Незолід таблетки в/о 600 мг № 10

По 4 або 10 таблеток у блістері, по 1 блістеру у картонній пачці.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою. Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору, капсуловидної форми, з розподільчою рискою з одного боку та гладкі з іншого боку.

Фармакодинаміка. НЕЗОЛІД є антибактеріальним засобом. Під час застосування лікарського засобу у дозах 600 мг і 1200 мг не виявлено значного його впливу на інтервал QTc при максимальній концентрації препарату у плазмі крові та в будь-який інший час. Фармакокінетика. Середні показники фармакокінетики лінезоліду у дорослих після однократного і багатократного перорального та внутрішньовенного застосування наведені в Таблиці 1. Таблиця 1. Середні (стандартне відхилення) показники фармакокінетики лінезоліду у дорослих

Доза лінезоліду	Cmax мкг/мл	Cmin мкг/мл	Tmax год	AUC * мкг•год/мл	t1/2 год	CL мл/хв
Таблетки по 400 мг одноразова доза † кожні 12 годин	8,1 (1,83) 11 (4,37)	--- 3,08 (2,25)	1,52 (1,01) 1,12 (0,47)	55,1 (25) 73,4 (33,5)	5,2 (1,5) 4,69 (1,7)	146 (67) 110 (49)
Таблетки по 600 мг одноразова доза кожні 12 годин	12,7 (3,96) 21,2 (5,78)	-- 6,15 (2,94)	1,28 (0,66) 1,03 (0,62)	91,4 (39,3) 138 (42,1)	4,26 (1,65) 5,4 (2,06)	127 (48) 80 (29)
600 мг, внутрішньовенна ін’єкція‡ одноразова доза кожні 12 годин	12,9 (1,6) 15,1 (2,52)	--- 3,68 (2,36)	0,5 (0,1) 0,51 (0,03)	80,2 (33,3) 89,7 (31)	4,4 (2,4) 4,8 (1,7)	138 (39) 123 (40)
600 мг, оральна суспензія одноразова доза	11 (2,76)	---	0,97 (0,88)	80,8 (35,1)	4,6 (1,71)	141 (45)

* AUC для одноразової дози = AUC_-¥; AUC для багаторазової дози = AUC_-t.. ^† Дані, нормалізовані до дози 375 мг. ^‡ Дані, нормалізовані до дози 625 мг, внутрішньовенну дозу вводили за допомогою інфузії тривалістю 0,5 год. C_max = максимальна концентрація препарату у плазмі крові; C_min = мінімальна концентрація препарату у плазмі крові; T_max = час до досягнення C_max; AUC = площа під кривою «концентрація — час»; t_1/2 = період напіввиведення; CL = системний кліренс. Абсорбція Лінезолід інтенсивно всмоктується після застосування перорально. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1–2 годин після прийому препарату, а абсолютна біодоступність препарату становить приблизно 100%. Тому лінезолід можна застосовувати перорально або внутрішньовенно без корекції дози. Лінезолід можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Час до досягнення максимальної концентрації збільшується з 1,5 до 2,2 години, а C_max знижується приблизно на 17% при застосуванні лінезоліду з їжею з високим вмістом жирів. Проте загальна експозиція, яка оцінюється за AUC_0-¥, подібна в обох випадках. Розподіл Лінезолід швидко розподіляється у тканинах з доброю перфузією. Приблизно 31% лінезоліду зв’язується з білками плазми крові, і це не залежить від концентрації препарату. Об’єм розподілу лінезоліду в рівноважному стані у здорових дорослих добровольців становить у середньому 40 — 50 л. Концентрації лінезоліду визначалися у різних рідинах після багатократного введення лінезоліду. Відношення концентрації лінезоліду в слині до концентрації у плазмі крові становило 1,2 : 1, а відношення концентрації лінезоліду у поті до концентрації у плазмі крові — 0,55 : 1. Meтаболізм Лінезолід переважно метаболізується шляхом окислення морфолінового кільця з утворенням двох неактивних похідних карбоксильної кислоти з розімкненим кільцем: метаболіту аміноетоксіоцтової кислоти (А) та метаболіту гідроксіетилгліцину (В). Передбачається, що метаболіт А утворюється ферментативним шляхом, тоді як утворення метаболіту В відбувається неферментативним шляхом, що включає хімічне окислення в умовах in vitro. Дослідження in vitro продемонстрували, що лінезолід мінімально метаболізується з можливою участю у цьому процесі системи цитохрому людини Р450. Проте метаболічні шляхи для лінезоліду до кінця не вивчені. Виведення Ненирковий кліренс становить приблизно 65% від загального кліренсу лінезоліду. У рівноважному стані приблизно 30% дози препарату виявляється у сечі у вигляді лінезоліду, 40% — у вигляді метаболіту В і 10% — у вигляді метаболіту А. Середній нирковий кліренс лінезоліду становить 40 мл/хв, що вказує на чисту канальцеву реабсорбцію. Лінезолід у калі практично не визначається, тоді як приблизно 6% дози препарату виявляється в калі у вигляді метаболіту В і 3% — у вигляді метаболіту А. Незначна нелінійність кліренсу спостерігалася при підвищенні дози лінезоліду, що, очевидно, є наслідком нижчого ниркового і нениркового кліренсу цього препарату при його вищих концентраціях. Проте ця різниця у кліренсі була незначна і не впливала на уявний період напіввиведення.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Код АТХ J01X Х08.

Інгібітори моноаміноксидази Лінезолід є неселективним інгібітором моноаміноксидази (МАО) зворотної дії. У дослідженнях взаємодії лікарських препаратів та дослідженнях щодо безпеки застосування лінезоліду було отримано дуже обмежену кількість даних про застосування лінезоліду пацієнтам, які отримували супутнє лікування препаратами, що створюють певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування лінезоліду за таких обставин не рекомендоване, якщо неможливо проводити пильне спостереження та моніторинг стану пацієнта (див. розділи «Протипоказання» та «Особливі заходи безпеки»). Потенційні взаємодії, що призводять до підвищення артеріального тиску У здорових добровольців з нормальним артеріальним тиском лінезолід посилює підйом артеріального тиску, спричинений псевдоефедрином та фенілпропаноламіну гідрохлоридом. Комбіноване введення лінезоліду та псевдоефедрину або фенілпропаноламіну гідрохлориду призводить до зростання систолічного артеріального тиску в середньому на 30–40 мм. рт. ст. порівняно зі зростанням на 11–15 мм. рт. ст. під впливом винятково лінезоліду, на 14–18 мм. рт. ст. під впливом винятково псевдоефедрину або фенілпропаноламіну, та на 8–11 мм. рт. ст. при застосуванні плацебо. Аналогічних досліджень у популяції пацієнтів з гіпертензією не проводили. Рекомендовано ретельно підбирати дози препаратів, які чинять вазопресорний вплив, включаючи дофамінергічні препарати, щоб отримати бажаний результат при комбінованому застосуванні лінезоліду з цими препаратами. Потенційні серотонінергічні взаємодії Потенційні взаємодії лікарських препаратів вивчали у дослідженні з участю здорових добровольців. Учасники отримували декстрометорфан (дві дози по 20 мг з інтервалом у 4 години) у комбінації з лінезолідом або без нього. У здорових учасників, які отримували лінезолід та декстрометорфан, не спостерігали проявів серотонінового синдрому (сплутаність свідомості, марення, занепокоєння, тремор, патологічний рум'янець, посилене потовиділення, гіперпірексія). Протягом клінічного застосування лінезоліду та серотонінергічних препаратів, включаючи антидепресанти, такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), були описані випадки розвитку серотонінового синдрому. Таким чином, хоча комбіноване застосування цих препаратів протипоказане (див. розділ «Протипоказання»), лікування пацієнтів, для яких лікування як лінезолідом, так і серотонінергічними препаратами має вирішальне значення, описане у розділі «Особливі заходи безпеки». Застосування у поєднанні з насиченими тираміном продуктами У пацієнтів, які отримували лінезолід та тирамін у кількості менш ніж 100 мг, не спостерігали значного вазопресорного ефекту. Це свідчить про необхідність уникати лише надлишкового споживання продуктів та напоїв з великим вмістом тираміну (а саме: зрілих сирів, дріжджових екстрактів, недистильованих алкогольних напоїв та ферментованих продуктів із соєвих бобів, таких як соєвий соус). Препарати, що метаболізуються за допомогою цитохрому P450 Лінезолід не є індуктором цитохрому P450 (CYP450). Окрім того, лінезолід не інгібує активність клінічно значущих ізоформ СYР (наприклад 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, 3А4) у людини. Тому не очікується впливу лінезоліду на фармакокінетику інших лікарських засобів, що метаболізуються цими основними ферментами. Одночасне застосування лінезоліду суттєво не впливає на фармакокінетичні характеристики (S)-варфарину, який активно метаболізується за допомогою CYP2C9. Такі лікарські засоби, як варфарин і фенітоїн, які є субстратами CYP2C9, можна застосовувати разом з лінезолідом без зміни режиму дозування. Сильні індуктори CYP 3A4 Рифампін: одночасне застосування рифампіну і лінезоліду призводило до зниження C_max лінезоліду на 21% і зниження AUC_0–12 лінезоліду на 32%. Клінічна значущість цієї взаємодії не встановлена. Механізм цієї взаємодії повністю не вивчений і може бути пов’язаний з індукцією печінкових ферментів. Інші сильні індуктори печінкових ферментів (наприклад карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал) можуть спричинити подібне або менш сильне зниження експозиції лінезоліду. Антибіотики Азтреонам. Фармакокінетика лінезоліду або азтреонаму не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів. Гентаміцин. Фармакокінетика лінезоліду або гентаміцину не змінюється при одночасному застосуванні цих препаратів. Дослідження in vitro продемонстрували адитивність або індиферентність між лінезолідом та ванкоміцином, гентаміцином, рифампіном, іміпенем-циластатином, азтреонамом, ампіциліном, стрептоміцином. Антиоксиданти При одночасному застосуванні препарату з вітаміном С або вітаміном Е проводити корекцію дози лінезоліду не рекомендується.

Препарат у даній лікарській формі призначати дітям віком від 12 років.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами анаеробних або аеробних грампозитивних мікроорганізмів, включаючи інфекції, що супроводжуються бактеріємією, такі як: нозокоміальна пневмонія; негоспітальна пневмонія; ускладнені інфекції шкіри та її структур, зокрема інфекції на тлі діабетичної стопи без супутнього остеомієліту, спричинені Staphylococcus aureus (метициліночутливими та метицилінорезистентними ізолятами), Streptococcus pyogenes або Streptococcus agalactiae; неускладнені інфекції шкіри та її структур, спричинені Staphylococcus aureus (тільки метициліночутливими ізолятами) або Streptococcus pyogenes; інфекції, спричинені ентерококами, включаючи резистентні до ванкоміцину штами Enterococcus faecium та faecalis. Якщо збудники інфекції включають грамнегативні мікроорганізми, клінічно показане призначення комбінованої терапії.

Гіперчутливість до лінезоліду або будь-якого іншого компонента лікарського засобу. Застосування одночасно з медичними препаратами, що пригнічують моноаміноксидазу А та В (наприклад, фенелзин, ізокарбоксазид, селегілін, моклобемід), а також застосування протягом 2 тижнів після прийому таких препаратів. За винятком випадків, коли є можливість ретельного спостереження та моніторингу артеріального тиску, препарат не слід призначати пацієнтам з нижчепереліченими супутніми клінічними станами або під час прийому нижченаведених препаратів: неконтрольована артеріальна гіпертензія, тиреотоксикоз, феохромоцитома, карциноїд, біполярна депресія, шизоафективний розлад, гострі епізоди запаморочення; інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти, агоністи 5-НТ₁- рецепторів серотоніну (триптани), прямі та непрямі симпатоміметики (включаючи адренергічні бронходилататори, псевдоефедрин, фенілпропаноламін), вазопресори (епінефрин, норепінефрин), допамінергічні сполуки (допамін, добутамін), петидин або буспірон. Особливі заходи безпеки. Мієлосупресія Повідомлялося про мієлосупресію у деяких пацієнтів, які отримували лінезолід (зокрема анемії, тромбоцитопенії, лейкопенії, панцитопенії). У випадках з відомим наслідком після відміни лінезоліду порушені гематологічні показники поверталися до рівня, що спостерігався перед початком лікування. У пацієнтів літнього віку застосування лінезоліду супроводжується більш високим ризиком виникнення патологічних змін крові порівняно з молодшими пацієнтами. У пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (незалежно від того, чи проходять вони процедури діалізу) можливе підвищення частоти розвитку тромбоцитопенії. Отже, ретельний моніторинг формули крові необхідний у таких групах пацієнтів: пацієнти з уже наявною анемією, гранулоцитопенією або тромбоцитопенією; пацієнти, які отримують супутні препарати, здатні знижувати рівні гемоглобіну, зменшувати кількість формених елементів крові або негативно впливати на кількість чи функціональну активність тромбоцитів; пацієнти з тяжкою формою ниркової недостатності; пацієнти, курс лікування яких триває більш ніж 10–14 днів. Застосовувати лінезолід для лікування таких пацієнтів бажано лише у поєднанні з ретельним контролем рівнів гемоглобіну, загального аналізу крові та, по можливості, кількості тромбоцитів. Якщо під час лікування лінезолідом розвивається значна мієлосупресія, лікування необхідно зупинити. Винятком є випадки, коли продовження лікування визнане абсолютно необхідним. У таких ситуаціях необхідно проводити ретельний моніторинг показників загального аналізу крові та застосовувати відповідні стратегії лікування. Крім того, рекомендовано щотижня проводити загальний аналіз крові (включаючи визначення рівнів гемоглобіну, кількості тромбоцитів, загальної кількості лейкоцитів та розгорнутої лейкоцитарної формули) у пацієнтів, які проходять лікування лінезолідом, незалежно від початкових показників аналізу крові. У дослідженнях з благодійним застосуванням препарату в групі пацієнтів, які отримували лінезолід протягом більше 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування), спостерігали підвищення частоти виникнення серйозної анемії. Такі пацієнти частіше потребували переливання крові. Про випадки анемії з потребою у переливанні крові також повідомляли у постмаркетинговий період. Така анемія частіше виникала у пацієнтів, які отримували лінезолід протягом більше 28 днів. Також у постмаркетинговийу період повідомлялося про випадки сидеробластної анемії. Серед випадків, у яких був відомий час початку лікування, більшість пацієнтів отримувала лінезолід більше 28 днів. Після припинення застосування лінезоліду більшість пацієнтів повністю або частково одужували внаслідок проведення лікування анемії або навіть без лікування. Дисбаланс показників смертності у клінічному дослідженні, проведеному серед пацієнтів з грамнегативними інфекціями, викликаними застосуванням катетера Підвищена смертність спостерігалася у пацієнтів, які отримували лінезолід, в порівнянні з ванкоміцином / діклоксаціліном / оксациліном, у відкритому дослідженні у тяжкохворих пацієнтів з інфекціями, пов'язаними з використанням внутрішньосудинних катетерів [78/363 (21,5%) порівняно з 58/363 (16, 0%)]. Основним фактором, що впливає на рівень смертності, був вихідний рівень грампозитивної інфекції. Показники смертності були подібними у пацієнтів з інфекціями, викликаними виключно грамнегативними мікроорганізмами (співвідношення ризику 0,96, 95% ДІ: 0,58–1,59), але були істотно вище (p = 0,0162) у пацієнтів, які отримували лінезолід із або без наявності будь-якого патогена на початку дослідження (співвідношення ризику 2,48, 95% ДІ: 1,38–4,46). Найбільший дисбаланс спостерігався під час лікування і протягом 7 діб після припинення прийому досліджуваного препарату. Більше пацієнтів, які отримували лінезолід, були контаміновані грамнегативними мікрорганізмами під час дослідження та помирали від інфекції, викликаної грамнегативними патогенами та полімікробною інфекцією. Таким чином, при ускладнених інфекціях шкіри і м’яких тканин для лікування пацієнтів зі встановленою або можливою асоційованою інфекцією грамнегативними збудниками лінезолід слід застосовувати лише за відсутності інших варіантів лікування. За таких обставин необхідно розпочинати паралельне лікування грамнегативної інфекції. Пов’язані з застосуванням антибіотиків діарея та коліт При застосуванні майже всіх антибіотиків, включаючи лінезолід, повідомлялося про виникнення діареї та коліту, пов'язаних із застосуванням антибіотиків, включаючи псевдомембранозний коліт та діарею, спричинену Clostridium difficile (CDAD), тяжкість проявів яких може варіювати від помірної діареї до коліту з летальним результатом. Таким чином, важливо враховувати можливість цього діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування лінезоліду розвивається діарея. У разі наявності підозри на діарею або коліт, пов'язаний із застосуванням антибіотиків, або при підтвердженні цього діагнозу необхідно припинити поточне лікування антибактеріальними препаратами (включаючи лінезолід) та негайно розпочати відповідні терапевтичні заходи. У таких ситуаціях протипоказане застосування препаратів, які пригнічують перистальтику. Потенційні взаємодії, що спричиняють підвищення артеріального тиску За винятком випадків, коли можливе спостереження за пацієнтами на предмет потенційного підвищення артеріального тиску, лінезолід не слід призначати пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, феохромоцитомою, тиреотоксикозом, а також у разі супутнього прийому таких типів лікарських засобів, як: прямі та непрямі симпатоміметики (наприклад псевдоефедрин), вазопресори (наприклад епінефрин, норепінефрин), дофамінергічні засоби (наприклад дофамін, добутамін). Лактатацидоз При застосуванні лінезоліду повідомляли про розвиток лактатацидозу. Пацієнтам, у яких під час застосування лінезоліду виникають симптоми метаболічного ацидозу, включаючи рецидивну нудоту або блювання, біль у животі, низький рівень бікарбонатів або гіпервентиляцію, необхідно негайно звернутися за медичною допомогою. У разі розвитку молочнокислого ацидозу необхідно зважити користь подальшого лікування лінезолідом та потенційні ризики. Дисфункція мітохондрій Лінезолід пригнічує мітохондріальний синтез білків. У результаті цього пригнічення можуть розвиватися такі побічні реакції, як лактатацидоз, анемія та нейропатія (периферична та зорового нерва). Ці явища більш поширені при застосуванні препарату протягом більше 28 днів. Серотоніновий синдром Зафіксовані випадки серотонінового синдрому, пов’язаного з одночасним застосуванням лінезоліду та серотонінергічних засобів, включаючи антидепресанти, зокрема селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Одночасне застосування НЕЗОЛІДу та серотонінергічних препаратів протипоказане, за винятком випадків, коли таке одночасне застосування має вирішальне значення. Якщо необхідне одночасне застосування лінезоліду та серотонінергічних засобів, пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом для своєчасного виявлення симптомів серотонінового синдрому, таких як порушення когнітивної функції, гіперпірексія, гіперрефлексія та порушення координації рухів. У разі виникнення вказаних симптомів лікар повинен розглянути питання про необхідність припинення застосування одного або обох цих препаратів. Після відміни серотонінергічного препарату можливе виникнення симптомів відміни. Периферична нейропатія та нейропатія зорового нерва У деяких випадках у пацієнтів, які отримували лікування лінезолідом, спостерігався розвиток периферичної нейропатії, а також нейропатії зорового нерва та неврит здорового нерва, які іноді прогресували до втрати зору. Такі повідомлення у першу чергу стосувалися пацієнтів, які отримували лікування протягом більше 28 днів (максимальна рекомендована тривалість лікування). Усім пацієнтам необхідно рекомендувати повідомляти про симптоми порушення зору, такі як зміни гостроти зору, зміни кольорового сприйняття, нечіткість зору або випадання частини поля зору. У подібних випадках рекомендовано терміново провести огляд з направленням до офтальмолога, якщо необхідно. Якщо пацієнт приймає лінезолід протягом більш ніж рекомендовані 28 днів, йому необхідно регулярно перевіряти зір. У разі розвитку периферичної нейропатії або нейропатії зорового нерва необхідно зважити користь подальшого лікування лінезолідом та потенційні ризики. Ризик розвитку нефропатій зростає при застосуванні лінезоліду пацієнтам, які проходять або нещодавно проходили лікування антибактеріальними препаратами для лікування туберкульозу. Судоми Рідко повідомлялося про випадки виникнення судом у пацієнтів, які приймали лінезолід. У більшості випадків у цих пацієнтів були наявні в анамнезі судомні напади або фактори ризику виникнення судом. Пацієнтам необхідно повідомляти лікарів, якщо у них раніше виникали судоми. Інгібітори моноаміноксидази Лінезолід є неселективним інгібітором моноаміноксидази (МАО) зворотної дії. Проте в дозах, що застосовують для антибактеріальної терапії, він не чинить пригнічувального впливу. У дослідженнях взаємодії лікарських препаратів та дослідженнях безпеки застосування лінезоліду було отримано дуже обмежену кількість даних про застосування лінезоліду для лікування пацієнтів з основними захворюваннями та/або у разі супутнього лікування препаратами, при яких виникають певні ризики внаслідок пригнічення МАО. Тому застосування лінезоліду за таких обставин не рекомендоване, якщо неможливо проводити пильне спостереження та моніторинг стану пацієнта (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Застосування у поєднанні з насиченими тираміном продуктами Пацієнтів слід попереджати про необхідність утримуватися від прийому їжі, багатої на тирамін. Суперінфекція Вплив лінезоліду на нормальну мікрофлору не вивчався у клінічних випробуваннях. Використання антибіотиків іноді може призводити до надмірного росту нечутливих організмів. Наприклад, приблизно у 3% пацієнтів, які отримували лінезолід у рекомендованих дозах, протягом клінічних досліджень спостерігали виникнення кандидозу, пов’язаного з застосуванням препарату. У разі виникнення суперінфекції під час лікування слід вживати відповідних заходів. Застосовувати лінезолід для лікування пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю слід з обережністю та лише у ситуаціях, коли очікувана користь є більшою за теоретичний ризик (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Застосовувати лінезолід для лікування пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю рекомендовано лише у ситуаціях, коли очікувана користь є більшою за теоретичний ризик (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Стать Немає необхідності у корекції дози лікарського засобу залежно від статі. Порушення фертильної функції Лінезолід знижував фертильність та спричиняв відхилення морфологічних показників якості сперми у здорових дорослих самців щурів при рівнях експозиції, приблизно таких, що очікуються у людей. Ці зміни мали оборотний характер. Чи впливає лінезолід на репродуктивну функцію чоловіків, невідомо. Клінічні випробування Безпека та ефективність застосування лінезоліду протягом більше 28 днів не встановлені. У контрольованих клінічних випробуваннях не брали участь пацієнти з діабетичними ураженнями стоп, пролежнями або ішемічними ураженнями, тяжкими опіками або гангреною. Таким чином, досвід застосування лінезоліду для лікування таких станів обмежений. Поява бактерій, резистентних до лікарського засобу Малоймовірно, що застосування лінезоліду у разі відсутності діагностованої бактеріальної інфекції або з профілактичною метою принесе шкоду пацієнтові або збільшить ризик появи бактерій, резистентних до лікарського засобу. Гіпоглікемія Повідомлення, отримані у післяреєстраційний період, свідчать про випадки симптоматичної гіпоглікемії при застосуванні лінезоліду, неселективного інгібітору МАО зворотної дії, пацієнтам з цукровим діабетом, які приймають інсулін або пероральні гіпоглікемічні препарати. Прийом деяких інгібіторів МАО пов'язаний з гіпоглікемічними епізодами у хворих на цукровий діабет, які отримують інсулін або гіпоглікемічні засоби. Хоча причинний зв'язок між лінезолідом і гіпоглікемією не встановлено, пацієнтів з цукровим діабетом слід попереджати про потенційну гіпоглікемічну реакцію під час застосування лінезоліду. У разі виникнення гіпоглікемії може бути потрібне зменшення дози інсуліну або перорального гіпоглікемічного засобу або припинення застосування перорального гіпоглікемічного засобу, інсуліну чи лінезоліду.

Пацієнти, лікування яких було розпочато з призначення лінезоліду для внутрішньовенних інфузій, можуть бути переведені на лікування лінезолідом для перорального застосування. У такому разі підбір дози не потрібен, оскільки біодоступність лінезоліду при прийомі внутрішньо становить майже 100%. Таблиця 2

Показання	Доза та спосіб застосування	Рекомендована тривалість лікування (діб поспіль)
	Дорослі та діти (віком від 12 років)
Нозокоміальна пневмонія	600 мг внутрішньовенно або перорально кожні 12 годин	10–14
Негоспітальна пневмонія (зокрема форми, що супроводжуються бактеріємією)
Ускладнені інфекції шкіри та її структур
Інфекції, спричинені Enterococcus faecium, резистентними до ванкоміцину, зокрема інфекції, які супроводжуються бактеріємією	600 мг внутрішньовенно або перорально кожні 12 годин	14–28
Неускладнені інфекції шкіри та її структур	Дорослі: 400 мг перорально кожні 12 годин* Діти віком від 12 років: 600 мг перорально кожні 12 годин	10–14

*- Застосовувати препарат в іншій лікарській формі з можливістю відповідного дозування. Тривалість лікування залежить від збудника, локалізації та тяжкості інфекції, а також від клінічного ефекту. Максимальна тривалість лікування — 28 днів. Безпека та ефективність застосування лінезоліду довше ніж 28 днів не були вивчені. Не потрібне підвищення рекомендованих доз або тривалості лікування у випадках інфекцій, які супроводжуються бактеріємією. Максимальна доза для дорослих і дітей не має перевищувати 600 мг 2 рази на добу. Застосування пацієнтам літнього віку: немає потреби у корекції дози. Застосування пацієнтам з нирковою недостатністю (зокрема з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв): фармакокінетика лінезоліду не змінюється у пацієнтів з будь-яким ступенем ниркової недостатності; проте два основні метаболіти лінезоліду накопичуються у пацієнтів з нирковою недостатністю, і накопичення більше у пацієнтів з більшим ступенем тяжкості ниркової дисфункції. Незалежно від функції нирок досягалися однакові концентрації лінезоліду у плазмі крові, тому для пацієнтів з нирковою недостатністю не рекомендується проводити корекцію дози. Проте, враховуючи відсутність інформації про клінічну значущість накопичення основних метаболітів, слід зважати на це при застосуванні лінезоліду пацієнтам при наявності ниркової недостатності і потенційних ризиків накопичення таких метаболітів. І лінезолід, і два метаболіти виводяться за допомогою гемодіалізу. Інформація про вплив перитонеального діалізу на фармакокінетику лінезоліду відсутня. Оскільки через 3 години після введення препарату приблизно 30% дози виводиться протягом 3-годинного сеансу гемодіалізу, лінезолід слід призначати після гемодіалізу. Застосування пацієнтам із печінковою недостатністю: клінічні дані з цього питання обмежені, тому рекомендується призначати лінезолід лише тоді, коли очікувана перевага від лікування вища за потенційний ризик.

Приблизно у 22% пацієнтів розвивалися побічні реакції; найчастіше повідомлялося про головний біль (2,1%), діарею (4,2%), нудоту (3,3%) та кандидоз (зокрема оральний 0,8% та вагінальний 1,1%, див. перелік нижче). Найчастішими побічними реакціями, що призводили до відміни препарату, були головний біль, діарея, нудота та блювання. Приблизно 3% пацієнтів припинили лікування через розвиток зумовлених препаратом побічних реакцій. Нижче наведені побічні реакції, про які повідомлялося під час лікування лінезолідом. Частоту визначено таким чином: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥1/100, < 1/10), нечасто (≥1/1000, < 1/100), рідко (≥1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000) і частота невідома (не можна встановити на підставі наявних даних). Інфекції та інвазії Часто: кандидоз (зокрема оральний та вагінальний кандидоз) або грибкові інфекції. Нечасто: вагініт. Частота невідома: антибіотикоасоційовані коліти, включаючи псевдомембранозний коліт. З боку системи крові та лімфатичної системи Нечасто: еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія. Частота невідома: мієлосупресія, панцитопенія, анемія, сидеробластна анемія. З боку імунної системи Частота невідома: анафілаксія. З боку метаболізму та харчування Частота невідома: лактатацидоз, гіпонатріємія. З боку психіки Нечасто: безсоння. Неврологічні розлади Часто: головний біль, перверсії смаку (металічний присмак). Нечасто: запаморочення, гіпестезія, парестезія. Частота невідома: серотоніновий синдром, судоми, периферична нейропатія. З боку органів зору Нечасто: погіршення зору. Частота невідома: зорова нейропатія, неврит зорового нерва, втрата зору, зміна сприйняття кольору, дефект поля зору. З боку органів слуху та лабіринту Нечасто: дзвін у вухах. З боку серця Рідко: аритмія (тахікардія). З боку судин Нечасто: артеріальна гіпертензія, флебіт, тромбофлебіт. Рідко: транзиторна ішемічна атака. З боку шлунково-кишкового тракту Часто: діарея, нудота, блювання. Нечасто: локальний або загальний біль у животі, запор, сухість у роті, диспепсія, гастрит, глосит, рідкий кал, панкреатит, стоматит, розлади або зміна кольору язика. Частота невідома: знебарвлення поверхні зубів. З боку гепатобіліарної системи Часто: аномальні функціональні печінкові проби, збільшення рівнів аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (АСТ) або лужної фосфатази. Нечасто: підвищення загального білірубіну. З боку шкіри та підшкірної клітковини Нечасто: дерматит, надмірне потовиділення, свербіж, висипання, кропив’янка. Частота невідома: бульозні ураження шкіри як при синдромі Стівенса — Джонсона та токсичному епідермальному некролізі, ангіоедема, алопеція. З боку нирок та сечовивідної системи Часто: підвищення азоту сечовини крові. Нечасто: поліурія, підвищення креатиніну. Поодинокі: ниркова недостатність. З боку репродуктивної системи та молочних залоз Нечасто: вульвовагінальні порушення. Загальні розлади та порушення у місці введення Нечасто: підвищена втомлюваність, гарячка, спрага, локальний біль. Дослідження Біохімія Часто: підвищення лактатдегідрогенази (ЛДГ), креатинінкінази, ліпази, амілази або глюкози без голодування. Зниження загального рівня білка, альбуміну, натрію та кальцію. Підвищення або зниження рівня калію або бікарбонату. Нечасто: підвищення загального рівня натрію або кальцію. Зниження рівня глюкози без голодування. Підвищення або зниження рівня хлоридів. Гематологія Часто: підвищення вмісту нейтрофілів та еозинофілів. Зниження рівня гемоглобіну, гематокриту або кількості еритроцитів. Підвищення або зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів. Нечасто: підвищення кількості ретикулоцитів. Зниження кількості нейтрофілів.

Специфічний антидот невідомий. Не було зареєстровано випадків передозування. У випадках передозування показана симптоматична терапія та підтримання адекватного рівня клубочкової фільтрації. Приблизно 30% прийнятої дози препарату виводиться протягом 3 годин гемодіалізу, але немає даних щодо виведення лінезоліду під час процедур перитонеального діалізу або гемоперфузії. Два первинних метаболіти лінезоліду також виводяться шляхом гемодіалізу.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.