Пренелія таблетки по 8 мг, 30 шт.

Периндоприл – інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин I на ангіотензин II (ангіотензинперетворюючий фермент АПФ). Перетворювальний фермент (або кіназа) – це екзопептидаза, яка робить можливим перетворення ангіотензину I на судинозвужувальний ангіотензин II, а також викликає розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептиду. Інгібування АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину II у плазмі крові, що підвищує активність реніну у плазмі крові (за рахунок пригнічення негативного зворотного зв'язку на вивільнення реніну) та знижує секрецію альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїнкінінової системи (і таким чином також призводить до активації системи простагландинів). Цей механізм дії призводить до зниження артеріального тиску інгібіторами АПФ та частково відповідає за появу деяких побічних ефектів (наприклад, кашель).

Периндоприл тертбутиламін діє через свій активний метаболіт – периндоприлат Інші ж метаболіти не демонструють активності в придушенні АПФ в експериментальних умовах.
Артеріальна гіпертензія.
Периндоприл ефективно знижує артеріальний тиск при всіх ступенях артеріальної гіпертензії: м'якої, помірної та тяжкої; зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску спостерігається як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи.
Периндоприл зменшує опір периферичних судин, що призводить до зниження артеріального тиску. Внаслідок цього збільшується периферичний кровотік без впливу на частоту серцевих скорочень.

Як правило, збільшується і нирковий кровотік, у той час як швидкість клубочкової фільтрації (СКФ) зазвичай не змінюється.
Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після одноразового прийому і зберігається не менше 24 годин: співвідношення Т /Р (мінімальна ефективність / максимальна ефективність протягом доби) периндоприлу становить 87-100%. Артеріальний тиск знижується швидко. У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація артеріального тиску відбувається протягом місяця і зберігається без тахіфілаксії.

У разі відміни периндоприлу тертбутиламіну ефекту відміни не виникає.
Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.
Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширюючі властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини для малих артерій. Додаткова терапія з тіазидним діуретиком має синергічний ефект. Комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика також зменшує ризик розвитку гіпокаліємії, спричиненої діуретиком.

Серцева недостатність.
Периндоприлу тертбутиламін зменшує роботу серця шляхом зменшення перед- та постнавантаження на серце.
Дослідження за участю пацієнтів із серцевою недостатністю продемонстрували:
зменшення тиску наповнення правого та лівого шлуночків,< br />зниження системного периферичного опору,
збільшення серцевого індексу та покращення серцевого викиду.

Відомо, що в ході порівняльних досліджень перше призначення 2 мг периндоприлу пацієнтам із серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості не було пов'язане з будь-яким достовірним зниженням артеріального тиску порівняно з плацебо.

Абсорбція.
Після перорального прийому периндоприл швидко всмоктується, максимальна концентрація в плазмі досягається протягом 1 години. Період напіврозпаду периндоприлу в плазмі становить 1 годину.
Периндоприл є проліками. 27 % від загальної кількості прийнятого периндоприлу визначається у крові у вигляді активного метаболіту – ndash; периндоприлату. Крім активного метаболіту – Периндоприлат, препарат утворює 5 метаболітів, які є неактивними. Максимальна концентрація периндоприлату в плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому.
Прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу в периндоприлат, отже, зменшується його біодоступність, тому добову дозу периндоприлу тертбутиламіну рекомендується приймати одноразово вранці.

Розподіл.
Відзначається лінійна залежність між дозою периндоприлу та його концентрацією в плазмі крові. Об'єм розподілу незв'язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язування периндоприлату з білками плазми становить 20 %, головним чином з ангіотензинперетворюючого ферменту, але цей показник є дозозалежним.

Виведення.
Периндоприлат виводиться із сечею. Період остаточного напіввиведення незв'язаної фракції становить приблизно 17 годин. Стадія рівноважної концентрації в плазмі крові досягається через 4 дні від початку лікування.
Особливі групи пацієнтів.
Виведення периндоприлату сповільнюється у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю. Рекомендується підбирати дозу для пацієнтів з нирковою недостатністю, враховуючи ступінь недостатності (кліренсу креатиніну).
Діалізний кліренс периндоприлату – 70 мл/хв.
Кінетика периндоприлу змінюється у пацієнтів із цирозом печінки: печінковий кліренс периндоприлу зменшується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. Отже, таким захворюванням не потрібно коригувати дозу.

Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію.
Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть викликати гіперкаліємію, а саме: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, нестероїд ), гепарин, імуносупресори, такі як циклоспорин або такролімус, триметоприм. Одночасний прийом зазначених лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Протипоказано (див. розділ «Протипоказання») одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом, або пацієнтам з порушеною функцією нирок, враховуючи підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок, кардіоваскулярної захворюваності та леталь. «Особливості застосування») всім іншим групам пацієнтів
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-(РААС) за допомогою комбінованого використання інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II Опубліковано дані про те, що у пацієнтів із встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з такими при монотерапії препарату ми, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II) може бути застосована в індивідуальних випадках із ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Екстракорпоральне лікування призводить до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такими як високопроточні мембрани для діалізу або гемофільтрації (наприклад, поліакрилові мембрани) та для аферезу ліпопротеїдів низької щільності з декстрансульфатом, що може призвести до підвищення ризику виникнення важких анафілак. розділ «Протипоказання»). У разі необхідності такого лікування слід розглянути можливість використання діалізних мембран іншого типу або призначення інших класів антигіпертензивних препаратів.

Естрамустин: підвищення ризику виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).
Калійзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид та інші), солі калію: виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) особливо у пацієнтів з ниркою недостатністю (додатковий гіперкаліємічний ефект). Зазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. розділ «Особливості застосування»). Однак якщо одночасне призначення цих речовин необхідне, їх слід застосовувати з обережністю та проводити частий контроль калію плазми. Про застосування спіронолактону при серцевій недостатності див. «Одночасне застосування, яке потребує особливої ​​уваги».

Літій. При застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію повідомлялося про оборотне підвищення концентрації літію в плазмі та його токсичності. Не рекомендується застосовувати периндоприл із препаратами літію. У разі доведеної необхідності такого призначення обов'язково ретельно контролювати рівень літію в плазмі крові.
Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус). Пацієнти, які одночасно приймають інгібітори mTOR, можуть увійти до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).

Одночасне застосування, що потребує особливої ​​уваги.
Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та цукрознижувальних засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найчастіше цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Баклофен посилює антигіпертензивний ефект. Необхідно контролювати артеріальний тиск та функцію нирок, у разі потреби слід провести корекцію дози.
Діуретики. У пацієнтів, які приймають діуретики, і особливо у тих, хто має порушений водно-електролітний обмін, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується завдяки відміні діуретика, підвищенню об'єму циркулюючої крові або споживанню солі перед початком терапії периндоприлом, яку слід починати з низьких доз із поступовим підвищенням.

При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг викликати недостатність води/електролітів, його необхідно скасувати перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути відновлений з часом) або призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з поступовим її підвищенням. дози можливо після зниження дози діуретика. У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Калійсзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон). Особливої ​​уваги потребує одночасне застосування еплеренону або спіронолактону у дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібітору АПФ. У разі недотримання рекомендацій щодо призначення такої комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо, летальної) при лікуванні пацієнтів із серцевою недостатністю II-IV класу за NYHA та фракцією викиду – 40%, які раніше лікувалися інгібіторами АПФ та петльовим діуретиком. Перед призначенням такої комбінації слід переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендується проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижня під час першого місяця лікування та щомісяця надалі.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту ≥ 3 г/добу.

Можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з НПЗЗ такими, як: ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗЗ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призвести до збільшення ризику погіршення функції нирок, у тому числі ймовірності розвитку гострої ниркової недостатності, підвищення рівня калію в плазмі, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно відновити водний баланс і дати рекомендації щодо контролю функції нирок після початку комбінованої терапії та при подальшому лікуванні.

Одночасне застосування, що потребує уваги.
Лікарські засоби, що впливають на симпатичну нервову систему:-адреноблокатори посилюють гіпотензивний ефект периндоприлу.
Антигіпертензивні засоби та вазодилататори: одночасне застосування антигіпертензивних засобів може підвищити. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами може сприяти додатковому зниженню артеріального тиску.
Інгібітори дипептилпептидази-IV (ДПП-IV) (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин): у пацієнтів, яким призначена підвищується ризик виникнення ангіоедеми.
Одночасне застосування анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотичних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Симпатоміметики можуть послаблювати гіпотензивну дію інгібіторів АПФ.
Золото: нітратоподібна реакція (симптомами є: почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) зустрічається рідко у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ, включаючи периндо золота (натрію ауротіомалат).
Дігоксин: дослідження з фармакокінетики показали, що периндоприл при одночасному застосуванні не впливає на концентрацію дигоксину в плазмі, але вплив дигоксину на концентрацію периндоприлу/периндоприлату виключити не можна.

Гентаміцин: дослідження на тваринах показали можливість взаємодії периндоприлу та гентаміцину. Однак взаємодію у людей не досліджували.
Інгібітори нейтральної ендопептидази: одночасне застосування інгібіторів АПФ та інгібіторів нейтральної ендопептидази підвищує ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Пацієнти, які приймають інгібітори нейтральної ендопептидази і починають лікування периндоприлом і навпаки, потребують ретельного спостереження.
Взаємодія з їжею. Одночасний прийом периндоприлу з їжею не впливає на швидкість або рівень всмоктування периндоприлу. Однак ступінь біотрансформації периндоприлу до периндоприлату знижується на 35%, тому периндоприл рекомендується приймати перед їжею.

діюча речовина: периндоприл;

1 таблетка Пренелія®, 4 мг містить: периндоприлу тертбутиламіну – 4,0 мг, що відповідає 3,338 мг периндоприлу;
1 таблетка Пренелія®, 8 мг містить: периндоприлу тертбутиламіну – 8,0 мг, що відповідає 6,676 мг периндоприлу;

допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; кремнію діоксид
колоїдний безводний; магнію стеарат.

Вагітність

Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти (див. розділ «Протипоказання»). Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення тератогенного ефекту внаслідок прийому інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності не остаточні, тому незначного підвищення ризику не можна виключати. Відомо, що прийом інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності призводить до фетотоксичності та неонатальної токсичності.

У випадку, якщо жінка приймала інгібітор АПФ під час ІІ триместру вагітності, дитині рекомендовано провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ у період вагітності, мають знаходитися під ретельним наглядом через можливість виникнення артеріальної гіпотензії.

Годування груддю

Інгібітори АПФ проникають у грудне молоко, тому протипоказані під час годування груддю. Під час годування груддю бажано призначити альтернативне лікування із більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.

Фертильність

Впливу на репродуктивну здатність або фертильність не виявлено.

• Артеріальна гіпертензія.
• Серцева недостатність.
• Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями.
• Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця. Довготривале лікування зменшує ризик виникнення інфаркту міокарда та серцевої недостатності.

• Підвищена чутливість до периндоприлу або до будь-якої з допоміжних речовин, або до будь-якого іншого інгібітору АПФ;
• ангіоневротичний набряк в анамнезі після застосування інгібітору АПФ;
• ідіопатичний або спадковий ангіоневротичний набряк;
  вагітні, жінки, які планують завагітніти та жінки дітородного віку, які не застосовують адекватні засоби контрацепції (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
• одночасне застосування з сакубітрил/валсартаном через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку;
• одночасне застосування з препаратами, що містять діючу речовину аліскірен, у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м2) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• екстракорпоральне лікування, яке призводить до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями;
• значний двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки.

• Для перорального застосування.

  Таблетки рекомендовано приймати 1 раз на добу вранці перед вживанням їжі.

  Дозу підбирають індивідуально, залежно від показників артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

  Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від профілю пацієнта, показників артеріального тиску та відповіді на лікування (див. розділ «Особливості застосування»).

  Таблетки Пренелія® підлягають поділу (мають риску для поділу).

  Артеріальна гіпертензія.

  Периндоприл можна призначати як монотерапію або у комбінації з препаратами інших класів антигіпертензивних засобів.

  Рекомендована початкова доза становить 4 мг 1 раз на добу вранці.

  Пацієнти з високою активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (особливо пацієнти з реноваскулярною гіпертензією, порушенням водно-електролітного балансу, серцевою декомпенсацією або тяжкою гіпертензією) можуть зазнати надмірного зниження артеріального тиску після прийому першої дози. Таким пацієнтам рекомендується розпочинати лікування з дози 2 мг (½ таблетки препарату Пренелія® 4 мг) та початок терапії проводити під наглядом лікаря.

  Дозу можна підвищити до 8 мг 1 раз на добу через 1 місяць лікування.

  На початку застосування периндоприлу можливе виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії; це імовірніше у пацієнтів, які одночасно приймають діуретики. Таким пацієнтам розпочинати лікування периндоприлом слід з обережністю, оскільки у них може бути дефіцит води та/або солі.

  Якщо це можливо, слід припинити прийом діуретика за 2–3 дні до початку терапії периндоприлу тертбутиламіном (див. розділ «Особливості застосування»).

  Пацієнтам з артеріальною гіпертензією, яким не можна припинити застосування діуретиків, лікування слід розпочинати з дози 2 мг. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок та рівень калію у сироватці крові. Подальше підвищення дози периндоприлу тертбутиламіну слід здійснювати залежно від показників артеріального тиску. У разі необхідності терапію діуретиком можна відновити.

  Пацієнтам літнього віку лікування слід розпочинати з дози 2 мг, яку можна підвищити до 4 мг через 1 місяць лікування, а потім, у разі необхідності, до 8 мг з урахуванням функції нирок (див. таблицю, що надається нижче).

  Хронічна серцева недостатність.

  Пацієнтам із серцевою недостатністю, яким периндоприл зазвичай слід призначати одночасно з діуретиком, що виводить калій, та/або дигоксином, та/або β-блокатором, лікування рекомендовано розпочинати під ретельним медичним наглядом та з початкової дози 2 мг, яку слід приймати вранці. Через 2 тижні, за умови доброї переносимості, дозу підвищувати до 4 мг 1 раз на добу. Надалі дозу підбирати індивідуально залежно від клінічної відповіді пацієнта на лікування.

  Пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю та іншим пацієнтам з групи високого ризику (пацієнти з порушенням функції нирок та тенденцією до порушень рівня електролітів, пацієнти, які отримують одночасну терапію діуретиками та/або вазодилататорами) лікування слід розпочинати під ретельним медичним наглядом (див. розділ «Особливості застосування»).

  У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії, а саме – пацієнтів з дефіцитом електролітів з гіпонатріємією або без неї, пацієнтів із гіповолемією або тих, хто отримував інтенсивну терапію діуретиками, слід провести корекцію вищезазначених станів, якщо можливо, до призначення препарату. Артеріальний тиск, функцію нирок та рівень калію у сироватці крові потрібно ретельно контролювати як до, так і під час лікування (див. розділ «Особливості застосування»).

  Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями.

  Рекомендована початкова доза становить 2 мг (½ таблетки препарату Пренелія® 4 мг) 1 раз на добу вранці. Після 2 тижнів лікування дозу збільшувати до 4 мг 1 раз на добу вранці.

  Якщо після 2 тижнів лікування препаратом Пренелія® 4 мг пацієнт потребує додаткового контролю артеріального тиску, можна призначити індапамід у дозі 1 таблетка на добу. Лікування можна розпочинати будь-коли у термін від 2 тижнів до кількох років після первинного інсульту.

  Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документованою стабільною ішемічною хворобою серця.

  Лікування розпочинають з препарату Пренелія® 4 мг. Через 2 тижні за умови доброї переносимості та з урахуванням функції нирок дозу підвищують до 8 мг.

  Пацієнтам літнього віку лікування слід розпочинати з дози 2 мг (½ таблетки препарату Пренелія® 4 мг) 1 раз на добу вранці; через тиждень дозу підвищують до 4 мг; через 2 тижні з урахуванням функції нирок дозу підвищують до 8 мг (див. таблицю 1). Підвищення дози можливе тільки за умови доброї переносимості попередньої дози.

   Підбір доз при нирковій недостатності.

  Дозування для пацієнтів з нирковою недостатністю має базуватися на кліренсі креатиніну, як зазначено у таблиці нижче:

  Таблиця 1

  Підбір доз при нирковій недостатності

  Кліренс креатиніну (мл/хв)	Рекомендоване дозування
  ClCR ≥ 60	4 мг на добу
  30 < ClCR < 60	2 мг на добу
  15 < ClCR < 30	2 мг через добу
  Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі*
  ClCR < 15	2 мг на добу проведення діалізу

  ٭Діалізний кліренс периндоприлату 70 мл/хв. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі дозу слід приймати після проведення гемодіалізу.

  Підбір доз при печінковій недостатності.

  Пацієнти з печінковою недостатністю не потребують підбору дози препарату (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).

Особливості щодо застосування

Найбільш частими побічними реакціями, які спостерігаються при застосуванні периндоприлу, є: кашель, запаморочення, головний біль, астенія, шлунково-кишкові розлади (біль у животі, нудота та диспепсія).

Найбільш серйозні побічні реакції: реакції гіперчутливості (ангіоневротичний набряк), порушення функції нирок (у пацієнтів з високого ризику), панкреатит, порушення крові (панцитопенія, агранулоцитоз і тромбоцитопенія).

При оцінці безпеки при тривалому застосуванні у пацієнтів із серцевою недостатністю виникають важкі побічні реакції з найбільшою частотою виникали стенокардія та ортостатична гіпотензія.

Найбільш важкими побічними реакціями під час постмаркетингового спостереження були панкреатит і розлади системи крові (панцитопенія, агранулоцитоз та тромбоцитопенія). Під час клінічних досліджень та післяреєстраційного застосування периндоприлу спостерігалися нижчезазначені побічні реакції з такою частотою виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10), нечасто (≥ 1/1000, < 1/100), рідко (≥ 1/10000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не може бути визначена за наявною інформацією).

*Частоту було розраховано за даними клінічних досліджень для побічних реакцій, які виявлені на основі спонтанних повідомлень.

Повідомлення про небажані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливими. Вони дозволяють проводити безперервний моніторинг співвідношення користь/ризик лікарського засобу. Медичні працівники повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему повідомлень.

Інформації про передозування периндоприлу недостатньо. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть бути наступними: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, прискорене серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривога, кашель тощо.

При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення розчину натрію хлориду 0,9 % (9 мг/мл). У випадку виникнення артеріальної гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтальне положення з низьким узголів’ям. У разі можливості слід забезпечити пацієнту інфузії ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Периндоприл можна видалити із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). У разі виникнення резистентної до лікування брадикардії показане застосування штучного водія ритму. Необхідно встановити постійний моніторинг за основними показниками життєдіяльності, концентрацією електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Використовується для запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з ішемічною хворобою серця, а також зменшує ризик виникнення інфаркту міокарда та серцевої недостатності