Ревмоксикам таблетки 7,5 мг блістер № 20

По 10 таблеток у блістері. По 2 блістери у пачці.

Таблетки.

Основні фізико–хімічні властивості: таблетки круглої форми, з плоскою поверхнею, фаскою і рискою, жовтого кольору.

Ревмоксикам – це нестероїдний протизапальний лікарський препарат (НПЗП) класу єнолієвої кислоти, що має протизапальний, аналгетичний та антипіретичний ефекти.

Мелоксикам виявив високу протизапальну активність на всіх стандартних моделях запалення. Як і для інших НПЗП, його точний механізм дії залишається невідомим. Однак є загальний механізм розвитку для всіх НПЗП (включаючи мелоксикам): пригнічення біосинтезу простагландинів, які є медіаторами запалення.

Абсорбція. Мелоксикам добре абсорбується із шлунково-кишкового тракту при пероральному застосуванні, абсолютна біодоступність препарату становить 90%. Після разового застосування мелоксикаму максимальна концентрація в плазмі крові досягається протягом 5-6 годин для твердих пероральних форм. При багаторазовому дозуванні стабільні концентрації досягаються на 3-5 добу. Дозування 1 раз на добу призводить до середньої концентрації в плазмі крові з відносно малими коливаннями піків: в межах 0,4–1,0 мкг/мл для 7,5 мг та 0,8–2,0 мкг/мл для 15 мг відповідно (Cmin та Cmax у стабільному стані відповідно). Середні концентрації мелоксикаму в плазмі крові в стабільному стані досягаються протягом 5-6 годин. Одночасний прийом їжі або застосування неорганічних антацидів не впливає на абсорбцію препарату.

Розподіл. Мелоксикам дуже міцно зв'язується з білками плазми крові, головним чином з альбуміном (99 %). Мелоксикам проникає в синовіальну рідину, концентрація в якій у половину менша, ніж у плазмі крові. Об'єм розподілу низький, в середньому 11 л після внутрішньом'язового або внутрішньовенного застосування, і показує індивідуальні відхилення в межах 7-20%. Об'єм розподілу після застосування багаторазових пероральних доз мелоксикаму (від 7,5 до 15 мг) становить 16 л з коефіцієнтом відхилення в межах від 11 до 32 %.

Біотрансформація. Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації в печінці. У сечі було ідентифіковано чотири різні метаболіти мелоксикаму, які є фармакодинамічно неактивними. Основний метаболіт 5'-карбоксимелоксикам (60 % дози) формується шляхом окислення проміжного метаболіту 5'- гідроксиметилмелоксикаму, який також виділяється, але меншою мірою (9 % дози). Дослідження in vitro припускають, що CYP 2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму, тоді як CYP 3А4 ізоензими менш значущі. Пероксидаза у пацієнтів, ймовірно, відповідальна за два інші метаболіти, які становлять 16% та 4% призначеної дози відповідно.

Елімінація. Виведення мелоксикаму відбувається в основному у формі метаболітів у рівних частинах із сечею та калом. Менше 5% добової дози виділяється у незміненому стані з калом, незначна кількість виділяється у незміненому вигляді із сечею. Період напіввиведення коливається від 13 до 25 годин після перорального, внутрішньом'язового та внутрішньовенного застосування. Плазмовий кліренс становить близько 7-12 мл/хв після разової пероральної дози, внутрішньовенного або ректального застосування.

Лінійність дози. Мелоксикам виявляє лінійну фармакокінетику в межах терапевтичної дози від 7,5 мг до 15 мг після перорального та внутрішньом'язового застосування.

Особливі групи хворих

Пацієнти з печінковою/нирковою недостатністю. Печінкова та ниркова недостатність від легкого до помірного ступеня суттєво не впливають на фармакокінетику мелоксикаму. Пацієнти з помірним ступенем ниркової недостатності мали значно вищий загальний кліренс. Знижене зв'язування з білками плазми спостерігалося у пацієнтів з термінальною нирковою недостатністю. При термінальній нирковій недостатності збільшення обсягу розподілу може призвести до збільшення концентрації вільного мелоксикаму. Не слід перевищувати добову дозу 7,5 мг (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнти похилого віку. У пацієнтів похилого віку чоловічої статі середні фармакокінетичні параметри подібні до таких у молодих добровольців чоловічої статі. У пацієнтів похилого віку жіночої статі значення AUC вище і період напіввиведення довше порівняно з такими у молодих добровольців обох статей. Середній кліренс плазми у рівноважному стані у пацієнтів похилого віку був дещо нижчим, ніж у молодих добровольців.

Нестероїдні протизапальні препарати та протиревматичні засоби.

Код АТХ М01А С06.

Дослідження щодо взаємодії проводили тільки за участю дорослих.

Ризики, пов'язані з гіперкаліємією

Деякі лікарські засоби або терапевтичні групи можуть сприяти гіперкаліємії: калієві солі, калійзберігаючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину II, нестероїдні протизапальні >нефракционированные гепарини, циклоспорин, такролімус та триметоприм. Початок гіперкаліємії може залежати від того, чи пов'язані з нею фактори. Ризик появи гіперкаліємії підвищується у разі, якщо вищезазначені лікарські засоби застосовувати разом із мелоксикамом.

Фармакодинамічні взаємодії

Інші нестероїдні протизапальні препарати та ацетилсаліцилова кислота. Не рекомендується комбінація з іншими нестероїдними протизапальними засобами (див. розділ «Особливості застосування»), включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥ 500 мг за один прийом або ≥ 3 г загальної добової дози. Кортикостероїди (наприклад, глюкокортикоїди). Одночасне застосування з кортикостероїдами вимагає обережності через підвищений ризик кровотечі або появу виразок у шлунково-кишковому тракті.

Антикоагулянти або гепарин. Значно підвищується ризик кровотеч унаслідок пригнічення функції тромбоцитів та ушкодження гастродуоденальної слизової оболонки. Нестероїдні протизапальні засоби можуть посилювати ефекти антикоагулянтів, таких як варфарин (див. розділ «Особливості застосування»). Не рекомендується одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів та антикоагулянтів або гепарину в геріатричній практиці або в терапевтичних дозах (див. розділ «Особливості застосування»). В інших випадках (наприклад, при профілактичних дозах) застосування гепарину потрібна обережність через підвищений ризик кровотеч. Необхідний ретельний контроль міжнародного нормалізованого відношення (МНО), якщо доведено неможливість уникнення цієї комбінації.

Тромболітичні та антиагрегаційні лікарські засоби: підвищений ризик кровотеч внаслідок пригнічення функції тромбоцитів та пошкодження гастродуоденальної слизової оболонки.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗЗ). Підвищений ризик шлунково-кишкової кровотечі.

Діуретики, інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензину II. НПЗП можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних лікарських засобів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад, пацієнти з дегідратацією або пацієнти похилого віку з порушенням функції нирок) одночасне застосування інгібіторів АПФ або антагоністів ангіотензину II та лікарських засобів, що пригнічують циклооксигеназу, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру недостатність. яка зазвичай є оборотною. Тому комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам похилого віку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини, а також слід контролювати ниркову функцію після початку спільної терапії та періодично надалі (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад бета-адреноблокатори). Як і для вказаних нижче лікарських засобів, можливе зниження антигіпертензивного ефекту бета-блокаторів (внаслідок пригнічення простагландинів із судинорозширювальним ефектом).

Інгібітори кальциневрину (наприклад циклоспорин, такролімус). Нефротоксичність інгібіторів кальциневрину може посилюватися нестероїдними протизапальними засобами через медіацію ефектів ниркових простагландинів. Під час лікування слід контролювати ниркову функцію. Рекомендовано ретельний контроль функції нирок, особливо у пацієнтів похилого віку.

Деферасірокс. Супутнє застосування мелоксикаму та деферасіроксу може підвищити ризик шлунково-кишкових побічних реакцій. Слід виявляти обережність при комбінуванні цих лікарських засобів.

Фармакокінетична взаємодія: вплив мелоксикаму на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Літій. Є дані про НПЗЗ, які підвищують рівень концентрації літію в плазмі крові (внаслідок зниження ниркової екскреції літію), які можуть досягти токсичних величин. Одночасне застосування літію та НПЗП не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»). Якщо комбінована терапія необхідна, слід ретельно контролювати вміст літію в плазмі крові на початку лікування, при доборі дози та при припиненні лікування мелоксикамом.

Метотрексат. НПЗЗ можуть зменшувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи концентрацію його в плазмі крові. З цієї причини не рекомендується супутньо застосовувати нестероїдні протизапальні засоби пацієнтам, які приймають високу дозу метотрексату (більше 15 мг/тиждень) (див. розділ «Особливості застосування»). Ризик взаємодії НПЗЗ та
метотрексату слід враховувати також пацієнтам з низькою дозою метотрексату, зокрема у пацієнтів з порушеною функцією нирок. У разі, коли потрібне комбіноване лікування, необхідно контролювати показники аналізу крові та функції нирок. Слід бути обережним, коли прийом НПЗЗ і метотрексату триває 3 дні поспіль, оскільки плазмовий рівень метотрексату може підвищитися і посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиж) не зазнала впливу супутнього лікування мелоксикамом, слід вважати, що гематологічна токсичність метотрексату може зростати при лікуванні нестероїдних протизапальних засобів (див. наведену вище інформацію) (див. розділ «Побічні реакції»).

Пеметрексед. При супутньому застосуванні мелоксикаму з пеметрекседом у пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну від 45 до 79 мл/хв), прийом мелоксикаму слід призупинити на 5 днів до введення пеметрекседу, в день введення та на 2 дні після введення. Якщо комбінація мелоксикаму з пеметрекседом необхідна, пацієнтів слід ретельно контролювати, особливо щодо появи мієлосупресії та шлунково-кишкових побічних реакцій. Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 45 мл/хв) не рекомендується супутнє застосування мелоксикаму з пеметрекседом.

Для пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну ≥ 80 мл/хв), дози 15 мг мелоксикаму можуть зменшити елімінацію пеметрекседу, а отже, збільшити частоту виникнення побічних реакцій, пов'язаних із пеметрекседом. Таким чином, слід виявляти обережність при призначенні 15 мг мелоксикаму одночасно з пеметрекседом для пацієнтів з нормальною функцією нирок (кліренс креатиніну 80 мл/хв).

Фармакокінетична взаємодія: вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику мелоксикаму.

Холестирамін. Холестирамін прискорює виведення мелоксикаму внаслідок порушення внутрішньопечінкової циркуляції, тому кліренс мелоксикаму підвищується на 50 % і період напіввиведення знижується до 13 ± 3:00. Ця взаємодія є клінічно значущою. Не виявлено клінічно значущої фармакокінетичної взаємодії при одночасному прийомі з антацидами, циметидином та дигоксином.

діюча речовина: мелоксикам;

1 таблетка містить мелоксикаму – 7,5 мг (у перерахуванні на 100 % безводну речовину);

допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна; повідон; натрію цитрат; кросповідон; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.

Спеціальних досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами немає. Однак на основі фармакодинамічного профілю та побічних реакцій, що спостерігалися, можна припустити, що мелоксикам схильний не впливати або мати незначний вплив на зазначену діяльність. Проте пацієнтам, у яких спостерігалися розлади функції зору, включаючи нечіткість зору, запаморочення, сонливість, вертиго або інші порушення центральної нервової системи, рекомендовано утриматися від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

Вагітність. Пригнічення синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона та плода. Дані епідеміологічних досліджень дозволяють припустити збільшення ризику викидня і розвитку вад серця та гастрошизи після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранній період вагітності. Абсолютний ризик розвитку вад серця збільшився з менш ніж 1% до близько 1,5%. Вважається, що цей ризик збільшується зі збільшенням дози та тривалості лікування.

Під час I та II триместру вагітності мелоксикам не слід застосовувати, за винятком крайньої необхідності. Якщо жінка намагається завагітніти або в період І та ІІ триместру вагітності застосовує мелоксикам, дозування та тривалість лікування мають бути найменшими.

У ході III триместрі вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть створювати для плоду ризик:

серцево-легеневої токсичності (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією)
порушення функції нирок може розвинутися в ниркову недостатність з олігогідроамніон.

Можливі ризики в останні терміни вагітності для матері та новонародженого:

можливість продовження часу кровотечі, протиагрегаційного ефекту навіть за дуже низьких доз
пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або затягування пологів.

Тому мелоксикам протипоказаний на III триместру вагітності.

Годування грудьми. Хоча конкретних даних щодо Ревмоксикаму® ні, про НПЗП відомо, що вони можуть проникати у грудне молоко. Тому застосування не рекомендується жінкам, які годують груддю.

Фертильність. Мелоксикам, як і інші лікарські засоби, що інгібують синтез циклооксигенази / простагландину, може негативно впливати на репродуктивну функцію і не рекомендований жінкам, які хочуть завагітніти. Тому для жінок, які планують вагітність або проходять обстеження з приводу безпліддя, слід розглянути можливість скасування мелоксикаму.

Ревмоксикам, таблетки по 7,5 мг та 15 мг, протипоказаний дітям віком до 16 років.

Короткотривале симптоматичне лікування загострення остеоартрозу.

Довготривале симптоматичне лікування ревматоїдного артриту та анкілозивного спондиліту.

• Гіперчутливість до діючої речовини або до інших складових лікарського засобу, або до активних речовин з подібною дією, таких як нестероїдні протизапальні лікарські засоби (НПЗЗ), аспірин. Мелоксикам не слід призначати пацієнтам, у яких виникали симптоми астми, носові поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив’янка після прийому аспірину чи інших НПЗЗ;
• ІІІ триместр вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»);
• діти віком до 16 років;
• шлунково-кишкова кровотеча або перфорація, пов’язана з попередньою терапією НПЗЗ в анамнезі;
• активна або рецидивуюча пептична виразка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих підтверджених випадків виразки або кровотечі);
• тяжка печінкова недостатність;
• тяжка ниркова недостатність без застосування діалізу;
• шлунково-кишкова кровотеча, цереброваскулярна кровотеча в анамнезі або
• інші порушення згортання крові;
• тяжка серцева недостатність;
• лікування періопераційного болю при коронарному шунтуванні (КШ).

Застосовувати перорально.

Добову кількість лікарського засобу слід застосовувати разово, запиваючи водою або іншою рідиною, під час їди.

Побічні реакції можна мінімізувати шляхом застосування найменшої ефективної дози протягом найкоротшої тривалості лікування, необхідної для контролю симптомів (див. розділ «Особливості застосування»). Слід періодично оцінювати потребу пацієнта у симптоматичному полегшенні та відповідь на лікування.

Загострення остеоартрозу

7,5 мг на добу (1 таблетка 7,5 мг або половина таблетки 15 мг). Якщо необхідно, дозу можна збільшити до 15 мг/добу (1 таблетка 15 мг або 2 таблетки 7,5 мг).

Ревматоїдний артрит, що анкілозує спондиліт:

15 мг/добу (1 таблетка 15 мг або 2 таблетки 7,5 мг).

Див. розділ «Особливі категорії пацієнтів» нижче.

Згідно з терапевтичним ефектом дозу можна зменшити до 7,5 мг на добу (1 таблетка 7,5 мг або половина таблетки 15 мг).

Не перевищувати дози 15 мг на добу.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти похилого віку та пацієнти з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій.

Рекомендована доза для тривалого лікування ревматоїдного артриту та анкілозуючого спондиліту у пацієнтів похилого віку становить 7,5 мг на добу. Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку побічних реакцій слід розпочинати лікування з 7,5 мг на добу (див. розділ «Особливості застосування»).

Ніркова недостатність.

Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю, які перебувають на діалізі, доза не повинна перевищувати 7,5 мг на добу. Пацієнтам з легкою та середньою нирковою недостатністю (а саме пацієнтам з кліренсом креатиніну 25 мл/хв) зниження дози не потрібне (по пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю без застосування діалізу див. розділ «Протипоказання»).

Печінкова недостатність.

Пацієнтам з легкою та середньою печінковою недостатністю зниження дози не потрібне.

Особливості застосування

Побічні реакції можна мінімізувати шляхом застосування найменшої ефективної дози протягом найкоротшої тривалості лікування, необхідної для контролю симптомів (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та інформацію щодо шлунково-кишкових та серцево-судинних ризиків нижче).

Рекомендовану максимальну добову дозу не можна перевищувати у випадку недостатнього терапевтичного ефекту, також не слід застосовувати додатково НПЗП, оскільки це може підвищити токсичність, тоді як терапевтичні переваги не доведені. Слід уникати одночасного застосування мелоксикаму з НПЗП, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2.

Мелоксикам не підходить для лікування пацієнтів, що потребують полегшення гострого болю.

У разі відсутності покращання після декількох днів клінічні переваги лікування слід повторно оцінити.

Слід звернути увагу на езофагіт, гастрит та/або пептичну виразку в анамнезі з метою забезпечення їх повного лікування перед початком терапії мелоксикамом. Слід регулярно проявляти увагу щодо можливого прояву рецидиву у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом, та пацієнтів з такими випадками в анамнезі.

Шлунково-кишкові порушення.

Як і при застосуванні інших НПЗП, потенційно летальні шлунково-кишкові кровотечі, виразка або перфорація можуть виникнути у будь-який час у процесі лікування при наявності або без попередніх симптомів, або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі.

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації вищий при підвищенні дози НПЗП у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо ускладненою кровотечею або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), та у пацієнтів літнього віку. Таким пацієнтам слід розпочинати лікування з найменшої ефективної дози. Для таких пацієнтів, а також для пацієнтів, які потребують сумісного застосування низької дози аспірину або інших лікарських засобів, що підвищують шлунково-кишкові ризики (див. інформацію, наведену нижче, та розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), слід розглянути комбіновану терапію із захисними лікарськими засобами (такими як місопростол або інгібітори протонної помпи).

Пацієнтам зі шлунково-кишковою токсичністю в анамнезі, особливо літнього віку, слід повідомляти про всі незвичні абдомінальні симптоми (особливо шлунково-кишкові кровотечі), головним чином на початкових етапах лікування.

Пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищити ризик виразки або кровотечі, зокрема гепарин як радикальну терапію або в геріатричній практиці, антикоагулянти, такі як варфарин, або інші нестероїдні протизапальні лікарські засоби, включаючи ацетилсаліцилову кислоту в дозах ≥ 500 мг за один прийом або ≥ 3 г загальної добової дози, застосування мелоксикаму не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При виникненні шлунково-кишкової кровотечі або виразки у пацієнтів, які застосовують мелоксикам, лікування слід відмінити.

НПЗП слід з обережністю застосовувати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку печінки.

До 15 % пацієнтів, які застосовують НПЗП (включаючи Ревмоксикам), можуть мати підвищення значень одного або більше печінкових тестів. Такі лабораторні відхилення можуть прогресувати, можуть залишатися незміненими або можуть бути тимчасовими при продовженні лікування. Помітні підвищення АЛТ або АСТ (приблизно у три та більше разів вище норми) спостерігалися у 1 % пацієнтів під час клінічних випробувань з НПЗП. Додатково повідомляли про рідкісні випадки тяжкої печінкової реакції, включаючи жовтяницю та блискавичний летальний гепатит, некроз печінки та печінкову недостатність, деякі із них з летальним наслідком.

Пацієнтів із симптомами або підозрою на печінкову дисфункцію або у яких спостерігалися відхилення печінкових тестів, потрібно оцінити щодо розвитку симптомів більш тяжкої печінкової недостатності впродовж терапії препаратом Ревмоксикам. Якщо клінічні ознаки та симптоми співставляються з розвитком печінкових захворювань або якщо спостерігаються системні прояви захворювання (наприклад еозинофілія, висипання та інші), застосування препарату Ревмоксикам слід припинити.

Серцево-судинні порушення.

За пацієнтами з артеріальною гіпертензією та/або із застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня в анамнезі рекомендується ретельний нагляд, оскільки при терапії НПЗП спостерігалися затримка рідини та набряк.

Для пацієнтів із факторами ризику рекомендується клінічний нагляд за артеріальним тиском на початку терапії, особливо на початку курсу лікування мелоксикамом.

Дані досліджень та епідеміологічні дані дають можливість припустити, що застосування деяких НПЗП (особливо у високих дозах та при тривалому лікуванні) може бути пов’язане з невеликим підвищенням ризику судинних тромботичних явищ (наприклад інфаркту міокарда або інсульту). Недостатньо даних для виключення такого ризику для мелоксикаму.

Дані досліджень та епідеміологічні дані дозволяють припустити, що застосування деяких нестероїдних протизапальних засобів (особливо у високих дозах і при тривалому лікуванні) може бути пов'язане з невеликим підвищеним ризиком випадків судинних тромботичних явищ (наприклад, інфаркту міокарда). або інсульту) (див. розділ «Особливості застосування »).

Набряк, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність спостерігалися при лікуванні НПЗП.

Більшість побічних ефектів, що спостерігаються шлунково-кишкового походження. Може спостерігатися виразка, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, іноді летальна, особливо у пацієнтів похилого віку (див. розділ "Особливості застосування"). Після застосування спостерігалися нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелений, блювота кров'ю, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона (див. Розділ «Особливості застосування»). З меншою частотою спостерігався гастрит.

Повідомлялося про тяжкі ураження шкіри: синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз (див розділ «Особливості застосування»).

Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій лікарського засобу: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 - <1/10); нечасто (≥ 1/1000 - <1/100); рідко (≥ 1/10000 - <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (не можна визначити за наявними даними).

З боку системи крові та лімфатичної системи:

нечасто – анемія

рідко - відхилення показників аналізу крові від норми (включаючи зміну кількості лейкоцитів), лейкопенія, тромбоцитопенія.

Повідомлялося дуже рідко про випадки агранулоцитозу (див. Окремі серйозні та/або часті побічні реакції).

З боку імунної системи:

нечасто - алергічні реакції, крім анафілактичних або анафілактоїдних;

невідомо - анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції, включаючи шок.
Психічні розлади:

рідко - зміна настрою, нічні кошмари;

невідомо - сплутаність свідомості, дезорієнтація, безсоння.

З боку нервової системи:

часто - головний біль;

нечасто - запаморочення, сонливість.

З боку органів зору:

рідко - порушення функції зору, нечіткість зору; кон'юнктивіт.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату:

нечасто - запаморочення

рідко - дзвін у вухах.

Кардіальні порушення:

рідко - серцебиття.

Повідомлялося про серцеву недостатність, пов'язану з лікуванням НПЗП.

Судові розлади:

нечасто - підвищення артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»), припливи.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:

рідко - астма у пацієнтів з алергією на аспірин та інші НПЗЗ;

невідомо - інфекції верхніх дихальних шляхів, кашель.

З боку травного тракту:

дуже часто - розлади травної системи: диспепсія, нудота, блювання, біль у животі, запор, метеоризм, діарея

нечасто - прихована або макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, стоматит, гастрит, відрижка;

рідко - коліт, гастродуоденальна виразка, езофагіт

дуже рідко - шлунково-кишкова перфорація;

невідомо - панкреатит.

Шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть бути важкими і потенційно летальними, особливо у пацієнтів похилого віку (див. Розділ «Особливості застосування»).

З боку системи травлення:

нечасто - порушення показників функції печінки (наприклад підвищення трансаміназ або білірубіну)

дуже рідко - гепатит

невідомо - жовтяниця, печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної клітковини:

нечасто - ангіоневротичний набряк, свербіж, висип,

рідко - синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропив'янка

дуже рідко - бульозний дерматит, мультиформна еритема

невідомо - фотосенсибілізація, ексфоліативний дерматит.

З боку сечовивідної системи:

нечасто - затримка натрію та води, гіперкаліємія (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), зміни показників функції нирок ( підвищення креатиніну та/або сечовини сироватки крові)

дуже рідко - гостра ниркова недостатність, зокрема у пацієнтів з факторами ризику (див. розділ «Особливості застосування»);

невідомо - інфекції сечовивідних шляхів, порушення частоти сечовипускання.

Загальні розлади та розлади в місці введення:

нечасто - набряк, включаючи набряк нижніх кінцівок;

невідомо - грипоподібні симптоми.

З боку опорно-рухової системи:

невідомо - артралгія, біль у спині, ознаки та симптоми, пов'язані з суглобами.

Окремі серйозні та/або часті побічні реакції

Повідомлялося дуже рідко про випадки агранулоцитозу у пацієнтів, які лікувалися мелоксикамом та іншими потенційно мієлотоксичними лікарськими засобами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»)

Побічні реакції, що не спостерігалися під час застосування препарату, але які загальноприйнятно характерні для інших сполук класу.

Органічне ниркове ураження, що, ймовірно, призводить до гострої ниркової недостатності.

Симптоми гострого передозування нестероїдних протизапальних засобів зазвичай обмежуються летаргією, сонливістю, нудотою, блюванням і епігастральним болем, які в цілому є оборотними при підтримуючій терапії. Може виникнути шлунково-кишкова кровотеча. Тяжке отруєння може призвести до артеріальної гіпертензії, гострої ниркової недостатності, дисфункції печінки, пригнічення дихання, коми, судом, серцево-судинної недостатності та зупинки серця. Повідомлялося про анафілактоїдні реакції при терапевтичному застосуванні нестероїдних протизапальних засобів, також може спостерігатися при передозуванні.

При передозуванні нестероїдних протизапальних засобів пацієнтам рекомендується симптоматичні та підтримуючі заходи. Дослідження показали прискорення виведення мелоксикаму шляхом прийому 4 пероральних доз колестираміну 3 рази на добу.

Не потребує спеціальних умов зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Нестероїдний протизапальний (НПЗП) та протиревматичний фармзасіб. Має аналгетичну (знеболювальну), антифлогістичну (протизапальну) і антипіретичну (жарознижувальну) дії.