Ревмоксикам розчин для ін'єкцій 1%, по 1,5 мл в ампулі, 3 шт.

По 1,5 мл в ампулі. По 3 ампули у блістері. По 1 блістеру в пачці.

Розчин для ін'єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора жовта або зеленувато-жовта рідина.

Мелоксикам виявив високу протизапальну активність на всіх стандартних моделях запалення. Як і інших НПЗП, його точний механізм дії залишається невідомим. Однак є загальний механізм дії для всіх нестероїдних протизапальних засобів (включаючи мелоксикам): пригнічення біосинтезу простагландинів, які є медіаторами запалення.

Абсорбція. Мелоксикам повністю абсорбується після внутрішньом'язової ін'єкції. Відносна біодоступність порівняно з такою при пероральному застосуванні становить майже 100%. Тому коригувати дозу при переході з внутрішньом'язового пероральний шлях застосування не потрібно. Після внутрішньом'язової ін'єкції 15 мг максимальна концентрація в плазмі крові становить близько 1,6-1,8 мкг/мл і досягається за   1-6 годин.

Розподіл. Мелоксикам дуже сильно зв'язується з білками плазми, головним чином з альбуміном (99 %). Мелоксикам проникає в синовіальну рідину, де його концентрація наполовину менша, ніж у плазмі крові. Об'єм розподілу низький, в середньому 11 л після внутрішньом'язового або внутрішньовенного застосування і показує індивідуальні відхилення в межах 7-20%. Об'єм розподілу після застосування багаторазових пероральних доз мелоксикаму (від 7,5 до 15 мг) становить 16 л з коефіцієнтом відхилення в межах від 11 до 32 %.

Біотрансформація. Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації в печінці.

У сечі було ідентифіковано 4 різні метаболіти мелоксикаму, які є фармакодинамічно неактивними. Основний метаболіт, 5-карбоксимелоксикам (60% дози), формується шляхом окислення проміжного метаболіту 5-гидроксиметилмелоксикама, який також виділяється, але меншою мірою (9% дози). Дослідженняin vitro припускають, що CYP 2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму, тоді як ізоензими CYP 3А4 відіграють меншу роль. Активність пероксидази у пацієнтів, можливо, відповідальна за два інші метаболіти, які становлять 16 % та 4 % призначеної дози відповідно.

Елімінація. Виведення мелоксикаму відбувається в основному у вигляді метаболітів у рівних частинах із сечею та калом. Менше 5% добової дози виділяється у незміненому вигляді з калом, незначна кількість виділяється із сечею. Період напіввиведення становить від 13 до nbsp; 25 годин залежно від способу застосування (пероральний, внутрішньом'язовий або внутрішньовенний). Плазмовий кліренс становить близько 7-12 мл/хв після одноразової пероральної дози, внутрішньовенного або ректального застосування.

Лінійність дози. Мелоксикам виявляє лінійну фармакокінетику в межах терапевтичної дози від 7,5 мг до 15 мг після перорального та внутрішньом'язового застосування.

Особливі групи хворих.

Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю. Пічникова та ниркова недостатність легкого та середнього ступеня істотно не впливають на фармакокінетику мелоксикаму. Пацієнти з помірним ступенем ниркової недостатності мали значно вищий загальний кліренс. Знижене зв'язування з білками плазми спостерігалося у пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю. При термінальній нирковій недостатності збільшення обсягу розподілу може призвести до збільшення концентрації вільного мелоксикаму. Не слід перевищувати добову дозу 7,5 мг (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнти похилого віку. У пацієнтів похилого віку чоловічої статі середні фармакокінетичні параметри подібні до таких у молодих добровольців чоловічої статі. У пацієнток похилого віку жіночої статі значення AUC вище та період напіввиведення довше порівняно з відповідними показниками у молодих добровольців обох статей. Середній кліренс плазми у рівноважному стані у пацієнтів похилого віку був дещо нижчим, ніж у молодих добровольців.

Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Код АТХ М01А С06.

Дослідження  взаємодії проводилися лише за участю дорослих.

Ризики, пов'язані з гіперкаліємією.

Деякі лікарські засоби можуть сприяти гіперкаліємії: калієві солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні препарати, (низкомолекулярні або нефракціоновані) гепарини.

Початок гіперкаліємії може залежати від того, чи пов'язані з нею фактори. Ризик появи гіперкаліємії зростає, якщо вказані вище лікарські засоби застосовуються одночасно з мелоксикамом.

Фармакодинамічні взаємодії .

Інші нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г/добу. Не рекомендується комбінація з іншими НПЗП (див. розділ «Особливості застосування»), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥ 500 мг за один прийом або ≥ 3 г загальної добової дози.

Кортикостероїди (наприклад, глюкокортикоїди). Одночасне застосування з кортикостероїдами вимагає обережності через підвищений ризик кровотечі або появи виразок у шлунково-кишковому тракті.

Антикоагулянти або гепарин. Значно підвищується ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки. Нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин (див. розділ «Особливості застосування»). Не рекомендується одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів та антикоагулянтів або гепарину в геріатричній практиці або в терапевтичних дозах. У зв'язку з внутрішньом'язовим введенням розчин для ін'єкцій мелоксикаму протипоказаний пацієнтам, які проходять лікування антикоагулянтами (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

В інших випадках (наприклад, при профілактичних дозах) застосування гепарину необхідна обережність через підвищений ризик кровотеч.

Тромболітичні та антиагрегаційні лікарські засоби. Підвищений ризик кровотеч через пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). Підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі.

Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину II. НПЗП можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією або у пацієнтів похилого віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину II та лікарських засобів, що пригнічують циклооксигеназу, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру гостру нирку. недостатність, яка зазвичай є оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини, а також слід контролювати у них функцію нирок після початку спільної терапії та періодично надалі (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад бета-адреноблокатори). Як і при застосуванні вищевказаних лікарських засобів, може розвинутися зниження антигіпертензивного ефекту бета-блокаторів (внаслідок пригнічення простагландинів із судинорозширювальним ефектом). >

Інгібітори кальциневрину (наприклад, циклоспорин, такролімус). Нефротоксичність інгібіторів кальциневрину може посилюватися нестероїдними протизапальними засобами шляхом медіації ефектів ниркових простагландинів. Під час лікування слід контролювати функцію нирок. Рекомендовано ретельний контроль функції нирок, особливо у пацієнтів похилого віку.

Деферасірокс. Супутнє застосування мелоксикаму та деферасіроксу може підвищити ризик шлунково-кишкових побічних реакцій. Слід бути обережними при комбінуванні цих лікарських засобів.

Фармакокінетична взаємодія: вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Літій. Є дані про НПЗП, які підвищують рівень концентрації літію в плазмі крові (шляхом зниження ниркової екскреції літію), яка може досягти токсичних величин. Одночасне застосування літію та НПЗП не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»). Якщо комбінована терапія необхідна, слід ретельно контролювати вміст літію в плазмі крові на початку лікування, при доборі дози та при припиненні лікування мелоксикамом.

Метотрексат. НПЗЗ можуть зменшувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи концентрацію його в плазмі крові. З цієї причини не рекомендується спільно застосовувати нестероїдні протизапальні засоби пацієнтам, які приймають високу дозу метотрексату (більше 15 мг/тиждень) (див. розділ «Особливості застосування»). Ризик взаємодії нестероїдних протизапальних засобів та метотрексату слід враховувати також у пацієнтів, які приймають низьку дозу метотрексату, в т.ч. пацієнтів із порушеною функцією нирок. Якщо потрібно комбіноване лікування, необхідно контролювати показники крові та функції нирок. Слід бути обережним у разі, якщо прийом НПЗП та метотрексату триває 3 дні поспіль, оскільки плазмовий рівень метотрексату може підвищитися та посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиждень) не зазнала впливу супутнього лікування мелоксикамом, слід вважати, що гематологічна токсичність метотрексату може зростати при лікуванні нестероїдних протизапальних засобів (див. вище, а також розділ «Побічні реакції»).
Пеметрексед.При супутньому застосуванні мелоксикаму з пеметрекседом у пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну від 45 до 79 мл/хв), прийом мелоксикаму слід призупинити на 5 днів до введення пеметрекседу, в день введення на 2 дні після введення. Якщо комбінація мелоксикаму з пеметрекседом необхідна, пацієнтів слід ретельно контролювати, особливо щодо появи мієлосупресії та шлунково-кишкових побічних реакцій. У пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 45 мл/хв) супутнє застосування мелоксикаму з пеметрекседом не рекомендується.

У пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну 80 мл/хв), дози 15 мг мелоксикаму можуть знизити елімінацію пеметрекседу, а, отже, збільшити частоту виникнення побічних реакцій, пов'язаних з пеметрекседом. Таким чином, слід виявляти обережність при призначенні 15 мг мелоксикаму одночасно з пеметрекседом для пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну 80 мл/хв).

Фармакокінетична взаємодія: вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику мелоксикаму.

Холестирамін прискорює виведення мелоксикаму шляхом порушення внутрішньопечінкової циркуляції, тому кліренс мелоксикаму підвищується на 50 %, а період напіввиведення знижується до 13&3 години. Ця взаємодія є клінічно значущою.

Фармакокінетична взаємодія: вплив комбінації мелоксикаму та інших лікарських засобів на фармакокінетику.

Пероральні протидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід)

Мелоксикам майже повністю виводиться за рахунок метаболізму в печінці, який приблизно на дві третини опосередкований ферментами цитохрому (CYP) Р450 (основний шлях CYP 2C9 та допоміжний шлях CYP 3A4) та на одну третину іншими шляхами, наприклад, шляхом пероксидазного окислення. Слід брати до уваги можливість фармакокінетичної взаємодії при одночасному введенні мелоксикаму та лікарських засобів, що явно пригнічують або метаболізуються CYP 2C9 та/або CYP 3A4. Взаємодія, опосередкована CYP 2C9, очікується в комбінації з такими лікарськими засобами, як пероральні протидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, натеглінід); ця взаємодія може призвести до підвищення рівня цих засобів та мелоксикаму у плазмі крові. Стан пацієнтів, які приймають мелоксики та препарати сульфонілсечовини або натеглінід, слід ретельно контролювати з розвитку гіпоглікемії.

Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.

діюча речовина: meloxicam;

1 мл препарату містить мелоксикаму у перерахуванні на 100 % речовину 10 мг;

допоміжні речовини: меглюмін (N-метилглюкамін), гліцин, полоксамер 188, глікофурол, натрію хлорид, 0,1 М розчин натрію гідроксиду, вода для ін’єкцій.

Спеціальних досліджень щодо впливу лікарського засобу на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами немає. На основі фармакодинамічного профілю та побічних реакцій, що спостерігалися, можна припустити, що мелоксикам не впливає або має незначний вплив на зазначену діяльність. Проте пацієнтам, у яких спостерігалися розлади функції зору, включаючи нечіткість зору, запаморочення, сонливість, вертиго або інші порушення центральної нервової системи, рекомендовано утриматися від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

Фертильність. Мелоксикам, як і інші лікарські засоби, що інгібують синтез циклооксигенази/простагландину, може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безплідності, слід розглянути можливість припинення застосування мелоксикаму.

Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень дозволяють припустити збільшення ризику викидня, розвитку вад серця та гастрошизів після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранній період вагітності. Абсолютний ризик розвитку вад серця збільшився з менш ніж 1% до близько 1,5%. Вважається, що цей ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості лікування.

Під час I та II триместру вагітності мелоксикам не слід застосовувати, за винятком крайньої необхідності. Для жінки, яка намагається завагітніти або протягом I та II триместру вагітності дози та тривалість лікування мелоксикамом мають бути мінімальними.

Під час III триместру вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть створювати для плоду ризик:

• серцево-легеневої токсичності (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
• порушення роботи нирок, що може розвинутись у ниркову недостатність з олігогідрамніоном.

Ризики в останні терміни вагітності для матері та новонародженого:

• можливість подовження часу кровотечі, антиагрегаційного ефекту, навіть за дуже низьких доз;
• пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або затягування пологів.

Тому мелоксикам протипоказаний під час ІІІ триместру вагітності.

Годування грудьми. Хоча конкретних даних щодо препарату Ревмоксикам немає, про НПЗП відомо, що вони можуть проникати у грудне молоко. Тому застосування не рекомендується жінкам, які годують груддю.

Ревмоксикам, розчин для ін’єкцій 15 мг / 1,5 мл, протипоказаний дітям (віком до 18 років).

Короткотривале симптоматичне лікування гострого нападу ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту, коли інші шляхи застосування не можуть бути застосовані.

• Гіперчутливість до мелоксикаму або інших складових лікарського засобу, або до активних речовин з подібною дією, таким як НПЗП, аспірин. Мелоксикам не слід призначати пацієнтам, у яких виникали симптоми астми, носові поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив'янка після прийому аспірину або інших нестероїдних протизапальних засобів;
• шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, пов'язані з попередньою терапією нестероїдних протизапальних засобів в анамнезі;
• активна або рецидивна пептична виразка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих підтверджених випадків виразки або кровотечі);
• важка печінкова недостатність;
• важка ниркова недостатність без застосування діалізу;
• шлунково-кишкова кровотеча, цереброваскулярна кровотеча в анамнезі або інші порушення згортання крові;
• розлади гемостазу або одночасне застосування антикоагулянтів (протипоказання пов'язані з шляхом введення);
• важка серцева недостатність;
• лікування периопераційного болю при коронарному шунтуванні (КШ);
• III триместр вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
• вік пацієнта віком до 18 років.

Дозування.

Одна ін'єкція 15 мг 1 раз на добу.

НЕ ПЕРЕВИЩУВАТИ ДОЗУ 15 мг/добу.

Лікування обмежувати однією ін'єкцією на початку терапії, максимальна тривалість терапії – до 2-3 днів в обґрунтованих виняткових випадках (наприклад, коли пероральний та ректальний шляхи застосування неможливі). Побічні реакції можна мінімізувати, застосовуючи найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого терміну лікування, необхідного для контролю симптомів (див. розділ «Особливості застосування»).

Слід періодично оцінювати потребу пацієнта у симптоматичному полегшенні та його відповідь на лікування.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти похилого віку (також див. розділ «Фармакокінетика»)

Рекомендована доза для пацієнтів похилого віку становить 7,5 мг на добу (половина ампули 1,5 мл) (також див. розділ «Спосіб застосування та дози») ‘Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій ’ та розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій(див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій, наприклад, шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі або факторами ризику розвитку серцево-судинних захворювань лікування слід починати з дози 7,5 мг на добу (половина ампули місткістю 1,5 мл). /p>

Ніркова недостатність.

Цей лікарський препарат протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, які не знаходяться на гемодіалізі, див. розділ «Протипоказання»).

Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю, які перебувають на діалізі, доза не повинна перевищувати 7,5 мг на добу (половина ампули 1,5 мл).

Пацієнтам з помірною та середньою нирковою недостатністю (а саме – пацієнтам з кліренсом креатиніну вище 25 мл/хв) зниження дози не потрібне.

Печовинна недостатність.

Пацієнтам з легкою та середньою печінковою недостатністю зниження дози не потрібне. Щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю див. розділ «Протипоказання».

Спосіб застосування.

Для внутрішньом'язового застосування.

Препарат слід вводити повільно шляхом глибокої внутрішньом'язової ін'єкції у верхній зовнішній квадрант сідниці, дотримуючись суворої асептичної техніки. У разі повторного введення рекомендується чергувати ліву та праву сідниці. Перед ін'єкцією важливо перевірити, щоб вістря голки не було в посудині.

Ін'єкцію слід негайно припинити у разі сильного болю під час ін'єкції.
Якщо у пацієнта протез кульшового суглоба, ін'єкцію слід зробити в іншу сідницю.

Для продовження лікування слід застосовувати пероральні форми препарату (таблетки).

Особливості застосування.

Побічні реакції можна мінімізувати застосуванням найменшої ефективної дози протягом найкоротшого терміну лікування, необхідної для контролю симптомів (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та інформацію про шлунково-кишкові та серцево-судинні ризики нижче).

Рекомендовану максимальну добову дозу не можна перевищувати у разі недостатнього терапевтичного ефекту, також не слід застосовувати додатково нестероїдні протизапальні засоби, оскільки це може підвищити токсичність, тоді як терапевтичні переваги не доведені. Слід уникати одночасного застосування мелоксикаму з нестероїдними протизапальними засобами, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2.

Мелоксикам не слід застосовувати для лікування пацієнтів, які потребують полегшення гострого болю.

За відсутності поліпшення після кількох днів клінічні переваги лікування слід повторно оцінити.

Слід звернути увагу на езофагіт, гастрит та/або виразку в анамнезі з метою забезпечення їх повного лікування до початку терапії мелоксикамом. Слід регулярно виявляти увагу через можливий прояв рецидиву у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом, та пацієнтів з такими випадками в анамнезі.

Шлунково-кишкові порушення.

Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, потенційно летальна шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть виникнути у будь-який час у процесі лікування, незалежно від наявності попередніх симптомів або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації вищий при підвищенні дози нестероїдних протизапальних засобів у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), і у пацієнтів похилого віку. Таким пацієнтам слід розпочинати лікування з найменшої ефективної дози. Для таких пацієнтів може бути доцільною комбінована терапія із захисними лікарськими засобами (такими як місопростол або інгібітори протонної помпи). Це також стосується пацієнтів, яким необхідне спільне застосування низької дози аспірину або інших лікарських засобів, що підвищують шлунково-кишкові ризики (див. наведену нижче інформацію, та розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Пацієнтам із шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі, особливо пацієнтам похилого віку, слід повідомляти про всі незвичайні абдомінальні симптоми (особливо шлунково-кишкові кровотечі), головним чином на початкових етапах лікування.

Пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що підвищують ризик виразки або кровотечі, такі як гепарин, як радикальну терапію або в геріатричній практиці, антикоагулянти, такі як варфарин або інші нестероїдні протизапальні лікарські засоби, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в протизапальну; 500 мг за один прийом або 3 г загальної добової дози). застосування мелоксикаму не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При виникненні шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які застосовують мелоксики, слід скасувати лікування.

НПЗЗ слід з обережністю застосовувати пацієнтам із шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватись (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку печінки.

До 15 % пацієнтів, які приймають нестероїдні протизапальні засоби (включаючи Ревмоксикам), можуть мати підвищення значень одного або більше печінкових тестів. Такі лабораторні відхилення можуть прогресувати, залишатися незмінними або можуть бути тимчасовими при продовженні лікування. Суттєві підвищення АЛТ або АСТ (приблизно в 3 і більше разів вище за норму) були відзначені у 1% пацієнтів під час клінічних досліджень з НПЗП. Крім цього, протягом клінічних досліджень з нестероїдними протизапальними засобами зафіксовано рідкісні випадки тяжкої печінкової реакції, включаючи жовтяницю і блискавичний летальний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі з них – з летальним кінцем.

Пацієнтів із симптомами печінкової дисфункції або з відхиленням у печінкових тестах слід оцінити щодо розвитку симптомів більш тяжкої печінкової недостатності протягом терапії препаратом Ревмоксикам. Якщо клінічні симптоми свідчать про розвиток печінкових захворювань або якщо спостерігаються системні прояви захворювання (наприклад, еозинофілія, висип), то застосування лікарського препарату Ревмоксикам слід припинити.

Серцево-судинні порушення.

Для пацієнтів з артеріальною гіпертензією та/або із застійною серцевою недостатністю від легкого до середнього ступеня в анамнезі рекомендується ретельне спостереження, оскільки при терапії нестероїдних протизапальних засобів спостерігалися затримка рідини та набряк.

Для пацієнтів із факторами ризику рекомендується клінічне спостереження артеріального тиску на початку терапії, особливо на початку курсу лікування мелоксикамом.

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійною серцевою недостатністю, встановленою ішемічною хворобою серця, периферичним артеріальним захворюванням та/або цереброваскулярним захворюванням слід проводити терапію мелоксикамом лише після ретельного обстеження. Подібне обстеження необхідне до початку тривалого лікування пацієнтів із факторами ризику серцево-судинних захворювань (наприклад, з артеріальною гіпертензією, гіперліпідемією, цукровим діабетом, курців).

НПЗЗ збільшують ризик серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть мати летальний кінець. Збільшення ризику пов'язане із тривалістю застосування. Пацієнти із серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику серцево-судинних захворювань мають підвищений ризик тромботичних ускладнень.

Порушення з боку шкіри.

Повідомлялося про небезпечні для життя важкі ураження шкіри: синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз при застосуванні мелоксикаму. Пацієнти повинні бути поінформовані про симптоми тяжких уражень та уважно стежити за реакціями шкіри. Найбільший ризик виникнення синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу існує протягом перших тижнів лікування. Якщо у пацієнта присутні симптоми синдрому Стівенса-Джонсона або токсичного епідермального некролізу (наприклад, прогресуючий висипання на шкірі часто з бульбашками або ураженням слизової оболонки), потрібно припинити лікування мелоксикамом. Важливо, якнайшвидше діагностувати і припинити застосування будь-яких препаратів, які можуть спричинити важкі синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. З цим пов'язаний найкращий прогноз при тяжких ураженнях шкіри. Якщо у пацієнта виявили синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз при використанні мелоксикаму, застосування препарату не можна відновлювати у майбутньому.

Анафілактичні реакції.

Як і при застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, анафілактичні реакції можуть спостерігатися у пацієнтів без відомої реакції на Ревмоксикам. Ревмоксикам не слід застосовувати пацієнтам з аспіриновою тріадою. Даний симптоматичний комплекс зустрічається у пацієнтів з астмою, у яких спостерігалися риніти, з назальними поліпами або без, або у яких виявлявся важкий, потенційно летальний бронхоспазм після застосування аспірину або інших нестероїдних протизапальних засобів. Слід вжити заходів невідкладної допомоги у разі виявлення анафілактичної реакції.

Параметри печінки та функція нирок.

Як і при лікуванні більшістю нестероїдних протизапальних засобів, описані поодинокі випадки підвищення рівня трансаміназ у сироватці крові, білірубіну в сироватці крові або інших параметрів функції печінки, підвищення креатиніну в сироватці крові та азоту сечовини крові, а також інші відхилення лабораторних показників. Найчастіше ці відхилення були незначні і мали тимчасовий характер. При значному або стійкому підтвердженні таких відхилень застосування мелоксикаму слід припинити та провести контрольні тести.

Функціональна ниркова недостатність.

НПЗЗ внаслідок пригнічення судиннорозширювального впливу ниркових простагландинів можуть індукувати функціональну ниркову недостатність шляхом зниження клубочкової фільтрації. Цей побічний ефект є дозозалежним. На початку лікування або після збільшення дози рекомендується ретельне спостереження діурезу та функції нирок у пацієнтів із такими факторами ризику:

• літній вік;
• одночасне застосування з інгібіторами АПФ, антагоністами ангіотензину II, сартанами, діуретиками (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• гіповолемія (будь-якого генезу);
•  застійна серцева недостатність;
• ниркова недостатність;
• нефротичний синдром;
• вовчакова нефропатія;
• важкий ступінь печінкової дисфункції (сироватковий альбумін < 25 г/л або ≥ 10 г/л за класифікацією Чайлда-П'ю).

У поодиноких випадках нестероїдні протизапальні засоби можуть призводити до інтерстиціального нефриту, гломерулонефриту, ренального медулярного некрозу або нефротичного синдрому.

Доза мелоксикаму для пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю, які перебувають на діалізі, не повинна перевищувати 7,5 мг. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня дозу можна не знижувати (рівень кліренсу креатиніну більше 25 мл/хв).

Затримка натрію, калію та води.

НПЗЗ можуть посилити затримку натрію, калію та води та вплинути на натрійуретичний ефект діуретиків. Крім того, може спостерігатися зниження антигіпертензивного ефекту гіпотензивних лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). В результаті у чутливих пацієнтів можуть розвиватися або посилюватися набряк, серцева недостатність або гіпертензія. Тому пацієнтам з ризиком затримки натрію, калію та води рекомендується проведення клінічного моніторингу (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Протипоказання»).

Гіперкаліємія.
Гіперкаліємії може сприяти цукровий діабет або одночасне застосування лікарських засобів, що підвищують каліємію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У таких випадках необхідно регулярно проводити контроль рівня калію.

Комбінація з пеметрекседом.

У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю, які отримують пеметрексед, лікування мелоксикамом потрібно призупинити принаймні на 5 днів до введення пеметрекседу, в день введення, та мінімум на 2 дні після введення (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій;)

Інші застереження та заходи безпеки.

Побічні реакції гірше переносяться пацієнтами похилого віку, слабкими або ослабленими пацієнтами, які потребують ретельного спостереження. Як і при лікуванні іншими нестероїдними протизапальними засобами, треба бути обережними щодо хворих похилого віку, у яких ймовірніше зниження функції нирок, печінки та серця. Пацієнти похилого віку мають більш високу частоту виникнення побічних реакцій до нестероїдних протизапальних засобів, особливо шлунково-кишкових кровотеч і перфорацій, які можуть бути летальними (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Мелоксикам, як і будь-який інший нестероїдний протизапальний засіб, може маскувати симптоми інфекційних захворювань.
Як і при внутрішньом'язовому застосуванні інших нестероїдних протизапальних засобів, у місці ін'єкції може виникнути абсцес або некроз.

Застосування мелоксикаму може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендовано жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують завагітніти або проходять обстеження з приводу безпліддя, може бути доцільним припинення прийому мелоксикаму (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Маскування запалення та лихоманки.

Фармакологічна дія препарату Ревмоксикам щодо зменшення вираженості лихоманки та запалення може ускладнити діагностику при підозрюваному больовому синдромі неінфекційної природи.

Лікування кортикостероїдами.

Ревмоксикам не може бути ймовірним заступником кортикостероїдів при лікуванні кортикостероїдної недостатності.

Гематологічні ефекти.

Анемія може спостерігатися у пацієнтів, які отримують нестероїдні протизапальні засоби, включаючи Ревмоксикам. Це може бути пов'язано із затримкою рідини, шлунково-кишковою кровотечею невідомого походження, макроскопічною кровотечею або неповністю описаним впливом на еритропоез. У пацієнтів при тривалому лікуванні нестероїдних протизапальних засобів, включаючи Ревмоксикам, слід контролювати гемоглобін або гематокрит, якщо є симптоми анемії.

НПЗЗ гальмують агрегацію тромбоцитів і можуть збільшити час кровотечі у деяких пацієнтів. На відміну від аспірину, їх вплив на функцію тромбоцитів кількісно менший, короткочасний і оборотний. Потребують ретельного спостереження пацієнти, яким призначений Ревмоксикам і у яких можливі побічні впливи на функції тромбоцитів, такі як розлади згортання крові, а також пацієнти, які отримують антикоагулянти.

Застосування пацієнтам з астмою.

Пацієнти з астмою можуть мати аспіриночутливу астму. Застосування аспірину пацієнтам з аспіриночутливою астмою асоційовано з тяжким бронхоспазмом, який може бути летальним. У зв'язку з перехресною реакцією, включаючи бронхоспазм, між аспірином та іншими нестероїдними протизапальними засобами Ревмоксикам не слід застосовувати пацієнтам, чутливим до аспірину, і слід обережно застосовувати пацієнтам з астмою.

Лікарський засіб містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) в ампулі 1,5 мл, тобто по суті вільно від натрію.

Дані дослідження та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких нестероїдних протизапальних засобів (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов'язане з невеликим підвищенням ризику судинних тромботичних явищ (таких як інфаркт міокарда або інсульт) (див. розділ « Особливості застосування»).

Набряк, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність спостерігалися при лікуванні нестероїдних протизапальних засобів.

Більшість побічних ефектів шлунково-кишкового походження, що спостерігаються. Можлива виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, іноді летальна, особливо у пацієнтів похилого віку (див. розділ «Особливості застосування»). Після застосування спостерігалася нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, абдомінальний біль, мелена, блювання кров'ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. розділ «Особливості застосування»). З меншою частотою спостерігався гастрит.

Були повідомлення про тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз (див. розділ «Особливості застосування»).

Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій лікарського засобу: дуже часто (1/10); часто (≥ 1/100, <1/10); нечасто (≥ 1/1000, <1/100) рідко (≥ 1/10000, <1/1000); дуже рідко (1/10000); невідомо (не можна визначити за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи:

нечасто — анемія;

рідко — відхилення показників аналізу крові від норми (включаючи зміну кількості лейкоцитів), лейкопенію, тромбоцитопенію.

Повідомлялося про дуже рідкісні випадки агранулоцитозу (див. «Особливі серйозні та/або часті побічні реакції»).

З боку імунної системи:

нечасто — алергічні реакції, відмінні від анафілактичних або анафілактоїдних; невідомо — анафілактичний шок, анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція, включаючи шок.

З боку психіки:

рідко — зміна настрою, нічні кошмари;

невідомо — сплутаність свідомості, дезорієнтація, безсоння.

З боку нервової системи:

часто — головний біль;

нечасто — запаморочення, сонливість.

З боку органів зору:

рідко — розлади зору, включаючи нечіткість зору, кон'юнктивіт.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату:

нечасто — запаморочення;

рідко — дзвін у вухах.

З боку серця:

рідко — відчуття серцебиття.

Повідомлялося про серцеву недостатність, пов'язану із застосуванням нестероїдних протизапальних засобів.

З боку судин:

нечасто — підвищення артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»), припливи.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:

рідко — астма у пацієнтів з алергією на ацетилсаліцилову кислоту та інші нестероїдні протизапальні засоби;

невідомо — інфекції дихальних шляхів, кашель.

З боку шлунково-кишкового тракту:

дуже часто — розлади травної системи: диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, запор, метеоризм, діарея;

нечасто — прихована або макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, стоматит, гастрит, відрижка;

рідко — коліт, гастродуоденальна виразка, езофагіт;

дуже рідко — шлунково-кишкова перфорація.

Шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть бути важкими або потенційно летальними, особливо у пацієнтів похилого віку (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку гепатобіліарної системи:

нечасто — порушення показників функції печінки (наприклад, підвищення трансаміназ або білірубіну);

дуже рідко — гепатит;

невідомо — жовтяниця, печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної клітковини:

нечасто — ангіоневротичний набряк, свербіж, висипання;

рідко — синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив'янка;

дуже рідко — бульозний дерматит, мультиформна еритема;

невідомо — реакції фоточутливості, ексфоліативний дерматит.

З боку нирок та сечовидільної системи:

нечасто — затримка натрію та води, гіперкаліємія (див. розділ «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), зміни показників функції нирок (підвищення креатиніну та/або сечовини сироватки крові);

дуже рідко — гостра ниркова недостатність, зокрема у пацієнтів з факторами ризику (див. розділ «Особливості застосування»);

невідомо — інфекції сечовивідних шляхів, порушення частоти сечовипускання.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз:

невідомо — жіноча безплідність, затримка овуляції.

Загальні розлади та реакції в місці введення:

часто — затвердіння у місці ін'єкції, біль у місці ін'єкції;

нечасто — набряк, включаючи набряк нижніх кінцівок;

невідомо — грипоподібні симптоми.

З боку опорно-рухової системи:

невідомо — артралгія, біль у спині, симптоми, пов'язані із суглобами.

Окремі серйозні та/або часті побічні реакції.

Повідомлялося про дуже рідкісні випадки агранулоцитозу у пацієнтів, які приймали мелоксикам та інші потенційно мієлотоксичні лікарські засоби (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Побічні реакції, які не асоціювалися із застосуванням препарату, але є характерними для інших сполук класу.

Органічне ниркове ураження, яке, ймовірно, призводить до гострої ниркової недостатності: повідомлялося про дуже рідкісні випадки інтерстиціального нефриту, гострого тубулярного некрозу, нефротичного синдрому та папілярного некрозу (див. розділ «Особливості застосування»).

Симптоми.

Симптоми гострого передозування нестероїдних протизапальних засобів зазвичай обмежуються летаргією, сонливістю, нудотою, блюванням та епігастральним болем, які в цілому є оборотними при підтримуючій терапії. Може виникнути шлунково-кишкова кровотеча. Тяжке отруєння може призвести до артеріальної гіпертензії, гострої ниркової недостатності, дисфункції печінки, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинної недостатності та зупинки серця. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції при терапевтичному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів, що також може спостерігатися при передозуванні.

Лікування.

При передозуванні нестероїдних протизапальних засобів пацієнтам рекомендовані симптоматичні та підтримуючі заходи. Дослідження показали прискорене виведення мелоксикаму за допомогою 4 пероральних доз холестираміну 3 рази на добу.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі від 8 оС до 25 оС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

РЕВМОКСИКАМ - це нестероїдний протизапальний препарат (НПЗП) класу енолієвої кислоти, має протизапальний, аналгетичний та жарознижувальний ефект.