Престаріум oro таблетки 10 мг контейн. № 30

Для препаратів Престаріум® ORO 2,5 мг, Престаріум® ORO 5 мг та Престаріум® ORO 10 мг: по 30 таблеток у контейнері для таблеток; по 1 контейнеру для таблеток у коробці з картону або для препаратів Престаріум® ORO 5 мг та Престаріум® ORO 10 мг: по 30 таблеток у контейнері для таблеток; по 3 контейнери для таблеток у коробці з картону.

Таблетки, що диспергуються в ротовій порожнині.

Основнi фiзико-хiмiчнi властивості: білого кольору, круглої форми таблетки.

Клінічні характеристики.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), монокомпонентні. Периндоприл. Код АТС C09A A04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Периндоприл — інгібітор ферменту, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ (ангіотензинперетворювальний фермент АПФ). Перетворювальний фермент, або кіназа — це екзопептидаза, яка робить можливим перетворення ангіотензину І у судинозвужувальний ангіотензин ІІ, а також спричиняє розпад вазодилататора брадикініну до неактивного гептапептиду. Інгібування АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові, що підвищує активність реніну у плазмі крові (за рахунок пригнічення негативного зворотного зв'язку на вивільнення реніну) та знижує секрецію альдостерону. Оскільки АПФ інактивує брадикінін, інгібірування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої та місцевої калікреїнкінінової системи (і, таким чином, також призводить до активації системи простагландинів). Цей механізм дії зумовлює зниження артеріального тиску інгібіторами АПФ і частково відповідає за появу деяких побічних ефектів (наприклад кашлю).

Периндоприлу аргінін діє через свій активний метаболіт — периндоприлат. Інші метаболіти не демонструють активності в інгібуванні АПФ в експериментальних умовах.

Артеріальна гіпертензія.

Периндоприл ефективно знижує артеріальний тиск при всіх ступенях артеріальної гіпертензії: м'якій, помірній та тяжкій; зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску спостерігається у хворого як у положенні лежачи, так і у положенні стоячи.

Периндоприл зменшує опір периферичних судин, що призводить до зниження артеріального тиску. Внаслідок цього збільшується периферичний кровотік без впливу на частоту серцевих скорочень.

Як правило, збільшується і нирковий кровотік, тоді як швидкість клубочкової фільтрації (ШКР) зазвичай не змінюється.

Максимальний антигіпертензивний ефект розвивається через 4–6 годин після однократного прийому та зберігається щонайменше 24 години: співвідношення Т/Р (максимальна ефективність/мінімальна ефективність упродовж доби) периндоприлу становить 87–100%.

Артеріальний тиск знижується швидко. У пацієнтів, які відповіли на лікування, нормалізація артеріального тиску відбувається протягом місяця та зберігається без тахіфілаксії.

У разі припинення застосування периндоприлу аргініну ефекту відміни не виникає.

Периндоприл зменшує гіпертрофію лівого шлуночка.

Клінічні дослідження довели, що периндоприл має судинорозширювальні властивості. Він покращує еластичність великих артерій та зменшує співвідношення товщини стінки до просвіту судини для малих артерій.

Комбінована терапія з тіазидним діуретиком виявляє адитивний синергійний ефект. Комбінація інгібітору АПФ та тіазидного діуретика також зменшує ризик гіпокаліємії, спричиненої діуретиком.

Серцева недостатність.

Периндоприлу аргінін полегшує роботу серця шляхом зменшення перед- та післянавантаження на серце.

Дослідження за участю пацієнтів із серцевою недостатністю продемонстрували:

зменшення тиску наповнення правого та лівого шлуночків, зниження системного периферичного опору, збільшення серцевого індексу та покращення серцевого викиду.

У ході порівняльних досліджень перше призначення 2,5 мг периндоприлу аргініну пацієнтам із серцевою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості не було пов'язане з будь-яким достовірним зниженням артеріального тиску порівняно з таким при застосуванні плацебо.

Пацієнти з цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі.

Мультицентрове інтернаціональне подвійне сліпе рандомізоване плацебо-контрольоване дослідження PROGRESS визначило переваги 4-річного лікування периндоприлом (як монотерапії або у комбінації з індапамідом) щодо запобігання повторному інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі.

Первинною кінцевою точкою був інсульт.

Після 2 тижнів (ввідного періоду «run-in») прийому периндоприлу тертбутиламіну у дозі 2 мг (що еквівалентно периндоприлу аргініну 2,5 мг) 1 раз на добу та наступних 2 тижнів прийому у дозі 4 мг (що еквівалентно периндоприлу аргініну 5 мг) 1 раз на добу 6105 пацієнтів було рандомізовано на дві групи: в одній групі пацієнти приймали плацебо (n=3054), а в іншій — периндоприлу тертбутиламін 4 мг (що еквівалентно периндоприлу аргініну 5 мг) як монотерапію або в комбінації з індапамідом (n=3051). Індапамід додавали пацієнтам, які мали показання для призначення діуретика та не мали протипоказань для його призначення.

Ця терапія призначалась на додаток до традиційного лікування інсульту та/або артеріальної гіпертензії, або будь-яких інших патологічних станів.

Усі пацієнти, які брали участь у дослідженні, мали цереброваскулярні захворювання в анамнезі (інсульт або транзиторна ішемічна атака) протягом останніх 5 років. Артеріальний тиск не був критерієм для включення у дослідження: у 2916 пацієнтів була артеріальна гіпертензія, 3189 пацієнтів мали нормальний артеріальний тиск.

Після 3,9 року (у середньому) спостереження артеріальний тиск, систолічний/діастолічний, зменшився у середньому на 9,0/4,0 мм рт. ст. та ризик повторних інсультів (як ішемічних, так і геморагічних) достовірно знизився на 28% (95% CI [17;38], p<0,0001) у пацієнтів, які приймали периндоприлу тертбутиламін 4 мг (що еквівалентно периндоприлу аргініну 5 мг) як монотерапію або в комбінації з індапамідом, порівняно з таким у пацієнтів, які приймали плацебо (10,1% порівняно з 13,8%).

Також відзначалося достовірне зниження ризику виникнення:

летального або інвалідизуючого інсульту (4% порівняно з 5,9%, що відповідає зниженню ризику на 33%); загальної кількості значних кардіоваскулярних подій, у т. ч. кардіоваскулярної смерті, нелетального інфаркту міокарда та нелетального інсульту (15% порівняно з 19,8%, що відповідає зниженню ризику на 26%); деменції внаслідок інсульту (1,4% порівняно з 2,1%, що відповідає зниженню ризику на 34%) та тяжких порушень когнітивної функції внаслідок інсульту (1,6% порівняно з 2,8%, що відповідає зниженню ризику на 45%); значних коронарних подій, включаючи нелетальний інфаркт міокарда або смерть, що відбулася внаслідок ішемічної хвороби серця (3,8% порівняно з 5%, що відповідає зниженню ризику на 26%).

Ці терапевтичні переваги спостерігались у пацієнтів незалежно від наявності/відсутності артеріальної гіпертензії, віку, статі, типу інсульту або наявності цукрового діабету. Результати дослідження PROGRESS показали, що після 5-річного лікування можна уникнути виникнення одного інсульту на кожні 23 пацієнти та одного серйозного кардіоваскулярного ускладнення на кожні 18 пацієнтів.

Пацієнти зі стабільною ІХС.

EUROPA — це міжнародне мультицентрове рандомізоване подвійне сліпе плацебо- контрольоване клінічне дослідження, яке тривало 4 роки. 12218 пацієнтів віком від 18 років були рандомізовані на групи: 6110 пацієнтів приймали 8 мг периндоприлу тертбутиламіну (що еквівалентно периндоприлу аргініну 10 мг) та 6108 пацієнтів приймали плацебо. У дослідженні брали участь пацієнти з підтвердженою ішемічною хворобою серця та без клінічно підтвердженої серцевої недостатності. Загалом, 90% пацієнтів перенесли в анамнезі інфаркт міокарда та/або операцію з реваскуляризації. Більшість пацієнтів у ході дослідження отримувала периндоприл на додаток до стандартної терапії дезагрегантами, гіполіпідемічними препаратами та β-блокаторами.

Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ІХС.

У дослідженні EUROPA доведено, що:

Престаріум^® 8 мг (10 мг) достовірно знижує ризик летального та нелетального інфаркту міокарда на 24% (p<0,001); Престаріум^® 8 мг (10 мг) достовірно знижує ризик розвитку серцевої недостатності, яка потребує госпіталізації на 39% (p=0,002).

Фармакокiнетика.

Після перорального прийому периндоприлу аргінін швидко всмоктується, максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години. Період напіврозпаду периндоприлу у плазмі крові становить 1 годину.

Периндоприл є проліками. 27% від загальної кількості прийнятого периндоприлу визначається в крові у вигляді активного метаболіту — периндоприлату. Крім активного метаболіту — периндоприлату, препарат утворює 5 метаболітів, які є неактивними. Максимальна концентрація периндоприлату у плазмі крові досягається через 3–4 години після прийому.

Прийом їжі зменшує перетворення периндоприлу у периндоприлат, отже, зменшується його біодоступність, тому добову дозу периндоприлу аргініну рекомендується приймати одноразово вранці перед їдою.

Відзначається лінійна залежність між дозою периндоприлу та його концентрацією у плазмі крові. Об'єм розподілу незв'язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язування периндоприлату з білками плазми становить 20%, головним чином — з ангіотензинперетворювальним ферментом, але цей показник є дозозалежним. Периндоприлат виводиться із сечею. Період остаточного напіввиведення незв'язаної фракції становить приблизно 17 годин. Стадія рівноважної концентрації у плазмі крові настає через 4 дні від початку лікування.

Виведення периндоприлату уповільнюється у пацієнтів літнього віку, а також у пацієнтів із серцевою або нирковою недостатністю. Рекомендовано підбирати дозу для пацієнтів з нирковою недостатністю, враховуючи ступінь недостатності (кліренсу креатиніну).

Діалізний кліренс периндоприлату — 70 мл/хв.

Кінетика периндоприлу змінюється у хворих на цироз печінки: печінковий кліренс периндоприлу зменшується вдвічі. Однак кількість периндоприлату, що утворюється, не зменшується. Отже, таким хворим не потрібно коригувати дозу.

Діуретики. У пацієнтів, що приймають діуретики, особливо у тих, у кого є порушеня водно-електролітного обміну, можливе надмірне зниження артеріального тиску після початку лікування інгібітором АПФ. Імовірність розвитку гіпотензивного ефекту можна знизити шляхом відміни діуретика, підвищення об'єму циркулюючої крові або збільшення споживання солі перед початком терапії периндоприлом. Лікування слід розпочинати з низьких доз та поступово їх збільшувати. Калійзберігаючі діуретики, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі з калієм. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, триамтерен або амілорид), харчові добавки, що містять калій, або замінники солі з калієм можуть спричинити значне підвищення рівня калію у сироватці крові. Вищезазначені препарати не рекомендовані для одночасного застосування з периндоприлом (див. розділ «Особливості застосування»). У разі одночасного призначення вищезазначених речовин їх слід застосовувати з обережністю та часто проводити моніторинг рівня калію у плазмі крові. Літій. При застосуванні інгібіторів АПФ з препаратами літію можливе оборотне підвищення концентрації літію у плазмі і, відповідно, підвищення ризику його побічної токсичної дії. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками може збільшити ризик токсичності літію та посилити існуючий підвищений ризик токсичності літію від комбінації з інгібітором АПФ. Не рекомендується застосовувати периндоприл з препаратами літію. У разі доведеної необхідності такого призначення слід обов'язково ретельно контролювати рівень літію у плазмі крові. Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту ≥ 3 г/добу. Можливе послаблення антигіпертензивного ефекту під час одночасного застосування інгібіторів АПФ з НПЗЗ, такими як: ацетилсаліцилова кислота у протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2, неселективні НПЗЗ. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та НПЗЗ може призвести до збільшення ризику погіршення функції нирок, у тому числі ймовірності розвитку гострої ниркової недостатності, підвищення рівня калію у плазмі крові, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок в анамнезі. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, зокрема, пацієнтам літнього віку. Антигіпертензивні засоби та вазодилататори. Одночасне застосування антигіпертензивних засобів може підвищити гіпотензивний ефект периндоприлу аргініну. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або з іншими вазодилататорами може сприяти додатковому зниженню артеріального тиску. Протидіабетичні засоби. Епідеміологічні дослідження припускають, що одночасне застосування інгібіторів АПФ та цукрознижувальних засобів (інсулін, пероральні цукрознижувальні засоби) може призвести до посилення цукрознижувального ефекту з ризиком розвитку гіпоглікемії. Найбільш вірогідно цей феномен може виникати у перші тижні комбінованого лікування та у пацієнтів з нирковою недостатністю. Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотропних засобів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»). Симпатоміметики можуть послабляти антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ. Периндоприлу аргінін можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (коли її призначають як тромболітик), тромболітиками, β-блокаторами та/або нітратами. Золото. Нітратоподібна реакція (симптомами є: почервоніння обличчя, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія) зустрічається рідко у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, та ін'єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат).

Ефективність та безпека застосування дітям та підліткам не вивчалися. Тому периндоприлу аргінін не рекомендується призначати дітям (віком до 18 років).  Стабільна ішемічна хвороба серця. У разі якщо протягом першого місяця лікування периндоприлом відбувся епізод нестабільної стенокардії (будь-якої тяжкості), необхідно ретельно зважити співвідношення ризик/користь перед тим, як вирішувати питання про продовження терапії. Артеріальна гіпотензія. Прийом інгібіторів АПФ може спричинити зниження артеріального тиску. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігається рідко у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією та є більш вірогідною у пацієнтів з гіповолемією, у тих, хто приймає діуретики, знаходиться на дієті з обмеженням кількості солі, у пацієнтів на діалізі, у пацієнтів з діареєю або блюванням або у пацієнтів з тяжкою ренінзалежною артеріальною гіпертензією (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»). Симптоматична артеріальна гіпотензія є більш вірогідною у пацієнтів з симптоматичною серцевою недостатністю, із супутньою нирковою недостатністю або без неї. Виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії найбільш вірогідне у пацієнтів з більш тяжким ступенем серцевої недостатності, які приймають великі дози петльових діуретиків, мають гіпонатріємію або ниркову недостатність функціонального характеру. Для зниження ризику симптоматичної артеріальної гіпотензії під час початку терапії та на етапі підбору доз пацієнтам необхідно знаходитися під ретельним наглядом лікаря (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Побічні реакції»). Такі самі застереження існують для пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження артеріального тиску може спричинити виникнення інфаркту міокарда або інсульту. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнту слід надати горизонтального положення та у разі необхідності ввести внутрішньовенно 0,9% (9 мг/мл) розчин натрію хлориду. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату, який зазвичай можна застосовувати без будь-яких перешкод після відновлення об'єму крові та підвищення артеріального тиску. У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском периндоприлу аргінін може спричинити додаткове зниження системного артеріального тиску. Цей ефект є передбачуваним і зазвичай не потребує відміни препарату. Якщо артеріальна гіпотензія стає симптоматичною, може з'явитися необхідність зниження дози або відміни препарату. Стеноз аортального та мітрального клапанів/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, периндоприлу аргінін призначають з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана або обструкцією виходу з лівого шлуночка (аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія). Ниркова недостатність. У випадку ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) початкову дозу периндоприлу призначають відповідно до кліренсу креатиніну пацієнта (див. розділ «Спосіб застосування та дози»), а далі — залежно від відповіді пацієнта на лікування. Моніторинг калію та креатиніну є звичайним для таких пацієнтів (див. розділ «Побічні реакції»). У пацієнтів із симптоматичною серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає на початку застосування інгібіторів АПФ, може призвести до порушення функції нирок, у деяких випадках — із виникненням гострої ниркової недостатності, яка зазвичай є оборотною. У деяких пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки при застосуванні інгібіторів АПФ спостерігалося збільшення рівнів сечовини крові та креатиніну у сироватці крові, які зазвичай поверталися до норми після припинення лікування. Це особливо стосується пацієнтів із нирковою недостатністю. При наявності супутньої реноваскулярної гіпертензії ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності підвищується. Лікування таких пацієнтів слід починати під ретельним спостереженням лікаря з маленьких доз та з обережним їх титруванням. Враховуючи вищесказане, лікування діуретиками може сприяти виникненню артеріальної гіпотензії, тому їх потрібно відмінити та проводити моніторинг функції нирок у перші тижні лікування периндоприлу аргініном. У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, у яких до початку лікування не було виявлено реноваскулярних захворювань, розвивалося підвищення сечовини крові та креатиніну сироватки крові, зазвичай незначне та тимчасове, особливо коли периндоприлу аргінін призначали одночасно з діуретиком. Але це більш характерно для пацієнтів з уже існуючою нирковою недостатністю. Може стати необхідним зниження дози та/або відміна діуретика та/або периндоприлу аргініну. Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі. У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі з використанням високопроточних поліакрилових мембран та приймають супутню терапію інгібіторами АПФ, виникали реакції анафілактичного типу. Тому для таких пацієнтів необхідно прийняти рішення щодо використання іншого типу діалізних мембран або іншого класу антигіпертензивних препаратів. Пацієнти після трансплантації нирки. Досвід щодо призначення периндоприлу аргініну пацієнтам після нещодавно перенесеної операції з трансплантації нирки відсутній. Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Повідомлялося про нечасті випадки виникнення ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів під час застосування інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу аргініну (див. розділ «Побічні реакції»). Це може статися будь-коли під час лікування. У таких випадках необхідно терміново відмінити препарат і встановити відповідний нагляд за станом пацієнта до повного зникнення симптомів. У тих окремих випадках, коли набряк розповсюджується лише у зоні обличчя та губ, стан пацієнта, як правило, покращується без лікування. Призначення антигістамінних препаратів може бути корисним для зменшення симптомів. Ангіоневротичний набряк, пов'язаний з набряком гортані, може призвести до летальних наслідків. У разі якщо набряк розповсюджується на язик, голосову щілину або гортань, що спричиняє обструкцію дихальних шляхів, необхідне термінове проведення невідкладної терапії, яка може включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Повідомлялося про рідкісні випадки виникнення інтестинального ангіоневротичного набряку у пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ. У таких пацієнтів спостерігався абдомінальний біль (з нудотою або блюванням чи без них); у деяких випадках не спостерігалося попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинального ангіоневротичного набряку був встановлений під час комп'ютерної томографії черевної порожнини або ультразвукового дослідження, або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібітору АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Інтестинальний ангіоневротичний набряк необхідно виключити під час проведення диференційного діагнозу у пацієнтів з абдомінальним болем, які приймають інгібітори АПФ. Анафілактоїдні реакції під час плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ). Рідко у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення плазмаферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) з використанням декстрансульфату можуть виникнути небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Розвитку анафілактоїдних реакцій можна уникнути, якщо перед проведенням кожного плазмаферезу тимчасово припиняти лікування інгібіторами АПФ. Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізуючої терапії. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізуючого лікування препаратами, що містять бджолину отруту, можуть виникати анафілактоїдні реакції, які загрожують життю. Цих реакцій можна уникнути при тимчасовому припиненні застосування інгібіторів АПФ, але реакції можуть виникнути знову у разі ненавмисних повторних ін'єкцій. Печінкова недостатність. Випадки, коли на тлі прийому інгібітору АПФ розвивається жовтяниця або відзначається підвищення рівня печінкових ферментів, зустрічаються рідко. Таким пацієнтам необхідно припинити прийом інгібітору АПФ та отримати відповідне медичне обстеження і лікування (див. розділ «Побічні реакції»). Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія. Серед пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, було зареєстровано випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок та при відсутності інших факторів ризику нейтропенія виникає рідко. Периндоприл слід призначати дуже обережно пацієнтам з колагенозами, під час терапії імуносупресорами, алопуринолом або прокаїнамідом або при поєднанні цих обтяжуючих факторів, особливо якщо є порушення функції нирок. Якщо периндоприл призначати таким пацієнтам, рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів у крові. Також пацієнти повинні знати, що необхідно сповіщати про будь-який прояв інфекційного захворювання (біль у горлі, гарячка). Расовий фактор. Інгібітори АПФ частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові пацієнтів з артеріальною гіпертензією з популяції афро-американців. Кашель. Повідомлялося про виникнення кашлю на тлі терапії інгібіторами АПФ. За характеристиками кашель є непродуктивним, стійким та припиняється після відміни препарату. Кашель, спричинений прийомом інгібіторів АПФ, потрібно враховувати під час проведення диференційного діагнозу кашлю. Хірургічне втручання/анестезія Престаріум^® ORO може блокувати вторинне утворення ангіотензину ІІ у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну у пацієнтів при хірургічному втручанні або під час проведення анестезії препаратами, що викликають гіпотензію. Препарат слід відмінити за один день до хірургічного втручання. Якщо розвилася артеріальна гіпотензія і вважається що вона спричинена саме цим механізмом, стан хворого можна нормалізувати збільшенням об'єму циркулюючої крові. Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів з факторами ризику на тлі прийому інгібіторів АПФ, у тому числі периндоприлу аргініну, відзначалося збільшення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність, погіршення функції нирок, вік (понад 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, еплеренону, триамтерену або амілориду), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм; або ті пацієнти, що приймають інші препарати, які спричинюють підвищення концентрації калію в сироватці крові (наприклад гепарин). Застосування харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо у пацієнтів із порушенням функції нирок, може призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозної, іноді летальної аритмії. Якщо одночасне застосування периндоприлу та будь-якої з вищезазначених речовин вважається доречним, їх слід застосовувати з обережністю та з частим моніторингом рівня калію в сироватці крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Пацієнти, хворі на цукровий діабет. Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають пероральні цукрознижувальні засоби або отримують інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глікемії протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Літій. Одночасний прийом літію та периндоприлу зазвичай не рекомендований (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Калійзберігаючі діуретики, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі з калієм. Одночасне застосування периндоприлу з калійзберігаючими діуретиками або харчовими добавками, що містять калій, не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Допоміжні речовини. До складу препарату входить лактоза, тому пацієнтам з рідкою спадковою непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози-галактози, недостатністю лактази Лаппа не рекомендується приймати периндоприлу аргінін. Препарат містить джерело фенілаланіну, тому застосування препарату Престаріум^® ORO може бути небезпечним для пацієнтів з фенілкетонурією.

Артеріальна гіпертензія. Серцева недостатність. Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями. Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця. Довготривале лікування зменшує ризик виникнення інфаркту міокарда та серцевої недостатності (за результатами дослідження EUROPA).

Підвищена чутливість до периндоприлу або до будь-якої з допоміжних речовин, або до будь-якого іншого інгібітору АПФ; ангіоневротичний набряк в анамнезі після застосування інгібітору АПФ; ідіопатичний або спадковий ангіоневротичний набряк.

Для перорального застосування. Таблетки рекомендовано приймати 1 раз на день вранці перед їдою. Таблетку Престаріум^® ORO кладуть на язик, де вона розчиняється, та проковтують зі слиною. Дозу підбирає лікар індивідуально, залежно від профілю пацієнта та показників артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»). Артеріальна гіпертензія. Периндоприлу аргінін можна призначати у монотерапії або у комбінації з препаратами інших класів антигіпертензивних засобів. Рекомендована початкова доза становить 5 мг 1 раз на добу вранці. Пацієнти з високою активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (особливо пацієнти з реноваскулярною гіпертензією, порушенням водно-електролітного балансу, серцевою декомпенсацією або тяжкою гіпертензією) можуть зазнати надмірного зниження артеріального тиску після прийому першої дози. Таким пацієнтам рекомендується розпочинати лікування з дози 2,5 мг та початок терапії проводити під наглядом лікаря. Дозу можна підвищити до 10 мг 1 раз на день через 1 місяць лікування. На початку застосування периндоприлу аргініну можливе виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії; це ймовірніше у пацієнтів, які одночасно приймають діуретики. Таким пацієнтам розпочинати лікування периндоприлом слід з обережністю, оскільки у них може бути дефіцит води та/або солі. Якщо це можливо, слід припинити прийом діуретика за 2–3 дні до початку терапії периндоприлу аргініном (див. розділ «Особливості застосування»). Пацієнтам з артеріальною гіпертензією, яким не можна припинити застосування діуретиків, лікування слід розпочинати з дози 2,5 мг. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок та рівень калію у сироватці крові. Подальше підвищення дози периндоприлу аргініну слід здійснювати залежно від показників артеріального тиску. У разі необхідності терапію діуретиком можна відновити. Пацієнтам літнього віку лікування слід розпочинати з дози 2,5 мг, яку можна підвищити до 5 мг через 1 місяць лікування, а потім, у разі необхідності, до 10 мг з урахуванням функції нирок (див. таблицю, що надається нижче). Серцева недостатність. Пацієнтам із серцевою недостатністю, яким периндоприлу аргінін зазвичай призначають одночасно з діуретиком, що виводить калій, та/або дигоксином, та/або β-блокатором, лікування рекомендовано розпочинати під ретельним медичним наглядом та з початкової дози 2,5 мг, яку приймають вранці. Через 2 тижні за умови доброї переносимості дозу підвищують до 5 мг 1 раз на день. Дозу підбирають індивідуально, залежно від клінічного стану пацієнта. Пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю та іншим пацієнтам із групи високого ризику (пацієнти з порушенням функції нирок та тенденцією до порушень рівня електролітів, пацієнти, які отримують одночасну терапію діуретиками та/або вазодилататорами) лікування слід розпочинати під ретельним медичним наглядом (див. розділ «Особливості застосування»). Пацієнтам з високим ризиком виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії, а саме пацієнтам з дефіцитом електролітів з гіпонатріємією або без неї, пацієнтам з гіповолемією або тим, хто отримував інтенсивну терапію діуретиками, слід провести корекцію вищезазначених станів, якщо можливо, до призначення препарату Престаріум^® ORO. Артеріальний тиск, функцію нирок та рівень калію у сироватці крові потрібно ретельно контролювати як до, так і під час лікування препаратом Престаріум^® ORO (див. розділ «Особливості застосування»). Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів з цереброваскулярними захворюваннями. Рекомендована початкова доза становить 2,5 мг 1 раз на добу вранці. Після 2 тижнів лікування дозу збільшують до 5 мг (1 таблетка препарату Престаріум^® ORO 5 мг) 1 раз на добу вранці. Якщо після 2 тижнів лікування препаратом Престаріум^® ORO 5 мг пацієнт потребує додаткового контролю артеріального тиску, можна призначити індапамід, у дозі 1 таблетка на день. Лікування можна розпочинати будь-коли у термін від 2 тижнів до кількох років після первинного інсульту. Запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів з документально підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця. Довготривале лікування знижує ризик інфаркту міокарда та серцевої недостатності (за результатами 4-річного дослідження EUROPA). Престаріум^® ORO 10 мг (1 таблетка на добу) призначають для довготривалого лікування пацієнтам з документально підтвердженою ішемічною хворобою серця, незважаючи на супутні захворювання, вік та додаткову терапію. Лікування розпочинають з препарату Престаріум^® ORO 5 мг (1 таблетка на добу вранці). Через 2 тижні за умови доброї переносимості дозу підвищують до 10 мг для довготривалого прийому препарату Престаріум^® ORO 10 мг (1 таблетка на добу вранці). Пацієнтам літнього віку, у яких документально підтверджена ішемічна хвороба серця, лікування слід розпочинати з дози 2,5 мг 1 раз на день вранці; через тиждень дозу підвищують до 5 мг (1 таблетка препарату Престаріум^® ORO 5 мг); через 2 тижні за умови доброї переносимості дозу підвищують до 10 мг (Престаріум^® ORO 10 мг, 1 таблетка на добу) та розпочинають довготривале лікування. Підбір доз при нирковій недостатності. Дозування для пацієнтів з нирковою недостатністю повинно базуватися на кліренсі креатиніну, як зазначено у таблиці нижче. Підбір доз при нирковій недостатності

Кліренс креатиніну (мл/хв)	Рекомендоване дозування
ClCR ≥ 60	5 мг на добу
30 < ClCR < 60	2,5 мг на добу
15 < ClCR < 30	2,5 мг через добу
Пацієнти, що перебувають на гемодіалізі*
ClCR < 15	2,5 мг в день проведення діалізу

٭Діалізний кліренс периндоприлату 70 мл/хв. Пацієнтам, що перебувають на гемодіалізі, дозу слід приймати після проведення гемодіалізу. Підбір доз при печінковій недостатності. Пацієнти з печінковою недостатністю не потребують підбору дози препарату (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).

При застосуванні периндоприлу спостерігалися нижчезазначені побічні ефекти, наведені із такою частотою виникнення: дуже часті (>1/10), часті (>1/100, <1/10), нечасті (>1/1000, <1/100), рідкісні (>1/10000, <1/1000), дуже рідкісні (<1/10000), частота невідома (не можна визначити за наявною інформацією). З боку системи крові та лімфатичної системи. Дуже рідкісні: зниження гемоглобіну та гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, випадки агранулоцитозу або панцитопенії. У пацієнтів із вродженою недостатністю ферменту G-6PDH (глюкозо-6-фосфатдегідрогенази) дуже рідко можлива гемолітична анемія (див. розділ «Особливості застосування»). З боку метаболізму та обміну речовин. Частота невідома: гіпоглікемія (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). З боку психіки. Нечасті: порушення настрою, сну. З боку нервової системи. Часті: головний біль, запаморочення, вертиго, парестезія. Дуже рідкісні: сплутаність свідомості. З боку органів зору. Часті: порушення зору. З боку органів слуху та лабіринту. Часті: дзвін у вухах. З боку серця. Дуже рідкісні: аритмія, стенокардія та інфаркт міокарда можуть виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику (див. розділ «Особливості застосування»). З боку системи крові. Часті: артеріальна гіпотензія та ефекти, пов'язані з нею. Дуже рідкісні: інсульт може виникати внаслідок надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику (див. розділ «Особливості застосування»). Частота невідома: васкуліт. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння. Часті: кашель, задишка. Нечасті: бронхоспазм. Дуже рідкісні: еозинофільна пневмонія, риніт. З боку шлунково-кишкового тракту. Часті: нудота, блювання, біль у животі, спотворення смаку (дисгевзія), диспепсія, діарея, запор. Нечасті: відчуття сухості у роті. Дуже рідкісні: панкреатит. З боку гепатобіліарної системи. Дуже рідкісні: цитолітичний або холестатичний гепатит (див. розділ «Особливості застосування»). З боку шкіри та підшкірної тканини. Часті: шкірні висипання, свербіж. Нечасті: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані, кропив'янка (див. розділ «Особливості застосування»). Дуже рідкісні: мультиформна еритема. З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини. Часті: судоми м'язів. З боку нирок та системи сечовиділення. Нечасті: ниркова недостатність. Дуже рідкісні: гостра ниркова недостатність. З боку репродуктивної системи та молочних залоз. Нечасті: імпотенція. Загальні розлади. Часті: астенія. Нечасті: пітливість. Лабораторні показники. Можливе підвищення сечовини крові та креатиніну у сироватці крові, виникнення гіперкаліємії, яка є оборотною після відміни препарату, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю, тяжкою серцевою недостатністю та реноваскулярною гіпертензією. Відмічалися рідкісні випадки підвищення рівня печінкових ферментів та рівня білірубіну у плазмі крові. Клінічні дослідження. Під час рандомізованого дослідження EUROPA було зібрано інформацію тільки про серйозні випадки побічних реакцій. У невеликої кількості пацієнтів було виявлено серйозні побічні реакції: 16 (0,3%) з 6122 пацієнтів у групі периндоприлу та 12 (0,2%) з 6107 пацієнтів у групі пацієнтів, які отримували плацебо. Серед пацієнтів, які отримували периндоприл, артеріальна гіпотензія спостерігалася у 6 пацієнтів, ангіоневротичний набряк — у 3 пацієнтів та раптова зупинка серця — у 1 пацієнта. Серед пацієнтів, які припинили участь у дослідженні, було більшість тих (6,0% (n=366)), хто мали непереносимість периндоприлу: кашель, артеріальна гіпотензія або будь-які інші прояви. Порівняно з 2,1% (n=129) пацієнтів, які приймали плацебо.

Даних щодо передозування периндоприлу недостатньо. Можливі симптоми, пов'язані з передозуванням інгібіторів АПФ: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, прискорене серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривога, кашель тощо. При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення розчину натрію хлориду 0,9% (9 мг/мл). У випадку виникнення артеріальної гіпотензії пацієнту необхідно надати горизонтального положення з низьким узголів'ям. У разі можливості слід провести пацієнту інфузію ангіотензину ІІ та/або внутрішньовенне введення катехоламінів. Периндоприл можна видалити із системного кровообігу за допомогою гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). У разі виникнення резистентної до лікування брадикардії показане застосування штучного водія ритму. Необхідно встановити постійний моніторинг за основними показниками життєдіяльності, концентрацією електролітів та креатиніну у сироватці крові.

Зберігати таблетки у щільно закритому контейнері. Не потребує особливих температурних умов зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Rx Orign