Реополіглюкін р-н д/інф. пляш. скло 400 мл

Розчин для інфузій. Основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна рідина; теоретична осмолярність — близько 311 мосмоль/л; рН 4–6,5.

Фармакодинаміка. Плазмозамінний колоїдний розчин декстрану (полімеру глюкози), фармакологічна дія якого проявляється у покращенні реологічних властивостей крові, зниженні її в'язкості, відновленні мікроциркуляторного кровотоку, запобіганні та усуненні агрегації формених елементів, нормалізації артеріального та венозного кровообігу. При швидкому введенні Реополіглюкіну об'єм плазми може збільшитися на величину, що майже у 2 рази перевищує об'єм введеного лікарського засобу, оскільки кожні 10 мл препарату сприяють перерозподілу 20–25 мл рідини з тканин у кров'яне русло. Фармакокінетика. Період напіввиведення становить 6 годин. Виводиться в основному нирками: за перші 6 годин — приблизно 60%, за 24 години — 70%. Решта кількості надходить у ретикулоендотеліальну систему і печінку, де поступово розщеплюється альфа-глюкозидазою до глюкози, проте не є джерелом вуглеводного живлення.

Кровозамінники і перфузійні розчини. Декстран. Код АТХ В05А А05.

При одночасному застосуванні з антикоагулянтами необхідно зменшити їх дози. Наявність декстрану в крові може вплинути на результати визначення кількості білірубіну, білка, групи крові. Тому зазначені дослідження слід проводити перед введенням лікарського засобу.

Лікарський засіб можна застосовувати дітям; дозу визначати з урахуванням маси тіла.

Профілактика і лікування гіповолемічного, дистрибутивного шоку. Трансплантаційні судинні та пластичні операції. Додаток до перфузійної рідини в апаратах штучного кровообігу при операціях на серці.

Гіпергідратація, гіперволемія, тромбоцитопенія (рівень тромбоцитів 80 × 10⁹/л і нижче), захворювання нирок, що супроводжуються олігурією, анурією, декомпенсована серцево-судинна недостатність ІІ–ІІІ стадії, синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання крові (ДВЗ-синдром), схильність до виражених алергічних реакцій, гіперчутливість до декстрану. Реополіглюкін з 0,9% розчином натрію хлориду не слід вводити при патологічних змінах у нирках, а з 5% розчином глюкози — при порушенні вуглеводного обміну, особливо при цукровому діабеті. Стани, при яких не можна вводити рідину у великих об'ємах.

Призначати внутрішньовенно краплинно. Перед введенням розчин підігріти до 35–37 °С. Дози і швидкість введення препарату визначати індивідуально. При порушенні капілярного кровотоку (різні форми шоку) максимальна добова доза для дорослих становить 20 мл/кг, для дітей — 5–10 мл/кг (при необхідності — до 15 мл/кг). При операціях зі штучним кровообігом додавати у кров із розрахунку 10–20 мл/кг для заповнення насоса оксигенатора; концентрація декстрану у перфузійному розчині не має перевищувати 3%. У післяопераційний період лікарський засіб застосовувати у таких же дозах, як при порушенні капілярного кровотоку. Лікарський засіб вводити, не змішуючи з іншими препаратами. За життєвими показаннями лікарський засіб слід вводити швидко, навіть струминно, з розрахунку 15 мл/кг. Пацієнтам з геморагічним інсультом, черепно-мозковими травмами лікарський засіб слід вводити із розрахунку 10–15 мл/кг і не більше.

Алергічні реакції: анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк, висипання, свербіж, відчуття жару, пропасниця, підвищення потовиділення, реакції гіперчутливості. З боку серцево-судинної системи: коливання артеріального тиску, тахікардія, задишка, набряки. З боку травного тракту: нудота, блювання, сухість у роті, біль у животі. З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, тремор. З боку сечовидільної системи: як правило, особливо при гіповолемії, лікарський засіб спричиняє збільшення діурезу. Однак іноді при застосуванні Реополіглюкіну спостерігається зменшення діурезу, сеча стає в'язкою, що вказує на дегідратацію організму хворого. У цьому випадку необхідно ввести внутрішньовенно кристалоїдні розчини для відновлення та підтримання осмотичності плазми крові. При застосуванні лікарського засобу у дозі понад 15 мл/кг виникає гіперосмолярність, яка може стати причиною некрозу ниркових канальців з подальшим розвитком гострої ниркової недостатності. Відповідно спостерігається зменшення діурезу, сеча стає в'язкою. З боку системи крові: акроціаноз, гіперемія, зниження функції тромбоцитів. Лікарський засіб ускладнює визначення групи крові. Інші: загальна слабкість, набряк кінцівок, біль у попереку, біль за грудиною, відчуття нестачі повітря, судоми. У випадку побічних реакцій (залежно від клінічної ситуації) слід негайно припинити введення препарату та, не виймаючи голки з вени, розпочати всі передбачені відповідними інструкціями невідкладні заходи для ліквідації трансфузійної реакції (введення серцево-судинних препаратів, кортикостероїдів, антигістамінних засобів, кристалоїдних розчинів, при колапсі — вазопресорів та кардіотоніків).

Можливе виникнення гіперволемії, гіпокоагуляції. Терапія симптоматична.