Пренеса оро таб таблетки дисперг. 4 мг № 30

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у картонній коробці.

Таблетки диспергуються в ротовій порожнині.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 4 мг : від білого до майже білого кольору, круглі, злегка двоопуклі таблетки зі скошеними краями.

Периндоприл є інгібітором АПФ, який перетворює ангіотензин І на ангіотензин ІІ. АПФ, або кіназа, є ексопептидазою, що дає можливість перетворювати ангіотензин І на ангіотензин II, а також викликає розпад вазодилататорного агента брадикініну з утворенням неактивного гептапептид. Гальмування активності АПФ призводить до зниження концентрації ангіотензину II у плазмі крові, підвищення активності реніну у плазмі крові (за рахунок придушення негативної зворотної реакції на вивільнення реніну) та зниження секреції альдостерону. Оскільки АПФ блокує брадикінін, гальмування активності цього ферменту призводить до збільшення активності циркулюючої та локальної калікреїн-кінінової системи, а отже – до активації простагландинів. Такий механізм сприяє дії інгібіторів АПФ щодо зниження артеріального тиску та частково відповідає за появу деяких побічних ефектів (наприклад кашель).

Периндоприл в організмі перетворюється на активний метаболіт – периндоприлату. Інші метаболіти не демонструють гальмування активності АПФ.

Артеріальна гіпертензія

Периндоприл виявляє активність при слабкій, помірній та тяжкій артеріальній гіпертензії. Він знижує систолічний та діастолічний артеріальний тиск як у положенні лежачи, так і в положенні стоячи. Периндоприл знижує загальний периферичний опір, що призводить до зменшення системного артеріального тиску. Збільшення периферичного кровообігу відбувається без зміни частоти серцевих скорочень. Зазвичай відбувається збільшення ниркового кровотоку, при цьому швидкість клубочкової фільтрації практично не змінюється.

Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4-6 годин після одноразового прийому і зберігається не менше 24 годин: співвідношення Т/Р (впадина/пік - мінімальна ефективність/максимальна ефективність протягом доби) периндоприлу становить 87-100%.

>

Зниження артеріального тиску відбувається швидко. У пацієнтів із зворотною реакцією стабілізація артеріального тиску відбувається в середньому протягом 1 місяця лікування та підтримується без появи тахіфілаксії. Припинення лікування не супроводжується синдромом відміни.

Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширюючі властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини для малих артерій.

Додаткова терапія з тіазидним діуретиком має синергічний ефект. Комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика також зменшує ризик виникнення гіпокаліємії, яка була спричинена терапією діуретиком.

Серцева недостатність

Периндоприл полегшує роботу серця шляхом зменшення перед- та постнавантаження.

Дослідження за участю пацієнтів із серцевою недостатністю продемонстрували:

• зниження тиску наповнення в правому та лівому шлуночках;
• зниження системного периферичного судинного опору;
• збільшення серцевого індексу та покращення серцевого викиду.

У порівняльних дослідженнях було показано, що перше введення початкової дози периндоприлу 2 мг пацієнтам із слабкою або помірною серцевою недостатністю порівняно із введенням плацебо не супроводжується значним зниженням артеріального тиску.

Дослідження за участю пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, спричиненою порушенням коронарної артерії, периндоприл коригує гіпертрофію міокарда та надмірну кількість субендокардіального колагену, відновлює співвідношення міозину та ферменту та знижує частоту реперфузійних аритмій.

Абсорбція. Після прийому периндоприл швидко всмоктується, максимальна концентрація в плазмі досягається протягом 1 години. Період напіврозпаду периндоприлу в плазмі крові становить 1 годину.

Периндоприл є пролікарським засобом. 27% від загальної кількості периндоприлу, що приймається, визначається в крові у вигляді активного метаболіту – периндоприлата. Крім активного метаболіту – периндоприлату, препарат утворює 5 неактивних метаболітів. Максимальна концентрація периндоприлату в плазмі крові досягається через 3-4 години після прийому.

Прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу на периндоприлат, отже зменшується його біодоступність, тому добову дозу периндоприлу рекомендується приймати одноразово вранці перед їдою.

Зазначається лінійна залежність між дозою периндоприлу та концентрацією у плазмі крові.

Розподіл

Об'єм розподілу незв'язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язування периндоприлату з білками плазми крові становить 20%, головним чином з ангіотензинперетворювальним ферментом, але цей показник є дозозалежним.

Висновок

Периндоприлат виводиться із сечею. Період остаточного напіввиведення незв'язаної фракції становить близько 17 годин. Стадія рівноважної концентрації в плазмі крові настає через 4 дні після початку лікування.

Особливі групи пацієнтів

Виведення периндоприлату уповільнюється у пацієнтів похилого віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю.

Діалізний кліренс периндоприлату – 70 мл/хв.

Кінетика периндоприлу змінюється у пацієнтів хворих на цироз печінки: печінковий кліренс периндоприлу зменшується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. ;Побічні реакції»).

Інгібітори АПФ (АПФ). Периндопріл. Код АТХ С09А А04.

Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-(РААС) шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскіреном асоціюється з вищою частотою побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок ( ниркову недостатність) порівняно із застосуванням одного препарату, що впливає на РААС (див. розділи «Фармакологічні», «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Лікарські засоби, що викликають гіперкаліємію

Деякі лікарські засоби або терапевтичні класи лікарських засобів можуть викликати гіперкаліємію: аліскірен, солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), геспорин, імуносупрес ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол). Одночасне застосування зазначених лікарських засобів підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Одночасне застосування протипоказане (див. «Протипоказання»)

Аліскірен: у пацієнтів, хворих на цукровий діабет, або пацієнтів з порушеною функцією нирок ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності та летальності підвищується.

Екстракорпоральні методи лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, такими як високопроточні мембрани для діалізу або гемофільтрації (наприклад, поліакрилові мембрани) та для аферезу ліпопротеїдів низької щільності з декстрансульфатом, що може призвести до підвищення ризику виникнення тяжких анафілактичних реакцій (див. розділ «Протипоказання»). У разі необхідності такого лікування слід розглянути можливість використання діалізної мембрани іншого типу або застосування іншого класу антигіпертензивних препаратів.

Сакубітрил / валсартан

Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/вальзартаном протипоказане, оскільки одночасне застосування інгібіторів АПФ та неприлізину може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Починати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше, ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. Терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. Розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Одночасне застосування не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»)

Аліскірен: у будь-яких інших пацієнтів, як і у хворих на цукровий діабет або пацієнтів з порушеною функцією нирок, ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок та кардіоваскулярної захворюваності та летальності підвищується.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину

Опубліковано дані про те, що у пацієнтів із встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим діабетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та ухуд. кількості гострої ниркової недостатності) порівняно з такими при монотерапії препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС). Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину II) може бути застосована в окремих випадках та під ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Естрамустин

Підвищується ризик виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк).

Бісептол (триметоприм/сульфаметоксазол)

У пацієнтів, які одночасно застосовують ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), можливе підвищення ризику виникнення гіперкаліємії (див. розділ «Особливості застосування»).

Калійсзберігаючі діуретики (наприклад, тріамтерен, амілорид та інші), добавки калію або замінники солей, що містять калій

Хоча калій зазвичай залишається в межах норми, у деяких пацієнтів, які отримують периндоприл, може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, тріамтерен або амілорид), добавки калію або замінники солі, що містять калій, можуть призвести до значного збільшення рівня калію в сироватці крові. Слід також бути обережними при одночасному застосуванні периндоприлу з іншими агентами, що підвищують вміст калію в сироватці крові, наприклад триметопримом і ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючі діуретики амілорид. Тому одночасне застосування периндоприлу з вищезазначеними препаратами не рекомендується. Однак, якщо одночасне призначення вищезгаданих речовин необхідне, їх слід застосовувати з обережністю та ретельно контролювати рівень калію в плазмі.

Літій

При застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію можливе оборотне підвищення концентрації літію в плазмі і, відповідно, підвищення ризику його токсичної дії. Не рекомендується застосовувати периндоприл з препаратами літію. У разі доведеної необхідності такого призначення слід обов'язково ретельно контролювати рівень літію в плазмі крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Одночасне застосування, що потребує особливої уваги

Протидіабетичні засоби (інсулін, пероральні гіпоглікемічні засоби)

Епідеміологічні дослідження свідчать про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних засобів (інсулін, пероральні протидіабетичні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найімовірніше, що цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Баклофен

Посилюється антигіпертензивний ефект. У разі потреби слід контролювати артеріальний тиск та адаптувати дозу антигіпертензивних засобів.

Діуретики

У пацієнтів, які приймають діуретики, і особливо у тих, у кого порушено водно-електролітний обмін, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібіторами АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту знижується завдяки скасуванням діуретика, підвищенню об'єму циркулюючої крові або споживанню солі перед початком терапії периндоприлом. Лікування слід починати з низьких доз і поступово збільшувати їх.

При артеріальній гіпертензії, коли попередньо призначений діуретик міг викликати недостатність води/електролітів, його необхідно відмінити перед початком лікування інгібітором АПФ (у таких випадках прийом діуретика може бути відновлений з часом) або призначити інгібітор АПФ у низькій дозі з постом. підвищенням.

При застійній серцевій недостатності на фоні прийому діуретика прийом інгібітору АПФ слід починати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика.

У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Калійсзберігаючі діуретики (еплеренон, спіронолактон)

При одночасному застосуванні еплеренону або спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібіторів АПФ у пацієнтів із серцевою недостатністю II-IV функціональних класів за шкалою Нью-Йоркської кардіологічної асоціації (NYHA) та фракцією викиду ;40%, які раніше приймали інгібітори АПФ і петлеві діуретики, існує ризик виникнення гіперкаліємії (потенційно летальної), особливо у разі недотримання рекомендацій щодо призначення такої комбінації. Перед початком застосування такої комбінації слід переконатися у відсутності гіперкаліємії та порушення функції нирок. Рекомендується проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинемії щотижня під час першого місяця лікування та щомісяця надалі.

НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту ≥ 3 г/добу

Можливе ослаблення антигіпертензивного ефекту при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з НПЗЗ, такими як ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗЗ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та нестероїдних протизапальних засобів може призвести до збільшення ризику погіршення функції нирок, у тому числі ймовірності розвитку гострої ниркової недостатності, підвищення рівня калію у плазмі крові, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема, у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам слід відновити водний баланс, а також необхідно приділити увагу контролю функції нирок відразу після призначення комбінованої терапії та при подальшому лікуванні.

Рацекадотрил

Відомо, що інгібітори АПФ (наприклад, периндоприл) можуть призвести до розвитку ангіоневротичного набряку. Цей ризик може зростати при одночасному застосуванні з рацекадотрилом (лікарським засобом, який використовується для лікування гострої діареї).

Інгібітори mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсіролімус)

У пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори mTOR, можливе підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).

Одночасне застосування, що потребує певної уваги

Антигіпертензивні засоби та вазодилататори

Одночасне застосування антигіпертензивних засобів може підвищити гіпотензивний ефект периндоприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами може сприяти додатковому зниженню артеріального тиску.

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин)

У пацієнтів, яким судилося комбінацію гліптину та інгібітора АПФ, можливе підвищення ризику виникнення ангіоедеми через те, що гліптин знижує активність дипептилпептидази-IV (ДПП-IV).

Одночасне застосування анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотропних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).

Симпатоміметики можуть послаблювати гіпотензивну дію інгібіторів АПФ.

Золото

Нітратоподібна реакція (симптоми: почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) зустрічаються рідко у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, та ін'єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат).

Циклоспорин

Гіперкаліємія може виникати при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ із циклоспорином. Рекомендується контролювати рівень калію у сироватці крові.

Гепарин

При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з гепарином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контролювати рівень калію у сироватці крові.

діюча речовина: периндоприл;

1 таблетка містить 4 мг або 8 мг периндоприлу у вигляді солі терт-бутиламіну;

інші складові: кальцію хлорид гексагідрат, гіпромелоза, целюлоза мікрокристалічна, натрію гідрокарбонат, маніт (Е 421), аспартам (Е 951), ароматизатор м'яти перцевої (сорбіт (Е 420)), тауматин (Е 957), ароматизатор м'яти курча, кросповідон, стеарилфумарат натрію.

При керуванні автомобілем або іншими механізмами можливе виникнення запаморочення, втоми, порушення зору. За наявності таких станів у пацієнта його здатність керувати автомобілем або іншими технічними засобами може знизитися.

Вагітність. Периндоприл протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують вагітність. Якщо під час лікування підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування у вагітних.

У разі, якщо жінка приймала інгібітор АПФ під час Другого триместру вагітності, дитині рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ у період вагітності, повинні перебувати під ретельним наглядом через можливість виникнення артеріальної гіпотензії.

Період годування груддю. Не рекомендується застосування периндоприлу в період годування груддю у зв'язку з відсутністю даних про його проникнення в грудне молоко. Під час годування груддю бажано призначити альтернативне лікування з більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.

Фертильність. Вплив на репродуктивну здатність або фертильність відсутній.

Ефективність та безпека застосування препарату у дітей віком до 18 років не встановлені, тому периндоприл не рекомендується застосовувати у педіатрії.

• Артеріальна гіпертензія.
• Серцева недостатність.
• Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця. Тривале лікування знижує ризик виникнення інфаркту міокарда та серцевої недостатності (за результатами дослідження EUROPA).
• Запобігання повторному інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями.

• Підвищена чутливість до периндоприлу або будь-якого іншого інгредієнта препарату, а також інших інгібіторів АПФ.
• Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов'язаного з попереднім лікуванням інгібіторами АПФ (див. розділ «Особливості застосування»).
• Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
• Одночасне застосування з препаратами, що містять діючу речовину аліскірен, пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або з порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м ²  ) (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та іншими видами взаємодій»).
• Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Застосування у період вагітності або годування груддю).
• Одночасне застосування з сакубітрилом/валсартаном. Терапію слід починати не раніше ніж через 36 год після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії ).
• Екстракорпоральні методи лікування, що призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями (див. Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій).
• Знаковий двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної функціонуючої нирки (див. розділ «Особливості застосування»).

Препарат призначений для перорального застосування.

Рекомендується приймати периндоприл 1 раз на добу вранці перед їдою.

Пренеса ^® Оро Таб, таблетки, що диспергуються в порожнині рота, можуть бути використані як альтернатива препарату Пренеса ^® , таблетки, для пацієнтів, які мають труднощі при ковтанні таблеток.

Таблетки Пренеса Оро Таб поміщають на мову, де таблетка швидко розкришується в слині і її можна легко проковтнути. Таблетки можна приймати з рідиною або без неї. ;Таблетки Пренеса Оро Таб крихкі, тому препарат необхідно приймати відразу після відкриття блістера.

Дозу підбирають індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показань для застосування, профілю пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та показників АТ.

Артеріальна гіпертензія

Периндоприл можна призначати як монотерапію або у поєднанні з препаратами інших класів антигіпертензивних засобів.

Рекомендоване початкове дозування становить 4 мг 1 раз на добу вранці.

Пацієнтам з високою активністю РААС (особливо пацієнтам з реноваскулярною артеріальною гіпертензією, порушенням водно-електролітного балансу, серцевою недостатністю або тяжкою артеріальною гіпертензією, а також пацієнтам похилого віку) через ймовірність виникнення раптового зниження артеріального тиску застосовувати в інших ліках спостереженням лікаря, якщо потрібно – в умовах стаціонару.

Через 1 місяць лікування дозу можна збільшити до максимальної – 8 мг 1 раз на добу.

На початку терапії периндоприлом можливе виникнення симптоматичної гіпотензії, особливо у пацієнтів, які приймають діуретики. Таким пацієнтам починати лікування периндоприлом слід з обережністю, оскільки у них може бути дефіцит води та солі. Якщо це можливо, слід припинити застосування діуретика. за 2-3 дні до початку лікування периндоприлом (див. розділ «Особливості застосування»).

Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, якщо не можна припиняти застосування діуретиків, лікування периндоприлом слід розпочинати з добової дози 2 мг. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок та рівень калію в сироватці крові. залежно від показників АТ, при необхідності може бути відновлено лікування діуретиками.

Пацієнтам похилого віку лікування слід починати з дози 2 мг, яка може бути підвищена до 4 мг через 1 місяць лікування, а потім, у разі потреби, залежно від функції нирок – до 8 мг.

Серцева недостатність

Лікування периндоприлом рекомендується починати під ретельним контролем з рекомендованої початкової дози 2 мг вранці. Через 2 тижні, при хорошій переносимості препарату, дозу можна підвищити до 4 мг 1 раз на добу. Дозу підбирають індивідуально залежно від клінічного стану пацієнта.

Лікування пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю та інших пацієнтів із групи високого ризику (з порушеннями функції нирок та схильністю до порушень рівня електролітів, пацієнтів, які отримують одночасну терапію діуретиками та/або вазодилататорами) слід розпочинати під контролем.

У пацієнтів з високим ризиком виникнення симптоматичної гіпотензії, зокрема у пацієнтів з дефіцитом електролітів з гіпонатріємією або без неї, у пацієнтів з гіповолемією або у тих, хто отримував інтенсивну терапію діуретиками, слід провести корекцію перелічених вище станів, якщо можна, до початку терапії периндоприлом. Артеріальний тиск, функцію нирок та рівень калію в сироватці крові слід постійно контролювати до початку та під час лікування периндоприлом (див. «Особливості застосування»).

Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця

Початкова доза периндоприлу становить 4 мг 1 раз на день. Через 2 тижні, при хорошій переносимості та з урахуванням функції нирок, дозу підвищують до 8 мг 1 раз на добу.

Пацієнтам похилого віку спочатку призначають препарат у дозі 2 мг 1 раз на добу протягом 1 тижня, протягом наступного тижня – 4 мг 1 раз на добу. Через 1 тиж дозу підвищують до 8 мг 1 раз на добу. Дозу можна підвищувати тільки при хорошій переносимості попередньої нижчої дози.

Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями

Початкова доза периндоприлу для пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі становить 2 мг/добу у вигляді одноразової ранкової дози. Після двох тижнів лікування дозу збільшують до 4 мг. Якщо після двох тижнів лікування в дозі 4 мг пацієнт потребує додатковому контролі АТ, можна призначити додатково 1 таблетку індапаміду. Лікування можна розпочати будь-коли в термін від 2 тижнів до декількох років після первинного інсульту.

Пацієнти з порушеннями функції нирок

Дозування для пацієнтів з нирковою недостатністю залежить від кліренсу креатиніну (див. таблицю).

Таблиця 1

* Діалізний кліренс периндоприлату – 70 мл/хв. Пацієнти, що знаходяться на гемодіалізі, повинні приймати периндоприл після проведення гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки не потребують коригування дози препарату (див. розділи «Фармакокінетика» та «Особливості застосування»).

Профіль безпеки периндоприлу відповідає профілю безпеки інгібіторів АПФ.

Найчастіші побічні реакції, що спостерігалися при застосуванні периндоприлу в процесі клінічних досліджень: запаморочення, головні болі, парестезії, вертиго, порушення зору, дзвін у вухах, гіпотензія, кашель, задишка, біль у животі, запор, діарея, спотворення смаку (дисгевзія), диспепсія, нудота, блювання, свербіж, висипання на шкірі, судоми м'язів, астенія.

Побічні реакції класифіковані за такими групами відповідно до їх частоти: дуже поширені (≥1/10), поширені (≥1/100, <1/10), нерозповсюджені (≥1/1000, < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), частота невідома (поодинокі повідомлення).

Таблиця 2

*Частота була розрахована за даними клінічних досліджень для побічних реакцій, виявлених на основі спонтанних повідомлень

Під час застосування інших інгібіторів АПФ повідомлялося про випадки виникнення синдрому порушення секреції антидіуретичного гормону (СПАДГ).

Дані про передозування обмежені. Симптомами передозування інгібіторів АПФ є артеріальна гіпотензія, шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, брадикардія, серцебиття, запаморочення, неспокій, кашель.

Лікування слід проводити шляхом введення 0,9% розчину натрію хлориду. При появі артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтальне положення та підняти ноги. Можно також використовувати ангіотензин II та/або катехоламіни для внутрішньовенного введення. Видалити периндоприлат із системного кровообігу можна шляхом гемодіалізу. Для усунення не піддається лікуванню брадикардії у разі крайньої необхідності розглядають питання про імплантацію водія ритму. Необхідно постійно контролювати основні показники життєдіяльності, рівень електролітів і креати.

Особливості застосування

Перед початком та під час застосування препарату необхідно контролювати артеріальний тиск, функції нирок та рівень калію у плазмі крові.

Стабільна ішемічна хвороба серця

Якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом трапляється напад стенокардії тяжкого або середнього ступеня, слід зробити ретельну оцінку користь/ризик перед початком лікування.

Артеріальна гіпотензія

Прийом інгібіторів АПФ може спричинити зниження артеріального тиску. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігається рідше у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією і ймовірніше у пацієнтів з гіповолемією, викликаною терапією діуретиками, безсольовою дієтою, проведенням діалізу, діареєю або блюванням, або з тяжкою ренінзалежною гіпертензією (див. інші види взаємодій»і «Побічні реакції»). Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю, з нирковою недостатністю або без неї.

Виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії скоріше у пацієнтів з тяжким ступенем серцевої недостатності, які приймають великі дози петлевих діуретиків, мають гіпонатріємію або ниркову недостатність функціонального характеру. Пацієнтам з підвищеним ризиком симптоматичної артеріальної гіпотензії слід на початку терапії та на етапі підбору доз перебувати під наглядом лікаря (див. Розділи «Спосіб застосування та дози» та «Побічні реакції»). Подібних заходів слід вживати при лікуванні пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярною хворобою, коли надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта слід перевести в горизонтальне положення та за необхідності ввести внутрішньовенно розчин натрію хлориду 9 мг/мл (0,9%). Транзиторна гіпотензія є протипоказанням для подальшого застосування препарату після нормалізації артеріального тиску шляхом збільшення об'єму крові.

У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може статися додаткове зниження артеріального тиску при застосуванні периндоприлу. Такий ефект передбачається і зазвичай не є причиною припинення лікування. Якщо артеріальна гіпотензія стає систематичною, може виникнути необхідність зниження дози або припинення лікування периндоприлом.

Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна кардіоміопатія

Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, необхідно застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу з лівого шлуночка (наприклад, аортальним стенозом або гіпертрофічною кардіоміопатією).

Порушення функції нирок

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну <60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу слід підбирати залежно від кліренсу креатиніну (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), а потім - відповідно до реакції пацієнта на лікування . Контроль рівня калію та креатиніну є звичайним стандартом медичної практики для таких пацієнтів (див. розділ «Побічні реакції»).

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія після початку терапії інгібіторами АПФ може призвести до подальшого порушення функції нирок. У такій ситуації може виникнути гостра ниркова недостатність, зазвичай оборотна.

У пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки при лікуванні інгібіторами АПФ збільшуються рівні сечовини та креатиніну в сироватці крові, які зазвичай поверталися до норми після припинення лікування. Це особливо стосується пацієнтів із нирковою недостатністю.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без видимої реноваскулярної хвороби можуть збільшитись рівні сечовини та креатиніну у сироватці крові, зазвичай незначно та тимчасово, особливо коли периндоприл призначали одночасно з діуретиками. Це, ймовірно, може виникати у пацієнтів із наявними порушеннями функції нирок. Може знадобитися зниження дози та/або відміни діуретиків та/або периндоприлу.

Пацієнти, яким проводиться гемодіаліз

Повідомлялося про випадки виникнення анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час перебування на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран. Таким пацієнтам слід застосовувати інший тип діалізних мембран або призначати інший клас антигіпертензивних засобів.

Трансплантація нирок

Відсутня досвід застосування периндоприлу пацієнтам із нещодавно проведеною трансплантацією нирки.

Реноваскулярна гіпертензія.

При призначенні інгібіторів АПФ пацієнтам з двостороннім стенозом артерій нирок або стенозом артерії єдиної нирки підвищується ризик виникнення гіпотензії та ниркової недостатності (див. розділ «Протипоказання»). Сприятливим фактором може бути лікування діуретиками. Втрата функції нирок може бути лише незначними змінами рівня креатиніну в плазмі крові навіть у пацієнтів стенозної артерії однієї з нирок.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк

Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення ангіоневротичного набряку особи, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, при застосуванні інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу (див. розділ «Побічні реакції»). Це може статися будь-коли під час лікування. У таких випадках застосування периндоприлу необхідно негайно припинити та розпочати ретельне спостереження та лікування до повного зникнення симптомів. У разі набряку обличчя та губ стан може покращитися без лікування, але застосування антигістамінних полегшить симптоми.

Ангіоневротичний набряк гортані може бути летальним. При набряку язика, голосової щілини або гортані можливе виникнення обструкції дихальних шляхів, у цих випадках необхідне застосування невідкладної терапії. Вона може включати застосування адреналіну та/або підтримку вільної прохідності дихальних шляхів.

Пацієнт повинен знаходитись під ретельним медичним наглядом до повного зникнення симптомів або стабілізації його стану. Пацієнти з ангіоневротичний набряк в анамнезі, який не був пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ, належать до групи підвищеного ризику розвитку ангіоневротичного набряку під час прийому інгібіторів АПФ (див. Розділ «Протипоказання»).

Повідомлялося про поодинокі випадки виникнення інтестинального ангіоневротичного набряку у пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ. У таких пацієнтів спостерігався біль у животі (з нудотою або блюванням або без них); у деяких випадках не спостерігалося попереднього ангіоневротичного набряку особи та рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинального ангіоневротичного набряку було встановлено під час комп'ютерної томографії черевної порожнини або ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Інтестинальний ангіоневротичний набряк необхідно враховувати при проведенні диференціального діагнозу у пацієнтів з абдомінальним болем, які приймають інгібітори АПФ.

Одночасне застосування периндоприлу з сакубітрилом/вальзартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Протипоказання»). Починати застосування сакубітрилу/валсартану слід не раніше, ніж через 36 годин після прийому останньої дози периндоприлу. У разі припинення лікування сакубітрилом/вальзартаном терапію периндоприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. Розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій». >

Одночасне застосування інгібіторів АПФ з іншими інгібіторами нейтральної ендопептидази (НЕП) (наприклад рацекадотрилу), інгібіторами mTOR (наприклад сиролімус, еверолімусом, темсиролімусом) та віллдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку. функції дихання або без) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Тому перед початком лікування інгібіторами НЕП (наприклад рацекадотрилом), інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімусом, темсиролімусом) та віллдагліптином пацієнтам, які вже застосовують інгібітор АПФ, слід провести ретельну оцінку співвідношення користь/p>

Анафілактоїдні реакції під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності

Рідко у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності з сульфатом декстрану, трапляються анафілактоїдні реакції, що становлять загрозу життю. Такі реакції усувалися тимчасовим скасуванням прийому інгібіторів АПФ перед кожним плазмаферезом.

Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізації

У пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час процедури десенсибілізації (наприклад, до осиної або бджолиної отрути), спостерігалися анафілактоїдні реакції. У таких пацієнтів ці реакції зникають після тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але вони знову з'являлися при необережному проведенні провокаційних проб.

Печовинна недостатність

Лікування інгібітором АПФ іноді супроводжувалося появою синдрому, який починався як холестатична жовтяниця та прогресувала до спонтанного некрозу печінки та (іноді) смерті, що зустрічаються рідко. Механізм цього синдрому є нез'ясованим. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ на тлі яких розвивається жовтяниця або відзначається підвищення рівня печінкових ферментів, слід припинити прийом інгібітора АПФ та отримати відповідне медичне обстеження та лікування (див. Розділ «Побічні реакції»).

& nbsp;

Нейтропенія / агранулоцитоз / тромбоцитопенія / анемія

Були повідомлення про розвиток нейтропенії/агранулоцитозу/тромбоцитопенії/анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та за відсутності інших факторів ризику при прийомі інгібіторів АПФ нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів з колагенозами, під час терапії імуносупресорів, алопуринолом або прокаїнамідом, або при поєднанні цих обтяжливих факторів, особливо якщо є порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів визначався розвиток серйозних інфекційних захворювань, що у кількох випадках не відповідали на інтенсивну антибіотикотерапію. У разі застосування периндоприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Також пацієнти повинні знати, що необхідно повідомляти про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, лихоманка).

Расовий фактор

Інгібітори АПФ частіше викликають виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших. Периндоприл, як і інші інгібітори АПФ, може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну в крові цих пацієнтів.

Кашель

При застосуванні інгібіторів АПФ іноді з'являється кашель. Цей кашель є непродуктивним, стійким і зникає після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід розглядати як частину диференціального діагнозу кашлю.

Хірургія/загальна анестезія

У пацієнтів після хірургічної операції та у тих, хто отримує гіпотензивні засоби під час анестезії, периндоприл може блокувати формування ангіотензину II внаслідок компенсаторного вивільнення реніну. Лікування рекомендується тимчасово припинити за день до операції. Гіпотензії, які виникли внаслідок цього механізму, можна лікувати шляхом підвищення об'єму циркулюючої крові.

Гіперкаліємія

Інгібітори АПФ можуть спричинити гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Ефект зазвичай незначний у пацієнтів із нормальною функцією нирок. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії відносяться ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік понад 70 років, цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, триам) харчових добавок, що містять калій, або його солі з калієм, або інших препаратів, що викликають підвищення концентрації калію в сироватці крові (наприклад, гепарину, триметоприм або котримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол і особливо антагоністи альдостерону або блокатори ангіотензин-рецепторів). Гіперкаліємія може викликати серйозні, іноді летальні, аритмії. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищезгаданих речовин вважається доречним, їх слід застосовувати з обережністю та ретельним контролем рівня калію в плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пацієнти з цукровим діабетом

У пацієнтів з цукровим діабетом, які приймають пероральні протидіабетичні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень цукру в крові під час перших місяців лікування інгібітором АПФ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

>

Літій.

Одночасний прийом літію та периндоприлу зазвичай не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Калійсзберігаючі препарати, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі з калієм

Одночасне застосування периндоприлу з калійзберігаючими препаратами або харчовими добавками, що містять калій, не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Первинний альдостеронізм

Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не відповідають на лікування антигіпертензивними препаратами, які діють шляхом інгібування ренін-ангіотензинової системи. Тому таким пацієнтам застосовувати цей препарат не рекомендується.

Вагітність

Інгібітори АПФ не повинні призначати під час вагітності. Якщо під час лікування інгібіторами АПФ пацієнти планують вагітність, їх слід замінити на альтернативні антигіпертензивні засоби, які мають встановлений профіль безпеки для застосування вагітним. Якщо підтверджується вагітність - лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити і, якщо необхідно, розпочати альтернативну терапію (див. Розділи «Протипоказання» та «Застосування в період вагітності або годування груддю»).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-(РААС)

Наявні повідомлення, одночасний прийом інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскіреном підвищує ризик виникнення гіпотензії, гіперкаліємії та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому подвійна блокада РААС шляхом одночасного прийому інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо лікування з одночасним застосуванням двох блокаторів РААС вважається абсолютно необхідним, воно може відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та після ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Допоміжні речовини

До складу препарату входить аспартам (E 951), який є джерелом фенілаланіну, що може бути шкідливим для людей з фенілкетонурією.

Препарат містить сорбіт (E 420). Пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості фруктози не повинні приймати препарат.

Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці для захисту від впливу вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Це антигіпертензивні ліки (знижують артеріальний тиск). Як активна речовина містить периндоприл, який діє шляхом придушення впливу ангіотензинперетворюючого ензиму, що каталізує перетворення ангіотензину-I на пептид ангіотензин-II, що має судинозвужувальну активність.