Пантамак таблетки в/о 40 мг блістер № 30

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у картонній коробці.

Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні. Основні фізико-хімічні властивості: овальні двоопуклі таблетки жовтого кольору з ентеросолюбільним покриттям, гладкі з обох сторін.

Фармакодинаміка. Пантопразол є інгібітором протонної помпи (ІПП), що пригнічує кінцевий етап вироблення шлункової кислоти шляхом ковалентного зв’язування з (H⁺, K⁺)-АТФ-азною ферментативною системою на секреторній поверхні парієтальних клітин шлунка. Це призводить до гальмування базальної і рефлекторної секреції шлункової кислоти. Зв’язування з (H⁺, K⁺)-АТФ-азою забезпечує тривалу антисекреторну дію, що триває більше 24 годин для всіх досліджених доз. Прийом пантопразолу один раз на день збільшує пригнічення секреції шлункової кислоти. Після початкової дози пантопразолу 40 мг, отриманої перорально, через 2,5 години досягається середнє пригнічення 51%. При прийомі один раз на день впродовж 7 днів середнє пригнічення збільшується до 85%. Пантопразол пригнічував секрецію кислоти більше 95% у половини досліджуваних. Секреція кислоти поверталася до норми через тиждень після прийому останньої дози пантопразолу; гіперсекреції при відміні препарату зареєстровано не було. Повідомлялось про те, що протягом 4 тижнів лікування середнє підвищення рівня гастрину становило 7, 35 і 72% від значення на початку дослідження в групах, які отримували пантопразол у дозуванні 10, 20 і 40 мг відповідно. Подібне підвищення рівня гастрину сироватки крові відзначалося при обстеженні на 8-му тижні лікування, середнє підвищення становило 3, 26 і 84% відповідно у групах з трьома різними дозами пантопразолу. Медіана рівня гастрину сироватки залишилася в межах нормальних значень під час підтримуючої терапії препаратом. У перші місяці застосування пантопразолу в дозі 40 мг/день в ході досліджень лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) спостерігалося 2–3-кратне середнє підвищення рівня гастрину сироватки натще у порівнянні з початковими даними у пацієнтів з резистентною ГЕРХ. Рівень гастрину сироватки натще зазвичай залишався в межах 2–3-кратного збільшення початкового значення до 4 років періодичного спостереження у клінічних дослідженнях. Після короткострокового лікування препаратом підвищений рівень гастрину знижувався до нормального рівня щонайменше через 3 місяці. У більшості пацієнтів симптоми зникають протягом 2 тижнів. Застосування пантопразолу, як і інших інгібіторів протонної помпи (ІПП) та інгібіторів H2-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і, таким чином, збільшує секрецію гастрину пропорційно до зменшення кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально відносно клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та внутрішньовенному застосуванні препарату однаковий. При застосуванні пантопразолу збільшується рівень гастрину натще. При короткотерміновому застосуванні препарату рівень гастрину у більшості випадків не перевищує верхньої межі норми. При довготривалому лікуванні рівні гастрину у більшості випадків зростають вдвічі. Надмірне їхнє збільшення, однак, виникає лише у поодиноких випадках. Як наслідок, іноді при довготривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення специфічних ендокринних (ECL) клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак, згідно з проведеними на сьогодні дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в дослідженнях на тваринах, у людей не спостерігалося. З огляду на результати досліджень на тваринах, не можна повністю виключити вплив довготривалого (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози. Фармакокінетика. Пантамак — це таблетки з кишковорозчинним покриттям, тому поглинання пантопразолу починається лише після того, як таблетка виходить зі шлунка. Пікова концентрація у сироватці (С_max) і площа під кривою часу концентрації у сироватці (AUC) збільшуються пропорційно до пероральної та внутрішньовенної дози в діапазоні 10 мг до 80 мг. Пантопразол не накопичується і його фармакокінетика не змінюється при застосуванні кількох денних доз. Після перорального або внутрішньовенного введення концентрація пантопразолу в сироватці зменшується біекспоненційно, з періодом остаточного напіввиведення близько однієї години. При підсиленому метаболізмі з нормальною функцією печінки пероральний прийом таблетки пантопразолу в кишковорозчинній оболонці 40 мг призводить до пікової концентрації (С_max) 2,5 пг/мл; час до досягнення пікової концентрації (t_max) становить 2,5 години, а середня загальна площа під кривою часу концентрації у плазмі (AUC) становить 4,8 пг*год/мл (діапазон від 1,4 до 13,3 пг*год/мл). Після внутрішньовенного введення пантопразолу при підвищеному метаболізмі його загальний кліренс становить 7,6–14,0 л/год, а очевидний об’єм розподілу — 11,0–23,6 л. Всмоктування Після перорального прийому однієї або кількох доз 40 мг препарату Пантамак пікова плазмова концентрація пантопразолу досягалася приблизно через 2,5 години і С_max була 2,5 пг/мл. Пантопразол майже не метаболізується при першому проходженні, що забезпечує абсолютну біодоступність приблизно 77%. На поглинання пантопразолу не впливає одночасний прийом антацидних препаратів. Прийом препарату Пантамак з їжею може затримати його всмоктування до 2 годин або більше; однак С_max і ступінь поглинання пантопразолу (AUC) не змінюються. Таким чином, препарат Пантамак, таблетки, вкриті оболонкою, кишкооворозчинні, можна приймати незалежно від прийому їжі. Розподіл Очевидний об’єм розподілу пантопразолу становить приблизно 11,0–23,6 л, він розподіляється переважно в позаклітинній рідині. Здатність пантопразолу зв’язуватися з білками сироватки, в першу чергу з альбуміном, становить близько 98%. Метаболізм Пантопразол зазнає значного метаболізму в печінці за допомогою системи цитохрому P450 (CYP). Метаболізм пантопразолу не залежить від способу введення (внутрішньовенний чи пероральний). Основним метаболічним шляхом є процес деметилювання за допомогою CYP2C19 з подальшою сульфатизацією; інші метаболічні шляхи включають окислення за допомогою CYP3A4. Немає даних про значну фармакологічну активність будь-якого з метаболітів пантопразолу. Виведення Після перорального або внутрішньовенного введення разової дози пантопразолу ^l4С здоровим добровольцям з нормальним метаболізмом приблизно 71% дози виводиться з сечею, а 18% — через жовч з калом. Незмінений пантопразол не виводиться нирками. Пацієнти літнього віку У пацієнтів літнього віку (64–76 років) відмічалося лише незначне або помірне збільшення AUC (43%) і С_max (26%) пантопразолу після багаторазового перорального прийому порівнянно з відповідними показниками у молодших досліджуваних. Корекція дози залежно від віку не потрібна. Діти Безпека та ефективність застосування пантопразолу для короткострокового лікування (до восьми тижнів) ерозивного езофагіту (EE), пов’язаного з ГЕРХ, були оцінені у дітей віком від 1 до 16 років. Ефективність при EE не була продемонстрована у хворих віком до 1 року. Тому пантопразол рекомендований для короткострокового лікування EE, пов’язаного з ГЕРХ, у пацієнтів з масою тіла від 40 кг. Безпека та ефективність застосування пантопразолу дітям при лікуванні захворювань, крім ЕЕ, не оцінювалися. Хоча дані клінічних досліджень свідчать на користь застосування пантопразолу для короткострокового лікування EE, пов’язаного з ГЕРХ, у дітей віком від 1 до 5 років. Діти віком від 6 до 16 років Фармакокінетика пантопразолу оцінювалася у дітей віком від 6 до 16 років з клінічним діагнозом ГЕРХ. Фармакокінетичні параметри після перорального прийому разової дози 20 мг або 40 мг пантопразолу у дітей віком від 6 до 16 років сильно варіювали (% коефіцієнт варіації коливався від 40 до 80%). Середнє геометричне AUC, визначене у популяційному фармакокінетичному аналізі після введення дітям дози 40 мг препарату у вигляді таблеток, було вище приблизно на 39% та на 10% відповідно у дітей віком 6–11 та 12–16 років в порівнянні з дорослими (таблиця 1). Таблиця 1 Фармакокінетичні параметри у дітей віком 6–16 років з ГЕРХ, які отримували пантопразол у дозі 40 мг

Параметри	6–11 років (n = 12)	12–16 років (n = 11)
Сmax (Hg/îTlL)	1,8	1,8
Tmax (год)	2,0	2,0
AUC (пг*год/мл)a	6,9	5,5
CL/F (л/год)б	6,6	6,8

^a Середнє геометричне значення. ^б Медіанні значення. Ниркова недостатність У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю фармакокінетичні показники пантопразолу були такими ж, як у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Корекція дози для пацієнтів з нирковою недостатністю або пацієнтів, що знаходяться на гемодіалізі, не потрібна. Печінкова недостатність У пацієнтів з печінковою недостатністю від легкого до тяжкого ступеня (клас від А до С за шкалою Чайлда–Пью) максимальна концентрація пантопразолу лише незначно збільшувалася (в 1,5 раза) у порівнянні зі здоровими добровольцями.

Препарат для лікування кислотозалежних захворювань. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С02.

Дія пантопразолу на абсорбцію інших лікарських засобів. Пантопразол може зменшувати всмоктування препаратів, біодоступність яких залежить від рН шлункового соку (наприклад деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як ерлотиніб). Одночасне застосування атазанавіру або нелфінавіру з інгібіторами протонної помпи не рекомендується. Одночасне застосування атазанавіру або нелфінавіру з інгібіторами протонної помпи може значно зменшити плазмові концентрації атазанавіру або нелфінавіру, призвести до втрати терапевтичного ефекту та розвитку резистентності до препарату. Кумаринові антикоагулянти. Є повідомлення з досвіду післяреєстраційного застосування про збільшення МНІ (міжнародний нормалізаційний індекс) і протромбінового часу у пацієнтів, які одночасно отримують інгібітори протонної помпи, в тому числі Пантамак, і варфарин або фенпрокумон. Збільшення МНІ і протромбінового часу може призвести до надмірної кровотечі і навіть смерті. Важких наслідків можливо запобігти при виявленні ранніх симптомів. Тому необхідно контролювати збільшення МНІ і протромбінового часу у пацієнтів, які одночасно отримують інгібітори протонної помпи і варфарин або фенпрокумон. Клопідогрел. Одночасне застосування пантопразолу і клопідогрелу у здорових добровольців не мало клінічно важливого впливу на активний метаболіт клопідогрелу або індуковане клопідогрелом інгібування тромбоцитів. При застосуванні затвердженої дози препарату Пантамак не потрібна корекція дози клопідогрелу. Препарати, на біодоступність яких може впливати рН шлунка. Пантопразол викликає тривале гальмування секреції шлункової кислоти. Таким чином, пантопразол може впливати на поглинання препаратів, на біодоступність яких впливає рН (наприклад, кетоконазол, ефіри ампіциліну і солі заліза). Хибнопозитивний результат аналізу сечі на наявність ТГК Є повідомлення про хибнопозитивні результати аналізу сечі на наявність тетрагідроканабіолу (ТГК) у пацієнтів, які отримують інгібітори протонної помпи. Для перевірки результатів потрібно використовувати альтернативний метод аналізу. Метотрексат. Описи клінічних випадків, опубліковані дослідження популяційної фармакокінетики і ретроспективні аналізи свідчать, що одночасне застосування ІПП і метотрексату (в першу чергу, високі дози; див. інструкцію для медичного застосування метотрексату) може підвищити рівень метотрексату та/або його метаболіту гідрометотрексату в сироватці крові. Однак немає офіційних досліджень взаємодії метотрексату та ІПП. Інші взаємодії. Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму — деметилювання за допомогою CYP2С19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP3А4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, фенпрокумон, та пероральними контрацептивами, які містять левоноргестрел і етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій. Результати цілого ряду досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, які метаболізуються за допомогою CYP1A2 (таких як кофеїн, теофілін), CYP2С9 (наприклад піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (таких як метопролол), CYP2Е1 (таких як етанол), не впливає на р-глікопротеїн, який забезпечує всмоктування дигоксину. Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами. Були проведені дослідження щодо взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.

діюча речовина: pantoprazole; 1 таблетка, вкрита оболонкою, кишковорозчинна, містить 40 мг пантопразолу у вигляді пантопразолу натрію сесквігідрату; допоміжні речовини: маніт (Е 421), кросповідон, натрію карбонат безводний, кальцію стеарат, гіпромелоза, повідон, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), пропіленгліколь, метакрилатного сополімеру дисперсія, триетилцитрат.

У даній лікарській формі Пантамак рекомендований для короткострокового лікування ерозивного езофагіту, пов’язаного з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, у пацієнтів з масою тіла ≥ 40 кг. Лікарський засіб слід застосовувати дітям, як зазначено у розділах «Показання» та «Спосіб застосування та дози». Безпека та ефективність пантопразолу для короткострокового лікування (до восьми тижнів) ерозивного езофагіту, пов’язаного з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою, були оцінені у дітей віком від 1 до 16 років. Ефективність при ерозивному езофагіті не була продемонстрована у хворих віком до 1 року. Безпека та ефективність пантопразолу для дітей при лікуванні захворювань, крім ерозивного езофагіту, не оцінювалися.

Лікування рефлюкс-езофагіту, пов'язаного з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ). Підтримання ремісії ерозивного езофагіту. Лікування патологічних гіперсекреторних станів, у тому числі синдрому Золлінгера–Еллісона.

Підвищена чутливість до активної речовини, похідних бензимідазолу або до будь-якого компонента препарату.

Лікування рефлюкс-езофагіту, пов'язаного з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ). Пантопразол показаний дорослим для лікування та полегшення симптомів рефлюкс-езофагіту, курс лікування — не довше 8 тижнів. Дорослим пацієнтам, у яких після 8-тижневого курсу лікування не досягнуто виліковування, може бути призначений ще один 8-тижневий курс пантопразолу. Безпека другого 8-тижневого курсу лікування для дітей не встановлена. Пантопразол застосовують дітям з масою тіла від 40 кг для короткострокового лікування ерозивного езофагіту, пов'язаного з ГЕРХ (див. табл.2). Підтримуюче лікування ерозивного езофагіту. Рекомендовані дози наведено у таблиці 2. Таблиця 2

Показання	Дозування	Частота застосування
Лікування рефлюкс-езофагіту, пов'язаного з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ)
Дорослі	40 мг	Один раз на добу впродовж 8 тижнів *
Діти з масою тіла
≥ 40 кг	40 мг	Один раз на добу впродовж 8 тижнів
Підтримання ремісії ерозивного езофагіту
Дорослі	40 мг	Один раз на добу
Лікування патологічних гіперсекреторних станів, у тому числі синдрому Золлінгера–Еллісона
Дорослі	40 мг	Двічі на добу **

* Дорослим пацієнтам, які не одужали після 8 тижнів лікування, може бути призначений додатковий 8-тижневий курс лікування препаратом Пантамак. ** Кратність прийому та дозу потрібно скорегувати відповідно до потреб пацієнта. Продовжувати терапію потрібно, поки є клінічні показання. Призначалися дози до 240 мг на добу. Таблиця 3 Спосіб прийому

Лікарська форма	Шлях	Вказівки*
Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні	Пероральний	Таблетку приймають цілою, незалежно від прийому їжі.
* Пацієнтів інструктують, що Пантамак, таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні, не можна розламувати, жувати чи іншим чином подрібнювати.

Супутній прийом антацидів не впливає на всмоктування таблеток. Пацієнти літнього віку не потребують корегування дози. Пацієнти з порушенням функції печінки. Серед пацієнтів з печінковою недостатністю не досліджувались дози понад 40 мг/добу.

Найчастішими побічними реакціями були діарея і головний біль (близько 1%). Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥1/100), часто (≥1/100 і < 1/10), нечасто (≥1/1000 і < 1/100), рідко (≥1/10000 і < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (частота не визначена за наявними даними). З боку крові та лімфатичної системи. Рідко: агранулоцитоз. Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія. З боку імунної системи. Рідко: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок). Метаболізм та розлади обміну речовин. Рідко: підвищення КК (креатин кінази), загальні набряки, гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестерин), підвищення рівня печінкових ферментів, зміни маси тіла. Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія¹, гіпокаліємія. З боку психіки. Нечасто: розлади сну. Рідко: депресія (в тому числі загострення). Дуже рідко: дезорієнтація (з ускладненнями). Невідомо: галюцинації; сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у разі їх наявності). З боку нервової системи. Нечасто: головний біль, запаморочення, депресія. Рідко: розлади смаку. Невідомо: парестезія. З боку органів зору. Рідко: порушення зору/затьмареність, затуманення зору. З боку травного тракту. Нечасто: діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт, гепатит. З боку гепатобіліарної системи. Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, γ-ГТ). Рідко: підвищення рівня білірубіну. Невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність. З боку шкіри та підшкірних тканин. Нечасто: шкірні висипання, екзантема, свербіж. Рідко: кропив'янка, ангіоедема. Невідомо: синдром Стівенса–Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, набряк Квінке, фоточутливість. З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини. Нечасто: біль у суглобах, перелом стегна, зап'ястя або хребта. Рідко: артралгія, міалгія. Невідомо: спазми м'язів². З боку нирок та сечовидільної системи. Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності). З боку репродуктивної системи та молочних залоз. Рідко: гінекомастія. З боку опорно-рухового апарату. Рідко: рабдоміоліз, переломи кісток, міалгія. Загальні розлади. Нечасто: астенія, втома, нездужання. Рідко: підвищення температури тіла, набряк обличчя, периферичні набряки, фоточутливість. Невідомо: гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією. Спазм м'язів, як наслідок порушення балансу електролітів. ¹ Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією. ² Спазм м'язів як наслідок порушення балансу електролітів.

Досвід прийому пацієнтами надвисоких доз пантопразолу > 240 мг обмежений. Пантопразол екстенсивно зв’язується з білками, повністю не виводиться за допомогою діалізу. У разі передозування з клінічними ознаками інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримуючу терапію.

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці.