Магнію сульфат р-н д/ін. 25% амп. 5 мл

По 5 мл в ампулі; по 5 ампул у контурній чарунковій упаковці; по 2 контурні чарункові упаковки у пачці з картону.

Розчин для ін’єкцій. Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

Фармакодинаміка. Магній є фізіологічним антагоністом кальцію, метаболічним кофактором більшості обмінних реакцій, у тому числі пов’язаних із синтезом і вивільненням енергії, зменшує секрецію катехоламінів, регулює функціонування Nа⁺-К⁺-АТФази, нейрохімічну передачу, м’язову збудливість, знижує вміст ацетилхоліну у центральній нервовій системі, периферичній нервовій системі, внаслідок чого чинить седативну, аналгезуючу, протисудомну, спазмолітичну, жовчогінну та токолітичну дію. Препарат розширює коронарні та периферичні артерії, знижує артеріальний тиск, постнавантаження на серце, гальмує розвиток реперфузійного ураження міокарда. Зменшує частоту шлуночкових і надшлуночкових аритмій, уповільнює провідність у ділянці синусового та атріовентрикулярного вузла. Антитромбоцитарні властивості магнію пов’язані зі зменшенням синтезу тромбоксану А₂, похідних ліпоксигенази (12–НЕТЕ), стимуляцією синтезу простацикліну та ліпопротеїнів високої щільності. При підвищенні дози магній може спричинити негативну ізотропну та м’язорелаксуючу дію. Фармакокінетика. При парентеральному введенні магній швидко надходить в органи і тканини, проникає через гематоенцефалічний бар’єр, плаценту, у високих концентраціях проникає у грудне молоко. Екскретується препарат переважно з сечею. Системні ефекти розвиваються протягом 1 хв після внутрішньовенного введення та через 1 годину після внутрішньом’язового. Тривалість дії магнію при внутрішньовенному введенні — 30 хв, при внутрішньом’язовому — 3–4 години.

Кровозамінники та інфузійні розчини. Розчин електролітів. Код АТХ В05Х А05.

Іони кальцію чинять антагоністичну дію щодо іонів магнію, що призводить при одночасному їх застосуванні до зниження фармакологічних ефектів магнію сульфату. Препарат посилює дію лікарських засобів, що пригнічують центральну нервову систему (наркотики, аналгетики). При одночасному застосуванні міорелаксантів та ніфедипіну посилюється нейром’язова блокада. Одночасне застосування із блокаторами кальцієвих каналів, такими як ніфедипін, може призвести до порушення балансу кальцію та до порушення м’язової функції. Барбітурати, наркотичні аналгетики та антигіпертензивні засоби підвищують імовірність пригнічення дихального центру. Серцеві глікозиди підвищують ризик розвитку порушення провідності та атріовентрикулярної блокади. Знижується ефект антитромботичних засобів, антагоністів вітаміну К, ізоніазиду, неселективних інгібіторів зворотного нейронального захоплення моноамінів. Може сповільнюватися виведення мексилетину, в зв’язку з чим може бути потрібний перегляд доз останнього. Пропафенон: посилюється ефект обох препаратів і зростає ризик токсичного ефекту. Лікарський засіб порушує всмоктування антибіотиків групи тетрацикліну, можлива непрохідність кишечнику, послаблює дію стрептоміцину та тобраміцину.

діюча речовина: magnesium sulfate heptahydrate; 1 мл розчину містить магнію сульфату гептагідрату 250 мг; допоміжні речовини: натрію гідроксид, кислота хлористоводнева розведена, вода для ін’єкцій.

Лікарський засіб можна застосовувати у педіатричній практиці.

Гіпертонічний криз, шлуночкові порушення ритму серця (тахікардія типу «пірует»); судомний синдром; еклампсія, гіпомагніємія, підвищена потреба у магнії. Застосовувати у комплексній терапії передчасних пологів, стенокардії напруження, при отруєнні солями важких металів, тетраетилсвинцем, розчинними солями барію (антидот).

Підвищена індивідуальна чутливість до компонентів лікарського засобу; артеріальна гіпотензія; виражена брадикардія (частота серцевих скорочень менше 55 ударів за хвилину); атріовентрикулярна блокада; стани, обумовлені дефіцитом кальцію та пригніченням дихального центру; кахексія; порушення функції нирок; виражена печінкова або ниркова недостатність; міастенія; злоякісні новоутворення.

Застосовувати внутрішньом’язово, внутрішньовенно повільно або у вигляді внутрішньовенної інфузії. Кратність введення та дози індивідуальні, залежать від показань та терапевтичного ефекту. При інфузійному введенні лікарський засіб розводити 0,9% розчином натрію хлориду або 5% глюкози. При внутрішньовенній ін’єкції швидкість введення зазвичай не повинна перевищувати 150 мг/хв (0,6 мл/хв), за винятком лікування аритмій та еклампсії вагітних. Приготовлені інфузійні розчини необхідно використати одразу після приготування (зберіганню не підлягають). Гіпомагніємія. При помірно вираженій гіпомагніємії (0,5–0,7 ммоль/л) дорослим вводити по 4 мл (1 г магнію сульфату) внутрішньом’язово кожні 6 годин. При тяжкій гіпомагніємії (< 0,5 ммоль/л) при внутрішньом’язовому введенні сумарну дозу підвищити до 1 мл/кг (250 мг/кг) і вводити частинами протягом 4 годин. У вигляді внутрішньовенної інфузії при тяжкій гіпомагніємії 20 мл препарату (5 г магнію сульфату) додати до 1 л 0,9% розчину натрію хлориду або 5% глюкози і вводити протягом не менше 3 годин. Максимальна добова доза при внутрішньовенному введенні становить 72 мл (18 г). При необхідності інфузію повторити протягом кількох діб. Артеріальна гіпертензія. При артеріальній гіпертензії I–II стадії вводити щодня внутрішньом’язово по 5–10–20 мл. Курс лікування — 15–20 ін’єкцій, при цьому разом зі зниженням рівня артеріального тиску можливе зменшення вираженості стенокардії. Гіпертонічний криз. Вводити по 10–20 мл внутрішньом’язово або внутрішньовенно струминно повільно. Аритмії серця. Для купірування аритмій вводити внутрішньовенно 4–8 мл (1–2 г магнію сульфату) протягом 5–10 хвилин, при необхідності ін’єкцію повторити (сумарне введення — до 4 г магнію сульфату). Можливе введення спочатку у дозі навантаження 8 мл протягом не менше 5 хвилин з подальшою інфузією 20 мл препарату, розведеного розчином 0,9% натрію хлориду або 5% глюкози, протягом не менше 6 годин або спочатку 8 мл протягом не менше 30 хвилин з подальшою інфузією протягом не менше 12 годин. Ішемічний інсульт. По 10–20 мл внутрішньовенно протягом 5–7 діб. Судомний синдром. Дорослим призначати 5–10–20 мл внутрішньом’язово. Дітям вводити внутрішньом’язово з розрахунку 0,08–0,16 мл/кг маси тіла (20–40 мг/кг). Токсикоз вагітних. По 10–20 мл 1–2 рази на добу внутрішньом’язово (можна поєднувати з одночасним прийомом нейролептиків). При прееклампсії або еклампсії вводити внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Спочатку одноразово внутрішньом’язово вводити по 10 мл у кожну сідницю або внутрішньовенно 16 мл (4 г магнію сульфату) протягом 3–4 хвилин. Далі продовжувати вводити внутрішньом’язово 16–20 мл (4–5 г) кожні 4 години або внутрішньовенно краплино 4–8 мл/годину (1–2 г/год) при постійному контролі сухожильних рефлексів та функції дихання. Терапію продовжувати до припинення нападу. Максимальна добова доза — 40 г магнію сульфату, при порушенні функції нирок — 20 г/48 год. Знеболювання пологів. По 5–10–20 мл внутрішньом’язово, у разі потреби комбінувати магнію сульфат з аналгетиками. Затримка сечовиведення. При затримці сечовиведення та свинцевій коліці вводити внутрішньом’язово 5–10 мл препарату або внутрішньовенно 5–10 мл розведеного у 5 разів 25% розчину магнію сульфату (призначати також у вигляді клізми). Як антидот. При інтоксикації ртуттю, миш’яком, тетраетилсвинцем вводити внутрішньовенно по 5–10 мл розведеного у 2,5–5 разів 25% розчину магнію сульфату. При отруєнні розчинними солями барію вводити 4–8 мл внутрішньовенно або промити шлунок 1% розчином магнію сульфату. Новонароджені. При внутрішньочерепній гіпертензії та тяжкій асфіксії у новонароджених вводити внутрішньом’язово, починаючи з дози 0,2 мл/кг маси тіла на добу, підвищуючи дозу на 3–4-ту добу до 0,8 мл/кг маси тіла на добу протягом 3–8 діб у комплексній терапії. Для ліквідації дефіциту магнію у новонароджених призначати по 0,5–0,8 мл/кг 1 раз на добу протягом 5–8 днів.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, брадикардія, відчуття серцебиття, порушення провідності, припливи/відчуття жару, подовження інтервалу РQ та розширення комплексу QRS на ЕКГ, аритмія, кома, зупинка серця. З боку органів дихання: задишка, пригнічення дихання. З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, загальна слабкість, сонливість, сплутаність свідомості, втрата свідомості, пригнічення настрою, зниження сухожильних рефлексів, диплопія, тривога, порушення мовлення, тремор та оніміння кінцівок. З боку опорно-рухового апарату: м’язова слабкість. З боку травного тракту: нудота, блювання. Алергічні реакції: анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк, гіпертермічний синдром, озноб. З боку шкіри: гіперемія, свербіж, висипання, кропив’янка, посилене потовиділення. З боку сечовидільної системи: поліурія. З боку репродуктивної системи та молочних залоз: атонія матки. Порушення обміну речовин, метаболізму: гіпокальціємія, гіпофосфатемія, гіперосмолярна дегідратація. Порушення у місці введення: гіперемія, набряк, біль.

Симптоми: ознаки гіпермагніємії у порядку підвищення концентрації магнію у сироватці крові: зниження глибоких сухожильних рефлексів (2–3,5 ммоль/л); подовження інтервалу PQ і розширення комплексу QRS на ЕКГ (2,5–5 ммоль/л); втрата глибоких сухожильних рефлексів (4–5 ммоль/л); пригнічення дихального центру (5–6,5 ммоль/л); порушення провідності серця (7,5 ммоль/л); зупинка серця (12,5 ммоль/л). Крім того, гіпергідроз, тривожність, загальмованість, поліурія, атонія матки. Лікування: специфічним антидотом є препарати кальцію (кальцію хлорид або глюконат), які слід вводити внутрішньовенно повільно. При помірній гіпермагніємії можливе призначення фуросеміду. Пригнічення дихання усувати введенням внутрішньовенно 5–10 мл 10% розчину кальцію хлориду, інгаляцією кисню, штучною вентиляцією легенів. У тяжких випадках показаний перитонеальний діаліз або гемодіаліз. Призначення симптоматичних засобів, що коригують функції серцево-судинної та центральної нервової систем.

Зберігати при температурі не вище 25 ºС в оригінальній упаковці. Не заморожувати. Зберігати у недоступному для дітей місці. Несумісність. Фармацевтично несумісний (утворюється осад) з препаратами кальцію, етанолом (у високих концентраціях), карбонатами, гідрокарбонатами та фосфатами лужних металів, солями миш’якової кислоти, барію, стронцію, кліндаміцину фосфатом, гідрокортизону натрію сукцинатом, поліміксину В сульфатом, прокаїну гідрохлоридом, саліцилатами та тартратами. При концентраціях Mg²⁺ більше 10 ммоль/мл у сумішах для повного парентерального харчування можливе розшарування жирових емульсій.