Мікардіс плюс 80 мг N28 таблетки

По 7 таблеток у блістері, по 4 блістери у картонній коробці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки по 80 мг / 12,5 мг овальні біло-червоні двоопуклі двошарові таблетки з можливими червоними вкрапленнями в білому шарі. Білий бік має відбиток «Н8» та логотип компанії Берінгер Інгельхайм.

Мікардісплюс - це комбінація антагоніста рецепторів ангіотензину II (тельмізартану) та тіазидного діуретика (гідрохлортіазид). Комбінація цих компонентів має додатковий антигіпертензивний ефект, зменшуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожен із компонентів окремо. Мікардісплюс, таблетки, при застосуванні один раз на добу в межах терапевтичних доз призводить до ефективного та повільного зниження артеріального тиску.

Тельмізартан ефективний при пероральному застосуванні і є специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (субтип АТ ₁ ). Маючи дуже високу спорідненість з цим субтипом рецепторів, телмісартана заміняє ангіотензин II з його зв'язків з АТ ₁ рецепторами. Не надає жодного часткового агоністичного впливу на АТ ₁ рецептори. Тельмізартан вибірково зв'язується з АТ ₁ рецепторами. Зв'язування є довготривалим. Тельмізартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ ₂ і інші менш характеризуються АТ-рецептори. Тельмізартан не пригнічує ренін плазми крові людини і не блокує іонні канали. Тельмізартан не пригнічується АПФ (кіназу II), фермент, також руйнує брадикінін. Тому не слід очікувати потенціювання брадикінінсупроводжуючих побічних ефектів.

Препарат у дозі 80 мг майже повністю пригнічує гіпертензивну дію ангіотензину ІІ у людини. Дія препарату триває більше 24 год. і відзначається до 48 год.

Після першої дози телмісартану антигіпертензивна активність поступово проявляється протягом 3-х годин. Максимальне зниження артеріального тиску проявляється через 4-8 тижнів після початку лікування та зберігається при тривалій терапії. Гіпотензивна дія міститься постійно протягом 24 годин після прийому препарату, включаючи останні 4 години перед прийомом наступної дози. Це підтверджується вимірюваннями артеріального тиску в точці максимального ефекту і безпосередньо перед прийомом наступної дози (відношення маленьких та максимальних показників вище 80% після прийому доз 40 та 80 мг тельмізартану під час плацебо-контрольованих клінічних досліджень).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією телмісартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск без впливу на частоту пульсу. Антигіпертензивна ефективність телмісартану можна порівняти з іншими класами антигіпертензивних препаратів (продемонстровано в ході клінічних досліджень при порівнянні тельмізартану амлодипіну, атенололом, еналаприлом, гідрохлортіазидом, лозартаном і лізиноприлом).

При раптовому припиненні лікування тельмізартаном артеріальний тиск поступово протягом декількох днів повертається до параметрів, що передували лікуванню, без ймовірності синдрому відміни.

У ході клінічних досліджень порівняння двох схем антигіпертензивної терапії випадки сухого кашлю були значно меншими у пацієнтів, які отримували телмісартан, ніж у тих, хто приймав інгібітори АПФ.

Під час дослідження «Превентивне лікування з метою ефективного запобігання повторному інсульту» (PRoFESS) у пацієнтів старше 50 років, які недавно перенесли інсульт, частіше розвиток сепсису відзначали при застосуванні телмісартану порівняно з плацебо, 0,70% та

0,49% відповідно [RR 1,43 (довірчий інтервал 95% 1,00-2,06)]; частота сепсису з летальним кінцем була вищою серед пацієнтів, які приймали телмісартан (0,33%) порівняно з пацієнтами, які приймали плацебо (0,16%) [RR 2,07 (95% довірчий інтервал 1,14-3,76) ].

Встановлений підвищений рівень частоти проявів сепсису на фоні прийому телмісартану може мати випадковий характер або залежати від досі не встановленого механізму.

Гідрохлортіазид - це тіазидний діуретик. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків досі не до кінця з'ясований. Тіазидні діуретики впливають на механізми реабсорбції електролітів у ниркових канальцях, тим самим безпосередньо підвищують виведення натрію та хлориду у приблизно еквівалентних обсягах. Завдяки діуретичному впливу гідрохлортіазиду зменшується об'єм плазми, підвищується активність реніну у плазмі, підвищується секреція альдостерону з відповідним збільшенням виведення калію та бікарбонатів із сечею та зниженням рівня калію у сироватці крові. Можливо, через блокаду ренін-ангіотензин-спільне призначення тельмізартану сприяє зворотному процесу втрати калію, пов'язаному з цими діуретиками. При застосуванні гідрохлортіазиду початок діурезу настає через 2 години, максимальний ефект досягається через 4 години, тоді як дія триває приблизно

6-12 годин. Епідеміологічні випробування виявили, що тривале лікування гідрохлортіазидом зменшує ризик серцево-судинної захворюваності та смертності.

Вплив фіксованої комбінації телмісартан/гідрохлортіазид на смертність та серцево-судинні захворювання невідомий.

Спільне застосування гідрохлортіазиду та телмісартану не впливає на фармакокінетику також одного з препаратів у здорових людей.

Всмоктування.

Тельмізартан. Після прийому внутрішньо максимальна концентрація тельмізартану досягається через 0,5-1,5 год. Біодоступність телмісартану в дозі 40 мг і 160 мг становить 42% і 58% відповідно. Їжа трохи знижує ефективність телмісартану, зниження площі під кривою «концентрація-час» (AUC) для тельмізартану варіюється від 6% (доза 40 мг) до 19% (доза 160 мг). Через 3 години після застосування концентрація в плазмі однакова і не залежить від того, як приймають телмісартана - натще або з їжею. Вважають, що невелике зниження AUC не спричиняє зменшення терапевтичної ефективності. Фармакокінетика тельмізартану, призначеного для перорального застосування, є нелінійною при збільшенні дози від 20 до 160 мг з підвищенням концентрації в плазмі (С _max і AUC), що перевищує пропорційне. Тельмізартан не накопичується у плазмі значною мірою при повторних призначеннях.

Гідрохлортіазид. Після перорального застосування препарату Мікардісплюс пік концентрації гідрохлортіазиду досягається через 1-3 год. Через сукупну ниркову екскрецію гідрохлортіазиду біодоступність становить близько 60%.

Розподіл.

Тельмізартан . Тельмізартан сильно зв'язується з білками плазми (99,5%), головним чином з альбуміном і альфа-1-кислим глікопротеїном. Об'єм розподілу становить близько 500 л, що вказує на підвищене зв'язування з тканинами.

Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид зв'язується з білками плазми на 68%, обсяг розподілу становить 0,83-1,14 л/кг.

Метаболізм.

Тельмізартан метаболізується шляхом кон'югації до формування фармакологічно неактивного ацилглюкуроніду. Глюкуронід вихідної сполуки є єдиним метаболітом, що був ідентифікований у людини. Після застосування однієї дози С-міченого тельмізартану глюкуронід демонструє приблизно 11% вимірюваної радіоактивності в плазмі. Цитохром ₄₅₀ ізоензимів не залучається до метаболізму тельмізартану.

Гідрохлортіазид. Не метаболізується в людину.

Висновок.

Тельмізартан . Після внутрішньовенного або перорального застосування С-міченого тельмізартану більша частина дози (97%) виводиться з калом шляхом біліарної екскреції. Лише незначний обсяг був виявлений у сечі. Загальний кліренс тельмізартан після перорального призначення складає> 1500 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення становить понад 20 годин.

Гідрохлортіазид виділяється майже повністю у незміненому вигляді із сечею. Приблизно 60% пероральної дози виводиться у незміненому вигляді протягом 48 годин. Нирковий кліренс становить приблизно 250-300 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення – 10-15 год.

Особливі категорії хворих.

Пацієнти похилого віку. Фармакокінетика тельмізартану не відрізняється у пацієнтів похилого віку та пацієнтів віком до 65 років.

Пол. Концентрація тельмізартану в плазмі у жінок загалом у 2-3 рази вища, ніж у чоловіків. Однак, за даними клінічних досліджень, рівень зниження артеріального тиску у жінок суттєво не зростає, а також кількість випадків ортостатичної гіпотензії. Необхідності корекції дози немає. У жінок спостерігається тенденція до більшої, ніж у чоловіків концентрації гідрохлортіазиду, але клінічного значення це не має.

Пацієнти з порушеннями функції нирок. Ниркова екскреція не впливає на виведення тельмізартану. Виходячи з невеликого досвіду застосування пацієнтам зі слабкими до помірних порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну – 30-60 мл/хв, у середньому близько 50 мл/хв), потреби у корекції дози для цих пацієнтів немає. Тельмізартан не виводиться гемодіаліз. У пацієнтів із нирковою недостатністю швидкість елімінації гідрохлортіазиду зменшується. У типових дослідженнях у пацієнтів із середнім кліренсом креатиніну 90 мл/хв період напіввиведення гідрохлортіазиду збільшується. У пацієнтів з віддаленою або відсутній ниркою період напіввиведення становить приблизно 34 години.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями печінки виявили зростання біодоступності майже до 100%. Період напіввиведення цих пацієнтів не змінюється.

Антагоністи ангіотензину II та діуретики. Код АТХ С09D А07.

Літій. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ фактора зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію в плазмі крові та підвищення його токсичності. Про такі випадки взаємодії повідомлялося при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ (включаючи Мікардісплюс). Одночасне застосування літію та препарату Мікардісплюс не рекомендується (див. розділ «Протипоказання»). Якщо доведено ефективність цієї комбінації при одночасному застосуванні, рекомендується ретельний моніторинг рівня літію у сироватці крові.

Лікарські засоби, асоційовані з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад інші діуретики, що виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицину, карбеноксолон, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота та вироби застосування цих лікарських засобів разом із комбінацією гідрохлортіазид-телмісартану рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові. Зазначені лікарські засоби можуть посилювати вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в плазмі крові (див. розділ «Особливі заходи безпеки при застосуванні»).

Лікарські засоби, які можуть підвищувати рівень натрію та призвести до гіперкаліємії засоби, такі як гепарин натрію) При застосуванні цих лікарських засобів разом із комбінацією гідрохлортіазид-телмісартану рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі. Виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування зазначених лікарських засобів може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові і тому не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»).

Лікарські засоби, що спричиняють порушення рівня калію в сироватці. Рекомендується проводити періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та знімати ЕКГ ін. наприклад, з глікозидами наперстянки, антиаритмічними препаратами та лікарськими засобами, які стимулюють мерехтіння шлуночків серця (включаючи деякі антиаритмічні препарати), гіпокаліємії, що є провокуючим фактором мерехтіння шлуночків:

• антиаритмічні лікарські засоби Іа класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід)
• антиаритмічні лікарські засоби III класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетелід, ібутелід)

• деякі антипсихотики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левопромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультопридом, амісульприд, тіаприд, пімозід, галоперидолол, дроперидолол)
• інші (наприклад, беприділ, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин ІV, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін iv).

Глікозиди наперстянки. Гіпокаліємія або гіпомагніємія, спричинені тіазидами, сприяють виникненню аритмії, спричиненої наперстянки (див. розділ «Особливості застосування»).

Дігоксин. При одночасному застосуванні телмісартану з дигоксином відзначали підвищення середніх значень пікової (49%) та мінімальної (20%) концентрації дигоксину в плазмі крові. На початку терапії, під час коригування дози та при відміні терапії телмісартаном необхідно контролювати рівень діоксину, щоб підтримувати рівень у терапевтичних межах.

Інші антигіпертензивні препарати. Тельмізартан може підвищувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних препаратів.

Клінічні дані показали, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-(РААС) за допомогою комбінованого використання інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскіреном пов'язана з більш високою частотою таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження нирок в тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно із застосуванням одного РААС-діючого агента (див розділи «Особливості застосування», «Протипоказання» та «Фармакологічні властивості»).

Протидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін). Може виникнути потреба в корекції дози протидіабетичних засобів (див. розділ «Особливості застосування»).

Метформін. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактатації-дозу при одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом.

Колестирамінова та холестиполова смоли. Абсорбція гідрохлортіазиду послаблюється в присутності аніонообмінних смол.

Нестероїдні протизапальні препарати. НПЗ(а саме: ацетилсаліцилова кислота в протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗП) можуть зменшити діуретичну, натрійуретичну та гіпотензивну дію тіазидних діуретиків та антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (у пацієнтів з зневодненням або пацієнтів похилого віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та агентів, які пригнічують ЦОГ, може спричинити погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є оборотною. . Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів похилого віку. Після початку терапії комбінацією лікарських засобів та на періодичній основі пацієнтам необхідно забезпечити адекватну гідратацію та проводити ретельний контроль функції нирок.

Під час одного з досліджень одночасне застосування телмісартану та раміприлу призвело до збільшення в 2,5 рази площі під кривою «концентрація-час» (AUC _0-24 ) та максимальної концентрації в плазмі крові (C _max ) раміприлу та раміприлату. Клінічна значимість цього спостереження залишається невідомою.

Вазопресорні аміни (наприклад, норадреналін). Дія вазопресорних амінів може бути зменшена.

Недеполяризуючі міорелаксанти скелетних м'язів (наприклад тубокурарин). Дія недеполяризуючих міорелаксантів скелетних м'язів може бути посилена гідрохлортіазидом.

Лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (наприклад пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол) може виникнути потреба в корекції дози медикаментів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кислоти у сироватці крові . Може знадобитися збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазиду може збільшити частоту виникнення реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть підвищити рівень кальцію в сироватці крові внаслідок зниження екскреції. У разі необхідності призначення добавок кальцію слід проводити моніторинг рівня кальцію у сироватці крові та відповідно коригувати дозу.

Бета-блокатори та діазоксид. Гіперглікемічна дія бета-блокаторів та діазоксиду може бути посилена тіазидами.

Антихолінергічні лікарські засоби (наприклад атропін, біперидену) можуть збільшити біодоступність тіазидних діуретиків шляхом підвищення гастроінтестинальної моторики та ступеня спорожнення шлунка.

Амантадин. Тіазиди можуть збільшити ризик побічних ефектів, амантадину.

Цитотоксичні лікарські засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат) Тіазиди можуть зменшити ниркову екскрецію цитотоксичних препаратів та посилювати їх мієлосупресивний ефект.

З огляду на фармакологічні властивості очікується, що баклофен та аміфостин можуть посилювати гіпотензивну дію всіх антигіпертензивних лікарських засобів, включаючи телмісартану. Крім того, ортостатична гіпотензія може посилюватись застосуванням алкоголю, барбітуратів, наркотичних засобів або антидепресантів.

Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлортіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.

Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на кшталт подагри.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амфотерицин В (для парентерального введення), кортикостероїди, АКТГ та стимулюючі проносні засоби. Гідрохлортіазид посилює порушення електролітного балансу, переважно гіпокаліємії.

діючі речовини: телмісартану, гідрохлортіазид;

1 таблетка містить тельмізартану 40 мг або 80 мг та гідрохлортіазиду 12,5 мг

допоміжні речовини: повідон (Е 1201) меглюмін; натрію гідроксид сорбіт (Е 420) стеарат магнію (Е 470b) целюлоза мікрокристалічна заліза оксид червоний (E 172) натрію крохмалю; лактоза моногідрат, крохмаль кукурудзяний.

При керуванні автомобілем та іншими механізмами необхідно враховувати, що при антигіпертензивній терапії препаратом Мікардісплюс може виникати запаморочення або сонливість.

Вагітність

Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Немає даних щодо застосування препарату МІКАРДИСПЛЮС вагітним.

Епідеміологічні докази ризику тератогенності після застосування інгібіторів під час І триместру вагітності не остаточні; однак невелике збільшення ризику не можна виключати. Хоча немає контрольованих епідеміологічних даних про ризик застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II, подібні ризики можливі для цього класу лікарських засобів.

Доки не вважатиметься доцільною терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів, які мають встановлений профіль безпеки щодо застосування під час вагітності. При встановленні вагітності прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити та у разі необхідності розпочати альтернативну терапію.

Лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II під час ІІ та ІІІ триместру вагітності спричинює фетотоксичність у людей (послаблення ниркової функції, олігогідрамніон, затримка окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II відбувалось з ІІ триместру вагітності, рекомендується проводити ультразвукову перевірку функції нирок та стану черепа плода. За немовлятами, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід встановити ретельне спостереження на наявність артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Обмежений досвід застосування гідрохлортіазиду під час вагітності, особливо протягом І триместру.

Гідрохлортіазид проникає крізь плацентарний бар’єр. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлортіазиду, застосування препарату під час ІІ та ІІІ триместрів може порушити перфузію плід-плацента та призвести до таких внутрішньоутробних і неонатальних ефектів, як жовтяниця, порушення електролітної рівноваги у плода і тромбоцитопенія.

Гідрохлортіазид не слід застосовувати при набряках, артеріальній гіпертензії, зумовлених вагітністю, або пізньому токсикозі через ризик зменшення об’єму плазми та плацентарної гіпоперфузії без позитивного ефекту на перебіг захворювання.

Гідрохлортіазид не слід застосовувати при значній артеріальній гіпертензії вагітним, за винятком рідкісних випадків, коли неможливо застосувати інше лікування.

Годування груддю

Оскільки відсутня інформація щодо застосування препарату МІКАРДИСПЛЮС під час годування груддю, не рекомендується приймати препарат у період годування груддю; і слід надати перевагу альтернативній терапії із застосуванням препаратів із краще вивченим профілем безпеки, особливо при годуванні новонароджених або недоношених дітей.

Гідрохлортіазид у незначних кількостях виділяється з грудним молоком. Тіазиди у високих дозах, спричиняючи інтенсивний діурез, можуть пригнічувати утворення грудного молока. У разі застосування препарату МІКАРДИСПЛЮС у період годування груддю слід приймати найнижчі ефективні дози.

Фертильність

Доклінічні дослідження не виявили впливу телмісартану та гідрохлортіазиду на фертильність чоловіків та жінок.

Не встановлена безпека та ефективність застосування препарату Мікардісплюс дітям (віком до 18 років).

Артеріальна гіпертензія

МІКАРДИСПЛЮС, таблетки, у фіксованій дозовій комбінації (80 мг телмісартану/ 12,5 мг гідрохлортіазиду) показаний для застосування дорослим пацієнтам, якщо прийом телмісартану як монотерапії не забезпечує належного контролю артеріального тиску.

• Гіперчутливість до діючих речовин або до будь-якого з компонентів препарату.
• Гіперчутливість до інших похідних сульфонаміду (гідрохлортіазид – похідна сульфонаміду).
• Вагітність або планування вагітності (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
• Холестатичні та біліарні обструктивні порушення.
• Тяжкі порушення функції печінки.
• Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).
• Рефрактерна гіпокаліємія/гіпонатріємія, гіперкальціємія.
• Годування груддю
• Симптомна гіперурикемія (подагра)
• Дитячий вік (до 18 років).

Одночасне застосування препарату МІКАРДИСПЛЮС та аліскіренвмісних препаратів протипоказано хворим на цукровий діабет або з нирковою недостатністю (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакологічні властивості»).

Дозування

МІКАРДИСПЛЮС призначається пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо піддається контролю при застосуванні окремо телміcартану. Перед переходом на МІКАРДИСПЛЮС слід визначити дозу кожного з компонентів. Може бути розглянута безпосередня заміна монотерапії на фіксовані комбінації, якщо це клінічно обґрунтовано.

МІКАРДИСПЛЮС, 80 мг/12,5 мг, можна призначати один раз на добу пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо піддається контролю при застосуванні таблеток МІКАРДИС, 80 мг.

Порушення функції нирок. Рекомендується проводити періодичний моніторинг функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення функції печінки. Для пацієнтів зі слабкими та помірними порушеннями функцій печінки добова доза не повинна перевищувати дозу 40 мг телмісартану /12,5 мг гідрохлортіазиду.

МІКАРДИСПЛЮС (80 мг телмісартану/ 12,5 мг гідрохлортіазиду) не призначають пацієнтам з тяжкими порушеннями функцій печінки. Слід з обережністю призначати тіазиди пацієнтам із порушеннями функцій печінки (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти літнього віку. Немає потреби у корекції дози для пацієнтів літнього віку.

Спосіб застосування

Слід приймати МІКАРДИСПЛЮС перорально один раз на добу, запиваючи рідиною, незалежно від вживання їжі.

Заходи безпеки перед застосуванням лікарського засобу.

МІКАРДИСПЛЮС слід зберігати в запаяному блістері через гігроскопічні властивості таблеток. Таблетки необхідно виймати з блістера безпосередньо перед застосуванням.

Особливості застосування

Вагітність. Не слід починати терапію антагоністами рецепторів ангіотензину II під час вагітності. Доки не вважатиметься доцільною терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на прийом альтернативних антигіпертензивних препаратів зі встановленим профілем безпеки щодо застосування під час вагітності. При встановленні вагітності прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити та у разі необхідності розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Порушення функцій печінки. МІКАРДИСПЛЮС (80 мг телмісартану/ 12,5 мг гідрохлортіазиду) не слід призначати пацієнтам з холестазом, біліарними обструктивними порушеннями або тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»), тому що телміcартан виводиться головним чином з жовчю. У цих пацієнтів очікується зниження кліренсу телміcартану в печінці.

Комбінацію телмісартан/гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеннями функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть незначні зміни водно-сольового балансу можуть призвести до печінкової коми. Клінічний досвід застосування препарату МІКАРДИСПЛЮС пацієнтам з печінковою недостатністю відсутній.

Ниркова гіпертензія. Існує підвищений ризик тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, якщо пацієнтам з білатеральним стенозом ренальної артерії або стенозом артерії єдиної нирки, яка функціонує, застосовують медичні препарати, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Ниркова недостатність та трансплантація нирки. МІКАРДИСПЛЮС не можна призначати пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»). Відсутній досвід щодо призначення препарату МІКАРДИСПЛЮС пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю або з нещодавно трансплантованою ниркою. Існує невеликий досвід застосування препарату пацієнтам зі слабкою та помірною нирковою недостатністю, тому рекомендується періодичний моніторинг рівнів калію, креатиніну та сечової кислоти в сироватці. У пацієнтів з порушеннями функцій нирок може виникнути азотемія, пов’язана з тіазидними діуретиками.

Зниження внутрішньосудинного об’єму рідини. Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим об’ємом рідини та/або натрію внаслідок діуретичної терапії, сольових обмежень у дієті, діареї або блювання. Перед застосуванням препарату МІКАРДИСПЛЮС такі стани необхідно коригувати.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Існують докази, що супутнє застосування інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик гіпотензії, гіперкаліємії і знижує ниркову функцію (у тому числі гострої ниркової недостатності).

Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакдинаміка»).

Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, вона має відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови постійного ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів і артеріального тиску.

Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Інші стани, що потребують стимуляції ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів, судинний тонус яких та функція нирок залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування іншими лікарськими засобами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може бути пов’язане з гострою артеріальною гіпотензією, гіперазотемією, олігурією або зрідка – гострою нирковою недостатністю (див. розділ «Побічні реакції»).

Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним альдостеронізмом загалом не реагують на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом блокади ренін-ангіотензинової системи. Тому застосування препарату МІКАРДИСПЛЮС не рекомендується.

Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і стосовно інших вазодилататорів, необхідна особлива обережність при лікуванні пацієнтів зі стенозом аорти та мітрального клапана або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Метаболічна та ендокринна дія. Терапія тіазидом може зменшити толерантність до глюкози, тоді як у пацієнтів із діабетом, які приймають інсулін або антидіабетичну терапію та лікування телмісартаном, може розвинутися гіпоглікемія. Тому у цих пацієнтів слід контролювати рівень глюкози в крові; може виникнути необхідність у корекції дози інсуліну або гіпоглікемічних препаратів. Під час терапії тіазидами може виявитися латентний цукровий діабет.

Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів пов’язують з діуретичною терапією тіазидами; однак при застосуванні препарату, що містить 12,5 мг гідрохлортіазиду, спостерігали мінімальне підвищення рівня холестерину і тригліцеридів або не спостерігали такого зовсім. У деяких пацієнтів, які одержують тіазидну терапію, може виникнути гіперурикемія або явна подагра.

Порушення електролітного балансу. Всім пацієнтам, які одержують терапію діуретиками, слід періодично визначати рівень електролітів у сироватці. Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити порушення водно-сольового балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками порушення водно-сольового балансу є сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м’язах або судоми, м’язова втомлюваність, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і гастроінтестинальні порушення, такі як нудота і блювання (див. розділ «Побічні реакції»).

• Гіпокаліємія. Незважаючи на те, що внаслідок застосування тіазидних діуретиків може розвинутися гіпокаліємія, супутня терапія телміcартаном може знизити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. Ризик гіпокаліємії найвищий у хворих на цироз печінки, у пацієнтів зі значним діурезом, у пацієнтів, які застосовують неадекватні пероральні дози електролітів, та у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдами або АКТГ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
• Гіперкаліємія. Навпаки, через антагонізм рецепторів ангіотензину II (АТ1), спричинений телміcартаном – компонентом препарату МІКАРДИСПЛЮС, може виникнути гіперкаліємія. Однак клінічно значуща гіперкаліємія внаслідок прийому препарату МІКАРДИСПЛЮС не була підтверджена документально, фактори ризику розвитку гіперкаліємії включають ниркову недостатність та/або серцеву недостатність і цукровий діабет. Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, слід з обережністю призначати одночасно з препаратом МІКАРДИСПЛЮС (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
• Гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз. Немає доказів, що МІКАРДИСПЛЮС знижуватиме або запобігатиме гіпонатріємії, спричиненій діуретиками. Дефіцит хлору в основному є слабким і зазвичай не потребує лікування.
• Гіперкальціємія. Тіазиди можуть знизити сечовиділення кальцію та спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові за відсутності відомих порушень обміну кальцію. Значна гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед проведенням аналізів функції паращитовидної залози.
• Гіпомагніємія. Тіазиди продемонстрували підвищення виведення із сечею магнію, що може призводити до гіпомагніємії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Сорбіт та лактози моногідрат. Лікарський засіб містить лактози моногідрат та сорбіт. Тому пацієнтам зі спадковою непереносимістю фруктози та/або спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід приймати цей лікарський засіб.

Расова приналежність. Як і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, телмісартан менш ефективний для зниження артеріального тиску у пацієнтів із темним кольором шкіри, очевидно, через поширений низький реніновий стан у цієї популяції хворих з артеріальною гіпертензією.

Інші. Як і при застосуванні будь-якого іншого антигіпертензивного препарату, значне зниження артеріального тиску у хворих з ішемічною кардіопатією або у пацієнтів з ішемією міокарда може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Загальні відомості. Більша ймовірність виникнення реакцій гіперчутливості до гідрохлортіазиду можлива у пацієнтів з наявністю алергії або бронхіальної астми, але більш це вірогідно у пацієнтів із такими захворюваннями в анамнезі. Загострення або активація системного червоного вовчака спостерігалася при застосуванні тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид.

При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігались випадки реакцій фоточутливості (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо реакції фоточутливості виникають під час лікування, рекомендується припинити застосування препарату. Якщо вважається необхідним повторне застосування діуретиків, рекомендується захищати відкриті ділянки від дії сонця або штучного ультрафіолетового випромінювання.

Гостра міопія і вторинна закритокутова глаукома. Гідрохлортіазид, сульфонамід можуть викликати реакцію підвищеної чутливості та, як наслідок, гостру перехідну міопію та гостру закритокутову глаукому.

Симптоми включають різкий початок падіння гостроти зору або очний біль і, як правило, спостерігаються від кількох годин до тижнів після початку лікування. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до необоротної втрати зору. Необхідно відмінити лікування гідрохлортіазидом як можна швидше. Може виникнути необхідність невідкладного медичного або хірургічного лікування у разі, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть включати алергію на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.

Немеланомний рак шкіри

У двох епідеміологічних дослідженнях на базі датського Національного Реєстру Раку спостерігався підвищений ризик немеланомного раку шкіри (НМРШ) (базальноклітинний рак (БКР) та плоскоклітинний рак (ПКР)) зі збільшенням кумулятивної дози гідрохлортіазиду. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду може бути механізмом розвитку НМРШ.

Пацієнти, які приймають гідрохлортіазид, мають бути проінформовані про ризик НМРШ і повинні регулярно перевіряти свою шкіру на наявність нових уражень та своєчасно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. Можливі профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячних та ультрафіолетових променів. Необхідно рекомендувати пацієнтам адекватний захист від такого впливу, щоб мінімізувати ризик виникнення раку шкіри. Підозрілі ураження шкіри необхідно негайно вивчити, у тому числі і шляхом гістологічного дослідження біоптату. Застосування гідрохлортіазиду також необхідно переглянути пацієнтам, які мали в минулому НМРШ (див. розділ «Побічні реакції»).

Препарат може впливати на результати таких лабораторних аналізів:

• препарат може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;
• лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;
• препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Характеристика профілю безпеки. Побічною реакцією, яка спостерігалася часто, було запаморочення. Серйозний ангіоневротичний набряк можливий рідко (≥1/10000 - <1/1000).

Загалом частоту повідомлень про побічні реакції для препарату Мікардісплюс можна порівняти з кількістю повідомлень для тельмізартану окремо в ході рандомізованого контрольованого випробування із залученням 1471 пацієнта, які отримували комбінацію телмісартану та гідрохлортіазид (835 пацієнтів) або тел6. Кількість побічних ефектів не від дози і не має взаємозв'язку зі статтю, віком або расою пацієнтів.

Характеристика побічних реакцій.

Відповідно до класу системи органів нижче наведені побічні реакції, виявлені в ході клінічних випробувань комбінації тельмізартану та гідрохлортіазид, які спостерігалися частіше у порівнянні з плацебо. Побічні реакції, яких немає під час клінічних випробувань, але очікуються під час лікування Мікардісплюс та базуються на досвіді застосування телмісартану або гідрохлортіазиду окремо, також наведено нижче в окремих підрозділах.

Побічні реакції вказані за частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 - <1/10), нечасто (≥ 1/1000 - <1/100), рідко (≥1 / 10000 - < 1/1000), дуже рідко (<1/10 000), невідомо (не можна встановити з наявних даних). Побічні реакції наведені в порядку зменшення серйозності.

Інфекції та інвазії:

рідко - бронхіт, фарингіт, синусит.

З боку імунної системи:

рідко - посилення або активація системного червоного вовчаку ¹ .

Порушення обміну речовин:

нечасто – гіпокаліємія

рідко - гіперурикемія, гіпонатріємія.

З боку психіки:

нечасто - тривога;

рідко - депресія.

З боку нервової системи:

часто - запаморочення

нечасто - непритомність, парестезії;

рідко - безсоння, порушення сну.

З боку органів зору:

рідко - порушення зору, що минає нечіткість зору.

З боку вестибулярного апарату:

нечасто - вертиго.

З боку серця:

нечасто – тахікардія, аритмія.

З боку судин:

нечасто – артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи:

нечасто - задишка;

рідко - респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмоніт та набряк легенів).

З боку шлунково-кишкового тракту:

нечасто – діарея, сухість у роті, метеоризм

рідко - біль у животі, запор, диспепсія, блювання, гастрит.

Гепатобіліарна система:

рідко - порушення функції печінки / розлади функції печінки ² .

З боку шкірних покривів та підшкірної клітковини:

рідко - ангіоневротичний набряк (також з летальним результатом), еритема, свербіж, висипання, підвищення потовиділення, кропив'янка.

З боку опорно-рухового апарату:

нечасто - біль у спині, судоми м'язів, міалгія

рідко - артралгія, судоми литкових м'язів, біль у ногах.

З боку статевої системи:

нечасто – імпотенція.

Загальні порушення

нечасто – біль у грудній клітці

рідко - симптоми, подібні до грипу, біль.

Лабораторні дані:

нечасто – підвищення рівня сечової кислоти в крові

рідко - підвищення рівня креатиніну, підвищення рівня КФК у крові, підвищення рівня ферментів печінки.

¹ На основі постмаркетингового періоду.

² Див. розділ «Побічні реакції. Опис окремих побічних реакцій ».

Додаткова інформація щодо індивідуальних компонентів.

Побічні реакції, які спостерігалися при застосуванні окремих компонентів, можуть бути потенційними побічними реакціями при застосуванні препарату Мікардісплюс, навіть якщо вони не спостерігалися під час клінічних випробувань.

Тельмізартан.

Побічні реакції виникали з однаковою частотою серед пацієнтів, які приймали плацебо та телмісартана. Нижче наведено додаткові побічні реакції, про які повідомлялося в ході клінічних досліджень з монотерапії тельмізартаном при артеріальній гіпертензії або у пацієнтів віком понад 50 років з високим ризиком серцево-судинних захворювань.

Інфекції та інвазії:

нечасто – інфекція верхніх дихальних шляхів, інфекція сечостатевого тракту (включаючи цистит);

рідко – сепсис, у т.ч. з летальним кінцем ³ .

З боку кровоносної та лімфатичної систем:

нечасто – анемія

рідко - еозинофілія, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи:

рідко - гіперчутливість, анафілактичні реакції.

Порушення обміну речовин:

нечасто- гіперкаліємія;

рідко - гіпокаліємія (у діабетичних пацієнтів).

З боку серця:

нечасто – брадикардія.

З боку нервової системи:

невідомо - сонливість.

З боку дихальної системи:

нечасто - кашель;

дуже рідко - інтерстиціальне захворювання легень ³ ;

З боку шлунково-кишкового тракту:

рідко - дискомфорт у шлунку.

З боку шкірних покривів та підшкірної клітковини:

рідко – екзема, медикаментозний дерматит, токсичний дерматит.

З боку опорно-рухового апарату:

рідко - артроз, біль у сухожиллях.

З боку сечовивідної системи:

нечасто – ниркова недостатність (включаючи гостру ниркову недостатність).

Загальні порушення

нечасто – астенія.

Лабораторні дані:

рідко - зниження рівня гемоглобіну.

³ Див. розділ «Побічні реакції. Опис окремих побічних реакцій ».

Гідрохлортіазид.

Гідрохлортіазид може викликати або посилити гіповолемію, яка може призвести до електролітного дисбалансу (див. розділ «Особливості застосування»).

Нижче наведено побічні реакції, які виникали з невідомою частотою при монотерапії гідрохлортіазидом.

Інфекції та інвазії:

невідомо - сіаладеніт.

З боку кровоносної та лімфатичної систем:

невідомо - апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення кісткового мозку, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи:

невідомо - анафілактичні реакції, анафілактичний шок, гіперчутливість.

З боку ендокринної системи:

невідомо - втрата контролю над діабетом, зниження глюкозотолерантності, що може призвести до маніфестації латентного цукрового діабету.

Порушення обміну речовин:

невідомо - анорексія, втрата апетиту, електролітний дисбаланс, гіперхолестеролемія, гіперглікемія, гіповолемія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому (що ймовірно у пацієнтів з цир напади у пацієнтів із асимптомним перебігом захворювання.

З боку психіки:

невідомо - занепокоєння, дезорієнтація, сонливість, нервозність, зміни настрою.

З боку нервової системи:

невідомо - легке запаморочення, біль голови, судоми, сплутаність свідомості.

З боку органу зору :

невідомо - ксантопсія, гостра міопія, гостра глаукома.

З боку судин:

невідомо - некротичний васкуліт.

З боку шлунково-кишкового тракту:

невідомо - панкреатит, дискомфорт у шлунку, почуття спраги, нудота.

Гепатобіліарна система:

невідомо - гепатоцелюлярна жовтяниця, холестатична жовтяниця, холецистит.

З боку шкірних покривів та підшкірної клітковини:

невідомо - синдром, подібний до червоного вовчаку, фотосенсибілізація, шкірний васкуліт, токсичний епідермальний некроліз, пурпура, синдром Стівенса-Джонсона.

З боку опорно-рухового апарату:

невідомо - слабкість.

З боку сечовивідної системи:

невідомо - інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, глюкозурія, ниркова недостатність.

З боку репродуктивних органів та молочних залоз:

невідомо - статеві розлади.

Загальні порушення

невідомо - лихоманка.

Лабораторні дані:

Невідомо - підвищення рівня тригліцеридів.

Опис окремих побічних реакцій.

Порушення функції печінки / розлади печінки.Більшість випадків порушення функції печінки / розлади функції печінки, про які повідомлялося в постмаркетинговий період при застосуванні телмісартану, спостерігалися у пацієнтів японської національності. Останні схильні до цих побічних реакцій.

Сепсис. Під час дослідження PRoFESS серед пацієнтів, які приймали телмісартан, спостерігався високий рівень випадків сепсису, ніж серед тих, хто отримував плацебо. Це може бути як випадковістю, так і ознакою процесу, суть якого поки що невідома.

Інтерстиціальне захворювання легень. Про випадки інтерстиціального захворювання легень, пов'язаного з прийомом тельмізартану, повідомлялося в ході постмаркетингового застосування. Проте було встановлено причинно-наслідковий зв'язок.

Немеланомний рак шкіри

На основі наявних даних епідеміологічних досліджень, спостерігається сукупний дозозалежний зв’язок між гідрохлортіазидом та немеланомним раком шкіри (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакодинаміка»).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливими. Це дає змогу продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик застосування лікарського засобу. Працівники закладів охорони здоров’я зобов’язані повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції відповідно до діючого законодавства.

Інформація про передозування тельмізартаном людей обмежена. Ступінь видалення гідрохлортіазиду при гемодіалізі невідомий.

Симптоми. Найбільш ймовірними очікуваними проявами передозування тельмізартану є артеріальна гіпотензія та тахікардія також спостерігалися брадикардія, запаморочення, блювання, підвищення креатиніну сироватки крові та гостра ниркова недостатність. Передозування гідрохлортіазидом пов'язане зі зниженням електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та зневодненням внаслідок надмірного діурезу. Найбільш поширеними ознаками та симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до спазму м'язів та/або загострення серцевої аритмії, пов'язані з одночасним застосуванням препаратів наперстянки або певних антиаритмічних препаратів.

Лікування. Тельмізартан не видаляється за допомогою гемодіалізу. Слід ретельний моніторинг стану пацієнтів. Лікування при виникненні симптомів передозування має бути симптоматичним та підтримуючим. Терапія залежить від часу прийому таблетки та тяжкості симптомів. Підтримуючі заходи включають індукцію блювоти та/або промивання шлунка. При лікуванні передозування може бути корисним застосування активованого вугілля. Слід проводити моніторинг рівня електролітів та креатиніну. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та надати допомогу із застосуванням сольових та об'ємних розчинів.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ° С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Мікардіс плюс - застосовують при лікуванні серцево-судинних захворювань.