Нексіум таблетки в/о 20 мг № 7

7 таблеток у блістері; 1 блістер у картонній коробці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетка 20 мг: світло-рожева, овальна, двоопукла, покрита плівковою оболонкою таблетка з відбитком 20 mG з одного боку і з іншого боку.

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який зменшує секрецію соляної кислоти у шлунку завдяки специфічному спрямованому механізму дії. Він є специфічним інгібітором протонної помпи парієтальних клітин. І R-, і S-ізомери омепразолу виявляють схожу фармакодинамічну активність.

Механізм дії

Езомепразол є слабкою основою, що концентрується і перетворюється на активну форму в сильно кислому середовищі секреторних канальців парієтальних клітин, де інгібує фермент Н ⁺ К ⁺ -АТФ-азу – протонну помпу – і пригнічує як базальну, і стимульовану секрецію кислоти.

Фармакодинамічні ефекти

Після застосування 20 та 40 мг езомепразолу перорально початок дії препарату спостерігається протягом однієї години.

Після повторного застосування 20 мг езомепразолу один раз на добу протягом п'яти днів на п'ятий день середня максимальна секреція кислоти після стимуляції пентагастрином знижується на 90% при вимірюванні через 6-7 годин після прийому препарату.

За допомогою AUC як опосередкований параметр концентрації препарату в плазмі крові була продемонстрована залежність між пригніченням секреції кислоти та експозицією після застосування препарату.

При застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг приблизно 78% пацієнтів з рефлюксним езофагітом одужують через чотири тижні, 93% – через вісім тижнів лікування.

За один тиждень застосування езомепразолу в дозі 20 мг двічі на добу разом з відповідними антибіотиками приблизно у 90% пацієнтів спостерігається успішна ерадикація H.pylori H.pylori.

Після ерадикації протягом одного тижня немає необхідності подальшої монотерапії антисекреторними препаратами для ефективного лікування виразки та усунення симптомів у пацієнтів з неускладненими виразками дванадцятипалої кишки.

У рандомізованому, подвійному сліпому, плацебо-контрольованому клінічному дослідженні пацієнтів з ендоскопічно доведеною кровотечею пептичної виразки класу Іа, Іb, ІІа або ІІb (9%, 43%, 38% та 10% відповідно) за Форрестом рандомізували до групи застосування. для інфузій (n=375) або плацебо (n=389). Після ендоскопічного гемостазу пацієнтам вводили езомепразол у дозі 80 мг у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 30 хвилин із подальшою тривалою інфузією зі швидкістю 8 мг/годину або плацебо протягом 72 годин. Після початкового 72-годинного періоду всіх пацієнтів переводили на відкритий пероральний прийом препарату Нексиум у дозі 40 мг протягом 27 днів для придушення кислотної секреції. Частота повторної кровотечі протягом 3 діб склала 5,9% у групі прийому Нексіуму та 10,3% у групі прийому плацебо.

У період лікування антисекреторними препаратами рівні гастрину у сироватці крові зростають у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також зростає внаслідок зменшення кислотності шлункового соку. Через підвищення рівня CgA, можливий вплив на результати лабораторних досліджень виявлення нейроендокринних пухлин. Згідно з опублікованими даними, щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня CgA терапію інгібітором протонної помпи необхідно припинити. Якщо рівні CgA та гастрину не нормалізувалися через 5 днів після відміни терапії езомепразолом, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни.

Під час тривалої терапії езомепразолом як у дітей, так і у дорослих спостерігалося збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (enterochromaffin-like cells, ECL), яке, можливо, було викликане підвищенням сироваткових рівнів гастрину. Ці результати вважаються клінічно незначними.

На тлі тривалого лікування антисекреторними препаратами відзначалося деяке зростання частоти утворення шлункових гландулярних кіст. Такі зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції шлункового соку; вони доброякісні за природою та проходять після завершення лікування.

Зменшення кислотності шлункового соку з будь-яких причин, у тому числі внаслідок застосування інгібіторів протонної помпи призводить до збільшення у шлунку кількості бактерій, які зазвичай присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, обумовлених, наприклад, Salmonella і Campylobacter, і у госпіталізованих пацієнтів, можливо, також Clostridium difficile.  .

Клінічна ефективність

У двох дослідженнях з ранітидином як активним компаратором була показана краща ефективність Нексіуму у лікуванні шлункових виразок у пацієнтів, які застосовують НПЗП, у тому числі циклооксигеназу-2 (ЦОГ-2), селективні НПЗП.

У двох дослідженнях з плацебо в якості компаратора була продемонстрована краща ефективність Нексіуму у профілактиці виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів (вік > 60 років та/або з вже наявною виразкою), які застосовують нестероїдні протизапальні засоби, у тому числі ЦОГ-2 селективні. НПЗП.

Педіатрична популяція

У дослідженні, проведеному за участю педіатричних пацієнтів з ГЕРХ (віком від 1 до 17 років), які отримували тривале лікування інгібіторами протонної помпи (ІПП), у 61% дітей спостерігалася гіперплазія ECL-клітин незначного ступеня, щодо якої клінічна значимість була невідома; розвитку атрофічного гастриту чи карциноїдних пухлин не відзначалося.

Всмоктування

Езомепразол нестійкий у кислому середовищі, тому для перорального застосування використовуються гранули з кишковорозчинним покриттям. В умовах in vivo лише незначна частина езомепразолу перетворюється на R-ізомер. Препарат швидко абсорбується: максимальна концентрація в плазмі досягається через 1-2 години після прийому. Абсолютна біодоступність езомепразолу після одноразового прийому дози 40 мг становить 64% і зростає до 89% на фоні щоденного прийому раз на добу. Для дози 20 мг езомепразолу ці показники становлять 50% та 68% відповідно. Прийом їжі уповільнює та знижує всмоктування езомепразолу, проте це не впливає на дію езомепразолу на внутрішньошлункову кислотність.

Розподіл

Виражений обсяг розподілу при рівноважній концентрації у здорових добровольців становить близько 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол зв'язується на 97% із білками плазми.

Біотрансформація

Езомепразол повністю піддається метаболізму за участю системи цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфної ізоформи CYP2C19, яка відповідає за утворення гідрокси- та дезметилметаболітів езомепразолу. Метаболізм частини, що залишилася, забезпечується іншою специфічною ізоформою, CYP3A4, яка відповідає за утворення езомепразол сульфону, основного метаболіту, що проявляється в плазмі крові.

Висновок

Наведені нижче параметри відображають в основному характер фармакокінетики у пацієнтів з активним ферментом CYP2C19 (пацієнти з активним метаболізмом).

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію кислоти шлункового соку. При пероральному застосуванні езомепразолу до 80% дози виводиться у вигляді метаболітів із сечею, інші виводяться з фекаліями. У сечі виявляється менше 1% незміненого езомепразолу.

Лінійність/нелінійність

Фармакокінетика езомепразолу досліджувалась при застосуванні препарату у дозах до 40 мг двічі на добу. Площа, обмежена кривою залежності концентрації препарату в плазмі від часу, збільшується при повторному прийомі езомепразолу. Це збільшення є дозозалежним та призводить до нелінійного зростання «доза AUC» після повторного застосування препарату. Ця залежність від часу та дози обумовлена ​​зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, можливо пов'язаним з пригніченням ферменту CYP2C19 езомепразолом та/або його сульфонметаболітом.

Пацієнти спеціальних груп

Повільні метаболізатори

Приблизно 2,9 ± 1,5 % населення немає функціонального ферменту CYP2C19 і називається повільними метаболізаторами. У таких осіб метаболізм езомепразолу, ймовірно, каталізується переважно CYP3A4. Після багаторазового застосування езомепразолу в дозі 40 мг один раз на добу середня площа під кривою «концентрація в плазмі крові-час» була приблизно на 100% вищою за повільні метаболізатори, ніж у осіб з функціональним ферментом CYP2C19 (швидких метаболізаторів). Середня максимальна концентрація в плазмі була підвищена приблизно на 60%. Ці дані не потребують змін у дозуванні езомепразолу.

Стати

Після одноразового застосування езомепразолу в дозі 40 мг середня площа під кривою «концентрація в плазмі крові-час» у жінок приблизно на 30% вища, ніж у чоловіків. Залежно від статі різниця не спостерігається при повторному застосуванні препарату один раз на добу. Ці дані не впливають на дозування езомепразолу.

Порушення функції печінки

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки може бути порушений. У пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки швидкість метаболізму знижується, внаслідок чого площа під кривою залежності концентрації езомепразолу у плазмі збільшується вдвічі. Тому максимальна доза у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не повинна перевищувати 20 мг. Езомепразол або його основні метаболіти не виявляють тенденції до накопичення при застосуванні один раз на день.

Порушення функції нирок

Не проводилося досліджень за участю пацієнтів із зниженою функцією нирок. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, але не за виведення основної сполуки, змін метаболізму езомепразолу у пацієнтів з порушенням функції нирок не очікується.

Пацієнти літнього віку

Метаболізм езомепразолу незначно змінюється у пацієнтів похилого віку (71-80 років).

Педіатрична популяція

Діти віком 12-18 років

Після повторного застосування езомепразолу в дозі 20 мг та 40 мг загальна експозиція (AUC) та час до досягнення максимальної концентрації препарату в плазмі крові (t _max ) у дітей віком 12-18 років були схожими зі значеннями AUC і t _max у дорослих у разі застосування обох доз езомепразолу.

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С05.

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших препаратів

Інгібітори протеази

Повідомлялося, що при супутньому застосуванні з омепразолом рівні атазанавіру та нелфінавіру у сироватці крові знижувалися, тому їх одночасне застосування не рекомендується. При супутньому застосуванні омепразолу (40 мг один раз на добу) разом з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців експозиція атазанавіру суттєво знижувалася (значення AUC, C _max і C _minзменшувалися приблизно 75%). Збільшення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. При супутньому застосуванні омепразолу (20 мг/добу) з атазанавіром 400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців відзначалося зниження експозиції атазанавіру приблизно на 30% порівняно з експозицією, що відмічена при щоденному застосуванні 300 мг атазанавіру/. Супутнє застосування омепразолу (40 мг/добу) призводило до зменшення середніх значень AUC, C_max і C _min нелфінавіру на 36-39 %, а середні значення AUC, C _max і C _minфармакологічно активний метаболіт М8 знижувався на 75-92%. Через схожість фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. розділ «Особливості застосування»); супутнє застосування езомепразолу з нелфінавіром протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Під час супутньої терапії омепразолом (40 мг на добу) повідомлялося, що при застосуванні саквінавіру (у поєднанні з ритонавіром) його рівні у сироватці крові зростали (80-100%). Лікування омепразолом у дозі 20 мг на добу не впливало на експозицію дарунавіру (у поєднанні з ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром). Лікування езомепразолом у дозі 20 мг на добу не впливало на експозицію ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром і без нього). Лікування омепразолом у дозі 40 мг на добу не впливало на експозицію лопінавіру (у поєднанні з ритонавіром).

Метотрексат

У деяких пацієнтів спостерігалося підвищення рівня метотрексату на тлі спільного застосування з інгібіторами протонного насоса.

При призначенні метотрексату у високих дозах слід розглянути можливість тимчасової відміни езомепразолу.

Такролімус

При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялося про збільшення рівня такролімусу у сироватці крові. Слід проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також нирок (кліренс креатиніну); за необхідності – відкоригувати дозування такролімусу.

Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН

Пригнічення шлункової кислотності при лікуванні езомепразолом та іншими препаратами групи ІПП може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як і у випадку з іншими лікарськими препаратами, що зменшують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких препаратів, як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб може зменшуватися, тоді як всмоктування таких препаратів, як дигоксин, може підвищуватися при лікуванні езомепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10% (у двох із десяти піддослідних – до 30%). Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричинені застосуванням дигоксину. Однак слід бути обережними при призначенні високих доз езомепразолу пацієнтам похилого віку.

Лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP2C9

Езомепразол є інгібітором CYP2C19, основного ферменту, що метаболізує езомепразол. Відповідно, при комбінації езомепразолу з препаратами, що метаболізуються за участю CYP2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо, концентрації цих препаратів у плазмі можуть зростати і може знадобитися зменшення їх дози. Це, зокрема, слід на увазі, коли езомепразол призначається для застосування в режимі «при необхідності».

Діазепам

Супутнє застосування езомепразолу в дозі 30 мг призводило до зниження кліренсу діазепаму, субстрату CYP2C19, на 45%.

Фенітоїн

При супутньому застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг у хворих на епілепсію відзначалося зростання мінімальної концентрації фенітоїну в плазмі крові на 13%. Рекомендується контролювати рівень фенітоїну в плазмі крові на початку терапії езомепразолом або у разі відміни.

Вориконазол

Застосування омепразолу (40 мг один раз на добу) збільшувало _Cmax і AUC _{вориконазолу} (субстрату CYP2C19) на 15% та 41% відповідно.

цілостазол

Омепразол, а також езомепразол діють як інгібітори CYP2C19. У ході перехресного дослідження застосування омепразолу в дозі 40 мг здоровим добровольцям підвищувало Cmax і AUC цилостазолу на 18% і 26% відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29% і 69% відповідно.

Цизаприд

У здорових добровольців при супутньому застосуванні з езомепразолом (40 мг) площа під кривою залежності концентрації цизаприду в плазмі від часу (AUC) зростала на 32%, а період напіввиведення (t½) зростав на 31%, але значного зростання максимального рівня цизаприду у плазмі крові не спостерігалося. Незначне подовження інтервалу QTc, що спостерігалося під час монотерапії цизапридом, при супутньому застосуванні цизаприду з езомепразолом не відзначалося (див. також розділ «Особливості застосування»).

Варфарин

У клінічному дослідженні було показано, що при супутньому застосуванні езомепразолу у дозі 40 мг у пацієнтів на тлі терапії варфарином час коагуляції залишався у прийнятних межах. Однак у післяреєстраційному періоді повідомлялося про декілька окремих випадків клінічно значущого підвищення індексу міжнародного нормалізованого співвідношення (INR) при супутньому застосуванні цих лікарських засобів. Рекомендується моніторинг на початку та після закінчення спільного застосування езомепразолу на фоні терапії варфарином або іншими похідними кумарину.

Клопідогрель

Результати фармакокінетичної (ФК)/фармакодинамічної (ФД) взаємодії між клопідогрелем (навантажувальна доза 300 мг/підтримуюча доза 75 мг/добу) та езомепразолом (перорально 40 мг/добу), отримані під час проведення досліджень за участю здорових добровольців. метаболіту клопідогрелю в середньому на 40% та зниження максимального показника інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у середньому на 14%.

Під час проведення дослідження за участю здорових добровольців, коли клопідогрель застосовувався разом з езомепразолом та ацетилсаліциловою кислотою (АСК) у фіксованій комбінації доз (20 мг + 81 мг відповідно) порівняно із застосуванням клопідогрелю у вигляді монотерапії, відзначалося зниження експозиції активного метаболізму. . 40%.

Однак максимальні рівні інгібування (індукованої АДФ) агрегації тромбоцитів у цих осіб були однаковими у групі застосування клопідогрелю як монотерапії та у групі застосування клопідогрелю разом з езомепразолом та АСК.

У спостережних та клінічних дослідженнях отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів ФК/ФД взаємодії езомепразолу щодо основних серцево-судинних явищ. Як запобіжний засіб одночасного застосування езомепразолу і клопідогрелю необхідно уникати.

Тестовані лікарські засоби без клінічно значущої взаємодії

Амоксицилін та хінідин

Було зазначено, що езомепразол не впливав на клінічно значущий вплив на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

Напроксен або рофекоксиб

Протягом короткочасних досліджень супутнього застосування езомепразолу з напроксеном або рофекоксибом жодної фармакокінетичної взаємодії не було помічено.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу

Лікарські засоби, що пригнічують активність CYP2C19 та/або CYP3A4

Езомепразол метаболізується ферментами CYP2C19 та CYP3A4. Супутнє застосування езомепразолу та інгібітору CYP3A4 кларитроміцину (500 мг двічі на добу) призводить до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Супутнє застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3A4 може призвести до більш ніж дворазового зростання експозиції езомепразолу. Інгібітор CYP2C19 і CYP3A4 вориконазол призводив до підвищення AUC омепразолу на 280%. Корекція дози езомепразолу, як правило, не потрібна в жодній з цих ситуацій. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки та у разі, якщо показано тривале лікування.

Лікарські засоби, що індукують активність CYP2C19 та/або CYP3A4

Препарати, які, як відомо, індукують активність CYP2C19 або CYP3A4 або обох ферментів (такі як рифампіцин та звіробій) можуть призводити до зниження рівнів езомепразолу у сироватці крові шляхом прискорення швидкості його метаболізму.

Педіатрична популяція

Дослідження лікарської взаємодії проводилися лише за участю дорослих.

діюча речовина : езомепразол;

1 таблетка, покрита плівковою оболонкою, містить езомепразол магнію тригідрат, що відповідає 20 мг та 40 мг езомепразолу;

інші складові : гліцерол моностеарат, гідроксипропілцелюлоза, гіпромелоза, магнію стеарат, метакрилатний сополімер (тип А), целюлоза мікрокристалічна, парафін синтетичний, макрогол, полісорбат 80, кросповідон, натрію стеар /p>

барвники: для таблеток по 20 мг: заліза оксид червонувато-коричневий (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172); для таблеток по 40 мг: оксид заліза червонувато-коричневий (Е 172).

Езомепразол має мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Повідомляється про такі небажані реакції, як запаморочення (нечасто) та нечіткість зору (рідко) (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо такі порушення спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами чи працювати з іншими механізмами.

В даний час немає достатньої кількості даних щодо застосування Нексіуму під час вагітності. Дещо більша кількість даних епідеміологічних досліджень застосування рацемічної суміші омепразолу в період вагітності свідчить про відсутність вроджених вад та фетотоксичного впливу. У дослідженнях езомепразолу у тварин не було виявлено прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на ембріональний/фетальний розвиток. У дослідженнях рацемічної суміші на тваринах не було виявлено прямого чи опосередкованого впливу протягом вагітності, пологи та постнатальний розвиток. Слід обережно призначати препарат вагітним жінкам.

Помірна кількість даних щодо вагітних жінок (від 300 до 1000 випадків вагітності) вказує на відсутність мальформативних ефектів або токсичного впливу езомепразолу на стан плода/здоров'я новонародженої дитини.

Результати досліджень тварин свідчать про відсутність прямої або опосередкованої шкідливої ​​дії препарату на репродуктивну функцію за рахунок його токсичного впливу.

Годування грудьми

Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко людини. Інформації про наслідки езомепразолу на новонароджених/грудних дітей недостатньо. Езомепразол не слід застосовувати під час годування груддю.

Фертильність

Результати досліджень рацемічної суміші омепразолу на тваринах вказують на відсутність впливу омепразолу на фертильність при пероральному введенні препарату

Нексиум не слід застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо такого застосування відсутні.

Дорослий _

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба ( ГЕРХ) :

- лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;

- тривале лікування пацієнтів з вилікованим езофагітом з метою запобігання рецидиву;

- симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).

У поєднанні з відповідними антибактеріальними лікарськими засобами для ерадикації Helicobacter pylori :

- лікування виразки дванадцятипалої кишки, обумовленої Helicobacter pylori ;

- запобігання рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразками, зумовленими Helicobacter pylori .

Пацієнти , які вимагають тривалого застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) :

- загоєння виразок шлунка, зумовлених застосуванням нестероїдних протизапальних засобів;

- профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовлених застосуванням нестероїдних протизапальних засобів, у пацієнтів, які належать до групи ризику.

Тривале лікування після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з виразок.

Лікування синдрому Зол Лінгера-Ел Лесона .

Діти віком від 12 років:

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба ( ГЕРХ) :

- лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту;

- тривале лікування пацієнтів з вилікованим езофагітом з метою запобігання рецидиву;

- симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).

У поєднанні з антибіотиками при лікуванні виразки дванадцятипалої кишки, зумовленої Helicobacter pylori.

Підвищена чутливість до діючої речовини, заміщених бензімідазолів або будь-якої з допоміжних речовин.

Езомепразол не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).

Дорослі

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ)

- лікування ерозивного рефлюкс-езофагіту

40 мг один раз на день протягом 4 тижнів.

Пацієнтам з невилікованим езофагітом або стійкими симптомами рекомендується додатково застосовувати препарат протягом 4 тижнів.

- Тривале лікування пацієнтів з вилікованим езофагітом з метою запобігання рецидиву :

20 мг один раз на день.

- симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ)

Доза для пацієнтів без езофагіту становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тижнів лікування контролю за симптомами не вдалося досягти, пацієнту слід пройти додаткове обстеження. Після зникнення симптомів для подальшого контролю може бути достатньо застосування 20 мг один раз на добу. При необхідності можна перейти на прийом препарату в режимі "за потреби", тобто застосовувати препарат по 20 мг один раз на добу. Не рекомендується застосування препарату «при необхідності» для подальшого контролю за симптомами пацієнтам з ризиком виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, які приймають нестероїдні протизапальні засоби.

У комбінації з відповідними антибактеріальними лікарськими засобами для ерадикації Helicobacter pylori, а також

- лікування виразки дванадцятипалої кишки, викликаної Helicobacter pylori, та

- запобігання рецидиву пептичних виразок у пацієнтів з виразками, зумовленими Helicobacter pylori :

20 мг Нексіуму з 1 г амоксициліну та 500 мг кларитроміцину двічі на добу протягом 7 днів.

Пацієнти, які потребують тривалого застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП)

- лікування виразок шлунка, обумовлених застосуванням НПЗП :

- Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, обумовлених застосуванням нестероїдних протизапальних засобів, у пацієнтів, що належать до групи ризику:

20 мг один раз на день.

Тривале лікування після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з виразок:

40 мг один раз на добу протягом 4 тижнів після внутрішньовенного застосування препарату для профілактики рецидиву кровотечі з пептичних виразок.

Лікування синдрому Зол Лінгера- Еллісона

Рекомендована початкова доза
Нексіуму становить 40 мг двічі на день. Надалі дозу препарату коригують індивідуально; лікування триває так довго, як цього вимагають клінічні показання.Виходячи з наявних клінічних даних, у більшості пацієнтів контроль стану може бути досягнутий при дозах від 80 до 160 мг езомепразолу на добу. Якщо
дози перевищують 80 мг
/добу, дозу слід розділити та застосовувати двічі на добу.

Особливості застосування.

При наявності будь-яких тривожних симптомів (наприклад, таких як суттєва спонтанна втрата маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, блювання з домішками крові або мелена), а також при наявності виразки шлунка або при підозрі на неї потрібно виключити наявність злоякісного новоутворення, оскільки лікування Нексіумом може призвести до згладжування симптоматики і відстрочити встановлення діагнозу.

Довгострокове застосування препарату

Пацієнти, які приймають препарат протягом тривалого періоду (особливо пацієнти, які отримують лікування препаратом більше року), повинні перебувати під регулярним наглядом лікаря.

Лікування за потребою

Пацієнти, які приймають Нексіум за потребою, повинні бути проінструктовані про необхідність зв’язатися зі своїм лікарем при зміні характеру симптомів.

Ерадикація Helicobacter pylori

При призначенні езомепразолу для ерадикації Helicobacter pylori слід врахувати можливість лікарських взаємодій між усіма компонентами потрійної терапії. Кларитроміцин є потужним інгібітором CYP3A4, тому при призначенні потрійної терапії пацієнтам, які отримують інші препарати, що метаболізуються за участю CYP3A4 (наприклад цизаприд), необхідно враховувати можливі протипоказання і взаємодії кларитроміцину з цими лікарськими засобами.

Шлунково-кишкові інфекції

Застосування інгібіторів протонної помпи може дещо підвищити ризик розвитку шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella та Campylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Всмоктування вітаміну B₁₂

Езомепразол, як і всі лікарські засоби, які блокують дію соляної кислоти, може зменшувати всмоктування вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) внаслідок розвитку гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі проведення довгострокового лікування пацієнтів зі зниженими запасами вітаміну B₁₂ в організмі або пацієнтів з факторами ризику щодо зниженого всмоктування вітаміну B₁₂.

Гіпомагніємія

Про тяжку форму гіпомагніємії повідомлялося у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами протонної помпи (ІПП), такими як езомепразол, щонайменше протягом трьох місяців, а у більшості випадків – протягом року. Можуть спостерігатися серйозні прояви гіпомагніємії, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але ці симптоми можуть розпочатися непомітно і їх можна пропустити. У більшості випадків стан пацієнтів, у яких спостерігалася гіпомагніємія, покращувався після замісної терапії магнієм і припинення лікування ІПП.

Щодо пацієнтів, які, як очікується, будуть знаходитися на тривалому лікуванні, або щодо пацієнтів, які отримують лікування ІПП сумісно з дигоксином або лікарськими препаратами, що можуть спричинити розвиток гіпомагніємії (наприклад з діуретиками), медичним працівникам слід розглянути питання про визначення рівнів магнію перед початком лікування ІПП та періодично протягом терапії.

Ризик виникнення переломів

Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у великих дозах та протягом тривалого лікування (> 1 року), деякою мірою можуть підвищувати ризик перелому стегна, зап’ястка та хребта, головним чином у пацієнтів літнього віку або за наявності інших факторів ризику. Дані, отримані у ході спостережних досліджень, свідчать про те, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40 %. Деякі випадки такого збільшення кількості переломів можуть бути пов’язані з іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та адекватну кількість вітаміну D і кальцію.

Комбінація з іншими лікарськими засобами

Сумісне застосування езомепразолу з атазанавіром не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонної помпи уникнути неможливо, рекомендується ретельно наглядати за пацієнтами в умовах стаціонару, а також підвищити дозу атазанавіру до 400 мг зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

Езомепразол є інгібітором CYP2C19. Тому на початку або під час закінчення лікування езомепразолом слід мати на увазі можливість взаємодії езомепразолу з лікарськими засобами, метаболізм яких проходить за участю CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем і езомепразолом (див розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Клінічна значимість цієї взаємодії залишається невизначеною. Як запобіжний захід одночасного застосування езомепразолу та клопідогрелю необхідно уникати.

Призначаючи езомепразол для застосування в режимі «за потребою», у зв’язку з коливаннями концентрацій езомепразолу в плазмі крові слід враховувати наслідки взаємодії препарату з іншими лікарськими засобами, див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Сахароза

Даний лікарський засіб містить сахарозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозною мальабсорбцією або сахарозо-ізомальтазною недостатністю не слід приймати цей препарат.

Вплив на результати лабораторних досліджень

Через підвищення рівня хромограніну А (CgA) можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування езомепразолом потрібно припинити щонайменше за 5 днів до вимірювання рівнів СgA (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Серед побічних ефектів, які найчастіше зустрічаються в ході проведення клінічних досліджень (а також у період післяреєстраційного застосування препарату), відзначаються головний біль, біль у животі, діарея та нудота.

В даний час дані про навмисне передозування дуже обмежені. Симптоми, описані при прийомі препарату в дозі 280 мг, включали симптоми з боку шлунково-кишкового тракту та слабкість. Разовий прийом езомепразолу у дозі 80 мг не викликав жодних негативних наслідків. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значним чином зв'язується з білками плазми, тому виведення за допомогою діалізу незначне. Як і за будь-якого передозування, слід надати симптоматичне та загальне підтримуюче лікування.

Зберігати при температурі не вище 30°С у недоступному для дітей місці. Зберігати в блістері для захисту від проникнення вологи.

Препарат групи інгібіторів протонного насоса, який призначають при кислотозалежних захворюваннях шлунка та кишечника.