Рифампіцин капсули по 150 мг, 20 шт.

По 10 капсул у блістері, по 2 блістери в пачці; по 90 капсул у контейнері, по 1 контейнері в пачці; по 1000 капсул у контейнері.

Капсули.
Основні фізико-хімічні властивості: тверді капсули з кришечкою та корпусом оранжево-червоного кольору, які містять порошок або масу у формі частково або повністю сформованого стовпчика від блідо-червоного до коричнево-червоного кольору з білими вкрапленнями. .

Рифампіцин є напівсинтетичним антибіотиком групи рифаміцину, протитуберкульозним препаратом І ряду. Має бактерицидну дію, механізм якої обумовлений інгібуванням активності ДНК-залежної РНК-полімерази шляхом утворення з нею комплексів, що призводить до зниження синтезу РНК мікроорганізмів. 

Ріфампіцин – антибіотик широкого спектра дії з найбільш вираженою активністю щодо мікобактерій туберкульозу.

Препарат активний щодо атипових мікобактерій різних видів (за винятком M. fortuitum), грампозитивних коків (стафілококів, стрептококів), паличок сибірки, клостридій. 

Грамнегативні коки – N. meningitidis і N. gonorrhoeae (у тому числі, β-лактамазоутворюючі) чутливі, проте швидко набувають стійкості. Активний щодо H. influenzae (у тому числі стійких до ампіциліну та хлорамфеніколу), H. ducreyi, B. pertussis, B. antracis, L. monocytogenes, F. tularensis, Legionella pneumophila, Rickettsia prowazekii, Mycobacterium leprae. Рифампіцин має віруліцидну дію щодо вірусу сказу, пригнічує розвиток рабічного енцефаліту.

Представники сімейства Enterobacteriaceae та неферментуючі грамнегативні бактерії (Pseudomonas spp., Acinetobacter spp., Stenothrophomonas spp. тощо) − нечутливі. Не діє на анаеробні мікроорганізми та гриби.

Стійкість до рифампіцину розвивається швидко. Перехресної стійкості до інших протитуберкульозних засобів (крім інших рифаміцинів) не виявлено.

Рифампіцин добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті, біодоступність при прийомі натще становить 95%. Під час їди біодоступність знижується. Створює ефективні концентрації у мокроті, слині, назальному секреті, легенях, плевральному та перитонеальному ексудатах, нирках, печінці.

Добре проникає усередину клітин. Проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр, при туберкульозному менінгіті виявляється у спинномозковій рідині в ефективних концентраціях. Проникає крізь плаценту та виявляється у грудному молоці. Зв'язується з білками плазми на 60-90%, розчиняється в ліпідах. Максимальна концентрація в крові спостерігається через 2 години після прийому натще, через 4 години. після їжі. Терапевтична концентрація препарату в організмі підтримується 8-12 годин (для високочутливих мікроорганізмів – 24 години).

Рифампіцин здатний накопичуватися в легеневій тканині і довго зберігати концентрацію в кавернах. Метаболізується у печінці з утворенням активного метаболіту. Період напіввиведення – 3-5 годин. З організму виводиться переважно з жовчю та сечею, у незначній кількості – з фекаліями.

Протитуберкульозні засоби. Антибіотики.
Код АТХ J04А B02.

Рифампіцин є потужним індуктором мікросомальних ферментів печінки (цитохрому Р450) і може спричинити потенційно небезпечні лікарські взаємодії. Спільне застосування рифампіцину з препаратами, які також метаболізуються цією ферментною системою, може прискорити метаболізм та знизити активність цих препаратів, тому підтримка їхньої оптимальної терапевтичної концентрації в крові вимагає зміни дозування цих лікарських засобів на початку застосування рифампіцину та після його відміни.

Ріфампіцин прискорює метаболізм: 

• антиаритмічні препарати (наприклад, дизопірамід, мексилетин, хінідин, пропафенон, токаїнід);
• бета-блокаторів (наприклад, бісопролол, пропранолол);
• блокаторів кальцієвих каналів (наприклад, дилтіазем, ніфедипін, верапаміл, німодипін, ісрадипін, нікардипін, нісолпідін); 
• серцевих глікозидів (дигітоксин, дигоксин);
• протиепілептичних, протисудомних препаратів (наприклад, фенітоїн, карбамазепін);
• психотропних препаратів − антипсихотичних засобів (наприклад, галоперидол, арипіпразол), трициклічних антидепресантів (наприклад, амітриптилін, нортриптилін), анксіолітиків та снодійних засобів (наприклад, діазепам, бензодіазепіни, зопіклон, золпідем), барбітуратів;
• антитромботичних засобів (антагоністів вітаміну К), непрямих антикоагулянтів: рекомендується контролювати протромбіновий час щодня або так часто, як це необхідно для визначення необхідної дози антикоагулянту;
• протигрибкові препарати (наприклад, тербінафін, флуконазол, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол);
• противірусних препаратів (наприклад, саквінавір, індинавір, ефавіренц, ампренавір, нелфінавір, атазанавір, лопінавір, невірапін);
• антибактеріальних препаратів (наприклад, хлорамфенікол, кларитроміцин, дапсон, доксициклін, фторхінолони, телітроміцин);
• кортикостероїдів (для системного застосування);
• антіестрогенів (наприклад, тамоксифен, тореміфен, гестринон), системних гормональних контрацептивів, естрогенів, гестагенів; пацієнткам, які застосовують пероральні контрацептиви, слід рекомендувати альтернативні, негормональні методи контрацепції під час терапії рифампіцином;
• тиреоїдних гормонів (наприклад, левотироксин);
• клофібрата;
• пероральних протидіабетичних засобів (сульфонілсечовина та її похідні, наприклад, хлорпропамід, толбутамід, тіазолідиндіони);
• імуносупресивних препаратів (наприклад, циклоспорин, сиролімус, такролімус);
• цитостатиків (наприклад, іматиніб, ерлотиніб, іринотекан);
• лозартан;
• метадону, наркотичних анальгетиків;
• празиквантела;
• хініна;
• рилузол;
• селективних антагоністів 5-НТ3 рецепторів (наприклад, ондансетрон);
• статинів, що метаболізуються CYP 3A4 (наприклад, симвастатин);
• теофіліну;
• сечогінних засобів (наприклад, еплеренон). 

Інші взаємодії

При сумісному застосуванні рифампіцину з: 

• атоваквоном − знижується концентрація атоваквону та підвищується концентрація рифампіцину в сироватці крові;
• кетоконазол − знижуються концентрації у сироватці крові обох препаратів;
• еналаприлом − знижується концентрація в крові еналаприлату, активного метаболіту еналаприлу. Залежно від клінічного стану можлива корекція дози еналаприлу;
• антацидами − можливе зниження абсорбції рифампцину. Рифампіцин слід приймати щонайменше за 1 годину до прийому антацидів;
• пробенецидом та ко-тримоксазолом − збільшення в крові рівня рифампіцину;
• саквінавіром/ритонавіром − збільшується ризик гепатотоксичності. Така комбінація протипоказана;
• сульфасалазин − знижується плазмова концентрація сульфапіридину, що може бути результатом порушення бактеріальної флори кишечника, відповідальної за перетворення сульфасалазину на сульфапіридин і мезаламін;
• галотаном, ізоніазидом − збільшується ризик гепатотоксичності. Одночасного застосування рифампіцину та галотану слід уникати. Пацієнтам, які отримують рифампіцин та ізоніазид, слід ретельно стежити за функцією печінки;
• піразинамідом − повідомлялося про тяжкі пошкодження печінки, у тому числі з летальним кінцем, у пацієнтів, які отримували протягом 2 місяців щодня рифампіцин та піразинамід; така комбінація можлива лише за ретельного моніторингу і якщо потенційна користь перевищує ризик гепатотоксичності та летального результату;
• клозапіном, флекаїнідом − збільшується токсична дія на кістковий мозок;
• препаратами парааміносаліцилової кислоти, що містять бентоніт (алюмінію гідросилікат) − для забезпечення задовільних концентрацій цих препаратів у крові інтервал між їх прийомом повинен бути не менше 4 годин;
• ципрофлоксацин, кларитроміцин − можливе підвищення концентрації рифампіцину в крові; повідомлялося про випадки люпусподобного синдрому при одночасному прийомі з рифампіцином.

Лабораторні та діагностичні тести

У період лікування рифампіцином не слід використовувати бромсульфалеїновий тест, оскільки рифампіцин змінює параметри виведення бромсульфалеїну, що може призвести до помилкових уявлень про порушення цього показника. Не слід також застосовувати мікробіологічні методи визначення концентрації фолієвої кислоти та вітаміну B12 у сироватці крові.

Можлива перехресна реактивність та хибно-позитивні результати при проведенні скринінг-тестів на опіати, що проводяться з використанням KIMS-методу, методом кількісного імунологічного аналізу; рекомендується застосування контрольних тестів (наприклад, газова хроматографія/мас-спектрометрія).

діюча речовина: рифампіцин;

1 капсула містить 150 мг рифампіцину (у перерахунку на 100 % суху речовину);

допоміжні речовини: магнію карбонат легкий, лактози моногідрат, кальцію стеарат.
В склад кришечки та корпусу капсули входять барвники жовтий захід сонця FCF (Е 110), понсо 4R (Е 124) та титану діоксид (Е 171).

Під час лікування рифампіцином слід утримуватися від керування автотранспортом або іншими механізмами, враховуючи, що під час лікування можуть спостерігатися порушення координації руху, зниження концентрації уваги, порушення зору.

Застосування у період вагітності можливе у виняткових випадках за життєвими показаннями, якщо очікувана користь для жінки перевищує потенційний ризик для плода. Прийом рифампіцину в останні тижні вагітності підвищує ризик розвитку кровотеч у новонароджених та матерів у післяпологовому періоді.

Рифампіцин проникає у грудне молоко. При необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Препарат у даній лікарській формі дітям до 6 років не застосовувати.

У комплексній терапії:

• туберкульоза різної локалізації, туберкульозного менінгіту, а також атипових мікобактеріозів;
• інфекційно-запальних захворювань нетуберкульозної природи, спричинених чутливими до препарату збудниками (у тому числі важких форм стафілококової інфекції, лепри, легіонельозу, бруцельозу);
• безсимптомне носійство N. meningitidis для елімінації менінгококів з носоглотки та профілактики менінгококового менінгіту.

• Гіперчутливість до рифампіцину, інших рифаміцинів або інших компонентів препарату; 
• тяжкі порушення функцій печінки та нирок;
• жовтяниця;
• нещодавно перенесений (менше 1 року) інфекційний гепатит;
• важка легенево-серцева недостатність;
• одночасне застосування саквінавіру/ритонавіру.

Рифампіцин застосовувати внутрішньо за 30 хвилин до або через 2 години після їди, запиваючи достатньою кількістю води. 

Туберкульоз: 

• дорослим призначати у дозі 8-12 мг/кг маси тіла на добу. Пацієнтам із масою тіла менше 50 кг − 450 мг/добу, 50 кг та більше − 600 мг/добу;
• дітям від 6 до 12 років − 10-20 мг/кг маси тіла на добу; максимальна добова доза не повинна перевищувати 600 мг.

Тривалість протитуберкульозної терапії індивідуальна, зумовлена ​​терапевтичним ефектом і може становити 1 рік і більше. Щоб уникнути розвитку стійкості мікобактерій до рифампіцину, препарат слід призначати, як правило, разом з іншими протитуберкульозними препаратами І та ІІ ряду в їх звичайних дозах.

Інфекційно-запальні захворювання нетуберкульозної природи, спричинені чутливими до препарату збудниками − бруцельоз, легіонельоз, важкі форми стафілококової інфекції (разом з іншим відповідним антибіотиком для запобігання появі резистентних штамів): 

дорослим призначати 900-1200 мг на добу на 2-3 прийоми, максимальна добова доза − 1200 мг. Після зникнення симптомів захворювання препарат слід приймати протягом 2-3 днів.

Лепра: препарат (в комплексі з імуностимулюючими засобами) призначати внутрішньо по 600 мг на добу в 1-2 прийоми протягом 3-6 місяців (можливі повторні курси з інтервалом в 1 місяць) . За іншою схемою (на фоні комбінованої протилепрозної терапії) препарат призначати у добовій дозі 450 мг, розділеній на 3 прийоми протягом 2-3 тижнів з інтервалом 2-3 місяці протягом 1-2 років.

Носійство N. meningitidis: Рифампіцин призначати протягом 4 діб. Добова доза для дорослих − 600 мг, дітям − 10-12 мг/кг маси тіла.

Порушення функції печінки: добова доза не повинна перевищувати 8 мг/кг для пацієнтів з порушеннями функції печінки.

Застосування пацієнтам похилого віку: у пацієнтів похилого віку ниркова екскреція рифампіцину зменшується пропорційно зменшенню фізіологічної функції нирок, у зв'язку з чим компенсаторно збільшується печінкова екскреція препарату. Слід бути обережними при призначенні рифампіцину пацієнтам цього віку, особливо якщо є ознаки порушення функції печінки.

Травний тракт. Нудота, блювання, анорексія, діарея, печія, диспепсія, відчуття дискомфорту, спазми/біль у ділянці живота, метеоризм, езофагіт, псевдомембранозний ентероколіт, ерозивний гастрит, зниження апетиту; при тривалому застосуванні може розвинутись дисбактеріоз.

Гепатобіліарна система. Транзиторне підвищення активності печінкових трансаміназ, лужної фосфатази, рівня білірубіну у плазмі крові, жовтяниця з ознаками гепатоцелюлярного ушкодження, гепатит, потенційно летальні тяжкі прояви гепатотоксичності (наприклад, при шокоподібному синдромі), зазвичай у пацієнтів з порушеннями функції печінки або у пацієнтів з нормальною функцією печінки, які одночасно приймали інші гепатотоксичні препарати. Рекомендується базове та подальше періодичне тестування функції печінки для всіх пацієнтів, яким проводять довгострокову терапію рифампіцином.

Система кровотворення. Транзиторні лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія з/без пурпури (частіше при інтермітуючій терапії високими дозами або після відновлення перерваної терапії, при комбінованому лікуванні з етамбутолом), еозинофілія, зниження гемоглобіну, гемолітична анемія, агранулоцитоз, еритроцитарна аплазія, метгемоглобінемія, гемоліз, синдром внутрішньосудинної коагуляції, геморагії. При перших проявах пурпури терапію рифампіцином слід припинити, оскільки були повідомлення про церебральні крововиливи (у т.ч. крововиливи у мозок) та летальні наслідки при продовженні або поновленні терапії рифампіцином після розвитку пурпури.

Нервова система. Головний біль, запаморочення, парестезії, слабкість, астенія, сплутаність свідомості, сонливість, підвищена втомлюваність, атаксія, зміни у поведінці, зниження концентрації уваги, порушення координації рухів, дезорієнтація, міопатії, м'язова слабкість, біль у кінцівках, генералізоване оніміння.

Психічні порушення. Психози.

Імунна система. При порушенні схеми прийому препарату або при поновленні лікування після тимчасової перерви, при інтермітуючій схемі лікування можливий грипоподібний синдром (петехії, міалгії, артралгії, епізоди пропасниці, ознобу, нудоти, блювання, відчуття нездужання).

Повідомлялося про розвиток диспное, бронхоспазму, реакцій анафіласії, в тому числі анафілактичного шоку, інших реакцій гіперчутливості, в т. ч. свербежу, кропив'янки, набряку Квінке, гіперемії шкіри, висипання (в т.ч. екзантема), пемфігоїдної реакції, ексфоліативного дерматиту, мультиформної еритеми, синдрому Стівенса-Джонсона, токсичного епідермального некролізу, васкуліту (в т. ч. лейкоцитокластичного), стоматиту, глоситу, кон'юнктивіту.

Сечовидільна система. Порушення функції нирок (транзиторні підвищення рівня азоту сечовини в крові, гіперурикемія). Гемоглобінурія, гематурія, інтерстиціальний нефрит, гломерулонефрит, гострий тубулярний некроз, ниркова недостатність, у тому числі гостра ниркова недостатність. Ці реакції можуть бути проявом реакцій гіперчутливості, зазвичай виникають при нерегулярному прийомі препарату або при поновленні лікування після перерви, при інтермітуючій схемі лікування та зазвичай мають оборотний характер при припиненні терапії рифампіцином і проведенні відповідного лікування.

Інші. Зниження артеріального тиску (пов’язане з реакціям гіперчутливості), виникнення припливів, набряки обличчя та кінцівок, наднирниковозалозна недостатність у пацієнтів із порушенням функції наднирникових залоз, порушення менструального циклу (проривні кровотечі, кров'янисті виділення, аменорея, подовження менструального циклу), порушення зору, оранжево-червоне забарвлення шкіри, сечі, калу, слини, мокротиння, поту, слизу, індукція порфірії, загострення подагри, сльозотеча, герпес, свистяче дихання.

Симптоми: нудота, блювання, біль у ділянці живота, головний біль, підвищена втомлюваність, зростаюча сонливість, алергічні реакції, підвищення температури тіла, задишка, пропасниця, лейкопенія, тромбоцитопенія, гостра гемолітична анемія, ниркова недостатність, шкірні реакції, свербіж, що можуть виникнути протягом короткого часу після прийому препарату.

Можливі транзиторне підвищення рівня білірубіну, печінкових трансаміназ, збільшення печінки, жовтяниця, втрата свідомості при серйозних порушеннях функції печінки. Характерний червонуватий відтінок шкіри, сечі, поту, слини, сліз і калу, інтенсивність якого пропорційна до кількості прийнятого препарату.

Були повідомлення про набряки обличчя або періорбітальної зони, зазвичай у дітей.

Артеріальна гіпотензія, синусова тахікардія, шлуночкова аритмія, судоми та зупинка серця були зареєстровані у деяких летальних випадках.

Лікування: відміна препарату, промивання шлунка протягом перших 2-3 годин, застосування активованого вугілля, симптоматична терапія. У тяжких випадках − форсований діурез, можливо − гемодіаліз, інтенсивна підтримуюча терапія та моніторинг гематологічної, ниркової, печінкової функцій до стабілізації стану пацієнта. Специфічного антидоту немає.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 º С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Рифампіцин капсули - протитуберкульозний засіб