Омзол 40 мг N10 порошок для розчину для інфузій

По 1 або 10 флаконів у коробці.

Лікарська форма. Порошок для виготовлення розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: пористий флакон і однорідний ліофілізований порошок білого або майже білого кольору.

Механізм дії. Омепразол, рацемічна суміш двох енантіомерів, знижує секрецію кислоти шлункового соку завдяки цільовому механізму дії. Це специфічний інгібітор шлункової протонної помпи в парієтальних клітинах. Він швидко діє викликає контроль над зворотним придушенням секреції кислоти шлункового соку при дозуванні 1 раз на добу.

Омепразол – це слабка основа, яка концентрується і перетворюється на активну форму в кислому середовищі внутрішньоклітинних канальців у парієтальних клітинах, де вона пригнічує фермент Н ⁺ К ⁺  -АТФ-азу – кислотний насос. Такий вплив на кінцеву стадію процесу утворення кислоти шлункового соку залежить від дози та забезпечує високоефективне пригнічення як базальної, так і стимульованої секреції кислоти незалежно від природи стимулу.

Фармакодинамічні ефекти. Всі фармакодинамічні ефекти, що спостерігаються, можна пояснити впливом омепразолу на секрецію кислоти.

Вплив на секрецію кислоти шлункового соку.

Пероральне дозування 20 мг омепразолу 1 раз на день призводить до швидкого та ефективного пригнічення денної та нічної секреції кислоти шлункового соку, максимальний ефект досягається протягом 4 днів лікування. У пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки середнє зниження кислотності шлунка приблизно на 8 % відбувається протягом 24 годин після прийому 20 мг омепразолу, середнє зниження пікового викиду кислоти після стимуляції пентагастрину становить близько 70% через 24 години після прийому омепразолу.

Пероральне дозування 20 мг омепразолу підтримує у пацієнтів з виразкою дванадцятипалої кишки внутрішньошлунковий рН 3 протягом середнього часу 17 годин з 24-годинного періоду.  Внаслідок зниженої секреції кислоти та внутрішньошлункової кислотності залежно від дози омепразол знижує/нормалізує кислотну експозицію стравоходу у пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою. час» (AUC) омепразолу, а не з дійсною концентрацією в плазмі.

Під час лікування омепразолом не спостерігалося жодної тахіфілаксії.

Вплив на H. pylori.

Пептична виразка асоціюється з H. pylori, включаючи виразку дванадцятипалої кишки та виразку шлунка. H. pylori розглядається як головний вирішальний фактор у розвитку гастриту. H. pylori разом з кислотою шлункового соку є головними факторами у розвитку пептичної виразкової хвороби. H. pylori є основним фактором розвитку атрофічного гастриту, який асоціюється з підвищеним ризиком розвитку раку шлунка.

Зниження рН при застосуванні омепразолу та протимікробних засобів пов'язане зі швидким ослабленням симптомів, з високим відсотком загоєння будь-яких уражень слизової та тривалої ремісії пептичної виразкової хвороби.

Інші ефекти пов'язані з пригніченням кислоти.

Протягом тривалого лікування повідомлялося про підвищену частоту появи в шлунку грандулярних кіст. Ці зміни є фізіологічним наслідком пригнічення секреції кислоти, кісти є доброякісними та, як виявляється, зворотними.

Зниження кислотності в шлунку за допомогою будь-яких засобів, включаючи інгібітори протонної помпи, збільшує кількість бактерій у шлунку, які присутні в нормі в шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами, що знижують кислотність, може призвести до дещо підвищеного ризику шлунково-кишкових інфекцій, наприклад, викликаних Salmonella і Campylobacter.

Розподіл

Очікуваний обсяг розподілу у здорових добровольців становить близько 0,3 л/кг маси тіла. Омепразол приблизно на 97% зв'язується з білками плазми.

Метаболізм

Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина його метаболізму залежить від поліморфно експресованого CYP2C19, відповідального за утворення гідроксиомепразолу, основного метаболіту речовини в плазмі крові. за освіту омепразолу сульфону.  Через високу спорідненість омепразолу з CYP2C19 існує можливість конкурентного пригнічення та метаболічної міжмедикаментозної взаємодії з іншими субстратами CYP2C19. Однак через незначну спорідненість з CYP3A4 омепразол не здатний до пригнічення  надає гальмівну дію на основні ферменти CYP.

Приблизно у 3% представників європеоїдної раси та у 15-20% представників монголоїдної раси функціональний фермент CYP2C19 відсутній; їх відносять до так званих «повільних метаболізаторів».  У цих осіб метаболізм омепразолу можливо каталізується переважно ферментом CYP3A4. Після повторного призначення омепразолу в дозі 20 мг 1 раз на добу середнє значення площі під кривою AUC у «повільних метаболізаторів» в 5-10 разів більше, ніж у осіб, що мають функціональний фермент CYP2C19 (у «швидких метаболізаторів»). Середні максимальні концентрації в плазмі крові були також вищими – в 3-5 разів. Однак ці результати не впливають на дозування омепразолу.

Висновок

Загальний плазмовий кліренс становить близько 30-40 л/год після одноразової дози.  Період напіввиведення омепразолу з плазми крові зазвичай менше 1 години як після разового, так і після повторного застосування препарату 1 раз на добу. Омепразол повністю виводиться з плазми крові між прийомами доз без тенденції до накопичення при його застосуванні 1 раз на добу. Майже 80% дози омепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, решта – з фекаліями, переважно шляхом секреції із жовчю.

AUC омепразолу збільшується при повторному застосуванні препарату. Це збільшення залежить від дози та забезпечує нелінійну залежність AUC від дози після повторного застосування препарату.  Така залежність від часу та дози обумовлена ​​зменшенням пресистемного метаболізму та системного кліренсу, що може бути викликане пригніченням ферменту CYP2C19 омепразолом та/або його метаболітами (наприклад, сульфоном). кислоти шлункового соку.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти з порушеннями функцій печінки

Метаболізм омепразолу у пацієнтів з порушеннями функцій печінки сповільнений, що призводить до збільшення AUC. При застосуванні омепразолу 1 раз на день жодної тенденції до накопичення препарату не спостерігалося.

Пацієнти з порушеннями функцій нирок

Фармакокінетика омепразолу, включаючи системну біодоступність та швидкість виведення, у пацієнтів із зниженою нирковою функцією не змінюється.

Пацієнти похилого віку

Швидкість метаболізму омепразолу у пацієнтів похилого віку (75-79 років) дещо знижена.

Засоби для лікування виразкової хвороби та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Омепразол. Код АТХ А02В С01.

Вплив омепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів
Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН шлунка
Пригнічення шлункової секреції на фоні терапії омепразолом може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка.

Нелфінавір, атазанавір

Зниження сироваткових рівнів атазанавіру та нелфінавіру відзначалося при одночасному застосуванні омепразолу, тому попутно застосовувати ці препарати не рекомендується.
Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) та атазанавіру у дозі 300 мг/ритонавіру у дозі 100 мг у здорових добровольців викликало значне зниження експозиції атазанавіру (зниження AUC, Cmax та Cmin приблизно на 75 %). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасне застосування омепразолу (20 мг на добу) з атазанавіром у дозі 4 1 раз на добу без застосування омепразолу у дозі 20 мг на добу. Одночасне застосування омепразолу (40 мг на добу) зменшувало середні значення AUC, Cmax та Cmin нелфінавіру на 36-39 %, а середні значення AUC, Cmax та Cmin фармакологічно активного метаболіту М8 – на 75-92 %.

Дігоксин

При одночасному застосуванні омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців біодоступність дигоксину збільшувалася на 10 % (До 30 % у двох з десяти учасників). Токсичні ефекти дигоксину спостерігалися рідко. Однак слід дотримуватись обережності при призначенні високих доз омепразолу пацієнтам похилого віку. Слід посилити моніторинг концентрації дигоксину в крові пацієнта.

Клопідогрель

Під час дослідження клопідогрель (навантажувальна доза 300 мг з подальшим застосуванням по
75 мг/добу) застосовували окремо і в поєднанні з омепразолом (по 80 мг одночасно з клопідогрелем) протягом 5 днів. Експозиція активного метаболіту клопідогрелю знизилася на 46% (день 1) та 42% (день 5) при одночасному застосуванні клопідогрелю та омепразолу. Середня величина пригнічення агрегації тромбоцитів при одночасному застосуванні клопідогрелю та омепразолу зменшилася на 47 % (через 24 години) та 30 % (день 5). Інше дослідження показало, що застосування клопідогрелю та омепразолу в різний час не усувало їх взаємодії, що, ймовірно, обумовлено пригнічуючим впливом омепразолу на CYP2C19. У ході досліджень отримано суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії з погляду значних серцево-судинних подій. Тому одночасне застосування омепразолу та клопідогрелю не рекомендується.

Інші лікарські засоби

Всмоктування ампіциліну, посаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу, ітраконазолу та заліза значно зменшується та Отже, клінічна ефективність може знижуватися. Слід уникати одночасного застосування з посаконазолом та ерлотинібом.

Лікарські засоби, що метаболізуються CYP2C19

Можлива взаємодія з препаратами, що метаболізуються у печінці за допомогою ферментної системи цитохрому P450. Можуть підвищитися концентрації у плазмі крові діазепаму, фенітоїну, ніфедипіну, дисульфіраму, цилостазолу, амінопірину, антипірину, варфарину та інших антагоністів вітаміну К. Як правило, таке підвищення не має суттєвого клінічного значення при застосуванні звичайних доз омепразолу. Однак рекомендується спостерігати за пацієнтами на початку лікування та при припиненні прийому препарату, і в разі потреби змінити дози фенітоїну, діазепаму, варфарину та дисульфіраму.

Цилостазол

Застосування омепразолу в дозі 40 мг призводило до зростання Cmax та AUC цилостазолу відповідно на 18 % та 26 %, а одного з його активних метаболітів – на 29% і 69%.

Фенітоїн

Контроль концентрації фенітоїну в плазмі рекомендується проводити протягом перших двох тижнів після початку лікування препаратом, і у разі корекції дози фенітоїну, потрібен моніторинг та подальша корекція його дози після закінчення лікування омепразолом.

Невідомий механізм

Саквінавір

Одночасне застосування омепразолу з саквінавіром/ритонавіром призводить до підвищення рівня саквінавіру в плазмі крові на 70%, і відзначається хорошою переносимістю ВІЛ-інфікованими пацієнтами.

Такролімус

Одночасне застосування такролімусу та омепразолу може підвищити концентрації такролімусу в сироватці крові. Потрібно посилити контроль концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну), а також у разі необхідності змінити дозу такролімусу.

Метотрексат

Повідомлялося підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонної помпи. За необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасове скасування омепразолу.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику омепразолу

Інгібітори CYP2C19 та/або CYP3A4

Оскільки омепразол метаболізується CYP2C19 та CYP3A4, препарати, що пригнічують CYP2C19, CYP3А4 або обидва ферменти (такі як кларитроміцин та вориконазол) можуть призводити до зростання рівнів омепразолу у сироватці крові шляхом уповільнення його метаболізму. Оскільки високі дози омепразолу добре переносяться, коригувати дозу омепразолу в цілому не потрібно. Однак слід розглянути питання про корекцію дози пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю і у разі, якщо показано тривале лікування. Омепразол частково метаболізується також CYP3A4, але не пригнічує цей фермент. Таким чином, омепразол не впливає на метаболізм препаратів, що метаболізуються CYP3A4, таких як циклоспорин, лідокаїн, хінідин, естрадіол, еритроміцин та будесонід.

Індуктори CYP2C19 та/або CYP3A4em />
Препарати, які індукують CYP2C19, CYP3А4 або обидва ферменти (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівня омепразолу в сироватці крові шляхом прискорення його метаболізму.
Ефективність преднізолону та циклоспорину іноді необхідно скоригувати дози циклоспорину.

При параллельном назначении антацидов, амоксициллина, дигоксина, теофиллина, циклоспорина, лидокаина, квинидина, эстрадиола, эритромицина, будесонида, метопролола или пропранолола не наблюдалось никакого клинически значимого взаимодействия с омепразолом.