характеристики у особливих груп пацієнтів. Печінкова недостатність Клінічні дані про застосування амлодипіну пацієнтам із печінковою недостатністю дуже обмежені. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижений, що призводить до збільшення періоду напіввиведення і AUC приблизно на 40–60%. Пацієнти літнього віку Час досягнення максимальної концентрації препарату у плазмі крові у пацієнтів літнього віку і молодших пацієнтів практично однаковий. У пацієнтів літнього віку відзначено тенденцію до зниження кліренсу амлодипіну, що призводить до збільшення AUC та періоду напіввиведення. Збільшення AUC і періоду напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідали очікуванням щодо цієї вікової групи. Комбінований препарат з фіксованою дозою Не описано фармакокінетичних взаємодій між активними компонентами лікарського засобу. Фармакокінетичні параметри (AUC, C_max, t_max, t_1/2) не відрізнялися від таких після застосування активних компонентів окремо. Прийом їжі не впливає на всмоктування препарату Лірам, таблеток, у шлунково-кишковому тракті.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) у комбінації з блокаторами кальцієвих каналів. Лізиноприл і амлодипін. Код АТХ C09B B03.

Взаємодії, пов’язані з лізиноприлом Гіпотензивні засоби Одночасне застосування лізиноприлу з іншими гіпотензивними препаратами (наприклад з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами) може призвести до додаткового зниження артеріального тиску. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) Відомо, що подвійна блокада РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецептора ангіотензину II (БРА II) або аліскірену асоціюється із підвищеним ризиком розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушень функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»). Препарати, які можуть підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку Одночасне застосування інгібіторів АПФ з сакубітрилом/валсартаном протипоказане у зв’язку зі збільшенням ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з інгібіторами мішені рапаміцину в клітинах ссавців (mTOR) (наприклад, темсиролімус, сиролімус, еверолімус) або інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, рацекадотрил), або тканинним активатором плазміногену, або вілдагліптином може призвести до збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»). Діуретики При додаванні діуретика до терапії лізиноприлом антигіпертензивний ефект зазвичай посилюється. У пацієнтів, які уже отримують діуретики, і особливо у тих, кому лікування діуретиками було призначено недавно, при додаванні до терапії лізиноприлу зрідка може спостерігатися надмірне зниження артеріального тиску. Ризик симптоматичної гіпотензії при застосуванні лізиноприлу можна звести до мінімуму, припинивши застосування діуретика до початку лікування лізиноприлом (див. розділи «Особливості застосування» та «Спосіб застосування та дози»). Харчові добавки або замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики та інші лікарські засоби, що можуть підвищувати рівень калію в сироватці крові Незважаючи на те, що вміст калію в сироватці крові зазвичай залишається в межах нормальних значень, у деяких пацієнтів при лікуванні лізиноприлом може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (такі як спіронолактон, тріамтерен або амілорид), харчові добавки або замінники солі, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. При одночасному застосуванні лізиноприлу з іншими препаратами, що підвищують рівень калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), слід дотримуватися обережності, оскільки відомо, що дія триметоприму подібна до дії калійзберігаючих діуретиків, таких як амілорид. Таким чином, одночасний прийом лізиноприлу з перерахованими вище лікарськими засобами не рекомендується. У разі необхідності одночасного застосування лікарські засоби слід застосовувати з обережністю і з періодичним моніторингом вмісту калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»). Циклоспорин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і циклоспорину може призвести до гіперкаліємії. Рекомендується моніторинг вмісту калію в сироватці крові. Гепарин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і гепарину може призвести до гіперкаліємії. Рекомендується моніторинг вмісту калію в сироватці крові. Якщо лізиноприл призначають одночасно з калійнезберігаючим діуретиком, гіпокаліємія, індукована застосуванням діуретиків, може зменшитися. Препарати літію При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ відзначалися оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові і токсичність. Одночасне застосування тіазидних діуретиків може збільшувати ризик розвитку літієвої токсичності та посилювати вже підвищену літієву токсичність на тлі застосування інгібіторів АПФ. Одночасне застосування лізиноприлу і препаратів літію не рекомендується, але в разі доведеної необхідності застосування такої комбінації слід ретельно контролювати вміст літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»). Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), у тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г/добу Одночасне застосування інгібіторів АПФ з НПЗП (ацетилсаліцилова кислота в дозі, яка чинить протизапальну дію, інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) і неселективні НПЗП) може призвести до зниження антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і НПЗП може підвищувати ризик погіршення функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, і збільшення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Ці ефекти є оборотними. Слід дотримуватися обережності при застосуванні комбінованої терапії, особливо літнім пацієнтам. Пацієнти повинні отримувати адекватну кількість рідини, і рекомендується ретельно контролювати функцію нирок як на початку комбінованої терапії, так і в процесі лікування. Золото Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення та артеріальну гіпотензію, які можуть бути дуже тяжкими) після введення ін’єкційного препарату, що містить золото (наприклад натрію ауротіомалату), реєструвалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ. Трициклічні антидепресанти/антипсихотики/анестетики Одночасне застосування деяких анестезувальних засобів, трициклічних антидепресантів і антипсихотиків з інгібіторами АПФ може призводити до подальшого зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»). Симпатоміметики Симпатоміметики можуть знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Гіпоглікемічні препарати Відомо, що одночасне застосування інгібіторів АПФ і лікарських гіпоглікемічних засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби) може посилювати гіпоглікемічний ефект з ризиком виникнення гіпоглікемії. Це явище найчастіше виникає протягом перших тижнів комбінованої терапії та у разі наявності у пацієнта ниркової недостатності. Лікарські засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку (імуносупресанти, алопуринол, прокаїнамід) Одночасне застосування з лізиноприлом збільшує ризик нейтропенії та/або агранулоцитозу (див. розділ «Особливості застосування»). Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-адреноблокатори, нітрати Лізиноприл можна застосувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (в кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-адреноблокаторами та/або нітратами. Алкоголь потенціює гіпотензивну дію лізиноприлу. Естрогени. При одночасному призначенні можливе зменшення гіпотензивного ефекту лізиноприлу за рахунок затримки рідини в організмі. Взаємодії, пов’язані з амлодипіном Вплив інших лікарських засобів на амлодипін Інгібітори ізоферменту CYP3A4 Одночасне застосування амлодипіну із сильними або помірними інгібіторами CYP3A4 (інгібіторами протеази, азольними фунгіцидами, макролідами, такими як еритроміцин або кларитроміцин, верапамілом або дилтіаземом) може призвести до значного підвищення концентрації амлодипіну, що підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії. Клінічні прояви цих варіацій фармакокінетики можуть бути більш виражені у пацієнтів літнього віку. Таким чином, рекомендується медичний нагляд за пацієнтами, а також корекція дози амлодипіну, якщо буде потрібно. Кларитроміцин є інгібітором CYP3A4. Існує підвищений ризик гіпотензії у пацієнтів, які отримують кларитроміцин з амлодипіном. При одночасному застосуванні амлодипіну з кларитроміцином рекомендується суворий медичний нагляд за станом пацієнтів. Індуктори ізоферменту CYP3A4 При одночасному застосуванні з відомими індукторами ізоферменту CYP3A4 концентрація амлодипіну в крові може змінюватися. Тому необхідно контролювати артеріальний тиск та в разі необхідності коригувати дозу препаратів під час та після комбінованого лікування, особливо при прийомі потужних індукторів ізоферменту CYP3A4 (таких як рифампіцин, Hypericum perforatum). Прийом амлодипіну з грейпфрутом або грейпфрутовим соком не рекомендується, оскільки у деяких пацієнтів це може призвести до збільшення біодоступності амлодипіну, в результаті чого підвищується його гіпотензивний ефект. Дантролен (інфузія) У ході досліджень на тваринах після прийому верапамілу і внутрішньовенного введення дантролену спостерігалася фібриляція шлуночків і серцево-судинна недостатність із супутньою гіперкаліємією і подальшим летальним наслідком. Через ризик розвитку гіперкаліємії рекомендується уникати одночасного застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, пацієнтам, схильним до злоякісної гіпертермії, а також для лікування злоякісної гіпертермії. Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби Гіпотензивний ефект амлодипіну посилює відповідний ефект інших лікарських засобів, які мають антигіпертензивні властивості. Такролімус Одночасне застосування такролімусу і амлодипіну може призвести до підвищення концентрації такролімусу в крові; механізм такої взаємодії до кінця не вивчений. Щоб уникнути токсичної дії такролімусу слід контролювати концентрацію такролімусу в крові в ході терапії амлодипіном і у разі необхідності коректувати дозу такролімусу. Інгібітори мішеней рапаміцину в клітинах ссавців (mTOR) Такі інгібітори mTOR, як сиролімус, темсиролімус і еверолімус, є субстратами CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP3A. При одночасному застосуванні амлодипіну з інгібіторами mTOR може посилюватися вплив останніх. Циклоспорин Дотепер не було проведено досліджень взаємодії циклоспорину і амлодипіну у здорових добровольців або інших популяціях, за винятком пацієнтів, які перенесли трансплантацію нирки, у яких спостерігалося підвищення концентрацій циклоспорину в крові (в середньому на 0–40%). У зв’язку з цим у таких пацієнтів слід контролювати концентрацію циклоспорину в крові в ході терапії амлодипіном і у разі необхідності зменшувати дозу циклоспорину. Симвастатин Одночасне застосування повторних доз 10 мг амлодипіну і 80 мг симвастатину призводило до збільшення концентрації симвастатину на 77% порівняно з відповідною концентрацією при монотерапії симвастатином. Дозу симвастатину для пацієнтів, які застосовують амлодипін, слід обмежити 20 мг на добу. Відомо, що у дослідженнях клінічних взаємодій амлодипін не впливав на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.

діючі речовини: лізиноприл, амлодипін; 1 таблетка містить: лізиноприлу 10 мг (у вигляді лізиноприлу дигідрату); амлодипіну 5 мг (у вигляді амлодипіну бесилату); допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят, магнію стеарат.

Безпека та ефективність застосування препарату Лірам дітям (віком до 18 років) не встановлені.

Есенціальна артеріальна гіпертензія у дорослих. Лікарський засіб Лірам призначають дорослим пацієнтам, у яких артеріальний тиск адекватно контролюється на тлі одночасного прийому лізиноприлу та амлодипіну в аналогічних дозах.

Пов’язані з лізиноприлом: підвищена чутливість до лізиноприлу або до будь-якого іншого інгібітору АПФ; ангіоневротичний набряк, пов’язаний із застосуванням інгібітору АПФ, в анамнезі; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; вагітність або період планування вагітності, період годування груддю (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»); одночасне застосування препарату Лiрам з лікарськими засобами, які містять аліскірен, протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»); одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном; не рекомендовано розпочинати прийом Лiраму раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»). Пов’язані з амлодипіном: підвищена чутливість до амлодипіну або до будь-яких інших похідних дигідропіридину; тяжка артеріальна гіпотензія; шок (у т. ч. кардіогенний); обструкція вихідного тракту лівого шлуночка (стеноз аортального клапана тяжкого ступеня); гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда. Пов’язані з лікарським засобом Лiрам: всі зазначені вище протипоказання, пов’язані із застосуванням окремих компонентів, також стосуються комбінованого препарату Лiрам; підвищена чутливість до будь-якої з допоміжних речовин препарату Лiрам (див. розділ «Склад»).

Дози Рекомендована доза — 1 таблетка на добу. Максимальна добова доза — 1 таблетка. Як правило, комбіновані препарати з фіксованими дозами не підходять для початкової терапії. Препарат Лірам, таблетки 10 мг/5 мг, показаний тільки пацієнтам, для яких титровані оптимальні підтримуючі дози лізиноприлу і амлодипіну становлять 10 мг та 5 мг відповідно. У разі необхідності можна розглянути доцільність вибору препарату Лірам з іншими дозами окремих компонентів. Ниркова недостатність Для підбору оптимальної початкової і підтримуючої доз пацієнтам з нирковою недостатністю титрування доз слід проводити індивідуально, використовуючи окремі компоненти препарату — лізиноприл і амлодипін. Під час терапії препаратом Лірам слід контролювати функцію нирок, вміст калію і натрію в сироватці крові. У разі погіршення функції нирок слід припинити прийом препарату Лірам і замінити його окремими компонентами, підібраними належним чином. Слід пам’ятати, що амлодипін не виводиться під час проведення діалізу. Печінкова недостатність Рекомендації щодо доз для пацієнтів з легкою або помірною печінковою недостатністю ще не розроблені, тому підбір доз таким пацієнтам слід здійснювати з обережністю і починати застосування з мінімальної можливої дози (див. розділи «Фармакокінетика» та «Особливості застосування»). Для підбору оптимальної початкової і підтримуючої доз пацієнтам з печінковою недостатністю титрування доз слід проводити індивідуально, застосовуючи лізиноприл і амлодипін як монопрепарати. Фармакокінетику амлодипіну при тяжкій печінковій недостатності не досліджували. Застосування амлодипіну пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю слід починати з найнижчої дози, при цьому титрування доз слід проводити повільно. Пацієнти літнього віку (від 65 років) Пацієнтам літнього віку препарат слід призначати з обережністю. Відомо, що у клінічних дослідженнях змін профілю ефективності і безпеки амлодипіну або лізиноприлу залежно від віку пацієнта не спостерігалося. Щоб обрати оптимальну підтримуючу дозу для пацієнтів літнього віку, титрування доз слід проводити індивідуально, застосовуючи лізиноприл і амлодипін як монопрепарати. Спосіб застосування. Перорально. Оскільки їжа не впливає на всмоктування препарату, Лірам можна приймати незалежно від прийому їжі, тобто до, під час або після їди.

Частоту виникнення побічних реакцій визначають таким чином: дуже часті (≥ 1/10); часті (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасті (від ≥ 1/1 000 до < 1/100); поодинокі (від ≥ 1/10 000 до < 1/1 000); рідкісні (< 1/10000); частота невідома (не може бути оцінена за наявними даними). У межах кожної частотної групи побічні реакції представлено в порядку зменшення серйозності. Побічні реакції, що спостерігалися і були зареєстровані під час лікування окремо лізиноприлом та амлодипіном

Система органів	Частота	Побічні реакції при застосуванні лізиноприлу	Побічні реакції при застосуванні амлодипіну
З боку крові та лімфатичної системи	Поодинокі	Зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту
	Рідкісні	Пригнічення функції кісткового мозкового кровотворення, анемія, агранулоцитоз (див. розділ «Особливості застосування»), лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, лімфаденопатія	Тромбоцитопенія, лейкопенія
З боку імунної системи	Рідкісні	Аутоімунні порушення	Алергічні реакції
	Частота невідома	Анафілактична/анафілактоїдна реакція
З боку ендокринної системи	Поодинокі	Синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНС АДГ)
З боку обміну речовин та харчування	Рідкісні	Гіпоглікемія	Гіперглікемія
З боку психіки	Нечасті	Зміни настрою, порушення сну, галюцинації	Безсоння, зміни настрою (включаючи неспокій), депресія
	Поодинокі	Сплутаність свідомості	Сплутаність свідомості
	Частота невідома	Депресія
З боку нервової системи	Часті	Запаморочення, головний біль	Сонливість, запаморочення, головний біль (особливо на початку лікування)
	Нечасті	Вертиго, парестезія, дисгевзія	Синкопе, тремор, дисгевзія, гіпестезія, парестезія
	Поодинокі	Розлади нюху
	Рідкісні		Гіпертонус, периферична нейропатія
	Частота невідома	Синкопе	Екстрапірамідні порушення
З боку органів зору	Часті		Порушення зору (включаючи диплопію)
З боку органів слуху і рівноваги	Нечасті		Дзвін у вухах
З боку серця	Часті		Пальпітація
	Нечасті	Інфаркт міокарда, ймовірно, на тлі надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів з групи високого ризику (див. розділ «Особливості застосування»), тахікардія, пальпітація	Аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та фібріляцію передсердь)
	Рідкісні		Інфаркт міокарда
З боку судинної системи	Часті	Ортостатичні ефекти (в т. ч. ортостатична гіпотензія)	Гіперемія шкіри
	Нечасті	Гостре порушення мозкового кровообігу (інсульт), ймовірно, на тлі надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів з групи високого ризику (див. розділ «Особливості застосування»), тахікардія, синдром Рейно	Артеріальна гіпотензія
	Рідкісні		Васкуліт
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння	Часті	Кашель	Диспное
	Нечасті	Риніт	Кашель, риніт
	Рідкісні	Бронхоспазм, алергічний альвеоліт /еозинофільна пневмонія, синусит
З боку шлунково-кишкового тракту	Часті	Діарея, блювання	Біль у животі, нудота диспепсія, порушення дефекації (діарея і запор)
	Нечасті	Біль у животі, нудота, диспепсія	Блювання, сухість у роті
	Поодинокі	Сухість у роті
	Рідкісні	Панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику	Панкреатит, гастрит, гіперплазія ясен
З боку гепатобіліарної системи	Рідкісні	Печінкова недостатність, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця (див. розділ «Особливості застосування»)	Гепатит, жовтяниця, підвищення рівня печінкових ферментів**
З боку шкіри та підшкірних тканин	Нечасті	Висипання, свербіж	Алопеція, пурпура, зміна забарвлення шкіри, гіпергідроз, свербіж, висипання, екзантема, кропив’янка
	Поодинокі	Псоріаз, кропив’янка, алопеція, гіперчутливість /ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані (див. розділ «Особливості застосування»)
	Рідкісні	Токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса — Джонсона, мультиформна еритема, пухирчатка, потіння, доброякісний лімфаденоз шкіри*	Набряк Квінке, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона, мультиформна еритема, ангіоневротичний набряк, фоточутливість
	Частота невідома		Токсичний епідермальний некроліз
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини	Часті		Припухлість щиколоток (гомілковостопного суглоба), м’язові судоми
	Нечасті		Артралгія, міалгія, біль у спині
З боку нирок та сечовивідних шляхів	Часті	Порушення функції нирок
	Нечасті		Розлад сечовипускання, ніктурія, збільшення частоти сечовипускання
	Поодинокі	Гостра ниркова недостатність, уремія
	Рідкісні	Олігурія/анурія
З боку репродуктивної системи та молочних залоз	Нечасті	Імпотенція	Імпотенція, гінекомастія
	Поодинокі	Гінекомастія
Загальні порушення і порушення у місці введення	Дуже часті		Набряки
	Часті		Втомлюваність, астенія
	Нечасті	Втомлюваність, астенія	Біль у грудях, біль, нездужання
Дослідження	Нечасті	Підвищення концентрації сечовини і креатиніну в сироватці крові, гіперкаліємія, підвищення активності печінкових ферментів	Збільшення маси тіла, зменшення маси тіла
	Поодинокі	Збільшення білірубіну в сироватці крові, гіпонатріємія

* Повідомлялося про симптомокомплекс, який може включати один або декілька з таких симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивна реакція на антинуклеарні антитіла (АНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висипи на шкірі, фотосенсибілізація або інші зміни з боку шкіри. ** Найчастіше асоціювалося із холестазом. Дані клінічних досліджень з безпеки дають змогу припустити, що лізиноприл зазвичай добре переноситься дітьми і підлітками з артеріальною гіпертензією, а профіль безпеки в цій віковій групі порівнянний з таким у дорослих. Повідомлення про підозрювані побічні реакції Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації препарату відіграють важливу роль і дають змогу продовжувати спостереження за співвідношенням користь/ризик при застосуванні лікарського засобу. Медичним працівникам рекомендується повідомляти про підозрювані побічні реакції через державну систему повідомлень про побічні реакції.

Немає даних про передозування лікарським засобом Лірам людини. Передозування лізиноприлу. Дані про передозування людини обмежені. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторами АПФ, можуть проявлятися артеріальною гіпотензією, циркуляторним шоком, порушенням електролітного балансу, нирковою недостатністю, гіпервентиляцією, тахікардією, прискореним серцебиттям, брадикардією, запамороченням, тривогою та кашлем. При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. У разі розвитку артеріальної гіпотензії слід покласти пацієнта на спину. Можна також розглянути доцільність інфузійного введення ангіотензину II та/або внутрішньовенного введення катехоламінів. Якщо препарат був прийнятий недавно, необхідно вжити заходів для виведення лізиноприлу (наприклад викликати блювання, промити шлунок, ввести сорбенти і натрію сульфат). Лізиноприл можна видалити із системного кровотоку шляхом проведення гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). При розвитку брадикардії, стійкої до медикаментозної терапії, показано встановлення штучного водія ритму. Необхідний постійний контроль основних показників життєдіяльності, вмісту електролітів і концентрації креатиніну в сироватці крові. Передозування амлодипіну. Дані про навмисне передозування людини обмежені. Симптоми. Передозування може призвести до надмірної периферичної вазодилатації з рефлекторною тахікардією. Зареєстрована також виражена і тривала системна артеріальна гіпотензія, аж до шоку з летальним наслідком. Лікування. При клінічно значущій артеріальній гіпотензії внаслідок передозування амлодипіну необхідно проводити активні заходи з підтримки серцево-судинної системи, включаючи частий контроль показників серцево-судинної і дихальної систем; поклавши пацієнта на спину, надати йому горизонтального положення з припіднятими нижніми кінцівками і контролювати об’єм циркулюючої крові і діурезу. Може бути потрібне введення вазопресорів для відновлення судинного тонусу і артеріального тиску за умови відсутності протипоказань до їх застосування. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може мати позитивний вплив на зворотний розвиток ефектів, спричинених блокадою кальцієвих каналів. У деяких випадках може бути ефективним промивання шлунка. Відомо, що у дослідженнях за участю здорових добровольців прийом активованого вугілля в інтервалі до 2 годин після прийому 10 мг амлодипіну знизив швидкість всмоктування амлодипіну. Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками плазми крові, діаліз неефективний. Передозування лікарським засобом Лірам може призвести до надлишкової периферичної вазодилатації з вираженою артеріальною гіпотензією та гострою судинною недостатністю, до порушень електролітного балансу, ниркової недостатності, гіпервентиляції, тахікардії, прискореного серцебиття, брадикардії, запаморочення, тривоги та кашлю. Рекомендується проведення симптоматичного лікування (надання пацієнту горизонтального положення, спостереження і у разі необхідності підтримка функцій серцево-судинної і дихальної систем, артеріального тиску, об’єму циркулюючої крові та електролітного балансу, а також концентрації креатиніну в сироватці крові). У разі вираженої артеріальної гіпотензії необхідно, поклавши пацієнта на спину, надати йому горизонтального положення з припіднятими нижніми кінцівками; якщо введення рідини не дало достатнього результату, може бути потрібна підтримуюча терапія у вигляді введення периферичних вазопресорів за умови відсутності протипоказань до їх застосування. Можна також розглянути доцільність інфузійного введення ангіотензину II. Внутрішньовенне введення кальцію глюконату може виявити позитивний вплив на зворотний розвиток ефектів, спричинених блокадою кальцієвих каналів. Лізиноприл можна видалити із системного кровотоку шляхом проведення гемодіалізу. Застосування високопроточних поліакрилонітрилових мембран під час діалізу не рекомендується.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Препарат зберігати в недоступному для дітей місці!