Морфін таблетки 10 мг № 10

Таблетки по 0,005 г № 50 (10×5) у блістерах у пачці, таблетки по 0,01 г № 10 (10×1), № 50 (10×5) у блістерах у пачці, № 140 (10×14) у блістерах у груповій тарі.

Таблетки. Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору, плоскоциліндричної форми з фаскою; на одній поверхні таблетки нанесений товарний знак підприємства; таблетки дозуванням 10 мг містять риску для поділу.

Фармакодинаміка. Діє як агоніст на опіоїдні рецептори центральної нервової системи (ЦНС), зокрема на μ- та меншою мірою — на κ-рецептори. Збудження μ-рецепторів зумовлює супраспінальну аналгезію, респіраторну депресію, ейфорію, збудження κ-рецепторів — спінальну аналгезію, міоз, седацію. Центральна нервова система Має виражений аналгетичний та седативний ефект (снодійний та анксіолітичний). Пригнічує дихання прямою дією на дихальні центри стовбура головного мозку. Пригнічує кашльовий рефлекс прямою дією на кашльовий центр довгастого мозку. Протикашльовий ефект може спостерігатися при застосуванні доз, нижчих від доз, які зазвичай застосовують для аналгезії. Спричиняє міоз навіть у повній темряві. Крапкові зіниці — симптом наркотичного передозування, але він не є патогномічним симптомом (наприклад, мостові ураження стовбура головного мозку геморагічного або ішемічного походження можуть призвести до даного симптому). У станах передозування морфіном частіше, ніж міоз, спостерігається мідріаз із гіпоксією. Шлунково-кишковий тракт та інші гладенькі м’язи Підвищує тонус гладенької мускулатури, зокрема антральної частини шлунка, кишечнику, внаслідок чого уповільнюється рух харчових мас, послаблюється перистальтика, що призводить до запору. Підвищує тонус сечового міхура, бронхів, сфінктерів травного тракту, жовчовивідних шляхів. Може спричиняти спазм сфінктера Одді, що призводить до підвищення інтрабіліарного тиску. Серцево-судинна система Призводить до вивільнення гістаміну з подальшою периферичною вазодилатацією або без неї, що спричиняє свербіж, приплив крові до обличчя, почервоніння очей, пітливість і/або ортостатичну гіпотензію. Ендокринна система Опіоїди можуть впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозну та гіпоталамо-гіпофізарно-статеву системи. Можливе підвищення в сироватці крові пролактину, зниження в плазмі крові рівня кортизолу, естрогену та тестостерону в поєднанні з низькими або нормальними рівнями АКТГ, ЛГ або ФСГ. Дані гормональні зміни можуть супроводжуватися клінічними симптомами. Інші фармакологічні ефекти Під час досліджень in vitro та на тваринах виявлено різні ефекти природних опіоїдів, таких як морфін, на компоненти імунної системи; клінічне значення цих даних залишається невивченим. Є повідомлення про те, що у самців щурів морфін може знижувати фертильність та пошкоджувати хромосоми у статевих клітинах. Фармакокінетика. Добре абсорбується в шлунково-кишковому тракті. Зазнає пресистемної елімінації. Крім печінки метаболізується в нирках та слизовій оболонці кишечнику. Головним нирковим метаболітом є морфін-3-глюкуронід, також утворюється морфін-6-глюкуронід. Період напіввиведення з плазми крові становить 2,5−3 години.

Аналгетики. Опіоїди. Природні алкалоїди опію. Морфін. Код АТХ N02A A01.

Морфін слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які одночасно отримують інші депресанти ЦНС, включаючи седативні або снодійні лікарські засоби, загальні анестетики, фенотіазини, інші транквілізатори (бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною до бензодіазепінів дією), м’язові релаксанти, антигіпертензивні лікарські засоби та алкоголь. Комбінація даних лікарських засобів зі звичайною дозою морфіну підвищує ризик пригнічення дихання, артеріальної гіпотензії, глибокої седації, коми або летального наслідку через посилення пригнічувальної дії на ЦНС. Дози та тривалість супутнього лікування слід обмежити (див. розділ «Особливості застосування»). Морфін може спричиняти збільшення площі під кривою «концентрація − час» (AUC) габапентину при їх одночасному застосуванні. Стан пацієнтів слід ретельно контролювати, щоб вчасно виявити ознаки пригнічення ЦНС, зокрема сонливість; дозування габапентину або морфіну слід відповідно зменшити. Агоністи/антагоністи опіоїдних рецепторів (наприклад, бупренорфін, налбуфін, пентазоцин) не слід застосовувати пацієнтам, які отримали курс терапії чистими опіоїдними агоністами. Лікарські засоби, які блокують дію ацетилхоліну (антигістамінні, антипаркінсонічні, протиблювотні засоби тощо), можуть взаємодіяти з морфіном, посилюючи антихолінергічні побічні ефекти. Циметидин пригнічує метаболізм морфіну. Відомо, що інгібітори МАО взаємодіють з наркотичними аналгетиками, що спричиняє збудження або гальмування ЦНС з гіпер- або гіпотензивними кризами. Лікарський засіб не слід приймати одночасно з інгібіторами МАО або протягом 2 тижнів після припинення їх застосування. Плазмову концентрацію морфіну можна знизити рифампіцином. У пацієнтів з гострим коронарним синдромом, які отримували морфін, спостерігали подовження часу до настання терапевтичного ефекту пероральних антитромботичних лікарських засобів, що інгібують P2Y12-рецептори, та зниження вираженості їх терапевтичної дії. Ця взаємодія може бути пов’язана зі зниженою моторикою шлунково-кишкового тракту на тлі застосування морфіну та інших опіоїдів. Дані вказують на потенційну можливість зниження ефективності інгібіторів P2Y12-рецепторів при їх одночасному застосуванні з морфіном (див. розділ «Особливості застосування»), клінічна значимість цих даних невідома. Для пацієнтів з гострим коронарним синдромом, для яких неможливо відмінити лікування морфіном і для яких швидке інгібування P2Y12-рецепторів є вкрай необхідним, рекомендується застосування інгібіторів P2Y12-рецепторів, які призначені для парентерального введення. Незважаючи на відсутність даних фармакокінетичних досліджень сумісного застосування ритонавіру з морфіном, відомо, що ритонавір індукує печінкові ферменти, які каталізують глюкуронізацію морфіну, що може знижувати концентрацію морфіну в плазмі крові.

Не застосовують дітям віком до 3 років.

Больовий синдром сильної інтенсивності.

Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; порушення дихання внаслідок пригнічення дихального центру; біль у животі невизначеної етіології (гострий живіт); черепно-мозкова травма; схильність до бронхоспазму; паралітична кишкова непрохідність; затримка випорожнення шлунка; тяжка печінкова недостатність; супутній прийом інгібіторів моноаміноксидази (МАО); внутрішньочерепна гіпертензія; інсульт; епілептичний статус; кахексія; гостра алкогольна інтоксикація; делірій; гарячка.

Застосовувати внутрішньо. Режим дозування встановлювати індивідуально. Початкова доза лікарського засобу залежить від ступеня болю та особливостей попереднього прийому пацієнтом аналгетиків. Лікарський засіб потрібно застосовувати у встановленій лікарем дозі кожні 4 години. У разі посилення болю або розвитку толерантності до морфіну необхідно збільшити дозу лікарського засобу, використовуючи дозування 5 мг та 10 мг. Для пацієнтів літнього віку може бути доцільним зниження доз, які застосовуються для дорослих. Пацієнтам, які переходять від парентерального застосування морфіну до перорального, необхідно підвищити дозу, щоб компенсувати зменшення аналгетичного ефекту, пов’язаного з оральним способом застосування морфіну. Зазвичай необхідність такого збільшення дози становить 100%; для таких пацієнтів потрібна індивідуальна корекція дози. Для дорослих та дітей віком від 12 років, які не застосовували опіоїди, початкові дози морфіну, як правило, становлять 5−10 мг кожні 4 години. При болю, який не контролюється більш слабкими опіоїдами, початкова доза морфіну зазвичай становить 10 мг кожні 4 години. Дітям віком 3−5 років призначають по 5 мг кожні 4 години, віком 6−12 років — по 5−10 мг кожні 4 години. Добова доза морфіну може бути збільшена до 200 мг за умови контролю побічних реакцій та можливості надання невідкладної спеціалізованої допомоги. У разі неможливості контролювання болю встановленою титруванням дозою та необхідності застосування добової дози, яка перевищує 200 мг (зазвичай при хронічному болю онкологічної етіології), необхідний постійний ретельний контроль стану пацієнта (див. розділи «Побічні реакції» та «Передозування»). У разі післяопераційного болю пацієнтам із масою тіла до 70 кг призначають по 5 мг кожні 4 години, пацієнтам із масою тіла від 70 кг — по 10 мг кожні 4 години. Пероральні форми морфіну застосовують з обережністю протягом перших 24 годин після операції з огляду на динаміку відновлення функцій кишечнику. Припинення лікування Раптове припинення лікування опіоїдами може спричинити абстинентний синдром. Тому припинення лікування слід проводити шляхом поступового зниження дози.

При застосуванні лікарського засобу в рекомендованих дозах найбільш поширеними побічними ефектами морфіну є нудота, блювання, запор та сонливість. При тривалому застосуванні лікарського засобу нудота та блювання не є характерними. Якщо такі реакції виникають, прийом морфіну можна поєднувати з відповідною симптоматичною терапією. Нижче наведені побічні ефекти із зазначенням частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10 000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), невідомо (не можна оцінити на основі наявних даних). З боку імунної системи: невідомо — алергічні реакції, анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції. Психічні порушення: часто — сплутаність свідомості, безсоння; нечасто — ажитація, ейфорія, галюцинації, зміни настрою; невідомо — наркотична залежність, дисфорія, розлади мислення. З боку нервової системи: часто — запаморочення, головний біль, мимовільні скорочення м’язів, сонливість; нечасто — судоми, парестезія, непритомність, міоклонус; невідомо — гіпералгезія, алодинія, гіпергідроз. З боку органів зору: нечасто — зорові розлади; невідомо — міоз. З боку органів слуху: нечасто — вертиго. З боку серцево-судинної системи: нечасто — пальпітація, почервоніння обличчя, артеріальна гіпотензія; невідомо — брадикардія, тахікардія, артеріальна гіпертензія. З боку дихальної системи: нечасто — бронхоспазм, набряк легенів, пригнічення дихання; невідомо — зменшення кашлю. З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто — нудота; часто — абдомінальний біль, анорексія, запор, сухість у роті, блювання; нечасто — диспепсія, кишкова непрохідність, розлад сприйняття смаку, підвищення рівня печінкових ферментів; невідомо — біліарний біль, загострення панкреатиту. З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто — гіпергідроз, висип; нечасто — кропив’янка. З боку сечостатевої системи: нечасто — затримка сечі; невідомо — спазм сечоводу, аменорея, зниження лібідо, еректильна дисфункція. Загальні розлади: часто — астенічні стани, свербіж; нечасто — слабкість, периферичний набряк; невідомо — розвиток толерантності до лікарського засобу, абстинентний синдром. Наркотична залежність та абстинентний синдром (синдром відміни) Застосування опіоїдних аналгетиків може бути пов’язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності або толерантності. Раптове припинення лікування або застосування опіоїдних антагоністів може спричинити розвиток абстинентного синдрому, іноді синдром відміни може розвиватися в проміжках часу між прийомами доз. Фізичні симптоми синдрому відміни: ломота у тілі, тремор, синдром неспокійних ніг, діарея, кольки у черевній порожнині, нудота, грипоподібні симптоми, тахікардія, мідріаз. Психологічні симптоми синдрому відміни: дисфорія, почуття тривоги, дратівливість. Одним із факторів розвитку наркотичної залежності є потяг до наркотиків.

Симптоми: крапкові зіниці, млявість скелетних м’язів, брадикардія, пригнічення дихання, артеріальна гіпотензія, в тяжких випадках — циркуляторна недостатність, кома. Передозування може призвести до летального наслідку. Є повідомлення про випадки рабдоміолізу, який прогресує до ниркової недостатності. Дихальна недостатність може призвести до летального наслідку. Можлива аспіраційна пневмонія. Лікування. Першочергово необхідно забезпечити пацієнту вільний доступ повітря та застосувати примусову або контрольовану вентиляцію легень. Пацієнтам без пригнічення дихання може бути доцільним застосування внутрішньо активованого вугілля за умови, якщо необхідна доза лікарського засобу (50 г для дорослих, 1 г/кг для дітей) буде вжита протягом 1 години після передозування. Чисті опіоїдні антагоністи є специфічними антидотами при отруєнні опіоїдами. При необхідності можна вжити інших підтримуючих заходів. При тяжкому передозуванні морфіном необхідно ввести налоксон у дозі 0,8 мг внутрішньовенно. При необхідності ін’єкції повторюють кожні 2–3 хвилини або вводять налоксон інфузійно — 2 мг у 500 мл 0,9% розчину натрію хлориду або у 5% розчині глюкози (0,004 мг/мл). Швидкість інфузії повинна залежати від попередньо введеної болюсної дози та відповідати реакції пацієнта. Налоксон має відносно короткий період дії, тому стан пацієнта необхідно ретельно контролювати до повного відновлення дихальної функції. При менш тяжкому передозуванні слід ввести налоксон у дозі 0,2 мг внутрішньовенно. При необхідності ін’єкції повторюють кожні 2 хвилини з кроком 0,1 мг. При передозуванні морфіном у разі відсутності дихальної або циркуляторної депресії налоксон не слід застосовувати. Налоксон слід вводити обережно пацієнтам із фізичною залежністю від морфіну, оскільки раптова і повна відміна опіоїдних ефектів може спровокувати загострення абстинентного синдрому.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС. Зберігати в недоступному для дітей місці.