Нольпаза таблетки від гастриту по 20 мг, 28 шт. (14х2)

По 14 таблеток у блістері, по 2 блістери у картонній коробці.

Таблетки гастрорезистентні.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки світлого жовто-коричневого кольору, овальні, трохи двоопуклі, покриті плівковою оболонкою.

Пантопразол є заміщеним бензимидазолом, який блокує секрецію соляної кислоти в шлунку через специфічний вплив на протонні помпи парієтальних клітин.

Пантопразол трансформується в активну форму в кислому середовищі, а саме - у парієтальних клітинах, де інгібує фермент H+-K+-АТФази, тобто блокує кінцевий етап вироблення соляної кислоти у шлунку. Інгібування залежить від дози та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.

Лікування пантопразолом, як і іншими інгібіторами протонної помпи (ІПП) та інгібіторами H2-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно зменшенню кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв'язує фермент дистально по відношенню до клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрином). Ефективність препарату однакова при пероральному застосуванні або внутрішньовенному введенні.

При застосуванні пантопразолу збільшується рівень гастрину натще. При нетривалому застосуванні вони здебільшого не перевищують верхню межу норми. При тривалому лікуванні рівня гастрину здебільшого зростають вдвічі. Надмірне їх збільшення виникає лише в окремих випадках. Як наслідок, у невеликій кількості випадків при тривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (ECL-клітин) шлунка (аденоматоїдна гіперплазія). Проте, згідно з проведеними на даний момент дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин шлунка, які були виявлені в експериментах з тваринами, у людей не спостерігалося. Але при тривалому (більше 1 року) лікуванні не можна виключати вплив пантопразолу на ендокринні параметри щитовидної залози.

На тлі лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину у сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може проводити результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонної помпи слід припинити протягом періоду від 5 днів до 2 тижнів до вимірювань рівня CgA. Це дозволяє рівню CgA повернутися до діапазону нормальних значень, які можуть бути помилково підвищеними після лікування ІПП.

Пантопразол швидко всмоктується, максимальна концентрація у плазмі досягається навіть після прийому однієї дози 40 мг. У середньому максимальна концентрація в плазмі крові 2-3 мкг/мл досягається протягом 2,5 години після прийому і залишається постійною також після багаторазового введення. Об'єм розподілу становить приблизно 0,15 л/кг, а кліренс – близько 0,1 л/ч/кг.

Період напіввиведення становить приблизно 1 годину. У випадках виведення було продовжено. Завдяки специфічному зв'язуванню пантопразолу з протонною помпою парієтальних клітин період напіввиведення не співвідноситься з більш продовженою тривалістю дії.

Фармакокінетика не змінюється після одноразового або багаторазового прийому. При дозах від 10 до 80 мг кінетика пантопразолу в плазмі крові є лінійною як після перорального, так і після внутрішньовенного введення.

Зв'язування пантопразолу з білками плазми становить 98%. Препарат майже повністю метаболізується у печінці. Головним шляхом виведення нирки – приблизно 80% метаболітів пантопразолу; решта виділяється з калом. Основним метаболітом як у плазмі, так і в сечі дисметилпантопразол, який з'єднується з сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (приблизно 1,5 години) не набагато довший, ніж пантопразол.

Біодоступність. Після внутрішнього застосування пантопразол всмоктується повністю. Біодоступність таблетки становить приблизно 77%. Прийом їжі не впливає на значення площі під фармакокінетичною кривою концентрація-час (AUC), максимальну концентрацію в плазмі крові та біодоступність; відбувається лише зміна на початку дії.

Характеристика спеціальних груп пацієнтів

Повільні метаболізатори. Близько 3% європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація в плазмі - час», була приблизно в 6 разів більша у повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Максимальна концентрація у плазмі крові зросла приблизно на 60%. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.

Для пацієнтів з порушеннями функції нирок (включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі), не потрібне зменшення дози. Як і у здорових людей, період напіввиведення пантопразолу є коротким. Діалізуються лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Незважаючи на те, що період напіввиведення основного метаболіту дещо зростає (2-3 години), він швидко виводиться і, отже, не накопичується.

У пацієнтів з цирозом печінки (класи A та Б згідно Чайлд-П'ю) період напіввиведення збільшується до 7-9 годин і відповідно цьому в 5-7 разів збільшується значення AUC та максимальна концентрація пантопразолу у плазмі крові збільшується на 1,5 у порівнянні зі здоровими людьми.

Незначне збільшення AUC та максимальна концентрація пантопразолу в плазмі крові у добровольців похилого віку в порівнянні з молодими також не є клінічно значущими.

Пацієнти похилого віку. Незначне збільшення AUC та Cmax у добровольців похилого віку порівняно з відповідними показниками у молодших добровольців також не має клінічного значення.

Діти. Після одноразового прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально, AUC та С max у дітей віком від 5 до 16 років, знаходилися в межах відповідних значень у дорослих. Після одноразового введення пантопразолу в дозі 0,8 або 1,6 мг/кг дітям від 2 до 16 років не було відзначено значущого зв'язку між кліренсом пантопразолу, віком або масою тіла. AUC та обсяг розподілу відповідали даним, які були отримані під час досліджень на дорослих.

Інгібітори протонної помпи. Код ATХ A02B C02.

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН.  , деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол або інших препаратів, таких як ерлотиніб).

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується спільне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їхньої біодоступності (див. розділ &la ;Особливості застосування»).

У випадку, коли не можна уникнути спільного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з інгібіторами протонної помпи, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути потреба в коригуванні дози інгібіторів протеази ВІЛ.

Непрямі антикоагулянти (фенпрокумон та варфарин).

Спільне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або МНІ (міжнародний нормалізований індекс). Однак повідомляли про підвищення МНІ та подовження протромбінового часу у пацієнтів, спільно застосовували ІПП та варфарин або фенпрокумон. Підвищення МНІ та подовження протромбінового часу можуть призвести до розвитку патологічної кровотечі і навіть смерті. У разі такого спільного застосування необхідно проводити моніторинг МНІ та ПВ.

Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад, 300 мг) та інгібіторів протонної помпи збільшує рівні метотрексату у крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які приймають високі дози метотрексату, наприклад, хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Дослідження інших взаємодій

Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму - деметилювання за допомогою CYP2C19 та інших метаболічних шляхів, зокрема окислення ферментом CYP3A4.

Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, фенпрокумон та оральними контрацептивами, що містять левоноргестрел та етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.

Не можна виключати взаємодію пантопразолу з іншими препаратами, які метаболізуються через цю ж ферментну систему.

Результати досліджень про можливі взаємодії вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, які метаболізуються за допомогою CYP1A2 (таких як кофеїн та теофілін), CYP2C9 (наприклад, піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (наприклад, метопролол) наприклад, етанол) або не впливає на р-глікопротеїн, який забезпечує всмоктування дигоксину.

Не виявлено взаємодії з антацидами, що одночасно призначаються.

Проведено спеціальні дослідження взаємодії пантопразолу з певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін) при одночасному застосуванні препаратів. Клінічно значущої взаємодії між цими препаратами не виявлено.

Лікарські засоби, які інгібують або індукують CYP2C19. Інгібітори CYP2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату для пацієнтів, які отримують тривалу терапію пантопразолом у високих дозах та для пацієнтів з порушеннями функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP2C19 та CYP3A4, такі як рифампіцин та звіробій звичайний (Hypericum perforatum), можуть знижувати плазмові концентрації ІПП, які метаболізуються через ці ферментні системи.

діюча речовина: пантопразол;

1 гастрорезистентна таблетка містить 20 мг пантопразолу у вигляді пантопразолу натрію сесквігідрату;

допоміжні речовини: манніт (Е 421), кросповідон (тип А), кросповідон (тип Б) натрію карбонат безводний, сорбіт (Е 420), кальцію стеарат, гіпромелоза, повідон, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е172 ), пропіленгліколь, метакрилатного сополімеру дисперсія, натрію лаурилсульфат, полісорбат 80, тальк, макрогол 6000.

Пантопразол не впливає або має дуже незначний вплив на швидкість реакції під час керування автотранспортом або іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору (див. розділ «Побічні реакції»). У таких випадках не слід керувати автотранспортом або працювати з механізмами.

Вагітність. Наявні дані щодо застосування препарату Нольпаза® вагітним жінкам вказують на відсутність ембріональної чи фето/неонатальної токсичності препарату. У тварин спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід, слід уникати застосування препарату Нольпаза® вагітним жінкам.

Годування грудьми. Дослідження на тваринах показали виведення пантопразолу в грудне молоко. Недостатньо даних щодо екскреції пантопразолу в грудне молоко, проте про таке виведення повідомляли. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування Нольпаза® потрібно приймати з урахуванням користі від годування груддю для дитини та користі від лікування Нольпаза® для жінки.

Фертильність. Пантопразол не порушував фертильності у дослідженнях на тваринах.

Препарат не слід застосовувати дітям віком до 12 років.

Дорослі та діти віком від 12 років.

• Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.
• Тривале лікування та профілактика рецидивів рефлюкс-езофагіту.

Дорослі.

• Профілактика утворення виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, викликаної прийомом неселективних нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) у пацієнтів групи ризику, яким необхідно застосовувати нестероїдні протизапальні засоби протягом тривалого часу.

Підвищена чутливість до пантопразолу, похідних бензімідазолу або до будь-якої іншої речовини, що входить до складу препарату.

Нольпаза®, гастрорезистентні таблетки по 20 мг, слід приймати за 1 годину до їжі повністю, не розжовуючи і не подрібнювати, запиваючи водою.

Рекомендоване дозування.

Дорослі та діти віком від 12 років.

Симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.

Рекомендована доза становить 20 мг (1 таблетка) препарату Нольпаза® на добу. Зазвичай симптоми печії проходять протягом 2-4 тижнів. Якщо цього терміну недостатньо, лікування продовжують протягом наступних 4 тижнів. Після зникнення симптоматики її рецидиви можна контролювати, використовуючи 20 мг залежно від потреби.

Тривале лікування та профілактика рецидивів рефлюкс-езофагіту.

Для тривалого лікування підтримуюча доза становить 20 мг (1 таблетка) препарату Нольпаза® за добу, при загостренні захворювання можливе збільшення дози до 40 мг на добу. У такому разі рекомендується прийом пігулок Нольпаза® 40 мг. Після усунення рецидиву дозу можна зменшити до 20 мг на добу.

Дорослі.

Профілактика виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, викликаних прийомом неселективних нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) у пацієнтів групи ризику, повинні приймати НПЗЗ тривалий час. Доза, що рекомендується, становить 20 мг (1 таблетка) препарату Нольпаза® на добу.

Порушення функцій печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати дозу 20 мг (1 таблетка) на добу.

Порушення функції нирок. Пацієнтам із порушеннями функції нирок не потрібна корекція дози.

Пацієнтам похилого віку не потрібна корекція дози.

Особливості застосування

Пацієнти з порушенням функції печінки

При тяжких порушеннях функції печінки під час лікування, особливо при тривалому застосуванні, потрібний регулярний контроль рівня печінкових ферментів. У разі збільшення рівня печінкових ферментів лікування необхідно припинити.

Спільне застосування з НПЗЗ.

Застосування препарату Нольпаза®, гастрорезистентні таблетки по 20 мг, для профілактики виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, викликаних прийомом НПЗЗ тривалий час, слід обмежити у пацієнтів, схильних до частих загострень виразки шлунка та дванадцятипалої кишки.

Оцінка рівня ризику проводиться з урахуванням індивідуальних факторів ризику, включаючи вік (> 65 років), анамнез розвитку виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, а також шлунково-кишкових кровотеч.

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується спільне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їхньої біодоступності (див. розділ &la ;Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вплив на адсорбцію вітаміну В12

Пантопразол може зменшувати всмоктування вітаміну B12 (ціанокобаламін) у зв'язку з виникненням гіпо-або ахлоргідрії. Це слід враховувати при зниженій масі тіла у пацієнтів або наявності факторів ризику зниження засвоєння вітаміну B12 (ціанокобаламін), особливо при тривалому лікуванні або наявності відповідних клінічних симптомів.

Тривале лікування

При тривалості лікування понад 1 рік пацієнт повинен перебувати під постійним наглядом.

Злоякісні новоутворення шлунка. Симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка та відкладати їхню діагностику. За наявності тривожних симптомів (наприклад, у разі істотної втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювоти з кров'ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка слід виключити наявність злоякісного процесу.

Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.

Гіпомагніємія. Спостерігалися випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол протягом не менше трьох місяців, і в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути і спочатку непомітно розвиватися такі серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.

Пацієнтам, які потребують тривалої терапії, або пацієнтам, які приймають ІПП одночасно з дигоксином або препаратами, які можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), потрібно визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.

Переломи кісток. Тривале лікування (більше 1 року) високими дозами інгібіторів протонної помпи може помірно збільшити ризик перелому стегна, зап'ястя та хребету переважно у людей похилого віку або за наявності інших факторів ризику. Наглядові дослідження вказують на те, що застосування інгібіторів протонної помпи може збільшити загальний ризик переломів на 10-40%. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D та кальцію.

Шлунково-кишкові інфекції, спричинені бактеріями

Лікування препаратом може дещо підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями як Salmonella та Campylobacter або C. Difficile.

Вплив на результати лабораторних досліджень.

Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такої дії, лікування Нольпаза® слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA (див. розділ «Фармакологічні»). Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися до діапазону норми після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування інгібіторами протонної помпи.

Інформація про допоміжні речовини

Препарат Нольпаза® містить сорбіт. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, які не переносять фруктозу, не слід застосовувати препарат.

Виникнення побічних реакцій спостерігалося близько 5% пацієнтів. Найчастіші побічні реакції - діарея та головний біль (близько 1%).

Побічні ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 та <1/10), нечасто (≥ 1/1000 та <1/ 100), рідко (≥ 1/10000 та <1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи.

Рідко агранулоцитоз.

Дуже рідко лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи.

Нечасто реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм та порушення обміну речовин.

Рідко гіперліпідемія та підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестирол), зміни маси тіла.

Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія1, гіпокаліємія.

Психічні розлади.

Нечасто розлади сну.

Рідко депресія (у тому числі загострення).

Дуже рідко дезорієнтація (у тому числі загострення).

Невідомо: галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у разі їх передіснування).

З боку нервової системи.

Нечасто: головний біль, запаморочення.

Рідко: порушення смаку.

Невідомо: парестезії.

З боку органів зору.

Рідко: порушення зору / затуманювання зору.

З боку травного тракту.

Часто поліпи з фундальних залоз (доброякісні).

Нечасто діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, біль у животі та дискомфорт.

З боку травної системи.

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-ГТ).

Рідко: підвищення рівня білірубіну.

Невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин.

Нечасто: шкірний висип, висип, свербіж.

Рідко: кропив'янка, ангіоневротичний набряк.

Невідомо синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, багатоформна еритема, фотосенсибілізація, підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини.

Нечасто переломи стегна, зап'ястя, хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко: артралгія, міалгія.

Невідомо: спазм м'язів 2.

З боку нирок та сечовидільної системи.

Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Рідко гінекомастія.

Спільні розлади.

Нечасто астенія, втома, нездужання.

Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.

¹Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.

²Спазм м'язів як наслідок порушення балансу електролітів.

Симптоми передозування невідомі.

Дози до 240 мг при внутрішньовенному введенні протягом 2 хвилин добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв'язується з білками крові, він не відноситься до препаратів, можна легко вивести діалізом.

У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації застосовувати симптоматичну та підтримуючу терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці для захисту від впливу вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Препарат Нольпаза - це засіб, що інгібує протонну помпу. Діючий компонент - пантопразол - речовина, здатна ефективно блокувати виділення соляної кислоти в порожнину шлунка, впливаючи на Н+К+-АТФ-азу. Призначають препарат Нольпаза при гастроезофагеальному рефлюксі легкого ступеня та виразці шлунка та ДПК, зумовленої прийомом НПЗЗ.