Омепразол-Дарниця капсули по 20 мг, 30 шт. (10х3)

По 10 капсул у кблістері; по 3 блістера у пачці.

Капсули.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули з темно-червоним непрозорим корпусом і непрозорою кришечкою темно-сірого або чорного кольору, що містять гранули сферичної форми від білого до білого з кремувато-рожевим відтінком кольору.

Омепразол – противиразковий антисекреторний лікарський засіб. Він легко проникає в парієтальні клітини слизової оболонки шлунка, концентрується в них та активується при кислому значенні рН. Активний метаболіт – сульфенамід – пригнічує Н+, К+-АТ фазу секреторної мембрани парієтальних клітин (протонний насос), припиняючи вихід іонів водню в порожнину шлунка та блокує заключну стадію секреції соляної кислоти. Дозозалежно зменшує рівень базальної та стимульованої секреції, загальний обсяг шлункової секреції та виділення пепсину. Ефективно пригнічує як нічну, так і добову продукцію соляної кислоти.

Надає бактерицидний ефект на Helicobacter pylori (Н. pylori). Ерадикація Н. pylori при одночасному застосуванні омепразолу та антибіотиків дозволяє швидко усунути симптоми захворювання, досягти високого ступеня загоєння ураженої слизової та стійкої тривалої ремісії, зменшує ймовірність розвитку кровотечі з травного тракту.

При рефлюксному виразковому езофагіті нормалізація кислотної експозиції у стравоході та підтримання внутрішньошлункового рН > 4,0 протягом 24 годин із зменшенням руйнівних властивостей вмісту шлунка (гальмування переходу пепсиногену в пепсин) сприяє послабленню симптоматики та повному загоєнню пошкоджень стравоходу (рівень загоєння перевищує 90%). Високоефективний при лікуванні важких та ускладнених форм ерозивного та виразкового езофагіту, резистентних до Н2-блокаторів гістамінових рецепторів. Тривала підтримуюча терапія запобігає рецидивам рефлюксного езофагіту та зменшує ризик розвитку ускладнень.

Після прийому внутрішньо лікарський засіб швидко і у значній кількості всмоктується з травного тракту, проте біодоступність становить не більше 50-55% (ефект "першого проходження" через печінку). Зв'язування з білками плазми крові (альбумін та кислий альфа1-глікопротеїн) дуже високе – 95%.

Після одноразового застосування 20 мг омепразолу пригнічення шлункової секреції настає протягом першої години, досягає максимуму через 2 години та триває приблизно 24 години, прояв ефекту залежить від дози. Здатність парієтальних клітин продукувати соляну кислоту відновлюється протягом 3-5 днів після завершення терапії.

Лікарський засіб трансформується у печінці з утворенням не менше 6 метаболітів, що характеризуються практичною відсутністю антисекреторної активності.

Екскретується переважно нирками у вигляді метаболітів (72-80%) та через кишечник (18-23%). Період напіввиведення становить 0,5-1 годину (при нормальній функції печінки) або 3 години (при хронічних захворюваннях печінки).

У пацієнтів похилого віку можливе незначне підвищення біодоступності та зменшення швидкості виведення.

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонного насоса. Код АТХ А02В С01.

Вплив омепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН шлунка.

Пригнічення шлункової секреції під час лікування омепразолом та іншими лікарськими засобами групи ІСН (інгібітори протонного насоса) може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка. Як і у випадку з іншими лікарськими засобами, що зменшують внутрішньошлункову кислотність, абсорбція таких лікарських засобів як кетоконазол, ітраконазол, а також ерлотиніб може зменшуватись, тоді як всмоктування таких лікарських засобів, як дигоксин, може підвищуватись під час лікування омепразолом. Одночасне застосування омепразолу (20 мг/добу) та дигоксину у здорових добровольців підвищувало біодоступність дигоксину на 10% (у двох із десяти досліджуваних осіб – до 30%).

Нелфінавір, атазанавір.

Плазмові рівні нелфінавіру та атазанавіру знижуються при одночасному застосуванні з омепразолом.

Одночасне застосування омепразолу та нелфінавіру протипоказане. Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) знижувало середню експозицію нелфінавіру приблизно на 40%, а середня експозиція фармакологічно активного метаболіту М8 знижувалася приблизно на 75-90%. Взаємодія також може бути спричинена пригніченням активності CYP2C19.

Одночасне застосування омепразолу з атазанавіром не рекомендується. Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) та атазанавіру у дозі 300 мг/ритонавіру у дозі 100 мг у здорових добровольців призводило до зниження на 75% експозиції атазанавіру. Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасне застосування омепразолу (20 мг/добу) з атазанавіром у дозі 400 мг/ритонавіру у дозі 100 мг у здорових добровольців призводило до зниження приблизно на 30% експозиції атазанавіру порівняно з атазанавіром у дозі 300 мг/ритонавіру добу.

Дігоксин.

Одночасне лікування омепразолом (20 мг/добу) та дигоксином у здорових добровольців збільшувало біодоступність дигоксину на 10%. Рідко реєструвалися випадки токсичності, спричинені застосуванням дигоксину. Однак слід дотримуватись обережності при призначенні високих доз омепразолу пацієнтам похилого віку. Необхідно посилити терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.

Клопідогрів.

У процесі проведення перехресного клінічного дослідження клопідогрелу (навантажувальна доза – 300 мг, далі 75 мг/добу) у вигляді монотерапії та з омепразолом (80 мг одночасно з клопідогрелом) застосовували протягом 5 днів. При одночасному застосуванні клопідогрелу та омепразолу експозиція активного метаболіту клопідогрелу знижувалася на 46% (день 1) та на 42% (день 5). Середнє пригнічення агрегації тромбоцитів знижувалася на 47% (через 24 години) та на 30% (день 5), коли клопідогрел та омепразол застосовували разом. У процесі проведення іншого дослідження було показано, що прийом клопідогрелу та омепразолу в різний час не перешкоджав їхній взаємодії, що, ймовірно, спровоковано інгібуючим ефектом омепразолу на CYP2C19. Спірні дані щодо клінічних проявів цієї ФК/ФД взаємодії з точки зору основних серцево-судинних захворювань були зареєстровані в процесі проведення обсерваційних та клінічних досліджень.

Інші лікарські засоби.

Всмоктування посаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу та ітраконазолу значно зменшується, отже клінічна ефективність може слабшати. Слід уникати одночасного застосування лікарського засобу з посаконазолом та ерлотинібом.

Лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP2C19.

Омепразол є помірним інгібітором CYP2C19, основного ферменту, який метаболізує омепразол. Таким чином, метаболізм супутніх лікарських засобів, які також метаболізуються за участю CYP2C19, може зменшитися, а системна експозиція цих засобів – ndash; збільшуватись. Прикладом таких лікарських засобів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, діазепам та фенітоїн.

У здорових добровольців відзначалася фармакокінетична/фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелом (навантажувальна доза 300 мг/добу, підтримуюча доза 75 мг) і омепразолом (80 мг на добу перорально, тобто доза стандартну добову дозу), що призводила до зменшення експозиції активного метаболіту клопідогрелу в середньому на 46% і до зменшення максимальної інгібуючої дії (АДФ – індукованої) агрегації тромбоцитів у середньому на 16%. Клінічна значимість цієї взаємодії залишається невідомим. В якості запобіжного заходу необхідно уникати одночасного застосування омепразолу та клопідогрелу.

Цілостазол.

У здорових добровольців введення омепразолу в дозі 40 мг підвищувало Сmax та AUC цилостазолу на 18% та 26% відповідно, а одного з його активних метаболітів – ndash; на 29% та 69% відповідно.

Фенітоїн.

Моніторинг концентрації фенітоїну в плазмі рекомендується проводити протягом перших двох тижнів після початку лікування омепразолом і у випадку, якщо була проведена корекція дози фенітоїну, моніторинг та подальша корекція дози лікарського засобу, необхідно проводити після закінчення лікування омепразолом.

Невідомий механізм.

Саквінавір.

Одночасне застосування омепразолу з саквінавіром/ритонавіром призводило до збільшення рівня саквінавіру в плазмі крові до 70%, що асоціювалося з належною переносимістю у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Такролімус.

При одночасному застосуванні омепразолу повідомлялося про збільшення рівня такролімусу у сироватці крові. Потрібно проводити посилений моніторинг концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну) та за необхідності – скоригувати дозу такролімусу.

Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонного насоса. У разі необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасове скасування омепразолу.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику омепразолу.

Інгібітори CYP2C19 та/або CYP3A4.

Оскільки омепразол метаболізується за допомогою ферментів CYP2C19 і CYP3A4, лікарські засоби, як відомо, пригнічують активність CYP2C19 або CYP3A4, або обох ферментів (наприклад, кларитроміцин і вориконазол), можуть призводити до зростання рівня омепразолу метаболізму. Одночасне застосування вориконазолу призводило до більш ніж дворазового зростання експозиції омепразолу. Оскільки високі дози омепразолу добре переносилися, корекція дози омепразолу, як правило, не потрібна. Однак слід розглянути питання про корекцію дози для пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та у разі, якщо показано тривале лікування.

Омепразол частково метаболізується також CYP3A4, але не пригнічує цей фермент. Таким чином, омепразол не впливає на метаболізм лікарських засобів, що метаболізуються CYP3A4, таких як циклоспорин, лідокаїн, хінідин, естрадіол, еритроміцин та будесонід.

Індуктори CYP2C19 та/або CYP3A4.

Лікарські засоби, як відомо, індукують активність CYP2C19 або CYP3A4 або обох ферментів (наприклад, рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівня омепразолу в плазмі крові внаслідок прискорення швидкості його метаболізму.

діюча речовина: оmeprazole; 

1 капсула містить омепразолу пелети (у перерахуванні на омепразол) 20 мг;

допоміжні речовини: маніт (E 421), гіпромелоза, метакрилатного сополімеру дисперсія, натрію лаурилсульфат, натрію гідрофосфат безводний, діетилфталат, сахароза, титану діоксид (Е 171), повідон, кальцію карбонат, тальк, полісорбат-80, натрію гідроксид.

Вплив лікарського засобу на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами є малоймовірним, але слід враховувати можливість виникнення таких побічних реакцій як запаморочення та порушення зору.

Результати досліджень не виявили негативної дії омепразолу в період вагітності на здоров'я плода/новонародженого. Лікарський засіб можна застосовувати під час вагітності, якщо, на думку лікаря, очікувана користь для матері перевищує можливий ризик для плода.

Омепразол екскретується у незначній кількості у грудне молоко, але його вплив на дитину невідомий. Тому слід припинити годування груддю на період застосування лікарського засобу.

Лікарський засіб застосовують дітям віком старше 5 років за призначенням лікаря за показаннями рефлюкс-езофагіт і симптоматичне лікування печії та кислотної відрижки при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі та для лікування виразки дванадцятипалої кишки, обумовленої наявністю H. рylori, під контролем лікаря.

• Доброякісна виразка шлунка та виразка дванадцятипалої кишки, в т.ч. пов'язана з прийомом нестероїдних протизапальних засобів;
• Ерадикація Helicobacter pylori (у складі комбінованої терапії з антибактеріальними засобами);
• Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, профілактика аспірації кислотного вмісту шлунка, синдром Золлінгера-Еллісона;
• Послаблення симптомів кислотозалежної диспепсії.

• Підвищена чутливість до омепразолу, заміщених бензімідазолів або інших компонентів лікарського засобу.
• Омепразол, як і інші інгібітори протонного насоса, не слід приймати разом з нелфінавіром та атазанавіром.

Застосовують внутрішньо перед або під час їжі, не розжовуючи і не ушкоджуючи капсулу, запиваючи невеликою кількістю рідини. Режим дозування залежить від виду та тяжкості захворювання та встановлюється індивідуально для кожного пацієнта.

Дорослі та діти віком від 12 років.

Виразка шлунка та дванадцятипалої кишки: добова доза – 1 капсула. Зазвичай курс лікування виразки дванадцятипалої кишки становить 4 тижні, виразки шлунка – шлунок. 8 тижнів. За необхідності добову дозу можна збільшити до 2 капсул.

Лікування та профілактика виразки дванадцятипалої кишки та шлунка, а також гастродуоденальної ерозії та диспептичних симптомів, пов'язаних із застосуванням нестероїдних протизапальних засобів: рекомендована добова доза становить 20 мг. Курс лікування – 4­­­­­–8 тижнів.

Для ерадикації Helicobacter pylori: омепразол призначають у добовій дозі 40 мг (по 20 мг 2 рази на день) у складі комплексної терапії за затвердженими міжнародними схемами:

«Потрійна» терапія при виразці дванадцятипалої кишки: протягом 1 тижня 2 рази на добу: амоксицилін 1 г і кларитроміцин 500 мг; протягом 1 тижня 2 рази на добу: кларитроміцин 250 мг та метронідазол 400 мг (або тінідазол 500 мг); протягом 1 тижня 3 рази на добу: амоксицилін 500 мг та метронідазол 400 мг.

«Подвійна» терапія при виразці дванадцятипалої кишки: протягом 2 тижнів 2 рази на добу: амоксицилін 750 мг-1 г; протягом 2 тижнів 3 рази на добу: кларитроміцин 500 мг.

«Подвійна» терапія при виразці шлунка: протягом 2 тижнів 2 рази на добу амоксицилін 750 мг – 1 г.

Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: добова доза – 1 капсула, курс лікування – 4-8 тижнів. Хворим на рефлюкс-езофагіт, резистентний до лікування, призначають по 2 капсули щодня протягом 8 тижнів.

Профілактика аспірації кислотного вмісту шлунка: рекомендована доза омепразолу – 40 мг напередодні ввечері та 40 мг за 2-6 годин перед наркозом.

Синдром Золлінгера-Еллісона: початкова доза омепразолу, яку застосовують одноразово вранці, дорівнює 60 мг/добу; за необхідності добову дозу збільшують до 80-120 мг. Дозу слід підбирати індивідуально з урахуванням реакції організму. Якщо добова доза перевищує 80 мг, її необхідно розділити на 2-3 прийоми.

Кислотозалежна диспепсія: добова доза становить 10-20 мг одноразово протягом 2-4 тижнів. Якщо через 4 тижні симптоми не зникають або швидко з'являються знову, слід переглянути діагноз пацієнта. За необхідністю застосування омепразолу в разовій дозі менше 20 мг застосовують лікарський засіб з меншим вмістом діючої речовини.

Корекція дози омепразолу у людей похилого віку та у пацієнтів з порушеннями функції нирок не потрібна.

У хворих з порушеннями функції печінки максимальна добова доза омепразолу становить 20 мг.

Діти. У даній лікарській формі омепразол застосовують дітям від 5 років з масою тіла не менше 20 кг.

При рефлюкс-езофагіті курс лікування – 4-8 тижнів;

при симптоматичному лікуванні печії та регургітації соляної кислоти при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі – 2-4 тижні. Добова доза становить 20 мг, за необхідності добову дозу можна збільшити до 40 мг.

Якщо дитина не може проковтнути капсулу, її слід відкрити, а вміст змішати з невеликою кількістю яблучного соку або йогурту (приблизно 10 мл). Необхідно простежити, щоб дитина проковтнула цю суміш негайно після приготування.

Можливо застосування омепразолу у складі комплексної терапії для ерадикації Helicobacter pylori дітям від 5 років, проте цю терапію слід проводити з особливою обережністю під ретельним наглядом лікаря. Курс лікування – 7 днів, у разі необхідності курс лікування продовжують до 14 днів.

Схема лікування: 

• діти з масою тіла 30-40 кг: омепразол 20 мг, амоксицилін 750 мг, кларитроміцин 7,5 мг/кг 2 рази на день протягом 7 днів;
• діти з масою тіла понад 40 кг: омепразол 20 мг, амоксицилін 1 г, кларитроміцин 500 мг 2 рази на день протягом 7 днів.

Особливості застосування

При виникненні у пацієнтів з виразкою шлунка або підозрою на виразку шлунка таких тривожних симптомів як значне зниження маси тіла, не обумовлене дієтою, часте блювання, дисфагія, блювання з домішками крові або мелена, слід виключити наявність злоякісного захворювання, оскільки прийом лікарського засобу може маскувати його симптоми і затримувати визначення діагнозу.

Одночасний прийом атазанавіру з інгібіторами протонного насоса протипоказаний. 

Омепразол, як і інші кислото-інгібуючі речовини, може знижувати рівень абсорбції вітаміну В12 (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це необхідно враховувати при лікуванні пацієнтів із дефіцитом вітаміну В12 або з ризиком зниження поглинання вітаміну В12 під час довготривалої терапії. В окремих випадках може бути доцільним проведення контролю рівня вітаміну В12 у плазмі крові.

Омепразол є інгібітором CYP2С19. На початку чи у кінці лікування омепразолом слід враховувати потенційну можливість взаємодії із засобами, що метаболізуються CYP2С19, наприклад з клопідогрелем. 

Для лікування хронічних захворювань у дітей не слід застосовувати лікарський засіб довше, ніж рекомендовано.

Прийом інгібіторів протонного насоса може призводити до незначного підвищення ризику інфекційних захворювань травного тракту, викликаних такими збудниками як Salmоnella та Campylobacter. 

Під час довготривалої терапії, особливо у випадках, коли термін лікування перевищує 1 рік, пацієнтам слід перебувати під регулярним медичним наглядом та проводити лабораторне визначення вмісту магнію і кальцію у сироватці крові.

Є повідомлення про підвищення ризику розвитку гіпомагніємії при довготривалому застосуванні омепразолу (1 рік та більше) у звичайних дозах 20-40 мг на добу. 

Після відміни лікарського засобу рівень сироваткового магнію повертався до нормальних значень. Для клінічної картини гіпомагніємії характерне: збільшення нервово-м’язової збудливості, яка проявляється спазмом м’язів кистей і стоп, руховим збудженням; тахікардією, аритмією серця, підвищенням артеріального тиску; дистрофічними розладами у вигляді трофічних ерозій і виразок шкіри. Критерій постановки діагнозу гіпомагніємії – зниження концентрації магнію у сироватці крові менше 1 мЕкв/л. Крім того, були виявлені випадки, коли гіпомагніємія призводила до розвитку гіпокальціємії, зумовленої пригніченням секреції паратгормону в умовах низького вмісту магнію в організмі. У деяких пацієнтів спостерігався тяжкий перебіг гіпокальціємії і гіпомагніємії, що супроводжувався розвитком судомного синдрому, порушенням ритму серця, тетанії, психічними порушеннями і важким блюванням, що призводило до погіршення електролітного балансу.

Найчастішими побічними ефектами є головний біль, біль у животі, запор, діарея, здуття живота і нудота/блювота.

Для оцінки побічних реакцій використовуються такі критерії оцінки частоти: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, <1/10), нечасто (≥ 1/1000, <1/ 100), рідко (≥ 1/10 000, < 1/1000), дуже рідко (<1/10 000), частота невідома (не можна оцінити через відсутність даних).

З боку органів зору: рідко – нечіткість зору, порушення зору.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: нечасто – вертиго.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: рідко – бронхоспазм.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто – абдомінальний біль, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювота; рідко – сухість у роті, стоматит, шлунково-кишковий кандидоз, мікроскопічний коліт.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – підвищення активності печінкових ферментів; рідко – гепатит, що супроводжується або не супроводжується жовтяницею; дуже рідко – печінкова недостатність, енцефалопатія у хворих з відомими тяжкими порушеннями функції печінки.

З боку нирок та сечовивідної системи: рідко – інтерстиціальний нефрит.

З боку обміну речовин метаболізму: рідко – гіпонатріємія; частота невідома – гіпомагніємія, гіпокальціємія.

З боку нервової системи: часто – головний біль; нечасто – запаморочення, парестезії, порушення сну, почуття слабкості, сонливість; рідко – порушення смаку.

З боку психіки: часто – безсоння; рідко – тривожність, незначна дезорієнтація, депресія; дуже рідко – агресія, галюцинації.

З боку крові та лімфатичної системи: рідко – тромбоцитопенія, лейкопенія; дуже рідко – агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи: рідко – реакції підвищеної чутливості, такі як лихоманка, ангіоневротичний набряк та анафілактична реакція/шок.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – дерматит, гіперемія, свербіж, висипання, кропив'янка; рідко – алопеція, фоточутливість; дуже рідко – мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: рідко – артралгія, міалгія; дуже рідко – м'язова слабкість.

З боку репродуктивної системи та функції молочних залоз: дуже рідко – імпотенція, гінекомастія.

Інші: рідко – нездужання, периферичні набряки; рідко – надмірна пітливість.

Профіль побічних явищ, що спостерігалися у дітей, збігається з профілем у дорослих як при короткочасній, так і при тривалій терапії.

Відомі дуже обмежені дані щодо ефектів передозування омепразолу у людини. У літературі були описані дозування до 560 мг омепразолу та отримані поодинокі повідомлення про досягнення разової пероральної дози 2400 мг омепразолу (у 120 разів вище за звичайну рекомендовану клінічну дозу). Повідомлялося про нудоту, блювоту, запаморочення, біль у животі, діарею та головний біль. Також у поодиноких випадках повідомлялося про апатію, депресію та сплутаність свідомості.

Описані симптоми мають тимчасовий характер. Швидкість виведення не змінюється (кінетика першого порядку) із збільшенням дози.

Лікування. Специфічного антидоту немає. Погано виводиться за допомогою діалізу. Показано промивання шлунка, симптоматична та підтримуюча терапія.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Омепразол-Дарниця капсули використовуються при доброякісній виразці шлунка і виразки дванадцятипалої кишки, ерадикації Helicobacter pylori, гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, як профілактики аспірації кислотного вмісту шлунка, при синдромі диспепсії.