Олтар таблетки 6 мг блістер № 30

30 таблеток у блістері; 1 блістер у картонній коробці.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: жовті капсулоподібні таблетки з пласким скошеним краєм та насічкою для поділу з одного боку.

Таблетку можна розділити на рівні дози.

Глімепірид - гіпоглікемічна речовина, активна при пероральному застосуванні, що відноситься до групи сульфонілсечовини. Його можна застосовувати при інсуліннезалежному цукровому діабеті.

Глімепірид діє переважно шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози.

Як і у випадку з іншими похідними сульфонілсечовини, цей ефект пов'язаний із підвищенням сприйнятливості бета-клітин підшлункової залози до фізіологічної стимуляції глюкозою. Крім цього, глімепірид, ймовірно, має виражену екстрапанкреатичну дію, теоретично властиву й іншим похідним сульфонілсечовини.

Вивільнення інсуліну. Препарати сульфонілсечовини регулюють секрецію інсуліну шляхом закриття АТФ-залежного калієвого каналу в мембрані бета-клітини. Закриття калієвих каналів індукує деполяризацію бета-клітини та шляхом відкриття кальцієвого каналу призводить до підвищеного надходження кальцію в клітину. Це призводить до вивільнення інсуліну шляхом екзоцитозу.

Глімепірид з високою швидкістю заміщення зв'язується з білком мембрани бета-клітин, пов'язаний з АТФ-залежним калієвим каналом, однак відрізняється від звичайного місця зв'язування сульфонілсечовини.

Екстрапанкреатична активність. До екстрапанкреатичних ефектів відносяться, наприклад, збільшення чутливості периферичних тканин до інсуліну та зменшення засвоєння інсуліну печінкою.

Засвоєння глюкози з крові м'язової та жирової периферичними тканинами здійснюється за участю спеціальних транспортних білків, розташованих у мембрані клітин. Транспортування глюкози до цих тканин є етапом обмеження швидкості утилізації глюкози. Глімепірид дуже швидко збільшує кількість активних молекул, що транспортують глюкозу, на плазматичних мембранах м'язових та жирових клітин, що призводить до стимуляції захоплення глюкози.

Глімепірид збільшує активність глікозилфосфатидилінозитспецифічної фосфоліпази С, може корелювати з викликаним препаратом ліпогенез та глікогенезу в ізольованих м'язових та жирових клітинах.

Глімепірид інгібує утворення глюкози в печінці шляхом збільшення внутрішньоклітинних концентрацій фруктозо-2,6-біфосфату, який, у свою чергу, пригнічує глюконеогенез.

Загальні характеристики. У здорових осіб мінімальна ефективна пероральна доза становить приблизно 0,6 мг. Дія глімепіриду є дозозалежною та відтворюваною. Фізіологічна реакція на раптове фізичне навантаження, тобто зменшення секреції інсуліну, в умовах дії глімепіриду зберігається.

Суттєвої різниці у дії глімепіриду залежно від того, чи давали препарат за 30 хвилин до їди або безпосередньо перед їдою, не було. У пацієнтів з діабетом хороший метаболічний контроль протягом 24 годин може бути досягнутий при застосуванні одноразової добової дози.

Хоча Гідроксиметаболіт глімепіриду викликає незначне, але статистично значуще зниження рівня глюкози сироватки крові у здорових осіб, це становить лише незначну частину загальної дії лікарського засобу.

Комбінована терапія з метформіном. В одному дослідженні було продемонстровано поліпшення метаболічного контролю за одночасної терапії глімепіридом порівняно з монотерапією метформіном у пацієнтів з недостатнім контролем максимальною добовою дозою метформіну.

Комбінована терапія з інсуліном. Дані щодо комбінованої терапії з інсуліном обмежені. У пацієнтів із недостатнім контролем максимальною дозою глімепіриду може бути розпочато одночасне лікування інсуліном. У двох дослідженнях завдяки цій комбінації було досягнуто такого ж покращення метаболічного контролю, як і при монотерапії інсуліном; однак при комбінованій терапії була потрібна низька середня доза інсуліну.

Діти. У 285 дітей віком від 8 до 17 років з діабетом II типу було проведено 24-тижневе клінічне дослідження з активним контролем (глімепірид у дозі до 8 мг на добу або метформін у дозі до 2000 мг на добу). Як глімепірид, так і метформін призвели до достовірного зниження HbA1c порівняно з вихідним показником (глімепірид - 0,95 (СП 0,41) метформін - 1,39 (СП 0,40)). Однак для глімепіриду не було досягнуто більшої ефективності порівняно з метформіном з точки зору середньої зміни HbA1c порівняно з вихідним показником. Різниця між видами лікування становила 0,44% на користь метформіну. Верхня межа (1,05) 95% довірчого інтервалу для різниці була не нижчою за 0,3% межі не меншої ефективності.

Після лікування глімепіридом жодних нових проблем безпеки у дітей, у порівнянні з дорослими пацієнтами з цукровим діабетом ІІ типу, не було виявлено. Даних щодо довгострокової ефективності та безпеки у дітей немає.

Всмоктування. Біодоступність глімепіриду після перорального введення – повна. Прийом їжі значного впливу на всмоктування не надає, лише дещо зменшує швидкість всмоктування. Максимальна концентрація в сироватці крові (Cmax) після перорального прийому препарату досягається через 2,5 години (в середньому 0,3 мкг/мл при багаторазовому прийомі у дозі 4 мг на добу), і спостерігається лінійна залежність між дозою та Cmax та дозою та площею під кривою «концентрація - час» (AUC).

Розподіл. У глімепіриду дуже низький обсяг розподілу (близько 8,8 л), що приблизно відповідає обсягу розподілу альбуміну, високий рівень зв'язування з білками (> 99%) та низький кліренс (близько 48 мл/хв).

У тварин глімепірид проникає у грудне молоко. Глімепірид проникає крізь плаценту. Проникнення через гематоенцефалічний бар'єр є низьким.

Метаболізм та елімінація. Середній основний період напіввиведення при концентраціях лікарського засобу в сироватці крові, що відповідають багаторазовому режиму дозування, становить близько 5-8 годин. Після прийому високих доз спостерігалося незначне збільшення періоду напіввиведення.

Після одноразового прийому глімепіриду з радіоактивною міткою радіоактивність виявлялася у сечі (58%) та калі (35%). Змінена речовина у сечі не виявлялася. Як у сечі, так і в калі було ідентифіковано два метаболіти, що найбільш ймовірно утворюються в результаті метаболізму в печінці (головний фермент CYP2C9): гідроксипохідне та карбоксипохідне. Після прийому глімепіриду кінцеві періоди напіввиведення цих метаболітів становили 3-6 годин та 5-6 годин відповідно. Порівняння одноразового та багаторазового прийому 1 раз на добу значних відмінностей у фармакокінетиці не виявило, а міжіндивідуальна варіабельність була дуже низькою. Значної кумуляції немає.

Глімепірид збільшує активність глікозилфосфатидилінозитолспецифічної фосфоліпази С, може корелювати з викликаним препаратом ліпогенез та глікогенез в ізольованих м'язових та жирових клітинах.

Глімепірид інгібує утворення глюкози в печінці шляхом збільшення внутрішньоклітинних концентрацій фруктозо-2,6-біфосфату, який, у свою чергу, пригнічує глюконеогенез.

Загальні характеристики. У здорових осіб мінімальна ефективна пероральна доза становить приблизно 0,6 мг. Дія глімепірид є дозозалежним та відтворюваним. Фізіологічна реакція на раптове фізичне навантаження, тобто зменшення секреції інсуліну, в умовах дії глімепірид зберігається.

Суттєвої різниці у дії глімепірид залежно від того, чи давали препарат за 30 хвилин до їди або безпосередньо перед їдою, не було. У пацієнтів з діабетом хороший метаболічний контроль протягом 24 годин може бути досягнутий при застосуванні одноразової дози.

Хоча Гідроксиметаболіт глімепірид викликає незначне, але статистично значуще зниження рівня глюкози сироватки крові у здорових осіб, це становить лише незначну частину загальної дії лікарського засобу.

Комбінована терапія з метформіном. В одному дослідженні було продемонстровано поліпшення метаболічного контролю за одночасної терапії глімепірид порівняно з монотерапією метформіном у пацієнтів з недостатнім контролем максимальною добовою дозою метформіну.

Комбінована терапія з інсуліном. Дані щодо комбінованої терапії з інсуліном обмежені. У пацієнтів із недостатнім контролем максимальною дозою глімепірид може бути розпочато одночасне лікування інсуліном. У двох дослідженнях завдяки цій комбінації було досягнуто такого ж покращення метаболічного контролю, як і при монотерапії інсуліном; однак при комбінованій терапії була потрібна низька середня доза інсуліну.

Діти. Дослідження, в якому вивчали фармакокінетику, безпеку та переносимість після одноразового прийому 1 мг глімепіриду у ситому стані у 30 дітей (4 дітей віком від 10 до 12 років та 26 дітей віком від 12 до 17 років) з діабетом II типу, показало, що середні AUC (0-last), Cmax і t1/2 були подібні до дорослих.

Доклінічні дані з безпеки

Ефекти, що спостерігалися під час доклінічних досліджень, виникали лише при значеннях експозиції, які значно перевищували максимальний вплив на людину, що вказує на їхню невелику значущість для клінічної практики, або були обумовлені фармакодинамічною дією лікарського засобу (гіпоглікемією). Цей результат ґрунтується на загальноприйнятих дослідженнях фармакологічної безпеки, токсичності прийому повторних доз, генотоксичності, канцерогенності та репродуктивної токсичності. Побічні ефекти, що спостерігалися останнім часом (охоплювали ембріотоксичність, тератогенність та токсичний вплив на розвиток), вважалися наслідком гіпоглікемічних ефектів, спричинених препаратом у самок та дитинчат./p>

Пероральні гіпоглікемізуючі препарати. Сульфонаміди, похідні сечовини. Код АТХ А10В В12.

При одночасному застосуванні глімепіриду з деякими іншими лікарськими засобами можливі як посилення, так і ослаблення його цукрознижувальної дії, тому інші лікарські засоби слід застосовувати лише з дозволу лікаря (або за рецептом). Глімепірид метаболізується цитохромом Р450 2С9 (CYP2С9). Відомо, що на його метаболізм впливає одночасне застосування індукторів CYP2С9 (наприклад, рифампіцину) або інгібіторів CYP2С9 (наприклад, флуконазолу). Результати дослідження взаємодії in vivo показують, що флуконазол, один із найсильніших інгібіторів CYP2С9, приблизно вдвічі збільшує AUC глімепіриду.

Про існування таких взаємодій свідчить досвід застосування глімепіриду з іншими похідними сульфонілсечовини.

Посилення цукрознижувальної дії глімепіриду, а, отже, в деяких випадках і гіпоглікемія, можливі при одночасному застосуванні з такими речовинами: фенілбутазон, азапропазон, оксифенбутазон, сульфінпіразон, інсулін та пероральні протидіабетичні препарати, такі, як метін тетрациклін, саліцилати та парааміносаліцилова кислота, інгібітори моноаміноксидази (МАО), анаболічні стероїдні препарати та чоловічі статеві гормони, антибактеріальні засоби - похідні хінолону та кларитроміцин, хлорамфенікол, пробенецид, антикоагулянти типу , фібрати, тритокваліну, інгібітори АПФ (ангіотензин-перетворюючого ферменту), флуоксетин, алопуринол, симпатолітичні засоби, циклофосфамід, трофосфамід, іфосфаміди, флуконазол.

Ослаблення цукрознижувальної дії глімепіриду і, відповідно, підвищений рівень глюкози в крові можливі при одночасному застосуванні з такими речовинами: естрогени та прогестагени, салуретики, діуретики тіазидового ряду, тиреотропні та глюкокортикоїдні засоби, похідні фенотіазину (у високих дозах) та її похідні, проносні засоби (при тривалому застосуванні), фенітоїн, діазоксид, глюкагон, барбітурати та рифампіцин, ацетазоламід.

Блокатори Н2-рецепторів, b-адреноблокатори, клонідин та резерпін можуть або посилювати, або послаблювати цукрознижувальну дію.

Під впливом таких симпатолітичних лікарських засобів, як b-адреноблокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін, симптоми компенсаторної адренергічної регуляції гіпоглікемії можуть послаблюватися або відсутні.

Вживання алкоголю може непередбачуваним чином посилювати або послаблювати антидіабетичну дію глімепіриду.

Глімепірид може як посилювати, так і послаблювати ефекти похідних кумарину.

Колесевелам зв'язується з глімепіридом і зменшує його всмоктування із шлунково-кишкового тракту. Жодних взаємодій не спостерігалося, якщо глімепірид приймали менш ніж за 4 години до застосування колесовелу. У зв'язку з цим глімепірид слід приймати не менше ніж за 4 години до застосування колесовелу.

діюча речовина: глімепірид;

1 таблетка містить глімепіриду 6 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, натрію крохмальгліколят (тип А), повідон, полісорбат 80, заліза оксид жовтий (Е 172), тальк, магнію стеарат.

Досліджень стосовно впливу на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами не проводили.

У результаті гіпоглікемії або гіперглікемії або, наприклад, внаслідок порушення зору здатність пацієнта концентрувати увагу та реагувати може знижуватися. Це може становити ризик у випадках, у яких така здатність має особливе значення (наприклад, керування автомобілем або робота з механічними засобами). Пацієнтам слід рекомендувати вживати застережні заходи з метою уникнення гіпоглікемії під час керування автомобілем. Це особливо важливо для тих, у кого відсутнє або недостатнє розуміння симптомів-провісників гіпоглікемії, або тих, у кого часті епізоди гіпоглікемії. За таких обставин слід обміркувати доцільність керування автомобілем або роботи з механізмами.

Вагітність

Ризик, пов’язаний із цукровим діабетом. Відхилення від нормальних рівнів глюкози в крові під час вагітності можуть бути причиною збільшення частоти виникнення вроджених вад розвитку та перинатальної летальності. Тому необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові під час вагітності з метою уникнення тератогенного ризику.

За таких обставин необхідно застосовувати інсулін. Пацієнтки з цукровим діабетом, які планують вагітність, повинні інформувати про це свого лікаря для корекції лікування та переходу на інсулін.
Ризик, пов’язаний із глімепіридом. Жодних даних щодо застосування глімепіриду вагітним жінкам немає. Експерименти на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність, яка, вірогідно, була пов’язана з фармакологічною дією глімепіриду (гіпоглікемією).

Тому глімепірид не слід застосовувати протягом усієї вагітності.

Якщо пацієнтка, яка приймає глімепірид, планує завагітніти або вагітність уже діагностована, слід якнайшвидше розпочати інсулінотерапію.

Період годування груддю

Невідомо, чи проникає глімепірид у грудне молоко людини. У щурів глімепірид виділяється у грудне молоко. Оскільки інші препарати сульфонілсечовини проникають у грудне молоко людини та існує ризик виникнення гіпоглікемії у немовлят, яких годують груддю, під час лікування глімепіридом годування груддю не рекомендується.

Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Олтар® дітям віком до 8 років не встановлені. Для дітей віком від 8 до 17 років існують обмежені дані щодо прийому глімепіриду як монотерапії (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Фармакокінетика»).

Наявних даних стосовно безпеки та ефективності у дітей недостатньо, тому таке застосування не рекомендується.

Лікування цукрового діабету ІІ типу у дорослих, коли лише дієта, фізичне навантаження та зниження маси тіла виявляються недостатніми для підтримання рівня глюкози в крові.

Гіперчутливість до глімепіриду, до будь-якої з допоміжних речовин або інших похідних сульфонілсечовини чи сульфонамідів. Інсулінозалежний діабет. Діабетична кома. Діабетичний кетоацидоз. Тяжкі порушення функції нирок або печінки. У разі тяжких порушень функції нирок або печінки необхідне переведення на інсулін.

Лікарський засіб призначений для перорального застосування.

Запорука успішного лікування діабету – це правильна дієта, регулярна фізична активність, а також періодична перевірка рівня глюкози у крові та сечі. Пероральні протидіабетичні препарати або інсулін не можуть компенсувати недотримання пацієнтом рекомендованої дієти.

Дозування визначається лікарем за результатами досліджень рівня цукру в крові та сечі.

Початкова доза глімепіриду становить 1 мг* на добу. Досягши належного контролю, дозу слід застосовувати для підтримуючої терапії.

Для різних режимів дозування існують таблетки з відповідною силою дії. Якщо глікемічний контроль недостатній, дозування необхідно поступово збільшувати, ґрунтуючись на даних цього контролю, з інтервалом приблизно 1-2 тижні між кожним етапом, до 2, 3* або 4 мг глімепіриду на добу.

Дозування більше 4 мг глімепіриду на добу дає найкращі результати лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована добова доза глімепіриду становить 6 мг.

У пацієнтів з недостатнім контролем максимальною добовою дозою метформіну можна розпочати супутню терапію глімепіридом.

При збереженні дози метформіну терапія глімепіридом починається з низької дози, яку слід збільшувати до максимальної добової дози в залежності від бажаного рівня метаболічного контролю. Комбіновану терапію слід розпочинати під ретельним медичним наглядом.

У хворих з недостатнім контролем максимальною добовою дозою глімепіриду в разі потреби може бути розпочато супутню терапію інсуліном. При збереженні дози глімепіриду лікування інсуліном починається з низької дози, яку слід збільшувати залежно від бажаного рівня метаболічного контролю. Комбіновану терапію слід розпочинати під ретельним медичним наглядом.

Зазвичай достатньо одноразової добової дози глімепіриду. Рекомендується приймати цю дозу безпосередньо перед або під час ситного сніданку або, якщо його немає, безпосередньо перед або під час першого основного їди. Якщо прийом дози був пропущений, не слід коригувати стан збільшення наступної дози. Таблетки слід ковтати повністю, запиваючи рідиною.

Якщо у пацієнта виникають гіпоглікемічні реакції на дозу 1 мг* глімепіриду, це вказує на те, що їх можна контролювати за допомогою однієї дієти.

Під час лікування, оскільки покращення контролю діабету пов'язане з вищою чутливістю до інсуліну, потреба в глімепіриді може знижуватися. Тому для запобігання гіпоглікемії необхідно розглянути тимчасове зниження дози або припинення лікування. Зміна дозування може бути необхідною при зміні маси тіла або способу життя хворого або при появі інших факторів, що збільшують ризик гіпо- або гіперглікемії.

Переведення з інших пероральних протидіабетичних препаратів на глімепірид.

Загалом переведення з інших пероральних протидіабетичних препаратів на глімепірид можливе. При переведенні на глімепірид слід враховувати силу дії та період напіввиведення попереднього препарату. У деяких випадках, особливо при застосуванні протидіабетичних препаратів із тривалим періодом напіввиведення (наприклад хлорпропамід), рекомендується перечекати період вимивання протягом кількох діб для мінімізації ризику гіпоглікемічних реакцій внаслідок адитивного ефекту двох засобів.

Рекомендована початкова доза глімепіриду становить 1 мг * на добу. Дозування глімепіриду можна поступово з урахуванням реакції на лікарський засіб, як було описано вище.

* Застосовувати глімепірид у відповідному дозуванні.

Переклад з інсуліну на глімепірид.

У виняткових випадках, якщо хворі на цукровий діабет II типу отримують терапію інсуліном, їм може бути показаний переведення на глімепірид. Переклад слід проводити під ретельним контролем.

Особливості застосування

Олтар® необхідно застосовувати безпосередньо перед або під час вживання їжі.

При нерегулярному вживанні їжі або пропуску прийому їжі лікування глімепіридом може призвести до гіпоглікемії. Можливі симптоми гіпоглікемії: головний біль, сильне відчуття голоду, нудота, блювання, втомлюваність, сонливість, розлади сну, збуджений стан, агресивність, ослаблення концентрації уваги, тривожність, збільшення часу реакції, депресія, сплутаність свідомості, розлади мовлення та зору, афазія, тремор, парез, сенсорні порушення, запаморочення, безпорадність, втрата самоконтролю, делірій, церебральні судоми, сонливість та втрата свідомості аж до розвитку коми, поверхневе дихання та брадикардія. Крім цього, можуть бути присутні ознаки адренергічної контррегуляції, такі як потовиділення, липка шкіра, відчуття тривоги, тахікардія, артеріальна гіпертензія, прискорене серцебиття, стенокардія та серцеві аритмії.

Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії може нагадувати клінічну картину інсульту.

Симптоми гіпоглікемії майже завжди можна швидко усунути негайним вживанням вуглеводів (цукру). Штучні замінники цукру неефективні.

Про інші препарати сульфонілсечовини відомо, що гіпоглікемія може повторюватися, незважаючи на успішні початкові заходи.

Тяжка або тривала гіпоглікемія, що лише тимчасово контролюється звичайними кількостями цукру, вимагає негайного лікування та зрідка – госпіталізації.

Розвитку гіпоглікемії можуть сприяти такі фактори: небажання або нездатність хворого до співпраці з лікарем (найчастіше – у пацієнтів літнього віку); недостатнє, нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі або періоди голодування; невідповідність між фізичним навантаженням і прийомом вуглеводів; зміни в дієті; вживання алкоголю, особливо у поєднанні з пропуском прийомів їжі; порушення функції нирок; серйозне порушення функції печінки; передозування глімепіридом; деякі некомпенсовані захворювання ендокринної системи, що впливають на обмін вуглеводів або контррегуляцію гіпоглікемії (наприклад при певних порушеннях функції щитовидної залози, недостатності функції передньої долі гіпофіза або кори надниркових залоз); одночасний прийом деяких інших лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лікування глімепіридом вимагає регулярного контролю рівня цукру в крові та сечі.

Крім того, рекомендується визначати рівень глікозильованого гемоглобіну.

Під час лікування глімепіридом необхідно регулярно контролювати показники функції печінки, крові (особливо кількість лейкоцитів і тромбоцитів).

У стресовій ситуації (наприклад травми, термінові оперативні втручання, інфекційні захворювання з гарячкою та ін.) може бути показане тимчасове переведення на інсулін.

Досвіду застосування глімепіриду хворим із тяжким порушенням функції печінки та пацієнтам, які перебувають на діалізі, немає. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції нирок або печінки показане переведення на інсулін.

Лікування хворих із недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази препаратами сульфонілсечовини може спричинити гемолітичну анемію. Оскільки глімепірид належить до класу препаратів сульфонілсечовини, його слід приймати з обережністю пацієнтам з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази та розглянути альтернативні лікарські засоби, що не містять сульфонілсечовину.

Цей лікарський засіб містить лактози моногідрат, тому його не слід застосовувати хворим із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.

З огляду на досвід застосування глімепіриду та інших похідних сульфонілсечовини наступні побічні реакції були наведені нижче класами органів та систем та в порядку зменшення частоти: дуже часто ≥ 1/10; часто: ≥ 1/100 - <1/10; нечасто ≥ 1/1000 - <1/100; рідко ≥ 1/10000 - <1/1000; дуже рідко <1/10000; частота невідома (не можна встановити за наявними даними).

 

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу відіграють важливу роль. Це дозволяє спостереження за співвідношенням користі та ризику лікарського засобу. Працівники охорони здоров'я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему оповіщення.

Передозування може спричинити гіпоглікемію тривалістю від 12 до 72 годин, яка може повторюватися після початкового полегшення. Симптоми можуть бути відсутніми протягом 24 годин після застосування препарату. Як правило, рекомендується спостереження за хворим в умовах стаціонару. Можливі нудота, блювання та біль в епігастральній ділянці. У цілому гіпоглікемія може супроводжуватися неврологічними симптомами, такими як неспокій, тремор, порушення зору, порушення координації, сонливість, кома та судоми.

Лікування передозування. Перш за все лікування полягає в запобіганні абсорбції за допомогою викликання блювання, а потім вживання води або лимонаду з активованим вугіллям (адсорбент) та натрію сульфатом (проносний засіб). При прийомі великих кількостей препарату показане промивання шлунка з наступним застосуванням активованого вугілля та натрію сульфату. У випадку тяжкого передозування показана госпіталізація у відділення інтенсивної терапії. Необхідно розпочати введення глюкози якомога швидше, у разі необхідності – у вигляді болюсної внутрішньовенної ін’єкції 50 мл 50 % розчину з наступною інфузією 10 % розчину при ретельному моніторингу концентрації глюкози в крові. Подальше лікування повинно бути симптоматичним.

Зокрема при лікуванні гіпоглікемії у немовлят і дітей молодшого віку, спричиненої випадковим прийомом лікарського засобу Олтар®, дозу глюкози необхідно ретельно контролювати з метою уникнення можливості розвитку небезпечної гіперглікемії. Слід ретельно спостерігати за рівнем глюкози в крові.

Зберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати в оригінальній упаковці.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Препарат застосовується для лікування цукрового діабету типу II.