Мілістан синус каплети в/о блістер

По 10 каплет у блістері, по 2 блістери в пачці з картону.

Каплети, вкриті оболонкою.Основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі овальні двоопуклі каплети, вкриті оболонкою.

Фармакодинаміка. Парацетамол має знеболювальні, жарознижувальні, протизапальні властивості. Механізм знеболювального ефекту парацетамолу пов’язаний з пригніченням біосинтезу простагландинів. Інгібуючи циклогеназу, він перешкоджає утворенню простагландинів Е₂ і F₂, які відіграють важливу роль при сприйнятті больових подразнень ноцицепторами і передачі збудження у центральну нервову систему (ЦНС). Парацетамол ефективно інгібує циклооксигеназу у клітинах ЦНС та значно слабше — у периферичних тканинах. Антипіретичний ефект парацетамолу пояснюється інгібуванням біосинтезу простагландинів безпосередньо в гіпоталамусі, зокрема Е₁ та Е_2, які є медіаторами центру терморегуляції. Цетиризину гідрохлорид — селективний антагоніст периферичних H₁-гістамінових рецепторів, метаболіт гідроксизину. Має протиалергічні властивості завдяки інгібуванню пізньої фази міграції клітин, які беруть участь у запальній реакції (переважно еозинофілів); також знижує експресію молекул адгезії, таких як ICAM-1 та VCAM-1, які є маркерами алергічного запалення. Пригнічує дію інших медіаторів та індукторів секреції гістаміну, таких як PAF (тромбоцит-активуючий фактор) та субстанція Р. Практично не спричиняє антихолінергічних та антисеротонінових ефектів. У терапевтичних дозах не має седативної дії. Фармакокінетика. Після внутрішнього застосування препарат швидко та майже повністю всмоктується із травного тракту. Застосування препарату одночасно з їжею не впливає на об’єм та цільність всмоктування, але подовжує процес всмоктування на 1 годину. Препарат добре розподіляється у тканинах (за винятком жирової тканини) та спинномозковій рідині.Період напіввиведення парацетамолу становить 1–4 години. У пацієнтів з цирозом печінки період напіввиведення подовжується. Рівномірно розподіляється по всіх рідинах організму. Зв’язування з білками плазми крові варіабельне. Виводиться переважно нирками у формі кон’югованих метаболітів. Після одноразового внутрішнього застосування цетиризину гідрохлориду період напіввиведення становить приблизно 10 годин, ²/₃ препарату виводиться у незмінному вигляді нирками та близько 10% — з каловими масами.Діючі речовини препарату проникають через плаценту та у грудне молоко.

Аналгетики та антипіретики. Парацетамол у комбінації з іншими препаратами (за винятком психолептиків). Код ATХ N02B Е51.

Швидкість всмоктування парацетамолу може збільшуватися при застосуванні метоклопраміду та домперідону і зменшуватися при застосуванні холестираміну. Антикоагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів може бути посилений при одночасному довготривалому регулярному щоденному застосуванні парацетамолу, з підвищенням ризику кровотечі. Періодичний прийом не має значного ефекту. Барбітурати зменшують жарознижувальний ефект парацетамолу. Протисудомні препарати (включаючи фенітоїн, барбітурати, карбамазепін), рифампіцин, які стимулюють активність мікросомальних ферментів печінки, можуть посилювати токсичний вплив парацетамолу на печінку внаслідок підвищення ступеня перетворення препарату на гепатотоксичні метаболіти. При одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами збільшується токсичний вплив препаратів на печінку. Одночасне застосування високих доз парацетамолу з ізоніазидом підвищує ризик розвитку гепатотоксичного синдрому. Парацетамол знижує ефективність діуретиків. Не застосовувати одночасно з алкоголем.Кофеїн може потенціювати знеболювальну дію парацетамолу. Прийом їжі не знижує ступінь абсорбції цетиризину, проте знижує швидкість його абсорбції.

діючі речовини: 1 каплета містить парацетамолу 500 мг та цетиризину гідрохлориду 10 мг; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, желатин, метилпарабен (Е 218), пропілпарабен (Е 216), магнію стеарат, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію лаурилсульфат, натрію крохмальгліколят (тип А), гіпромелоза, етилцелюлоза, пропіленгліколь, титану діоксид (Е 171).

У складі комплексної терапії запальних захворювань ЛОР-органів, що супроводжуються гарячкою, болем, нежитем, гіпертермією та алергією.

Підвищена чутливість до цетиризину або до інших компонентів препарату, до гідроксизину або до будь-якого похідного піперазину в анамнезі, тяжкі порушення функції печінки та/або нирок, пацієнти з тяжким порушенням функції нирок при кліренсі креатиніну <10 мл/хв, вроджена гіпербілірубінемія, дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, алкоголізм, захворювання крові, синдром Жильбера, виражена анемія, лейкопенія.

Дозу встановлюють індивідуально. Дорослим та дітям віком від 12 років застосовувати по1 каплеті 1 раз на добу. Максимальна тривалість лікування — 5–7 діб. Максимальний термін застосування для дітей без консультації лікаря — 3 дні.Хворим з помірно вираженою формою ниркової недостатності застосовувати половину рекомендованої дози.Хворим літнього віку з нормальною функцією нирок корекція дози не потрібна. Діти. Протипоказаний дітям віком до 12 років.

З боку шкіри та підшкірної клітковини : шкірний свербіж, висипання на шкірі і слизових оболонках (зазвичай генералізовані висипання, еритематозні, кропив’янка), ангіоневротичний набряк, мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), стійка медикаментозна еритема, судинний набряк. З боку імунної системи: реакції гіперчутливості включаючи анафілаксію, анафілактичний шок. З боку травного тракту: підвищення апетиту, нудота, біль в епігастрії, біль у животі, сухість у роті, діарея, гастрит. З боку гепатобіліарної системи : порушення функції печінки, підвищення активності печінкових ферментів (трансаміназ, лужної фосфатази, ГГТП), як правило, без розвитку жовтяниці, гіпербілірубінемія. При тривалому застосуванні, особливо у великих дозах, не виключена гепатотоксична дія. З боку ендокринної системи: гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми. З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, сульфгемоглобінемія і метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, болі в серці), гемолітична анемія; агранулоцитоз, тромбоцитопенія, синці або кровотечі. З боку дихальної системи: фарингіт, бронхоспазм у пацієнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоти та до інших НПЗЗ, риніт. З боку нервової системи: сонливість, запаморочення, головний біль, можлива парадоксальна стимуляція ЦНС, парестезія, судоми, рухові розлади, дисгевзія, непритомність, тремор, порушення тонусу (дистонія), дискінезія, амнезія, погіршення пам'яті. З боку сечовидільної системи: утруднення та затримка сечовипускання, дизурія, енурез. З боку органів зору : порушення акомодації ока, нечіткість зору, мимовільні рухи очних яблук. Психічні розлади: нервове збудження, тривожність, агресія, сплутаність свідомості, депресія, галюцинації, безсоння, сонливість, нервовий тик, суїцидальні думки. З боку серця : тахікардія. Загальні розлади: астенія, підвищена втомлюваність, нездужання, набряки. Лабораторні дослідження: збільшення маси тіла. Препарат містить метилпарабен (Е 218) та пропілпарабен (Е 216), тому може спричинити алергічні реакції (можливо, уповільнені).

Ураження печінки можливе у дорослих, які прийняли 10 г і більше парацетамолу, та у дітей, які прийняли більше 150 мг/кг маси тіла.У пацієнтів з факторами ризику (тривалий прийом карбамазепіну, фенобарбітону, фенітоїну, примідону, рифампіцину, звіробою або інших препаратів, що індукують печінкові ферменти; зловживання алкоголем; недостатність глутатіонової системи, наприклад: розлади травлення, муковісцидоз, ВІЛ-інфекція, голодування, кахексія) прийом 5 г або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки. Симптоми передозування у перші 24 години: блідість, нудота, блювання, втрата апетиту та абдомінальний біль. Ураження печінки може стати явним через 12–48 годин після передозування. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати в енцефалопатію, крововиливи, гіпоглікемію, кому та мати летальний наслідок. Гостра ниркова недостатність з гострим некрозом канальців може проявлятися сильним болем у ділянці попереку, гематурією, протеїнурією і розвинутися навіть при відсутності тяжкого ураження печінки. Іншими симптомами передозування можуть бути ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, капілярний некроз; затримка сечовипускання, серцева аритмія, тахікардія, панкреатит, запаморочення, головний біль, порушення сну, сонливість, тремор, психомоторне збудження, порушення орієнтації; висипання, свербіж, сплутаність свідомості, підвищена втомлюваність, нездужання, мідріаз, неспокій, седативний ефект, ступор.При тривалому застосуванні препарату у великих дозах з боку органів кровотворення може розвинутись апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія.Лікування. При передозуванні необхідна швидка медична допомога. Для надання швидкої медичної допомоги пацієнта слід негайно доставити у лікарню, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням або можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів.Якщо надмірна доза препарату була прийнята у межах 1 години, слід розглянути лікування активованим вугіллям. Концентрацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 години або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Лікування N-ацетилцистеїном можна застосовувати протягом 24 годин після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект отримують при його застосуванні протягом 8 годин після прийому. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу. У разі необхідності пацієнту внутрішньовенно вводити N-ацетилцистеїн згідно зі встановленим переліком доз. При відсутності блювання можна застосовувати перорально метіонін як відповідну альтернативу у віддалених районах поза лікарнею.Крім вищезазначеного, рекомендується проводити симптоматичну або підтримуючу терапію.

Зберігати при температурі не вище 25°С в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці.