Ремікейд 100мг N1 порошок

Скляний флакон ємністю 20 мл з гумовою пробкою, алюмінієвою обкаткою та відкидною пластиковою кришечкою; по 1 флакону у картонній коробці.

Ліофілізат для приготування розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок - тверде тіло білого кольору, без ознак розчинення, вільне від сторонніх включень.

Механізм дії

Інфліксімаб є гібридним мишано-людським (IgGl) моноклональним антитілом з високою афінністю як до розчинних, так і до трансмембранних форм фактора некрозу пухлини α (TNFα), але не має можливості нейтралізувати лімфотоксин α (TNFβ).

Фармакодинамічні ефекти

Інфліксімаб пригнічує функціональну активність TNFα у широкому спектрі біологічних проб in vitro. Інфліксімаб запобігав розвитку поліартриту внаслідок конституційної експресії людського TNFα у трансгенних мишей та у разі застосування на початку хвороби дозволяв вилікувати уражені суглоби. In vivo інфліксімаб швидко формує стабільні комплекси з людським TNFα, що супроводжується втратою біологічної активності TNFα.

У суглобах хворих на ревматоїдний артрит були виявлені підвищені концентрації TNF, що співвідносилися з підвищеною активністю захворювання. У пацієнтів з ревматоїдним артритом лікування інфліксімабом зменшувало інфільтрацію клітин запалення в ділянки суглоба, уражені запаленням, а також експресію молекул, що опосередковують клітинну адгезію, хемоатракцію та деградацію тканин. Результатами лікування були зниження рівнів інтерлейкіну 6 (IL-6) та С-реактивного білка (CRP) у сироватці крові, а також підвищення рівня гемоглобіну у хворих на ревматоїдний артрит. Істотного зниження кількості лімфоцитів периферичної крові або їх проліферативної відповіді на мітогенну стимуляцію порівняно з відповіддю клітин лікованих пацієнтів in vitro не було помічено. У хворих на псоріаз інфліксімаб зменшував епідермальне запалення та нормалізував кератиноцитну диференціацію в псоріатичних бляшках. У пацієнтів з псоріатичним артритом короткострокове застосування препарату зменшувало кількість Т-клітин та судин у синовіальній оболонці та ділянках шкіри, уражених псоріазом.

Гістологічний аналіз біоптатів товстого кишечника, отриманий до лікування та через 4 тижні після застосування інфліксимабу, продемонстрував суттєве зменшення TNF. Лікування пацієнтів із хворобою Крона також було пов'язане із суттєвим зменшенням С-реактивного білка (CRP). Загальна кількість лейкоцитів периферичної крові після лікування інфліксімабом майже не змінювалася, хоча спостерігалася тенденція до нормалізації рівнів лімфоцитів, моноцитів та нейтрофілів. У пацієнтів, які отримували інфліксімаб, проліферативна відповідь мононуклеарних клітин периферичної крові (РВМС) на стимуляцію не знижувалася порівняно з нелікованими пацієнтами, не спостерігалося значних змін секреції цитокінів стимульованими мононуклеарними клітинами периферичної крові. Аналіз біоптатів мононуклеарних клітин власної платівки слизової оболонки кишечника показав, що лікування інфліксімабом зменшує кількість клітин, здатних до експресії TNFα та інтерферону-γ. Додаткові гістологічні дослідження підтвердили, що лікування інфліксімабом зменшує інфільтрацію запальних клітин та присутність маркерів запалення у уражених ділянках кишечника. Ендоскопічні дослідження продемонстрували загоєння слизової оболонки кишечника пацієнтів після лікування інфліксімабом.

Одноразові внутрішньовенні інфузії інфліксімабу в дозі 1 або 3, або 5, або 10 або 20 мг/кг маси тіла супроводжувалися дозопропорційним збільшенням максимальної концентрації в сироватці крові (С_мах) та площі під кривою « концентрація-час» (AUC). Об'єм розподілу в рівноважному стані (V d ) (середнє значення V d-від 3 до 4,1 л) не залежав від дози і показав, що інфліксімаб розподіляється переважно в судинному руслі. Залежність фармакокінетики від часу не виявлено. Шляхи виведення інфліксімабу не визначено. Незміненому інфліксімабу у сечі виявлено не було. Істотних відмінностей у кліренсі чи обсязі розподілу інфліксимабу залежно від віку чи маси тіла у пацієнтів із ревматоїдним артритом продемонстровано не було. Фармакокінетику інфліксімабу у пацієнтів похилого віку та пацієнтів із печінковою або нирковою недостатністю досліджували.

Після введення одноразових доз по 3, 5 та 10 мг/кг середні значення С max становили 77, 118 та 277 мкг/мл відповідно, а середній кінцевий період напіввиведення – 8-9,5 дня. У більшості пацієнтів інфліксімаб у сироватці крові виявлявся щонайменше протягом 8 тижнів після прийому одноразової рекомендованої дози 5 мг/кг при хворобі Крона та підтримуючих доз по 3 мг/кг кожні вісім тижнів при ревматоїдному артриті.

При багаторазовому застосуванні інфліксимабу (5 мг/кг 0, 2 та 6 тижні пацієнтам із хворобою Крона з утворенням нориць, 3 або 10 мг/кг кожні 4 або 8 тижнів пацієнтам з ревматоїдним артритом) відзначалася легка кумуляція препарату в сивороті. другий дози. Надалі клінічно важливу кумуляцію інфліксимабу не спостерігалося. У більшості пацієнтів із хворобою Крона з утворенням свищів інфліксімаб визначався у сироватці крові протягом 12 тижнів (діапазон 4-28 тижнів) після застосування відповідно до режиму лікування.

Діти віком від 2 місяців до 17 років.

Аналіз фармакокінетики в цій категорії пацієнтів за даними досліджень за участю хворих на виразковий коліт (N = 60), хворобу Крона (N = 112), ювенільний ревматоїдний артрит (N = 117) та синдром Кавасакі (N = 16) виявив нелінійну концентрації інфліксімабу від маси тіла. Після застосування 5 мг/кг Ремікейду ® кожні 8 тижнів очікувана середня рівноважна концентрація інфліксимабу (площа під кривою концентрація-час у рівноважному стані, AUC ss) у віці від 6 до 17 років була приблизно на 20% нижчою, ніж у дорослих. Очікується, що медіана AUC ss у віці від 2 до 6 років буде приблизно на 40% меншою, ніж у дорослих, хоча кількість пацієнтів, дані яких це підтверджують, обмежена.

Імунодепресанти. Інгібітори фактора некрозу пухлини-альфа (TNF). Код АТХ L04A B02.

Дослідження взаємодії з лікарськими засобами не проводили.

У хворих ревматоїдним артритом, псоріатичним артритом та хворобою Крона одночасне застосування метотрексату та інших імуномодуляторів знижує утворення антитіл до інфліксімабу та підвищує рівень його концентрації в крові. Однак результати є неточними через обмеженість методів, які використовуються для аналізу сироваткових рівнів інфліксімабу та антитіл проти інфліксімабу.

Кортикостероїди не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику інфліксімабу.

Одночасне застосування Ремікейду ® та інших біологічних лікарських засобів, призначених для лікування тих самих захворювань, що і Ремікейд, наприклад анакінри або абатацепту, не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»).

Не рекомендується одночасне застосування Ремікейду ® та проведення вакцинацій живими вакцинами. Не рекомендується протягом не менше 6 місяців після народження застосовувати живі вакцини немовлятам, матері яких лікувалися інфліксімабом у період вагітності (див. розділ «Особливості застосування»).

Не рекомендується одночасне застосування збудників інфекцій у терапевтичних цілях та Ремікейду ® (див. розділ «Особливості застосування»).

діюча речовина: infliximab;

1 флакон містить 100 мг інфліксимабу;

допоміжні речовини: натрію фосфат моногідрат натрію дигідрофосфат дигідрат; цукроза; полісорбат 80.

Ремікейд ® може мати незначний вплив на здатність керувати транспортом чи іншими механізмами. Необхідно враховувати можливість розвитку запаморочення після застосування препарату.

Жінки репродуктивного віку

Жінкам репродуктивного віку слід розглянути питання щодо використання ефективних методів контрацепції для запобігання вагітності та продовжувати їх використання протягом не менше 6 місяців після закінчення лікування Ремікейду®.

Вагітність

Помірна кількість повідомлень про застосування інфліксимабу в період вагітності з подальшим живородженням дитини, зокрема інформація про кількість вагітностей (близько 1100), при яких препарат приймали в І триместрі, не говорить про збільшення кількості випадків вад розвитку у новонароджених.

На основі обсерваційного дослідження, проведеного в країнах північної Європи, збільшення ризику (ОР, 95% ДІ: p-значення) кесаревого розтину (1,50, 1,14-1,96; р = 0,0032), передчасних пологів (1, 48, 1,05-2,09; р = 0,024), низької маси тіла новонародженого для даного гестаційного віку (2,79, 1,54-5,04; р = 0,0007) та малої маси тіла при народженні (2,03, 1,41-2,94; р = 0,0002) спостерігалося у жінок, яким застосовували інфліксімаб у період вагітності (з або без імуномодуляторів/кортикостероїдів, 270 вагітних), порівняно з жінками, які приймали тільки імуномодулятори та/або кортикостероїди (6460 вагітних). Потенційний вплив інфліксімабу та/або тяжкості основного захворювання на ці результати залишається незрозумілим.

Внаслідок пригнічення TNFα застосування інфліксімабу у період вагітності може вплинути на розвиток нормальної імунної реакції у новонародженого. Дослідження ембріотоксичності у мишей із застосуванням аналогічного антитіла, яке селективно пригнічує фактор некрозу пухлин TNFa, не продемонстрували ознак токсичності для вагітних самок, ембріотоксичності чи тератогенності.

Наявний клінічний досвід обмежений. Інфліксімаб у період вагітності слід застосовувати лише за необхідності.

Інфліксімаб проникає через плаценту і виявляється у сироватці крові немовлят протягом 6 місяців після народження. Немовлята, матері яких приймали під час вагітності інфліксімабом, можуть мати підвищений ризик інфекцій, у т. ч. серйозних дисемінованих інфекцій, які можуть призвести до смерті. Введення живих вакцин (наприклад вакцини БЦЖ) таким немовлятам не рекомендується протягом не менше 6 місяців після народження (див. Розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Також повідомлялося про випадки агранулоцитозу (див. розділ «Побічні реакції»).

Годування грудьми

Невідомо, чи інфліксімаб виводиться у грудне молоко або абсорбується після перорального прийому. Оскільки імуноглобуліни людини екскретуються у грудне молоко, не рекомендується годувати груддю протягом не менше 6 місяців після закінчення лікування Ремікейду.

Фертильність

Недостатньо доклінічних даних, щоб зробити висновки про вплив інфліксимабу на фертильність та загалом на репродуктивну функцію.

Ремікейд ® застосовувати тільки для лікування хвороби Крона та виразкового коліту у дітей віком від 6 років. Ефективність та безпека застосування Ремікейду ® для лікування псоріазу, ювенільного ідіопатичного артриту, псоріатичного артриту, анкілозуючого спондилоартриту, ювенільного ревматоїдного артриту у дітей не встановлено.

Ревматоїдний артрит

Ремікейд ® у комбінації з метотрексатом показаний для послаблення симптомів та покращення функціонального статусу дорослим пацієнтам:

• із захворюваннями в активній формі при неефективності лікування базовими протиревматичними препаратами (БПРП), що модифікують перебіг хвороби, включаючи метотрексат;
• захворювання у важкій, активній або прогресуючій формі, яким раніше не проводили лікування метотрексатом або іншими базовими протиревматичними препаратами (БПРП), що модифікують перебіг хвороби.

У таких пацієнтів спостерігалося зменшення швидкості прогресування ураження суглобів за результатами рентгенологічного обстеження.

Хвороба Крона

Ремікейд ® показаний дорослим пацієнтам для:

• лікування хвороби Крона в активній формі середнього та тяжкого ступеня за відсутності відповіді, непереносимості або медичних протипоказань до проведення повного та відповідного курсу терапії із застосуванням кортикостероїдів та/або імунодепресантів;
• лікування хвороби Крона в активній формі з утворенням свищів за відсутності відповіді на повний та відповідний курс стандартної терапії (включаючи антибіотики, дренаж та терапію імунодепресантами).

Хвороба Крона у дітей

Лікування хвороби Крона у тяжкій активній формі у дітей віком від 6 до 17 років за відсутності відповіді, непереносимості або медичних протипоказань до проведення терапії стандартними препаратами, включаючи кортикостероїди, імуномодулятори та первинну дієту. Застосування препарату Ремікейд & Reg; проводилося лише у комбінації зі стандартною імуносупресивною терапією.

Виразковий коліт

Лікування активної форми виразкового коліту середнього та тяжкого ступеня у дорослих пацієнтів за відсутності відповіді, непереносимості або медичних протипоказань до проведення терапії стандартними препаратами, включаючи кортикостероїди, 6-меркаптопурин (6-МР) або азатіоприн (AZA).

Виразковий коліт у дітей

Лікування активної форми виразкового коліту тяжкого ступеня у дітей віком від 6 до 17 років за відсутності відповіді, непереносимості або медичних протипоказань до проведення терапії стандартними препаратами, включаючи кортикостероїди, 6-меркаптопурин (6-МР) або азатіоприн (AZA).

Анкілозуючий спондилоартрит

Лікування активної форми анкілозуючого спондилоартриту тяжкого ступеня у дорослих за відсутності відповіді на терапію стандартними препаратами.

Псоріатичний артрит

Лікування псоріатичного артриту в активній та прогресуючій формах у дорослих пацієнтів при неефективності лікування базовими протиревматичними препаратами (БПРП), які модифікують перебіг хвороби. Ремікейд ® показаний:

• у комбінації з метотрексатом;
• як монотерапія у пацієнтів з непереносимістю або медичними протипоказаннями до застосування метотрексату.

За результатами рентгенологічного обстеження спостерігалося поліпшення функціонального статусу пацієнтів з псоріатичним артритом та зменшення швидкості прогресування периферичного ураження суглобів у пацієнтів з поліартикулярними симетричними підтипами захворювання.

Псоріаз

Лікування бляшкоподібного псоріазу середнього та тяжкого ступеня у дорослих пацієнтів за відсутності відповіді, непереносимості або медичних протипоказань до застосування інших видів системної терапії, включаючи циклоспорин, метотрексат або ПУВА-терапію.

Підвищена чутливість до інфліксімабу (див. розділ «Побічні реакції»), інших мишачих білків або будь-яких допоміжних речовин препарату.

Туберкульоз або інші важкі інфекції, такі як сепсис, абсцеси та опортуністичні інфекції (див. розділ «Особливості застосування»).

Серцева недостатність середнього та тяжкого ступеня (NYHA III / IV) (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Лікування слід проводити під контролем лікарів з досвідом діагностики та лікування таких захворювань, як ревматоїдний артрит, запальні захворювання кишечника, анкілозуючий спондилоартрит, псоріатичний артрит та псоріаз. Ремікейд ® застосовують внутрішньовенно. Інфузії препарату здійснює кваліфікований медичний персонал, який пройшов навчання щодо виявлення будь-яких реакцій, пов'язаних із проведенням інфузій. Усі пацієнти, яким застосовують Ремікейд ®, повинні отримати інструкцію із застосування та картку нагадування пацієнта.

Під час лікування необхідно оптимізувати дозування лікарських засобів, наприклад кортикостероїдів та імунодепресантів, які застосовують одночасно з Ремікейдом ®.

Дорослі

Ревматоїдний артрит

Призначати по 3 мг/кг шляхом внутрішньовенної інфузії на 2 та 6 тижнів лікування після першої інфузії, далі – через кожні 8 тижнів залежно від перебігу захворювання.

Ремікейд ® слід застосовувати у комбінації з метотрексатом.

Як правило, терапевтичний ефект досягається протягом 12 тижнів після початку лікування. У разі недостатньої відповіді або за відсутності терапевтичного ефекту після 12 тижнів можна розглянути питання про поетапне збільшення дози приблизно на 1,5 мг/кг до максимальної 7,5 мг/кг кожні 8 тижнів. В іншому випадку можна розглянути можливість застосування 3 мг/кг кожні 4 тижні. У разі досягнення адекватного терапевтичного ефекту необхідно продовжувати застосування підібраної дози та дотримуватись встановленої частоти прийому. За відсутності відповіді протягом перших 12 тижнів лікування або після корекції дози необхідно ретельно оцінити доцільність продовження терапії.

Активна форма хвороби Крона середнього та тяжкого ступеня

Призначати 5 мг/кг шляхом внутрішньовенної інфузії, після чого через 2 тижні проводити повторну інфузію у тій же дозі. У разі відсутності відповіді після другої дози слід проводити подальше лікування препаратом. Недоцільно проводити повторне лікування інфліксімабом за відсутності відповіді протягом 6 тижнів після початку лікування.

У пацієнтів з наявністю відповіді лікування може бути продовжено як:

• підтримуюча терапія - додаткова інфузія 5 мг/кг на 6 тижні після першого введення, після чого - проведення інфузій кожні 8 тижнів або
• повторне призначення - інфузія 5 мг/кг при появі ознак рецидиву захворювання (див. розділ «Особливості застосування»).

Незважаючи на недостатність порівняльних даних, деякі пацієнти, які спочатку демонстрували відповідь на дозу 5 мг/кг, а потім її втратили, можуть знову демонструвати відповідь у разі підвищення дози. Слід оцінити доцільність продовження терапії для пацієнтів, які не демонструють прояву позитивного терапевтичного ефекту після корекції дози.

Хвороба Крона в активній формі з утворенням свищів

Призначати по 5 мг/кг шляхом внутрішньовенної інфузії на 2 та 6 тижнів лікування після першого застосування. Якщо після введення трьох доз немає позитивного клінічного ефекту, терапія Ремікейду ® слід припинити. У пацієнтів з наявністю відповіді лікування може бути продовжено як:

• підтримуюча терапія - додаткові інфузії 5 мг/кг кожні 8 тижнів або
  повторне призначення - інфузія 5 мг/кг, якщо ознаки або симптоми захворювання виникають знову,
• подальша терапія дозою 5 мг/кг кожні 8 тижнів.

Незважаючи на недостатність порівняльних даних, деякі пацієнти, які спочатку демонстрували відповідь на дозу 5 мг/кг, а потім її втратили, можуть знову демонструвати відповідь у разі підвищення дози. Слід оцінити доцільність продовження терапії пацієнтів, які не демонструють проявів позитивного терапевтичного ефекту після корекції дози.

При хворобі Крона досвід повторного застосування Ремікейду ® у разі повторної появи симптомів захворювання обмежений та недостатньо порівняльних даних про переваги / ризик продовження лікування.

Виразковий коліт

Призначати по 5 мг/кг шляхом внутрішньовенної інфузії на 2 та 6 тижнях лікування після першої інфузії, далі – через кожні 8 тижнів.

Порівняльні дані свідчать про те, що клінічна відповідь, як правило, досягається протягом 14 тижнів після початку лікування, тобто після отримання трьох доз. Слід оцінити доцільність продовження терапії у пацієнтів, які не демонструють проявів позитивного терапевтичного ефекту протягом цього періоду часу.

Анкілозуючий спондилоартрит

Призначати по 5 мг/кг шляхом внутрішньовенної інфузії на 2 та 6 тижнів лікування після першої інфузії, далі – через кожні 6-8 тижнів. У разі відсутності відповіді на 6-му тижні (тобто після отримання 2 доз) подальше лікування проводити не слід.

Псоріатичний артрит

Призначати по 5 мг/кг шляхом внутрішньовенної інфузії на 2 та 6 тижнях лікування після першої інфузії, далі – через кожні 8 тижнів.

Псоріаз

Призначати по 5 мг/кг шляхом внутрішньовенної інфузії на 2 та 6 тижнів лікування після першої інфузії, далі – через кожні 8 тижнів. Якщо у пацієнта немає відповіді після 14 тижнів (тобто після отримання 4 доз), подальше лікування препаратом проводити не слід.

Повторне застосування при хворобі Крона та ревматоїдному артриті

У разі рецидиву захворювання Ремікейд ® можна повторно використовувати в період до 16 тижнів після його останнього введення. У клінічних дослідженнях реакції гіперчутливості уповільненого типу спостерігалися рідко і відзначалися в період до 1 року після закінчення лікування (див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»). Безпека та ефективність повторного застосування після періодів тривалістю понад 16 тижнів, коли Ремікейд ® не застосовували, не встановлені.

Повторне застосування Ремікейда ® при виразковому коліті

Досі немає даних, що підтверджують безпеку та ефективність інших схем застосування, крім введення препарату кожні 8 тижнів (див. Розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Повторне застосування при анкілозуючому спондиліті

Досі немає даних, що підтверджують безпеку та ефективність інших схем застосування, крім введення препарату кожні 6-8тижнів (див. Розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Повторне застосування при псоріатичному артриті

Досі немає даних, що підтверджують безпеку та ефективність інших схем застосування, крім введення препарату кожні 8 тижнів (див. Розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Повторне застосування при псоріазі

Обмежений досвід повторного застосування Ремікейду ® в одноразовій дозі при псоріазі після перерви тривалістю 20 тижнів свідчить про зменшення ефективності та підвищення частоти інфузійних реакцій легкого та середнього ступеня тяжкості порівняно з початковою схемою застосування.

Обмежений досвід повторного лікування після різкого посилення захворювання за схемою повторної індукційної терапії свідчить про підвищену частоту інфузійних реакцій, включаючи тяжкі порівняно з 8-тижневою підтримуючою терапією (див. розділ «Побічні реакції»).

Повторне застосування при різних показаннях

У разі переривання підтримуючої терапії та необхідності початку повторного лікування не рекомендується застосовувати схему повторної індукційної терапії (див. розділ «Побічні реакції»). У цій ситуації повторне застосування препарату слід починати з разової дози, після чого необхідно дотримуватись рекомендацій щодо застосування підтримуючої дози, описаних вище.

Пацієнти похилого віку (≥ 65 років)

Особливих досліджень застосування Ремікейду ® пацієнтам похилого віку (65 років) не проводилося. Істотних відмінностей у розподілі та виведенні препарату, пов'язаних із віком, у клінічних випробуваннях не спостерігалося. Коригування дози не потрібне. Для більш детальної інформації про застосування Ремікейду ® пацієнтам похилого віку див. розділи «Особливості застосування» та «Побічні реакції».

Пацієнти з порушенням функції нирок та/або печінки

Застосування Ремікейду ® цієї категорії пацієнтів не вивчали. Рекомендації щодо дозування відсутні.

Діти

Хвороба Крона у дітей віком від 6 років

Призначати по 5 мг/кг шляхом внутрішньовенної інфузії на 2 та 6 тижнів лікування після першої інфузії, далі – через кожні 8 тижнів. У разі відсутності відповіді протягом перших 10 тижнів лікування подальша терапія є недоцільною.

Деяким пацієнтам потрібна коротша перерва між інфузіями з метою підтримання сприятливого клінічного ефекту, тоді як для інших тривала перерва між призначеннями може бути достатньою. Пацієнти, яким призначають із короткими ніж 8 тижнів інтервалами, мають підвищений ризик появи побічних реакцій. Слід оцінити доцільність продовження терапії для пацієнтів, які не демонструють прояву позитивного терапевтичного ефекту після зміни інтервалу дозування.

Ефективність та безпека застосування Ремікейду ® для лікування хвороби Крона у дітей віком до 6 років не встановлено. Зараз доступні фармакокінетичні дані описані в розділі «Фармакологічні властивості», але рекомендації щодо дозування Ремікейду ® дітям віком до 6 років відсутні.

Виразковий коліт у дітей віком від 6 років

Призначати по 5 мг/кг шляхом внутрішньовенної інфузії на 2 та 6 тижнів лікування після першої інфузії, далі – через кожні 8 тижнів. У разі відсутності відповіді протягом перших 8 тижнів лікування подальша терапія є недоцільною.

Ефективність та безпека застосування Ремікейду ® для лікування виразкового коліту у дітей віком до 6 років не встановлено. Зараз доступні фармакокінетичні дані описані в розділі «Фармакологічні властивості», але рекомендації щодо дозування Ремікейду ® дітям віком до 6 років відсутні.

Псоріаз

Ефективність та безпека застосування Ремікейду ® для лікування псоріазу у дітей не встановлено. Зараз доступні дані описані в розділі «Фармакологічні властивості», але рекомендації щодо дозування Ремікейду ® дітям відсутні.

Ювенільний ідіопатичний артрит, псоріатичний артрит, анкілозуючий спондилоартрит

Ефективність та безпека застосування Ремікейду ® для лікування ювенільного ідіопатичного артриту, псоріатичного артриту, анкілозуючого спондилоартриту у дітей не встановлено. Зараз доступні дані описані в розділі «Фармакологічні властивості», але рекомендації щодо дозування Ремікейду ® дітям відсутні.

Ювенільний ревматоїдний артрит

Ефективність та безпека застосування Ремікейду ® для лікування ювенільного ревматоїдного артриту у дітей не встановлено. Зараз доступні дані описані в розділах «Фармакологічні властивості» та «Побічні реакції», але рекомендації щодо дозування Ремікейду ® дітям відсутні.

Спосіб застосування

Ремікейд ® вводити щонайменше 2 години. Усім пацієнтам, які отримують лікування препаратом Ремікейд & Reg; слід залишатися під наглядом лікаря протягом не менше 1-2 годин після проведення інфузії для своєчасного виявлення гострих реакцій, пов'язаних з інфузією. Необхідна наявність лікарських засобів першої допомоги, таких як адреналін, антигістамінні препарати, кортикостероїди, а також апарату для штучної вентиляції легень. Для зменшення ризику розвитку інфузійних реакцій, особливо при їх наявності в анамнезі, може бути проведена медикаментозна підготовка пацієнта із застосуванням антигістамінних засобів, кортикостероїдів та/або парацетамолу, а також може бути рекомендовано зменшення швидкості інфузії (див. розділ «Особливості застосування&.

Скорочення часу інфузії для дорослих пацієнтів

Під час лікування пацієнтів, які добре перенесли мінімум три перші двогодинні інфузії Ремікейду ® (фаза індукції) і знаходяться на підтримувальній терапії, можливе скорочення тривалості наступної інфузії до мінімального 1-годинного введення. Якщо в подальшому при прискореному введенні препарату виникає інфузійна реакція, то у разі продовження терапії рекомендується повернутися до тривалішої інфузії. Досліджень щодо скорочення часу інфузій у дозі> 6 мг/кг не проводили (див. розділ «Побічні реакції»).

Приготування інфузійних розчинів

1. Розрахувати дозу та необхідну кількість флаконів Ремікейду ® (кожний флакон містить 100 мг інфліксимабу), загальний обсяг розчиненого препарату.

2. В асептичних умовах вміст кожного флакона відновити в 10 мл води для ін'єкцій, використовуючи шприц з голкою 21 калібру (0,8 мм) або менше. Перед введенням розчинника із флакона зняти пластикову кришку та протерти пробку 70% спиртом. Голку шприца ввести у флакон через центр гумової пробки, струмінь води направити по стінці флакона. Обережно перемішати розчин ротацією флакона до розчинення ліофілізованого порошку. Уникати тривалого та енергійного струшування. НЕ струшувати. При розчиненні може утворитись піна. Розчин має постояти протягом 5 хвилин. Отриманий розчин повинен бути безбарвним або світло-жовтого кольору та опалесцентним. У ньому може бути невелика кількість ніжних напівпрозорих частинок, оскільки інфліксімаб є білком. Розчин, в якому є непрозорі частинки,

3. Довести загальний обсяг приготовленого розчину Ремікейду ® до 250 мл 0,9% розчином хлориду натрію для ін'єкцій. Не можна розводити відновлений розчин Ремікейду ® будь-яким іншим розчином. Для цього зі скляного флакона або інфузійного мішечка, що містить 250 мл 0,9% розчину хлориду натрію, видалити об'єм, рівний обсягу приготовленого розчину Ремікейду ® (На воді для ін'єкцій). Після цього повільно додати відновлений розчин Ремікейду ® у флакон або інфузійний мішечок з 0,9% розчином хлориду натрію і обережно перемішати.

4. Вводити інфузійний розчин протягом не менш часу, ніж рекомендується для конкретного терапевтичного призначення. Використовувати лише набір для проведення інфузій із вбудованим стерильним апірогенним фільтром з низьким ступенем зв'язування з білками (розмір часу - 1,2 мікрометра або менше). У зв'язку з тим, що препарат не містить консервантів, введення інфузійних розчинів слід починати якнайшвидше і не пізніше ніж через 3 години після його відновлення та розведення. Якщо відновлення та розведення проводили в асептичних умовах, розчин можна застосовувати протягом 24 годин при зберіганні його при температурі 2-8°С. С. Не зберігати для подальшого застосування невикористаний залишок препарату.

5. Досліджень фізичної та біохімічної сумісності Ремікейду ® та інших лікарських засобів не проводили. Не слід вводити Ремікейд ® разом з іншими лікарськими засобами через одну інфузійну систему.

6. Інфузійний розчин перед початком введення необхідно перевірити візуально. За наявності непрозорих частинок, сторонніх включень та зміненого кольору він не підлягає застосуванню.

7. Невикористана частина інфузійного розчину не підлягає подальшому використанню.

Особливості застосування

Відстеження.

З метою покращення відстеження біологічних лікарських засобів слід чітко записувати в медичній документації торгове найменування та номер серії лікарського засобу, що застосовується.

Інфузійні реакції та гіперчутливість.

Ремікейд® може викликати розвиток гострих реакцій, пов'язаних з інфузією, включаючи анафілактичний шок, та алергічних реакцій уповільненого типу (див. розділ «Побічні реакції»).

Реакції, пов'язані з інфузією, включаючи анафілактичні реакції, можуть спостерігатися під час інфузії (через кілька секунд) або протягом декількох годин після інфузії. У разі розвитку гострої реакції, пов'язаної з інфузією, запровадження препарату слід негайно припинити. Лікарські засоби, такі як адреналін, антигістамінні препарати, кортикостероїди, апарат для штучної вентиляції легенів для екстреного лікування цих реакцій повинні бути готові для негайного застосування. Для попередження деяких цих реакцій (слабких або транзиторних) хворому перед початком інфузії може бути введений один із антигістамінних препаратів, гідрокортизон та/або парацетамол.

У деяких хворих можуть утворюватися антитіла до інфліксимабу, що підвищує частоту інфузійних реакцій, невелика частина яких – ndash; серйозні алергічні реакції. Спостерігався зв'язок між утворенням антитіл до інфліксімабу та зменшенням тривалості клінічного ефекту від лікування. Одночасне застосування імуномодуляторів знижує утворення антитіл та зменшує частоту інфузійних реакцій. Ефект від одночасного застосування імуномодуляторів був більш вираженим у пацієнтів, які лікувалися епізодично, ніж при підтримуючій терапії. Пацієнти, які припиняють прийом імуносупресорів перед початком або під час терапії Ремікейдом, мають потенційно більший ризик утворення антитіл. Ці антитіла не завжди виявляються у сироватці крові. При розвитку тяжких реакцій необхідно призначати симптоматичну терапію, а наступні інфузії Ремікейду. слід скасувати (див. розділ «Побічні реакції»).

Під час клінічних досліджень спостерігалися реакції гіперчутливості уповільненого типу, підвищений ризик розвитку яких, ймовірно, пов'язаний із збільшенням інтервалу між введеннями препарату. Пацієнтів слід попередити про необхідність звернення до лікаря у разі розвитку зазначених побічних реакцій (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнти, яким призначається повторне лікування після тривалої перерви, повинні перебувати під постійним наглядом через можливість розвитку реакцій гіперчутливості уповільненого типу.

Інфекції.

Пригнічення TNFα може маскувати симптоми інфекції, наприклад, гарячку. Раннє розпізнавання атипових клінічних проявів важких інфекцій та типових клінічних проявів рідкісних та незвичайних інфекцій має дуже важливе значення для мінімізації затримки діагностики та лікування.

Пацієнти, які приймають блокатори TNF, більш сприйнятливі до тяжких інфекцій. Під час лікування інфліксімабом відзначалися випадки туберкульозу, бактеріальних інфекцій, включаючи сепсис та пневмонію, інвазивні грибкові, вірусні та інші опортуністичні інфекції. Деякі з цих інфекцій призводили до смерті; найчастішими опортуністичними інфекціями з рівнем летальності > 5% були пневмоцистоз, кандидоз, листериоз та аспергільоз.

Пацієнти, у яких розвивається інфекція під час лікування Ремікейдом®, потребують ретельного контролю та повного діагностичного обстеження. У разі розвитку тяжкої інфекції або сепсису подальше лікування Ремікейдом® слід припинити та розпочати відповідне антимікробне або протигрибкове лікування.

Туберкульоз.

Повідомлялося про активну форму туберкульозу у хворих, які отримували лікування Ремікейдом. У більшості випадків туберкульоз був позалегковим, у локальній або дисемінованій формі.

До початку терапії Ремікейдом® кожного пацієнта необхідно ретельно обстежити для виключення туберкульозу, зокрема латентного. Обстеження має включати докладний анамнез, у тому числі відомості про захворювання на туберкульоз у минулому, про можливі контакти з хворими на туберкульоз та про попередню та/або супутню імуносупресивну терапію. Обов'язковим є проведення всім пацієнтам до початку терапії шкірного туберкулінового тесту, рентгенографії грудної клітки та/або аналізу вивільнення гамма-інтерферону. Рекомендується робити записи про проведення цих аналізів у картці нагадування пацієнта.

Слід враховувати, що у тяжких хворих та у імуноскомпроментованих пацієнтів може виявитися псевдонегативна туберкулінова проба.

Лікування не слід розпочинати, якщо діагностовано активний туберкульоз (див. розділ «Протипоказання»).

При підозрі на латентний туберкульоз потрібна консультація фтизіатра. У всіх ситуаціях, зазначених нижче, слід ретельно зважити співвідношення користь/ризик перед початком терапії Ремікейдом®.

У разі латентного туберкульозу перед початком терапії Ремікейдом® необхідно провести специфічне протитуберкульозне лікування. Слід зважити на необхідність застосування протитуберкульозної терапії перед початком терапії Ремікейдом® для пацієнтів, які мають кілька факторів ризику розвитку туберкульозної інфекції, але у яких отримано негативний результат тесту на латентний туберкульоз. Необхідність протитуберкульозного лікування перед початком терапії Ремікейдом® слід оцінити також при латентному або активному туберкульозі в анамнезі, якщо немає підтвердження про проведений повний та адекватний курс протитуберкульозного лікування. Повідомлялося про декілька випадків активного туберкульозу у пацієнтів, які отримували Ремікейд® протягом та після лікування латентного туберкульозу.

Всіх пацієнтів слід попередити про необхідність консультації лікаря при появі ознак/симптомів, що нагадують туберкульоз (таких як постійний кашель, зменшення маси тіла, субфебрилітет) під час або після лікування Ремікейдом®.

Інвазивні грибкові інфекції.

У пацієнтів, яким застосовують Ремікейд®, слід підозрювати інвазивні грибкові інфекції, такі як аспергільоз, кандидоз, пневмоцистоз, гістоплазмоз, кокцидіоїдомікоз або бластомікоз, при розвитку тяжкого системного захворювання. Пацієнти повинні якнайшвидше проконсультуватися з лікарем, у якого є досвід діагностики та лікування інвазивних грибкових інфекцій.

Інвазивні грибкові інфекції частіше бувають дисемінованими, ніж локалізованими, тестування на антигени та антитіла може бути негативним у деяких пацієнтів з активною інфекцією. У період встановлення діагнозу необхідно призначення емпіричної протигрибкової терапії з урахуванням співвідношення ризику інфекції та ризику призначення протигрибкової терапії.

Для пацієнтів, які жили або подорожували до регіонів, де інвазивні грибкові інфекції, такі як гістоплазмоз, кокцидіоїдомікоз або бластомікоз є ендемічними, слід ретельно вивчити співвідношення ризику та користі перед початком терапії Ремікейдом® 

Хвороба Крона з утворенням фістул.

Пацієнтам із хворобою Крона з розвитком гострих гнійних фістул не слід розпочинати лікування Ремікейдом® до ліквідації джерела можливої ​​інфекції, особливо абсцесу (див. розділ «Протипоказання»).

Реактивація вірусу гепатиту В (HBV).

Реактивація вірусу гепатиту В спостерігалася у пацієнтів, які отримували TNF-антагоністи, у тому числі інфліксімаб, та були хронічними носіями цього вірусу. Деякі з випадків мали смерть.

Перед початком лікування Ремікейдом® слід перевірити пацієнта на наявність вірусу гепатиту В. Пацієнтам з позитивними результатами аналізу рекомендується звернутися до лікаря, який має досвід лікування гепатиту В. Носіям вірусу гепатиту В, які вимагають терапії із застосуванням Ремікейду®, слід ретельно спостерігати за появою симптомів активного гепатиту В лікування та кілька місяців після його завершення. Даних щодо лікування пацієнтів, які є носіями вірусу гепатиту В, із застосуванням антивірусної терапії у поєднанні з TNF-антагоністом для запобігання реактивації вірусу гепатиту В немає. Пацієнтам, у яких спостерігається реактивація вірусу гепатиту, необхідно припинити лікування Ремікейдом® і розпочати ефективну антивірусну та підтримуючу терапію.

Реакції з боку гепатобіліарної системи.

У постмаркетинговий період відзначалися випадки розвитку жовтяниці та неінфекційного гепатиту, іноді з ознаками аутоімунного гепатиту. Були поодинокі випадки печінкової недостатності, яка вимагала трансплантації печінки або смерті. Пацієнтів із симптомами печінкової дисфункції слід обстежити щодо ураження печінки. У разі розвитку жовтяниці та/або підвищення рівня АЛТ у ≥ 5 разів від верхньої межі норми застосування Ремікейду® слід припинити та провести ретельне дослідження виявлених змін.

Одночасне застосування інгібітору TNFα та анакінри не рекомендується.

Одночасне застосування інгібітору TNFa та абатацепту. 

У клінічних випробуваннях супутнє застосування TNF-антагоністів та абатацепту супроводжувалося підвищенням ризику розвитку інфекцій, включаючи важкі інфекції, порівняно з монотерапією TNF-блокуючими агентами, без підвищення клінічної користі. Одночасне застосування інфліксімабу та абатацепту не рекомендується.

Одночасне застосування з іншими біологічними лікарськими засобами. 

Недостатньо інформації щодо одночасного застосування інфліксимабу з іншими біологічними лікарськими засобами, призначеними для лікування таких самих захворювань, як і інфліксімаб. Не рекомендується застосовувати інфліксімаб одночасно з такими біологічними лікарськими засобами через можливість підвищення ризику розвитку інфекції та інших потенційних фармакологічних взаємодій.

Перехід з одного біологічного базисного препарату, що модифікує перебіг ревматичного захворювання, на інший.

Під час переходу з одного біологічного препарату на інший слід ретельно спостерігати за клінічним станом пацієнта, оскільки перехресна біологічна активність може підвищувати ризик побічних реакцій, включаючи інфекції.

Щеплення.

Рекомендується у разі можливості проводити вакцинацію пацієнтів згідно з календарем вакцинацій до початку терапії Ремікейдом®. Пацієнти, які отримують лікування інфліксимабом, можуть одночасно отримувати щеплення, за винятком живих вакцин (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Застосування в період вагітності або годування груддю»). 

У дослідженні ASPIRE у підгрупі з 90 дорослих пацієнтів з ревматоїдним артритом у однакової кількості пацієнтів у кожній групі лікування (метотрексат + плацебо (n = 17), 3 мг/кг (n = 27) або 6 мг/кг Ремікейду® n = 46)) спостерігалося ефективне дворазове збільшення титрів до полівалентної пневмококової вакцини, що вказує на те, що Ремікейд® не впливає на Т-незалежну гуморальну імунну відповідь. Однак інформація з інших опублікованих джерел за різними показаннями (наприклад ревматоїдного артриту, псоріазу, хвороби Крона) свідчить про те, що щеплення інактивованими вакцинами під час лікування TNF-блокуючими засобами, включаючи Ремікейд®, може викликати гіршу імунну відповідь, одержують анти-TNF-терапії. 

Живі вакцини/терапія збудниками інфекцій.

Доступні лише обмежені дані результатів вакцинації або вторинного інфікування живими вакцинами пацієнтів, які отримують анти-TNF-терапію. Застосування живих вакцин може призвести до клінічних проявів інфекцій, включаючи дисеміновані. Не рекомендується призначати щеплення живими вакцинами під час лікування Ремікейдом.

У новонароджених, матері яких застосовували Ремікейд® у період вагітності, повідомлялося про випадки дисемінованої БЦЖ-інфекції з летальним кінцем після щеплення вакциною БЦЖ після народження. Не менше 6 місяців має пройти від народження до застосування живих вакцин новонародженим, матері яких лікувалися інфліксімабом у період вагітності (див. розділ «застосування у період вагітності або годування груддю»).

Застосування терапії іншими збудниками інфекцій, такими як живі ослаблені бактерії (наприклад, інстиляції сечового міхура БЦЖ для лікування раку) може призвести до клінічних проявів інфекцій, включаючи дисеміновані. Не рекомендується призначати терапію збудниками інфекції одночасно з Ремікейдом.

Аутоімунні процеси.

Відносний дефіцит TNF, викликаний анти-TNF-терапією, може ініціювати розвиток аутоімунного процесу. При появі симптомів, що нагадують вовчаковоподібний синдром, і виявленні антитіл до двоспіральної ДНК лікування інфліксімабом слід припинити (див. розділ "Побічні реакції").

Неврологічні ефекти.

Застосування інгібіторів TNFα, в т. ч. інфліксимабу, асоційоване з випадками виникнення або загострення клінічних симптомів та/або радіографічних ознак демієлінізуючих уражень центральної нервової системи, включаючи розсіяний склероз, демієлінізуючі ураження перифер. Гійєна – Баррі. Рекомендується ретельна оцінка переваг/ризику лікування Ремікейдом® пацієнтів з демієлінізуючими розладами, у тому числі в анамнезі. У разі розвитку таких захворювань лікування Ремікейдом® слід припинити. 

Злоякісні новоутворення та лімфопроліферативні порушення.

У клінічних дослідженнях із застосуванням TNF-блокуючих засобів більш висока частота випадків розвитку лімфоми спостерігалася у пацієнтів, які отримували TNF-блокатор, ніж у пацієнтів контрольної групи. У ході клінічних випробувань застосування Ремікейду® за всіма затвердженими показаннями випадки розвитку лімфоми у пацієнтів, які отримували Ремікейд, спостерігалися рідко, проте частіше в порівнянні з загальною популяцією. Протягом постмаркетингового періоду повідомлялося про випадки лейкемії у пацієнтів, які отримували лікування TNF-блокаторами. Існує підвищений ризик виникнення лімфоми та лейкемії у пацієнтів з ревматоїдним артритом, які страждають на тривале, високоактивне запальне захворювання, що ускладнює проведення оцінки ризику.

У клінічному дослідженні застосування Ремікейду® пацієнтам з хронічним обструктивним захворюванням легень (ХОЗЛ) середнього та тяжкого ступеня повідомлялося про більшу кількість випадків злоякісних новоутворень у групі пацієнтів, які отримували Ремікейд®, порівняно з пацієнтами контрольної групи. Усі пацієнти, за даними анамнезу, були затятими курцями. Слід з обережністю приймати рішення щодо лікування пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку злоякісних новоутворень через надмірне куріння. 

Не можна виключити ризик розвитку лімфом або інших злоякісних новоутворень у пацієнтів, яким проводять лікування TNF-блокаторами (див. розділ «Побічні реакції»). Тому слід обережно приймати рішення про застосування TNF-блокуючої терапії пацієнтам зі злоякісним новоутворенням в анамнезі або про продовження терапії пацієнтам, у яких розвинулися злоякісні новоутворення. 

Також слід з обережністю приймати рішення щодо лікування пацієнтів з псоріазом та тривалою імуносупресивною терапією або тривалою PUVA-терапією в анамнезі.

У постмаркетинговий період повідомлялося про випадки злоякісних новоутворень, деякі зі смертю, у дітей та молодих людей (віком до 22 років), які приймали TNF-блокатори (терапію було розпочато у дітей), включаючи Ремікейд®. Приблизно половину випадків становили лімфоми. Інші випадки були з іншими злоякісними новоутвореннями, включаючи рідкісні злоякісні новоутворення, зазвичай пов'язані з імуносупресією. Ризик розвитку злоякісних новоутворень у пацієнтів, які отримують лікування TNF-блокаторами, не може бути виключено. 

У постмаркетинговій практиці повідомлялося про випадки розвитку гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми у пацієнтів, які лікувалися TNF-блокуючими агентами, включаючи інфліксімаб. Цей рідкісний тип Т-клітинної лімфоми характеризується дуже агресивним перебігом і є летальним. Майже всі пацієнти отримували лікування азатіоприном або 6-меркаптопурином одночасно або безпосередньо перед лікуванням TNF-блокатором. Переважна більшість випадків, пов'язаних із застосуванням Ремікейду, виникала у пацієнтів з хворобою Крона або виразковим колітом, в більшості випадків – у підлітків та молодих людей чоловічої статі. Слід ретельно оцінювати потенційний ризик одночасного застосування азатіоприну або 6-меркаптопурину з Ремікейдом. Ризик розвитку гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми у пацієнтів, які лікувалися Ремікейдом®, не може бути виключений (див. розділ «Побічні реакції»). 

Були отримані повідомлення про випадки меланоми та меркеліоми у пацієнтів, які отримували терапію TNF-блокаторами, включаючи Ремікейд® (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтам рекомендовано періодично проводити обстеження шкіри, особливо за наявності факторів ризику розвитку раку шкіри.

Під час ретроспективного групового дослідження даних шведських реєстрів охорони здоров'я було виявлено підвищену частоту виникнення раку шийки матки у жінок з ревматоїдним артритом, які отримували лікування інфліксимабом, порівняно з жінками, яким не застосовували біологічні лікарські засоби, або загальним населенням, включаючи жінок старших 60 років. Жінкам, у т. ч. У віці від 60 років, які отримують лікування Ремікейдом, слід регулярно проходити медичні огляди.

Всі пацієнти з виразковим колітом, які мають підвищений ризик дисплазії або раку товстого кишечника (наприклад пацієнти з тривалим виразковим колітом або первинним склерозуючим холангітом), або пацієнти з дисплазією або раком товстого кишечника в анамнезі повинні проходити регулярний скринінг протягом перебігу захворювання. Обстеження має включати колоноскопію та біопсію відповідно до клінічних установок. Отримані дані не дозволяють зробити висновок про вплив лікування інфліксімабом на ризик розвитку дисплазії або раку товстого кишечника.

Оскільки підвищення ризику розвитку раку у пацієнтів з нещодавно діагностованою дисплазією на фоні лікування Ремікейдом® не встановлені, лікарям слід ретельно оцінювати співвідношення ризик/користу для кожного окремого пацієнта та приймати рішення про необхідність припинення терапії. 

Серцева недостатність.

Пацієнтам із серцевою недостатністю легкого ступеня (NYHA клас i/II) Ремікейд® застосовувати з обережністю. Пацієнти повинні перебувати під ретельним наглядом, а лікування Ремікейдом® необхідно припинити при появі нових або погіршенні існуючих симптомів серцевої недостатності (див. розділи «Протипоказання» та «Побічні реакції»).

Гематологічні реакції.

Повідомлялося про випадки панцитопенії, лейкопенії, нейтропенії та тромбоцитопенії на фоні терапії TNF-блокаторами, включаючи Ремікейд®. Усі пацієнти повинні негайно звернутися по медичну допомогу з появою симптомів гематологічних порушень (таких як тривала лихоманка, утворення синців, кровотеча, блідість). Необхідно припинити застосування препарату пацієнтам у разі підтвердження суттєвих гематологічних відхилень.

Застосування в інших станах.

Є обмежений досвід застосування препарату пацієнтам з хірургічними втручаннями в анамнезі, включаючи артропластику. Необхідно враховувати тривалий період напіввиведення інфліксімабу у разі планування будь-яких хірургічних процедур. Пацієнтам, які потребують проведення хірургічної операції під час лікування препаратом, слід перебувати під ретельним контролем щодо виникнення інфекцій.

Відсутність відповіді на лікування хвороби Крона може бути обумовлена ​​наявністю фіксованої фіброзної стриктури, яка може вимагати хірургічного лікування. Немає доказів впливу інфліксімабу на появу або погіршення перебігу цих стриктур.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти похилого віку (≥ 65 років). 

Частота розвитку тяжких інфекцій на фоні лікування Ремікейдом® у пацієнтів віком від 65 років була вищою, ніж у пацієнтів віком до 65 років. Деякі випадки були летальними. Отже, слід звертати особливу увагу на ризик розвитку інфекції під час лікування пацієнтів похилого віку (див. розділ «Побічні реакції»).

Діти.

Інфекції.

У клінічних дослідженнях було отримано більше повідомлень про випадки інфекцій у дітей порівняно з дорослими пацієнтами (див. розділ «Побічні реакції»).

Вакцинація.

Рекомендується, якщо це можливо, проводити вакцинацію дітей згідно з календарем вакцинацій до початку терапії Ремікейдом®. Діти, які перебувають на лікуванні інфліксимабом, можуть отримувати щеплення, за винятком живих вакцин (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Застосування в період вагітності або годування груддю»).

Злоякісні новоутворення та лімфопроліферативні порушення.

У постмаркетинговий період зафіксовано випадки злоякісних новоутворень, деякі з летальним кінцем, у дітей та молодих людей (віком до 22 років), які приймали TNF-блокатори (терапія була розпочата у дітей), включаючи Ремікейд®. Приблизно половину випадків становили лімфоми. Інші випадки були пов'язані з різними іншими злоякісними новоутвореннями, включаючи рідкісні злоякісні новоутворення, пов'язані з імуносупресією. Ризик розвитку злоякісних новоутворень у дітей, які отримують TNF-блокатори, не може бути виключений.

У постмаркетинговий період повідомлялося про розвиток гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми під час лікування TNF-блокуючими агентами, включаючи Ремікейд®. Цей рідкісний тип Т-клітинної лімфоми характеризується дуже агресивним перебігом і є летальним. Майже всі пацієнти отримували лікування азатіоприном або 6-меркаптопурином одночасно або безпосередньо перед лікуванням TNF-блокатором. Переважна більшість випадків, пов'язаних із застосуванням Ремікейду®, спостерігалася у пацієнтів із хворобою Крона або виразковим колітом, в більшості випадків – у підлітків та молодих людей чоловічої статі. Слід ретельно оцінювати потенційний ризик одночасного застосування азатіоприну або 6-меркаптопурину з Ремікейдом. Ризик розвитку гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми у пацієнтів, які лікувалися Ремікейдом®, не може бути виключений (див. розділ «Побічні реакції»).

Зміст натрію

Ремікейд® містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на дозу, тобто вільний від натрію. Проте Ремікейд® розводять у розчині хлориду натрію для інфузій 9 мг/мл (0,9 %). Це слід враховувати при застосуванні пацієнтам, які перебувають на дієті з контрольованим вмістом натрію.

КАРТКА ПАМ'ЯТКА ПАЦІЄНТА

Загальний профіль безпеки

Інфекції верхніх дихальних шляхів були частою побічною реакцією (ПР), про яку повідомлялося в ході клінічних випробувань з частотою 25,3% у групі, що отримувала Ремікейд і 16,5% у контрольній групі пацієнтів. Найбільш серйозними побічними реакціями, пов'язаними із застосуванням блокаторів TNF, були реактивація вірусу гепатиту В, застійна серцева недостатність, тяжкі інфекції (включаючи сепсис, опортуністичні інфекції та туберкульоз), сироваткова хвороба (реакції гіперчутливості уповільненого типу), синдром, демієлінізуючі розлади, гепатобіліарної системи, лімфома, гепатолієнальна Т-клітинна лімфома, лейкемія, меркеліома, меланома, злоякісні новоутворення у дітей, саркоїдоз / саркоїдоподібні реакції, кишкові або періанзи і Особливості застосування»).

Зведена таблиця побічних реакцій

У таблиці наведено побічні реакції, які спостерігалися в ході клінічних досліджень та в постмаркетинговий період (деякі - з летальним результатом). Небажані реакції згруповані за системами органів та частотою. У групах по частоті небажані реакції представлені порядку зменшення тяжкості. Частота визначається як дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100, <1/10), нечасто (≥ 1/1000, <1/100), рідко (≥ 1/10000 , <1/1000) дуже рідко (<1/10000) і невідомо (частота не може бути визначена з доступних даних).

Інфузійні реакції

Інфузійними реакціями у клінічних дослідженнях були названі будь-які небажані явища, що виникають під час інфузії або протягом 1 години після інфузії. У клінічних дослідженнях III фази інфузійні реакції виникали у 18% пацієнтів, які отримували інфліксімаб, порівняно з 5% пацієнтів, які отримували плацебо. Загалом у більшій частині пацієнтів, які отримували інфліксімаб як монотерапію, частіше виникали інфузійні реакції порівняно з пацієнтами, які отримували інфліксімаб із супутніми імуномодуляторами. Приблизно 3% пацієнтів припиняли лікування через інфузійні реакції, однак у всіх пацієнтів стан покращувався за допомогою медикаментозної терапії або без неї. Серед пацієнтів, які приймали інфліксімаб і мали інфузійні реакції при індукційній терапії до 6 тижнів, у 27% пацієнтів ці реакції залишалися в період підтримуючої терапії з 7 до 54 тижнів.

Під час клінічного дослідження пацієнтів з ревматоїдним артритом 3 перші інфузії проводили протягом 2 годин. Тривалість наступних інфузій могли скорочувати не менше 40 хвилин для пацієнтів, у яких не спостерігалося серйозних інфузійних реакцій. У цьому дослідженні 66% пацієнтів отримали менше 1 скороченої інфузії тривалістю 90 хвилин або менше і 44% пацієнтів отримали менше 1 скороченої інфузії тривалістю 60 хвилин або менше. У пацієнтів, які отримували хоча б одну скорочену інфузію, інфузійні реакції виникали у 15% пацієнтів, а серйозні інфузійні реакції спостерігалися у 0,4% пацієнтів.

Під час клінічного дослідження пацієнтів із хворобою Крона інфузійні реакції виникали у 16,6% пацієнтів, які отримували інфліксімаб як монотерапію, у 5% пацієнтів, які отримували комбіновану терапію інфліксімабом та азатіоприн, та у 5,6% пацієнтів, які отримували азатіоприн якості монотерапії. Спостерігався 1 випадок важкої інфузійної реакції серед пацієнтів, які отримували інфліксімаб як монотерапію (1%).

У постмаркетинговий період при застосуванні Ремікейду ® відзначалися анафілактичні реакції, у тому числі набряк гортані та сильний бронхоспазм та судоми (див. розділ «Особливості застосування»). Спостерігалися випадки минущої втрати зору, які траплялися протягом або в межах 2 години після інфузії Ремікейду ® (див. розділ «Особливості застосування»). Також повідомлялося про випадки (іноді з летальним наслідком) міокардіальної ішемії/інфаркту міокарда та аритмії, деякі з яких були у тісному тимчасовому зв'язку з інфузією інфліксімабу.

Інфузійні реакції при повторному застосуванні Ремікейду®

Під час клінічних досліджень у пацієнтів з псоріазом середнього та тяжкого ступеня для оцінки ефективності та безпеки тривалої підтримуючої терапії порівняно з повторним застосуванням циклу індукційної терапії Ремікейду ®(максимально 4 інфузії на 0, 2, 6 та 14 тижнях лікування) після загострення хвороби у 4% пацієнтів у групі повторної терапії виникали серйозні інфузійні реакції порівняно з 1% у групі підтримуючої терапії. Пацієнти, які брали участь у цьому дослідженні, не отримували жодного супутнього лікування імунодепресантами. У цьому дослідженні більшість тяжких інфузійних реакцій виникали під час другої інфузії на 2-му тижні. Інтервал між останньою підтримуючою дозою та першою повторною інфузією становив 35-231 день. Симптоми включали, зокрема, задишку, кропив'янку, набряк обличчя та артеріальну гіпотензію. У всіх випадках лікування Ремікейду ® припинялося та/або призначалася інша терапія до повного усунення симптомів.

Реакції підвищеної чутливості уповільненого типу

Під час клінічних досліджень такі реакції зустрічалися нечасто, вони спостерігалися після періодів відсутності застосування препарату тривалістю менше 1 року. У ході досліджень псоріазу реакції підвищеної чутливості уповільненого типу зустрічалися на початку курсу лікування. Симптоми включали міалгії та/або артралгії з лихоманкою та/або висипаннями, у деяких пацієнтів також розвивалися свербіж, набряк обличчя, губ, кистей, дисфагія, кропив'янка, запалення глотки та/або головний біль.

Даних щодо підвищення частоти розвитку реакцій гіперчутливості уповільненого типу після відсутності прийому препарату тривалістю більше 1 року недостатньо, проте обмежені дані клінічних досліджень передбачають підвищення ризику появи таких реакцій зі збільшенням інтервалу застосування препарату (див. розділ «Особливості застосування»).

У клінічному дослідженні тривалістю 1 рік із повторними інфузіями у пацієнтів із хворобою Крона частота виникнення реакцій, подібних до сироваткової хвороби, склала 2,4%.

Імуногенність

У деяких пацієнтів можуть утворюватися антитіла до інфліксимабу, що підвищує частоту інфузійних реакцій (приблизно у 2-3 рази). Одночасне застосування імунодепресантів зменшує утворення антитіл та знижує частоту інфузійних реакцій.

У клінічних дослідженнях при однократних та багаторазових дозах інфліксимабу в діапазоні 1-20 мг/кг антитіла до інфліксимабу було виявлено у 14% пацієнтів, які отримували імуносупресивну терапію, та у 24% пацієнтів, які не приймали імуносупресантів. У 8% пацієнтів з ревматоїдним артритом, які отримували рекомендовані повторні курси терапії інфліксімабу з метотрексатом, виявлено антитіла до інфліксімабу. У 15% пацієнтів з псоріатичним артритом, які отримували інфліксімаб у дозі 5 мг/кг з і без метотрексату, виникали антитіла (антитіла виникали у 4% пацієнтів, які отримували метотрексат, та у 26% пацієнтів, які не отримували метотрексат). Серед пацієнтів із хворобою Крона, яким застосовували підтримуючу терапію, антитіла до інфліксимабу виявлялися у 3,3% пацієнтів, які отримували імунодепресанти, та у 13,3% пацієнтів, які не отримували імуносупресивної терапії.

Частота утворення антитіл до інфліксимабу була в 2-3 рази вищою у пацієнтів, які отримували лікування епізодично. У зв'язку з обмеженими можливостями методики визначення негативний результат не виключав антитіл до інфліксимабу. У деяких пацієнтів із високими титрами антитіл до інфліксімабу відзначалися ознаки зниженої ефективності лікування. Приблизно у 28% пацієнтів, хворих на псоріаз, які отримували лікування інфліксімабом у рамках підтримуючої схеми лікування за відсутності супутніх імуномодуляторів, виникали антитіла до інфліксімабу. У зв'язку з обмеженими можливостями методики визначення негативний результат не виключав антитіл до інфліксимабу. У деяких пацієнтів із високими титрами антитіл до інфліксімабу відзначалися ознаки зниженої ефективності лікування.

Приблизно у 28% пацієнтів, хворих на псоріаз, які отримували лікування інфліксімабом у рамках підтримуючої схеми лікування за відсутності супутніх імуномодуляторів, виникали антитіла до інфліксімабу. У зв'язку з обмеженими можливостями методики визначення негативний результат не виключав антитіл до інфліксимабу. У деяких пацієнтів із високими титрами антитіл до інфліксімабу відзначалися ознаки зниженої ефективності лікування. Приблизно у 28% пацієнтів, хворих на псоріаз, які отримували лікування інфліксімабом у рамках підтримуючої схеми лікування за відсутності супутніх імуномодуляторів, виникали антитіла до інфліксімабу.

Інфекції

Туберкульоз, бактеріальні інфекції, включаючи сепсис та пневмонію, інвазивні грибкові, вірусні та інші опортуністичні інфекції спостерігалися у пацієнтів, яким застосовували Ремікейд ® . Деякі з інфекцій призводили до смерті; найчастіше повідомлялося про опортуністичні інфекції з рівнем летальності. 5%: пневмоцистоз, кандидоз, листериоз та аспергільоз (див. розділ «Особливості застосування»).

У клінічних дослідженнях інфекції виникали у 36% пацієнтів, які приймали Ремікейд ® порівняно з 25% пацієнтів, які отримували плацебо.

У дослідженнях ревматоїдного артриту частота випадків тяжких інфекцій, включаючи пневмонію, була вищою у пацієнтів, яким застосовували інфліксімаб та метотрексат, порівняно з групою пацієнтів, лікованих тільки метотрексатом, особливо при призначенні доз вище 6 мг/кг (див. розділ ;Особливості застосування» ).

Серед спонтанних повідомлень постмаркетинговий період інфекції є найчастішою серйозною побічною реакцією. Деякі з інфекцій призводили до смерті. Приблизно 50% повідомлень про летальні випадки пов'язані з інфекціями. Повідомлялося про випадки туберкульозу (іноді з летальним кінцем), включаючи міліарний та позалегеневий туберкульоз (див. розділ «Особливості застосування»).

Злоякісні новоутворення та лімфопроліферативні захворювання

Під час клінічних досліджень Ремікейда ® , у яких брали участь 5780 пацієнтів спостерігалося 5 випадків розвитку лімфоми та 26 випадків інших злоякісних утворень у порівнянні з групою плацебо (1600 пацієнтів), у якій не виникло жодного випадку лімфоми та 1 випадок іншої злоякісної освіти.

У довгостроковому (5 років) спостереженні безпеки клінічних досліджень інфліксимабу у 3210 пацієнтів спостерігалося 5 випадків лімфоми та 38 випадків інших злоякісних новоутворень.

Про випадки злоякісних новоутворень, у тому числі лімфом, повідомлялося також у постмаркетинговий період (див. розділ «Особливості застосування»).

У ході експериментального клінічного дослідження, в якому брали участь пацієнти із середньою та тяжкою формою хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) та які були курцями або колишніми курцями, 157 дорослих пацієнтів лікувалися Ремікейда ® у таких же дозах, як при ревматоїдному артриті та хворобі Крона. У 9 пацієнтів спостерігалися злоякісні утворення, включаючи 1 лімфому. Також повідомлялося про 1 випадок виникнення злоякісного новоутворення серед 77 пацієнтів контрольної групи. Більшість злоякісних утворень виникали у легенях, голові та шиї.

Під час ретроспективного групового дослідження було виявлено підвищену частоту виникнення раку шийки матки у жінок з ревматоїдним артритом, які лікувалися інфліксимабом порівняно з пацієнтками, які не отримували лікування біологічними лікарськими засобами, або загальним населенням, включаючи жінок віком від 60 років (див. Розділ « особливості застосування »).

У ході постмаркетингового періоду були повідомлення про випадки гепатолієнальної Т-клітинної лімфоми у пацієнтів із хворобою Крона та виразковим колітом, більшість з яких були підлітками та молодими чоловіками (див. розділ «Особливості застосування»).

Серцева недостатність

У клінічному дослідженні II фази у пацієнтів із серцево-судинною недостатністю спостерігалося підвищення летальності у зв'язку з погіршенням серцево-судинної недостатності на фоні терапії Ремікейду ® , особливо при застосуванні підвищеної дози 10 мг/кг (перевищення рекомендованої дози у 2 рази). У цьому дослідженні 150 пацієнтів із серцевою недостатністю класу III-IV за NYHA (фракція викиду лівого шлуночка ≤ 35%) отримали 3 інфузії Ремікейду ® у дозі 5 мг/кг, 10 мг/кг або плацебо протягом 6 тижнів. На 38 тижнів 9 зі 101 пацієнта, які отримували Ремікейд ® (2 пацієнти – у дозі 5 мг/кг та 7 пацієнтів – у дозі 10 мг/кг), померли, тоді як був один летальний випадок на 49 пацієнтів, які отримували плацебо.

У постмаркетинговій практиці також повідомлялося про випадки погіршення серцево-судинної недостатності на фоні прийому Ремікейду ® за наявності чи відсутності додаткових чинників. Крім того, у постмаркетинговий період були повідомлення про вперше виявлену серцево-судинну недостатність, у тому числі у пацієнтів, які раніше не мали захворювань серцево-судинної системи. Деякі з цих пацієнтів були до 50 років.

З боку травної системи

Під час клінічних досліджень у пацієнтів на фоні лікування Ремікейду ® спостерігалося слабке або помірне підвищення рівня АЛТ та ACT без розвитку тяжкого ураження печінки. Підвищення АЛТ становило ≥ 5 разів від верхньої межі норми. Підвищення рівня амінотрансфераз (АЛТ частіше, ніж ACT) спостерігалося частіше у групі застосування Ремікейду ® , ніж у контрольній групі Це відзначалося як у разі застосування Ремікейду ® як монотерапія, так і при його застосуванні в комбінації з іншими імунодепресантами. У більшості випадків підвищення рівня амінотрансферазу було короткочасним, однак у невеликої кількості пацієнтів це підвищення було більш тривалим. Загалом підвищення рівня АЛТ та ACT проходило безсимптомно, при цьому зменшення або повернення до вихідного рівня цих показників відбуваються незалежно від того, чи тривало або припинялося лікування Ремікейду ® або змінювалася супутня терапія. У постмаркетинговій практиці спостерігалися випадки розвитку жовтяниці та гепатиту, іноді з ознаками аутоімунного гепатиту у пацієнтів, які отримували Ремікейд ® (див. розділ «Особливості застосування»).

Антиядерні антитіла (ANА) / антитіла до двоспіральної ДНК (анти-dsDNA)

За даними клінічних досліджень, приблизно у половини пацієнтів, які отримували інфліксімаб (порівняно з приблизно 1/5 пацієнтів, які отримували плацебо) і які не мали антиядерних антитіл (ANA) до лікування, спостерігалася поява антиядерних антитіл на фоні лікування. Антитіла до двоспіральної ДНК (анти-dsDNA) стали виявляти приблизно 17% пацієнтів, які отримували Ремікейд ® (порівняно з 0% пацієнтів, які отримували плацебо). При завершальному обстеженні у 57% пацієнтів, які отримували інфліксімаб, було виявлено антитіла до двоспіральної ДНК. Повідомлення про розвиток вовчаковоподібного синдрому залишаються нечастими (див. розділ «Особливості застосування»).

Побічні реакції у дітей

Побічні реакції у дітей з ювенільним ревматоїдним артритом (ЮРА)

У ході клінічного дослідження, в якому брали участь 120 пацієнтів, було оцінено безпеку та ефективність застосування Ремікейду ® дітям 4-17 років із ЮРА в активній формі, незважаючи на лікування метотрексатом. Пацієнти отримували 3 або 6 мг/кг інфліксимабу як тридозову індукційну схему (0-2-6-й або 14-16-20-й тижнів відповідно), після чого - підтримуючу терапію кожні 8 тижнів у комбінації з метотрексатом.

Інфузійні реакції

Реакції, пов'язані з інфузією, спостерігалися у 35% пацієнтів з ЮРА, які лікувалися Ремікейд ® у дозі 3 мг/кг порівняно з пацієнтами, яким застосовували Ремікейд ® у дозі 6 мг/кг (17,5%), причому у 4-х пацієнтів (з 60) з цієї групи розвинулися тяжкі реакції на введення препарату та у 3-х – можлива анафілактична реакція (у 2 з яких були серйозні реакції на запровадження препарату). У групі дітей, яким застосовували Ремікейд & Reg; у дозі 6 мг/кг, тяжкі реакції на введення препарату спостерігалися у двох пацієнтів (з 57), у одного з яких можлива анафілактична реакція. У групі пацієнтів, які приймали Ремікейд & Reg; у дозі 6 мг/кг, 2 з 57 пацієнтів мали серйозні реакції, пов'язані з інфузією, у одного з яких можлива анафілактична реакція (див. розділ «Особливості застосування»).

Імуногенність

Антитела до інфліксімабу вироблялися у 38% пацієнтів з ЮРА, яким застосовували Ремікейд ® у дозі 3 мг/кг, порівняно з 12% пацієнтів, яким застосовували 6 мг/кг. Титри антитіл були значно вищими при застосуванні дози 3 мг/кг, ніж 6 мг/кг.

ІнфекціїІнфекції виникали у 68% дітей з ЮРА, які отримували інфліксімаб у дозі 3 мг/кг протягом 52 тижнів, у 65% дітей, які отримували інфліксімаб у дозі 6 мг/кг протягом 38 тижнів , та у 47% дітей, які отримували плацебо протягом 14 тижнів.

Побічні реакції у дітей із хворобою Крона

Побічні реакції, які частіше спостерігалися у дітей, ніж у дорослих: анемія (10,7%), кров у калі (9,7%), лейкопенія (8,7%), припливи (8,7%), вірусна інфекція (7,8%), нейтропенія (6,8%), бактеріальна інфекція (5,8%), а також алергічні реакції дихальних шляхів (5,8%). Крім того, повідомлялося про переломи кісток (6,8%), проте причинного зв'язку не встановлено.

Інфузійні реакції

Усього в дослідженні застосування Ремікейду ® дітям із хворобою Крона у 17,5% рандомізованих пацієнтів були випадки однієї чи більше інфузійних реакцій. Тяжких інфузійних реакцій не спостерігалося, а у двох пацієнтів виникли анафілактичні реакції, які не мають тяжкого характеру.

Імуногенність

Антителу до інфліксімабу було виявлено у 2,9% пацієнтів дитячого віку.

Інфекції

Під час цього дослідження повідомлялося про інфекції у 56,3% рандомізованих пацієнтів, які отримували лікування інфліксімабом. Інфекції спостерігалися частіше у пацієнтів, які отримували інфузії кожні 8 тижнів, порівняно з тими, хто отримував інфузії кожні 12 тижнів (73,6% та 38% відповідно), тоді як важкі інфекції відзначалися у трьох пацієнтів у групі підтримуючого лікування кожні 8 тижнів. Тиждень та у чотирьох пацієнтів у групі підтримуючого лікування кожні 12 тижнів. Частими були інфекції верхніх дихальних шляхів та фарингіт, а частою серйозною інфекцією був абсцес. Пневмонія розвинулася у 3 пацієнтів (1 випадок серйозний), оперізувальний лишай був виявлений у 2 пацієнтів (обидва несерйозні).

Побічні реакції у дітей із виразковим колітом

Загалом частота побічних реакцій у пацієнтів дитячого віку з виразковим колітом та дорослих пацієнтів була порівнянною. У дослідженні у дітей найчастішими побічними реакціями були інфекції верхніх дихальних шляхів, фарингіт, біль у животі, гарячка та біль голови. Найчастішою побічною реакцією було погіршення перебігу виразкового коліту, частота якого була вищою у групі пацієнтів, які отримували препарат кожні 12 тижнів, порівняно з пацієнтами, які отримували препарат кожні 8 тижнів.

Інфузійні реакції

Усього зареєстровано одну та більше інфузійну реакцію у 13,3% пацієнтів, у тому числі у 18,2% пацієнтів, яким застосовували підтримуючу терапію через кожні 8 тижнів, та у 13% пацієнтів, яким застосовували підтримуючу терапію кожні 12 тижнів. Серйозних інфузійних реакцій не зареєстровано. Всі інфузійні реакції були помірною або середньою тяжкістю.

Імуногенність

Антитела до інфліксімабу було виявлено у 7,7% пацієнтів до 54 тижнів спостереження.

Інфекції

Інфекції були зареєстровані у 51,7% пацієнтів, при цьому 36,7% пацієнтам потрібно парентеральне або пероральне антимікробне лікування. Частка хворих з інфекціями серед пацієнтів дитячого віку з виразковим колітом була такою самою, як і серед пацієнтів дитячого віку з хворобою Крона, але вище, ніж у дорослих з виразковим колітом, у дослідженнях ACT 1 та ACT 2. Загальна частота інфекцій у дітей з виразковим колітом була 59% у групі, якій застосовували підтримуючу терапію через кожні 8 тижнів, та 60,9% у групі, якій застосовували підтримуючу терапію через кожні 12 тижнів. Інфекції верхніх дихальних шляхів (12%) та фарингіт (8%) були частими респіраторними інфекціями. Серйозні інфекції було зареєстровано у 12% усіх пацієнтів.

У цьому дослідженні більшість пацієнтів були віком від 12 до 17 років (75%), інші пацієнти були віком від 6 до 11 років (25%). Кількість пацієнтів у кожній підгрупі була досить невеликою, щоб зробити будь-які остаточні висновки про вплив віку на безпеку застосування лікарського засобу, однак кількість пацієнтів із серйозними побічними реакціями та припиненням лікування через серйозні побічні реакції була вищою у молодшій віковій групі. Кількість пацієнтів з інфекціями була також вищою у молодшій віковій групі, але кількість пацієнтів із серйозними інфекціями була однаковою в обох вікових групах. Кількісне співвідношення побічних реакцій та інфузійних реакцій було подібним до обох вікових груп.

Постмаркетинговий досвід

У ході постмаркетингового дослідження важкі побічні реакції при прийомі інфліксімабу включали злоякісні новоутворення, у тому числі гепатолієнальні Т-клітинні лімфоми, минущі порушення рівня печінкових ферментів, вовчаковоподібний синдром, а також позитивні результати на аутоантитіла (див. розділ &quo;; та «Побічні реакції »).

Пацієнти похилого віку (≥ 65 років)

Під час клінічних досліджень пацієнтів з ревматоїдним артритом частота серйозних інфекцій була більшою при одночасному застосуванні інфліксімабу з метотрексатом у пацієнтів віком від 65 років (11,3%), ніж пацієнтам віком до 65 років (4,6%). При монотерапії метотрексатом частота серйозних інфекцій була більшою (5,2%) у пацієнтів віком від 65 років, ніж у пацієнтів віком до 65 років (2,7%) (див. розділ «Особливості застосування»).

Про випадки передозування не повідомлялося. Одноразові дози до 20 мг/кг маси тіла безпосередньо не виявляли токсичного ефекту.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі від 2 ° до 8 ° С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Про умови зберігання при температурі не вище 25 ° З перед відновленням розчину та умов зберігання відновленого та розведеного розчину див. розділ «Термін придатності».

Несумісність

Оскільки дослідження сумісності відсутні, при проведенні інфузій змішувати розчин Ремікейду ® з іншими препаратами забороняється.

Ремікейд – лікарський препарат, що має імуносупресивну дію. Застосовують при ревматоїдному артриті, хворобі Крона.